ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року

місто Київ

справа № 760/1125/20-ц

провадження № 61-12476сво21

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

третя особа - Кабінет Міністрів України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року у складі судді Вовка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії Шахової О. В., Вербової І. М., Головачова Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця», товариство), третя особа - Кабінет Міністрів України, про стягнення заборгованості із заробітної плати у виді квартальних премій за період із 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року у загальному розмірі 3 652 000, 00 грн та у виді річної премії за 2017 рік у розмірі 7 885 000, 00 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2016 року № 349 його введено до складу правління Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»

(далі - ПАТ «Укрзалізниця»), правонаступником якої є АТ «Укрзалізниця», а 02 вересня 2016 року він уклав контракт із ПАТ «Укрзалізниця» строком до 02 вересня 2017 року, за умовами якого відповідач зобов`язався забезпечити йому умови оплати праці, норми робочого часу і часу відпочинку.

Рішенням від 26 грудня 2016 року Наглядова рада товариства затвердила Карти оцінки результатів праці голови та членів правління відповідача, що є складовою частиною контракту.

Контрактом від 02 вересня 2016 року безпосередньо не передбачено його автоматичної пролонгації, проте після спливу строку дії контракту, а саме після 02 вересня 2017 року, сторони до 14 вересня 2019 року продовжили трудові відносини і він ( ОСОБА_1 ) до зазначеного часу продовжив здійснювати повноваження члена правління АТ «Укрзалізниця» та отримував заробітну плату, що підтверджує продовження дії контракту на невизначений термін.

Зазначав, що через протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у тривалому ухиленні від виконання взятих на себе обов`язків згідно з чинним законодавством, Статутом товариства та трудовим договором, станом на час звернення до суду він не отримав заробітну плату у виді премій та матеріальних винагород за 2017 рік.

Відповідно до підпункту 5.1.6 трудового контракту рішення про ненарахування та невиплату квартальної чи річної премії, а також про зменшення розміру цих премій ухвалюється Вищим органом товариства або Наглядовою радою товариства.

Будь-яких рішень про ненарахування та невиплату квартальної чи річної премії або про зменшення розміру цих премій за увесь час існування трудових відносин між ним та АТ «Укрзалізниця» повноважний орган товариства не ухвалював, а тому в результаті протиправної бездіяльності Наглядової ради АТ «Укрзалізниця», як органу юридичної особи, він безпідставно позбавлений частини заробітної плати усупереч умовам контракту, укладеного з ним.

Вказував, що Наглядова рада АТ «Укрзалізниця» володіє усім обсягом потрібної інформації, а також має повноваження для самостійного співставлення планових та фактичних показників КПЕ, що підтверджується, зокрема, затвердженням показників КПЕ за 2016 рік.

Стислий виклад заперечень відповідача та пояснень третьої особи

АТ «Укрзалізниця» подало до суду відзив на позовну заяву, зазначило, що зі змісту підпунктів 5.1.2, 5.1.3 та 5.1.6 контракту з позивачем квартальні та річні премії, матеріальна винагорода за ефективне управління майном не є фіксованими за своїм розміром та встановлюються за певних обставин за рішенням Наглядової ради товариства. Розраховане позивачем заохочення на 2017 рік у сумі 11 537 000, 00 грн у 3 рази перевищує розмір винагороди за увесь 2017 рік, що, в будь-якому разі, не може бути розумним і справедливим стосовно інших працівників АТ «Укрзалізниця». Рішення щодо заохочувальних виплат повинно ухвалюватися компетентним органом управління товариства на підставі окремого рішення Наглядової ради товариства, а не самим працівником.

Кабінет Міністрів України подав письмові пояснення, в яких зазначив, що відповідно до пункту 75 Положення про правління АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2019 року № 682, структура та розмір винагороди голови, його заступників та членів правління формуються відповідно до законодавства та визначаються положенням про винагороду голови, його заступників та членів правління, затвердженим Наглядовою радою, та регулярно переглядаються нею. Система винагород повинна відповідати структурі та рівню, встановленим на ринку, і враховувати не лише персональні показники, але і бізнес-ситуацію товариства, його фінансовий стан та перспективи.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 10 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, Печерський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, зазначив, що встановлення розміру винагороди члену правління акціонерного товариства - суб`єкта державного сектору економіки, належить до виключних дискреційних повноважень Наглядової ради, виходячи зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» (зі змінами), а також згідно із рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25 вересня 2018 року № 659 (що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2018 року за № 1367/32819) «Про затвердження Вимог до положення про винагороду та звіту про винагороду членів наглядової ради та виконавчого органу акціонерного товариства». Тому премія, її розмір повинні визначатися компетентним органом управління AT «Укрзалізниця», а саме Наглядовою радою, відповідно до компетенції, визначеної у пункті 9 частини другої статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства», та інших нормативно-правових актах.

Суд першої інстанції зазначив, що встановлений умовами контракту розмір винагороди позивача є непропорційно завищеним у порівнянні із середньою заробітною платою у відповідній галузі і перевищує її в десятки разів. Винагорода ОСОБА_1 як нерезидента України у визначеному ним розмірі не може вважатися справедливою та обґрунтованою, оскільки порушує рівність прав громадян України на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Також система оплати праці позивача у AT «Укрзалізниця» не може мати характеру соціальної справедливості та справедливої винагороди за працю, оскільки створює істотний дисбаланс між вкладом працівника у досягнення результатів діяльності підприємства та розміром винагороди за виконану роботу.

Виходячи зі змісту підпунктів 5.1.2, 5.1.3 та 5.1.6 контракту, інші види винагороди у формі квартальних та річних премій, матеріальної винагороди за ефективне управління майном не є фіксованими та встановлюються за певних обставин за рішенням наглядової ради AT «Укрзалізниця».

Позивач не довів, що з часу його призначення на посаду члена правління AT «Укрзалізниця» вчиняло дії щодо зміни порядку нарахувань премій згідно із умовами контракту, як то звернення до суду про вирішення корпоративного спору, ініціювання внесення змін до контракту, припинення повноважень члена правління з підстав невиконання компетентними органами управління AT «Укрзалізниця» своїх повноважень тощо. Позивач не довів будь-яких особистих досягнень під час виконання ним повноважень члена правління AT «Укрзалізниця» у період з 2016 року до 2019 року.

Апеляційний суд додатково зазначив, що член правління є посадовою особою акціонерного товариства та в розумінні рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25 вересня 2018 року № 659 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2018 року за № 367/32819) «Про затвердження Вимог до положення про винагороду та звіту про винагороду членів Наглядової ради та виконавчого органу акціонерного товариства» визначено, зокрема, дискреційні (на власний розсуд) повноваження Наглядової ради товариства щодо встановлення, нарахування та виплати члену виконавчого органу винагороди за виконувану ним роботу.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:

- рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2019 року у справі № 174/780/16-ц (провадження № 61-34732св18). Відповідно до зазначеного висновку у структурі заробітної плати передбачена додаткова заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідництво i за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні i компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань i функцій. При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок i доплат потрібно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках i за умов, передбачених цими актами. З мотивів браку коштів у здійсненні зазначених виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

ОСОБА_1 зазначає, що за увесь час існування трудових відносин між ним та товариством жодних рішень про ненарахування та невиплату квартальної, річної премій, матеріальної винагороди або про зменшення розміру згаданих премій не ухвалювалося, що підтверджує ненастання підстав, передбачених підпунктами 5.1.4, 5.1.5 контракту. Такі обставини відповідач не спростував;

- існують підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), який застосовано судом апеляційної інстанції, оскільки застосування загальних засад цивільного судочинства під час регулювання трудових відносин не може превалювати над спеціальними нормами трудового права;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах у питанні структури заробітної плати, враховуючи, що позивач обіймав посаду члена правління юридичної особи, правові відносини між сторонами виникли на підставі контракту; щодо позбавлення працівника премій з урахуванням умов контракту та постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств»;

- суд апеляційної інстанції належно не перевірив доводи і заперечення сторін, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, зокрема, не дослідив умови контракту від 02 вересня 2016 року та додаткової угоди від 27 грудня 2016 року № 1 щодо нарахування та виплати члену правління квартальної та/або річної премії;

- суд першої інстанції безпідставно застосував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц та від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц, у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 711/5711/16-ц (провадження № 61-535св18), у яких обставини справи не є подібними із обставинами у справі № 760/1125/20-ц, оскільки у наведених справах спори виникли щодо припинення повноважень члена правління, проте у справі, рішення у якій оскаржуються, предметом спору є стягнення частини заробітної плати у виді квартальних та річної премій;

- суди першої та апеляційної інстанцій, усупереч правилам частини четвертої статті 274 ЦПК України, розглянули справу за правилами спрощеного позовного провадження, хоча у цій справі ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- суд першої інстанції безпідставно не розглянув клопотання сторони позивача про витребування доказів та виклик свідків.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

АТ «Укрзалізниця» надало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. На переконання відповідача суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

Кабінет Міністрів України також подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначив, що оскаржувані судові рішення відповідають критеріям законності та обґрунтованості.

ОСОБА_1 надав відповіді на відзиви на касаційну скаргу та через представника - адвоката Цвєткова А. М. подав пояснення до касаційної скарги.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 29 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Витребував із Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 760/1125/20-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця», третя особа - Кабінет Міністрів України, про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати

Ухвалою від 22 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою від 30 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою від 11 січня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу на розгляд відповідній колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою від 29 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою від 10 квітня 2023 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду прийняв та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у ній матеріалами.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

В ухвалі від 29 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважав, що існує необхідність для відступу від висновків, викладених колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 464/1369/18

(провадження № 61-15457св19) щодо дискреційних повноважень роботодавця з виплати працівникові премій як обов`язкових складових заробітної плати із зазначенням, що:

- неухвалення жодного із рішень щодо виплати (невиплати, зменшення) премії працівникові, що як обов`язок врегульовано у трудовому контракті позивача, не може бути дискреційним повноваженням роботодавця, оскільки виходить за межі визначених варіантів правомірної поведінки учасника правовідносин. Неухвалення жодного із дозволених (передбачених контрактом) рішень виходить за межі дискреційних повноважень та є протиправним, призводить до порушення прав працівника на виплату йому премії як складової заробітної плати. Це є таким самим порушення як і відмова у виплаті премії як частини заробітку у тому разі, якщо для цього є відповідні підстави, передбачені умовами контракту;

- кінцевою та єдиною метою звернення працівника до суду є виплата йому цих премій, а не спонукання роботодавця до належного виконання своїх обов`язків з виплати працівникові заробітної плати в повному обсязі шляхом прийняття відповідного рішення. Неприйняття рішення у межах дискреційних повноважень свідчить про нездійснення роботодавцем свого обов`язку зі своєчасної та в повному обсязі виплати заробітної плати працівникові, а тому таке право працівника підлягає ефективному та дієвому судовому захисту;

- у вирішенні спору про нарахування та виплату премії як обов`язкової складової заробітної плати суд не може зобов`язувати відповідача усунути виявлені недоліки у його діяльності, а так само визнавати таку бездіяльність, зокрема протиправною, оскільки такий спосіб захисту у спірних правовідносинах не є дієвим, тобто не приведе до ефективного відновлення порушеного права, до вирішення спору, а лише створить передумови для нового звернення до суду за його вирішенням. Тож вимога про стягнення з відповідача невиплаченої премії як частини трудової винагороди за працю є ефективним (дієвим) та правомірним способом захисту порушених трудових прав позивача, за захистом яких він власне і звернувся до суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ ОБ`ЄДНАНОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що постановою від 01 червня 2016 року № 349 «Про зміну складу правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» Кабінет Міністрів України увів до складу правління ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року № 815 «Про деякі питання правління публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та вивів зі складу правління ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , припинивши відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України їх повноваження як членів правління.

На виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України на засіданні 01 серпня 2016 року Наглядова рада ПАТ «Укрзалізниця» постановила протокольне рішення про зобов`язання правління AT «Укрзалізниця» подати Наглядовій раді пропозиції щодо умов контрактів, що укладатимуться з членами правління; визначити членів правління відповідальними за конкретні напрями діяльності AT «Укрзалізниця» з відображенням сфер відповідальності членів правління у контрактах, що укладатимуться з ними (як окремого додатка до контракту), та подальшим визначенням КРІ діяльності членів правління.

На черговому засіданні Наглядової ради AT «Укрзалізниця» 18 серпня 2016 року (протокол № 3) ухвалено рішення про затвердження умов контрактів із членами правління ПАТ «Укрзалізниця»; встановлено, що невід`ємними частинами контрактів з членами правління ПАТ «Укрзалізниця» є, зокрема, Карта оцінки результатів праці членів правління з урахуванням рекомендацій аудитора з числа «великої четвірки»; прийнято рішення про зобов`язання виконуючого обов`язки Корпоративного секретаря AT «Укрзалізниця» Галущака А. Е. підписати контракти з членами правління AT «Укрзалізниця», додаткові угоди та необхідні додатки відповідно до чинного законодавства України.

На виконання згаданих постанови Кабінету Міністрів України та рішень Наглядової ради AT «Укрзалізниця» 02 вересня 2016 року AT «Укрзалізниця», від імені якого діяв виконуючий обов`язки Корпоративного секретаря товариства Галущак А. Е., та ОСОБА_1 уклали контракт із членом правління АТ «Укрзалізниця».

Згідно з підпунктом 2.3.2 контракту товариство зобов`язується забезпечувати умови оплати праці, норми робочого часу і часу відпочинку відповідно до цього контракту і законодавства. Виплачувати члену правління винагороду (заробітна плата та інші виплати, що не належать до фонду оплати праці) на умовах цього контракту.

Відповідно до підпункту 3.1.9 контракту член правління має право отримувати винагороду за виконання функцій члена правління товариства.

За пунктом 5.3 контракту заробітна плата нараховується члену правління за фактично відпрацьований час та/або роботу, визначену контрактом, та виплачується в строки, визначені законодавством України та колективним договором товариства.

Згідно з пунктом 5.1 контракту за виконання обов`язків, передбачених контрактом, члену правління нараховується винагорода, виходячи з установленого посадового окладу, квартальної премії у відсотках до посадового окладу з урахуванням фактично відпрацьованого часу в розмірі і за показниками, визначеними картою оцінки результатів праці члена правління, що буде затверджена Наглядовою радою товариства (квартальна премія нараховується щокварталу, максимальний розмір - три посадові оклади), та річної премії у відсотках до посадового окладу з урахуванням фактично відпрацьованого часу в розмірі і за показниками, визначеними картою оцінки результатів праці члена правління, що буде затверджена Наглядовою радою товариства (річна премія нараховується один раз на рік, максимальний розмір - двадцять чотири посадові оклади).

Додатковою угодою від 27 грудня 2016 року № 1 до контракту від 02 вересня 2016 року пункт 5.2 контракту викладено в такій редакції:

«5.2 Рішення про нарахування та виплату члену правління квартальної та/або річної премії приймається Правлінням товариства на підставі рішення Наглядової ради товариства про схвалення виконання показників карти оцінки результатів праці члена правління з урахуванням вимог законодавства та умов цього контракту.

Рішення про нарахування та виплату члену правління матеріальної винагороди за ефективне управління майном приймається Наглядовою радою товариства».

Цією ж Додатковою угодою доповнено контракт з позивачем новим додатком «Картка оцінки результатів праці члена правління Товариства на 2016 рік», затвердженим рішенням Наглядової ради від 28 грудня 2016 року (протокол засідання № 6).

Відповідно до пункту 4 контракту (в редакції додаткової угоди від 27 грудня 2016 року № 1 до контракту від 02 вересня 2016 року) за рішенням Вищого органу товариства квартальна та річні премії не нараховуються та не виплачуються члену правління у разі відсутності прибутку за звітний період; наявності простроченої заборгованості перед державним бюджетом та державними соціальними фондами; збільшення розміру заборгованості Товариства з виплати заробітної плати у поточному звітному періоді порівняно з попереднім аналогічним звітним періодом, невиконання рішень Вищого органу товариства або Наглядової ради товариства за умови, що Вищим органом товариства та/або Наглядовою радою прийнято рішення про невиплату квартальної та/або річної премії.

Згідно з підпунктом 5.1.5 контракту квартальна та річна премії за звітний період можуть бути зменшені у разі наявності заборгованості із виплати заробітної плати - розмір премії встановлюється не більше 20 % максимально можливого розміру премії; погіршення якості роботи, неналежного виконання умов контракту, порушення трудової дисципліни - зменшується або не нараховується у тому звітному періоді, коли виявлено відповідне порушення (за окремим рішенням).

За підпунктом 5.1.6 контракту рішення про ненарахування та невиплату квартальної чи річної премії, а також про зменшення розміру цих премій приймається Вищим органом товариства або Наглядовою радою товариства.

Також цим пунктом контракту передбачено, що виплата винагороди не повинна здійснюватися за рахунок зменшення соціальних гарантій працівникам товариства, які визначені у колективному договорі товариства.

Відповідно до пунктів 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 488 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року № 815» вирішено вивести зі складу правління AТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 , припинивши відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України повноваження члена правління.

Наказом (розпорядженням) від 14 червня 2019 року № 1225/ос про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено 14 червня 2019 року з посади члена правління на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Відповідно до розрахункових листів ОСОБА_1 за 2016-2019 роки йому нараховувалася і виплачувалася винагорода за виконувану ним роботу, як члену правління товариства, виходячи з окладу 415 000, 00 грн.

Оцінка мотивів передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

За обставинами справи позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати у виді квартальних та річної премій, які, на переконання позивача, є її обов`язковими складовими саме за умовами трудового контракту.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у вирішенні цього спору в цілому та поставленого перед нею завдання визначила основними правовими проблемами, які підлягають розв`язанню нею: з`ясування правової природи контракту, як регулятора трудових відносин; правової природи премії, як складової заробітної плати у спірних правовідносинах; визначення меж власного розсуду і свободи роботодавця у повноваженнях з виконання обов`язку оплати праці робітника згідно з умовами укладеного сторонами трудового контракту; оцінка дискреційних повноважень роботодавця; визначення повноважень суду у вирішенні цього спору.

Право, що підлягає застосуванню судом

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт (частина перша статті 97 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (частина друга статті 97 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті (частина третя статті 97 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами (частина четверта статті 97 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За правилами частини четвертої статті 62 Закону України «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадовим особам органів акціонерного товариства виплачується винагорода лише на умовах, передбачених цивільно-правовими або трудовими договорами (контрактами), укладеними з ними.

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

Оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту (стаття 20 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини п`ятої статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства» права та обов`язки членів виконавчого органу акціонерного товариства визначаються цим Законом, іншими актами законодавства, статутом товариства та/або положенням про виконавчий орган товариства, а також контрактом, що укладається з кожним членом виконавчого органу. Від імені товариства контракт підписує голова наглядової ради чи особа, уповноважена на таке підписання наглядовою радою.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» до компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом.

До виключної компетенції наглядової ради належить затвердження умов контрактів, які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди (пункт 9 частини другої статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» керівникам центральних органів виконавчої влади, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, наглядовій раді суб`єкта господарювання державного сектору економіки, а також керівнику уповноваженого суб`єкта господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на державній власності, у тому числі казенних, та об`єднань державних підприємств, утворених центральними органами виконавчої влади відповідно до законодавства, підприємств, які належать Автономній Республіці Крим, підприємств, заснованих на комунальній власності, надано право встановлювати такі виключні умови оплати праці: умови, диференційовані показники та розміри преміювання за підсумками роботи за квартал - у розмірі до трьох місячних посадових окладів керівника підприємства; рік - у розмірі до двадцяти чотирьох місячних посадових окладів керівника підприємства.

Водночас у разі:

наявності заборгованості підприємства з виплати заробітної плати у відповідному квартальному або річному звітному періоді розмір премії за такий період повинен становити не більше 20 відсотків максимально дозволеного розміру премії відповідно до цієї постанови;

збільшення розміру заборгованості підприємства з виплати заробітної плати у поточному квартальному або річному звітному періоді порівняно з попереднім аналогічним звітним періодом премія за такий поточний звітний період не нараховується;

погіршення якості роботи, невиконання умов контракту, порушення трудової дисципліни премія зменшується або не нараховується у тому звітному періоді, коли виявлено відповідне порушення (за окремим рішенням).

Щодо правової природи контракту як регулятора спірних відносин

У справі, що переглядається, спірні правовідносини винили у зв`язку з невиконанням АТ «Укрзалізниця» взятих на себе зобов`язань з виплати ОСОБА_1 заробітної плати (премій) за умовами контракту, укладеного між сторонами.

У постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 711/5711/16-ц (провадження № 61-535св18) Верховний Суд дійшов висновку про те, що згідно зі статтею 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивілістичним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус члена колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій з управління товариством.

У справі, яка є предметом перегляду об`єднаної палати, спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 , як членом виконавчого органу, та товариством на підставі укладеного сторонами трудового контракту.

Правове становище осіб, які працюють за контрактом, істотно відрізняється від правового статусу працівників, які виконують свої трудові обов`язки відповідно до трудового договору.

Трудовий контракт є особливою угодою про працю, водночас має певні відмінності від трудового договору.

Найважливішою відмінністю контракту від традиційного трудового договору є співвідношення нормативного та договірного регулювання трудових відносин.

У трудовому договорі умови праці та матеріального забезпечення працівника переважно встановлюються нормативно-правовими актами (законами, підзаконними так локальними правовими актами) та, зазвичай, лише окремі з умов договору встановлюються самими сторонами, зокрема, це умови про безпосередню трудову функцію працівника, місце та початок роботи, в окремих випадках - про оплату праці.

При укладенні контракту переважає договірне регулювання істотних та інших умов праці, а також умов, що стосуються соціально-побутової сфери. На стадії укладення контракту сторони обговорюють питання щодо обсягу роботи та вимог до якості й строків її виконання, строку дії контракту, прав, обов`язків та взаємної відповідальності сторін, умов оплати й організації праці, матеріального забезпечення, підстав припинення і розірвання контракту, соціально-побутових та інших умов, необхідних для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи чи організації.

Трудовий контракт є формою індивідуального договірного регулювання трудових відносин, а також інших, пов`язаних із виконанням сторонами прийнятих зобов`язань. Трудовий контракт не лише встановлює трудові відносини, а й визначає їх зміст, забезпечуючи при цьому специфічні інтереси роботодавця і працівника. Контракт спрямовується на забезпечення реалізації особистих, індивідуальних інтересів, які, отримуючи певну фіксацію і визнання, перетворюються у суб`єктивні права. У контракті встановлюються спеціальні заходи забезпечення виконання прийнятих на себе сторонами зобов`язань, що не є притаманними іншим видам трудового договору.

Підсумовуючи, контракт базується на договірному регулюванні трудових відносин роботодавця та працівника як сторін такого особливого договору.

Юридичне значення умов трудового договору (контракту) полягає в такому: а) вони є обов`язковими для працівника та роботодавця; б) впливають на юридичну долю договору та трудових правовідносин, що виникають на його підставі; в) їх невиконання може викликати негативні правові наслідки.

Верховний Суд керується тим, що загальним для права принципом є обов`язковість умов укладеного договору для його сторін, договір повинен виконуватися, його наявність і зміст створює обов`язки для обох його сторін. Відповідно, ця загальна засада поширюється й на трудовий контракт як різновид трудового договору.

Трудове право є частиною права приватного, через що має підкорятися правовому режиму цивільного права, яке в приватноправовій сфері домінує. Такі висновки узгоджуються із правилами щодо субсидіарного застосування приписів ЦК України до трудових правовідносин, сформульованими у частині першій статті 9 ЦК України.

Тож у всіх випадках, коли спеціальні норми трудового права не врегульовують того чи іншого питання, воно має вирішуватися відповідно до приписів ЦК України, який є стрижнем цивільного законодавства і максимально заповнює усі прогалини, допущені в окремих його спеціальних сферах (включаючи трудове законодавство). Також засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) визначають зміст і спрямованість правового регулювання усіх сфер приватноправових відносин, включаючи трудові відносини, через що навіть чіткі спеціальні норми трудового законодавства не підлягають застосуванню, якщо вони суперечать принципам приватного (цивільного) права.

Свобода договору є однією із загальних засад (принципів) приватного права (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Зміст договору визначається у статтях 6 та 627 ЦК України.

Трудовий контракт є різновидом трудового договору, а трудовий договір є, в основі своїй, таким самим приватноправовим договором, як і будь-який інший, постаючи лише як окремий специфічний вид у складі договірного типу - договорів про виконання робіт і надання послуг.

Тому на усі види трудових договорів (включаючи і трудовий контракт) поширюються правила статті 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Водночас потрібно враховувати, що принцип свободи договору більшою мірою реалізований у трудовому контракті, аніж у інших видах трудових договорів.

За таких обставин до трудових відносин, що виникли з трудового контракту, можуть застосовуватися окремі правила ЦК України, які безпосередньо не суперечать положенням КЗпП України, а також засадам і принципам трудового законодавства.

У постанові від 09 вересня 2019 року у справі № 174/780/16-ц (провадження № 61-34732св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок i доплат, потрібно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюється дія зазначених нормативно-правових актів, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках i за умов, передбачених цими актами. З мотивів браку грошових коштів у здійсненні зазначених виплат може бути відмовлено в тому разі, коли їх виплата обумовлена в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

З урахуванням того, що спірні правовідносини з виплати премій регулюються трудовим контрактом, тому саме його положення мають враховувати суди та застосовувати під час вирішення спору про виплату премій працівникові, враховуючи принципи свободи та обов`язковості для сторін укладеного ними договору.

Щодо правової природи премії як складової заробітної плати у спірних правовідносинах

Верховний Суд урахував, що за нормами трудового права премії виплачуються працівникові як заохочувальна, а також як обов`язкова складова частини заробітної плати (виробнича премія).

Питання преміювання практично не входить до сфери державного регулювання оплати праці, постаючи як предмет локальної (положення про преміювання, інші локальні акти) та договірної (колективні договори та угоди, конкретні трудові договори) регламентації.

Будучи складовими структури заробітної плати, заохочувальні та виробничі премії відрізняються за підставами нарахування й виплати.

У тому разі, якщо премія виплачується як заохочення за плідну працю або інші досягнення працівника в роботі, тоді її нарахування і виплата повністю залежить від оцінки праці та волі роботодавця.

Заохочувальна виплата у виді премії може застосовуватися роботодавцем до працівника, а може і не застосовуватися, і тому за своєю правовою природою заохочувальна премія не є гарантованою для працівника і може йому не нараховуватися роботодавцем.

У тому ж випадку, якщо премія є фактично додатковою заробітною платою, тобто складовою оплати праці, розмір якої визначається роботодавцем на підставі певних критеріїв, визначених законом або трудовим договором (контрактом), тоді виплата такої премії не залежить виключно від волі роботодавця, оскільки він є пов`язаним умовами трудового договору або нормативно-правовим актом, який регулює питання оплати праці працівника на підприємстві (в організації).

Для надання правової визначеності і прогнозованості дій учасників трудових відносин умови нарахування і виплати виробничої премії визначаються заздалегідь. Тобто під час укладення трудового договору (контракту) працівник і роботодавець досягають угоди про умови отримання виробничої премії за встановленими показниками преміювання. Досягнення угоди між працівником і роботодавцем щодо показників виплати виробничої премії свідчить про те, що останній взяв на себе зобов`язання нарахувати і виплатити таку премію працівникові, якщо той виконає виробничі завдання і функції відповідно до умов трудового договору (контракту). Принциповим у питанні виплати виробничої премії є її розмір, який прямо залежить від конкретних результатів праці працівника, які оцінюються відповідно до раніше визначених показників преміювання.

Премія, яка відповідно до умов трудового договору (контракту) пов`язана з виконанням виробничих завдань і функцій працівника та має заздалегідь обумовлені працівником і роботодавцем критерії (показники) преміювання, є обов`язковою виплатою, розмір якої залежить від конкретних результатів роботи працівника.

Відповідно до пункту 10.1 Положення про правління ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 29 липня 2016 року № 259, структура та розмір винагороди голови та членів правління встановлюються Наглядовою радою та регулярно переглядаються нею. Система винагород повинна відповідати структурі і рівню, встановленим на ринку, та повинна враховувати не лише персональні показники, але й фінансовий стан та перспективи товариства.

Верховний Суд врахував, що сторони погодили особливі умови та порядок оплати праці, врегулювавши ці питання в контракті, укладеному із ОСОБА_1 . Роботодавець зобов`язався виплачувати заробітну плату працівникові у розмірі та на умовах, визначених у цьому контракті. За умовами трудового контракту заробітна плата (трудова винагорода) ОСОБА_1 складається з посадового окладу та щоквартальних і річної премій (пункт 5.1 трудового контракту).

Виплата обох частин трудової винагороди є обов`язковою для роботодавця з тією лише різницею, що розмір першої (посадовий оклад) є незмінним (підпункт 5.1.1 трудового контракту), а розмір другої частини оплати праці (щоквартальні та річна премії) є змінюваним (підпункти 5.1.2-5.1.5 трудового контракту).

Аналіз змісту пункту 5.2 контракту дає підстави для висновку, що виплата премій за трудовим контрактом є обов`язковою, крім випадків, коли товариство (його повноважні органи) не встановить існування підстав, передбачених цим контрактом, для ненарахування та невиплати таких премій. Для нарахування та виплати працівникові щоквартальних та річних премій потрібним є ухвалення відповідного рішення правлінням товариства на підставі рішення Наглядової ради товариства про схвалення виконання показників карти оцінювання результатів праці члена правління.

Тож премії, передбачені у підпунктах 5.1.2-5.1.5 трудового контракту, є преміями, пов`язаними з виконанням виробничих завдань і функцій, і в розумінні частини другої статті 2 Закону України «Про оплату праці» є елементом додаткової заробітної плати, адже відрізняються регулярністю нарахування та виплати з можливістю їх зменшення чи ненарахування лише за певних умов.

На контракт, як особливу форму трудового договору, поширюються норми законодавчих, інших нормативно-правових актів, які стосуються трудового договору, в тому числі принцип обов`язковості умов укладеного договору для його сторін. Зміни та доповнення до контракту вносяться тільки за домовленістю сторін, складеною у письмовій формі.

У спірних правовідносинах щоквартальні та річна премії не є винагородою, що має разовий характер і застосовується як захід заохочення працівника на підставі статей 140, 143-146 КЗпП України. За своєю правовою природою встановлені контрактом з позивачем премії передбачені системою оплати праці та є складовою структури заробітної плати, закріпленої у статті 2 Закону України «Про оплату праці», а саме додаткової заробітної плати.

Виплата премій як заходу заохочення є правом роботодавця, вона не може мати обов`язкового характеру, тобто не може бути передбачена контрактом як обов`язок роботодавця.

Натомість виплата премій, передбачених системою оплатою праці, що є складовою структури заробітної плати, є обов`язком роботодавця, передбаченим укладеним з працівником контрактом.

Водночас премії, передбачені контрактом, про які йдеться у спірних правовідносинах, як і інші премії, передбачені системою оплати праці, не нараховуються і не виплачуються автоматично, їх виплата залежить від результатів праці працівника, а саме досягнення умов і показників преміювання, визначених у положенні про преміювання, про що зазначалося вище. Рішення про виплату премії приймає роботодавець на підставі виконаних працівником умов і досягнутих показників преміювання.

До контракту, укладеного з позивачем, додається Карта оцінки результатів праці членів правління. Підстави виплати премій, їх розмір повинні визначатись компетентним органом управління АТ «Укрзалізниця», а саме Наглядовою радою.

Підставою для визначення їх розміру є розгляд Наглядовою радою виконання показників Карти оцінки результатів прані члена правління.

Таким чином, при встановленні досягнутих результатів праці (умов і показників преміювання, показників преміювання, які для членів виконавчого органу передбачені Картою оцінки результатів членів правління) виплата премій роботодавцем є обов`язковою. Своєю чергою, в разі недосягнення встановлених показників преміювання, ці премії не виплачуються або зменшуються в розмірі (за наявності підстав), і це не може розглядатися як порушення роботодавцем умов контракту з членом виконавчого органу акціонерного товариства.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що згідно із пунктом 72 Статуту AT «Укрзалізниця» Наглядова рада приймає рішення з питань, що належать до її виключної компетенції.

Питання, що належать до виключної компетенції Наглядової ради, не можуть вирішуватися іншими органами товариства.

Аналогічні норми містяться в попередніх редакціях Статуту AT «Укрзалізниця» (пункт 66, 65, 69).

Згідно із пунктом 73 Статуту AT «Укрзалізниця» корпоративний секретар здійснює правове, організаційно-технічне забезпечення та координацію роботи органів товариства, обмін інформацією між ними та акціонером, виконує інші завдання відповідно до положення про корпоративного секретаря товариства, яке затверджується Наглядовою радою.

За інформацією корпоративного секретаря AT «Укрзалізниця» відповідно до умов контракту (Розділ 5) Карта оцінки результатів праці члена правління затверджується Наглядовою Радою.

Згідно із пунктом 5.2. Контракту (в редакції додаткової угоди від 27 грудня 2016 року) рішення щодо нарахування та виплату члену правління квартальної та/або річної премії приймається правлінням товариства на підставі рішення Наглядової ради товариства про схвалення виконання показників Карти оцінювання результатів праці члена правління з урахуванням вимог законодавства та умов цього контракту.

Таким чином для нарахування премій за 2017 рік необхідні три одночасні умови:

затверджені Наглядовою радою Карти оцінки результатів праці на 2017 рік членів правління товариства;

схвалення Наглядовою радою затверджених Наглядовою радою Карт оцінки результатів праці на 2017 рік членів правління товариства;

прийняте Правлінням товариства рішення щодо нарахування та виплати члену правління товариства відповідної премії на підставі зазначених рішень наглядової ради.

Суди встановили, що Наглядова рада АТ «Укрзалізниця» затвердила Карту оцінки результатів правці члена правління 26 грудня 2016 року виключно на 2016 рік (протокол № 6), а тому ця Карта не може використовуватись для виплати премій за наступні роки.

Інші Карти оцінки результатів праці члена правління товариства ОСОБА_1 , крім Карти оцінки результатів праці на 2016 рік, Наглядова рада AT «Укрзалізниця» не затверджувала.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення заборгованості із заробітної плати у виді квартальних премій за період із 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року.

Щодо наявності підстав для відступу від правових висновків, викладених колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

З огляду на викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 січня 2021 року у справі№ 464/1369/18

(провадження № 61-15457св19) щодо дискреційних повноважень роботодавця з виплати працівникові премій як обов`язкових складових заробітної плати та способу захисту порушених прав у подібних правовідносинах.

В оцінці доводів касаційної скарги про необхідність відступлення від правових висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), Верховний Суд встановив, що касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів про наявність підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Доводи касаційної скарги в цій частині стосуються непогодження заявника із застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій цього правового висновку до спірних правовідносин.

Верховний Суд наголошує на тому, що непогодження із застосуванням правового висновку Верховного Суду у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не є подібними, а також, що за фактичних обставин справи такий правовий висновок суду касаційної інстанції не підлягав застосуванню, не можуть бути підставою для відступлення від цього правового висновку, проте можуть бути підставою для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Щодо доводів заявника про розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій у порядку спрощеного позовного провадження, то потрібно враховувати, що за змістом пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

За пунктом 2 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Верховний Суд урахував, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем умов трудового контракту, невиплати щоквартальної та річної премій, а тому спір виник із трудових відносин. Розгляд справи здійснювався з викликом сторін, сторони та їх представники брали участь у судових засіданнях, не були позбавлені можливості заявляти відповідні клопотання, надавати пояснення тощо, а тому Верховний Суд не встановив, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням ціни позову 11 537 000,00 грн, мав наслідком унеможливлення встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Заявник не навів обґрунтованих доводів на підтвердження протилежного.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не розглянув клопотання сторони позивача про витребування доказів та виклик свідків, Верховний Суд відхиляє, оскільки заявник не зазначив, які обставини мали бути підтверджені витребуваними доказами та показаннями свідків, що вплинули б на правильність вирішення спору по суті.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах й у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші, наведені в касаційній скарзі аргументи, є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки щодо застосування норми права

У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.

Для врегулювання трудових відносин які виникають на підставі трудового договору (контракту) застосовується механізм централізованого державного регулювання трудових відносин, який у поєднанні із індивідуально-договірним регулюванням праці дозволяє сторонам трудового договору (контракту) визначити його умови, що при досягненні згоди щодо їхнього змісту включаються до умов трудового договору (контракту) та є обов`язковими до виконання сторонами.

Премії, передбачені контрактом, як і інші премії, передбачені системою оплати праці, не нараховуються і не виплачуються автоматично. Їх виплата залежить від результатів праці працівника, а саме досягнення умов і показників преміювання, визначених у положенні про преміювання. Рішення про виплату премії приймає роботодавець на підставі виконаних працівником умов і досягнутих показників преміювання.

При встановленні досягнутих результатів праці (умов і показників преміювання), які для членів виконавчого органу передбачені Картою оцінки результатів членів правління) виплата премій роботодавцем є обов`язковою. Своєю чергою, в разі недосягнення встановлених показників преміювання, ці премії не виплачуються або зменшуються в розмірі (за наявності підстав), і це не може розглядатися як порушення роботодавцем умов контракту з членом виконавчого органу акціонерного товариства.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не здійснює.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. І. Грушицький

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська