МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2024 р. № 420/23009/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачаДержавної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, Одеського окружного адміністративного суду, дорога Фонтанська, 14, м. Одеса, 65021, треті особиДержавна казначейська служба України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, провизнання дій протиправними; стягнення суддівської винагороди за період з 01.01.2021 - 31.07.2023 в розмірі 632 674,37 грн,ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Одеського окружного адміністративного суду (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України в якому позивачка просить:

- визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2023 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2102,00 грн. та щодо припинення виплати доплати за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці у період вересень 2021 року - січень 2022 року.

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 не донараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2023 року у розмірі 632674,37 грн (з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація, в порядку, передбаченому Законом України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що Указом Президента України від 10.12.2001 року її призначено на посаду судді Фрунзівського районного суду Одеської області строком на п`ять років, а Постановою Верховної Ради України від 15.03.2007 року на цю посаду - безстроково. Постановою Верховної Ради України від 22.05.2008 року №301-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду. Вказала, що за період з січня 2021 по липень 2022 їй нарахована суддівська винагорода та допомога на оздоровлення, для визначення сум яких використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн, що суперечить ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Внаслідок цього, розмір винагороди та допомоги на оздоровлення не відповідав розміру, установленому спеціальним Законом. Позивачка вважає, що відповідач повинен був нарахувати їй суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, зокрема: у 2021 році в розмірі 2270 грн, у 2022 році в розмірі 2481 грн та 2023 році в розмірі 2684 грн. Вважаючи, що відповідачем порушено її право на належне матеріальне забезпечення, з метою ефективного захисту та відновлення її порушених прав, позивачка просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 11.09.2023 року Одеський окружний адміністративний суд передав адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, стягнення недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення для вирішення підсудності до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою від 11.10.2023 року П`ятий апеляційний адміністративний суд адміністративну справу №420/23009/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Одеського окружного адміністративного суду, за участі третьої особи - Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, повернув до Одеського окружного адміністративного суду для направлення до Миколаївського окружного адміністративного суду.

03 листопада 2023 року матеріали адміністративної справи №420/23009/23 надійшли до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2023 року, справу №420/23009/23 передано на розгляд судді Величку А.В.

Ухвалою від 08.11.2023 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/23009/23 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у відповідності до ст. 262 КАС України.

До канцелярії Миколаївського окружного адміністративний суд від представника Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що згідно ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Законом Закону України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Наявність у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ формулювання, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді вказує на різновид застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 рік. За наявності в законі, що встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року деталізованої норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру окладу судді Одеський окружний адміністративний суд не вправі застосовувати по іншому визначати/застосовувати розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб для здійснення нарахування оплати праці. Положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» 15.12.2020 № 1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року № 1928- IX, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року № 2710-ІХ є чинними, не визнані не конституційними, тому підстави для її не застосування відповідачем були відсутні.

Державна судова адміністрація України правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася.

Письмових пояснень від Державної казначейської служби України до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Указом Президента України від 10.12.2001 року №1205/2001 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Фрунзівського районного суду Одеської області строком на п`ять років.

Постановою Верхової Ради України від 15.03.2007 року №750-У позивачка обрана безстроково на посаду судді Фрунзівського районного суду Одеської області.

Постановою Верхової Ради України від 22.05.2008 року №301-VI відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 85, ч.1 ст.128 Конституції України, ч.3 ст. 62 Закону України "Про судоустрій України", ст. 15 Закону України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" ОСОБА_1 обрана на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду.

Наказом голови Одеського окружного адміністративного суду №89-ос від 27.06.2008 року ОСОБА_1 зарахована до штату Одеського окружного адміністративного суду на посаду судді з окладом згідно штатного розпису.

Згідно з довідками про доходи від 04.08.2023 року, виданих Одеським окружним адміністративним судом, позивачці за період з січня 2021 по липень 2023 нараховано та виплачено суддівську винагороду виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Також позивачу виплачена матеріальна допомога на оздоровлення у квітні 2021 року, березні 2022 року та квітні 2023 року, що підтверджується розрахунковими листами ООАС за 2021-2023 р.р.

Нарахування та виплата суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення здійснена, виходячи з прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн.

Не погодившись з такими діями Одеського окружного адміністративного суду при проведенні нарахування та виплаті суддівської винагороди, позивачка звернулася до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Також суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів (ст.136 Закону № 1402-VІІІ).

Питання гарантій незалежності суддів неодноразово розглядалось Конституційним Судом України.

Так, у рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Конституційний Суд також у рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон №1082-ІХ) серед іншого, установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2270 грн; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 грн.

Встановлений розмір прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні 2102,00 грн був визначений надалі статтями 7 Закону України від 02.12.2021 року №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928-ІХ) та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-ІХ (далі Закон №2710-ІХ). Також установлені прожиткові мінімуми для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 грн, з 1 січня 2023 року - 2684 рн.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 по справі №400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Окрім того, Верховний Суд України, зауважував що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.

Верховний Суд, досліджуючи питання застосування ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в подібних правовідносинах у постановах від 30.11.2021 року у справі №360/503/21, від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 22.06.2023 року у справі №400/4904/21, від 24.07.2023 року у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 року у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 року у справі №240/3795/22, від 21.09.2023 у справі №380/25627/21, дійшов наступного правового висновку.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні 2021 року, на підставі абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним, тому суд вважає протиправними дії ТУ ДСА щодо нарахування та виплату суддівської винагороди за період з січня 2021 по липень 2023 та матеріальної допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.

В силу приписів ч.5 ст.242 КАС України суд враховує вищевикладений висновок Верховного Суду та вважає, що виплата суддівської винагороди, а також допомоги на оздоровлення регулюється ст.135, 136 Закону №1402-VІІІ, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто право вибору заявляти ті чи інші вимоги належить позивачу. В той же час, саме суд, який розглядає спір по суті, наділений повноваженнями щодо обрання із декілька можливих способів захисту права, одного, який відповідає суті спірним відносинам та який найбільш ефективно відновить порушене право.

Суд, визнавши право позивача на суддівську винагороду саме у розмірі, який визначено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також встановив, що у спірному періоді позивачу суддівська винагорода не була нарахована ООАС у визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмірах.

Одеський окружний адміністративний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСАУ затвердила у його кошторисах на 2021-2023 роки.

За вказаних обставин саме Одеський окружний адміністративний суд повинен нарахувати та виплатити недоплачену суму суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.07.2023 та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки.

Отже за умови того, що відповідачем суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а нарахування суддівської винагороди відноситься до повноважень Одеського окружного адміністративного суду, суд дійшов висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є саме зобов`язання Одеського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачці суддівську винагороду та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки у відповідності до вимог ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас позовні вимоги про стягнення з ДСАУ на користь позивачки не донарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2021 року 31 липня 2023 року в розмірі 632 674, 37 грн - не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які нараховані у належному розмірі, але не виплачені, а згідно з матеріалами справи суддівська винагорода позивачці у належному розмірі не була нарахована, що пов`язано з протиправними діями ООАС.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо припинення виплати доплати за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці у період вересень 2021 року - січень 2022 року, суд зазначає наступне.

Наказом Одеського окружного адміністративного суду №5-н від 30.04.2021 року, згідно із вимогами Закону України «Про державну таємницю», «Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 року №939, а також керуючись «Положенням про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року №414, ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус судів», встановлено з 01.05.2021 року щомісячну надбавку до посадового окладу у розмірі 10 відсотків, що передбачає доступ до державної таємниці за Ф-2 судді Одеського окружного адміністративного суду Корой Світлані Миколаївні.

Наказом голови Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року №22- К/ТР/С з 09.09.2021 року призупинено нарахування та виплату щомісячної доплати за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, судді Одеського окружного адміністративного суду - ОСОБА_1 .

Уважаючи припинення їй виплати щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці протиправною, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

При вирішенні цього спору суд виходить з такого.

Згідно з приписами частин 1, 2 статті 135 Закону України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 8 статті 135 Закону №1402-VIII установлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до частини 10 статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Таким чином, щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці є складовою суддівської винагороди, а тому її виплата регулюється виключно Законом №1402-VIII і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

При цьому вказана доплата не є імперативно поширеною на всіх суддів, оскільки згідно із змістом частини 8 статті 135 Закону №1402-VIII вона виплачується виключно за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Інакше кажучи, ця правова норма пов`язує щомісячну доплату не з наявністю допуску та доступу, а з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Таким чином, необхідною умовою отримання компенсації у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є, окрім наявності в особи допуску до державної таємниці, ще й виконання такою особою робіт/завдань та/або посадових обов`язків, які вимагають доступу до державної таємниці.

У зв`язку з цим слід визначитись із тим, яка саме робота передбачає доступ до державної таємниці.

За визначенням, наданим статтею 1 Закону України «Про державну таємницю» від 21.01.1994р. №3855-XII (далі Закон №3855-XII), допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації; натомість доступ до державної таємниці - це надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень.

Відповідно до статті 22 Закону №3855-XII, допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України. Якщо потреба громадянина у відомостях, що становлять державну таємницю, не пов`язана з місцем роботи, служби або навчання, документи про надання допуску до державної таємниці можуть оформлятися за місцем провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею. Надання допуску передбачає: визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією; перевірку громадянина у зв`язку з допуском до державної таємниці; взяття громадянином на себе письмового зобов`язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена; одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв`язку з його допуском до державної таємниці; ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

Згідно із частиною 1 статті 23 Закону №3855-XII допуск до державної таємниці не надається у разі:

1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;

2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;

3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов`язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв`язку з допуском до державної таємниці;

4) наявності у громадянина судимості за тяжкі або особливо тяжкі злочини або за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України, не погашеної чи не знятої в установленому порядку;

5) наявності у громадянина психічних розладів, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров`я України і Службою безпеки України.

Частиною 2 статті 23 Закону №3855-XII установлено, що у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі: 1) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе; 2) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном; 3) невиконання громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Статтею 26 Закону №3855-XII визначено, що переоформлення громадянам допуску до державної таємниці здійснюється: у разі закінчення терміну дії допуску до державної таємниці за необхідності подальшої роботи з секретною інформацією; у разі необхідності підвищення чи зниження громадянину форми допуску для роботи із секретною інформацією вищого чи нижчого ступеня секретності; у разі необхідності проведення додаткової перевірки, пов`язаної з можливим виникненням обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону.

Скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв`язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 27 Закону №3855-XII, доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання.

Рішення про надання доступу до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв приймають керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, у яких виконуються роботи, пов`язані з державною таємницею, або зберігаються матеріальні носії секретної інформації.

Керівники державних органів, за винятком осіб, передбачених частиною шостою цієї статті, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій доступ до державної таємниці у сфері, що стосується діяльності державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, отримують за посадою після надання їм допуску до державної таємниці за відповідною формою.

Відмова надати громадянинові України доступ до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв можлива лише у разі відсутності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, та може бути оскаржена в порядку, встановленому частиною другою статті 25 цього Закону.

Згідно із статтею 30 Закону №3855-XII, у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог законодавства Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 15.06.1994 №414, якою затверджено Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (далі - Положення).

Згідно із пунктом 5 Положення такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що положення статті 30 Закону №3855-ХІІ, пунктів 2, 5 Положення слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов`язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.

Як встановлено судом раніше, наказом Одеського окружного адміністративного суду №5-н від 30.04.2021 року, згідно із вимогами Закону України «Про державну таємницю», «Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 року №939, а також керуючись «Положенням про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року №414, ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус судів», встановлено з 01.05.2021 року щомісячну надбавку до посадового окладу у розмірі 10 відсотків, що передбачає доступ до державної таємниці за Ф-2 судді Одеського окружного адміністративного суду Корой Світлані Миколаївні.

Наказом голови Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року №22- К/ТР/С з 09.09.2021 року призупинено нарахування та виплату щомісячної доплати за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, судді Одеського окружного адміністративного суду - Корой Світлані Миколаївні.

12.08.2021 року від Державної судової адміністрації України до Одеського окружного адміністративного суду надійшов лист Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 04.08.2021 р. №14/5/2-2889 щодо порядку надання компенсації суддям та працівникам апаратів судів у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці. З зазначеного листа вбачається, що під час здійснення аналізу роботи суддів з відомостями, що становлять державну таємницю, встановлено безпідставне використання бюджетних коштів по компенсації суддям та працівникам апарату судів у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці. Зокрема, більшість суддів, крім слідчих суддів загальних апеляційних судів, та працівників апарату судів протягом тривалого чаду (декілька років) взагалі не працювали з документами, які становлять державну таємницю, та не розглядали судових справ, де наявні відомості, що становлять державну таємницю, однак, щомісячно отримують компенсацію за роботу в умовах режимних обмежень. Вказане призводить до не ефективного використання бюджетних коштів, яких на даний час не вистачає для фінансування судової гілки влади в цілому.

З доповідної записки головного спеціаліста (з режимно-секретної роботи) Одеського окружного адміністративного суду Ю.Мулика від 02.09.2021 року вбачається, що після здійснення аналізу документів та справ з грифом «ЦТ», «Т» за період з 01.01.2021 по 31.08.2021 р.р. встановлено, що зазначені документи та справи, які знаходяться на дослідженні в Одеському окружному адміністративному суді відсутні.

У зв`язку з чим, відповідачем призупинено нарахування та виплату щомісячної доплати за роботу, що передбачає допуск до державної таємниці, судді Одеського окружного адміністративного суду - Корой Світлані Миколаївні.

Тобто, відсутні підстави вважати, що позивачка за умовами своєї професійної діяльності постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю та в неї наявна обґрунтована необхідність в роботі із секретною інформацією.

Зворотного учасниками справи не доведено.

Тому суд вважає, що відповідачем правомірно припинено позивачу доступ до секретної інформації та, відповідно, припинено виплату щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, ідентифікаційний код 26255795) Одеського окружного адміністративного суду (дорога Фонтанська, 14, м. Одеса, 65021, ідентифікаційний код 35118626) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 37567646) про визнання дій протиправними; стягнення суддівської винагороди за період з 01.01.2021 - 31.07.2023 в розмірі 632 674,37 грн - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з січня 2021 по липень 2023 та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.

3. Зобов`язати Одеський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з січня 2021 по липень 2023 та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки у відповідності до вимог ч.2, 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн, станом на 1 січня 2022 року складає 2481 грн та станом на 1 січня 2023 року складає 2684 грн, з урахуванням раніше виплачених сум

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Величко