Єдиний державний реєстр судових рішень
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 824/2354/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Анісімов О.В.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
12 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П.
за участю:
секретаря судового засідання: Смілянець А. Е.,
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: Беженара О.Ф.
представника відповідача: Сосницької І.В
представника третьої особи: Іванова Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Чернівецької обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство юстиції України про скасування наказу про звільнення,
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- скасувати наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року №959-к "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області;
- стягнути з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 26 вересня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов`язати прокуратуру Чернівецької області проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року № 959-к його звільнено з посади заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області лише з підстав перебування на посаді, яка визначена в Законі України "Про очищення влади", чим порушені конституційні принципи та гарантії притягнення до індивідуальної відповідальності та звужено зміст прав.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 05.04.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2021, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року № 959-к Про звільнення ОСОБА_1 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області у зв`язку із припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області з 26.09.2015 року; стягнуто з Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 527096,40 грн; рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, допущено до негайного виконання; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26.10.2023 року касаційну скаргу Чернівецької обласної прокуратури задоволено частково; рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2021 року скасовано, а справу №824/2354/15-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції Чернівецького окружного адміністративного суду.
Підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції стало те, що ними не досліджувалось, які саме дії вчиняв позивач, обіймаючи посаду начальника відділу процесуального керівництва при провадження досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Чернівецької області у період з 21.11.2013 року по 22.02.2014 року, та чи охоплюються вони забороною, передбаченою пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України Про очищення влади; висновки судів попередніх інстанцій про зайняття позивачем у період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року керівної посади, передбаченої частиною першою статті 3 Закону України Про очищення влади та його протиправне звільнення у зв`язку із цим фактом, є помилковими та очевидно стосуються фактичних обставин іншої справи.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року № 959-к "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області у зв`язку із припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області з 26 вересня 2015 року.
Зобов`язано Чернівецьку обласну прокуратуру проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
В інші частині у задоволенні позову відмовлено.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області, звернено до негайного виконання.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Чернівецька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Закон України "Про очищення влади" встановлює заборону окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. При цьому, Закон України "Про очищення влади" не встановлює жодних застережень чи виключень стосовно заборони звільнення осіб, які підпадають під критерії, передбачені ч.1 ст.3 Закону України "Про очищення влади".
Скаржник зазначає, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, а підстава, передбачена пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, не є по суті видом дисциплінарного стягнення.
Указує на те, що норми Закону України "Про очищення влади" є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк, а тому вважає, що відповідач при виданні спірного наказу діяв правомірно.
Апеляційну скаргу подав і позивач, у якій просить змінити рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо виплат компенсації за вимушений прогул з урахуванням пункту 10 Порядку № 100 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 806165, 2 грн. компенсації за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 527 096,40грн (що йому вже виплачений) суд першої інстанції розрахував шляхом множення середньоденної заробітної плати на загальну кількість робочих днів за час вимушеного прогулу (380,85 грн х 1384 дні = 527 096,40 грн). Однак, при розрахунку суд першої інстанції не взяв до уваги вимог пункту 10 Порядку № 100 (у редакції, чинній на дату вирішення спору) і не застосував коефіцієнту підвищення посадового окладу. Тож у підсумку розрахованасума середнього заробітку за час вимушеного прогулу є занижена.
20 лютого 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги позивача.
21 лютого 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від третьої особи, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги позивача.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи своєї апеляційної скарги та заперечили проти доводів апеляційної скарги відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримали доводи своєї апеляційної скарги та заперечила проти доводів апеляційної скарги позивача.
Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги відповідача та заперечив проти доводів апеляційної скарги позивача.
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційних скарг, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16.10.2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року №1682-VII (далі - Закон №1682-VII).
В розумінні ст.1 Закону №1682-VII, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Ст.2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Відповідно до п.7 ч.1 ст.2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені ст.3 Закону №1682-VII.
Згідно із п.12 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням працівника органу прокуратури, який здійснював процесуальне керівництво, вносив подання, погодження, підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів, підтримував державне обвинувачення у суді стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII.
Отже, ст.2 Закону № 1682-VII містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), а ст.3 цього ж Закону визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).
Пп.1 п.2 р. Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1682-VII передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Згідно ст.46-2 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII, який був чинний станом на час виникнення спірних правовідносин, прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження.
Відповідно до п.72 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , освіта вища юридична, 14 жовтня 2003 року прийнятий на службу в органи прокуратури. (т.1 а.с. 24-25, т.2 а.с. 4).
Позивач склав присягу працівника прокуратури, у тім що він присягає, зокрема: захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави та інше. (т.2 а.с.120).
ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури на різних посадах, у тому числі:
- з 24.12.2012 року по 22.04.2014 року на посаді начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Чернівецької області (т.2 а.с.139);
- з 22.04.2014 року по 20.06.2014 року на посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Чернівецької області. (т.2 а.с.143);
- з 20.06.2014 року по 25.09.2015 року на посаді заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області (т.2 а.с.145).
Наведені обставини також підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.27-28).
16.10.2014 року набув чинності Закон України Про очищення влади, яким передбачені підстави та порядок проведення люстрації щодо посадових осіб державної влади та місцевого самоврядування.
На виконання вимог указаного Закону, розпорядженням прокурора Чернівецької області №31 від 11.02.2015 року затверджено графік черговості подання заяв на проведення перевірки працівників прокуратури області (т.1 а.с.51-52).
11.03.2015 року позивачем на ім`я прокурора Чернівецької області подано заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України Про очищення влади, у якій повідомив, що заборони, передбачені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади не застосовуються до нього (т.1 а.с.53).
11.03.2015 року відповідач листом №11-210вих-15 направив на адресу Генеральної прокуратури України запит про проведення перевірки, передбаченої Законом України Про очищення влади відносно позивача (т.1 а.с.67).
Генеральна прокуратура України листом від 21.09.2015 року за вих. №11/1/2-3785вих-15 направила на адресу відповідача, у тому числі висновок про результати перевірки достовірності вказаних позивачем у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частиною третьою та четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади від 21.09.2015 року за вих. №11/1/2-3783вих-15 відносно позивача (т.1 а.с.69-71).
Відповідно до наведеного висновку підставою для застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" на основі критерію, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади", зокрема стало те, що позивач здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12013270040002956 за частиною четвертою статті 27, статтею 241 КК України за фактом незаконного утримання депутатів Чернівецької міської ради. У межах цього кримінального провадження позивачем проведено допит депутатів міської ради, які підписали колективне звернення, що стало підставою для реєстрації кримінального провадження. Указані процесуальні дії згідно з висновком Генеральної прокуратури України визначені такими, що спрямовані на з`ясування фактичних обставин, які підлягали дослідженню у кримінальному провадженні з метою притягнення до кримінальної відповідальності учасників мирних акцій протесту.
Також, групою прокурорів, у тому числі і ОСОБА_1 , здійснювалось процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12014260040000154 за частиною першою статті 294, частиною першою статті 15, частиною першою статті 341 КК України відносно ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які в подальшому були звільнені від кримінальної відповідальності на підставі Закону України Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу акцій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, а кримінальне провадження з цих підстав закрито. У межах цього кримінального провадження позивач надавав письмові вказівки органу досудового розслідування щодо встановлення осіб з числа особового складу працівників органів внутрішніх справ, працівників ОДА, учасників сесій Чернівецької ОДА та їх допиту, а також допиту членів громадських організацій; за участю позивача проведено додатковий огляд приміщення ОДА Чернівецької області.
Цим же листом зобов`язано відповідача у триденний термін направити на адресу Генеральної прокуратури України наказ про звільнення позивача та повідомити Міністерство юстиції України.
Указаний лист отримано відповідачем 23.09.2015 року та зареєстровано за вх.№11/23201вх, що підтверджується відтиском штампу секретаріату прокуратури Чернівецької області.
25.09.2015 року на підставі висновку Генеральної прокуратури України про результати перевірки достовірності вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частиною третьою та четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади від 21.09.2015 року, керуючись пунктом 3 частини першої статті 11 Закону України Про прокуратуру, підпунктом 4 пункту 5-1 Перехідних положень Закону України Про прокуратуру, частиною третьою статті 1, пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади", прокуратурою Чернівецької області видано наказ №959-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким звільнено молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області у зв`язку із припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України (т.1 а.с.26).
Предметом цього позову є наказ прокурора Чернівецької області від 25.09.2015 року №959-к Про звільнення ОСОБА_1 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області.
Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного наказу став висновок Генеральної прокуратури України про результати перевірки достовірності вказаних позивачем у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частиною третьою та четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади від 21.09.2015 року за вих. №11/1/2-3783вих-15, згідно якого до ОСОБА_1 підлягають застосуванню заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України Про очищення влади на основі критерію, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України Про очищення влади.
Підставою для наявності наведених заборон стало те, що позивач, працюючи в органах прокуратури, здійснював процесуальне керівництво по кримінальним провадженням стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, Закону України Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України.
Щодо правомірності наказу прокурора Чернівецької області від 25.09.2015 року №959-к Про звільнення ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 2 Закону України Про очищення влади визначено посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), до яких віднесено посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України (пункт 7 частини першої статті 2 Закону України Про очищення влади).
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону України Про очищення влади.
Пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України Про очищення влади визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема працівника органу прокуратури, який здійснював процесуальне керівництво, вносив подання, погодження, підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів, підтримував державне обвинувачення у суді стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, Закону України Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України Про очищення влади заборона, передбачена частиною четвертою статті 1 цього Закону, застосовується до суддів, які постановлювали ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, ухвалювали обвинувальні вироки, залишали їх без змін щодо осіб, до яких застосовано повну індивідуальну амністію Законом України Про внесення змін до Закону України Про застосування амністії в Україні щодо повної реабілітації політичних в`язнів, співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури та інших правоохоронних органів, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на кримінальне переслідування та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, до яких застосовано повну індивідуальну амністію Законом України Про внесення змін до Закону України Про застосування амністії в Україні щодо повної реабілітації політичних в`язнів.
Підпунктом 1 пункту 2 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про очищення влади передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Аналіз положень пункту 12 частини другої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про очищення влади дає підстави для висновку, що заборони, установлені частиною третьою статті 1 Закону України Про очищення влади, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.
Питання люстраційних заходів неодноразово досліджувалося Верховним Судом, який у своїх постановах, зокрема, констатував, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. Застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не у притягненні до відповідальності посадових осіб.
Разом з тим, Закон України Про очищення влади визначає конкретні правові підстави для застосування до відповідних осіб установлених ним заборон та сукупність умов, за наявності яких виникають такі підстави.
У період з 24.12.2012 року по 20.06.2014 року позивач працював на посадах начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Чернівецької області; прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Чернівецької області, а з 20.06.2014 року ОСОБА_1 призначено заступником прокурора Шевченківського району м. Чернівці.
Правомірність прийняття спірного наказу відповідач обґрунтовує посиланням на висновок про результати перевірки достовірності вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади, який складений 21.09.2015 року Генеральною прокуратурою України, відповідно до змісту якого позивачем у період роботи в органах прокуратури з 21.11. 2013 року по 22.02.2014 року здійснювалися дії (заходи), наведені у пункті 12 частини другої статті 3 Закону України Про очищення влади, які тягнуть за собою застосування до останнього заборон, передбачених частиною третьою статті 1 вказаного Закону (том 1, а.с.70-71).
Дійсно судом вище встановлено, що:
- позивач, будучи одним із процесуальних керівників у кримінальному провадженні №12013270040002956 за частиною четвертою статті 27, статтею 241 КК України за фактом незаконного утримання депутатів Чернівецької міської ради, 10.12.2013 року проводив допит депутатів міськради, які підписали колективне звернення, що стало підставою для реєстрації кримінального провадження, за приводу обставин захоплення сесійної зали групою невідомих осіб. Указані процесуальні дії згідно з висновком Генеральної прокуратури України визначені такими, що спрямовані на з`ясування фактичних обставин, які підлягали дослідженню у кримінальному провадженні з метою притягнення до кримінальної відповідальності учасників мирних акцій протесту;
- також, позивач, будучи одним із процесуальних керівників у кримінальному провадженні №12014260040000154 за частиною першою статті 294, частиною першою статті 15, частиною першою статті 341 КК України відносно ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які в подальшому були звільнені від кримінальної відповідальності на підставі Закону України Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу акцій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, а кримінальне провадження з цих підстав закрито, надавав письмові вказівки органу досудового розслідування щодо встановлення осіб з числа особового складу працівників органів внутрішніх справ, працівників ОДА, учасників сесій Чернівецької ОДА та їх допиту, а також допиту членів громадських організацій; за участю позивача проведено додатковий огляд приміщення ОДА Чернівецької області. Указані процесуальні дії згідно з висновком Генеральної прокуратури України визначені такими, що спрямовані на з`ясування фактичних обставин, які підлягали дослідженню у кримінальному провадженні з метою притягнення до кримінальної відповідальності учасників мирних акцій протесту під час Революції Гідності.
Наведене у судовому засіданні підтвердив позивач, при цьому звернув увагу суду, що жодного процесуального рішення, яке б обмежувало право особи, в рамках наведених кримінальних проваджень він не приймав, оскільки перебував в складі групи процесуальних керівників на чолі з першим заступником прокурора області.
Судом вище наведені положення пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України Про очищення влади, згідно яких заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема працівника органу прокуратури, який здійснював процесуальне керівництво, вносив подання, погодження, підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів, підтримував державне обвинувачення у суді стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, Закону України Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України.
Дослідженням матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 не вносив подання, погодження, не підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів, не підтримував державне обвинувачення у суді стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, Закону України Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України.
Наведене не заперечує у своїх поясненнях представник відповідача.
Однак він перебував в складі групи прокурорів, які здійснювали процесуальне керівництво в кримінальних провадженнях №12013270040002956 та №12014260040000154, а отже формально його можна було віднести до осіб, до яких застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, як такий, що обіймав посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не був звільнений в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням.
Водночас, суд вважає за необхідним проаналізувати процесуальні дії ОСОБА_1 під час перебування останнього в складі групи прокурорів, які здійснювали процесуальне керівництво в кримінальних провадженнях №12013270040002956 та №12014260040000154.
При цьому суд виходить з того, що у даному разі важливо не стільки статус позивача, як процесуального керівника, а скільки його дії, під час реалізації цього статусу.
Водночас суд звертає увагу, що Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону України Про очищення влади наголошує на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що люстрація застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
У зв`язку із наведеним суд відхиляє доводи відповідача, про те, що оскільки люстрація не має відношення до видів юридичної відповідальності, то не має потреби установлювати і факти особистої протиправної поведінки осіб, до яких застосовують заходи очищення влади, і нормами Закону України Про очищення влади, які є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів та які в силу свого імперативного характеру підлягають безумовному застосуванню до спірних правовідносин, не передбачено установлення таких фактів (ця позиція суду відповідає висновку щодо правозастосування, який наведений у постанові Верховного Суду від 21.09.2023 року, №824/3155/14-а, адміністративне провадження № К/9901/33329/20).
Вище судом встановлено, що позивач був включений до групи процесуальних керівників по кримінальних провадженнях №12013270040002956 та №12014260040000154, під час чого проводив допит депутатів міської ради, надав вказівки органу досудового розслідування щодо встановлення осіб з числа особового складу працівників органів внутрішніх справ, працівників ОДА, учасників сесій Чернівецької ОДА та їх допиту, а також допиту членів громадських організацій. Крім цього, за його участю проведено додатковий огляд приміщення ОДА Чернівецької області.
Проаналізувавши наведені процесуальні дії, які здійснені позивачем в статусі процесуального керівника по кримінальним провадженням №12013270040002956 та №12014260040000154, слід прийти до висновку, що: ним не приймалось жодної постанови відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України; його процесуальні дії були спрямовані виключно на фіксації подій і жодним чином не стосувалась обмеження або порушення прав особи; проведені ним процесуальні дії здійсненні на реалізації Кримінального процесуального кодексу України; він не був старшим групи процесуальних керівників і доказів його причетності до порушення прав та свобод інших осіб немає.
Колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_1 не створили та не могли створити у силу їх природи, негативні наслідки для осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань в період Революції Гідності.
Жодних доказів причетності позивача до переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, відповідач суду не надав і в під час судового засідання їх не встановлено.
У контексті наведеного суд вважає за необхідним звернути увагу на рішення ЄСПЛ у справі Полях та інші проти України, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону України Про очищення влади становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя, захищене статтею 8 Конвенції.
У пункті 208 цього рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, Суд зазначив, що Закон України Про очищення влади вплинув на заявників у трьох аспектах:
1) їх звільнили з державної служби;
2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років;
3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади.
За оцінкою ЄСПЛ поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної та професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі Полях та інші проти України, пункт 209).
У вказаній справі ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону України Про очищення влади, проте продовжив розгляд скарг, призюмуючи, що цілі Закону України Про очищення влади можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони необхідні у демократичному суспільстві у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься необхідним у демократичному суспільстві для досягнення законної мети, якщо воно відповідає нагальній суспільній необхідності, та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.
В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією демократії, здатної себе захистити, що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців (демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована) та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.
ЄСПЛ на основі аналізу своєї практики погодився, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі Анчев проти Болгарії (Anchev v. Bulgaria), заява №38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява №48876/08, пункти 113-116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі Анчев проти Болгарії (Anchev v. Bulgaria), заява №38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі Жданока проти Латвії [ВП] (Zhdanoka v. Latvia) [GC], заява №58278/00, пункти 22-28, 116-136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі Жданока проти Латвії, пункт 115) (рішення у справі Полях та інші проти України, пункти 292-293).
ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом України Про очищення влади заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_5 був Президентом України (рішення у справі Полях та інші проти України, пункт 294).
У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом України Про очищення влади, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
У цій справі до позивача, який перебував у статусі процесуального керівника, був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону України Про очищення влади, законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі. Тож, при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі Полях та інші проти України, оскільки за висновками ЄСПЛ саме Закон України Про очищення влади, що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.
Венеціанська комісія у пункті 65 Проміжного висновку №788/2014 зазначила, що той факт, що Закону України Про очищення влади виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт з принципом індивідуальної відповідальності, на якому має бути заснована люстрація.
Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо установити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону України Про очищення влади, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).
Без установлення зв`язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону України Про очищення влади недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо й дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача з іншого.
Тож заборона перебування на зазначених у Законі України Про очищення влади посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону України Про очищення влади, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.
Указані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року (справа №817/3431/14), з урахуванням яких [висновків] суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову.
Повертаючись до обставин цієї справи, суд констатує, що при звільненні позивача із займаної посади, відповідач не ставив перед собою мети установлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 при здійсненні ним процесуального керівництва в кримінальних провадженнях №12013270040002956 та №12014260040000154.
У свою чергу відповідач ніколи не стверджував про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.
Оцінюючи пропорційність обмежень у їх сукупності, застосованих до ОСОБА_1 , щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
З урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуваний наказ відповідача не відповідає критеріям правомірності, наведених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції. А тому оскаржуваний наказ слід визнати протиправним та скасувати.
Скасування наказу прокурора Чернівецької області від 25.09.2015 року №959-к 5Про звільнення ОСОБА_1 , у силу вимог частини першої статті 235 Кодексу Законів про Працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді, з якої його звільнили.
Однак, на виконання рішення суду першої інстанції від 05.04.2021 року, наказом в.о. керівника Чернівецької обласної прокуратури від 16.09.2021 № 941-к, оскаржуваний наказ скасований, а позивач поновлений на займаній посаді.
В цей же день, 16.09.2021 позивач, на підставі наказу № 942-к звільнений з посади, на якій був поновлений, та органів прокуратури - за власним бажанням. За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для поновлення позивача на посаді заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області, на даний момент, не існує.
Щодо зобов`язання прокуратуру Чернівецької області проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
За нормами частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Пункт 9 розділу І Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" №1704/5 (далі Положення №1704/5) передбачає, що Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Згідно з пунктом 4 розділу І Положення №1704/5, держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є звернення про вилучення від органу, який проводив перевірку, або від особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, з наданням одного з таких документів:
- копії обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, що свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку, в паперовій формі за підписом уповноваженої особи органу, завіреним печаткою;
- копії відповідного судового рішення в паперовій формі, засвідченої в установленому порядку, з належним чином оформленим підтвердженням про набрання законної сили;
- копії документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, в паперовій формі та засвідчені належним чином.
Проаналізувавши наведені законодавчі норми, суд дійшов висновку, що Положення №1704/5 не містить перешкод для реалізації відповідачем позовної вимоги про зобов`язання проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України Про очищення влади.
Аналіз вимог пункту 5 розділу II Положення №1704/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 17 липня 2020 року №2454/5) дає можливість стверджувати, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади, є, зокрема, рішення суду.
Таким чином, з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, зобов`язати Чернівецьку обласну прокуратуру поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України Про очищення влади.
Подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.09.2020 року у справі №826/5029/16, від 04.06.2020 року у справі №821/4571/14, від 29.09.2021 року у справі №826/17800/14, від 19.05.2022 року у справі №826/17602/14, від 23.03.2023 року у справі №802/1072/15-а, від 21.09.2023 року у справі №824/3155/14-а).
Щодо стягнення з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 26 вересня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом вище, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року вже було визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року № 959-к "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області у зв`язку із припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст.36 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області з 26.09.2015 року; та стягнуто з Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 527 096,40 грн.
У судовому засіданні позивач підтвердив, що на виконання рішення суду від 05.04.2021 року ним
отримано від відповідача кошти у сумі 527 096,40 грн. Однак, вважає, що наведена сума отриманих коштів судом визначена не правильно, оскільки не було враховано положення пункту 10 Порядку №100, а тому суд має ще донарахувати йому суму у розмірі 806 165,20 грн.
Колегія суддів зазначає, що, відповідно до довідки від 15.12.2020 року № 21-582 вих-20, виданої Чернівецькою обласною прокуратурою, середньоденна заробітна плата позивача, за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню, складала 380,85 грн.
Пунктом 10 Порядку № 100 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Вирішуючи спірне питання про застосування пункту 10 Порядку № 100 при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача колегія суддів приймає до уваги правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17, від 17 червня 2020року у справі № 820/1505/18, від 15 жовтня 2020року у справі № 826/17601/14 та від 15 жовтня 2020 року у справі №826/5842/15. У зазначенихпостановах Верховний Суд, у вимірі схожих фактичних обставин і правового регулювання правовідносин (щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на посаді відповідно достатті 235 КЗпП) висловив згоду і підтримав підхід судів нижчих інстанцій, які при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовували коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку № 100. Таким чином суд касаційної інстанції висловив свою позицію щодо необхідності застосування вказаних нормативних положень у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.
Разом із тим, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 4постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213(яка набрала чинності із12 грудня 2020 року) положення пункту 10 Порядку №100 - виключено. Тобто, застосовувати коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до пункту 10 Порядку № 100, можна лише до 11.12.2020 включно.
Оплата праці працівників органів прокуратури здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова № 505).
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" відбулося підвищення розміру посадових окладів керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505.
Згідно вказаної постанови коефіцієнт підвищення посадового окладу Позивача складає 1,25; середньоденна заробітна плата складає 476,06 грн. (380,85 х 1,25).
06 вересня 2017 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від30 серпня 2017 року № 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" (далі - Постанова № 657), якою підвищено посадові оклади працівників органів прокуратури.
Відповідно до вказаної постанови коефіцієнт підвищення посадового окладу за посадою Позивача складає 2,57. Відповідно середньоденна заробітна плата Позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення становить 1223,47 грн. (476,06 грн. х 2,57).
Загальна кількість робочих днів у період із 26.09.2015 по 11.12.2020 склала 1316 днів.
Враховуючи приписи Порядку № 100, Постанови КМУ № 1013 від 09.12.2015, Постанови КМУ №657 від 30.08.2017 середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становив 1 234 244,09 грн., з яких:
- із 26.09.2015 по 30.11.2015 - 17 519,10 грн (380,85 грн х 46 робочих днів);
- із 01.12.2015 по 05.09.2017 - 214 703,06 грн (476,06 грн (380,85 х 1,25) х 451 робочий день);
- із 06.09.2017 по 11.12.2020 - 1 002 021,93 грн. (1223,47 грн (476,06 х 2,57) х 819 робочих днів).
Від суми середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, що становить 1 234 244,09 грн слід відняти добровільно виплачену відповідачем суму, яку позивач отримав, у розмірі 527 096, 40 грн. Різниця становить 707 147, 69 грн.
Колегія суддів зазначає, що слід стягнути з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи із 26.09.2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі, 16.09.2021 року, у розмірі 707 147 (сімсот сім тисяч сто сорок сім) грн. 69 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Чернівецької обласної прокуратури задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року № 959-к "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області у зв`язку із припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України.
Стягнути з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи із 26.09.2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі, 16.09.2021 року, у розмірі 707 147 (сімсот сім тисяч сто сорок сім) грн. 69 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
Зобов`язати Чернівецьку обласну прокуратуру проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 13 березня 2024 року.
Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.
