Справа № 755/15580/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" лютого 2024 р. м.Київ

Дніпровський районний суд м.Києва колегіально у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду м.Києва, в порядку спеціального судового провадження, за відсутності обвинуваченого (in absentia), кримінальне провадження №42016000000002690 відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Сімферополь АР Крим, громадянина України, з вищою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

В С Т А Н О В И В:

І. ФОРМУЛЮВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ, ВИЗНАНОГО СУДОМ ДОВЕДЕНИМ (місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, форма вини і мотиви кримінального правопорушення)

Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, в порушення вимог ст.65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України захищати, незалежність та територіальну цілісність України, порушуючи присягу судді в частині неупередженого, незалежного, справедливого та кваліфікованого здійснення правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, та не вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, ОСОБА_5 , будучи суддею та відповідно до Указу Президента України від 14.02.2011 року №209/2011 займаючи посаду судді Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками, у тому числі незаконно утворених судових органів та органів державної влади РФ, та неможливість відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних судових органів РФ, вчинив дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України.

Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію РФ з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, ОСОБА_5 , будучи громадянином України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та РФ щодо приєднання території АР Крим та м.Севастополя до складу РФ, усвідомлюючи, що так званий «Белогорский районный суд Республики Крым РФ» відповідно до положень ст.64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах РФ, перебуваючи в місті Білогірськ, упродовж березня - травня 2014 року продовжив роботу у складі незаконного органу судової влади РФ на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», внаслідок чого у подальшому, Указом президента РФ ОСОБА_8 від 19.12.2014 року №786 був призначений на посаду судді незаконно утвореного «Белогорский районный суд Республики Крым», чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч.5 ст.9 «Федерального Конституционного Закона» РФ №6-ФКЗ «О принятии в РФ Республики Крым и образовании в составе РФ новых субьектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - РФ.

Продовжуючи свою злочинну діяльність ОСОБА_5 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, 12.05.2014 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи в приміщенні так званого «Белогорского районного суда Республики Крым» по вул.Луначарського, 39, м.Білогірськ, Автономна Республіка Крим, діючи в інтересах РФ, керуючись ч.1 ст.20.2.2, ст.ст.29.9, 29.10 «Кодекса РФ об административных нарушениях» виніс «постановление о привличении к административной ответственности», якою притягнув до адміністративної відповідальності громадянина України ОСОБА_9 , чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч.5 ст.9 «Федерального Конституционного Закона» РФ №6-ФКЗ «О принятии в РФ Республики Крым и образовании в составе РФ новых субьектов -Республики Крым и города федерального значения Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - РФ.

Відповідно до ст.70 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни окупаційна держава не має права здійснювати арешт, переслідування або висувати обвинувачення проти осіб, що перебувають під захистом, за вчинки або переконання, скоєні або виражені ними до початку окупації або протягом періоду її тимчасового припинення, за винятком випадків порушення законів або звичаїв війни.

Допомога ОСОБА_5 іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - РФ, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та допомога у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, призвели до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилили заходи тимчасової окупації півострова.

ІІ. СТАТТЯ (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Згідно з ч.1 ст.111 КК України (в редакції від 08.04.2014 року №1183-VІІ), кримінально-караним діянням є державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

ІІІ. ЗАСТОСОВАНІ СУДОМ ПРАВОВІ ПРОЦЕДУРИ

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавав, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також не подавав.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою правову позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом (правова позиція, викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі №1-24/2009).

У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст.14 (3) (d)) вказується: «Кожен має право при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, як мінімум, на такі гарантії на основі повної рівності: (d) бути засудженим в його присутності […]».

ЄСПЛ визнає, що хоча право обвинуваченого бути судимим у його присутності в Конвенції прямо не згадується, воно має «першорядне значення». Під час слухання людина володіє таким процесуальним правом як право фізично постати перед судовим посадовцем («Мулен проти Франції» (3710/406), (2010) §118; «Оджалан проти Туреччини» (46221/99), Велика палата (2005) §103; «Медведєв проти Франції» (3394/03), Велика палата (2010) §118). Право обвинувачених на особисту присутність вимагає, щоб влада досить завчасно інформувала їх самих (а також їх захисників) про дату і місце слухань, викликала їх до суду.

Водночас, обвинувачений може добровільно відмовитися від здійснення свого права бути присутнім на судових слуханнях, […]; що має супроводжуватися дотриманням гарантій, відповідних важливості такого рішення; і не повинна вступати в протиріччя з громадським інтересом («Колоцца проти Італії» (9024/80), (1985) §28; «Пуатрімоль проти Франції» (14032/88), (1993) §31; «Ермі проти Італії»(18114/02), Велика палата (2006) §73).

До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений був […] повідомлений про судовий розгляд, […]. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд in absentia допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді […] («Пелладоах проти Нідерландів» (16737/90), (1994) §41; «Пуатрімоль проти Франції» (14032 / 88), (1993) §34).

Отже, міжнародні стандарти прав людини, які є обов`язковими для виконання в Україні, дозволяють проводити заочні судові розгляди із суворими гарантіями, що забезпечують підсудному можливість бути присутнім і захищатися. Ніщо не заважає підсудному відмовитися від права бути присутнім на суді. Якщо така відмова не є однозначно висловленою, ЄСПЛ вимагає від держави можливості продемонструвати за допомогою об`єктивних фактів, що підсудний повинен був знати про судовий розгляд, перш ніж можна буде зробити висновок про мовчазну відмову від права бути присутнім або про навмисну спробу ухилитися від правосуддя.

У справі «Санадер проти Хорватії» (заява №66408/12 від 12 лютого 2015 року) ЄСПЛ розглядав заяву про порушення права на справедливий судовий розгляд щодо заявника, якого було заочно засуджено за воєнні злочини, пов`язані з конфліктами після розпаду колишньої Югославії. Підсудний був недосяжний для хорватських судів, оскільки на момент висунення йому звинувачення та судового процесу він проживав на окупованій території, непідконтрольній Хорватії (п.75).

У питанні неповідомлення підсудного суд зазначив таке: «Дійсно, враховуючи умови ескалації війни в Хорватії в той час і той факт, що заявник проживав на території, що була непідконтрольною національним органам влади, вони не могли повідомити його про кримінальне провадження або забезпечити його присутність, і було вкрай малоймовірно, що він міг знати про провадження, і що причиною його відсутності в той час було уникнення судового розгляду. За таких обставин згідно з відповідним національним законодавством було можливо провести заочне слухання, якщо для цього були дуже вагомі причини [...]. У справі, що розглядається, ці причини були пов`язані з необхідністю ефективного кримінального переслідування серйозних воєнних злочинів, скоєних проти військовополонених [...]» (п.76).

За цих обставин суд чітко вказав на допустимість проведення заочного судового розгляду, зазначивши, що «за конкретних обставин цієї справи, враховуючи, що тяжкість злочину, про який йдеться, хоча і не підпадає під дію строків давності, була співмірною з великим суспільним інтересом та зацікавленістю потерпілих у тому, щоб правосуддя здійснилося, Суд визнає, що проведення судового провадження за відсутності заявника саме по собі не суперечило статті 6 Конвенції» (п.77).

Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, яка реально була забезпечена державою.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора) (том 2 а.с.21, 34-46, 240-245), направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри (том 2 а.с.20, 22-25, 228-239), висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження, свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії:

а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення;

б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самостійно захисника;

в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно.

Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_5 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.

Суд зазначає, що чинний КПК України хоч і не надає визначення поняттю «in absentia», проте цей інститут посідає окреме місце в системі кримінального процесуального права з огляду на його ознаки та специфіку законодавчих норм, які застосовуються в межах такого провадження. Аналізуючи у сукупності такі законодавчі норми, можливо дійти висновку, що спеціальне кримінальне провадження (in absentia) є одним із різновидів заочного кримінального провадження, що застосовується за відсутності обвинуваченого, який ухиляється від кримінальної відповідальності.

Завданням введення такого інституту є забезпечення дотримання розумних строків досудового розслідування та судового провадження, а також притягнення особи до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення. Цей інститут має упередити ситуації коли особа, що вчинила злочин на території України та переховується за її межами, стає фактично недосяжною для застосування до неї кримінальної відповідальності.

Таке нововведення відповідає положенням Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи №R (87) 18 щодо спрощення кримінального провадження, а також Резолюції №75 (11) Комітету Ради Європи від 19.01.1973 року про критерії, які регламентують здійснення провадження за відсутності обвинуваченого. Відповідно до вказаної Резолюції, розгляд може бути проведений за відсутності обвинуваченого за умови дотримання вимог, зокрема, щодо повідомлення повістками про дату та місце судового розгляду, у яких повинні вказуватися наслідки неявки (якщо тільки не буде встановлено, що особа навмисне прагнула уникнути правосуддя); відкладення розгляду справи у випадку, якщо у суду виникли перешкоди для забезпечення явки обвинуваченого, особиста присутність якого є обов`язковою; перенесення розгляду справи на територію іншої держави, за наявності такої можливості, або звернення із запитом про видачу; доведення до відома обвинуваченого про ухвалене за його відсутності судове рішення. У Резолюції також містяться й інші рекомендації, що стосуються оскарження та анулювання ухваленого за відсутності обвинуваченого судового рішення.

Крім того, можливість здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого підтверджує Європейський суд з прав людини, зокрема у рішеннях у справі «Case of Da Luz Domingues Ferreira v. Belgium» (від 24.05.2007 року, заява №50049/99, https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-80609), у справі «Сase of Poitrimol v. France» (від 23.11.1993 року, заява №14032/88, https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-57858), у справі «Сase of Krombach v. France» (від 13.02.2001 року, заява №29731/96, https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-59211). Так, ЄСПЛ дійшов висновку, що здійснення судового розгляду та ухвалення судового рішення за відсутності обвинуваченого не можна розглядати як порушення положень Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод з боку держави у разі, коли немає підстав вважати, що обвинувачений не був належно повідомлений про розпочате стосовно нього судове провадження.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , якому достовірно відомо про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п.3 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст.323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

ІV. ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Доводи сторони обвинувачення

Загальна правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений та затверджений 11 серпня 2021 року заступником начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та місто Севастополь прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_6 .

Прокурор вважав, що ним надано та судом досліджено достатньо доказів для встановлення відповідності викладених у обвинувальному акті обставин кримінального правопорушення, як зважаючи на окремі докази, так і в їх сукупності.

Доводи сторони захисту

Захисник зазначав суду, що обставини склались так, що обвинувачений залишився на тимчасово окупованій території та кожен має право на вільний вибір місця проживання та професії. Просив суд ухвалити виправдувальний вирок, оскільки, на думку захисника, у даному кримінальному провадженні відсутні належні та допустимі докази вини обвинуваченого.

V. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ЯКІ СУД ВИЗНАЄ ЗАГАЛЬНОВІДОМИМИ І ТАКИМИ, ЩО НЕ ПОТРЕБУЮТЬ ДОКАЗУВАННЯ В МЕЖАХ ДАНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Тимчасова окупація з боку РФ частини території України АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.

Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Об использовании Вооруженных Сил РФ на територии Украины» від 01 березня 2014 року №48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.

06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від №261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України №2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.

11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року №296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України №3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року №891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.

17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову №1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым», а також Постанову №1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республики Крым» є «Государственный Совет Республики Крым».

18 березня 2014 року «Государственный Совет Республики Крым» підписала «Договор» між РФ та «Республикой Крым» про прийняття до РФ «Республики Крым» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договор» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ №6-ФКЗ, яким прийнято до РФ «Республику Крым» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республика Крым» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договора» (ст. 1 Закону РФ №6-ФКЗ).

11 квітня 2014 року «Государственный Совет Республики Крым Крим» прийняла «Конституцию Республики Крым» як суб`єкта РФ.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон №1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову №337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року №68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року №71/205 та від 19 грудня 2017 року №72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.

Доля суддів та судової системи у Автономній Республіці Кримі після 20 лютого 2014 року

До часу окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим правосуддя здійснювалось суддями від імені України.

Щодо їх долі після 20 лютого 2014 року, то вони мали наступні шляхи реалізації кар`єри в України та РФ, як-то:

В статті 16 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» який діє з 27 квітня 2014 року, визначено, що суддям, які працювали в судах України на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і виявили бажання переїхати у зв`язку з її тимчасовою окупацією російською федерацією, гарантується право на переведення на посаду судді до суду на іншій території України.

Це право реалізовувалось, в силу норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на підставі волевиявлення судді.

Тобто, у зв`язку з анексією Криму та неможливістю здійснювати правосуддя відповідно до законів України судді отримали вагомі (беззаперечні) гарантії на переведення на посаду судді до суду на іншій території України (в законі не йшлося про можливість переведення, остання гарантувалося імперативно). Спосіб їх реалізації не був утрудненим та залежав лише від волевиявлення судді (фактично самого його бажання).

Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані сторонами докази з тим, щоб дослідити зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.

VІ. ДОКАЗИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Згідно зі ст.99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії .

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

В ході судового розгляду даного кримінального провадження судом досліджено наступні документи, у розумінні ст.99 КПК України, а саме:

- супровідний лист №45-01/135 від 20.03.2015 року Адміністрації Президента України про надання інформації щодо призначення (переведення) суддів судів АР Крим і м.Севастополя та список осіб, які були призначені (переведені) Указами Президента України на посади суддів судів АР Крим і м.Севастополя, згідно якого ОСОБА_5 був призначений на посаду судді Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим Указом Президента України від 14.02.2011 року №209 (том 2 а.с.95-109);

- Указ Президента України №209/2011 від 14 лютого 2011 року про призначення ОСОБА_5 на посаду судді Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим строком на п`ять років (том 2 а.с.111);

- супровідний лист №03-01/3068 від 29.09.2016 року та копія указу Президента України про звільнення суддів за порушення ними присяги від 30.01.2016 року №28/2016, згідно якого ОСОБА_5 звільнено з посади судді Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим у зв?язку з порушенням ним присяги судді (том 2 а.с.113-116);

- лист Департаменту контррозвідки СБ України від 14 червня 2016 року, відповідно до якого суддя Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 перебуває на території АР Крим (том 2 а.с.117-123);

- протокол огляду інтернет-видань від 11-18 червня 2015 року з додатками, відповідно до якого старшим слідчим в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшим радником юстиції ОСОБА_10 проведено огляд сайтів, на яких розміщено рішення суддів судів незаконно створеної Республіки Крим, у тому числі м.Севастополя. Вказаним оглядом встановлено копії рішень за адресою: http://www.gcourts.ru/ за прізвищем судді ОСОБА_5 , а саме вирок у справі №1-47/2014 від 13.08.2014 року та постанову у справі №5-339/2014 від 04.09.2014 року (том 2 а.с.124-139);

- копія постанови «судьи Белогорского районного суда Республики Крым ОСОБА_11 » з реєстру судових рішень РФ у справі №5-339/2014 від 04.09.2014 року та копія вироку «судьи Белогорского районного суда Республики Крым ОСОБА_11 » з реєстру судових рішень РФ у справі №1-47/2014 від 13.08.2014 року (том 2 а.с.140-146);

- протокол огляду інтернет-видань від 29.03.2021 року, відповідно до якого прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_6 проведено огляд офіційної інтернет сторінки єдиного реєстру судових рішень РФ: https://sudact.ru. За результатами пошуку відшукано рішення у адміністративній справі - постанову «Белогорского районного суда Республики Крым» №5-58/2014 від 12.05.2014 року, яка містить ознаки тиску на проукраїнсько налаштованих громадян України на окупованій території та додаток до протоколу (том 2 а.с.219-223);

- лист Департаменту контррозвідувального захисту інтресів держави у сфері інформаційної безпеки СБ України від 04 серпня 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_5 перебуваючи на посаді «судьи Белогорского районного суда Республики Крым» ухвалював судові рішення, які мають ознаки жорстокого поводження з цивільним населенням на окупованій території та порушення законів, звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України. Так, 12.05.2014 року, під час розгляду судової справи про адміністративне правопорушення №5-58/2014 ОСОБА_5 , як «судья Белогорского районного суда Республики Крым» виніс незаконне рішення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_9 за участь у акції протесту проти анексії РФ АР Крим та проведення незаконного референдуму в автономній республіці щодо приєднання до РФ та призначив останньому покарання у вигляді штрафу з додатками (том 2 а.с.249-257);

- копія постанови «судьи Белогорского районного суда Республики Крым ОСОБА_11 » від 12.05.2014 року у справі №5-58/2014 (том 2 а.с.258);

- копія супровідного листа №45-01/135 від 20.03.2015 року Адміністрації Президента України про надання інформації щодо призначення (переведення) суддів судів АР Крим і м.Севастополя та копія списку осіб, які були призначені (переведені) Указами Президента України на посади суддів судів АР Крим і м.Севастополя, згідно якого ОСОБА_5 був призначений на посаду судді Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим Указом Президента України від 14.02.2011 року №209 (том 3 а.с.8-22);

- копія листа заступника голови ВККС України ОСОБА_12 від 16 лютого 2015 року №18-2153/15, згідно з якого ОСОБА_5 не звертався до ВККС України про переведення на посаду з додатками (том 3 а.с.39);

- копія супровідного листа №8вк-4067/15 від 06.10.2015 року про відкриття ВККС дисциплінарної справи стосовно судді Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 (том 3 а.с.56-59);

- копія супровідного листа №27-9450/16 від 21.09.2016 року, копія рішення ВККС України від 10 листопада 2015 року №3009/дп-15 та копія рішення ВККС України від 16 грудня 2015 року №3875/дп-15, відповідно до яких рекомендовано Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення судді Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 у зв`язку із порушенням присяги судді (том 3 а.с.61-86);

- копія супровідного листа №9887/0/9-16 від 20.09.2016 року та копія рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року №1206/о/15-15, відповідно до якого вирішено внести подання до Верховної Ради України про звільнення за порушення присяги судді Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 (том 3 а.с.89-127);

- копія супровідного листа №03-01/3068 від 29.09.2016 року та копія Указу Президента України №28/2016 від 30.01.2016 року, відповідно до якого ОСОБА_5 звільнено з посади судді Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим у зв`язку з порушенням присяги судді (том 3 а.с.129-134);

- протокол огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року, відповідно до якого старшим слідчим відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 проведено огляд офіційного сайту Президента Російської Федерації щодо призначення суддів судів АР Крим та міста Севастополя. Зазначеним оглядом встановлено, що суддю Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 призначено на посаду судді незаконно створеного «Белогорского районного суда Республики Крым» з додатками (том 3 а.с.135-152);

- протокол огляду інтернет-видань від 02 лютого 2015 року, відповідно до якого слідчим відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 проведено огляд інформації, яка міститься на інтернет-сайтах, посилання на які є у заяві ОСОБА_13 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 109, ст. 110, ст. 110-2 КК України (том 3 а.с.153-210);

- заява народного депутата України ОСОБА_14 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.109, ст.110, ст.110-2 КК України, згідно з якої останній повідомляє Генерального прокурора України про обставини ймовірного вчинення, в тому числі ОСОБА_5 , кримінального правопорушення (том 4 а.с.1-48);

- копія листа голови ВККС України ОСОБА_15 від 14 лютого 2015 року №30-2008/15, згідно з якого він повідомляє Генерального прокурора України про те, що ОСОБА_5 здійснює правосуддя іменем Російської Федерації без припинення статусу судді відповідно до законів України, що є порушенням присяги судді та містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.111 КК України (том 4 а.с.49-58);

- супровідний лист №62/2/1-1681нт від 17.08.2021 року та протокол огляду Інтернет-мережі від 16.08.2021 року, згідно якого ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Інформація щодо перетину ОСОБА_5 державного кордону відсутня. З 2014 року на територію підконтрольну Україні не в?їжджав та ймовірно перебуває на окупованій території АР Крим та на даний час працює суддею Білогорського районного суду Республіки Крим (том 4 а.с.94-102).

VІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ, які стали підставою для проведення слідчих та процесуальних дій, прийняття рішень організаційного характеру (ухвали, постанови, клопотання, доручення, листи, статус та умови його набуття та інші)

В цьому блоці вироку судом вказуються лише ті з досліджених ним процесуальних документів, що відображають рух кримінального провадження, реалізацію повноважень органами досудового розслідування і прокуратури, а також матеріали, що характеризують особу обвинуваченого та інші, зокрема, це:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 06.10.2016 року (том 2 а.с.1-2, 180-181);

- постанова прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим старшого радника юстиції ОСОБА_16 про виділення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015000000001289 від 15.09.2016 року (том 2 а.с.3-4);

- ухвала Печерського районного суду м.Києва від 25.08.2016 року про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015000000001289 (том 2 а.с.5-6);

- постанова заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора ОСОБА_17 про визначення підслідності у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 10.10.2016 року (том 2 а.с.7-8);

- постанова заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора ОСОБА_17 про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 10.10.2016 року (том 2 а.с.9-10);

- постанова начальника слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції ОСОБА_18 про визначення слідчих, які здійснюватимуть досудового розслідування та призначення старшого групи у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 12.10.2016 року (том 2 а.с.11-12);

- постанова старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 12.10.2016 року (том 2 а.с.13-14);

- повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України від 22.05.2015 року (том 2 а.с.15-19);

- супровідний лист №122-06-671 від 19.11.2015 року та договір №50-451 від 09.03.2016 року Українського державного підприємства поштового зв?язку «Укрпошта» (том 2 а.с.26-33);

- вимога ДІАЗ ВМС України від 17.06.2015 року щодо притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності (том 2 а.с.47);

- інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на ім`я ОСОБА_5 (том 2 а.с.48-51, том 4 а.с.103-105);

- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на ім`я ОСОБА_5 (том 2 а.с.52);

- клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 про арешт майна від 22.07.2015 року (том 2 а.с.53-58);

- ухвала Печерського районного суду м.Києва від 24.07.2015 року, якою клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 про арешт майна від 22.07.2015 року було задоволено та накладено арешт на майно ОСОБА_5 (том 2 а.с.59-60);

- заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень майна ОСОБА_5 та супровідний лист №26/3-27027-14 від 25.08.2015 року про направлення копії заяви та ухвали (том 2 а.с.61-63);

- клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 про арешт майна від 04.08.2015 року (том 2 а.с.64-69);

- ухвала Печерського районного суду м.Києва від 05.08.2015 року, якою клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 про арешт майна від 04.08.2015 року було задоволено та накладено арешт на майно ОСОБА_5 та супровідний лист №26/3-27027-14 від 18.08.2015 року про направлення копії ухвали (том 2 а.с.70-71);

- постанова старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 про оголошення підозрюваного ОСОБА_5 у розшук (том 2 а.с.72-73);

- супровідний лист №26/3-27027-14 від 17.08.2015 року про організацію розшуку підозрюваних, супровідний лист №14/5/2-9713 від 16.09.2015 року щодо виконання доручення про організацію розшуку підозрюваних (том 2 а.с.74-75);

- подання заступника начальника відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_19 від 10.07.2015 року про надання згоди на затримання судді ОСОБА_5 та супровідний лист №26/3-27027-14 від 10.07.2015 року (том 2 а.с.76-83);

- лист Верховного суду України вих№202-1183/0/8-16 від 25 березня 2016 року (том 2 а.с.84-87);

- запит старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 до Адміністрації Президента України про надання копій Указів Президента України про призначення (звільнення) суддів (том 2 а.с.88-94);

- довідка про документи Адміністрації Президента України (том 2 а.с.110);

- запит старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 до Адміністрації Президента України про надання завіреної копії указу про звільнення суддів АР Крим за порушення ними присяги (том 2 а.с.112);

- постанова начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим старшого радника юстиції ОСОБА_16 про відновлення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 28.11.2018 року (том 2 а.с.147);

- постанова начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим старшого радника юстиції ОСОБА_16 про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 28.11.2018 року (том 2 а.с.148);

- постанова начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим старшого радника юстиції ОСОБА_16 про відновлення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 22.07.2019 року (том 2 а.с.149);

- постанова начальника слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях, Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції ОСОБА_18 про доручення проведення досудового розслідування слідчій групі та призначення старшого слідчої групи у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 23.07.2019 року (том 2 а.с.150-151);

- постанова заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора ОСОБА_17 про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 23.07.2019 року (том 2 а.с.152-154);

- постанова начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим старшого радника юстиції ОСОБА_16 про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 23.07.2019 року (том 2 а.с.155);

- супровідний лист №26/2-52766-19 від 19.09.2019 року, постанова заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора ОСОБА_17 про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 02.09.2019 року, постанова заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора ОСОБА_17 про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 02.09.2019 року (том 2 а.с.156-161);

- клопотання слідчого Першого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_20 про дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_5 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 21.01.2020 року (том 2 а.с.162-168);

- клопотання слідчого Першого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_20 про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно підозрюваного ОСОБА_5 від 21.01.2020 року (том 2 а.с.169-175);

- супровідний лист №937/495/20/10238/20 від 06.04.2020 року, ухвала слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21.01.2020 року (том 2 а.с.176-179);

- доручення про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 17.03.2020 року (том 2 а.с.182, 216);

- супровідний лист №17-01-01/10451-2/9-23/2020 від 17.09.2020 року, №31-32вих20 від 19.10.2020 року, клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 та клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_5 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (том 2 а.с.183-212);

- постанова заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та місто Севастополь прокуратури АР Крим та міста Севастополя ОСОБА_6 про відновлення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 29.03.2021 року (том 2 а.с.213);

- постанова заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та місто Севастополь прокуратури АР Крим та міста Севастополя ОСОБА_6 про визначення підслідності у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 29.03.2021 року (том 2 а.с.214-215);

- постанова начальника третього слідчого відділу (з дислокацією у м.Херсоні) ТУ ДБР, розташованого у м.Мелітополі ОСОБА_21 про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 29.03.2021 року (том 2 а.с.217-218);

- постанова слідчого третього слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у м.Мелітополі, ОСОБА_22 про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 31.03.2021 року (том 2 а.с.224-225);

- доручення заступника начальника відділу прокуратури АР Крим та міста Севастополя ОСОБА_6 про проведення гласних слідчих (розшукових) дій від 02.08.2021 року (том 2 а.с.226-227);

- постанова заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та місто Севастополь прокуратури АР Крим та міста Севастополя ОСОБА_6 про відновлення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 10.08.2021 року (том 2 а.с.246);

- доручення заступника начальника відділу прокуратури АР Крим та міста Севастополя ОСОБА_6 про встановлення зареєстрованого місця проживання та фактичного місцезнаходження ОСОБА_5 від 10.08.2021 року (том 2 а.с.247-248);

- постанова про визнання речових доказів від 11.08.2021 року, якою копію постанови «судді Білогорського районного суду (Республіки Крим) ОСОБА_5 від 12.05.2014 року у справі №5-58/2014» визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №42016000000002690 та приєднано до матеріалів провадження (том 2 а.с.259-260);

- повідомлення про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000002690 від 11.08.2021 року (том 2 а.с.261);

- копія запиту старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 до Адміністрації Президента України про надання копій Указів Президента України про призначення (звільнення) суддів (том 3 а.с.1-7);

- довідка про документи Адміністрації Президента України (том 3 а.с.23);

- копія запиту старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 до ВККС України про надання інформації про перебування упродовж 2014 року на посадах суддів судів, розташованих в АР Крим та м.Севастополі (том 3 а.с.25-31);

- копія запиту заступника Генерального прокурора ОСОБА_17 до ВККС України про розгляд фактів та прийняття висновку про направлення рекомендацій до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення суддів АР Крим за порушення ними присяги (том 3 а.с.40-55);

- копія запиту старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 до ВККС України про надання належним чином завіреної копії рішення Вищої ради юстиції про звільнення суддів АР Крим за порушення ними присяги (том 3 а.с.60);

- копія запиту старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 до Вищої ради юстиції про надання належним чином завіреної копії рішення про звільнення суддів АР Крим за порушення ними присяги (том 3 а.с.87);

- копія запиту старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_10 до Адміністрації Президента України про надання копій Указів Президента України про звільнення суддів за порушення ними присяги судді (том 3 а.с.128);

-копія клопотання про надання міжнародної правової допомоги в кримінальному провадженні №42014000000001732 від 25.12.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.109, ч.3 ст.110, ч.1 ст.111, ч.1 ст.255 КК України від 25.05.2015 року з додатками, копія супровідного листа №26/3-843внвих-15 від 25.05.2015 року про направлення запиту про надання міжнародної правової допомоги (том 4 а.с.59-86);

- копія супровідного листа №14-1843вн15 від 10.06.2015 року про підтримання клопотання та направлення його для організації компетентним органам РФ (том 4 а.с.87);

- опис матеріалів кримінального провадження, які виділені з матеріалів кримінального провадження №42015000000001289 в окреме провадження №42016000000002690 (том 4 а.с.88-93);

- повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України від 11.08.2021 року (том 4 а.с.106-117).

VІІІ. ОЦІНКА ДОКАЗІВ В РОЗРІЗІ ДОВОДІВ УЧАСНИКІВ ПРОВАДЖЕННЯ

Поняття доказів та доказування у кримінальному провадженні регламентовано Главою 4 КПК України.

Складовою процесу доказування у кримінальному провадженні є «предмет доказування», який визначається як коло закріплених у законі обставин, що повинні бути встановлені чи спростовані під час доказування у кожному кримінальному провадженні.

У кримінальному провадженні відносно фізичної особи, підлягають доказуванню:

(1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

(2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

(3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

(4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

(5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання (ст.91 КПК України).

Суд досліджує докази безпосередньо.

Водночас, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, позаяк сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, що встановлено ст.22 КПК України, адже вони, в силу ст.26 КПК України, є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні судом забезпечено дотримання вимог ст.22, 23, 26 КПК України щодо змагальності сторін, диспозитивності, оскільки досліджені усі докази, надані сторонами та за наслідками оцінки доказів безпосередньо відображених у розділі VІ вироку суд зазначає наступне.

а. Оцінка доказів за критерієм належності та допустимості

Згідно зі ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Наведені судом вище у розділі VІ вироку докази, згідно ст.85, 86 КПК України, є належними та допустимими.

Суд зауважує, що підстав для визнання доказів, відображених вище у вироку, недопустимими не установлено, оскільки не було з`ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження, регламентованих ст.87 КПК України.

При формуванні таких висновків суд виходив з наступного.

Частина 1 статті 87 КПК України передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.

Вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду (далі - ВС) від 01 грудня 2020 року у справі №318/292/18).

Вирішуючи питання про застосування правил ст.87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті (правова позиція, викладена у постановах ВС від 28 січня 2020 року у справі №359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к).

Визнаючи доказ недопустимим відповідно до ч.2 або ч.3 ст.87 КПК України, суд має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК України, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції України та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми. Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору ч.1 ст.87 КПК України, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим (правова позиція, викладена у постанові ВС від 8 жовтня 2019 року у справі №639/8329/14-к).

Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими. У зв`язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду (правова позиція, викладена у постанові ВС від 06 липня 2021 року у справі №720/49/19).

Повертаючись до обставин даної справи, суд зауважує, що вважає такий підхід правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.

Безумовно, істотне порушення фундаментальних прав і свобод особи - отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо - не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.

Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

В постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд вказав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.

Як наслідок слід зазначити, що, вирішуючи питання про застосування правил ст.87 КПК України до зазначених доказів у розділі VІІ вироку, суд констатує, що в цій справі зазначені положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

b. Щодо питання дотримання порядку, встановленого КПК України

Верховний Суд у постанові від 20 березня 2018 року в справі №753/11828/13-к вказав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

Тобто, йдеться фактично про процесуальні документи, які стали підставою для проведення тих чи інших процесуальних та слідчих дій у кримінальному провадженні. У ракурсі того, що порядок, встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), ? це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (постанова Верховного Суду України від 16 березня 2017 року у справі № 671/463/15-к).

В цій справі, такий порядок, встановлений КПК України, щодо алгоритму процесуальних дій, форми, процедури), щодо їх послідовності (кроків) в частині прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій, на думку суду, дотриманий.

Ці висновки суд обумовлює дослідженими матеріалами, які надані стороною обвинувачення, на підтвердження таких даних у розділі VІI «Процесуальні документи…» цього вироку.

Також, в постанові від 22 лютого 2022 року в справі №473/1818/19 Верховний Суд вказав, що критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні суб`єкт, джерело, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання. При цьому, в аспекті належного суб`єкта доказування необхідно розглядати наявність повноважень у слідчих і прокурорів, які здійснювали досудове розслідування та його процесуальне керівництво.

У даному кримінальному провадженні відомості розділу VІI, а саме процесуальні документи, які відображають рух кримінального провадження та реалізацію повноважень органами досудового розслідування та прокуратури, вказують на здійснення досудового розслідування належними суб`єктами та дотриманням правил підслідності.

Дотримано у провадженні і положення ст.219, 290 КПК України.

Відповідно до ст.4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Нормами Закону України «Про громадянство України» визначено підстави і порядок набуття та припинення громадянства України. Зокрема ст.2 зазначеного Закону встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: в Україні існує єдине громадянство та якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання.

Відповідно до ст.ст.17-20 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави.

При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.

Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України.

Згідно із статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

Таким чином, ОСОБА_5 є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст.111 КК України, та залишається громадянином України по теперішній час, незалежно від місця його проживання, а фактичне набуття ОСОБА_5 громадянства РФ не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.

З досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_5 , будучи суддею Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим, маючи при цьому достатній рівень освіти, спеціальних знань, починаючи з березня 2014 року, не склав своїх повноважень судді та не вчинив жодних дій для звільнення його з посади судді.

При цьому, ОСОБА_5 зайняв посаду судді незаконно створеного окупаційною владою «Белогорского районного суда Республики Крым», яка передбачає в тому числі набуття громадянства РФ та в подальшому здійснював «правосуддя» на цій посаді.

В той же час, вибір ОСОБА_5 залишитися та проживати на тимчасово окупованій території України, не розглядається, ані судом, ані органом досудового розслідування, як підстава для кримінального переслідування.

Крім того, зазначені докази свідчать про те, що припинення повноважень ОСОБА_5 , як судді системи судів загальної юрисдикції України відбулось саме внаслідок порушення ним законодавства України, що в свою чергу з дослідженими доказами свідчить, що останній вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.111 КК України.

З наданих доказів вбачається, що ОСОБА_5 , обіймаючи посаду судді «Белогорского районного суда Республики Крым» на тимчасово окупованій території АР Крим, здійснював правосуддя на підставі законодавства РФ та приймав рішення у справах, де сторонами провадження були незаконно утворені органи, внаслідок анексії РФ півострова Крим, що у свою чергу з дослідженими вище доказами свідчить про те, що обвинувачений надав допомогу державним органам РФ у проведенні підривної діяльності проти України та таким чином спричинив шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.

Більш того, здійснення ОСОБА_5 «правосуддя від імені РФ» свідчить про порушення ним вимог ст.65 Конституції України та присяги судді, оскільки його дії забезпечували становлення та зміцнення окупаційної влади РФ, з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим.

Крім того, суд зазначає, що дослідженими матеріалами підтверджено, що орган досудового розслідування вживав належних заходів, в тому числі через міжнародно-правові механізми, для отримання належних копій відповідних нормативних документів РФ.

Щодо долучених в якості доказів протоколів огляду інтернет-видань, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч.1 ст.237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

Зазначена норма кримінального процесуального закону не забороняє огляду інтернет-сайтів та фіксації інформації, яка має значення для кримінального провадження.

Разом з тим відповідно до ч.3 ст.99 КПК України оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу. Відповідна норма дозволяє використовувати електронні документи, інформацію, розміщену в мережі Інтернет, без отримання безпосереднього доступу до фізичних носіїв такої інформації. Це може бути пов`язано як з тим, що відповідна інформація перебуває у вільному доступі, у зв`язку із чим виключається необхідність застосування процедури тимчасового доступу до речей і документів, яка передбачена главою 15 КПК України, так і неможливістю застосування такої процедури через те, що, наприклад, сервери, на яких розміщені електронні документи, які мають значення для кримінального провадження, можуть бути розміщені в будь-якому місці світу, що значно ускладнює процес отримання доступу до таких серверів та завдає шкоди кримінальному провадженню.

У зв`язку із цим веб-сторінка з електронним документом, що оглядаються, можуть бути роздруковані та в письмовому вигляді додані до протоколу огляду. Якщо електронний документ містить фото-, відео-, аудіоматеріали, відповідні частини електронного документа можуть бути збережені та записані на фізичний носій інформації, який також стає невід`ємною частиною протоколу огляду електронного документа.

Протокол, який складає слідчий у процесі огляду речей чи/та документів, повинен відповідати вимогам ч.3 ст.104 КПК України та є процесуальним джерелом доказів згідно з положеннями ч.2 ст.84, п.3 ч.2 ст.99 КПК України.

Саме таким критеріям відповідають протоколи огляду інтернет-видань від 16.08.2021 року, 02.02.2015 року, 07.04.2015 року, 29.03.2021 року, 11-18.06.2015 рокуз додатками.

Порушення вимог ст.237 КПК України щодо проведення огляду вищезазначених веб-сайтів судом встановлено не було, відповідно, не має підстав для визнання вищезазначених протоколів з додатками недопустимими доказами.

Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_5 як «судді» окупаційних органів влади РФ є достовірними доказами обвинувачення та можуть бути покладені в основу обвинувального вироку суду.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

За таких обставин, враховуючи зазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у порядку ст.94 КПК України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 та наявність в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК України (в редакції від 08.04.2014 року №1183-VІІ) за обставин, встановлених судом.

ІХ. КВАЛІФІКАЦІЯ ДІЙ

Згідно ст.ст.2, 11 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Суд ураховує, що кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин:

1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності;

2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Диспозиція ч.1 ст.111 КК України (в редакції від 08.04.2014 року №1183-VІІ) передбачає відповідальність за державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Термін «підривна діяльність» вживається в Декларації Генеральної Асамблеї ООН про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року №36/103, Декларації Генеральної Асамблеї ООН про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня 1965 року №2131 (ХХ) та інших й в ключі з позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 06 грудня 2021 року у справі №756/4855/17, дає можливість в своїй сукупності констатувати, що він (термін «підривна діяльність»), у контексті положень ст. 111 КК України, визнає підривною діяльністю дії, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

Суд у даній справі додатково зауважує, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду державній безпеці України.

Підривною слід визнавати будь-яку діяльність яка створює загрози національній безпеці України.

Слова «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначають суб`єктивну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільне небезпечних наслідків діяння.

Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст.111 КК України.

При цьому мотив, тобто внутрішнє спонукання, рушійна сила кримінально караного вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого не є визначальною ознакою для кваліфікації конкретного діяння за ст.111 КК України.

З об`єктивної сторони, державна зрада характеризується наданням іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації, чи виконання конкретного злочину, схиляння до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

З урахуванням того, що Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2018 року у справі №686/6613/16-к вказав, що у разі визнання особи винуватою у вчиненні декількох діянь, які відповідають складу злочину, передбаченого однією і тією самою статтею (частиною статті) закону про кримінальну відповідальність, всі ці діяння кваліфікуються в сукупності за відповідною статтею (частиною статті) лише один раз і окремої кваліфікації не потребують.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч.1 ст.111 КК України як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд, у відповідності до ч.3 ст.337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

У своїй постанові від 21 грудня 2022 року в справі №759/5737/17 ВС зауважив, що контексті положень ст.111 КК України підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Таким чином, Верховний Суд робить висновок, що застосування ст.111 КК України в таких випадку є передбачуваним й не протирічить вимогам ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З вказаною позицією ВС у справі №759/5737/17 погоджується і суд у даній справі, оскільки, як зазначено судом вказаний термін («підривна діяльність») давно застосовується в міжнародному праві та його визначення розкривається в науковій доктрині, зокрема, термін «підривна діяльність» вживається в вище вказаних Деклараціях Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй та інших.

Х. ПОКАРАННЯ

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує

(і) ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винних та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

(іі) те, що згідно ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

З урахуванням того, що Конституційний Суд України в рішенні від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

Окремим виявом справедливості є відповідність покарання вчиненому злочину, адже покарання за злочин повинно бути домірним злочину (зазначене рішення Конституційного Суду України, п.69 постанови ВП ВС від 08 липня 2020 року в справі №1-42/2004).

Даний принцип (індивідуалізації юридичної відповідальності) має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди (рішення Конституційного Суду України від 15 червня 2022 №4-р(II)/2022 року).

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року №1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, яка його вчинила.

Отже, у підсумку з цього питання слід зазначити наступне.

Мотиви призначення покарання

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує відповідно до ст.ст.65-67 КК України ступінь тяжкості вчиненого злочину, його підвищену суспільну небезпечність, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. При призначенні покарання, суд повинен виходити із усіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву та мети, способу і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали, тощо.

На думку суду, обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , відповідно до ст.66 КК України в ході судового розгляду не встановлено.

Крім того, суд враховує дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5 : раніше не судимий, здійснював «правосуддя» від імені держави, яка окупувала та анексувала частину території України, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ним кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_5 , маючи правовий зв`язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов`язках, будучи особою, що склала присягу судді, відповідно до якої зобов`язана об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкорятись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, в порушення зазначених зобов`язань, здійснив державну зраду, ухвалення рішень відносно учасників акцій протесту проти анексії РФ АР Крим та проведення незаконного референдуму в автономній республіці щодо приєднання до РФ, особу обвинуваченого, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання в межах санкції ч.1 ст.111 КК України, у виді позбавлення волі (в редакції від 08.04.2014 року №1183-VІІ), з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст.75 КК України, або ж застосування ст.69 КК України чи норм ст.69-1 КК України до обвинуваченого ОСОБА_5 суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані, та оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Таке покарання, на думку суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю вчиненого злочину, який має найвищий ступінь суспільної небезпеки, обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, так як категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року, в справі №161/7253/18).

ХІ. МОТИВИ УХВАЛЕННЯ ІНШИХ РІШЕНЬ щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

1. Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Враховуючи, що до ОСОБА_5 застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне, з метою забезпечення конфіскації майна, залишити діючим захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту на майно ОСОБА_5 , а саме на: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 24.07.2015 року у справі №757/24965/15-к, а також на транспортний засіб HYUNDAI ELANTRA, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 05.08.2015 року у справі №757/27521/15-к.

2. Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.

3. Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 не обрано.

4. Даних щодо наявності процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано.

5. Долю речових доказів суд вирішує згідно ст.100 КПК України.

Керуючись положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.100, 349, 368-371, 373-374, 376, 395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК України (в редакції від 08.04.2014 року №1183-VІІ), та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту набрання вироком законної сили та звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.

Матеріали кримінального провадження №42016000000002690 залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням зі справою №755/15580/21.

Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 24.07.2015 року у справі №757/24965/15-к, а саме на: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а також накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 05.08.2015 року у справі №757/27521/15-к, а саме на: транспортний засіб HYUNDAI ELANTRA, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , - залишити без змін.

Речові докази: копію постанови «судьи Белогорского районного суда (Республики Крым) ОСОБА_11 » від 12.05.2014 року у справі №5-58/2014», яку приєднано до матеріалів провадження, - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м.Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захиснику. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду

Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті Дніпровського районного суду міста Києва.

Головуючий - суддя Дніпровського районного суду

м.Києва ОСОБА_1

Суддя Дніпровського районного суду

м.Києва ОСОБА_2

Суддя Дніпровського районного суду

м.Києва ОСОБА_3