ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2024 року

м. Київ

справа № 757/28375/21-ц

провадження № 61-4718св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альта капітал»,

третя особа - Київська міська прокуратура,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року в складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альта капітал» (далі - ТОВ «ФК «Альта Капітал»), у якому просила: визнати недійсним укладений ними договір № 06/06-30П про надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту від 06 червня 2018 року з додатковими угодами та застосувати наслідки його недійсності; визнати недійсним укладений ними договір іпотеки від 06 червня 2018 року з додатковими угодами та припинити обтяження речових прав, накладені на підставі цього договору; а також визнати недійсним укладений ними договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 06 червня 2018 року з додатковими угодами.

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що 06 червня 2018 року між нею та відповідачем укладений договір № 06/06-30П про надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, на підставі якого вона отримала кредит у розмірі 7 842 000,00 грн.

Умовами цього договору передбачено обов`язок її повернути суму коштів, еквівалентну 300 000,00 доларам США за курсом на момент повернення коштів, зі сплатою процентів, які можуть збільшуватися в залежності від курсової різниці долару США на момент отримання коштів та на момент їх сплати.

Також 06 червня 2018 року між нею та відповідачем укладений договір іпотеки, предметом якого є належна їй квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 316,1 кв.м.

У подальшому між нею та товариством були укладені додаткові угоди, якими змінювалися порядок нарахування процентів та встановлювалися нові терміни повернення кредиту.

Зазначала, що кредитний договір суперечить нормам чинного законодавства, а саме положенням ліцензійних умов, оскільки відповідач, як фінансова установа, не мав права видавати кредит в іноземній валюті та кредит з вираженням позики в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Оскільки іпотека є похідним зобов`язанням від основного, то недійсність основного договору автоматично призводить до недійсності й похідного договору іпотеки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, у позові відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорювані договори не суперечать ЦК України чи будь-яким іншим актам цивільного законодавства. Сторони вільно досягли згоди щодо всіх умов кредитного договору. Недотримання відповідачем ліцензійних умов при укладенні кредитного договору не є підставою для визнання його недійсним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року й постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що правочин, вчинений за відсутності ліцензії, може бути визнаний недійсним на підставі статті 227 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

10 травня 2023 року справа № 757/28375/21-ц надійшла до Верховного Суду.

Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, у якій просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

11 лютого 2016 року ТОВ «ФК «Альта капітал» зареєстровано фінансовою установою.

06 квітня 2017 року Нацкомфінпослуг видано розпорядження № 963 про видачу ТОВ «Фінансова компанія «Альта капітал» ліцензії на надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту.

06 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Альта капітал» укладений договір № 06/06-30П про надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, згідно з яким відповідач надав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 7 842 000,00 грн, що на дату підписання договору згідно з курсом купівлі долара СІІІА складає 300 000,00 доларів США,

За умовами цього договору позивач зобов`язалася повернути відповідачу суму грошових коштів в українських гривнях, еквівалентну 300 000,00 доларам США, встановленим за курсом продажу на Міжбанківському валютному ринку України на момент повернення грошових коштів, проте не менше суми отриманої позики в гривнях на дату укладення цього договору, через один рік з моменту укладення даного договору, тобто 06 червня 2019 року, та сплатити проценти за весь період користування коштами відповідно до умов цього договору.

Пунктом 1.2. договору сторони погодили, що процентна ставка за договором є фіксованою та становить 30% річних.

В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 06 червня 2018 року сторони уклали договір іпотеки, за умовами якого позивач передала в іпотеку товариства квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 316,1 кв.м.

Також 06 червня 2018 року сторони уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким передбачена можливість іпотекодержателя задовольнити свої вимоги без звернення до суду, тобто у позасудовому порядку, у разі порушення боржником своїх зобов`язань.

01 жовтня 2018 року сторони підписали додаткову угоду № 1, якою внесли зміни до кредитного договору щодо умов сплати відсотків та неустойки.

Додатковою угодою № 2 від 06 червня 2019 року змінено строк кредитування до 06 червня 2020 року.

Додатковою угодою № 3 від 31 жовтня 2019 року сторони внесли зміни до реквізитів сторін.

Отримання грошових коштів у розмірі 7 842 000,00 грн ОСОБА_1 не заперечує.

Протягом періоду з липня 2018 року по квітень 2021 року ОСОБА_1 частково вносила грошові кошти для погашення кредиту за кредитним договором, у тому числі, сплачувала відсотки за користування сумою позики.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, приписи чинного законодавства не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Як на підставу позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним позивач посилалась на порушення відповідачем ліцензійних умов, якими заборонено видачу кредиту з вираженням позики в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Так, пунктом 41 Ліцензійних умов, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 913 від 07 грудня 2016 року (які були чинними на час укладення кредитного договору), визначено, що фінансова установа (крім страховика) не має права укладати договори щодо надання фінансових послуг (крім договорів страхування та договорів фінансового лізингу), зобов`язання яких визначені як грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Водночас відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування під час провадження господарської діяльності передбачена статтею 20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Зокрема, у частині першій цієї статті (в редакції на час укладення кредитного договору) зазначено, що за здійснення видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування посадові особи суб`єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Також за змістом статті16 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» у разі недотримання ліцензійних умов спеціально уповноважений орган з питань ліцензування може прийняти рішення про анулювання ліцензії.

Таким чином, установивши, що закон не визначає недотриманням ліцензійних умов при укладенні кредитного договору як підставу для визнання такого договору недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Доводи касаційної скарги про те, що спірний договір укладено з порушенням частини першої статті 227 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки цією нормою передбачено можливість визнання недійсним правочину юридичної особи, вчиненого нею без відповідного дозволу (ліцензії), тоді як за обставинами цієї справи встановлено, що при укладенні спірного договору відповідач мав відповідну ліцензію. Доказів її анулювання матеріали справи не містять.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко