ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/1486/22 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

за участю секретаря Островської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 17.11.2022) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Сервіс» до Міністерства інфраструктури України, треті особи - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», Державна регуляторна служба України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування положень порядку, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Сервіс» звернулося з позовом до суду, в якому просить:

- визнати бездіяльність Мінінфраструктури, що полягає у не підготовці проєкту наказу на виконання рішення Державної регуляторної служби № 32 від 20.05.2021 протиправною;

- визнати протиправними та скасувати положення пункту 1.3 в частині санітарного збору, пунктів 8.1 - 8.4 розділу VIII (Санітарний збір), а також Додаток 6 (пункт 8.2 розділу VIII) Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого Наказом Мінінфраструктури №316 від 27.05.2013, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.2013 за № 930/23462;

- зобов`язати Мінінфраструктури України внести зміни до наказу №316 від 27.05.2013, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.2013 за №930/23462, якими передбачити звільнення від сплати санітарного збору для суден, які споживають послуги з (1) Приймання з суден та передача на плавучі або берегові очисні споруди забруднюючих речовин або вод, що їх містять; (2) Приймання з суден сміття та відходів з безпосередньою передачею їх спеціалізованим підприємствам для подальшого поводження з ними (у тому числі розміщенням їх на об`єктах поводження з відходами) згідно з законодавством України, зі сторони приватних суб`єктів господарювання, що мають на це право на підставі відповідних ліцензій.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення ДРС України №32 від 20.05.2021 не виконано, адже Міністерство не здійснило необхідних дій, спрямованих на державну реєстрацію змін до Порядку, які не будуть містити вищевказаних положень, що, на переконання позивача, є протиправною бездіяльністю органу державної влади, у тому числі у частині порушення строку виконання рішень ДРС України, який встановлений Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Позивач звертає увагу, що своєю бездіяльністю щодо своєчасного непогодження та, як результат, неприйняття наказу, яким було б затверджено нову редакцію Порядку №631 з урахуванням вимог рішення ДРС України, відповідачем створено невизначеність для позивача, як суб`єкта господарювання, що має право на провадження діяльності із надання послуг, визначених спірними абзацами пункту 3 цього Порядку. Позивач вказує на положення статті 22 Закону України «Про морські порти України», якою визначено, що розміри ставок портових зборів встановлюються відповідно до методики, затвердженої національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту. Наведене, за твердженням позивача, вказує на те, що до створення такої національної комісії, відповідну методику має затверджувати Міністерство інфраструктури України. Разом з тим, методика розрахунку ставок портових зборів наразі не прийнята. З огляду на вказане, на переконання позивача, «слід констатувати фактичну відсутність законодавчих підстав для визначення розміру ставок портових зборів, зокрема, санітарного збору». Наведене, на думку позивача, свідчить про те, що ДП «АМПУ» не має права стягувати санітарний збір, адже не має можливості визначити його належний розмір. Через відсутність належного державного регулювання цього питання, яке передбачене чинним Законом України «Про морські порти України», наразі санітарний збір стягується у розмірі, який довільно встановлений Мінінфраструктури України у спірному наказі.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти позову та вказав, що доводи позивача щодо допущення Міністерством протиправної бездіяльності щодо підготовки проєкту змін до Порядку №631 на виконання Рішення ДРС №32 є необґрунтованими, оскільки з моменту винесення зазначеного рішення відповідачем вживались відповідні заходи, спрямовані на виконання такого рішення, і результатом таких є видання наказу №242 від 25.04.2022 «Про затвердження Змін до Порядку надання послуг із забезпечення запобігання і ліквідації розливу забруднюючих речовин у морських портах України», що проходить відповідну процедуру його реєстрації. Таким чином, враховуючи вжиті відповідачем дії на виконання Рішення ДРС №32, підстави для твердження про допущення протиправної бездіяльності Мінінфраструктури відсутні. Вказує, що Порядок справляння портових зборів відповідає актам вищої юридичної сили та скасуванню не підлягає. Також відповідач наголошує, що на законодавчому рівні вимогу щодо необхідності забезпечення прийняття всіх видів суднових забруднень та справляння відповідного портового збору обумовлено міжнародними вимогами та рекомендаціями щодо впорядкування процедур забезпечення достатності портових приймальних споруд.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2022 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та нечинним Додаток 6 (пункт 8.2 розділу VIII) Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України №316 від 27.05.2013, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.2013 за № 930/23462. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ДП «Адміністрація морських портів України» та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України звернулись із апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апелянти зазначають, що позивач не є платником санітарного збору, а тому Додаток № 6 до Порядку № 316, яким визначаються ставки санітарного збору, не порушує його права. Також, апелянти зазначають, що відповідач діє у межах своїх дискреційних повноважень, передбачених Законом України «Про морські порти України», а тому суд немає права втручатись у діяльність відповідача щодо регламентації власним наказом порядку справляння і визначення розміру санітарного збору. Крім цього, зазначають, що позивачем пропущений строк звернення до суду, що не було враховано судом першої інстанції, а тому позов необхідно залишити без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023 апеляційні скарги державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2022 скасовано, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Сервіс» залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 640/1486/22 касаційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю «ЕКО-СЕРВІС» задоволено. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023 скасовано. Справу №640/1486/22 направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції Верховний Суд вказав наступне:

«Залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд дійшов висновку, що довідкою про наявність матеріально-технічної бази для надання послуг з приймання (збирання) забруднюючих речовин з судна від 16.09.2019 вих. № 225, що є додатком до тендерної документації ТОВ «ЕКО-СЕРВІС», підтверджується факт перебування позивача у спірних правовідносинах, які регулюються наказом № 316, починаючи з 2019 року, а відтак позивач був обізнаний з нормами наказу № 316.

Проте, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки дія нормативно-правового акту мала вплив на права та обов`язки осіб, на яких поширювалася його дія, як на дату набрання чинності актом, так і упродовж перспективної дії цього документа. Суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку що у разі, коли суб`єкт правовідносин оскаржує нормативно-правовий акт по спливу певного проміжку часу від дати набрання ним чинності, але який є чинним, діючим і обов`язковий до застосування на час звернення суб`єкта правовідносин до адміністративного суду із позовною заявою, то звернення до суду такого суб`єкта не повинно розцінюватися як здійснене з порушенням порядку та строків, передбачених статтею 122 КАС України, оскільки вимога про порушення права триваючою дією чинного нормативно-правового акту, яка для суб`єкта правовідносин є реальною, актуальною, об`єктивно обґрунтованою хоча б на етапі звернення до суду про його оскарження, не може визнаватись такою, що подана з пропуском строків звернення за захистом порушеного права.

Обізнаність позивача про Наказ № 316 з 2019 року, як про це зазначає відповідач, не є підставою для залишення позову без розгляду, оскільки оскаржуваний у відповідній частині нормативно-правовий акт чинний і застосовувався до позивача на час звернення до суду. Отже, правовідносини, які виникли на підставі цього акта, тривали.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду».

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДРС України 20.05.2021 прийнято рішення №32 «Про необхідність усунення Мінінфраструктури порушень принципів державної регуляторної політики згідно із вимогами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», надіслане листом ДРС України № 2705/0/20-21 від 21.05.2021, яким запропоновано Мінінфраструктури внести зміни до Порядку надання послуг №631, в частині виключення абзацу третього та четвертого пункту 3 цього Порядку, оскільки ці положення суперечать принципам державної регуляторної політики.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням ДРС №32, Мінінфраструктури звернулося до Міністерства економіки України зі скаргою №6819/46/10-21 від 04.06.2021.

Мінекономіки листом №3612-06/38054-03 від 22.07.2021 надіслано до Мінінфраструктури наказ №290-21 від 21.07.2021 «Про відмову в задоволенні скарги Міністерства інфраструктури України від 04.06.2021 №6819/46/10-21».

З урахуванням вищевказаного наказу Мінекономіки, Мінінфраструктури на виконання Рішення ДРС №32 розроблено проєкт наказу та листами № 2698/46/14-21 від 26.07.2021 і №2699/46/14-21 надіслано на погодження до ДРС та заінтересованих органів.

ДРС України листом №5867/0/20-21 від 12.08.2021 погодило проєкт наказу в редакції, запропонованій Рішенням ДРС №32, а саме в частині виключення абзаців третього та четвертого пункту 3 цього Порядку, як таких, що суперечать принципам державної регуляторної політики.

Проте, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України та Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України не погодили проєкт наказу в редакції, запропонованій Рішенням ДРС №32, надавши обґрунтовані зауваження, що стосуються ризиків забруднення навколишнього природного середовища та безпеки судноплавства.

За результатами узгоджувальної наради, яка відбулася 24.09.2021 за участі заінтересованих органів, у тому числі представників ДРС, вирішили доопрацювати проєкт наказу в частині альтернативних змін, які б не допустили виникнення негативних наслідків в щодо забруднення навколишнього природного середовища в результаті реалізації Рішення ДРС №32. Представники ДРС України погодилися стосовно необхідності доопрацювання проєкту наказу в частині альтернативних змін та не висловили своїх заперечень, що підтверджується відповідним протоколом, доданим відповідачем для приєднання до матеріалів справи.

Доопрацьований проєкт наказу Мінінфраструктури листами від 28.10.2021 №4217/46/14-21 та №4218/46/14-21 надіслано на погодження до ДРС України та заінтересованих органів.

Проте, Мінекономіки листом № 3622-02/55249-03 від 23.11.2021 та ДРС України листом №8174/0/20-21 від 29.11.2021 не погодили проєкт наказу.

З урахуванням вищезазначеного, Мінінфраструктури на виконання Рішення ДРС №32 та за результатами узгоджувальної наради, що відбулася 19.01.2022 прийнято наказ №242 від 25.04.2022 «Про затвердження Змін до Порядку надання послуг із забезпечення запобігання і ліквідації розливу забруднюючих речовин у морських портах України», який листом №1837/46/14-22 від 26.04.2022 направлено до Міністерства юстиції України на державну реєстрацію. Однак, згідно висновку Міністерства юстиції України про доопрацювання нормативно-правового акта, надісланого листом Мін`юсту від 11.05.2022 №35394/39723-26-22/10.1.3, Мінінфраструктури рекомендовано погодити наказ з ДРС України.

Мінінфраструктури листом № 2178/46/14-22 від 14.05.2022 (вх. ДРС від 16.05.2022 №2462/0/19-22) надіслано до ДРС України наказ на погодження.

01.06.2022 Мінінфраструктури проведено узгоджувальну нараду з представниками ДРС України.

ДРС України листом №179 від 14.06.2022 надіслано Рішення про погодження проєкту регуляторного акта.

Мінінфраструктури листом №3662/46/10-22 від 20.06.2022 наказ Міністерства інфраструктури України №242 від 25.04.2022 «Про затвердження Змін до Порядку надання послуг із забезпечення запобігання і ліквідації розливу забруднюючих речовин у морських портах України» направлено на державну реєстрацію та відповідно до листа Мін`юсту від 30.06.2022 №51984/63933-26-22/10.1.3 зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29.06.2022 за №712/38048.

Згідно пункту 3 Порядку №631 надання послуг із забезпечення запобіганню та ліквідації розливу забруднюючих речовин в акваторії та на території порту організовується Адміністрацією.

При цьому, на час прийняття ДРС України рішення №32 від 20.05.2021, абзацами третім і четвертим пункту 3 Порядку №631 було визначено, що послуги із запобігання і ліквідації розливу забруднюючих речовин включають: приймання з суден та передача на плавучі або берегові очисні споруди забруднюючих речовин або вод, що їх містять; приймання з суден сміття та відходів з безпосередньою передачею їх спеціалізованим підприємствам для подальшого поводження з ними (у тому числі розміщенням їх на об`єктах поводження з відходами) згідно з чинним законодавством України.

За висновком ДРС України встановлений абзацами третім і четвертим пункту 3 Порядку №631 механізм державного регулювання суперечить ключовим принципам державної регуляторної політики, визначеної статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема: адекватності - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятих альтернатив, оскільки не узгоджуються з вимогами актів вищої юридичної сили в частині надання виключного права для Адміністрації у провадженні господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, що призводить до неправомірного обмеження конкуренції у відповідній сфері господарської діяльності; збалансованості - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави, оскільки створює передумови для порушення балансу інтересів усіх учасників відповідних правовідносин в частині обмеження у провадженні господарської діяльності суб`єктами господарювання, які одержали ліцензію на поводження з небезпечними відходами, тим самим звужуючи коло суб`єктів, до яких можуть звертатися судновласники з метою отримання відповідних послуг.

При цьому, наказом Міністерства інфраструктури України №242 від 25.04.2022 «Про затвердження Змін до Порядку надання послуг із забезпечення запобігання і ліквідації розливу забруднюючих речовин у морських портах України», що набрав чинності 08.07.2022, пункт 4 Порядку №631 (змінена нумерація з пункту 3 та пункт 4 у зв`язку із доповненням цього Порядку після пункту 2 новим пунктом 3) викладено в такій редакції:

« 4. Послуги із запобігання і ліквідації розливу забруднюючих речовин включають:

приймання з суден та передача на плавучі або берегові очисні споруди забруднюючих речовин або вод, що їх містять;

приймання з суден сміття та відходів з безпосередньою передачею їх спеціалізованим підприємствам (у разі нездійснення поводження з відходами самостійно) для подальшого поводження з ними (у тому числі розміщенням їх на об`єктах поводження з відходами) згідно з чинним законодавством України;

очищення акваторій морських портів від забруднюючих речовин та сторонніх предметів і матеріалів;

локалізацію та ліквідацію наслідків аварійних скидів забруднюючих речовин або вод, що їх містять, у межах акваторій морських портів;

ліквідацію забруднень в акваторії та на території морських портів.

Послуги, визначені абзацами другим та третім пункту 4 цього Порядку можуть надаватися Адміністрацією або іншими суб`єктами господарювання.

Під час надання послуг, визначених абзацами другим та третім пункту 4 цього Порядку, пов`язаних з поводженням з небезпечними відходами, суб`єкти господарювання надають такі послуги відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності».

Послуги, визначені абзацами четвертим-шостим пункту 4 цього Порядку надаються Адміністрацією самостійно або на договірних засадах зі спеціалізованими підприємствами та організаціями, які згідно з законодавством мають право надавати такі послуги, а також з відповідними аварійно-рятувальними службами (далі - субпідрядні організації).

Усі операції, які здійснюються із ліквідації розливу забруднюючих речовин або вод, що їх містять, в акваторії порту підлягають обов`язковій реєстрації відповідно до Правил реєстрації операцій зі шкідливими речовинами на суднах, морських установках і в портах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10 квітня 2001 року №205, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28 травня 2001 року за №452/5643№».

Проєкт Наказу №242 від 25.04.2022 погоджений ДРС України рішенням №179 від 14.06.2022 за результатами його розгляду на відповідність вимогам статей 4, 5 і 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ «Еко-Сервіс» є збір небезпечних відходів.

Відповідно до Ліцензійного реєстру (поводження з небезпечними відходами), що ведеться Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України (https://mepr.gov.ua/content/perelik-licenziativ-na-provadzhennya-gospodarskoi-diyalnosti-z-povodzhennya-z-nebezpechnimi-vidhodami.html), позивач, вид господарської діяльності якого є «поводження з небезпечними відходами», здійснює операції у сфері поводження з небезпечними відходами: збирання, зберігання, оброблення і утилізація, на підставі наказу від 14.10.2010 №456 «Про видачу ліцензії» має право безстроково здійснювати такий перелік видів небезпечних відходів, на поводження з якими видана ліцензія:

- відпрацьовані нафтопродукти, не придатні для використання за призначенням (у тому числі відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші, відходи, що забруднені нафторподуктами (промаслене ганчір`я, пісок, фільтри);

- відходи сумішей масло/вода, вуглеводні/вода, емульсії.

Таким чином, ТОВ «Еко-Сервіс», в силу положень Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», отримало у встановленому законодавцем порядку право на провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, про що зроблено відповідний запис у ліцензійному реєстрі.

Окрім наявності необхідної ліцензії на провадження діяльності із поводження з відходами, ТОВ «ЕКО-СЕРВІС» є власником судна «ECOSERVICE» (ІМО: 8604228) (надалі - Судно), у підтвердження чого позивачем надано нотаріально завірені копії документів із перекладом на українську мову. Судно «ECOSERVICE» перебуває у морському порту Чорноморськ, що підтверджується даними відкритого реєстру: https://www.marinetraffic.com/en/ais/details/ships/shipid:276331/mmsi:613462000/imo:8604228/vessel:PUNTA_NERA.

Відповідно до Свідоцтва реєстрації суден та плавучих засобів, тип вказаного Судна: судно для збору лляльних вод / шламу / відходів.

Позивач є платником санітарного збору, що підтверджується дисбурсментським рахунком від 20.02.2022 за №А40201 - документом, що пред`являється портовим агентом і відображає витрати (податки, збори, роботи з обслуговування судна), здійснені ним за рахунок судновласника під час перебування судна на стоянці в порту.

На виконання положень Закону України «Про морські порти України» від 17.05.2012 № 4709-VI з урахуванням його перехідних положень Мінінфраструктури 27.05.2013 видано наказ № 316 «Про портові збори», яким, зокрема, був затверджений Порядок справляння та розміри ставок портових зборів (далі - Порядок № 316).

Згідно пункту 3 цього наказу він набирає чинності з дня набрання чинності Законом України «Про морські порти України» № 4709-VI, тобто 13.06.2013.

Додатком № 6 до Порядку № 316 визначені ставки санітарного збору.

Державною регуляторною службою України 20.05.2021 прийнято рішення № 32 «Про необхідність усунення Мінінфраструктури порушень принципів державної регуляторної політики згідно із вимогами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», надіслане листом ДРС України № 2705/0/20-21 від 21.05.2021, яким запропоновано Мінінфраструктури внести зміни до Порядку надання послуг № 631, в частині виключення абзацу третього та четвертого пункту 3 цього Порядку, оскільки ці положення суперечать принципам державної регуляторної політики.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Мінінфраструктури, що полягає у не підготовці проєкту наказу на виконання рішення Державної регуляторної служби № 32 від 20.05.2021, а також вважаючи, що розміри ставок санітарного збору були затверджені Мінінфраструктури без дотримання законодавчо визначеної процедури, зокрема, без застосування відповідної методики, яка в порушення вимог статті 22 Закону України «Про морські порти України» не була розроблена відповідачем, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Додаток № 6 до Порядку № 316, яким визначаються ставки санітарного збору, на день постановлення судового рішення у цій справі є таким, що суперечить положенням частини другої статті 22 Закону № 4709-VI, оскільки визначає розміри таких ставок без застосування методики для їх обрахунку.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Основоположним законодавчим актом, який визначає правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України є Закон України «Про морські порти України» (далі - Закон).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

Пунктом 13 частини першої статті 15 Закону встановлено, що адміністрація морських портів України утворюється, зокрема, для надання послуг суднам на підходах і безпосередньо в акваторії морського порту для їх безпечного судноплавства, маневрування та стоянки; справляння та цільового використання портових зборів.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону фінансування діяльності адміністрації морських портів України здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються нею відповідно до згаданого Закону, плати за надання послуг та орендної плати, інших незаборонених законодавством джерел.

Статтею 22 Закону встановлено, що у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний. Використання коштів від портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням. Фінансування утримання гідротехнічних споруд в об`ємах, необхідних для підтримання їх паспортних характеристик, здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються у морських портах, де розташовані такі гідротехнічні споруди.

Частиною 3 статті 22 Закону України «Про морські порти України» визначено, що портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 85 Кодексу торговельного мореплавства України під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов`язане дотримувати чинних законів і правил України, у тому числі тих, що стосуються, портових зборів.

Таким чином, справляння портових зборів та відповідно обов`язок їх сплати судновласниками встановлений нормами законодавства України.

З аналізу правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 по справі №630/3513/20, де розглядалося питання законності стягнення та звільнення від сплати канального збору, вбачається обов`язок судновласників щодо сплати портових зборів та виключні повноваження Мінінфраструктури щодо визначення їх розміру в силу вимог Закону, а тому прийняття судом рішення про скасування додатку 6 до наказу Мінінфраструктури від 27.05.2013 № 316, яким встановлені ставки санітарного збору, фактично скасувало справляння в Україні санітарного збору, чим порушило зазначені вище положення законів України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суди мають перевіряти чи прийнято спірний наказ у частині, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням наданих законом повноважень та з урахуванням мети, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, пропорційно.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Пунктом 4 розділу VI Закону Мінінфраструктури тимчасово, до створення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, здійснює її функції та повноваження, визначені Законом.

Відповідно до пункту 1 Положення про Мінінфраструктури, затвердженого указом Президента України від 12.05.2011 № 581 (діяло на час прийняття наказу Мінінфраструктури від 27.05.2013 № 316 «Про портові збори») (далі - Положення), Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері, окрім іншого, морського та річкового транспорту.

Підпунктами 4.3.1, 4.3.3 пункту 4.3 Положення передбачено повноваження Мінінфраструктури щодо затвердження порядку встановлення, сплати та використання, зокрема, портових зборів; а також затвердження розмір портових зборів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 2 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 03.06.2013 № 407 внесені зміни до пункту 2 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», а саме доповнено його підпунктом «г» такого змісту:

«г) Мінінфраструктури за погодженням з Кабінетом Міністрів України тимчасово до утворення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, встановлює розміри ставок портових зборів в іноземній валюті».

Отже, на виконання вимог статті 22 Закону України «Про морські порти України» та з урахуванням пункту 4 розділу VI цього ж Закону наказом Мінінфраструктури від 27.05.2013 №316 затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

Постановою Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 826/2470/17 встановлено, що дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

З приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях зробив правовий висновок, згідно з яким у таких випадках судовий контроль є обмеженим.

Зокрема, ЄСПЛ указав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

Постановою Верховного суду від 24.06.2020 по справі № 240/7275/19 встановлено, що суд дійсно не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрало Мінінфраструктури, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

З вищевикладеного вбачається, що Мінінфраструктури наділено дискреційними повноваженнями в частині встановлення розміру ставок портових зборів, тому приймаючи наказ Мінінфраструктури від 27.05.2013 № 316 та встановлюючи ставки портових зборів Мінінфраструктури на власний розсуд було обрано один із правомірних варіантів реалізації власних повноважень.

В даному випадку, суд не може підміняти собою Мінінфраструктури та зобов`язувати приймати відповідне рішення.

Колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи судове рішення про скасування додатку 6 до наказу Мінінфраструктури від 27.05.2013 № 316, яким визначені ставки санітарного збору, суд першої інстанції втрутився в дискреційні повноваження Мінінфраструктури щодо визначення розмірів ставок портових зборів.

Зазначене підтверджується також практикою Верховного Суду, а саме висновками, викладеними у постанові від 16.12.2021 у справі № 420/505/20 «З огляду на те, що за правилами п. 1.9 Порядку № 316 для суден, що заходять у морський порт Южний (Південний) для виконання операцій з навантаження-розвантаження генеральних та навалювальних вантажів, суб`єктом, що стягує портові збори, може застосовуватися знижка до ставок усіх видів портових зборів, яка не повинна перевищувати 50 відсотків, тобто визначення конкретного розміру знижки покладається на розсуд порту, колегія суддів вважає вірним висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, шо визначення величини знижки зі ставок усіх видів портових зборів належить до дискреційних повноважень відповідача і у такому випадку суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень, встановлюючи на користь суб`єкта господарювання відповідний розмір знижки».

Враховуючи вищевикладене, виключно до повноважень Мінінфраструктури віднесено встановлення порядку справляння та розміри ставок портових зборів.

Мінінфраструктури наділено дискреційними повноваженнями встановлювати розміри ставок портових зборів для кожного морського порту.

Юридичним оформленням економічної суті поняття «ціна» є стаття 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), в силу приписів якої ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Статтею 21 Закону України «Про морські порти України» встановлено, що тарифи на послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню.

Статтею 191 ГК України передбачено, що державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення».

Відповідно до статті 10 Закону України «Про ціни та ціноутворення» суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують, зокрема, державні регульовані ціни.

Статтею 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення» встановлено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Стаття 2 Закону України «Про ціни та ціноутворення», що знаходить подальше відображення у статті 13 цього ж Закону визначає об`єкти, суб`єктів та способи реалізації державної політики щодо формування державно регульованих цін. Зокрема, державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади відповідно до їх повноважень шляхом встановлення фіксованих цін, а через розуміння статті 191 ГК України та статті 22 Закону України «Про морські порти України» - фіксованих розмірів ставок портових зборів.

Тобто законодавець чітко визначив, що державне регулювання цін здійснюється уповноваженими на те органами державної влади у визначений законом спосіб.

Додатком 6 до наказу Мінінфраструктури від 27.05.2013 № 316 зафіксовано розміри ставки санітарного збору, що є відповідником статті 191 ГК України, статті 22 Закону України «Про морські порти України», статтям 2, 13 Закону України «Про ціни та ціноутворення».

Таким чином, рішення Мінінфраструктури щодо затвердження розміру ставок санітарного збору прийнято на підставі статті 13 Закону України «Про ціни та ціноутворення», статті 22 Закону України «Про морські порти України»; у межах повноважень, визначених статтею 22, пунктом 4 розділу VI Закону України «Про морські порти України» та Положенням про Мінінфраструктури; а також у спосіб, передбачений частиною першою статті 13 Закону України «Про ціни та ціноутворення» та статтею 22 Закону України «Про морські порти України».

Приймаючи наказ від 27.05.2013 № 316 Мінінфраструктури використало повноваження саме з метою, з якою це повноваження надано: встановлення єдино застосовних на території України ставок санітарного збору, що справляється у морських портах України.

На виконання вимог статті 22 Закону України «Про морські порти України» наказом Мінінфраструктури від 27.05.2013 № 316 затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів.

На час прийняття наказу від 27.05.2013 № 316 у Мінінфраструктури було відсутнє повноваження щодо затвердження методики розрахунку ставок портових зборів.

Лише постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460 «Про затвердження Положення про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, за яким Мінінфраструктури наділено повноваженнями затверджувати методику розрахунку розмірів ставок портових зборів, які справляються у морських портах.

Крім того, варто звернути увагу, що відповідно до п. 3 наказу Мінінфраструктури від 27.05.2013 № 316 «Про портові збори», яким було затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів, зазначений наказ набрав чинності з дня набрання чинності Законом України «Про морські порти України», тобто 13.06.2013.

Таким чином, ставки портових зборів не могли бути прийняті на підставі методики, оскільки її існування передбачалося Законом, який набрав чинності одночасно з наказом від 27.05.2013 №316 «Про портові збори».

При визначення ставок портових зборів, зокрема, санітарного, у наказі від 27.05.2013 № 316, законодавець використав ставки, що були встановлені згідно попереднього нормативно-правового акта - постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 № 1544 «Про портові збори», яка втратила чинність одночасно з набранням чинності Законом України «Про морські порти України».

Відповідно до Міжнародної конвенції по запобіганню забрудненню моря з суден 1973 року, до якої Україна приєдналась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.09.1993 №771, саме на Державу покладено обов`язок забезпечення функціонування портових приймальних споруд для збору всіх видів суднових забруднень, які утворюються під час життєдіяльності судна.

Керівництвами, затвердженими Міжнародною морською організацією та її відповідними комітетами, зокрема Комітетом із захисту морського середовища (МЕРСЛ/Circ. 834/Rev.1), передбачено необхідність справляння спеціалізованого портового збору для забезпечення постійного функціонування спеціалізованого приймального обладнання та персоналу, незалежно від необхідності здачі відходів з суден. Аналогічна норма міститься у Директиві Європейського Парламенту І Ради (ЄС) 2019/883 від 17.04.2019 «Про портове приймальне обладнання для здавання відходів із суден, про внесення змін до Директиви 2010/65/ЄС та про скасування Директиви 2000/59/ЄС» (далі - Директива).

Статтею 8 Директиви передбачено систему відшкодування витрат портових приймальних споруд, а саме: держави-члени забезпечують відшкодування операційних витрат портових приймальних споруд для приймання та оброблення суднових відходів, окрім залишків вантажу, за рахунок стягнення зборів із суден. Системи відшкодування витрат не повинні стимулювати судна скидати відходи в море. З цією метою держави-члени розробляють та забезпечують функціонування системи відшкодування витрат з урахуванням принципу - (а) судна повинні сплачувати непрямий збір незалежно від того, чи здають вони відходи до портових приймальних споруд.

Імплементація вищезазначеної директиви передбачена Планом заходів з виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 № 1106.

Таким чином, справляння в Україні санітарного збору і є реалізацією обов`язків України перед ЄС в рамках євроінтеграційного процесу в частині наявності відповідного збору.

Крім того, керівним принципом законодавства Союзу у сфері відходів є концепція розширеної відповідальності виробників, що передбачає відповідальність виробників за екологічний вплив їхніх продуктів протягом усього життєвого циклу таких продуктів. Такі зобов`язання також застосовуються до управління забрудненнями із суден.

Положеннями пункту 8 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення (далі - Правила охорони), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 269 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 № 431), встановлено, що під час перебування у внутрішніх морських водах та територіальному морі України судна можуть здавати в установленому порядку забруднюючі речовини, в тому числі води, що їх містять, та сміття, тільки на судна- збирачі, плавучі приймальні споруди, а під час перебування судна у порту - на берегові приймальні споруди.

Відповідно до пункту 23 Правил охорони морські порти, судноремонтні заводи забезпечують, зокрема: приймання з суден та здавання на плавучі або берегові очисні споруди забруднюючих речовин або вод, що їх містять; приймання з суден сміття та відходів з розміщенням їх на об`єктах поводження з відходами.

Згідно з пунктом 24 Правил охорони морські порти та судноремонтні заводи повинні, зокрема: мати берегові приймальні очисні споруди, систему каналізації, об`єкти для збирання та знешкодження відходів; мати засоби для накопичення зворотних вод з подальшою передачею їх на очисні споруди у разі відсутності приймальних очисних споруд та системи каналізації.

Також пунктом 26 Правил охорони визначено, що усі операції з забруднюючими речовинами, водами, що їх містять, та сміттям, які проводяться на приймальних очисних спорудах та об`єктах поводження з відходами у портах, на судноремонтних та суднобудівних заводах, підлягають обов`язковій реєстрації в установленому порядку.

У комплексі із вищезазначеним необхідно розуміти, що відповідно до міжнародних вимог портові приймальні споруди вважають відповідними (достатніми), якщо вони відповідають потребам суден, що регулярно заходять до порту, без створення необґрунтованих затримок, а також якщо вони відповідають вимогам Консолідованого керівництва ІМО та Настанов ІМО щодо забезпечення відповідності (достатності) портових приймальних споруд для забруднень (Резолюція MEPC.83(44)). Відповідність (достатність) визначають як забезпечення умов експлуатації споруд із урахуванням потреб користувачів та як дотримання міжнародних (національних) правил екологічного управління спорудами.

Колегія суддів враховуючи зазначене дійшла висновку, що скасування додатку 6 до наказу від 27.05.2013 № 316, яким визначені ставки санітарного збору, фактично скасувало б справляння в Україні санітарного збору та суперечить міжнародним актам, які є обов`язковими до виконання Державою.

Крім того, Порядок обліку та використання коштів від портових зборів, затвердженого наказом «Про портові збори» від 27.05.2013 № 316 встановлює, що кошти від портових зборів використовуються виключно на цілі, зазначені в Порядку. Не використані в поточному році кошти від портових зборів зберігають своє цільове призначення на наступні періоди.

Відповідно до п. 2.6 кошти від санітарного збору використовуються:

- на утримання та обслуговування плавзасобів і контейнерного парку, що використовуються для прийняття із суден усіх видів забруднень (крім баластних вод);

- на ремонт, модернізацію та будівництво основних засобів, плавзасобів і контейнерного парку, що використовуються для прийняття із суден усіх видів забруднень (крім баластних вод);

- на утримання, обслуговування і ремонт очисних споруд порту або на безпосереднє здавання забруднень підприємствам, що здійснюють їх очищення;

- на утримання, обслуговування та ремонт машин і механізмів, що забезпечують перевантаження твердих нафтопродуктів, сміття, харчових відходів та інших забруднень і їх транспортування до місць утилізації;

- на утримання, обслуговування і ремонт спеціального портового устаткування для утилізації сміття та інших забруднень (печі для спалювання сміття тощо);

- на утримання персоналу, що бере участь у проведенні вищезазначених робіт, у тому числі на забезпечення соціальних гарантій цього персоналу;

- на компенсацію інвестицій, внесених суб`єктами господарювання у стратегічні об`єкти портової інфраструктури, що є об`єктами державної власності, у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України відповідно до чинного законодавства;

- на компенсацію вартості підводних гідротехнічних споруд (канали, операційні акваторії причалів тощо), що були збудовані за рахунок приватних інвестицій до набрання чинності Законом України «Про морські порти України» та внесені до реєстру гідротехнічних споруд у встановленому законодавством порядку, що передаються у державну власність, у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, скасування санітарного збору призведе до неможливості фінансування заходів, зазначених у пункті 2.6 Порядку обліку та використання коштів від портових зборів, затвердженого наказом від 27.05.2013 № 316 «Про портові збори».

Позивач, подаючи позовну заяву у цій справі та оскаржуючи додаток 6 наказу Мінінфраструктури від 27.05.2013 № 316, яким встановлені ставки санітарного збору, переслідує виключно власні інтереси.

Позивач у позовній заяві зазначав, що сплачуючи санітарний збір, у судновласників не буде потреби замовляти у позивача послугу із запобігання і ліквідації розливу забруднюючих речовин, а саме: приймання з суден та передача на плавучі або берегові очисні споруди забруднюючих речовин або вод, що їх містять та приймання з суден сміття та відходів з безпосередньою передачею їх спеціалізованим підприємствам для подальшого поводження з ними (у тому числі розміщенням їх на об`єктах поводження з відходами) згідно з законодавством України.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про визнання нечинним додатку наказу Мінінфраструктури від 27.05.2013 № 316 надав перевагу приватному інтересу позивача перед суспільним інтересом, що полягає у забезпеченні дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у тому числі шляхом недопущення скидання суднами (плавзасобами) забруднюючих речовин у межах акваторії порту.

Таким чином, надаючи перевагу приватному інтересу позивача щодо отримання коштів за надання в морських портах послуг із запобігання і ліквідації розливу забруднюючих речовин, суд першої інстанції не врахував, що таким рішенням ставить під загрозу стан навколишнього природного середовища, зокрема, акваторій морських портів та може призвести до свавільного скиду забруднюючих речовин та відсутності належного механізму запобігання та контролю за вищезазначеним.

Разом із тим позивачем не наведено фактів та не долучено доказів наявності випадків зловживання та явного свавілля держави під час справляння санітарного збору у морських портах України.

Крім того, визнання нечинним додатку 6 до наказу Мінінфраструктури від 27.05.2013 № 316, яким встановлені ставки санітарного збору лише на тій підставі, що відсутня методика розрахунку ставок портових зборів може мати наслідком скасування ставок всіх портових зборів, що сплавляються в Україні.

Зазначене матиме наслідком припинення діяльності державного стратегічного підприємства - ДП «АМПУ», основною метою діяльності якого є надання послуг суднам на підходах і безпосередньо в акваторії морського порту для їх безпечного судноплавства, маневрування та стоянки; організації та забезпечення безпечної експлуатації об`єктів портової інфраструктури державної власності, у тому числі гідротехнічних споруд, систем забезпечення безпеки мореплавства, розташованих у межах території та акваторії морського порту; організації та забезпечення безпеки мореплавства; справляння та цільового використання портових зборів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зважаючи на те, що з часу прийняття ДРС України рішення №32 від 20.05.2021 і завершення процедури його оскарження відповідачем до Мінекономіки Мінінфраструктури вживались дії по розробці проєкту змін до порядку №631 і їх погодження, а також зважаючи на суть тих змін, що були внесені до Порядку №631 наказом Міністерства інфраструктури України №242 від 25.04.2022, підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не підготовки проєкту наказу на виконання рішення ДРС № 32 від 20.05.2021 відсутні.

Також, враховуючи зміни нормативного врегулювання спірних відносин, а також мотиви, наведені позивачем на обґрунтування його вимоги визнати протиправним і скасувати положення пункту 1.3 в частині санітарного збору, пунктів 8.1 - 8.4 розділу VIII (Санітарний збір) Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Мінінфраструктури №316 від 27.05.2013, а також з огляду на позицію представника позивача, висловлену від імені його довірителя - ТОВ «Еко-Сервіс» у судовому засіданні 26.09.2022, щодо неактуальності вказаних позовних вимог станом на час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови у позові у цій частині.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року - скасувати в частині визнання протиправним та нечинним Додаток 6 (пункт 8.2 розділу VIII) Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України №316 від 27.05.2013, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.2013 за № 930/23462.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Сервіс» - відмовити.

В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 11.03.2024.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна