П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/11565/23

Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Турецької І. О.,

суддів - Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі за позовом адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У вересні 2023 року адвокат Бабійчук І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві (далі - відповідач, ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві ), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів;

- зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення, станом на день звільнення 18.07.2023;

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ від (далі - Закон № 2262-ХІІ) за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби, тобто за 11 років 09 місяців 02 днів служби.

- зобов`язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно статті 9 Закону № 2262-ХІІ за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби, тобто за 11 років 09 місяців 02 днів служби.

Представниця ОСОБА_1 пояснила, що під час звільнення її довірителя, йому не була виплачена компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2022 рік та одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

На її адвокатський запит щодо надання інформації про проведені виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2022 рік та одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві надало відповідь про те, що чинним законодавством зазначені виплати не передбачені.

Обґрунтовуючи вимоги про зобов`язання ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, адвокат указує, що положення частини 5 статті 14 Закону України від 12.11.2015 №794- VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі- Закон №794-VIII) встановлюють, що трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами.

За таких умов, на її думку, слід звернутися до статті 24 Закону України «Про відпустки», де встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

На переконання представниці, виходячи з наведених вище положень, позивач має право на виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік.

Стосовно вимог про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, адвокат зазначає, що згідно положень статті 9 Закону № 2262-ХІІ ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві, з урахуванням того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося «за угодою сторін», що прирівнюється до підстави звільнення «за закінченням строку дії контракту», було зобов`язано виплатити, останньому, одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби, тобто за період служби, що охоплюється вислугою років у 11 років 09 місяців 02 днів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів.

Зобов`язано ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 18.07.2023.

В задоволенні вимог про обов`язок ТУ ДБР розташоване у м. Миколаєві нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно статті 9 Закону № 2262-ХІІ за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби, тобто за 11 років 09 місяців 02 днів служби, суд відмовив.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до положень частини 1 статті 83 КЗпП України у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу ДБР, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Враховуючи те, що невикористана позивачем частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік становить 30 днів, а додаткової відпустки за 2022 рік становить 5 днів, останній, на переконання суду першої інстанції, при звільненні зі служби має право на отримання грошової компенсації за невикористані за 2022 рік 35 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки.

Суд зазначив, що бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати вищевказаних виплат позивачу є протиправною, а тому, з метою захисту прав позивача, необхідно зобов`язати ТУ ДБР, розташоване у місті Миколаєві нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2022 рік в загальній кількості 35 календарних дні.

Переходячи до вирішення вимог про наявність у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до статті 9 Закону № 2262-ХІІ, суд зазначив, що вказана норма визначає чіткий перелік підстав звільнення, за яких такі виплати можливі.

Установивши, що ОСОБА_1 звільнений зі служби за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту, суд указав, що частина 1 статті 9 Закону № 2262-ХІІ не передбачає виплату одноразової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік служби за такою підставою звільнення, а тому позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.

В апеляційній скарзі, адвокат Бабійчук І.В., представляючи інтереси ОСОБА_1 , вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а відтак просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове - про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для виплати її довірителю одноразової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за умови звільнення зі служби за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту.

Як пояснює представник позивача, звертаючись з вимогою про виплату одноразової грошової допомоги про звільненні у розмірі 50 % місячного забезпечення, позивач посилався на те, що його звільнення відбулося «за угодою сторін», що на його думку, є прирівняним до такої підстави як звільнення «за закінченням строку дії контракту», а тому вважає, що має право на отримання передбаченої статтею 9 Закону №2262-ХІІ одноразової допомоги у розмірі 50% місячного забезпечення.

На переконання скаржника, відсутність прямої вказівки на таку підставу звільнення «за угодою сторін» у статті 9 Закону № 2262-ХІІ є вадою формулювання Закону, а не цілеспрямованим обмеженням прав осіб, що проходять службу в правоохоронних органах.

За таких підстав, скаржник вважає, що суд має виправити прогалину, що утворилася, та віднести таку підставу звільнення, як «за угодою сторін» до випадків, що передбачають виплату допомоги, відповідно до статті 9 Закону №2262-ХІІ, та не принижувати цю підставу звільнення до підстав пов`язаних із вчиненням злочинів, проступків чи іншої недобросовісної поведінки.

На переконання адвоката, в будь - якому випадку, особи, що мають вислугу років більше 10 років і звільнилися «за угодою сторін», які доброчесно та сумлінно проходили службу, мають право також отримати одноразову грошову допомогу нарівні зі своїми колегами, що звільнилися зі служби з інших «доброчесних» підстав.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача, ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві, зазначає про безпідставність заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у зв`язку з чим просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві також подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції, під час ухвалення рішення, не врахував, що для осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань чинне законодавство передбачає виплату компенсації включно за відпустку, яка не використана в році звільнення.

За такого правового регулювання, як стверджує представник ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві, звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах ДБР у 2023 році, свідчить про відсутність підстав для виплати йому грошової компенсації за невикористані ним щорічні та додаткові відпуски за 2022 рік.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві, посилаючись на доводи, які ідентичні доводам викладеним у позовній заяві, зазначає про необґрунтованість апеляційної скарги, у зв`язку з чим просить в задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити.

Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 у період з 01.07.2021 по 18.07.2023 проходив службу в ДБР.

Наказом ТУ ДБР, у розташоване м. Мелітополі від 30.06.2021 № 102-ос/дск ОСОБА_1 прийнятий на службу до ДБР з 01.07.2021.

Згідно наказу ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві від 25.03.2022№50-ос/дск, майор ДБР ОСОБА_1 призначений на посаду оперуповноваженого ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві, у порядку переведення з ТУ ДБР, розташоване у м. Мелітополь, з 01.04.2022 (а.с.24).

Наказом директора ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві від 13.07.2023 №132-ос/дск «Про звільнення зі служби майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 », останній звільнений з 18.07.2023 зі служби в ДБР за угодою сторін, у зв`язку з достроковим припиненням (розірванням) контракту від 30.06.2021 (а.с.34).

Під час звільнення, позивачу не були виплачені грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік, та одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

13.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві із рапортом щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік, а також одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби

Листом від 17.07.2023 ТУ ДБР розташоване у м. Миколаєві повідомило, що при звільненні з ним буде проведений повний розрахунок.

Також у вказаному листі відповідач повідомив, що невикористана позивачем частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік становить 35 календарних днів, з яких 30 - основної оплачуваної відпустки та 5 - додаткової оплачуваної відпустки.

На адвокатський запит представника ОСОБА_3 щодо надання інформації про проведені виплати та щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2022 рік та одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідач листом від 30.08.2023 надав відповідь, в якій пояснив, що чинним законодавством зазначені виплати не передбачені.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг адвоката Бабійчук І.В. та ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги адвоката Бабійчук І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 про помилковість висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо виплати одноразової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення, за умови звільнення зі служби за угодою сторін, колегія суддів установила таке.

Загальновідомими та такими, що не потребують доказуванню є обставини, що вислуга років ОСОБА_1 станом на час вступу на службу в ДБР складала 09 років 08 місяців 12 днів.

ОСОБА_1 проходив службу в ДБР у період з 01.07.2021 по 18.07.2023 і його вислуга років, на дату звільнення зі служби становила 11 років 09 місяців 02 днів.

За місцем попередньої служби, при звільненні ОСОБА_1 не було виплачена одноразова грошова допомога, передбачена статтею 9 Закону № 2262-ХІІ.

Отже, як наголошує представниця позивача, під час звільнення зі служби в ДБР всі 11 років служби залишилися «неоплаченими».

Також, слід звернути увагу, що сторони не заперечують, що відповідно до частини 3 та 4 статті 19 Закону № 794 - VIII пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом №2262-ХІІ.

Відповідно до абзацу 1 статті 9 Закону №2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Положення абзацу 2 вказаної статті передбачають, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлює, що до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно- правові акти діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як мовилося вище, згідно частини 3 статті 19 Закону № 794 - VIII пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом № 2262-ХІІ.

З системного аналізу наведених правових норм, слід погодитися з адвокатом Бабійчук І.В., що дія Закону №2262-ХІІ, в частині виплати одноразової допомоги, передбаченою статтею 9 цього Закону, розповсюджується на позивача, у якого наявна достатня вислуга років. Однак, реалізація такої виплати, на думку колегії суддів, можлива тільки у разі, якщо звільнення відбулося за підставами, які перелічені в статті 9 Закону № 2262-ХІІ.

Як згадувалося вище ОСОБА_1 , уклавши контракт на шість років, тобто до 01.07.2027, достроково, за згодою сторін, його розірвав 18.07.2023.

В апеляційній скарзі скаржниця, аналізуючи випадки, коли виплачується відповідна допомога, робить висновок, що в статті 9 Закону № 2262-ХІІ законодавець дотримувався такої логіки:

-якщо особа відслужила весь строк контракту, про який домовилась із роботодавцем, або якщо звільнилася за станом здоров`я, або якщо звільнення пов`язане з невиконанням роботодавцем своїх обов`язків, іншого порушення з боку роботодавця (тобто особа проходила службу доброчесно та сумлінно протягом домовленого строку, або припинила проходження служби з причин, що не залежать від її волі) - то особі, що має вислугу років більше 10 років, виплачується допомога у розмірі 50% місячного забезпечення за кожний рік служби,

-якщо особа, що має вислугу років більше 10 років, - звільнилася зі служби за власним бажанням чи звільнилася з інших поважних особистих причин (тобто особа проходила службу доброчесно та сумлінно, проте з власних причин відмовилася дослужити весь очікуваний від неї роботодавцем строк служби)- такій особі виплачується допомога у розмірі 25% місячного забезпечення за кожний рік служби.

Отже, адвокат Бабійчук І.В., провівши юридичний аналіз конструкцій та змісту статті 9 Закону № 2262-ХІІ, робить висновок, який суперечить її правової позиції, викладеній в позові та апеляції, а саме стверджує про те, що допомога у розмірі 50% місячного забезпечення за кожний рік служби виплачується особі, яка відслужила весь строк контракту, про який домовилась із роботодавцем, або якщо звільнилася за станом здоров`я, або якщо звільнення пов`язане з невиконанням роботодавцем своїх обов`язків, іншого порушення з боку роботодавця.

Водночас, у контексті спірних правовідносин такі підстави звільнення ОСОБА_1 відсутні.

Можливо позивач має право на отримання вказаної допомоги в розмірі 25%, але такі вимоги ним не заявлялися.

Покликання адвоката Бабійчук І.В. на пункт 1 частини 2 статті 36 Закону України «Про розвідку», де унормовано, що співробітник розвідувального органу, який звільняється зі служби за згодою сторін, має право при звільненні, на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного забезпечення за кожний рік служби, колегія суддів вважає недоречним, оскільки законодавець в статті 9 Закону № 2262-ХІІ, відокремив осіб, які проходять службу в розвідувальних органах України та осіб, залучених до виконання розвідувальних завдань, встановивши для них окрему підставу для звільнення.

Доводом апеляції є також наявність судової практики щодо вирішення подібних спорів, це, зокрема, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №260/4018/22.

Колегія суддів, проаналізувавши вказану постанову установила, що згаданий вище суд, указавши в мотивувальній частині, про право позивача, який займав посаду начальника третього оперативного відділу ТУ ДБР у м. Мелітополі на одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного забезпечення за кожний рік служби, в резолютивній частині, не зобов`язав територіальний орган ДБР нарахувати та виплатити йому таку допомогу.

Незважаючи на те, що позивач у справі №260/4018/22 заявляв вимоги про нарахування та виплату йому відповідної допомоги при звільненні, суд поважав захистити його порушене право шляхом покладення обов`язку на ТУ ДБР розглянути рапорт позивача, зокрема, в частині виплати йому при звільненні одноразової грошової допомоги, з врахуванням висновків цього судового рішення та із інформуванням в установленому порядку про результати його розгляду.

За таких підстав, не можна стверджувати про те, що наявна судова практика, яка вирішує справи на користь позивача щодо питань, які є спірними в даній справі.

З огляду на викладені фактичні обставини справи та норми законодавства, шо регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги представника позивача не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для задоволення вказаної скарги відсутні.

Далі, колегія суддів переходить до розгляду апеляційної скарги ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві.

Так, в апеляційній скарзі ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві зазначає про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік.

Скаржник стверджує, що спеціальне законодавство, що регулює порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, передбачає можливість виплати компенсації за невикористану відпустку виключно у році звільнення.

Відповідаючи на вказані доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться в частині 1 статті 24 до Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР), яка також передбачає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до положень статей 1, 2 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (далі і вище - Закон № 794-VIII) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Державне бюро розслідувань у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі.

Згідно ч.1, 2 статі 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Положення частин 5, 6 статті 14 Закону №794-VIII визначають, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Частини 1, 2 статті 19 Закону №794-VIII встановлюють, що держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Згідно частини 1, 2 статті 20 Закону №794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що Закон №794-VIII не визначає умови надання, тривалість та порядок виплати компенсації у разі невикористання днів щорічних основних та додаткових відпусток особами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, а натомість передбачає, що такі особи користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

При цьому, до правовідносин пов`язаних з соціальним захистом осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, застосуванню підлягають відповідні норми Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).

Розділ ІХ Закону №580-VIII визначає соціальний захист поліцейських, а враховуючи положення частини другої статті 19 Закону №794-VIII - також соціальний захист осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

За змістом частин 1 та 2 статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Згідно частини 10 статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні:

щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського;

щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743) врегульований порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, їх права та обов`язки.

За змістом пункту 81 Положення №743 особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).

Згідно з абзацу 2 пункту 95 Положення №743 за невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

З системного аналізу наведених вище правових норм, слід дійти висновків, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплене Конституцією України. Особа не може бути позбавлена такого права.

Види відпусток, які можуть надаватися особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, в силу положень частини 2 статті 19 Закону № 794-VIII визначені у статті 92 Закону №580-VIII, аналіз якої дозволяє зробити висновок про те, що особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Колегія суддів враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Таким чином, з огляду на відсутність правового регулювання спірного у цій справі питання нормами Закону №580-VIII, який в силу положень частини 2 статті 19 Закону №794-VIII поширюється на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань у частині соціальних гарантій, і Положенням №743 при вирішенні цього спору, який стосується питання виплати компенсації невикористаної частини відпустки таким особам за минулі роки підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Як мовилося вище, відповідно до частини 1 статті 24 Закону №504/96-ВР і частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів критично оцінює доводи відповідача про те, що чинне законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань виключно у році звільнення..

Вищенаведене спростовує доводи скаржника про відсутність у ОСОБА_2 права на отримання компенсації за невикористані дні відпустки за минулий рік.

Також колегія суддів враховує, що станом на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення цього рішення в Україні діє правовий режим воєнного стану.

Так, особливості організації трудових відносин в умовах цього стану визначені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX (далі - Закон №2136-IX).

За змістом абзацу 4 частини 1 статті 12 Закону №2136-IX разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Як мовилося вище, згідно інформації ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві, наданій у листі від 17.07.2023 на запит позивача, невикористана позивачем частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік становить 35 календарних днів, з яких 30 - основної оплачуваної відпустки та 5 - додаткової оплачуваної відпустки.

Компенсація при звільненні за вищевказані відпустки ОСОБА_1 не виплачена

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що при звільненні зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані за 2022 рік 30 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки та 5 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки, а тому бездіяльність відповідача обґрунтовано визнана судом протиправною.

Таким чином, колегія суддів погоджує висновок суду щодо визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів.

Доводи апеляційної скарги ТУ ДБР, розташоване у м. Миколаєві, на думку колегії суддів є помилковими та спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства.

Таким чином, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування судового рішення відсутні.

Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі за позовом адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Ю. М. Градовський

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 08.03.2024.