ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7023/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Укртрансгаз",

представник позивача - Пахомова О.А., (довіреність від 14.12.2023 № 1-3638),

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України",

представник відповідача - Шкелебей О.В., (ордер від 19.02.2024 № 1551519); Панченко Ю.В., (довіреність від 30.05.2023 № 271),

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 (головуючий суддя Павленко Є.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 (головуючий Гончаров С.А., судді: Тищенко О.В., Станік С.Р.)

у справі № 910/7023/22

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - Товариство, позивач)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Оператор, відповідач)

про зобов`язання вчинити дії шляхом передачі 191 289 485,95 куб.м природного газу.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду з позовом до Оператора (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про зобов`язання відповідача привести оперативний балансовий рахунок (далі - ОБР) у відповідність до умов угоди про взаємодію від 18.03.2021 № 2103000054 (далі - Угода про взаємодію) шляхом передачі до підземних газових сховищ позивача 191 289 485,95 куб.м природного газу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- Оператор у порушення приписів пункту 4 Угоди про взаємодію не виконав взяті на себе зобов`язань щодо приведення ОБР у відповідність до ліміту в розмірі ± 15 000 000 куб.м та передав до газосховищ природного газу на 191 289 485,95 куб.м менше, ніж ним було отримано від замовників послуг транспортування;

- права та інтереси Товариства є порушеними у зв`язку з фактичним неотриманням природного газу у зазначеному обсязі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що ані умови укладеної між сторонами Угоди про взаємодію, ані приписи чинного законодавства не встановлюють обов`язку саме відповідача передати до газосховищ позивача необхідний обсяг газу для відновлення значення накопиченого ОБР у випадку перевищення його ліміту.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 1, 3, 6, 11, 526, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2, 20, 22, 44, 46 Закону України "Про ринок природного газу", глави 4 розділу І, пунктів 3,5 глави 1 розділу ІІ, пунктів 3,6 глави 5 розділу ІХ Кодексу газосховищ (далі - Кодекс ГС), пункту 2 глави І розділу ІV, глави 8 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), а також на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Оператор подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також у відзиві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (199 750,00 грн) та заявлено про стягнення з Товариства судових витрат. Вказана заява Судом буде розглянута на підставі поданих Оператором доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, відповідно до вимог та строків встановлених статтями 129, 221 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.03.2021 Оператором та Товариством було укладено Угоду про взаємодію.

Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Згідно з пунктом 1 Угоди про взаємодію ОБР - це негрошовий рахунок, на якому відображається технологічно обумовлена різниця між обсягами газу, номінованими замовниками послуг транспортування та замовниками послуг зберігання природного газу на віртуальну точку входу або виходу до або з газотранспортної системи, з або до газосховищ, що узгоджені позивачем та відповідачем (далі - підтверджені номінації/реномації), і фактичними фізичними обсягами передачі або приймання газу між сторонами у фізичних точках входу чи виходу до чи з газотранспортної системи, з або до газосховищ.

Пунктом 2 Угоди про взаємодію передбачено, що перелік віртуальних та фізичних точок входу чи виходу до чи з газотранспортної системи, з або до газосховищ зазначений у додатку № 1 до цієї угоди.

Відповідно до пункту 4 Угоди про взаємодію сторони встановили значення ліміту накопиченого ОБР у розмірі ± 15 000 000 куб.м. У цьому пункті сторони визначили, що вони докладають усіх зусиль для підтримання значення накопиченого ОБР у межах встановленого ліміту з урахуванням ефективності, надійності та належного функціонування обох систем. Якщо значення накопиченого ОБР перевищує встановлений ліміт, сторони зобов`язані докласти всіх зусиль, щоб відновити його до меж встановленого ліміту протягом наступних трьох газових діб.

Згідно з пунктами 5 та 6 цієї Угоди про взаємодію від`ємне значення ОБР означає, що газ на стороні Товариства, а додатне значення ОБР означає, що газ на стороні Оператора.

Пунктом 7 Угоди про взаємодію передбачено, що сторони зобов`язалися щомісяця до 12-го числа наступного календарного місяця погоджувати значення накопиченого ОБР на кінець газового місяця та оформлювати належним чином акт обліку природного газу на ОБР за формою, визначеною в додатку № 2 до цієї угоди, та реєстр обсягів природного газу замовників послуг транспортування, які були отримані чи передані на точках входу чи виходу до чи з газотранспортної системи, з або до газосховищ, за формою, визначеною в додатку № 3 до цієї угоди.

Відповідно до пункту 8 Угоди про взаємодію сторони до 10 години газової доби D узгоджують режим закачування або відбору газу до чи з газосховищ з урахуванням: ефективності, надійності, належного функціонування обох систем; підтверджених номінацій чи реномінацій та очікуваних їх значень на кінець газової доби; значення накопиченого ОБР за попередню газову добу D-1 та значення ліміту накопиченого ОБР, визначеного пунктом 4 цієї угоди.

Згідно з пунктом 9 Угоди про взаємодію позивач та відповідач контролюють фізичні обсяги природного газу, що подаються чи відбираються в точках входу або виходу до чи з газотранспортної системи або газосховища з метою дотримання узгодженого режиму, відповідно до вимог пункту 8 Угоди про взаємодію.

Пунктом 10 Угоди про взаємодію передбачено, що сторони докладають усіх зусиль, щоб фізичні обсяги передачі чи приймання газу між Підприємством та Товариством за газову добу D відповідали підтвердженим номінаціям чи реномінаціям за цю газову добу D з урахуванням значення ліміту накопиченого ОБР, визначеного в пункті 4 Угоди про взаємодію.

Відповідно до пункту 11 Угоди про взаємодію сторони можуть домовитися про виконання підтверджених номінацій чи реномінацій без фізичних обсягів передачі або приймання газу між Оперетором та Товариством у газовій добі D, якщо значення підтверджених номінацій або реномінацій на вказану газову добу D перебуває в межах значення ліміту накопиченого ОБР з урахуванням накопиченого ОБР за попередню газову добу D-1. У таких випадках виконання підтверджених номінацій чи реномінацій враховується при розрахунку накопиченого ОБР.

Згідно з пунктом 12 Угоди про взаємодію вона набуває чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2021.

Умовами пункту 13 Угоди про взаємодію передбачено, що вона вважається укладеною на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії угоди жодна із сторін не заявить про припинення її дії або перегляду її умов.

Відповідно до пункту 14 Угоди про взаємодію сторони зобов`язалися привести значення ОБР до нуля на кінець останньої доби дії цього договору. У разі дострокового припинення угоди, сторони зобов`язалися привести значення ОБР до нуля в строк, що не перевищує одного календарного місяця з дати припинення дії угоди.

Судами встановлено, що на виконання умов Угоди про взаємодію сторонами підписано та скріплено печатками акт обліку природного газу на ОБР за травень 2022 року, за яким станом на 31.05.2022 значення ОБР становило 112 394 515,74 куб.м.

У зв`язку з цим позивач звернувся до відповідача з претензією від 23.06.2022 № 1001ВИХ-22-1977, у якій вимагав від останнього привести ОБР у відповідність до ліміту, визначено пунктом 4 Угоди про взаємодію, шляхом передачі до газосховищ Товариства 112 394 515,74 куб.м природного газу. Проте вказана претензія була залишена Оператором без відповіді та задоволення.

Також судом встановлено, що на виконання умов Угоди про взаємодію сторонами підписано та скріплено печатками акти обліку природного газу на ОБР за червень 2022 року та липень 2022 року, за якими станом на 30.06.2022 значення ОБР становило 120 482 357,25 куб.м, а станом на 31.07.2022 - 191 289 485,95 куб.м.

Ухвалюючи рішення суди виходили з того, що згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правові, технічні, організаційні і економічні засади функціонування газосховищ природного газу, зокрема: права та обов`язки оператора газосховищ та замовників послуг, умови доступу до газосховищ, умови та порядок надання послуг із зберігання (закачування, відбору) природного газу, механізми взаємодії оператора газосховищ з оператором газотранспортної системи, іншими суб`єктами ринку природного газу, основні правила технічної експлуатації газосховищ, визначаються Кодексом ГС.

Пунктом 3 глави 1 розділу I Кодексу ГС, зокрема передбачено, що OБР - це документ, який укладається оператором газосховищ та оператором газотранспортної системи і який відображає технологічно обумовлену різницю між узгодженими номінованими обсягами і фактично переміщеними обсягами природного газу. Номінація - це заявка замовника, надана оператору газосховища стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником природного газу протягом певного періоду (у розрізі доби) для закачування до газосховищ та/або відібрані з газосховищ. Реномінація - це зміна підтвердженої номінації.

Відповідно до пункту 3 глави 4 розділу I Кодексу ГС оператор газотранспортної системи постійно співпрацює з оператором газосховищ щодо забезпечення поточного та планового режиму роботи газотранспортної системи та газосховищ, якості та кількості природного газу, що закачується та відбирається. Розпорядження оператора газотранспортної системи в межах узгоджених режимів роботи газосховищ під час закачування та відбору є обов`язковими для виконання оператором газосховищ.

Згідно з пунктом 6 глави 2 розділу ІІІ Кодексу ГС особливості обліку природного газу у точках входу/виходу між оператором газосховищ та оператором газотранспортної системи регулюються цим Кодексом, Кодексом ГТС, технічною угодою, що укладається між вказаними суб`єктами.

За умовами пунктів 1, 2 глави 5 розділу ІІІ Кодексу ГС спірні питання (розбіжності), які виникають при здійсненні обліку природного газу, у тому числі визначення добового чи місячного обсягу, мають вирішуватися шляхом переговорів. Сторона, яка не погоджується з визначенням добового чи місячного обсягу, повинна заявити про це іншій стороні протягом п`яти днів з дати оформлення акта або іншого документа, що підтверджує значення обсягу поданого (прийнятого) газу.

Відповідно до глави 8 розділу ХІІ Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи може укласти угоду про впровадження оперативного балансового рахунку з оператором газосховища, що має фізичне з`єднання з газотранспортною системою, для підтримання подачі природного газу на точку входу до газотранспортної системи або відбору з точки виходу з газотранспортної системи. Угода може бути укладена, якщо існують технічні можливості для впровадження такого рахунку.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 глави 7 розділу III Кодексу ГТС приймання-передача природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором газосховища оформлюється актами приймання-передачі, що підписуються представниками цих сторін не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним.

Судом встановлено, що між сторонами підписано та скріплено печатками акти обліку природного газу на ОБР у період з травня 2022 року по липень 2022 року та з вересня 2022 року по листопад 2022 року, копії яких містяться в матеріалах справи.

Зі змісту вказаних актів вбачається, що станом на 31.01.2022 значення накопиченого ОБР складало: 20 458 195,27 куб.м, станом на 28.02.2022 - 56 531 122,27 куб.м, станом на 31.03.2022 - 10 464 166,18 куб.м, станом на 30.04.2022 - 533 711,41 куб.м, станом на 31.01.2022 значення накопиченого ОБР складало 112 394 515,74 куб.м, станом на 30.06.2022 - 120 482 357,25 куб.м, станом на 31.07.2022 - 191 289 485,95 куб.м, станом на 30.09.2022 - 178 853 635,07 куб.м, станом на 31.10.2022 - 222 895 603,38 куб.м, станом на 30.11.2022 - 332 182 602,56 куб.м.

Таким чином, судами встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що на момент розгляду справи рівень накопиченого ОБР складав 332 182 602,56 куб.м, що перевищувало ліміт накопиченого ОБР, встановленого в пункті 4 Угоди про взаємодію.

Як вбачається з пунктів 4, 10 спірної угоди, у випадку перевищення вказаного ліміту як Оператор, так і Товариство зобов`язані докладати всіх зусиль для відновлення нормативного рівня ОБР.

Оцінивши зміст Угоди про взаємодію, суди дійшли висновку, що умови укладеної сторонами Угоди про взаємодію не встановлюють обов`язку відповідача відновлювати нормативний рівень ОБР саме шляхом передачі позивачу необхідних обсягів природного газу і такий обов`язок не встановлений чинним законодавством.

В Угоді про взаємодію зазначено, що обидві сторони повинні докладати всіх зусиль, щоб відновити встановлене значення ОБР.

Враховуючи наведене, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як підставу для подання касаційної скарги Товариством визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 1, 3, 6, 11, 526, 627 ЦК України, статей 2, 20, 22, 44, 46 Закону України "Про ринок природного газу", глави 4 розділу І, пунктів 3,5 глави 1 розділу ІІ, пунктів 3,6 глави 5 розділу ІХ Кодексу ГС, пункту 2 глави І розділу ІV, глави 8 розділу ХІІ Кодексу ГТС у подібних правовідносинах.

З приводу цього Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що ані умови укладеної сторонами Угоди про взаємодію, ані приписи чинного законодавства України не встановлюють обов`язку саме відповідача передати до газосховищ позивача необхідний обсяг газу для відновлення значення накопиченого ОБР у випадку перевищення його ліміту. Тобто судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що вказані позивачем норми права не врегульовують спірні правовідносини в межах предмету заявленого позову.

Верховним Судом неодноразово висловлювалася правова позиція, що є сталою та послідовною, відповідно до якої предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем та відповідачем.

Водночас предметом спору у даній справі є обов`язок вчинити на користь позивача конкретну дію, а саме передати до підземних газових сховищ позивача 191 289 485,95 куб.м природного газу.

Враховуючи, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача про передання природного газу відповідачу, а Угода про взаємодію та норми права, на які посилається позивач не врегульовують відповідних спірних правовідносин, тому Суду відсутні підстави для формування відповідного правового висновку.

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 зауважила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)].

Також Суд виходить з того, що:

- обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

- із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів";

- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;

- іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

- одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність;

- в даному випадку Суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм права у спірних правовідносинах.

Водночас Суд, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставини, а саме те, що умовами укладеної сторонами Угоди про взаємодію не врегульовано вимоги позивача, які є предметом спору у даній справі, звертає у вагу на те, що позивач не позбавлений права звернутись за захистом свого порушеного прав на підставі правочину(ів) та норм права, якими врегульовуються спірні правовідносини, які б відповідали предмету позову визначеному позивачем.

Стосовно доводів скаржника про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.

Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 у справі № 910/7023/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова