ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/20319/23 пров. № А/857/20485/23Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівКузьмича С.М. та Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.09.2023р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення (суддя суду І інстанції: ОСОБА_3 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 28.09.2023р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

20.07.2023р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Волинській обл. щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 з 18.01.2023р. підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати ГУ ПФ України у Волинській обл. здійснити з 18.01.2023р. нарахування та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про державний бюджет України на відповідний рік), до зміни законодавчого регулювання відповідних правовідносин без обмеження в часовому проміжку (а.с.1 і на звороті).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.12 і на звороті).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.09.2023р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.18-20).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити (а.с.24-26).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що неповнолітній ОСОБА_2 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи та перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду України як одержувач пенсії по втраті годувальника; останній не перебуває в будь-яких трудових відносинах, проживає в населеному пункті, що відноситься до зони радіоактивного забруднення, визначених постановою КМ України № 106 від 23.07.1991р. (зона гарантованого добровільного відселення).

З моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018р. відновлено право позивача на отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Отже, ОСОБА_2 , як отримувач пенсії в разі втрати годувальника, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 Закону № 796-ХІІ.

Апелянт вважає помилковими аргументи суду першої інстанції про наявність у позивача, який має статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, права виключно на пільги та компенсації, визначені розділом V Закону № 796-ХІІ, та про відсутність правових підстав для нарахування їм підвищення до пенсії у порядку ст.39 Закону № 796-ХІІ. Застосування пільг, обумовлених у вказаному розділі, не виключає можливості виплати їм підвищення до пенсії, встановленого ст.39 Закону № 796-ХІІ.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітнього сина ОСОБА_2 , перебуває на обліку в органі ПФ України та отримує пенсію в разі втрати годувальника на неповнолітнього сина (а.с.6, 8-9).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 27.08.2007р. (а.с.7).

Відповідач не нараховує і не виплачує позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачене нормою ст.39 Закону № 796-XII.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (гарантованого добровільного відселення), в розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно Закону про Державний бюджет на відповідний рік, позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію по втраті годувальника на дитину.

При цьому пенсія по втраті годувальника, яка виплачується на дітей, є державною підтримкою для дитини у зв`язку зі смертю одного із батьків, та у спірних правовідносинах такі діти не можуть бути віднесені до категорії «непрацюючих пенсіонерів», а відтак і відсутні підстави для виплати доплати за ст.39 Закону № 796-ХІІ, оскільки зазначений вид пенсії призначений на неповнолітню дитину.

ОСОБА_2 є дитиною, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що надає право на пільги і компенсації, встановлені розділом V Закону № 796-ХІІ.

Оскільки ОСОБА_2 не може вважатися непрацюючим пенсіонером в розумінні ст.39 Закону № 796-ХІІ, тому є відсутніми правові підстави для нарахування підвищення як непрацюючому пенсіонеру.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно ст.39 цього Закону (в редакції чинній до 01.01.2015р.) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Законом України № 76-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2015р., підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016р. прийнято Закон України № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 01.01.2016р., яким включено до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтю 39 такого змісту:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом ч.ч.2, 3 ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018р., яке стало однією з підстав звернення до суду з позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України № 76-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».

Системний аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018р. відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії на підставі ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції до 01.01.2015р.), тобто, в розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, Велика Палата у постанові від 18.03.2020р. у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018р. № 6-р/2018 та ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із 17.07.2018р. непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримує пенсію в разі втрати годувальника на неповнолітню дитину ОСОБА_2 з 08.05.2023р. (а.с.8-9).

Питання захисту дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, у Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» регламентовано розділом V «Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи».

Статтями 27-30 вказаного розділу визначено питання лікування потерпілих дітей, забезпечення потерпілих дітей продуктами харчування, пільги та компенсації потерпілим дітям та їх батькам.

Частиною 3 ст.30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено перелік компенсацій та пільг дітям, зазначених у ст.27 цього Закону, яким встановлено інвалідність, пов`язану з Чорнобильською катастрофою.

При цьому ч.5 ст.30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу у передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням, відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) особам, зазначеним у статті 27 цього Закону, надаються пільги та компенсації відповідно до встановлених статтею 14 цього Закону категорій.

Таким чином, приписами ст.ст.27-30 розділу V Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено пільги та компенсації саме дітям, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи.

При цьому, всі інші пільги і компенсації, визначені нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», надаються відповідно до встановлених ст.14 цього Закону категорій вже повнолітнім громадянам.

Разом з тим, частиною 1 ст.36 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно з п.2 ч.2 ст.36 вказаного Закону непрацездатними членами сім`ї вважаються: діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Відповідно до ч.1 ст.38 зазначеного Закону пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Частиною 1 ст.39 цього Закону передбачено, що на всіх членів сім`ї, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України № 1727-IV від 18.05.2004р. «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» (надалі - Закон № 1727-IV) громадяни України, які є дітьми померлого годувальника або досягли віку, встановленого статтею 1 цього Закону, і не мають права на пенсію, або є особами з інвалідністю і не мають права на пенсію по інвалідності або державну допомогу у зв`язку з інвалідністю та постійно проживають на території України, мають право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Таким чином, матеріальна підтримка дітей, які втратили годувальника, з боку держави полягає у призначенні та виплаті їм: 1) пенсії у зв`язку з втратою годувальника (за наявності в годувальника на день смерті відповідного страхового стажу); або 2) державної соціальної допомоги (у разі відсутності необхідного страхового стажу).

Отже, пенсія по втраті годувальника, яка виплачується на дітей, є державною підтримкою для дитини у зв`язку зі смертю одного із батьків, та у спірних правовідносинах такі діти не можуть бути віднесені до категорії непрацюючих пенсіонерів, через що є відсутніми підстави для виплати доплати за ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки зазначений вид пенсії призначений на неповнолітніх дітей.

Передбачені ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пільги, зокрема доплата до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат непрацюючим пенсіонерам, не поширюються на дитину, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, оскільки відсутні підстави для нарахування дітям доплати у порядку, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як непрацюючим пенсіонерам, суб`єктом владних повноважень в межах спірних правовідносин не було допущено протиправної бездіяльності, а відтак його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.09.2023р. в адміністративній справі № 140/20319/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська Дата складання повного тексту судового рішення: 08.03.2024р.