Справа № 132/2161/22

Провадження № 33/801/201/2024

Категорія: 327

Головуючий у суді 1-ї інстанції Аліменко Ю. О.

Доповідач: Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року м. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,

розглянувши апеляційнускаргу адвоката Поляруша Анатолія Васильовича, подану від імені ОСОБА_1 , на постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2022 року в справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП,

встановив:

Постановою суддіКалинівського районногосуду Вінницькоїобласті від06жовтня 2022року притягнутодо адміністративноївідповідальності ОСОБА_1 за вчиненняадміністративного правопорушення,передбаченого частиноюпершою статті184КУпАП,та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді попередження.

Судовим рішенням встановлено, що 23.08.2022 о 22:00 год. в Вінницькій області Хмільницького району в с. Корделівка по вул. Зарічна, 59, ОСОБА_1 не виконував передбачених законодавством батьківських обов`язків, передбачених ст.150 СК України, щодо належного виховання неповнолітнього сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Не погодившись з постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2022 року адвокат Поляруш А. В., від імені ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, просить поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження, долучити до матеріалів справи характеристики та довідки щодо сина ОСОБА_1 , копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 , оскаржувану постанову скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, у діях ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в діях ОСОБА_1 відсутні будь-які дії чи елементи бездіяльності, які б свідчили про неналежне виконання ним обов`язків батька. Сторона захисту просить взяти до уваги наступні докази, які доводять саме те, що батько належним чином виконував та виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до сина. Посилається на долучені до апеляційної скарги: характеристику Корделівського ліцею від 03.11.2022, довідку Корделівського старостинського округу від 04.11.2022, які характеризують його сина з позитивної сторони як активного та відповідального хлопця. Також, ОСОБА_2 є членом консультативно-дорадчого органу Молодіжної ради при Калинівській міській раді. Зауважує, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Разом з тим, в протоколі про адміністративне правопорушення міститься загальне посилання на те, що ОСОБА_1 ухиляється від покладених на нього обов`язків по вихованню сина, передбачених ст. 150 СК України. Так, у цьому протоколі не зазначено, які неправомірні діяння з боку ОСОБА_1 вказують на його ухилення від батьківських обов`язків (які саме дії вчинив чи не вчиняв ОСОБА_1 , спрямовані на ухилення від виконання батьківських обов`язків). У цьому протоколі зазначено, що ОСОБА_1 ухилився від покладених на нього обов`язків по вихованню сина саме 23.08.2022. Сторона захисту звертає увагу, що у цей день ОСОБА_1 перебував на службі, а тому є незрозумілим, яким чином ОСОБА_1 23.08.2022 міг ухилитися від виконання обов`язків по вихованню свого сина.

На думку сторони захисту, вказані обставини залишені судом першої інстанції поза увагою, що є підставою для скасування постанови.

Одночасно апелянтзаявляє клопотанняпро поновленнястроку наапеляційне оскарження, мотивуючи тим, що суд розглянув справу та ухвалив рішення 06.10.2022 без його участі. Копію цього рішення він отримав 26.01.2024. Крім того, зауважує, що ОСОБА_1 з 14.09.2022 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації і по теперішній час, про що свідчить відповідна довідка. У період з 17.09.2022 по 18.10.2022 ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Ураховуючи те. що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, яке відбулось 06.10.2022 та об`єктивну неможливість приймати у ньому участь, апелянт просить визнати такі причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними та поновити строк на апеляційне оскарження.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП в разі заявлення клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги, останнє вирішується суддею апеляційного суду. При цьому слід взяти до уваги обставини, які об`єктивно вплинули чи могли вплинути на можливість оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення.

Суд дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що заявлене клопотання підлягає задоволенню, оскільки строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин.

В судовому засіданні захисник - адвокат Поляруш А. В. підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, зі слів захисника своєчасно повідомлений про час та місце розгляду справи, не заперечує про розгляд справи у його відсутність, оскільки знаходиться в зоні бойових дій.

Заслухавши пояснення захисника - адвоката Поляруша А. В., перевіривши матеріали адміністративної справи та доводи апеляційної скарги, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до приписів ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свобод громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Тобто підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного проступку є наявність об`єктивних і суб`єктивних ознак, тобто об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони.

З аналізу наведеної вище норми слідує, що оцінці підлягає як кожний окремий доказ, так і всі зібрані докази в цілому, на підставі чого суддя повинен зробити обґрунтований висновок про їх належність і допустимість, достовірність та достатність фактичних даних, що встановлюються цими доказами, та мають значення для справи.

Оскільки протокол є важливим процесуальним документом, який засвідчує факт неправомірних дій, за які передбачена адміністративна відповідальність, то такий та його невід`ємні складові повинні бути оформлені належним чином, містити в собі всі дані необхідні для своєчасного та об`єктивного вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення.

Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому у справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою поліції справи про адміністративне правопорушення, тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).

З огляду на це, на суддю при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення статтею 278 КУпАП покладено обов`язок вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи.

Зміст постанови суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283-284 КУпАП.

Відповідно ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити, крім іншого: опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акту, що передбачає відповідальність за таке правопорушення; прийняте у справі рішення. При цьому постанова судді суду першої інстанції повинна відповідати загальним засадам судочинства, що закріплені у ст. 129 Конституції України та у розділі І ЗУ «Про судоустрій і статус суддів, нормам міжнародного права, згода на обов`язковість яких надана ВРУ.

Як слідує з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді цієї справи суддя місцевого суду не в достатній мірі дослідив всі обставини вчиненого правопорушення.

Так, постанова місцевого суду повинна містити опис обставин установлених під час розгляду справи.

Крім цього, у постанові необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення доказів, на які посилається правопорушник.

При розгляді цієї справи судом першої інстанції не дотримано вищенаведених вимог закону, що призвело до неповного з`ясування обставин справи.

Ухвалюючи своє рішення, суддя суду першої інстанції не дотрималась вимог закону, не дослідила безпосередньо в судовому засіданні та не виклала у постанові наявні у матеріалах цієї справи докази, а також не обґрунтувала і не умотивувала належним чином свої висновки у процесуальному рішенні.

Так, адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає у разі ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

З огляду на те, що зазначена норма закону, порушення якої ставиться в провину ОСОБА_1 , є бланкетною, то при розгляді цієї справі необхідно з`ясовувати, серед іншого, чи порушила норму спеціального закону особа, якщо так, то яку і в чому полягає суть цих порушень, із відповідним закріпленням вказаних норм, як в протоколі про адміністративне правопорушення, так і в постанові суду першої інстанції.

Об`єктом вказаного вище правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які, зокрема, регламентуються законодавством, а суб`єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб`єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Ухилення від виконання батьківських обов`язків може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто, відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.1998 року у справі про тлумачення терміну «законодавство» визначено, що під законодавством слід розуміти (охоплюється) закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Тобто, якщо вказані акти передбачають обов`язки батьків відносно саме неповнолітніх дітей, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання останніх, то за порушення таких обов`язків, батьків мають притягувати до відповідальності згідно з ч. 1 ст. 184 КУпАП (зокрема, про обов`язки, які щодо дітей повинні виконувати батьки, йдеться в ст. ст. 150, 180 СК України та ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ст. 150 Сімейного Кодексу України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Таким чином, ухилення від виконання батьківських обов`язків не повинна вважатися будь-яка дія, а саме, невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством.

Отже, посадовою особою, що складає протокол, повинно ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі.

Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених цим законодавством. При цьому необхідно враховувати, що у справі протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як юридичний документ, акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення (ст. 254 і 255 КУпАП), тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).

За відсутності відомостей щодо конкретних незаконних дій ОСОБА_1 у відповідності їх з діями, які викладені у диспозиції ч. 1 ст. 184 КУпАП, неможливо встановити наявність або відсутність у діях останньої ознак правопорушення яке ставиться їй за вину.

Протокол про адміністративне правопорушення, як процесуальний документ є актом обвинувачення, та повинен містити в собі суть адміністративного правопорушення з посиланням на відповідні нормативно-правові акти, тобто відповідати вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки невідповідність протоколу вказаним вимогам, свідчить про неконкретність пред`явленого обвинувачення.

Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.

Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинності, закріпленому в ст. 62 Конституції України, оскільки доказування є правом особи, а не її юридичним обов`язком.

Нечітке, незрозуміле обвинувачення у протоколі про адміністративне правопорушення, є порушенням права особи на захист.

У протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено яку норму закону порушив ОСОБА_1 та які передбачені законодавством обов`язки не виконав.

Наведені вище порушення закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення є істотними.

Таким чином, оцінюючи вказаний доказ відповідно ст. 252 КУпАП, апеляційний суд приходить до переконання, що протокол про адміністративне правопорушення складений без дотримання вимог процесуального закону, що тягне за собою визнання його як доказу недопустимим.

Матеріали справи, на переконання суду апеляційної інстанції, не містять доказів, які об`єктивно підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, а сам матеріал зібраний з істотними протиріччями та недоліками.

Жодних об`єктивних даних щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків не встановлено, а зазначена у протоколі подія у розумінні ст. 184 КУпАП не може розцінюватися як таке ухилення.

Склад правопорушення - це наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому.

Згідно усталеної судової практики ЄСПЛ (рішення від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Необхідно зазначити, що відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Згідно з вказаною позицією ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Прийняття суддею суду першої інстанції необґрунтованого та невмотивованого рішення також є безумовною підставою для його скасування через порушення норм процесуального права, оскільки право на отримання належним чином умотивованого судового рішення є процесуальним елементом і складовою «права на справедливий суд», гарантованого ст. 6 Конвенції та національним законодавством України. «Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain); «Кузнєцов та інші проти Росії» (Kuznetsov and Others v. Russia).

Відповідно до частин 7-8 статті 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.

У цій справі не доведено поза всяким розумним сумнівом те, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, яке ставиться йому за вину, а відтак у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, постанову судді суду першої інстанції про визнання ОСОБА_1 винним не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому вона підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 294 КУпАП, Вінницький апеляційний суд,

постановив:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Калинівського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2022 року.

Апеляційну скаргуадвоката Поляруша Анатолія Васильовича, подану відімені ОСОБА_1 ,задовольнити.

Постанову Калинівськогорайонного судуВінницької областівід 06жовтня 2022року пропритягнення доадміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, скасувати тапровадження усправі закрити.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко