ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року

м. Київ

справа № 420/11778/22

адміністративне провадження № К/990/19518/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу №420/11778/22

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року, ухвалене суддею Глуханчуком О.В.,

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2023 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів: Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та суть спору

1. У серпні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , скаржник) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - відповідач, ГУ НП в Одеській області), в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати пункт 1, пункт 2 наказу ГУ НП в Одеській області від 29.07.2022 № 1221 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських УКР ГУНП в Одеській області» в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Одеській області від 10.08.2022 № 1357 о/с «По особовому складу», яким відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції) звільнено зі служби в поліції з 12.08.2022 підполковника поліції ОСОБА_1 , начальника оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку ГУ НП в Одеській області;

1.3. поновити ОСОБА_1 , який мав спеціальне звання підполковник поліції, на посаді начальника оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку ГУ НП в Одеській області;

1.4. стягнути з ГУ НП в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у висновку службового розслідування та оскаржуваних наказах серед підстав застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зазначено вчинення правопорушень, передбачених частиною другою статті 146, частини другої статті 162, частини четвертої статті 189 та частини третьої статті 289 КК України, при цьому допустивши твердження, що мало місце позбавлення волі людини, порушення недоторканості житла, вимагання та заволодіння транспортним засобом, тобто без обвинувального вироку фактично звинувачено у вчиненні злочину. Водночас, як наголошує позивач, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022150020000134 за ознаками злочину, передбаченого вказаними нормами Кримінального кодексу України, в якому він має статус підозрюваного, на теперішній час вироку суду, який набрав законної сили, не існує. А тому, на переконання позивача, до закриття цього кримінального провадження у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку, будь-яке дисциплінарне стягнення, в тому числі й звільнення з органів Національної поліції, на нього не може бути накладено.

2.1. Не погоджуючись із результатом службового розслідування позивач акцентує увагу на тому, що у висновку від 22.07.2022 та наказі від 29.07.2022 № 1221 майже повністю процитовано матеріали досудового розслідування в рамках кримінального провадження № 62022150020000134 та досліджені обставини, які містяться в матеріалах досудового розслідування в рамках вказаного кримінального провадження. При цьому службовим розслідуванням не встановлено порушення позивачем посадових інструкцій та будь-яких інших обов`язків, натомість у висновку службового розслідування відповідач вказує на обставини, які пом`якшують відповідальність - попередня бездоганна поведінка, а обставини, що обтяжують відповідальність - не встановлені. До того ж відповідно до довідки про проходження служби у позивача відсутні діючі дисциплінарні стягнення.

2.2. У цьому аспекті позивач вказує, що в порушення вимог статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), оскаржуваний наказ не містить будь-яких висновків щодо характеру проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

2.3. Позивач також уважає, що під час проведення службового розслідування відповідач порушив процедуру його проведення, а саме до складу дисциплінарної комісії увійшли працівники інших органів (підрозділів) поліції за відсутності згоди їх керівників, у позивача відсутні відомості щодо фахової підготовки членів комісії, які проводили службове розслідування, висновок службового розслідування від 22.07.2022 оформлено без дотримання вимог, визначених Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства справ України від 07.11.2018 № 893 в частині необхідності зазначення у ньому всіх відомостей, передбачених цим Порядком, в порушення вимог статей 14 та 19 Дисциплінарного статуту у висновку не вказано підстави проведення службового розслідування.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 , починаючи з 2001 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а в органах національної поліції - з листопада 2015 року, за останньою займаною посадою - начальник оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ОПВ УКР ГУ НП в Одеській області).

4. Листом Одеського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 20.06.2022 № 903/42-15/01-2022 начальнику ГУ НП в Одеській області направлено подання про усунення виявлених недоліків та вжиття відповідних заходів реагування, у якому повідомлено, що слідчими ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві у межах кримінального провадження від 05.04.2022 №62022150020000134 поліцейським ОПВ УКР ГУ НП в Одеській області, зокрема, начальнику ОПВ підполковнику поліції ОСОБА_1, старшому оперуповноваженому ОПВ лейтенанту поліції ОСОБА_4, старшому оперуповноваженому ОПВ старшому лейтенанту поліції ОСОБА_5 та помічнику оперуповноваженого ОПВ старшому сержанту поліції ОСОБА_6, 16.06.2022 вручено письмові повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 289, частиною четвертою статті 189, частиною другою статті 146, частиною другою статті 162 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

5. На підставі вищезазначеного подання, керуючись статтями 14, 15, 26 Дисциплінарного статуту, ГУ НП в Одеській області видало наказ від 24.06.2022 №958 про призначення проведення службового розслідування, із яким позивач ознайомлений 01.07.2022.

6. Наказом ГУ НП в Одеській області від 06.07.2022 № 1039 продовжено термін вищезазначеного службового розслідування до 23.07.2022.

7. За результатами службового розслідування 22.07.2022 складений висновок, який цією ж датою затверджено начальником ГУ НП в Одеській області.

7.1. У вказаному висновку, зокрема, зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що на початку квітня 2022 року, більш точної дати та часу у ході досудового розслідування встановити не надалось можливим, у підполковника поліції ОСОБА_2 виник умисел на здійснення злочинної діяльності у вигляді незаконного збагачення у складі злочинної групи. Усвідомлюючи, що для виконання функцій із забезпечення діяльності з організації вимагання грошових коштів та майнових прав необхідне залучення значних людських ресурсів, вирішив створити злочинну групу, учасників якої об`єднати єдиним планом з розподілом функцій кожного, а також особисто приймати участь у діяльності злочинної групи та керували нею.

7.2. Для досягнення своєї злочинної мети, ОСОБА_3 , користуючись займаною посадою начальника ОПВ УКР ГУНП в Одеській області та корисливим мотивом, на початку квітня 2022 року, більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, залучив до злочинної групи працівників цього відділу лейтенанта поліції ОСОБА_4 , старшого лейтенанта поліції ОСОБА_5 , старшого сержанта поліції ОСОБА_6 , погодились на участь у вчинюваних злочинною групою кримінальних правопорушеннях які погодились на участь у вчинюваних злочинною групою кримінальних правопорушеннях, а також інших не встановлених співробітників поліції, які перебували у нього в безпосередньому підпорядкуванні для подальшого отримання неправомірної вигоди внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.

7.3. Також встановлено, що ОСОБА_3 на початку квітня 2022 року, діючи разом із ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та іншими не встановленими на даний час співробітниками поліції визначили об`єктами посягання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його цивільну дружину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

7.4. У висновку службового розслідування, серед іншого зазначено, що підполковник поліції ОСОБА_17, лейтенант поліції ОСОБА_4, старший лейтенант поліції ОСОБА_5 та старший лейтенант ОСОБА_11 контактували 03.04.2022 з громадянами ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , при цьому, вказані працівники поліції достовірно були обізнані про те, що ОСОБА_15 розшукується Солом`ямським РУП ГУНП в м. Києві за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частини третьої статті186 КК України.

7.5. Однак, підполковник поліції ОСОБА_3 , старший лейтенант поліції ОСОБА_5, лейтенант поліції ОСОБА_16 та старший сержант поліції ОСОБА_11 , в порушення вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18, пунктів 1, 3, 7, 9 частини першої статті 23, частини першої статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), пунктів 1, 2, 11, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, Інструкції з організації розшуку обвинувачених, підсудних, осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісно зниклих осіб та встановлення особи невпізнаних трупів, затвердженої наказом МВС України від 05.01.2005 № 3 ДСК, абзаців 1, 2 пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, та пункту 6 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 № 100, повноваження, пов`язанні з розшуком ОСОБА_9 , який переховується від органів досудового розслідування та доставленням останнього до найближчого органу (підрозділу) поліції та реєстрації вказаного факту в ЖЄО у відділі поліції № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області, 03.04.2022 не виконали. Про допущені порушення безпосередньому керівнику не доповідали.

7.6. Вказаним висновком також встановлено вчинення дій, зокрема, підполковником поліції ОСОБА_1 , що призвели до негативних наслідків, а саме: незаконного затримання громадян ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , безпідставного проведення обшуку у квартирі останніх по АДРЕСА_1 , незаконного заволодіння автомобілем «Hyundai Santa Fe», номерний знак НОМЕР_1 , технічним паспортом та ключами від вказаного автомобіля, у тому числі, до вимагання грошових коштів від вказаних громадян, що мало наслідком реєстрацію кримінальних проваджень та повідомлення працівникам поліції, у тому числі й позивачу, про підозру.

7.7. За результатами службового розслідування комісією рекомендовано: за скоєння дисциплінарного проступку, що виразився у грубому порушенні вимог пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 18, пунктів 1, 2, 3, 7, 9, 26 частини першої статті 23, пунктів 1, 2, 3 частини першої, частин другої-третьої статті 38, частини першої статті 64 Закону № 580-VIII, Присяги поліцейського, пунктів 1, 2, 3, 8, 11, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, частин першої-третьої статті 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», частин другої, третьої статті 246 Кримінального процесуального кодексу України, абзаців першого-третього пункту 1 розділу ІІ, абзаців першого, третього розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179, пунктів 6, 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.02.2019 № 100, пунктів 3.1, 3.2 розділу III Правил внутрішнього службового розпорядку ГУНП в Одеській області, затверджених наказом ГУНП в Одеській області від 01.02.2021 № 177, до підполковника поліції ОСОБА_1 , начальника оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку ГУ НП в Одеській області, застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

8. Наказом ГУ НП в Одеській області від 29.07.2022 № 1221 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських УКР ГУНП в Одеській області до підполковника поліції ОСОБА_1 , начальника оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку ГУ НП в Одеській області, застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції із яким позивач ознайомлений 08.08.2022.

9. Наказом ГУ НП в Одеській області від 10.08.2022 № 1357 о/с відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції) звільнено зі служби в поліції з 12.08.2022 підполковника поліції ОСОБА_1 , начальника оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку ГУ НП в Одеській області.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

10. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2023, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач, у силу своїх службових обов`язків, зобов`язаний не допускати зв`язків, що ганьблять звання працівника поліції або підривають авторитет поліції, інших відносин, які носять корисливий або протиправний характер.

11.1. Водночас, як зазначили суди попередніх інстанцій, висновком службового розслідування встановлено вчинення дій, зокрема, підполковником поліції ОСОБА_1 , які призвели до негативних наслідків, а саме: незаконного затримання громадян ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , безпідставного проведення обшуку у квартирі останніх по АДРЕСА_1 , незаконного заволодіння автомобілем «Hyundai Santa Fe», номерний знак НОМЕР_1 , технічним паспортом та ключами від вказаного автомобіля, у тому числі, до вимагання грошових коштів від вказаних громадян, що мало наслідком реєстрацію кримінальних проваджень та повідомлення працівникам поліції, у тому числі й позивачу, про підозру.

11.2. При цьому суди попередніх інстанцій врахували, що вирішення питання про правомірність притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати саме наявність складу дисциплінарного проступку в його діяннях.

11.3. За оцінкою суду першої інстанції зазначена вище подія стала наслідком низьких ділових та моральних якостей позивача, недотримання ним вимог Дисциплінарного статуту, ігнорування Закону № 580-VIII та Правил етичної поведінки поліцейського.

11.4. Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги, тобто несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них. Своєю чергою невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

11.5. З огляду на встановлені службовим розслідуванням вказані вище обставини, суди дійшли висновку про те, що відповідач правильно кваліфікував дії позивача як вчинення дисциплінарного проступку, що виявився у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейських та враховуючи тяжкість проступку, його наслідки, які фактично підривають довіру до органів Національної поліції та авторитет поліції, притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, за оцінкою судів обох інстанцій, є правомірним та пропорційним.

11.6. Доводи позивача, стосовно того, що вироку суду про визнання його винним у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не було, суд першої інстанцій відхилив за безпідставністю, оскільки його звільнено не за вчинення злочину, а за порушення службової дисципліни, зокрема в наказі про звільнення вказаний пункт 6 частини першої статті 77 № Закону 580-VIII, а не пункт 10 цієї норми.

11.7. Суд цієї інстанції зауважив на тому, що дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є окремими видами юридичної відповідальності, порядок та підстави притягнення поліцейських до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами.

11.8. Щодо дотримання відповідачем процедури проведення службового розслідування, суд апеляційної інстанції зазначив, що наказ ГУ НП в Одеській області від 24.06.2022 № 958, яким призначено проведення службового розслідування відносно ОСОБА_1 винесено у межах повноважень та відповідно до визначеного Дисциплінарним статутом порядку, службове розслідування проведено з дотриманням строку, передбаченого цим статутом, відповідно до вимог статті 18 Дисциплінарного статуту позивачу забезпечено право на надання письмових пояснень щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку, яке він реалізував 01.07.2022, що свідчить про дотримання відповідачем вимог щодо проведення службового розслідування.

Короткій зміст вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

12. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2023 і прийняти нову постанову про задоволення позову у повному обсязі.

13. Ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

13.1. На обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України касатор вказує, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 62 Конституції України, частину третю статті 11 Закону № 580-VIII без урахування висновку Верховного Суду, викладених у постановах від 14.03.2018 у справі № 822/1832/16, від 04.12.2019 у справі № 804/4811/17, від 14.04.2020 у справі № 480/296/19.

13.2. Як зазначає позивач, у постанові від 14.03.2018 у справі № 822/1832/16 Верховний Суд сформував висновок щодо застосування статті 62 Конституції України у цій категорії спорів, відповідно до якої на особу може бути накладено дисциплінарну відповідальність за вчинене нею кримінальне правопорушення лише у разі набрання законної сили обвинувального вироку стосовно останньої. У цій справі Верховний Суд погодився із судом апеляційної інстанції про те, що у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду відносно позивача у ГУ НП в Хмельницькій області будуть усі правові підстави для звільнення його з поліції, проте висновок службового розслідування містить лише ті порушення, які інкримінуються позивачу у кримінальному провадженні та яким буде надана оцінка судом під час розгляду кримінального провадження, жодних інших діянь порушення позивачем дисциплінарного проступку, визначених Дисциплінарним статутом у висновку службового розслідування не зазначено.

13.3. Крім того, у постанові від 14.04.2020 у справі № 480/296/19 Верховний Суд вказував на те, що вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушенні відповідно. Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

13.4. У аспекті вказаного позивач наголошує, що обвинувальний вирок суду який набрав законної сили стосовно позивача відсутній, у кримінальному провадженні він має статус обвинуваченого, водночас наведені судом апеляційної інстанції мотиви, якими він керувався, вирішуючи спірні правовідносини, свідчать, що цей суд фактично констатує погодження з інкримінацією позивачу вчинення злочину, підмінюючи поняття порушення службової дисципліни.

13.5. Позивач також уважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2019 у справі №804/4811/17, де суд касаційної інстанції наголосив, що будь-які фактори, в тому числі суспільний резонанс навколо відповідних подій, не звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку під час прийняття рішення діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано та добросовісно.

13.6. Разом із тим, як вказує касатор, суди попередніх інстанцій, погоджуючись із твердженнями відповідача, що наслідки вчиненого ОСОБА_1 дисциплінарного проступку фактично підривають довіру до органів Національної поліції та авторитет поліції, ніяким чином не перевірили цих тверджень, тоді як відповідно до частини четвертої статті 11 Закону № 580-VIII оцінка рівня довіри населення до поліції проводиться незалежними соціологічними службами в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а не за оцінкою відповідачем дій поліцейського.

13.7. Позивач також посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував при вирішенні спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.03.2023 у справі № 400/1590/19 щодо застосування частини четвертої статті 9 КАС України відповідно до якої суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. У цій справі Верховний Суд наголосив, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи.

13.8. Позивач зазначає, що у цій справі суд апеляційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції, не вжив дієвих заходів з метою перевірки, вірного, повного та всебічного з`ясування обставин справи, що своєю чергою свідчить про порушення ним вимог статті 308 КАС України.

13.9. Поряд із вказаним, касатор зауважує, що при ухваленні рішень у цій справі судом першої та апеляційної інстанцій не було досліджено та враховано норму права, яка має безпосередній вплив на спірні правовідносини, а саме частини першу та другу статті 29 Дисциплінарного статуту, якою врегульовано застосування дисциплінарних стягнень у період дії воєнного стану, на що звертав увагу судів попередніх інстанцій позивач.

13.10. Так, відповідно до частин першої та другої статті 29 Дисциплінарного статуту, яка набрала чинності з 15.03.2022, у разі встановлення за результатами службового розслідування в діях поліцейського дисциплінарного проступку видається письмовий наказ про застосування до нього одного з видів дисциплінарного стягнення з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Дисциплінарні стягнення застосовуються в порядку зростання від менш суворого, яким є зауваження, до більш суворого - звільнення зі служби в поліції. При цьому види дисциплінарних стягнень визначені статтею 13 цього статуту.

13.11. З урахуванням положень статей 13 та частин першої та другої статті 29 Дисциплінарного статуту, позивач уважає, що у разі якщо відповідач вважав, що зібрав достатньо доказів, які підтверджують скоєння ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, то він зобов`язаний був обрати дисциплінарне стягнення - зауваження, так як воно є першим та найменш суворим з переліку стягнень, визначеного у статті 13.

13.12. У цьому аспекті позивач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частин першої та другої статті 29 Дисциплінарного статуту у подібних правовідносинах.

14. Ухвалою Верховного Суду від 12.06.2023 відкрите касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

15. Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2024 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні в пордку статті 343 КАС України.

Позиція інших учасників справи

16. Від ГУ НП в Одеській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні її вимог з огляду на необґрунтованість доводів останньої та залишити в силі оскаржувані рішення.

Позиція Верховного Суду

Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

17. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

18. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

19. Спір у цьому провадженні виник через звільнення поліцейського із служби в поліції у зв`язку із притягненням до дисциплінарної відповідальності. Спірним питанням на стадії касаційного провадження є застосування статті 29 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

20. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

21. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - № 580-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

22. До основних принципів діяльності поліції належать верховенство права, дотримання прав і свобод людини, законність, відкритість та прозорість, політична нейтральність, взаємодія з населенням на засадах партнерства, безперервність.

23. Поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 Закону № 580-VIII).

24. Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (частина перша статті 8 Закону № 580-VIII).

25. Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації (частина перша статті 7 Закону № 580-VIII).

26. За приписами частини першої статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний, зокрема: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини.

27. Відповідно до частини першої, другої статті 19 вказаного Закону у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

28. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

29. Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначається Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженим Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут).

30. Частиною першою статті 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, зобов`язує поліцейського, зокрема: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції.

31. Відповідно до частини першої статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

32. За приписами статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

33. Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

34. Згідно із статтею 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

35. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

36. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

37. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

38. Згідно частин 7, 8 статті 19 Дисциплінарного статуту у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

39. Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

40. Обставинами, що обтяжують відповідальність поліцейського, є вчинення дисциплінарного проступку повторно до зняття в установленому порядку попереднього стягнення (пункт 2 частини шостої статті 19 Дисциплінарного статуту).

41. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України позивач вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 62 Конституції України, частини третьої статті 11 Закону № 580-VIII, викладеного у постановах від 14.03.2018 у справі № 822/1832/16, від 04.12.2019 у справі № 804/4811/17, від 14.04.2020 у справі № 480/296/19.

42. Оцінюючи вказані доводи позивача, колегія суддів враховує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

43. Так, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

44. При цьому, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

45. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

46. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

47. Так, у справі № 822/1832/16 судами попередніх інстанцій установлено, що підстава для звільнення позивача зі служби зумовлена порушенням кримінального провадження стосовно нього за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України. Верховний Суд у цій справі зауважив, що приписами частини першої статті 62 Конституції України обумовлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За встановлених обставин цієї справи, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду відносно позивача у ГУНП в Хмельницькій області будуть усі правові підстави для його звільнення позивача з поліції, проте висновок службового розслідування містить лише ті порушення, які інкримінуються позивачу у кримінальному провадженні та яким буде надана оцінка судом під час розгляду кримінального провадження, жодних інших діянь порушення позивачем дисциплінарного проступку, визначених Дисциплінарним статутом у висновку службового розслідування не зазначено.

48. Натомість за обставин цієї справи, склад дисциплінарного проступку у діях позивача був встановлений службовим розслідуванням дисциплінарного проступку у діях позивача був встановлений службовим розслідуванням на підставі доказів та пояснень службових осіб та аналізувався під кутом зору Правил етичної поведінки поліцейських та Присяги поліцейського.

49. Отже, дисциплінарна комісія не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 , яке здійснюється в межах досудового розслідування.

50. Стосовно посилання позивача на справу № 480/296/19, колегія суддів зауважує, що у ній спір виник через прийняття органом ДМС рішення від про скасування особі посвідки на тимчасове проживання в Україні, на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322 у зв`язку з поданням органу національної поліції (вчинення дій, що загрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні). У вказаній справі Верховний Суд, зазначив, що на час прийняття оскаржуваного рішення орган ДМС, не мав належних та допустимих доказів вини позивача у вчинені тяжких злочинів, зазначених у поданні ГУ НП у м. Києві. В ході розгляду справи відповідачем не надано доказів існування вироку суду, яким позивача засуджено за вчинення злочинів, чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення.

51. З наведеного слідує, що правовідносини у справі № 480/296/19 та у цій справі не є подібними, а тому висновки Верховного Суду у справі № 480/296/19 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

52. У справі № 804/4811/17 судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідач не надав належного обґрунтування, у чому саме полягала причетність позивача до подій, що є предметом розслідування у кримінальних провадженнях, окрім констатації того факту, що останній обіймав керівну посаду у відділі кримінальної поліції Дніпровського ВП ГУНП. Зважаючи на встановлені судами фактичні обставини цієї справи, Верховний Суд погодився з позицією судів першої й апеляційної інстанцій про недоведеність у даному випадку в діянні позивача недотримання службової дисципліни та, відповідно, складу дисциплінарного проступку. Суд касаційної інстанції також врахував, що відповідач жодним чином не мотивував обрання найсуворішого з видів стягнень, що передбачені статтею 12 Дисциплінарного статуту.

53. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин прави. Тож, дослідивши зміст правовідносин у цій справі з метою з`ясування їхньої подібності до обставин у кожній з наведених справ, колегія суддів дійшла висновку про те висновки, викладені у постановах Верховного Суду за наслідками розгляду справ, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не можуть слугувати прикладом (не)правильного застосування норм матеріального права через неподібність правовідносин.

54. З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

55. Основним із аргументів позивача щодо незгоди із висновком службового розслідування та висновками судів попередніх інстанцій за результатами його оцінки є посилання на відсутність вироку суду про визнання позивача винним в інкримінованому кримінальному правопорушенні.

56. Необхідно зазначити, що Верховним Судом сформовано правову позицію у цій категорії спорів, відповідно до якої реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за порушення службової дисципліни є окремою підставою для звільнення, яка не пов`язана із порушенням кримінальної справи та набрання чинності вироком суду. А наявність кримінального провадження, відкритого стосовно особи, яка проходить службу в поліції, не виключає можливості застосування стосовно цієї особи наслідків, передбачених пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII у разі встановлення під час службового розслідування невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни (постанови від 07.02.2020 у справі № 260/1118/18, від 26.11.2020 у справі № 580/1415/19, від 30.08.2022 у справі 120/8381/20-а, від 22.02.2023 у справі № 200/11036/20-а, від 14.03.2023 у справі № 320/1206/21 та багатьох інших).

57. Акцентуючи увагу на тому, що Закон № 580-VІІІ виокремлює підстави для звільнення зі служби в поліції, Верховний Суд у справі № 804/4096/17 зауважив, що вчинення поліцейським діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.

58. Враховуючи зазначене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відсутність вироку суду про визнання позивача винним в інкримінованому кримінальному правопорушенні не є підставою для скасування оспорюваних наказів, адже його звільнено не за вчинення злочину, а за порушення службової дисципліни. Зокрема, в наказі про звільнення вказаний пункт 6 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII, а не пункт 10 цієї норми.

59. Верховний Суд враховує, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, хоч і прийнято в тому числі на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, розпочатого відносно нього за ознаками кримінального правопорушення, однак ґрунтується на самостійних правових підставах.

60. Також, Верховний Суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982 у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987 у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85).

61. Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003 у справі «Ringvold v. №rway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

62. При цьому, суд першої інстанції, вирішуючи питання про правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, окреслив наступні критерії правової оцінки за якими суд здійснює перевірку правильності та обґрунтованості рішення дисциплінарної комісії: 1) чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; 2) чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення; 3) чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; 4)чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.

64. З огляду на те, що в ході службового розслідування відповідачем встановлено факт грубого порушення позивачем службової дисципліни, Правил етичної поведінки поліцейських, і, відповідно, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» зобов`язань в частині неухильно дотримуватися нормативно-правових актів, які регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; поважати і не порушувати прав і свобод людини, а також пункту 1, 2, 3, 8, 11, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, що призвело до дискредитації звання поліцейського і негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність в діях позивача складу дисциплінарного проступку.

65. Таким чином, навіть за відсутності у майбутньому обвинувального вироку суду за результатами розгляду кримінального провадження, з урахуванням поведінки позивача та стану дотримання ним службової дисципліни, Верховний Суд вважає правильним висновок cудів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності та обґрунтованості застосування відповідачем до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

66. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо обрання відповідачем найсуворішого з видів стягнень, що передбачені статтею 13 Дисциплінарного статуту, а саме звільнення зі служби в поліції без урахування, при цьому, особливостей застосування дисциплінарних стягнень у період дії воєнного стану, що визначені у статті 29 цього статуту, колегія суддів враховує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд сформував висновок щодо застосування означених норм у постановах від 23.11.2023 у справі № 420/14443/22 та від 29.02.2024 у справі № 260/5566/22. Висновки Верховного Суду у цих постановах є застосовними до обставин цієї справи, Колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків і надалі зауважує таке.

67. Згідно усталеної практики Верховного Суду, обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення. Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень (постанови Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 806/647/15, від 21.01.2021 у справі № 826/4681/18, від 28.10.2021 у справі № 520/1578/2020, від 09.02.2022 у справі № 160/12290/20 та ін.)

68. Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2123-IX, який набрав чинності 01.05.2022 Дисциплінарний статут доповнено новим розділом V такого змісту: «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану».

69. Частиною першою статті 26 Дисциплінарного статуту визначено, що у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

70. У разі встановлення за результатами службового розслідування в діях поліцейського дисциплінарного проступку видається письмовий наказ про застосування до нього одного з видів дисциплінарного стягнення з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша статті 29 Дисциплінарного статуту).

71. Відповідно до частини другої статті 29 Дисциплінарного статуту дисциплінарні стягнення застосовуються в порядку зростання від менш суворого, яким є зауваження, до більш суворого - звільнення зі служби в поліції.

72. При цьому із змісту статті 29 Дисциплінарного статуту слідує, що її положення застосовуються у сукупності з іншими нормами, які визначають загальні критерії та підходи до застосування дисциплінарної відповідальності, а саме з урахуванням положень статі 19 цього статуту, яка регламентує порядок застосування дисциплінарних стягнень.

73. Оскільки за Дисциплінарним статутом підставою притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, частиною восьмою статті 19 статуту визначено, що під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

74. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

75. Тут, насамперед, варто мати на увазі, що обираючи той чи інший вид стягнення у порядку, запропонованому законодавцем, від незначного - зауваження до найсуворішого - звільнення зі служби, керівник, ураховуючи характер відповідного проступку, застосовує саме той вид дисциплінарного стягнення, який відповідає суті цього проступку і є йому співмірним.

76. Водночас застосування частини другої статті 29 Дисциплінарного статуту виключно у поєднанні зі статтею 13, якою визначено перелік видів дисциплінарних стягнень та послідовність їх застосування, виключало б з процедури визначення виду стягнення такого визначального елементу як оцінка характеру самого проступку внаслідок однакового підходу до оцінки різних за ступенем тяжкості проступків та, відповідно, результату обрання виду відповідальності виключно в порядку послідовності.

77. Аналізуючи у справах № 420/14443/22 та № 260/5566/22 положення частин першої, другої статті 29 Дисциплінарного статуту, Верховний Суд дійшов висновку, що вказаною нормою встановлено правило, відповідно до якого за вчинення поліцейським кожного наступного дисциплінарного проступку неможливо застосувати таке саме або менш суворе дисциплінарне стягнення, якщо це прямо не передбачено цією нормою. Іншими словами, згадана норма визначає, що дисциплінарне стягнення накладається в порядку зростання, а не застосовується послідовно, як помилково вважає позивач.

78. Верховний Суд зауважив на тому, що повноваження керівника щодо обрання одного з видів дисциплінарного стягнення у період дії воєнного стану залишаються дискреційними, але з урахуванням особливості його застосування, визначеного у статті 29 Дисциплінарного статуту, зокрема, з дотриманням порядку зростання.

79. Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що суди попередніх інстанцій, оцінюючи правомірність оскаржуваних наказів, виходили з того, що факт порушення позивачем службової дисципліни підтверджено належними та допустимими доказами, які встановлені службовими розслідуваннями, а відтак відповідачем було доведено їх правомірність. Обставин, які вказували б на порушення порядку чи процедури проведення службового розслідування, судами попередніх інстанцій не встановлено.

80. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів поліції як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу, разом з тим, вчинення позивачем проступку суди обґрунтовано оцінили в аспекті співмірності його тяжкості та обраного відповідачем виду дисциплінарного стягнення.

81. Беручи до уваги наведене колегія судів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення є правомірним і пропорційним, оскільки під час проведення службового розслідування інформація щодо можливих порушень службової дисципліни знайшла своє підтвердження.

82. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про порушення відповідачем порядку застосування дисциплінарного стягнення до позивача у період дії воєнного стану не знайшли свого підтвердження.

83. Інші доводи та аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій і свідчать про його незгоду із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

84. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

89. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

90. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

91. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

92. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 262, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2023 року у справі № 420/11778/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов