МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2024 р. № 400/10939/23

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , , АДРЕСА_1 до відповідачівМіністерства оборони України в особі Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України, просп. Повітрофлотський, 6, Київ, 03168, Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України, вул. Дегтярівська, 28-а ВЧ НОМЕР_1 ,Київ,04119,

провизнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Міністерства оборони України (відповідач - 1), Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України (далі відповідач 2), в якому просить визнати протиправною відмову Центрального управління інженерно - інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України від 05.12.2022, в погодженні рапорту позивача про виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_2 з посиланням на лист заступника МОУ та зобов`язати погодити його у встановленому законом порядку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_2 від 10.08.2021 року №6, затвердженого наказом командира від 12.08.2021 №138 «Про надання житла» за рахунок Міністерства оборони України позивача, разом з сім`єю, було забезпечено службовим житлом: квартирою АДРЕСА_3 , про що 19.08.2021 року було укладено договір найму №97. 15.07.2022 року строк вислуги у Збройних Силах України позивача склав 20 років, у зв`язку із чим на підставі п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2006 №1081, він звернувся до КЕВ м. Миколаїв з рапортом та усіма необхідними документами для вирішення питання реалізації права на забезпечення житлом для постійного проживання шляхом виключення займаної ним разом із сім`єю двокімнатної квартири АДРЕСА_3 зі списку «службового» житла. Однак, 18.07.2022 року в задоволенні рапорту позивача було відмовлено з посиланням на лист заступника Міністра оборони України від 25.05.2022 року №2551/ З/1. 30.09.2022 року адвокатом Луконіною Н.В. від імені та в інтересах позивача до КЕВ м. Миколаєва повторно було подано рапорт підполковника ОСОБА_1 від 30.09.2022 року з додатками до нього згідно опису вкладення на 46 аркушах, а також відповідь Центрального управління інженерно інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України №370/2/6934 від 19.09.22 року. Однак, відповіддю КЕВ м. Миколаєва №370/2/9357 від 05.12.2022 року знову було повернуто без реалізації особову справу підполковника ОСОБА_1 , але вже з посиланням на інше рішення заступника Міністра оборони України - №2551/з/5 від 04.11.2022 року, відповідно до якого командирам військових частин рекомендовано подавати до КЕВ районів рапорти щодо надання житла для постійного проживання шляхом виключення з числа службових винятково членам сімей військовослужбовців, які загинули або пропали безвісти у зв`язку з неможливістю надання іншого житла (протокол засідання Комісії з контролю та забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей житловими приміщеннями №142 від 16.11.2022 року. Позивач вважає, що відмову відповідача, оформлену листом 05.12.2022 такою, що суперечить ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ, п.п. 3, 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2006 №1081, пункту 10 Розділу VІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 31.07.2018 року №380. Тому, просив визнати відмову протиправною.

Ухвалою від 06.09.2023 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву.

06.03.2023 суд постановив ухвалу, якою залучив в якості другого відповідача у справу Центральне управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України.

Ухвалою від 06.03.2023 суд відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Від відповідача, Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог та зазначив, що рішенням заступника Міністра оборони України - № 2551/з/5 від 04.11.2022 року в умовах повномасштабної війни РФ проти України чітко вказано нагальність питання забезпечення постійним житлом членів сімей визначеної категорії військовослужбовців. Після завершення бойових дій має бути проведена інвентаризація житлового фонду із урахуванням руйнувань внаслідок збройної агресії РФ. Центральне управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України, повертаючи облікову справу ОСОБА_1 , виконуває накази, рішення, розпорядження старшого начальника, керуючись абзацом 4 статті 11 Закону України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), де вказано, що військовослужбовці повинні беззастережно виконувати накази командирів (начальників), відтак протиправності у листі № 370/2/9357 від 05.12.2022 не вбачається.

Від відповідача, Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що матеріали облікової справи позивача комісією з контролю не розглядались у зв`язку з прийняттям заступником Міністра оборони України 04.11.2022 рішення № 2551/з/5. Центральним управлінням інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України виконано вимоги керівних документів, в тому числі Інструкції № 380, рішення Міністра оборони України № 20241/з/2 від 31.08.202, рішення заступника Міністра оборони України від 04.11.2022, п .11 Тимчасового порядку організації роботи комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями та протоколу засідання комісії з контролю від 16.11.2022 № 142. На думку, Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України його лист від 05.12.2022 № 370/2/9357 не є рішенням, а належить о службового листування. Тому, відмова не підлягає визнанню протиправною. Також, на його думку безпідставною є вимога позивача щодо зобов`язання погодити рапорт, оскільки на даний час рішення заступника Міністра оборони України № 2551/з/5 від 04.11.2022 не скасоване та підлягає виконанню.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд дослідив матеріали справи та встановив наступе.

Позивач підполковник ОСОБА_1 , начальник мобілізаційної групи відділу персоналу (G-1) штабу військової частини НОМЕР_3 , проходить військову службу починаючи з 15.07.2002 року по теперішній час.

З 10.12.2013 року позивач перебуває на квартирному обліку військовослужбовців ЗСУ, які потребують поліпшення житлових умов, а з 03.10.2019 року набув право на пільгове першочергове забезпечення житлом в Миколаївському гарнізоні у зв`язку із набуттям статусу УБД 09.09.2019 року складом сім`ї 4 особи, разом з дружиною ОСОБА_2 , 1988 р.н., малолітніми доньками ОСОБА_3 , 2014 р.н. та ОСОБА_4 , 2021 р.н., що підтверджується відповідною довідкою КЕВ м. Миколаїв №1215 від 05.09.2022 року.

Рішенням житлової комісії НОМЕР_4 від 10.08.2021 року №6, затвердженого наказом командира від 12.08.2021 №138 «Про надання житла» за рахунок Міністерства оборони України позивача, разом з сім`єю, було забезпечено службовим житлом: квартирою АДРЕСА_3 , про що 19.08.2021 року було укладено договір найму №97.

15.07.2022 року строк вислуги у Збройних Силах України позивача склав 20 років, у зв`язку із чим на підставі п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2006 №1081, він звернувся до КЕВ м. Миколаїв з рапортом та усіма необхідними документами для вирішення питання реалізації права на забезпечення житлом для постійного проживання шляхом виключення займаної ним разом із сім`єю двокімнатної квартири АДРЕСА_3 зі списку «службового» житла.

Згідно листа начальника КЕВ м. Миколаєва полковника ОСОБА_5 №956 від 18.07.2022 року в задоволенні рапорту підполковника ОСОБА_1 було відмовлено з посиланням на лист заступника Міністра оборони України від 25.05.2022 року №2551/ З/1.

30.09.2022 року адвокатом Луконіною Н.В. від імені та в інтересах позивача до КЕВ м. Миколаєва повторно було подано рапорт підполковника ОСОБА_1 від 30.09.2022 року з додатками до нього згідно опису вкладення на 46 аркушах, а також відповідь Центрального управління інженерно інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України №370/2/6934 від 19.09.22 року.

Відповіддю КЕВ м. Миколаєва №370/2/9357 від 05.12.2022 року знову було повернуто без реалізації особову справу підполковника ОСОБА_1 , але вже з посиланням на інше рішення заступника Міністра оборони України - №2551/з/5 від 04.11.2022 року, відповідно до якого командирам військових частин рекомендовано подавати до КЕВ районів рапорти щодо надання житла для постійного проживання шляхом виключення з числа службових винятково членам сімей військовослужбовців, які загинули або пропали безвісти у зв`язку з неможливістю надання іншого житла (протокол засідання Комісії з контролю та забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей житловими приміщеннями.

Вважаючи протиправною відмову в погодженні рапорту позивача про виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_2 , позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно із статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Положеннями статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Статтею 1 Закону № 3551 визначено, що закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Відповідно до статті 5 Закону № 3551 учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За приписами статі 6 Закону № 3551 учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (пункт 19).

Приписами статті 12 Закону № 3551 встановлено перелік пільг учасників бойових дій та особам, прирівняним до них.

Положеннями пункту 14 частини 1 цієї норми, визначено, що згадана категорія осіб має право на першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом. Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов`язків військової служби, забезпечуються жилою площею, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій, - протягом двох років з дня взяття на квартирний облік;

Визначення основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі здійснює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Згідно із статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 2 Закону № 2011-ХІІ, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах визначених законами України.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону № 2011-ХІІ, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Положенням статті 125 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла без надання іншого жилого приміщення.

Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей, визначений Порядком № 1081.

Відповідно до частини 1 пункту 3 Порядку № 1081, військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Згідно із частиною 3 ,4 пункту 3 Порядку № 1081, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.

Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.

Відповідно до частини 2 пункту 11 Порядку № 1081, житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень.

Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Згідно із пунктом 22 Порядку № 1081, облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей), визначено в Інструкції № 380.

Розділом VІІ «Надання житлових приміщень для постійного проживання» Інструкції №380 передбачено порядок та умови виключення квартир з числа службових.

Так, пунктом 1 розділу VІІ Інструкції визначено, що особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечуються жилим приміщенням згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, або до списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень) за рішенням житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), яке затверджується наказом командира військової частини.

Відповідно до п.3 розділу VІІ Інструкції для прийняття рішення про надання житлових приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців.

Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.

Затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Згідно з п. 4 розділу VІІ Інструкції, на підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району готує список надання житлової площі для постійного проживання (далі - Список надання постійного житла).

Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) направляється до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.

Пунктом 5 розділу VІІ Інструкції визначено, що для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій).

За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про: погодження надання постійного житла; відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.

Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.

У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Рішення Комісії з контролю є обов`язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, військовими комісаріатами та військовими частинами.

Згідно з п. 6 розділу VІІ Інструкції, ГКЕУ на підставі рішення Комісії з контролю готує Список надання постійного житла у Збройних Силах України, що подається на затвердження заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків).

Відповідно до п. 7 розділу VІІ Інструкції, затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Відповідно до пункту 10 розділу VIІ Інструкції № 380, військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).

Із урахуванням вищевикладених норм, суд зазначає, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, у тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19.

Матеріали справи свідчать, що у позивача наявні усі, визначені пунктом 10 Інструкції № 380, умови для реалізації права на виключення житла, яке займає позивач, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання у встановленому порядку.

Суд зазначає, що за наявності умов, визначених пунктом 10 Інструкції № 380, виключення житла зі службового здійснюється в порядку, визначеному пунктами 3-7 розділу 7 Інструкції № 380.

Так, з приписів законодавства вбачається, що для дотримання всіх необхідних етапів зняття із житла статусу «службового» за заявою військовослужбовця, необхідним є наявність не тільки клопотання КЕВ, а й клопотання командира військової частини, що у даному випадку було дотримано позивачем.

При цьому, 05.12.2022 відповідачем 2 листом повернуто без реалізації особову справу позивача з посиланням на рішення заступника Міністра оборони України - №2551/з/5 від 04.11.2022 року, яким дозволено надання житла для постійного проживання шляхом виключення його з числа службових членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісті, справа позивача була повернута без реалізації за вих. ЦУІІЗ від 17.11.2022 № 370/2/8860.

За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі № 826/11415/16, від 2 листопада 2018 року у справі № 826/22323/15, від 22 листопада 2018 року у справі № 826/14323/16 та від 14 лютого 2019 року у справі № 820/10582/15 сформульовано висновок, відповідно до якого адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача; підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

У Рішенні від 1 грудня 2004 року у справі № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційним Судом України розтлумачено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Вищезазначений підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 (2-а/210/204/17).

У розумінні приписів законодавства, вказана відмова відповідача 2 є рішенням суб`єкта владних повноважень, які у даному випадку у відповідності до приписів Інструкції № 380, з огляду на виконання позивачем положень п.1-4 інструкції, повинні були розглянути подані позивачем з рапортом документи та прийняти відповідне рішення.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах Інструкцією № 380 відповідач 2, наділені повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним військової служби. На час розгляду справи, відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену чинним законодавством можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових.

Так, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказуєзакон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Суд зазначає, що порушення процедури при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Матеріали справи свідчать, що єдиною підставою для відмови у повторному поданні облікової справи позивача, для виключення наданого житла з числа службового в постійне проживання зі зняттям з квартирного обліку у відповідності до наказу Міністерства оборони України №380 від 31.07.2018, є прийняття рішення заступником Міністра оборони України №2551/з/5 від 04.11.2022.

У відповідності до статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

Отже, лист заступника міністра не є наказом, який обов`язковий до виконання.

Суд зазначає, що рішення заступника Міністра оборони України за своєю суттю є листом має рекомендаційний характер та за змістом цього листа лише пропонується подавати до квартирно-експлуатаційних відділів (частин районів) пропозиції щодо надання житла для постійного проживання шляхом виключення з числа службових членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісті, як виняток у зв`язку із неможливістю надання іншого житла. Вказаний лист не містить будь-яких заборон щодо розгляду пропозицій щодо надання житла військовослужбовцям та членам їх сімей для постійного проживання шляхом виключення з числа службових. Більш того, лист заступника Міністра оборони від 04.11.2022 №2551/з/5 не суперечить рішенню Міністра оборони України від 26.09.2022 №20241/з/3 щодо продовження встановленим порядком, відповідно до чинного законодавства, розгляд пропозицій із забезпечення військовослужбовців житлом для постійного проживання шляхом виключення його зі службового фонду Міністерства оборони України, яке є чинним та підлягає виконанню.

Крім того, лист не забороняє відповідачу виконати вимоги Інструкції №380, розглянувши рапорт та долучені до нього документи для виключення наданого житла з числа службового в постійне проживання зі зняттям з квартирного обліку.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача до Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України та вважає за необхідне визнати протиправною відмову від 05.12.2022, в погодженні рапорту позивача про виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_2 та зобов`язати відповідача 2 прийняти до розгляду рапорт позивача від 30.09.2022 року з додатками до нього та погодити його у встановленому законом порядку.

При цьому, вимоги позивача до Міністерства оборони України задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено порушення його прав саме Міністерством оборони України, враховуючи, що особова справа підполковника ОСОБА_1 була повернута без реалізації саме відповідачем 2.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 НОМЕР_5 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, Київ,03168 00034022) Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України (вул. Дегтярівська, 28-а ВЧ НОМЕР_1 ,Київ,04119 26624689) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України (вул. Дегтяревська, буд. 28А, Київ, 04119, ЄДРПОУ 26624689) від 05.12.2022 в погодженні рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

3. Зобов`язати Центральне управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України (вул. Дегтяревська, буд. 28А, Київ, 04119, ЄДРПОУ 26624689) прийняти до розгляду рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) від 30.09.2022 року з додатками до нього та погодити його у встановленому законом порядку.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.

Суддя І. А. Устинов