1Справа № 335/674/24 2/335/1032/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року м.Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Ігнатенко Г.Ю., розглянувши в залі суду м.Запоріжжя в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради, про стягнення суми вихідної допомоги , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

18.01.2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради, про стягнення суми вихідної допомоги , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди.

Вимоги позову мотивовані тим, що ОСОБА_1 працювала з 09.09.2019 на посаді старшого адміністратора у Комунальному підприємстві «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради. 15.08.2023, на підставі наказу відповідача-1 від 15.08.2023 №6/к «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача було звільнено із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штату). Розрахунок позивача при звільненні (виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства) відповідачами станом на день звернення із даною позовною заявою

(18.01.2024) не здійснено. Заробітна плата в повному обсязі не виплачувалася позивачеві більш як 3,5 роки. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 31.05.2022 у справі №335/1356/22 стягнуто з відповідача-1 на користь позивача заборгованість із заробітної плати в розмірі 133 918,05 грн. за період з 01.02.2020 по 21.01.2022, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 7 403,60 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

У подальшому ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26.10.2023 у справі №335/1356/22 боржника (відповідача-1) замінено на нового боржника, правонаступника відповідача-1 Комунальне підприємство «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради (надалі відповідач-2).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11.12.2023 у справі №335/8423/23 стягнуто з відповідача-1 на користь позивача заборгованість із заробітної плати в розмірі 106 246,14 грн. за період з 22.01.2022 по 15.08.2023 та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 3 681,02 грн. за період з 16.08.2023 по 04.09.2023.

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12.01.2024 у справі №335/8423/23 стягнуто з відповідача-1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 18 405,10 грн. за період з 05.09.2023 по 11.12.2023

У зв`язку із звільненням, 28.12.2023 позивач поштою звернувся до відповідачів із вимогою про розрахунок. Вимогу про розрахунок отримано відповідачами 04.01.2024 . Розрахунок станом на день звернення із даною позовною заявою з позивачем не проведено, відповідей чи повідомлень від відповідачів не надходило.

Таким чином, з урахуванням двох вищевказаних рішень та додаткового рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя, якими вимоги про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі по день звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.08.2023 по 11.12.2023 вже задоволено, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню сума вихідної допомоги; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2023 по день винесення рішення у справі; сума індексації заробітної плати, моральна шкода.

Вказав, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сума вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку позивача, а саме: 5 653,18 грн. Вказана сума середнього місячного заробітку розрахована, виходячи з двох заробітних плат позивача за два останніх перед звільненням повних місяців, встановлених рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11.12.2023 у справі №335/8423/23, де брали участь ті самі позивач та відповідачі, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребує доказування при розгляді іншої справи. Середньоденна заробітна плата позивача за два останні повні робочі місяці до моменту звільнення складає 262,93 грн. та встановлена рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11.12.2023 у справі №335/8423/23, де брали участь ті самі позивач та відповідачі, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребує доказування при розгляді іншої справи. З 12.12.2023 по 18.01.2024 (день підписання позовної заяви) минуло 28 робочих днів, а тому станом на день підписання позовної заяви середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за вказаний період становить: 262,93 грн. х 28 днів = 7 362,04 грн. Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2023 по день винесення рішення у справі, розмір якого, станом на 18.01.2024, становить 7 362,04 грн.Відповідачем-1 жодного разу не здійснювалася індексація заробітної плати позивача за період його роботи на підприємстві з 01.02.2020 по день звільнення 15.08.2023. Не проведено індексацію і правонаступником відповідача-1 відповідачем-2. Таким чином, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню сума індексації заробітної плати в розмірі 9 376,50 грн. Затримка у виплаті заробітної плати та інших належних виплат, у тому числі при звільненні, яка триває з моменту після ухвалення відповідного рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 31.05.2022 у справі №335/1356/22, тобто з 01.06.2022 і по день підписання даної позовної заяви, призвела до погіршення життєвих умов позивача та моральних страждань. Позивач був позбавлений свого законного джерела доходу, а отже позивач був позбавлений засобів для існування, що також завдало йому моральної шкоди. Таким чином, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода, розмір якої позивач оцінює у 5 000,00 грн.

На підставі вищезазначеного, позивач просила суд стягнути солідарно з Комунального підприємства «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 суму вихідної допомоги в розмірі 5 653 гривень 18 копійок., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2023 по день винесення рішення у справі, розмір якого, станом на 18.01.2024, становить 7 362 гривні 04 копійки. суму індексації заробітної плати в розмірі 9 376 гривень 50 копійок. моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок, судові витрати зі сплати витрат на правничу допомогу 5000,00 грн.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.01.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи у судове засідання.

19.02.2024 року відповідач Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що вони заперечують проти пред`явленого позову у повному обсязі та вважають позовні вимоги таким, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до мотивувальної частини рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.12.2023 у справі № 335/8423/23 (доданого до матеріалів справи) підставою позову у вказаній справі було порушення вимог ст. 116 КЗпП України відносно необхідності виплати всіх сум, які належать працівникові при звільненні. Таким чином позивач скористався правом звернення до суду за захистом порушених прав на підставі положень ст. 117 КЗпП України, однак свідомо не заявив вимог щодо стягнення всіх сум, що належали йому при звільненні, зокрема вихідної допомоги, що є виявом принципу диспозитивності та використав права на свій власний розсуд. При цьому суд у вказаному рішенні наголошує на тримісячному сроці звернення до суду за стягненням таких сум та зазначає початкову дату його відліку 30.06.2023 (з урахуванням продовження строків на період дії карантину). Таким чином, враховуючи приписи ст. 233 КЗпП України, кінцевим строком пред`явлення позову з вимогою про стягнення вихідної допомоги є 30.09.2023. Пропри вказане з позовом ОСОБА_1 звернулась 18.01.2024, тобто з пропуском передбаченого законом строку. Заявлена сума індексації заробітної плати нарахована за період з березня 2021 року по грудень 2022 року, а отже вимога щодо її стягнення подана з пропуском передбаченого законом строку. Позивач був звільнений із займаної посади 15.08.2023, таким чином максимальним періодом нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є 16.08.2023 15.02.2024, а враховуючи додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.01.2024 у справі № 335/8423/23 з 12.12.2023 по 15.02.2024. З урахуванням того, що дата винесення рішення у даній справі на даний час невідома, необхідно взяти до уваги обмеження періоду нарахування вказаного середнього заробітку шестимісячним строком, а не по день винесення рішення у справі, як про те заявляє позивач. Вимоги про стягнення моральної шкоди вважаємо такими, що не підлягають задоволенню з огляду на відсутність доказів на підтвердження її завдання. Крім того, питання щодо відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті несвоєчасної виплати належних позивачу грошових коштів, було розглянуто у рішенні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31.05.2022 у справі № 335/1356/22.

На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо стягнення вихідної допомоги, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди; позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розглянути з урахуванням позиції, зазначеної вище. Розглянути справу без участі представника КП «Універс» ЗОР на підставі наявних матеріалів та враховуючи заперечення щодо заявлених вимог, викладених у даному відзиві.

Відповідач Комунальне підприємство «Готель України» відзив на позовну заяву не надало.

Позивачка в особі представника надала суду відповідь на відзив, в якої зазначила, щодо твердження відповідача-2 про ймовірне пропущення позивачем тримісячного строку на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Відповідач-2 у своєму відзиві стверджує, що позивач нібито пропустила встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на 19.07.2022) тримісячний строк на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Проте з таким твердженням неможливо погодитись, оскільки у даному спорі тримісячний строк позивачем не пропущено, а його перебіг навіть ще не розпочався. Норми частини другої статті 233 КЗпП України чітко встановлюють момент, з якого розпочинається перебіг вказаного тримісячного строку, а саме: «з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні». Проте, так зване «письмове повідомлення» відповідача-1 від 24.08.2023 №142, на яке посилається у своєму відзиві відповідач-2, по суті є листом-відповіддю відповідача-1 на адвокатський запит, не містить жодної суми, нарахованої та виплаченої позивачу при звільненні, а тому не може розцінюватися, в розумінні ч. 2 ст. 233 КЗпП України, як документ, з дня отримання якого для звільненого працівника розпочинається перебіг вищезгаданого тримісячного строку. Копію листа-відповіді від 24.08.2023 №142 відповідача-1 на адвокатський запит додано до матеріалів справи у якості письмового доказу. Даний лист-відповідь містить лише опис труднощів, з якими стикнувся відповідач-1, і які, на його думку, заважають нарахувати та виплатити належні його працівникам при звільненні суми. Однак, при цьому відповідач-1 не посилається на жодну норму законодавства України, яка б надавала йому право та підстави не повідомляти звільненому працівникові про такі суми, про їх нарахований розмір. Такі підстави взагалі законодавством України не передбачені. Окрім того, варто зауважити, що лист-відповідь від 24.08.2023 №142 відповідача-1 на адвокатський запит не був відповіддю відповідача-1 на вимогу позивачки про розрахунок при звільненні. Даний лист-відповідь адресований адвокату Голіщеву Володимиру Юрійовичу, який хоча і представляє інтереси позивачки, але звертався до відповідача-1 із адвокатським запитом від 17.08.2023 №01/08 з інших питань: щодо вжиття заходів з виконання судових рішень та виплати відповідних заборгованостей 21 працівнику відповідача-1, у тому числі й позивачці, тощо..Єдина вимога про розрахунок при звільненні, яка подавалася позивачкою на адресу відповідачів, у розумінні приписів ч. 2 ст. 233 КЗпП України, є вимога від 28.12.2023, копія якої надавалася разом із позовом у даній справі. Відповіді на дану вимогу ані від відповідача-1, ані від відповідача-2 станом на 19.02.2024 на адресу позивача, а так само і на адресу представника позивача, не надходили. Момент одержання позивачем такої відповіді фактично ще не настав. А отже і перебіг тримісячного строку ще не розпочався, через що такий строк ні за яких умов не може бути пропущеним позивачем. Стосовно твердження відповідача-2 про те, що позивачка нібито вже скористалася своїм правом на власний розсуд і звернулася до суду про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку в іншій справі №335/8423/23, по якій рішення вже винесено, і вже не має права на стягнення інших виплат, то в даному випадку звертаю увагу суду на те, що серед позовних вимог у справах №335/1356/22 та №335/8423/23 відсутня така вимога, як «стягнення суми вихідної допомоги», що підтверджується змістом судового рішення у тій справі. Позивачка все ще сподівалася у добровільному порядку з боку відповідачів отримати усі належні їй при звільненні виплати, але при цьому звернулася до суду з вимогою про стягнення лише частини таких виплат, а саме заробітної плати. Чинне законодавство України не містить жодної норми, яка б забороняла працівнику подавати окремі позови до суду про стягнення з роботодавця окремо кожного виду належної при звільненні виплати (чи то заробітної плати, чи то компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, чи то вихідної допомоги тощо). На такі норми також не посилається і відповідач-2 у своєму відзиві на позов, а відтак твердження відповідача-2 є безпідставними і не можуть братися до уваги судом при розгляді справи по суті. Щодо вимог про стягнення суми індексації заробітної плати. Твердження відповідача-2 у відзиві про нібито пропущення позивачкою встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на 19.07.2022) тримісячного строку на звернення до суду із вимогою про стягнення суми індексації заробітної плати є хибним і таким, що не може братися судом до уваги. У даному спорі слід застосовувати редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент виникнення триваючих спірних правовідносин, а саме станом на 01.01.2020, коли у позивачки виникло на право на компенсацію суми індексації заробітної плати. Приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на 01.01.2020) встановлюють, що «у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком». Відповідач-2 у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що вимога позивача про стягнення моральної школи не підлягає задоволенню «з огляду на відсутність доказів на підтвердження її завдання». Проте з таким твердженням неможливо погодитися, оскільки у позовній заяві позивачем чітко зазначено, що її тривале емоційне напруження через невиплату присуджених судом грошових коштів призвело до моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації свого життя. Все це було спричинено внаслідок порушення відповідачами законних прав позивача на своєчасне отримання відповідних грошових коштів за трудовим законодавством. Затримка у виплаті заробітної плати та інших належних виплат призвела до погіршення життєвих умов позивача та його моральних страждань. Позивач був позбавлений свого законного джерела доходу, а отже позивач був позбавлений засобів для існування, що також завдало йому моральної шкоди. Тому очевидно, що завданням стягнення з відповідачів моральної шкоди є компенсація моральних переживань позивача та вжитих заходів докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Окрім того, рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 31.05.2022 у справі №335/1356/22, на яке посилається відповідач-2 у своєму відзиві, стягнуто моральну шкоду за інший період моральних страждань та переживань, яких зазнавала позивачка, а саме: з 01.01.2020 по 31.05.2022. Предметом позову у поточній справі є стягнення моральної шкоди за моральні переживання та страждання, яких позивачка зазнає у період часу з 01.06.2022 по сьогодні.

Таким чином, просив суд визнати доводи відповідача-2, викладені у його відзиві на позов, необґрунтованими та безпідставними, до уваги не брати, а позовні вимоги позивача задовольнити повністю.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися через канцелярію суду надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Представник КП «Готель Україна» у судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Представник КП «Універс» ЗОР у судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних у справі доказів на підставістатті 279 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до наказу КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради від 06.09.2019 № 15-к ОСОБА_1 з 09.09.2019 прийнята на посаду старшого адміністратора до КП «Готель «Україна» ЗОР (а.с. 26).

Наказом КП «Готель «Україна» ЗОР від 15.08.2023 № 6/к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 15.08.2023.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 31.05.2022 у справі №335/1356/22 стягнуто з відповідача-1 на користь позивача заборгованість із заробітної плати в розмірі 133 918,05 грн. за період з 01.02.2020 по 21.01.2022, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 7 403,60 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

У подальшому ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26.10.2023 у справі №335/1356/22 боржника (відповідача-1) замінено на нового боржника, правонаступника відповідача-1 Комунальне підприємство «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11.12.2023 у справі №335/8423/23 стягнуто з відповідача-1 на користь позивача заборгованість із заробітної плати в розмірі 106 246,14 грн. за період з 22.01.2022 по 15.08.2023 та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 3 681,02 грн. за період з 16.08.2023 по 04.09.2023.

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12.01.2024 у справі №335/8423/23 стягнуто з відповідача-1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 18 405,10 грн. за період з 05.09.2023 по 11.12.2023

У зв`язку із звільненням, 28.12.2023 позивач поштою звернувся до відповідачів із вимогою про розрахунок. Вимогу про розрахунок отримано відповідачами 04.01.2024 . Розрахунок станом на день звернення із даною позовною заявою з позивачем не проведено, відповідей чи повідомлень від відповідачів не надходило.

За інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 30.08.2023 КП «Готель «Україна» ЗОР перебуває в процесі припинення з 06.05.2022 (а.с. 45-54).

Згідно з п.1.3 статуту КП «Готель «Україна» ЗОР підпорядковане, підзвітне та підконтрольне ЗОР.

Відповідно до п. 4.1.статуту підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків згідно з чинним законодавством, може мати реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби України, круглу печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, штампи, а також бланки з власними реквізитами.

Пункт 4.4. статуту передбачає, що підприємство несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10.2. статуту підприємство втрачає право юридичної особи і визнається таким, що припинилося, з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про його припинення.

Запорізька обласна рада 15.02.2022 прийняла рішення № 10 про припинення КП «Готель Україна» ЗОР шляхом приєднання до КП «Універс» ЗОР.

Законодавцем 01.07.2022 року внесені зміни до КЗпП України, які набули чинності з 19.07.2022, якими словосполучення власник або уповноважений ним орган замінені на роботодавець.

Згідно зіст. 47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.116,117 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно дост. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Частиною 1 статті 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 7 Закону України «Про оплату праці»законодавство про оплату праці ґрунтується наКонституції Україниі складається зКодексу законів про працю України, цього Закону,Закону України "Про колективні договори і угоди",Закону України "Про підприємства в Україні"та інших актів законодавства України.

У тексті Закону слова "власник або уповноважений ним орган" в усіх відмінках і числах замінено словом "роботодавець" у відповідному відмінку і числі згідно ізЗаконом № 4719-VI від 17.05.2012.

Між сторонами виник спір щодо сум, які підлягають виплаті працівнику при звільненні та відповідальності за порушення роботодавцем обов`язку виплатити належні звільненому працівникові суми.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц (провадження № 61-16634сво19) зроблено висновок, що «устаттях 104 ЦКта 107ЦК Українине визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий. З урахуванням того, що згідно пункту 3 наказу Міністерства освіти і науки України від 15 вересня 2015 року № 933 Житомирський державний технологічний університет є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» та не пов`язується з державною реєстрацією припинення ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» датою виникнення універсального правонаступництва Житомирського державного технологічного університету щодо ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій», який припиняється шляхом приєднання, слід вважати дату видання наказу № 933 - 15 вересня 2015 року, з якої він є правонаступником ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій».

Відповідно до ч.4ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з висновків Верховного Суду, КП «Універс» ЗОР є правонаступникомКП «Готель «Україна» ЗОР з 15.02.2022.

У зв`язку з тим, що КП «Готель «Україна» ЗОР, є неналежним відповідачем, в задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

Щодо стягнення суми вихідної допомоги судом встановлено таке.

Позивач ОСОБА_1 звільнена на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штату).

Згідно з ч. 1 ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

На підставі ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Стаття 116 КЗпП України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Фактичний повний розрахунок при звільненні станом на момент подачі даної позовної заяви із позивачем не проведено, вихідна допомога не виплачена.

Отже, на користь позивача підлягає стягненню сума вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку позивача, а саме 5 653,18 грн.

Вказана сума середнього місячного заробітку розрахована, виходячи з двох заробітних плат позивача за два останніх перед звільненням повних місяців, встановлених рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11.12.2023 у справі №335/8423/23, де брали участь ті самі позивач та відповідачі, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребує доказування при розгляді іншої справи.

Доводи відповідача-2 про те, що позивачка нібито вже скористалася своїм правом на власний розсуд і звернулася до суду про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку в іншій справі №335/8423/23, по якій рішення вже винесено, і вже не має права на стягнення інших виплат, то в даному випадку суд зазначає, що серед позовних вимог у справах №335/1356/22 та №335/8423/23 відсутня така вимога, як «стягнення суми вихідної допомоги», що підтверджується змістом вищенаведених судових рішень.

Таким чином, вимоги позову про стягнення суми вихідної допомоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи вимогу позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 12.12.2023 по день винесення рішення у справі суд виходить з наступного.

Відповідно до п.8 розділу 4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженогопостановою КМ України від 8 лютого 1995 р. № 100: « Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства».

Середньоденна заробітна плата позивача за два останні повні робочі місяці до моменту звільнення складає 262,93 грн. та встановлена рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 11.12.2023 у справі №335/8423/23, де брали участь ті самі позивач та відповідачі, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребує доказування при розгляді

іншої справи.

З 12.12.2023 по 14.03.2024 минуло 68 робочих днів, а тому станом на день ухвалення рішення заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за вказаний період становить: 262,93 грн. х 68 днів = 17879,24 грн.

Таким чином на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2023 по день винесення рішення у справі 14.03.2024 становить 17879,24 грн.

Розмір заборгованості відповідачами не спростовано.

Щодо стягнення суми індексації заробітної плати.

Відповідачем-1 жодного разу не здійснювалася індексація заробітної плати позивача за період його роботи на підприємстві з 01.02.2020 по день звільнення 15.08.2023. Не проведено індексацію і правонаступником відповідача-1 відповідачем-2.

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282- XII визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає в новій редакції з наступними змінами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи.

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено також частиною п`ятою статті 95 КЗпП України.

Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників і визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси тюридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особиможе визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону(ст. 5 ЦПК України). Способи захисту щодо даних спірних правовідносин

У пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року«Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Індексація проводиться згідно ст. 33 Закону України «Про індексацію грошових коштів населення» і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають.

Індексація заробітної плати відповідачем не здійснювалася з лютого 2020 року.

Таким чином, базовим (відправним) місяцем використано лютий 2020 року.

Відповідно до пункту 3 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у 2023 році зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а тому позивачем розраховано індексацію заробітної плати без урахування 2023 року.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сума індексації заробітної плати в розмірі 9 376,50 грн. Розрахунок позивача відповідачем не спростовано.

Таким чином, з відповідача КП «Універс» на користь позивача підлягає стягненню сума індексація заробітної плати в розмірі 9 376,50 грн

Відповідно дост. 32 Закону України «Про оплату праці»трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно із законодавством про трудові спори.

Статтею 233 КЗпП Українидля працівників встановлено загальний тримісячний строк на звернення з заявою про вирішення трудового спору з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини другої зазначеної статті у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.2ст.233 КЗпП Українироз`яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Рішенням № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2ст.233 КЗпП України, статей1,12 Закону України «Про оплату праці»Конституційний Суд України роз`яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Крім того, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX внесено зміни до статті 117 КЗпП України, якими фактично введено граничний період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку терміном у шість місяців (замість необмеженого будь-якими строками періоду у попередній редакції). Такі зміни, по суті, звузили право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є недопустимим у розумінні частини третьої статті 22 Конституції України.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.06.2023 р. у справі №638/6855/20 викладено правовий висновок, відповідно до якого положення статей 116, 117 КЗпП України мають застосовуватись в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді подібної справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 07.09.2023 у справі№ 280/1340/23. Відповідно до висновків ВС, викладених в постанові від 03 серпня 2023 року №280/6779/22: «За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення указаного позивачем періоду нарахувань, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року№ 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).

На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно правового акта у час, доцільно зробити висновок про те, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Питання про спосіб застосування конституційного принципу незворотності дії закону у часі вирішується також у процесі правозастосовної діяльності судами. Так, Верховним Судом сформульовано такий правовий висновок у процесі перегляду справ у касаційному порядку, зокрема стосовно застосування принципу дії нормативно-правового акта у часі: «Реалізація права особи має здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження волевиявлення такої особи у формі конкретних дій (звернення до суб`єкта владних повноважень тощо». Так, наприклад, у справі № 523/4930/15-а за позовом фізичної особи до органів Пенсійного фонду України з приводу збереження відсотку, відповідно до якого була призначена пенсія, який був змінений відповідачем після чергового перерахунку пенсії згідно з законом, чинного на момент перерахунку пенсії (а не на момент призначення). Однак Верховний Суд дійшов до висновку, що при перерахунку пенсії відсотковий розмір грошового забезпечення, з якої призначається пенсія, визначається з урахуванням вислуги років. При цьому застосуванню підлягає норма закону у редакції, яка була чинною на час призначення пенсії. Аналогічна правова позиція викладена раніше Верховним Судом України у постанові від 8 липня 2015 року у справі № 732/48/15. У даному випадку органи Пенсійного фонду України помилково застосували норми права, які були чинними на момент звернення особи за перерахунком пенсії, оскільки не врахували, що право на призначення пенсії та її перерахунок два різних права. Відповідно, реалізація кожного з них має здійснюватися за правилами та відповідно до норм, чинних на момент реалізації кожного з визначених прав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням висновків щодо застосування норм КЗпП України в часі, викладених в постановах Верховного Суду, зважаючи на наведені тлумачення норм законодавства Конституційним Судом України, а також з огляду на те, що спірні правовідносини є триваючими і виникли з 01.02.2020, коли у відповідача-1 перед позивачем виникла заборгованість із заробітної плати і яка не була ним виплачена при звільненні, у даному спорі слід застосовувати положення КЗпП України в редакції, чинній на дату виникнення вказаних спірних правовідносин, тобто в редакції, чинній станом на 01.02.2020.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Так, згідност.2 Закону України «Про оплату праці», структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем при звільненні не в повному обсязі виплачено позивачеві вихідної допомоги, то позовні вимоги щодо цієї виплати, а також щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, суми індексації, не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Таким чином суд встановив, що доводи представника відповідача щодо пропуску строку звернення позивача за захистом свого права, не знайшли свого підтвердження.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд виходить з такого.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1ст. 237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язані відшкодувати завдану ними моральну шкоду працівнику.Ст. 23 Цивільного кодексу Українивстановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням, інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно дост. 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як було встановлено судом, внаслідок винних дій відповідача, порушення відповідачем законних прав позивача, а саме невиплати нарахованої заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату праці, було порушено звичний для останнього уклад життя, що завдало моральних страждань, які виразились у неотриманні в повному обсязі коштів на проживання на протязі трьох місяців роботи на підприємстві і її невиплати після звільнення, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахуванням розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Отже, враховуючи характер, тривалість та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню і вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 5000,00 грн, що буде відповідати тим переживанням, які він зазнав у зв`язку з тривалим порушенням його трудових прав.

Відповідно до вимогст. 141 ЦПК Україниз відповідача підлягають стягненню судові витрати, які документально підтверджені.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів тапроведенням експертизи;3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їхмісцезнаходженням, забезпеченням доказів;4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Для отримання правової допомоги та для належного захисту своїх прав та інтересів по вказаній справі позивач звернувся до Адвокатського бюро «Станіслава Гришина».

28.01.2022 між АБ «Станіслава Гришина» та позивачем укладено Договір про надання правової допомоги б/н.

19.01.2024 до даного Договору сторони внесли зміни й оформили їх укладанням та підписанням додаткової угоди №1 від 19.01.2024, відповідно до якої предметом Договору про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022 стало представлення інтересів позивача та надання йому юридичних послуг (правової допомоги) у поточній справі № 335/674/24 в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя з правом передоручення повноважень третім особам.

За умовами Договору за послуги, надані АБ «Станіслава Гришина», позивач сплачує грошову винагороду в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до умов вказаного договору (п. 6.2 Договору), оплата проводиться шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, вказаний у договорі або будь-який інший рахунок, який буде ним вказаний, протягом 30 днів з моменту підписання сторонами акту наданих послуг.

Акт наданих послуг між АБ «Станіслава Гришина» та позивачем підписано 11.03.2024. Також 28.01.2022 між АБ «Станіслава Гришина» та адвокатом Голіщевим Володимиром Юрійовичем було укладено Договір про спільну діяльність, предметом якого стало здійснення спільної діяльності щодо виконання АБ «Станіслава Гришина» зобов`язань за вищезгаданим Договором про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022, укладеного між позивачем та АБ «Станіслава Гришина».

Згідно з положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бутизмінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Згідно з пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 яким визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

У постанові від 28.12.2020 по справі № 640/18402/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у разі, якщо умовами договору про надання правової допомоги передбачено фіксований розмір гонорару адвоката, то детальний опис робіт не вимагається та не впливає на нього.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Адвокатським бюро «Станіслава Гришина», з урахуванням додаткової угоди №1 від 19.01.2024 та укладеного 28.01.2022 з адвокатом Голіщевим В.Ю. договору про спільну діяльність, для надання правової допомоги позивача по справі №335/674/24, згідно з актом наданих послуг, надані наступні послуги:1) Формування стратегії у справі, пошук практики Верховного Суду (витрати часу 3 години);2) Підготовка та подання до суду позовної заяви (витрати часу 3 години);3) Підготовка та подання до суду клопотання про долучення письмового доказу(витрати часу 1,5 години);4) Підготовка та подання до суду відповіді на відзив Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради (витрати часу 3 години);5) Підготовка та подання до суду заяви про розгляд справи без участі (витрати часу 0,5 години);6) Підготовка та подання до суду заяви про розгляд справи без участі (витрати часу 0,5 години).Усього витрачено 11,5 годин часу. Загальна вартість наданих послуг складає 5 000,00 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу до суду надано копії договору пронадання правової допомоги б/н від 28.01.2022, додаткової угоди від 19.01.2024 додоговору про надання правової допомоги б/н, акту наданих послуг №1 від 11.03.2024,договору про спільну діяльність від 28.01.2022 та витяг з ЄДР (станом на 11.03.2024).

Відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічні висновки містяться у інших постановах Верховного Суду, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19).

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу відповідачем до суду не подавалося.

Таким чином, дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять докази понесення позивачем на правничу допомогу адвоката витрат в розмірі 5000,00 грн., а тому вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до вимогст. 141 ЦПК Україниз відповідача підлягають стягненню судові витрати, які документально підтверджені. Враховуючи, що позивач ухвалою суду був звільнений від сплати судового збору, слід стягнути судовий збір з відповідача на користь держави (1211,20 грн.за майнову вимогу та 1211,20 грн. за немайнову вимогу)

Керуючись ст. ст.2,3,10-12,13,81,82,141,263-265,430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради, про стягнення суми вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код 13622246, місцезнаходження: 69107, Запорізька область, місто Запоріжжя, Вознесенівський район, проспект Соборний, будинок 164) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) суму вихідної допомоги в розмірі 5653, 18 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2023 по 14.03.2024, у розмірі 17879,24 грн, суму індексації заробітної плати в розмірі 9 376 гривень 50 копійок, моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок, витрати на правничу допомогу 5000,00 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради судовий збір на користь держави у сумі 2422,40 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «Україна» відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 14.03.2024 р

Суддя Ю.В. Апаллонова