КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року № 320/44690/23

Київський окружний адміністративний суд в складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.11.2023 доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати відповідача провести ОСОБА_1 з 01.11.2023 нарахування та виплату доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеній законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони радіоактивного забруднення (зона гарантованого добровільного відселення). У зв`язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач, на думку позивача, повинен був нараховувати та виплачувати йому доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак таке підвищення не виплачується.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76, стаття 2, якою визначались категорії зон радіоактивного забруднення територій та статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.01.2015 втратили чинність. В подальшому, статтю 39 було включено до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 № 987. Редакція статті 39 згідно із Законом від 04,02,2016 № 987 рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 неконституційною не визнана та не змінювалась. Також зазначено, що пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VII, який набрав чинності 01.01.2017, встановлено, що мінімальна заробітна плата як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат не застосовується.

Позивачем подано відповідь на відзив. Оскільки в ухвалі Київського окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі від 07.12.2023 судом відповідно до частини третьої статті 263 КАС України встановлено подання лише відзиву відповідачем, відповідь на відзив подана позивачем судом до уваги не береться.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 263 КАС України, у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Дослідивши письмові докази, судом встановлено.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.

Позивач не перебуває у трудових відносинах, про що вбачається з трудової книжки.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, позивач проживає в зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) (с.Лука Київської області).

У відповідь на звернення позивача, відповідач листом від 16.11.2023 повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, позивач звернувся до суду з позовом.

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ).

Стаття 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 1 січня 2015 року) передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року та п.п. 7 п. 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

01 січня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 № 987-VIII, яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України."

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Відповідно до частини другої та третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З огляду на вказане, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року.

Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.

Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.

Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян:

1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю);

2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях;

3) студентам, які там навчаються;

4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення;

5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

У свою чергу, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII.

І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проживає в зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) (с. Лука Київської області) та відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи", належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило позивачу у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Суд зазначає, що така відмова відповідача є протиправною, оскільки, згідно висновків Великої Палатою Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Таким чином, оскільки, позивач проживає у с. Лука Київської області, що належить до зони гарантованого добровільного відселення, він має право на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення.

Вирішуючи питання про розмір підвищення, суд зазначає наступне.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (далі - Закон № 79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ.

Постановою № 1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок), та доручено ПФУ забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.

Відповідно до пункту 15 Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах: - тим, що проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, - 13,2 гривні; - тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; - тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.

Зазначені положення Закону № 79-VІІІ неконституційними не визнавалися, положення постанови № 1210 є також чинним

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 вказала:

З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Тобто із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.

Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року має такий зміст:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".

В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VIII від 04 лютого 2016 року.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Тому у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Статтею 67 Закону № 796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.

Щодо відсутності у позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.

Правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 240/4937/18 не встановлює обов`язкової наявності у позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом (з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18):

визнання протиправною бездіяльності відповідача, щодо ненарахування та невиплати з 01.11.2023 підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

зобов`язання відповідача здійснити із 01.11.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статі 5 Закону України "Про судовий збір" судові витрати присудженню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати з 01.11.2023 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити із 01.11.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Позивач ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Саєнка Андрія, будинок 10).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Донець В.А.