ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року

м. Київ

справа № 1-9/2005

провадження № 51-7853км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 ,

перекладача ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2005 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115, п.13 ч.2 ст. 115, ч. 3 ст. 358, ст. 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Ухвалою Верховного суду України від 31 травня 2005 року вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2005 рок щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Засуджений ОСОБА_6 звернувся до суду з заявою про перегляд зазначеного вироку щодо нього за нововиявленими обставинами.

Як на нововиявлені обставини засуджений, не оспорюючи фактичні обставини, що покладені в основу вироку та підтверджують його винуватість по висунутим по відношенню до нього обвинуваченням, вказував на встановлені Рішенням Комітету ООН з прав людини від 26 липня 2022 року порушення ст. 7 Пакту, а саме призначення йому довічного позбавлення волі, яке є «нескорочуваним». Відтак, на переконання засудженого вирок підлягає перегляду на підставі п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК з призначенням покарання у виді граничного строку за ст. 63 КК на момент постановлення вироку, що підлягає перегляду (15 років) зі звільненням з-під варти у зв`язку із повним та фактичним відбуттям покарання.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 травня 2023 року відмовлено у відкритті провадження за вказаною заявою ОСОБА_6 .

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 12 вересня 2023 рокувідмовлено у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_6 на ухвалу Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 травня 2023 року, а рішення місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись істотні порушення вимог КПК, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що висновок місцевого суду про необов`язкову природу Рішення Комітету ООН з прав людини є помилковим та таким, що не узгоджується із ст. 26 Віденської Конвенції «Про права міжнародних договорів», ст. 2 п. 3 «а» Міжнародного пакту про громадянські та політичні права з огляду на ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України». Вважає, що відмова у відкритті провадження за поданим ним клопотанням є позбавленням його конституційного права доступу до правосуддя. Зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув доводи його апеляційної скарги не з огляду на її відповідність нормам міжнародного права, погоджуючись з невірною позиції місцевого суду, порушив вимоги ст. 55 Конституції України, а тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК та підлягає скасуванню.

В доповненнях до касаційної скарги засуджений просить вирішити питання про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо вирішення питання про відповідність п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК статті 9 Конституції України.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами врегульований главою 34 КПК, у якій наведений вичерпний перелік нововиявлених обставин, за наявності яких можуть бути переглянуті судові рішення, що набрали законної сили.

Відповідно до вимог ст. 459 КПК судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, якими визнаються: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Нововиявлені обставини - це встановлені розслідуванням, вироком суду, що набрав законної сили або викладені у заяві учасників судового провадження юридичні факти, які знаходяться в органічному зв`язку з елементами предмета доказування у кримінальній справі і спростовують їх через попередню невідомість та істотність висновків, що містяться у вироку, ухвалі, як такі, що не відповідають об`єктивній дійсності.

Нововиявлені обставини характеризуються такими ознаками: невідомість суду з причин, від нього незалежних; істотне значення для провадження; наявність в об`єктивній дійсності до ухвалення вироку; неможливість урахування під час провадження у справі та ухвалення вироку в зв`язку з їх невідомістю суду; відкриття тільки після вступу вироку у законну силу. Тобто необхідно наявність двох умов для визнання обставини нововиявленою, це обставини, які об`єктивно існували на момент вирішення кримінального провадження та не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі.

При цьому важливим є дотримання принципу юридичної визначеності. Європейський суд з прав людини у рішеннях від 3 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» та від 29 жовтня 2015 року в справі «Устименко проти України» неодноразово наголошував, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливостями і непереборними обставинами. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі.

Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення ЕСПЛ від 9 червня 2011 року в справі «Желтяков проти України»).

Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 4 листопада 2019 року (провадження № 51-9834кмо18), перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є ревізійною стадією, в ході якої суд не розглядає обвинувачення по суті, а лише надає оцінку доводам учасників судового провадження щодо наявності у кримінальному провадженні обставин, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення, а також щодо можливості впливу цих обставин на правильність судового рішення, яке належить переглянути. Предметом судового розгляду в порядку провадження за нововиявленими обставинами виступає не обвинувальний акт, а судове рішення, зокрема вирок суду, що набрав законної сили, яким установлено наявність чи відсутність винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину.

Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_6 звернувся до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2005 року, яким його засуджено за ч. 1 ст. 115, п.13 ч.2 ст. 115, ч. 3 ст. 358, ст. 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.

В обґрунтування своєї заяви, як на підставу про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, ОСОБА_6 вказував на встановлені Рішенням Комітету ООН з прав людини від 26 липня 2022 року порушення ст. 7 Пакту, а саме призначення йому довічного позбавлення волі, яке є «нескорочуваним», а тому, на його думку, вирок підлягає перегляду на підставі п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК з призначенням покарання у виді граничного строку за ст. 63 КК на момент постановлення вироку, що підлягає перегляду (15 років) зі звільненням з-під варту у зв`язку із повним та фактичним відбуттям покарання.

Суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. 459 КПК перевіривши обставини, на які посилався засуджений ОСОБА_6 у своїй заяві про перегляд за нововиявленими обставинами вироку суду, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов правильного висновку, що обставини, про які зазначає у своїй заяві засуджений не є іншими обставинами в розумінні п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК, оскільки саме по собі встановлене порушення статті 7 Пакту не є підставою для перегляду вироку суду за нововиявленими обставинами, бо такою нововиявленою обставиною не являється.

При цьому місцевий суд зазначив, що задля відновлення свого порушеного/оспорюваного права засуджений не позбавлений можливості звернутися із відповідною заявою про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк відповідно до ч. 5 ст. 82 КК, яке буде розглянуто в порядку, який визначений законодавцем та врегульований Розділом VIII КПК «Виконання судових рішень». А після цього звернутись із клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі п. 3 ч. 3 ст. 81 КК.

Також колегія суддів вказала на те, що відсутність автоматичного компенсаторного механізму в національному законодавстві України також не є підставою для перегляду вироку суду за нововиявленими обставинами. Засуджений ОСОБА_6 , при встановленні порушення його прав, має можливість звернутися із відповідною заявою до Європейського суду з прав людини, після звернення із позовною заявою до національних судів.

Врахувавши вищенаведене, а також з врахуванням правового висновку Об`єднаної палатою Верховного Суду відображеного у постанові від 3 лютого 2020 року в справі № 522/14170/17 (провадження №51-1836 кмо19), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_6 про перегляд вироку суду щодо нього за нововиявленими обставинами.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій скарзі, засуджений, навівши конкретні доводи, аналогічні викладеним у його касаційній скарзі, звернув увагу на порушення місцевим судом вимог КПК, ст. 2 п. 3 «а», «б» Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 26 Віденської Конвенції «Про права міжнародних договорів», ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» при розгляді його заяви за нововиявленими обставинами, а також необґрунтованість висновків суду про відсутність у цій справі нововиявлених обставин за його заявою, просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали провадження й перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженого, залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, а заявлені апеляційні вимоги визнав необґрунтованими, навівши обґрунтовані мотиви для прийняття такого рішення.

Так, колегія суддів погодилася з висновками місцевого суду про те, що наведені засудженим підстави для перегляду вироку за нововиявленими обставинами у своєму змісті не є нововиявленими у розумінні п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що наведений засудженим текст рішення Комітету ООН по правам людини по комунікації № 3809/2020 від 26 липня 2022 року долучений засудженим до матеріалів справи мовою оригіналу, тобто англійською мовою, при цьому офіційний переклад зазначеного тексту відсутній.

Разом з тим, дослідивши офіційний сайт Міністерства Юстиції, судом було встановлено наявність «Неофіційного перекладу Міркувань, прийнятих Комітетом ООН з прав людини щодо комунікації № 3809/2020», який є попередньою невідредагованою версією.

Ознайомившись із текстом вказаного рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що застосування засудженим у своїй заяві формулювання «..Комітет ООН зобов`язав Україну протягом 180 днів надати: змістовний перегляд вироку довічного вироку (п. 9 «а»), адекватну компенсацію (п.9 «б»)», є невірним, оскільки Комітет ООН встановив порушення п. 7 Пакту саме через неможливість перегляду вироку, яким призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, та наголосив на необхідності дотримання країною-учасницею п. 7 Пакту, навівши у своєму рішенні, які зобов`язання має така країна учасниця відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 2 Пакту, перед засудженим.

На переконання апеляційного суду, Рішення Комітету ООН щодо засудженого, яке у неофіційному перекладі іменується як «Міркування», є черговим нагадуванням для приведення національного законодавства у відповідність із приписами ЄКПЛ щодо вироків у виді довічного позбавлення волі і такі заходи було вжито, що знайшло своє відображення у змінах до статей 81, 82 КК.

Окремо колегія суддів звернула увагу на окрему думку члена Комітету ОСОБА_9 , який не погодився із рішенням Комітету та при цьому висловив питання, чому засуджений, посилаючись на рішення ЄСПЛ у справі "Петухов проти України (№2)" від 12 березня 2019 року не звернувся до ЄСПЛ із своїм питанням, з огляду на ретельно продуману аргументацію Суду.

Щодо доводів засудженого про те, що відмова у відкритті провадження за поданим ним клопотанням є позбавленням його конституційного права доступу до правосуддя, то апеляційний суд визнав їх необґрунтованими оскільки як і в рішенні Комітету, так і в оскаржуваній ухвалі, наведено численні способи вирішення порушеного питання, зокрема в порядку статей 81, 82 КК.

При цьому колегія суддів наголосила, що жодне міжнародне судове рішення, чи висновок не скасував такого виду покарання, як довічне позбавлення волі, а лише наголошено на необхідності врегулювання порядку його відбування та наявності реальної перспективи звільнення.

З приводу доводів апеляційної скарги засудженого про порушення судом першої інстанції вимог ч. 2 ст. 464 КПК відповідно до якої не передбачають такої форми судового рішення, як відмова у відкритті провадження, апеляційний суд зазначив, що вимоги ст. 464 КПК регламентують дії суду при отриманні заяв даної категорії, та надають суду повноваження вирішувати питання про достатність підстав для відкриття провадження. Тобто, за відсутності підстав для відкриття провадження, суд відмовляє у його відкритті.

Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість посилання суду першої інстанції у оскаржуваній ухвалі, що засуджений не позбавлений можливості звернутися до суду у порядку статей 81, 82 КК для вирішення питання заміни покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки вимоги вищенаведених статей не відображають реалізацію Україною п. 9 «а», «б» Рішення Комітету та є різними самостійними інститутами, то колегія суддів визнана їх неспроможними.

При цьому апеляційний суд зазначив, що Комітет з прав людини ООН, це організація, що займається наглядом за виконанням Міжнародного пакту про громадянські та політичні права в країнах-учасницях пакту. Комітет оцінює доповіді про виконання Пакту, які подаються країнами-учасницями, складає коментарі до Пакту («зауваження загального порядку») і висловлює за скаргами держав і приватних осіб про порушення Пакту (крім статті 1) країнами, які ратифікували Перший факультативний протокол до Пакту, міркування.

Відтак, за доводами колегії суддів Комітет ООН є суто наглядовим органом, рішення (міркування) якого носять рекомендаційний характер.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з позицією Верховного суду, відображеною у ухвалах Великої палати від 18 вересня 2018 року (провадження №13-53зво18), 28 листопада 2022 року (провадження №13-54зк22) та в ухвалі від 12 липня 2023 року (провадження №13-54зк22).

З приводу доводів засудженого про те, що призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі є незаконним, а тому суд першої інстанції може його переглянути за новими обставинами, та з урахуванням того, що на період 2005 року максимальний строк покарання відповідно до ст. 63 КК, становив 15 років позбавлення волі, його покарання підлягало заміні на позбавлення волі строк на п`ятнадцять років, із звільненням його з під варти, то суд апеляційної інстанції зазначив, що питання доведення винуватості засудженого, кваліфікація його дій, вид та розмір призначеного покарання були предметом розгляду Верховного Суду України, який вирок суду щодо засудженого залишив без змін.

Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.

Щодо клопотання ОСОБА_6 про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо вирішення питання про відповідність п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК ст. 9 Конституції України, то колегія суддів зазначає, що наведені засудженим мотиви не є підставою для звернення до Конституційного Суду України

Стосовно ж заявленого стороною захисту під час касаційного розгляду клопотання про передачу даного провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, оскільки наведена захисником в судовому засіданні практика Верховного Суду не є релевантною.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, Судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали апеляційного суду відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3