КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2024 року Київ№ 320/10850/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Самородської Т.Ю., позивача ОСОБА_1 , представника Міністерства внутрішніх справ Отроди Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про поновлення на роботі

встановив:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ МВС від 20.03.2023 №405 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади державної служби;

- поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді державної служби в апараті Міністерства внутрішніх справ України;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.03.2023 №405 о/с позивача звільнено з державної служби згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності з 30.03.2023. Своє звільнення з державної служби в Міністерстві внутрішніх справ України згідно з наказом МВС №405 вважає незаконним, оскільки МВС було порушено абз. 2 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», тобто одночасно з попередженням про звільнення на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби не запропонував державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби. Зауважує, що під час вручення попередження про наступне вивільнення працівником кадрового підрозділу МВС позивачу було надано довільний, тобто не актуальний на час вручення, перелік вакансій у структурних підрозділах МВС. Зазначені у списку підрозділи МВС перебували в стані реорганізації, а вакантні посади в них підлягали наступному вивільненню. Вказує на порушення з боку МВС п. 3, 5 ст. 42 Кодексу законів про працю України щодо переважного права залишення на роботі працівників, а саме працівників з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації та учасників бойових дій. З огляду на те, що позивач, станом на момент звільнення мав третій ранг державного службовця та більше 33 років на посадах державної служби, з них: 29 років служби в правоохоронних органах та більше 4 років у вказаному підрозділі на посадах державної служби категорії «Б» та «В». Позивач зауважує, що у 2014-2015 роках приймав участь в антитерористичній операції та має посвідчення учасника бойових дій від 19.03.2015 №031696. Зазначає, що 17.03.2023 звернувся до державного секретаря МВС, яке зареєстроване в системі електронного документообігу МВС, від 17.03.2023 №11650/37 та подав у відділ звернень громадян Департаменту документообігу та контролю МВС. Вважає, що Міністерство внутрішніх справ України проігнорувало вимоги п. 3, 5 ст. 42 КЗпП, п. 13 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та маючи в наявності вільні вакантні посади, не запропонувало їх позивачу, відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та звільнило його з державної служби, порушивши вимоги чинного законодавства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

20.06.2023 позивачем та представником відповідача подано заяви про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, де заперечив проти задоволення позовних вимог та вважає позов необґрунтованим, як нормами законодавства так і фактичними обставинами справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Продержавну службу`державних службовців може бути звільнено за ініціативою суб`єкта призначення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з ч. 3 ст. 87 Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службо4вця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 - 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 87 Закону, позивача 15.02.2023 було персонально повідомлено про наступне вивільнення та ознайомлено з переліком вакантних посад в МВС станом на 15.02.2023.

Наказом МВС від 20.03.2023 №405 о/с було припинено державну службу та звільнено позивача з 20.03.2023, тобто більш ніж через 30 календарних днів з дати попередження про наступне звільнення.

Вищевикладене підтверджується текстом попередженням про наступне вивільнення від 15.02.2023 та списком вакантних посад, на якому наявний особистий підпис ОСОБА_1 .

Відповідно до листа Департаменту документообігу та контролю МВС від 08.05.2023 вих. №21177/09 (копію додаємо) за результатами перевірки реєстраційно-моніторингових карток системи електронного документообігу апарату Міністерства за період з 13.02.2023 по 20.03.2023 в Міністерстві було зареєстровано звернення ОСОБА_1 , а саме звернення від 17.03.2023 (вх.№11650/37 від 17.03.2023) подане через систему електронногодокументообігу МВС, стосовно наявності в останнього, на його думку, переважного права щодо залишення на роботі та не запропонування йому будь-яких рівнозначних посад державної служби.

За результатами розгляду вищезазначеного звернення відповідачем 03.04.2023 було підготовлено відповідь вих. № 7471/22-2023, надіслано її позивачу.

Слід наголосити, що будь-яких інших заява від ОСОБА_1 щодо зайняття вакантних посад державної служби в апараті МВС у зв`язку з попередженням про наступне вивільнення на адресу Міністерства не надходило, що підтверджується листами Департаменту документообігу та контролю МВС від 08.05.2023 вих.№21177/09 та Департаменту персоналу від 05.05.2023 вих. №21013/22.

Відповідач критично оцінив доводи наведені позивачем, стосовно надіслання ним звернення від 17.03.2023 про призначення на посаду через систему електронного документообігу МВС. Оскільки, відповідно до листа Департаменту документообігу та контролю МВС від 08.05.2023 вих. №21177/09 за результатами перевірки реєстраційно-моніторингових карток системи електронного документообігу апарату Міністерства за період з 13.02.2023 по 20.03.2023 в Міністерстві було зареєстровано звернення ОСОБА_1 вх. №11650/37 від 17.03.2023 через систему електронного документообігу МВС,стосовно наявності в останнього, переважного права щодо залишення на роботі та не запропонування йому будь-яких рівнозначних посад державної служби. За результатами розгляду вищезазначених звернень відповідачем було підготовлено відповідь та надіслано позивачу. При цьому жодних інших заява від ОСОБА_1 щодо зайняття вакантних посад державної служби в апараті МВС у зв`язку з попередженням про наступне вивільнення на адресу Міністерства не надходило, що підтверджується листами Департаменту документообігу та контролю МВС від 08.05.2023 вих. № 21177/09 та листа Департаменту персоналу від 09.05.2023 вих. № 21533/22.

Відповідач також критичного поставився до посилань позивача на норми ст. 42 Кодексу законів про працю України, пункту 13 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які на думку останнього було порушено МВС під час видання оскаржуваного наказу.

Оскільки, позивачем в даному випадку не враховано вимоги частини шостою статті 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що у разі вивільнення працівника, який має статус державного службовця відповідно до вимог Закону України «Про державну службу», на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, норми про переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, не застосовуються.

Відповідач звернув увагу суду, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню судова практика, яка викладена Пленумом Верховного Суду України, а саме в пункті 19 постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», Верховним Судом у постановах від 11.10.2018 у справі № 823/244/16, від 17.10.2018 у справі № 823/276/16, від 01.02.2017 у справі № 6-2711цс16, рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2021, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2021 у справі № 640/12841/21, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі № 380/4379/20, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 у справі № 640/8581/20.

При цьому не допускається застосування аналогії закону, відповідно до змісту речення 2 ч. 6 ст. 7 КАС України.

Відповідач зауважує, що під час здійснення процедури скорочення, оформлення та видання оскаржуваного наказу та звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83, пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» з 20.03.2023, не було допущено порушень законних прав, свобод та законних інтересів позивача, а доводи позовної заяви є лише домислами позивача, які не обґрунтовані фактичними обставинами справи та вимогам законодавства.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому погодився, що 15.02.2023 під час вручення попередження про наступне вивільнення працівником кадрового підрозділу МВС йому було надано довільний перелік вакантних посад у структурних підрозділах апарату МВС через те, що зазначені у списку посади не містили конкретну назву відділу (відділення) в структурному підрозділі апарату Міністерства та в подальшому підлягали наступному вивільненню, у зв`язку з реорганізацією цих підрозділів. Наполягав на неактуальності наданого списку, що на його думку підтверджується тим, що відповідно до наказу МВС від 14 лютого 2023 року № 89 «Про організаційно - штатні зміни в апараті МВС» Департамент моніторингу дотримання прав людини, в якому працював позивач до звільнення реорганізовано в Управління моніторингу дотримання прав людини (далі - Управління) із штатною чисельністю 9 посад державної служби, із них 6 посад категорії «В» - головних спеціалістів. Тобто позивачу надано список із шістьма вакантними посадами в новоствореному Управлінні.

Через день, 16.02.2023 видано наказ МВС № 104 «Про організаційно-штатні зміни в апараті МВС», яким додатково збільшено штатну чисельність Управління на 5 посад (усього 14 посад державної служби, із них 9 посад категорії «В» - головних спеціалістів). Про введення додаткових трьох посад головних спеціалістів в Управлінні позивач дізнався самостійно.

Аналогічна ситуація була з іншими вакантними посадами у структурних підрозділах апарату МВС, які містилися в наданому списку.

Підтвердженням тому, що наданий позивачу список вакантних посад не є актуальним свідчать копії відповідей за підписом керівників окремих структурних підрозділів апарату Міністерства (значилися в списку), надані на ініціативний лист Департаменту персоналу МВС (від 05.03.2023 № 9642/22) щодо працевлаштування працівників ДМДПЛ.

Зокрема це: листи Департаменту комунікації МВС від 07.03.2023 № 9802/34 та Департаменту пенсійних питань та соціального захисту МВС від 17.03.2023 № 11559/49. У листах зазначено, що в названих структурних підрозділах відбуваються організаційно-штатні зміни, у зв`язку з чим відсутні пропозиції щодо працевлаштування працівників ДМДПЛ.

Позивач відмітив, що відповідачем проігноровано пункт 3 частини 2 статті 42 КЗпП щодо переважного права залишення на роботі працівників із тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Зауважив, що для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.право одного працівника перед іншим щодо залишення на роботі. Звернув увагу суду, що на момент звільнення позивача та інших працівників ДМДПЛ, які підлягали вивільненню, з проведенням такого аналізу продуктивності праці і кваліфікації працівників реорганізованого Департаменту, ніхто не ознайомлював.

Позивач зазначив, що відповідачем ототожнено значення слів «ознайомити» і «запропонувати». Однак, за правилами слів ділової української мови, названі слова за значенням не є синонімами.

Позивач покликається на те, що проходи співбесіду у керівника Департаменту взаємодії з Національною поліцією, перебував на особистому прийомі заступника Міністра, заступника керівника Департаменту персоналу МВС, однак так і не отримав призначення на вакантну посаду державної служби. У квітні позивач отримав відповідь на своє звернення до Державного секретаря МВС Інни Ягцук за підписом директора Департаменту персоналу МВС ОСОБА_2 № 7471/22-2023 від 03.04.2023, в якому зокрема зазначено, що за результатами перевірки відомостей, випадків порушення Ваших прав під час здійснення процедури попередження та звільнення з боку працівників МВС, не встановлено. Також у відповіді, зазначено, що повторне надання списків вакантних посад Законом України «Про державну службу» не передбачено.

Позивач звертає увагу суду, що відзиві нічого не зазначено стосовно того, що він відмовився від будь-якої запропонованої вакантної посади державної служби. Стверджує, що протягом місяця після попередження про наступне вивільнення жодної вакантної посади державної служби мені запропоновано не було, і він не підписував будь-якого документа про відмову від такої посади.

Доводи відповідача що норми статті 42 КЗпП, переважне право на залишення на роботі працівників з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації та учасників бойових дій, посилаючись на вимоги частини 6 статті 49-2 КЗпП та пункту першого частини 1 статті 40 КЗпП, не підлягають застосуванню під час звільнення державного службовця, вважаєнікчемними.

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача, у судовому засіданні підтримала аргументи наведені у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

За клопотанням позивача у судове засідання були викликані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_3 показав суду, що знайомий з позивачем з початку процедури вивільнення, до того часу знайомі не були. Зазначив, що процедура вивільнення була аналогічною до тих, які вже відбувались, тим паче до цього ще три рази відбувались відповідні зміни, де приймав участь безпосередньо ОСОБА_1 . В лютому 2023, у зв`язку з воєнним станом, відбулись значні зміни, і Департамент було скорочено майже на половину, із 26 залишилось 14 чоловік, і тепер Департамент став Управлінням. Стосовно процедури, то як завжди, за дорученням Державного секретаря, передбачалась процедура ознайомлення працівників про наступне вивільнення з терміном один місяць аби вирішити питання про подальше працевлаштування, в разі, якщо їх питання не буде вирішене і вони не подадуть відповідні заяви, вони будуть скорочені у встановленому законом порядку. Як вимагає ст. 87 Закону України «Про державну службу» працівникам, які перебували на державній службі було запропоновано ввесь перелік посад, які існували на день повідомлення. Спілкуючись з ОСОБА_1 наприкінці місячного терміну з моменту ознайомлення про вивільнення, останній повідомив, що хотів би потрапити на прийом до Державного секретаря або заступника Міністра, на що свідок пояснив, що необхідно до них звертатись у встановленому законом порядку. Після закінчення терміну було проведено розрахунок, обхідний лист, ввесь розрахунок коштів і позивач був звільнений у встановленому законом порядку.

Зауважив, що Національне агентство з питань державної служби рекомендує ознайомлювати працівників з усіма посадами, і рівнозначними і нижчими. У самому підрозділі вакансій вже не було, і тому надавали список решти вакантних посад. З приводу пропонування посад, пояснив, що в разі пропозиції конкретної посади, людина вважає, що на неї тиснуть, тому пропонувались усі наявні посади. З приводу кількості посад, яка приблизно становила 120, то облік посад в кадровій службі ведеться автоматизовано, тобто база видає всі наявні вакансії. В особовій справі наявна копія про ознайомлення, з якої вбачається, що ОСОБА_1 був особисто ознайомлений про перелік вакантних посад. Тобто, необхідно було написати заяву на зайняття вакантної посади, яку в подальшому вже б розглядали, якщо цього було не зроблено, то це вважається таким, що людина відмовилась від пропозиції. Пояснив, що така процедура ніде не прописана, а тому розглядати це питання можна, коли є конкретна заява. Може бути і два кандидати на одну посаду, то в такому випадку розглядається це питання. Тобто, перепризначити людину без заяви неможливо. Тобто, йде спочатку ознайомлення з переліком посад, а потім заява довільного змісту, де є прохання про призначення на запропоновану посаду, або згода на запропоновану посаду. Враховуючи рекомендації НАДС, наразі кожен наказ про звільнення йде окремо та робиться копія з наказу. Пред`явлений свідку у судовому засіданні позивачем документ, свідок ідентифікував як копію з наказу підписану Державним секретарем, який належним чином засвідчений, кому належать підписи на ньому, свідок не перевіряв.

Свідок підтвердив, що при попередніх реорганізаціях ОСОБА_1 подавались заяви про призначення на відповідну посаду. Зауважив, що при попередніх реорганізаціях, яких було три чи чотири, процедура була такою ж самою. Підтвердив, що на кадрові документи розповсюджується нормативний державний стандарт до оформлення документів. Пояснив, що профспілковий орган попереджається, в установленому законом порядку про штатні зміни та реорганізацію, як тільки стає відомо про такі зміни. Хоча, наразі Закон України «Про державну службу» цього не передбачає, але враховуючи КЗпП України профспілкова організація попереджається про вивільнення працівників. Пояснив, що позивачу пропонувалась рівнозначна посада категорії «В», оскільки він перебував на відповідній категорії посад до цього. З приводу неактуального переліку посад, то під час штатних змін, ті посади, які попали під скорочення в базі відсутні, їх видаляють, оскільки система є автоматизованою. Це були наявні і реальні посади, так через місць, два, посади могли попадати під штатні зміни, і все одно працівник нічого не втрачає, повторюється процедура передбачена ст. 87 Закону України «Про державну службу», і так само з`являється місяць для вирішення цього питання. Зауважив, що попередження та список вакантних посад подається у довільній формі, оскільки ця процедура нічим не передбачена. Зазначив, що на момент розмови з позивачем у Департаменті не було посади, яку він міг би запропонувати позивачеві. Додав, що право призначення на посаду має тільки державний секретар, тобто запропонувати і призначити позивача, свідок не міг. З приводу покликань позивача, що краще звільнити особу, зауважив, що фінансово для кожного підприємства, державного в тому числі, не вигідно, тобто завданням служби управління персоналом є працевлаштування всіх працівників, адже нікому не потрібне звільнення із виплатою передбачених Законом коштами. Додав, що дуже багато людей використовують це шанс аби отримати всі гарантовані виплати, а потім є шанс звернутися з приводу порушення процедури вивільнення та тим самим поновитись на посаді. Пояснив, що якщо людина напише заяву про призначення, то її зобов`язані призначити, вважає, що Державний секретар не візьме на себе відповідальність відмовити у призначенні, оскільки у людини є переважне право на призначення. З приводу візування керівником підрозділу заяви про призначення, то пояснив, що бажано аби така заява була з візою, оскільки на одну і ту ж посаду написати заяву декілька людей, і тоді звичайно потрібно знати скільки кандидатів на ту чи іншу посаду. З автоматизованої системи вакантна посада зникає після наказу про призначення. Але візування не є обов`язковим.

Свідок ОСОБА_4 показав суду, що перебуває на посаді заступника керівника Управління моніторингу дотримання прав людини МВС України. Показав, що позивач працював у Відділі моніторингу і аналізу дотримання прав людини Департаменту моніторингу дотримання прав людини. У лютому 2023 відбулись організаційно штатні зміни, Департамент моніторингу дотримання прав людини було реорганізовано і скорочено відповідно посади, з 26 посад було створено Управління, яке складалось з 14 посад. Працівників було належним чином повідомлено про реорганізацію та ознайомлено з переліком вакантних посад, станом на момент ознайомлення. Працівники Департаменту за відповідними заявами були працевлаштовані в Управлінні або зайняли інші вакантні посади в МВС України або в інших структурних підрозділах центральних органів виконавчої влади. Позивач з відповідною заявою не звертався, в результаті чого був звільнений через скорочення штату працівників. Зауважив, що позивач особисто не звертався з приводу вакантних посад у Відділі, крім того на момент попередження позивача про реорганізацію, свідок перебував у відпустці. Зазначив, що в разі такого зверненняпозивача з заявою про призначення, передав би її на розгляд Державному секретарю, оскільки не має повноважень про призначення на ту чи іншу посаду. Пояснив, що до його повноважень не входить пропонування посад. Зауважив, що позивача було звільнено більше ніж через 30 днів з моменту попередження. ОСОБА_4 пояснив, що його як і інших працівників було попереджено про вивільнення та надано список вакантних посад, після чого він звернувся з відповідним рапортом про призначення на посаду в Управлінні МВС України. Зазначив, що йому не відомо про вказівки щодо призначення на посаду, оскільки призначенням на посаду займається Державний секретар.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні показала суду, що перебуває на посаді начальника Управління моніторингу прав людини. Показала, що 15.02.2023 відбулося скорочення в МВС України, з огляду на що дану інформацію було доведено до працівників, які там працювали. Відповідно, працівники, які виявили бажання та подати заяви на вакантні посади, були призначені на відповідні посади. При цьому ніякого конкурсного відбору не відбувалось. Всі були попереджені про скорочення відповідних посад,з огляду на, що подавали заяви про призначення на вакантні посади. При цьому зборів особового складу свідок не проводила, оскільки всі працівники Департаменту з прав людини були належним чином повідомлені про вивільнення та були проінформовані про наявний перелік вакантних посад у МВС України і всі, хто виявив бажання подали відповідні рапорти або заяви. Зауважила, що керівник розглядає кандидата на посаду, якщо одночасно було подано декілька заяв на одну посаду. Пояснила, що особисто вакансій позивачу не пропонувала, з огляду на те, що всі працівників були належним чином повідомлені про наявні вакантні посади, в тому числі і позивач, а повноваження пропозицій вакантних посад входить до повноважень Департаменту персоналу, оскільки саме цей Департамент здійснював інформування працівників під особистий підпис про перелік вакантних посад на які можна подавати відповідно заяви. Не змогла достеменно відповісти з приводу візування заяв на вакантні посади, оскільки не пам`ятає. Зауважила, що рішення про призначення або не призначення на відповідну посаду, що стосується державних службовців приймає Державний секретар. Тобто, якщо була подана заява, свідок могла її передати в кадровий підрозділ до Державного секретаря, і вже останній приймає рішення про призначення або не призначення того чи іншого державного службовця. Лише після цього надходить наказ про офіційне призначення. З приводу призначення поліцейських на посади державних службовців, то пояснила, що вони були призначені на відповідні посади на підставі рапортів та заяв та в результаті наказів про призначення. Зауважила, що відповідність особи на певну вакантну посаду перевіряє кадрова служба. Свідок показала, що була призначена на посаду начальника управління на підставі рапорту, який подала в кадрову службу, зауважила, що їй достеменно не відомо з приводу візування названого рапорту про призначення. ОСОБА_5 показала, що на прийом позивач до неї особисто не приходив та не цікавився наявними вакантними посадами. Зазначила, що не наділена повноваженнями з приводу призначення а ні поліцейських, а ні державних службовців.

У судових дебатах представник відповідача зауважила, що в ході судового розгляду було встановлені факти, які як в сукупності так і окремо спростовують доводи викладені позивачем в позовній заяві.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», позивача 15.02.2023 було персонально повідомлено про наступне вивільнення та ознайомлено з переліком вакантних посад в МВС станом на 15.02.2023. Вищевикладене підтверджується текстом попередженням про наступне вивільнення від 15.02.2023 та списком вакантних посад, на якому наявний особистий підпис ОСОБА_1 .

Наказом МВС від 20.03.2023 №405 о/с було припинено державну службу та звільнено позивача з 20.03.2023, тобто більш ніж через 30 календарних днів з дати попередження про наступне звільнення. Разом з тим позивачем протягом 30 календарних днів з моменту попередження не було подано жодної заяви стосовно зайняття однієї із запропонованих йому посад. Наведене підтверджується матеріалами судової справи та показами свідка ОСОБА_3 .

З приводу звернення ОСОБА_1 а саме звернення від 17.03.2023 (вх. №11650/37 від 17.03.2023) подане через систему електронного документообігу МВС, стосовно наявності в останнього, на його думку, переважного права щодо залишення на роботі та не запропонування йому будь яких рівнозначних посад державної служби.

За результатами розгляду вищезазначеного звернення відповідачем 03.04.2023 було підготовлено відповідь вих. № 7471/22-2023 та надіслано її позивачу. Відсутність будь-якого волевиявлення із сторони позивача щодо зайняття вакантних посад в апараті МВС підтверджено також показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .Зауважено, що підрозділи кадрової служби МВС, здійснювали розсилку резюме ОСОБА_1 щодо розгляду питання стосовно працевлаштування останнього в апараті МВС. Стосовно доводів ОСОБА_1 , що останній у зв`язку з відсутністю нормативно-правового акту (наказу МВС), яким б було закріплено зразок написання відповідної заяви, був «необізнаний» щодо порядку її складання та подання. То, так дійсно, типова форма заяви жодними нормативними актами не затверджена.

При цьому в більшості випадків прийняття на роботу відбувається не у вигляді окремого документа, а за допомогою заяви працівника і наказу (розпорядження) роботодавця про прийняття на роботу.

Разом з тим заяви про прийняття підпадають під Типову інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55 та національного стандарту ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів».

Так, в пункті 85 розділу II Документування управлінської документації Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55 передбачено, що проекти наказів (розпоряджень) з кадрових питань (особового складу) (про прийняття на роботу, звільнення, надання відпустки, відрядження тощо) готує кадрова служба на підставі рішень (вказівок) керівника установи організаційно-розпорядчого чи нормативно- правового характеру, доповідних записок керівників структурних підрозділів, конкурсних документів (протоколів та рішень атестаційної чи іншої комісії), заяв працівників, трудових договорів та інших документів.

Так в ДСТУ 4163:2020 передбачаються обов`язкові реквізити, що повинен містити документ (заяви).

Відповідач також критичного ставився до посилань позивача на норми ст. 42 Кодексу законів про працю України, п. 13 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які на думку останнього було порушено МВС під час видання оскаржуваного наказу. Звернув увагу на ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що у разі вивільнення працівника, який має статус державного службовця відповідно до вимог Закону України «Про державну службу», на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, норми про переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, не застосовуються.

Звернув увагу на позицію Верховного Суду, який у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що за загальним правилом при вирішенні спору, що стосується звільнення з публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Такий висновок, зокрема, міститься в постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 823/244/16 та від 17.10.2018 у справі № 823/276/16.

Відповідач критично поставився і посилань позивача, що відповідно до практики Верховного Суду роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється працював.Звернув увагу суду, що висновки Верховного Суду на які посилається позивач не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки предметом розгляду у справі №824/3229/14 було звільнення працівника відповідно до вимог Кодексу законів про працю України, а у справі №816/1232/17 правовідносини виникли до внесення змін в частину третю статті 87 Закону України «Про державну службу» в частині що стосується вивільнення працівників.

Разом з тим, звернув увагу суду на правові висновки Верховного Суду викладені в постановах від 27.05.2019 у справі № 807/3588/14 та від 18.05.2022 у справі № 240/1941/20.

З огляду на зазначене відповідач вважає, що під час здійснення процедури скорочення, оформлення та видання оскаржуваного наказу та звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83, пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» з 20.03.2023, не було допущено порушень законних прав, свобод та законних інтересів позивача, а доводи позовної заяви є лише домислами позивача, які не обґрунтовані фактичними обставинами справи та вимогам законодавства. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач у судових дебатах підтримав позовну вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у судових дебатах просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач, наказом МВС №1021 о/с від 20.08.2018 був призначений заступником начальника відділу забезпечення роботи call центру Управління моніторингу дотримання прав людини, як такий, що успішно пройшов за конкурсом. 21.08.2018 позивач прийняв присягу державного службовця. 23.11.2018 позивачу присвоєно 4 ранг державного службовця, відповідно до наказу МВС №1402 о/с від 23.11.2018.

Наказом МВС від 14.01.2019 №13 о/с позивача було переведено на посаду начальника організаційно аналітичного відділу Управління моніторингу дотримання прав людини. Наказом МВС №90 о/с від 07.02.2020 позивача переведено на посаду начальника організаційно аналітичного відділу Управління моніторингу дотримання прав людини, у зв`язку з організаційними змінами.

Наказом МВС №437 о/с від 05.08.2021, у зв`язку із організаційно штатними змінами переведено на посаду начальника організаційно аналітичного відділу, позивача переведено на посаду начальника організаційно аналітичного відділу Департаменту моніторингу дотримання прав людини.

Наказом МВС від 23.11.2021 №716 о/с позивачу присвоєно 3 ранг державного службовця.

06.12.2021 державного службовця 3 рангу ОСОБА_1 , начальника організаційно аналітичного відділу Департаменту моніторингу дотримання прав людини МВС, відповідно до ст. 49-2 КЗпП України та ст. 87 Закону України «Про державну службу» попереджено про наступне вивільнення з 06.01.2022, у зв`язку з організаційно штатними змінами, згідно з наказом МВС від 06.12.2021 №911 «Про організаційно штатні зміни в апараті МВС», яким скорочено його посаду.

Наказом МВС від 06.01.2022 №7 о/с, позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу моніторингу та аналізу дотримання прав людини Департаменту моніторингу дотримання прав людини.

24.12.2021 позивач звернувся із заявою до Державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України із заявою, де у зв`язку з організаційно штатними змінами в апараті МВС просив призначити його на посаду головного спеціаліста відділу моніторингу та аналізу дотримання прав людини Департаменту моніторингу дотримання прав людини МВС України.

Наказом МВС від 14.02.2023 №89 «Про організаційно штатні зміни в апараті МВС» Департамент моніторингу дотримання прав людини реорганізовано та скорочено всі посади, з 15.02.2023.

15.02.2023 державного службовця 3 рангу ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу моніторингу та аналізу дотримання прав людини ДМДПЛ МВС, відповідно до ст.. 49-2 КЗпП України та ст.. 87 Закону України «Про державну службу» попереджений про наступне вивільнення з 18.03.2023, у зв`язку з організаційно штатними змінами згідно з наказом МВС від 14.02.2023 № 89 «Про організаційно штатні зміни» в апараті МВС», що набирає чинності з 15.02.2023, яким скорочено посаду позивача, а також ознайомлений із запропонованими наявними вакантними посадами державної служби в апараті МВС на день попередження, перелік яких додається. Попереджено, що у разі ненадання упродовж 30 календарних днів відповідної заяви про згоду щодо переведення на одну із запропонованих йому вважатиметься, що він відмовився від запропонованих посад.

В матеріалах справи міститься список вакантних посад по апарату МВС України станом на 15.02.2023, який містив в собі 120 вакантних посад у різних структурних підрозділах МВС, який позивач отримав 15.02.2023 під підпис.

Листом від 27.02.2023 №8367/22 Департаментом персоналу МВС України Управління моніторингу дотримання прав людини повідомлено, що станом на 27.02.2023 не надані пропозиції щодо призначення, в тому числі ОСОБА_1 , державного службовця 3 рангу, головного спеціаліста відділу моніторингу та аналізу дотримання прав людини. З метою забезпечення дотримання вимог законодавства щодо порядку вивільнення працівників, посади яких скорочено запропоновано до 03.03.2023 направити до Департаменту персоналу резюме, серед яких і ОСОБА_1 , за його згодою, які станом на дату листа перебувають на скорочених посадах та не визначилися з подальшим працевлаштуванням для можливого їх призначення на вакантні посади державної служби категорії «В» у структурних підрозділах апарату МВС. До 10.03.2023 необхідно надати пропозиції та підтверджуючі документи про проведені заходи для доповіді секретареві Міністерства.

Управлінням моніторингу дотримання прав людини від 03.03.2023 №9202 було опрацьовано лист Департаменту персоналу від 27.02.2023 №8367/22 про надання резюме працівників за їх згодою, які станом на 02.03.2023, у зв`язку з реорганізацією Департаменту моніторингу дотримання прав людини на підставі наказу МВС від 14.02.2023 №89 «Про організаційно штатні зміни в апараті МВС» перебувають на скорочених посадах та не визначилися з подальшим працевлаштуванням.

За результатами розгляду листа, за згодою працівників надіслано листи повідомлення та резюме, серед яких, зокрема ОСОБА_1 для вирішення питання щодо можливого призначення на вакантні посади державної служби в структурних підрозділах апарату МВС.

Директором департаменту персоналу МВС України було скеровано лист №9642/22 від 06.03.2023 керівникам структурних підрозділів Міністерства щодо розгляду питання про працевлаштування вивільнених працівників, посади яких скорочено та запропоновано розглянути резюме працівників Департаменту, що додаються, які станом на день направлення листа перебувають на скорочених посадах та не визначились з подальшим працевлаштуванням для можливого їх призначення на відповідні вакантні посади у відповідних підрозділах.

Департамент персоналу МВС України МВС України листом від 16.03.2023 №6603/22-2023 «Про інформування щодо змін в організації праці» до Первинної профспілкової організації апарату Міністерства внутрішніх справ України, відповідно до п. 2.1.4 Колективного договору між Міністерством внутрішніх справ України та первинною профспілковою організацією апарату Міністерства внутрішніх справ України на 2022-2024 роки, проінформовано, що наказом МВС від 14.02.2023 №89 «Про організаційно штатні зміни в апараті МВС» реорганізовано Департамент моніторингу дотримання прав людини (ДМДПЛ) та скорочено всі посади, з 15.02.2023. У ДМДПЛ на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу та аналізу дотримання прав людини, зокрема перебував ОСОБА_1 , державний службовець 3 рангу, який 15.02.2023 в установленому порядку був проінформований про скорочення посад та йому повідомлено про скорочення посад та їм повідомлено про наступне звільнення із 18.03.2023.

Зважаючи на викладене та відповідно до п. 2.1.5 зазначеного Колективного договору Департамент персоналу МВС України МВС України просив погодити звільнення, зокрема ОСОБА_1 , згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності.

Наказом МВС від 20.03.2023 №405 о/с, припинено державну службу та позивача звільнено згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності, з 20.03.2023. ОСОБА_1 , державного службовця 3 рангу, головного спеціаліста відділу моніторингу та аналізу дотримання прав людини Департаменту моніторингу дотримання прав людини, установивши щомісячну премію за березень 2023 в розмірі 10% від посадового окладу, виплативши відповідно до ст.. 24 Закону України « Про відпустки» компенсацію за невикористані 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 32 роки стажу державної служби, 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 33 роки стажу державної служби, 02 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час із 21.08.2022до 20.03.2023 у робочому періоді з 21.08.2022 до 20.08.2023 та відповідно до ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Копію наказу та трудової книжки отримано 20.03.2023 під підпис.

Департамент персоналу МВС України від 03.04.2023 №7471/22-2023 у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 17.03.2023 повідомив, що відповідно до ст. 49-2 КЗпП України та ст.. 87 Закону України «Про державну службу» 15.02.2023 одночасно з попередженням про наступне звільнення, останнього було персонально ознайомлено з наявними вакансіями, які у формі списку вакантних посад державної служби категорії «В» апарату МВС, що є додатком до попередження, позивачу були надані під особистий підпис, тим самим дотримано процедуру попередження при звільненні через скорочення штатів працівників

Повторне надання списку вакантних посад Законом України «Про державну службу» не передбачено. Повідомлено, що в ході перевірки відомостей, викладених у зверненнях позивача, установлено, що упродовж 30 календарних днівз моменту ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення, тобто з 15.02.2023 до дня звільнення 20.03.2023 ОСОБА_1 не було подано жодної заяви про переведення на будь яку вакантну посаду в апараті МВС. Ураховуючи відсутність заяви про призначення на одну із запропонованих позивачу вакантних посад, за минуванням 30 календарних днів від дати попередження, було видано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 20.03.2023 №405 о/с про припинення позивачем державної служби та звільнення згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності, з 20.03.2023. Повідомлено, що за результатами перевірки відомостей, викладених у зверненні, випадків порушень прав ОСОБА_6 . Під час здійснення процедури попередження та звільнення з боку працівників МВС не встановлено.

Департаментом документообігу та контролю МВС України листом від 08.05.2023 №21177/90 «Про надання інформації» повідомлено Департамент юридичного забезпечення, що в період з 13.02.2023 по 20.03.2023 в системі електронного документообігу апарату Міністерства зареєстровано два звернення ОСОБА_1 стосовно призначення його на вакантні посади в Міністерстві внутрішніх справ, а саме вхідні №№ Г-5226 та 11650/37 від 17.02.2023. Розгляд звернень здійснювався в Департаменті персоналу. Про результати розгляду автора поінформовано листом вих. №7471/22-2023 від 03.04.2023.

В матеріалах справи міститься звернення ОСОБА_1 від 17.03.2023 №11650/37 до Державного секретаря МВС України, відповідно до якого останній повідомляє, що 15.02.2023 йому було вручено попередження про наступне вивільнення з 18.03.2023 та ознайомлення з наявними вакансіями. Зауважено, що від час вручення попередження працівником кадрового апарату йому було надано довільний, тобто не актуальний на час вручення, перелік вакансій у структурних підрозділах МВС, у зв`язку з тим, що зазначені вакантні посади також підпадали під наступне вивільнення. У своєму зверненні ОСОБА_1 наголосив на ст. 42 КЗпП України, де зокрема при скороченні чисельності та штату працівників, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, перевага надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Якщо декілька працівників мають однакову кваліфікацію та однаково добре виконують роботу, ст. 42 КЗпП України дає змогу визначити тих осіб, кому надати право залишитися в першу чергу, а саме: працівникам з тривалим безперервним стажем роботи, учасникам бойових дій. Позивач зауважив, що має 29 років стажу в правоохоронних органах та 4 з половиною роки перебуває на державній службі. Був нагороджений нагрудним знаком «Кращий працівник МВС України», приймав участь в антитерористичній операції у 2014-2015 роках та має посвідчення учасника бойових дій від 19.03.2015 №031696, нагороджений державною нагородою відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», серія АТ №011209. Повідомив, що під час реорганізації МВС були порушені його права і станом на 17.03.2023 позивачу не запропоновано будь яку рівнозначну посаду.

За клопотанням позивача до матеріалів справи було долучено належним чином засвідчену копію результатів виконання завдань держаним службовцем, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В» за 2022 рік ОСОБА_1 . За результатами виконання завдань головний спеціаліст відділу моніторингу та аналізу дотримання прав людини Департаменту моніторингу дотримання прав людини ОСОБА_7 отримав середній бал 2,5. В обґрунтування оцінки зазначено, що завдання виконано, результат якого повною мірою можна використати в роботі, але із залученням до виконання завдань інших осіб (під час виконання роботи державний службовець потребував допомоги в аналізі нормативно правових актів, коригуванні проектів документів до контролю з боку керівника), де міститься відмітка про ознайомлення державного службовця ОСОБА_1 від 21.10.2022, зазначено з оцінюванням не згоден.

Крім того, позивачем було надано копії заяв про переведення ОСОБА_1 від 03.01.2019, про прийняття на державну службу від 16.08.2018, про призначення на посаду від 06.08.2021, 24.12.2021, результатів оцінювання виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В» за 2020 рік, 2022 рік, 2019 рік.

Не погоджуючись із наказом про звільнення, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статті 38, 43 Конституції України передбачають, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає

За правилами частини 1 статті 34 Закону N889-VIII призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України.

Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 889 державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Частиною 2 ст. 1 Закону № 889 визначено, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади (п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону № 889).

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону №889 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частиною 1 ст. 83 Закону № 889 визначено, що державна служба припиняється: у разі втрати права на державну службу або його обмеження (ст. 84); у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (ст. 85); за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (ст. 86); за ініціативою суб`єкта призначення (ст. 87); у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (ст. 88); у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із міною її істотних умов (ст. 43); у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (ст. 88-1).

Відповідно до до ч. 1 ст. 87 Закону №889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу; встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Нормами ч. 3 ст. 87 Закону № 889 встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. 1 та 1-1 ч. 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Стосовно наявності правових та фактичних підстав для звільнення позивача відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII суд враховує таке.

Суд при вирішенні даної справи повинен встановити дотримання процедури звільнення відповідачем позивача на підставі спірного наказу.

В силу приписів частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» №889-VIII, одночасно з попередженням про звільнення позивачу необхідно було запропонувати іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, а звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»№889-VIII буде правомірним виключно за умови відсутності можливості запропонувати відповідні посади або у разі відмови від переведення на запропоновану посаду.

Тлумачення закону, за якого суб`єкт призначення може пропонувати або може не пропонувати державному службовцю вакантні посади під час процедури реорганізації входить в протиріччя з верховенством права та засадами конституціоналізму. Адже суб`єкт владних повноважень є носієм саме повноважень, а не прав, і за їх здійснення несе відповідальність. До того ж, принцип верховенства права вимагає максимально мінімізувати свободу розсуду виконавчої влади.

При тлумаченні й застосуванні частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII необхідно розуміти, що правомірне рішення це не будь-який бажаний для керівника державного органу варіант поведінки в рамках цього Закону, а лише той, який сприятиме належній реалізації підлеглими працівниками права на працю та доступу до державної служби і не допускатиме проявів дискримінації у здійсненні ними цих прав.

Відтак свобода розсуду означає не свободу вибору керівника державного органу кого звільнити, а кого залишити (перевести) на державній службі, а означає лише оптимальне застосування закону для досягнення цілей, встановлених у ньому. Такого оптимального застосування закону не буде, якщо керівник державного органу не запропонує працівнику посаду державної служби за її наявності. Якщо вакантна посада є у наявності, то у керівника державного органу є лише один вид правомірної поведінки - запропонувати її працівнику.

Таким чином, частина третя статті 87 Закону № 889-VIII встановлює саме обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону пропонувати державному службовцю рівнозначну посаду або, як виняток, нижчу посаду державної служби. Відповідні повноваження не є дискреційними.

Правові висновки щодо наявності у суб`єкта призначення обов`язку пропонувати іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, врахувавши при цьому переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 640/12871/20, від 30.11.2022 у справі №640/15797/21, від 10.11.2022 у справі № 640/24-23/21.

Суд враховує вказані правові висновки в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Також суд звертає увагу, що суб`єкт призначення зобов`язаний запропонувати державному службовцю в першу чергу рівнозначну посаду. Пропонування нижчої посади державної служби може мати місце лише як виняток, наявність підстав для застосування якого в силу принципу верховенства права має бути належним чином обґрунтована.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду щодо виконання власником обов`язку із працевлаштування працівника у зв`язку з реорганізаційними заходами, що міститься в постанові від 18.09.2018 у справі № 800/538/17, власник є таким, що виконав цей обов`язок, якщо запропонував працівникові роботу, яка існувала не тільки на день попередження про наступне вивільнення, але і на день звільнення.

Отже, суб`єкт призначення має запропонувати державному службовцю, посада якого скорочується, всі наявні вакантні посади відповідно до його професійної підготовки та професійних компетентностей, незалежно від того в якому структурному підрозділі проходить службу такий державний службовець.

Аналогічна правова позиція міститься, серед інших, в постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 640/9980/20, від 08.05.2019 у справі № 806/1175/17, від 13.02.2020 у справі № 810/1564/17, від 03.06.2020 у справі № 808/685/16.

Судом встановлено, що після винесеннянаказу МВС від 14.02.2023 №89 «Про організаційно штатні зміни в апараті МВС», який набрав чинності з 15.02.2023 ОСОБА_1 15.02.2023 було попереджено про наступне вивільнення з 18.03.2023, а також ознайомлено із запропонованими наявними вакантними посадами державної служби категорії «В» в апараті МВС на день попередження, перелік яких надано ОСОБА_1 в паперовій формі, під підпис.

Факт попередження позивачем не оспорюється.

Відтак, в попередженні ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 15.02.2023в апаратіМВС наявні вакантні 120 посад державної служби різної категорії посад та надано відповідний список під підпис.

Позивачу запропоновано всі можливі вакантні посади задля забезпечення права на залишення на роботі, що відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 22 травня 2019 року в справі №753/3889/17, від 18 березня 2021 року в справі №826/7878/18, від 18 березня 2021 року у справі №804/2805/17.

З огляду на що відповідачем не було порушено процедуру попередження позивача та запропоновано всі можливі вакантні посади.

Також, спірним моментом у даній справі є те, що відповідачем не проведено порівняльного аналізу продуктивності праці між працівниками і кваліфікації тих працівників, які залишились на роботи і тих, які підлягають звільненню, з приводу цього, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII).

Відповідно до ч.3 ст.87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Суд звертає увагу, що 02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 №378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Зокрема, відповідно до ч.6 ст.49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже, законодавчими змінами встановлено нові правила звільнення працівників, що застосовуються в разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу»).

Про вказані вище зміни зазначено також в роз`ясненнях Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 №86 р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу»)», а саме, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу» на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності державних службовців, то суд приходить висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми спеціального законодавства, а не загального.

На момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення була врегульована положеннями Закону №889-VІІІ, що виключає можливість застосування КЗпП України до спірних правовідносин. Така позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.11.2022 у справі №200/3012/21-а.

Підсумовуючи все вище викладене, виходячи із встановлених обставин у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що відповідачем у повній мірі дотримано порядок звільнення позивача з державної служби, визначений статтею 87 Закону № 889-VIII, а оспорюваний наказ є таким, що відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не підлягає скасуванню судом.

Щодо доводів позивача з приводу порушення відповідачем вимоги щодо першочергового залишення на посаді учасника бойових дій, то суд зазначає наступне.

Норми ст. 42 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) передбачають, що Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.

Відповідно до пункту 13 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Частини шостою статті 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що у разі вивільнення працівника, який має статус державного

службовця відповідно до вимог Закону України «Про державну службу», на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, норми про переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, не застосовуються.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Сторони не спростовували факту, що позивач на час видання оскаржуваного наказу, не відносився до державних службовців і на нього не поширювались вимоги Закону України «Про державну службу».

З огляду на зазначене слід наголосити, що відповідачем під час оформлення оскаржуваного наказу було дотримано всіх вимог передбачених законодавством, а відтак доводи позивача про порушення вимог ст. 42 КЗпП України, а саме неврахування пункту 13 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» під час звільнення останнього з посади державного службовця є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Щодо доводів позивача про відсутність з боку відповідача пропозиції щодо посад, суд зауважує про їх безпідставність та недоцільність в контексті вищевказаного, при цьому, суд зауважує, що за змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 № 86р/з чітко зазначено, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Крім цього, у контексті оцінки решти доводів позовної заяви, звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Решта доводів позивача щодо наведених доказів, ґрунтуються виключно на власному трактуванні відповідних положень законодавства і обставин та не викликають обґрунтованих сумнівів у суду щодо допустимості і достовірності таких доводів, а тому, з огляду на позицію ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, 18.07.2006 , суд не вважає за необхідне надавати детальну відповідь на решту таких аргументів.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, у справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно з ч.1 ст.9, ст.72, ч.1, 2, 5 ст.77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.