РІШЕННЯ

Іменем України

04 березня 2024 року

м. Київ

справа №990/143/23

адміністративне провадження № П/990/143/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стеценка С.Г.,

суддів: Шарапи В.М., Стрелець Т. Г., Єзерова А. А., Тацій Л. В.,

за участю: секретаря судового засідання: Висоцького А. М.,

представника позивача: Євценка Р. І.,

представника відповідача: Шевчука А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження справу № 990/143/23

за позовом ОСОБА_1

до Вищої ради правосуддя

про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Заступник Генерального прокурора Войтенко А. Б. звернувся до Вищої ради правосуддя із поданням про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 .

Вища рада правосуддя рішенням від 10 липня 2023 року № 701/0/15-23 вирішила повернути вказане подання.

Не погоджуючись з таким рішенням Вищої ради правосуддя, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Для вирішення цього публічно-правового спору Верховний Суд надавав відповіді на наступні питання:

- чи були дії, вчинені Вищою радою правосуддя при отриманні подання прокурора про надання згоди на утримання судді під вартою такими, що відповідають чинному законодавству, та які рішення ВРП могла прийняти за наслідком розгляду такого подання?

- чи має право Вища рада правосуддя під час розгляду питання про надання згоди на утримання під вартою судді брати за основу відомості, здобуті в межах досудового розслідування?

- чи є рішення Вищої ради правосуддя про повернення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 таким, що порушує права позивача та створює для нього негативні правові наслідки?

Короткий зміст позовних вимог

1. 18 липня 2023 року до Верховного Суду як суду першої інстанції через «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), у якій позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 10 липня 2023 року № 701/0/15-23 «Про повернення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1».

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в порушення гарантії незалежності суддів, положень законодавства, які визначають повноваження Вищої ради правосуддя, закріпленої презумпції невинуватості особи, положень Кримінального процесуального кодексу України щодо місця та статусу доказів у кримінальному процесі, в порушення сталої судової практики щодо неможливості використання протоколів слідчих дій та інших доказів, здобутих у кримінальному провадженні в інших процесах та процедурах до винесення вироку, прийняв протиправне рішення, у якому поза процедурою визначеною законом, без належних доказів, у межах розгляду клопотання про надання згоди на утримання під вартою судді, визнав встановленим факт, проти якого позивач заперечує, а саме: щодо набуття 13 липня 2020 року позивачем громадянства російської федерації, у зв`язку з чим з цієї дати припинилися повноваження судді Брянківського міського суду Луганської області.

Так, під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач не врахував, що позивач продовжує перебувати у статусі судді України і знаходитися у штаті Брянківського міського суду Луганської області (про що зазначено безпосередньо в поданні заступника Генерального прокурора, та зазначений факт також підтверджується інформацією ТУ ДСА у Луганській області).

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить позов задовольнити.

3. Відповідач позовні вимоги не визнав, надав до Суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити з огляду на те, що Вища рада правосуддя, всебічно дослідивши подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б про надання згоди на утримання позивача під вартою та додані до нього матеріали, а також інші обставини, встановлені під час підготовки до його розгляду, урахувавши те, що повноваження позивача як судді на момент звернення із поданням уже були припинені відповідно до конституційної норми, дійшла правильного висновку про неможливість його розгляду.

На думку відповідача, суддя, повноваження якого припинилися з набуттям громадянства іншої держави, але який зберігає трудові відносини з судом, не може здійснювати правосуддя і не може вважатися таким, що наділений судовими повноваженнями.

Також відповідач зазначив, що оскаржуване у цій судовій справі рішення Вищої ради правосуддя хоча і прийнято, зокрема, на підставі відомостей, здобутих в межах досудового розслідування щодо позивача, проте ґрунтується на самостійних правових підставах та висновках.

ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. 18 липня 2023 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану позовну заяву.

5. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 липня 2023 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді (судді-доповідача) Стеценка С.Г., суддів: Шарапи В.М., Чиркіна С. М., Єзерова А.А., Тацій Л.В.

6. Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення - залишено без руху. Надано позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

7. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 21 липня 2023 року позивачем 26 липня 2023 року через «Електронний суд» було подано заяву про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору.

8. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення та призначено її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

9. На підставі службової записки судді-доповідача Стеценка С. Г. від 01 серпня 2023 року № 34981/23 щодо настання обставин, які унеможливлюють розгляд судової справи, у зв`язку з відпусткою судді Чиркіна С. М., який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи, розпорядженням Верховного Суду від 01 серпня 2023 року № 1240 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

10. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 серпня 2023 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді (судді-доповідача) Стеценка С.Г., суддів: Шарапи В.М., Стрелець Т. Г., Єзерова А.А., Тацій Л.В.

11. 17 серпня 2023 року через «Електронний суд» відповідачем було подано до Верховного Суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

12. 21 серпня 2023 року через «Електронний суд» позивачем було подано до Верховного Суду відповідь на відзив на позовну заяву.

13. 25 серпня 2023 року на адресу Верховного Суду через «Електронний суд» від Вищої ради правосуддя надійшла заява про закриття провадження у справі.

14. 25 вересня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли додаткові пояснення позивача.

15. Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року у задоволенні клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі №990/143/23 відмовлено.

16. Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2023 року витребувано у Вищої ради правосуддя: належним чином засвідчену копію рішення Вищої ради правосуддя від 10 липня 2023 року № 701/0/15-23 «Про повернення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1»; запит члена Вищої ради правосуддя-доповідача Мельника О. П. від 07 липня 2023 року до Служби безпеки України щодо наявності/відсутності громадянства російської федерації у ОСОБА_1 та відповідь Служби безпеки України від 10 липня 2023 року на цей запит. Витребувано в Офісу Генерального прокурора: подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 з усіма доданими до цього подання матеріалами.

17. 02 листопада 2023 року на виконання вимог вказаної ухвали відповідачем надано запитуванні Судом документи.

18. 29 листопада 2023 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 23 жовтня 2023 року Офісом Генерального прокурора подано до Верховного Суду належним чином засвідчену копію подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 з усіма доданими до цього подання матеріалами та копії матеріалів кримінального провадження № 62020050000001741 у 2-х томах.

19. 31 січня 2024 року від позивача на адресу Верховного Суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності особи, яка бере участь у справі, в якій заявник просив судове засідання проводити без його участі, у зв`язку з відсутністю стабільного інтернет з`єднання.

04 березня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій позивач просить проводити розгляд справи без його участі але за обов`язкової участі представника - адвоката Євценка Р. І.

20. Позивач та його представник надаючи свої пояснення, заявлені позовні вимоги підтримали та просили Суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив Суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

21. Указом Президента України від 31 січня 2006 року № 79/2006 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Брянківського міського суду Луганської області строком на п`ять років.

22. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 03 лютого 2011 року № 2990-УІ «Про обрання суддів» позивач обраний безстроково суддею того ж суду.

23. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 09 квітня 2015 року № 16/зп-15 ОСОБА_1 прикріплено до Рубіжанського міського суду Луганської області з моменту набрання чинності пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

В подальшому термін прикріплення продовжувався рішеннями Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 11 та від 03 березня 2017 року № 16 та оформлювався у Рубіжанському міському суду Луганської області відповідними наказами.

24. Рішенням Вищої ради правосуддя від 25 січня 2018 року № 182/0/15-18 роботу Брянківського міського суду Луганської області припинено. Рішення прийнято на підставі подання Голови Верховного Суду, яке внесене у зв`язку із заходами щодо боротьби з тероризмом на територіях, де розташовані суди, та з метою забезпечення належного переведення суддів на постійне місце роботи до інших судів того самого рівня без конкурсу.

25. За словами позивача, він з липня 2014 року правосуддя не здійснює.

26. ОСОБА_1 з грудня 2020 року по теперішній час знаходиться на території непідконтрольній Україні, в Луганській області (з причин особистої безпеки місце свого фактичного знаходження позивач не розголошує).

27. 06 липня 2023 року на адресу Вищої ради правосуддя надійшло подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 .

28. 10 липня 2023 року Вищою радою правосуддя було прийнято рішення № 701/0/15-23 «Про повернення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 ».

29. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його права, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Оцінюючи наведені учасниками справи аргументи на обґрунтування позову та заперечень на нього, Суд дійшов таких висновків.

31. Як убачається з матеріалів справи та встановлено під час розгляду справи, позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням Вищої ради правосуддя від 10 липня 2023 року № 701/0/15-23 «Про повернення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1» з тих підстав, зокрема, що у вказаному рішенні відповідач, повертаючи таке подання прокурора зазначає, що повноваження судді ОСОБА_1 припинилися з дня отримання ним громадянства російської федерації, а саме з 13 липня 2020 року.

32. За приписами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Для вирішення вказаного спору колегія суддів вважає, що потрібно у вимірі ч. 2 ст. 2 КАС України надати відповіді на питання, які сформовані у вступі до цього рішення:

- чи були дії, вчинені Вищою радою правосуддя при отриманні подання прокурора про надання згоди на утримання судді під вартою такими, що відповідають чинному законодавству, та які рішення ВРП могла прийняти за наслідком розгляду такого подання?

- чи має право Вища рада правосуддя під час розгляду питання про надання згоди на утримання під вартою судді брати за основу відомості, здобуті в межах досудового розслідування?

- чи є рішення Вищої ради правосуддя про повернення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 таким, що порушує права позивача та створює для нього негативні правові наслідки?

33. Надаючи відповідь на вказані питання, колегія суддів зазначає наступне.

34. Чи були дії, вчинені Вищою радою правосуддя при отриманні подання прокурора про надання згоди на утримання судді під вартою такими, що відповідають чинному законодавству, та які рішення ВРП могла прийняти за наслідком розгляду такого подання?

35. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суддя - це посадова особа, що має статус, визначений чинним законодавством. Призначення чи обрання на посаду, звільнення та організація суддівської кар`єри (професійної діяльності) здійснюється в порядку спеціальних процедур, визначених спеціальним законодавством.

36. Правовий статус судді та гарантії здійснення професійної діяльності регулюються винятково Конституцією України та Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

37. За приписами ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

38. Положеннями статті 131 Основного Закону передбачено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою; 6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів; 8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого; 9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

39. Відповідно до ч. 2-4 ст. 58 Закону № 1798-VIII подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом вноситься на розгляд Вищої ради правосуддя Генеральним прокурором або його заступником, а стосовно судді Вищого антикорупційного суду таке подання вноситься Генеральним прокурором (виконувачем обов`язків Генерального прокурора). Подання про надання згоди на затримання, утримання під вартою чи арешт судді, повинно відповідати вимогам, встановленим Кримінальним процесуальним кодексом України, при цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання.

Подання повинно бути вмотивованим, містити конкретні факти і докази, що підтверджують вчинення суддею суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України, обґрунтування необхідності такого затримання (утримання).

Подання, що не відповідає вимогам цієї статті, Вища рада правосуддя вмотивованим рішенням повертає Генеральному прокурору або його заступнику.

40. Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів вважає, що оскільки на Вищу раду правосуддя покладено обов`язок забезпечення незалежності судової влади, одним з компонентів якої є розгляд відповідачем питання про надання згоди на утримання під вартою судді, то Вища рада правосуддя зобов`язана перевірити усі обставини, зазначені у поданні про надання згоди на утримання під вартою судді та усі матеріали, додані до нього.

Вища рада правосуддя, відповідно до вказаних статей, також перевіряє, чи є вмотивованим подання, чи містить воно конкретні факти і докази, що підтверджують вчинення суддею суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України, а також обґрунтування необхідності утримання під вартою.

41. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що повноваження стосовно ухвалення рішення про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом є виключною компетенцією ВРП як колегіального конституційного органу.

42. Аналізуючи норми чинного законодавства, можна зробити висновок, що Вища рада правосуддя після отримання подання про надання згоди на утримання судді під вартою, проаналізувавши зміст такого подання, може прийняти вмотивоване рішення:

- про надання згоди на утримання судді під вартою;

- про відмову у наданні згоди на утримання судді під вартою;

- про повернення подання про надання згоди на утримання судді під вартою.

43. Так, під час розгляду справи встановлено, що 06 липня 2023 року до Вищої ради правосуддя надійшло подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 (далі - подання) в межах кримінального провадження № 62020050000001741 від 04 серпня 2020 року за підозрою його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зі змісту вказаного подання вбачається, що 29 травня 2023 року заступником Генерального прокурора складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, а саме в заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайства), вчиненому в особливо великих розмірах.

44. Вказане повідомлення про підозру ОСОБА_1 було опубліковано 31 травня 2023 року в газеті «Урядовий кур`єр» та розміщено на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора, а також направлено Голові Державної судової адміністрації України для вручення.

45. Заступник Генерального прокурора Войтенко А. Б. у поданні констатував, що ОСОБА_1 , діючи умисно, з корисливих мотивів, достовірно усвідомлюючи, що після набуття громадянства російської федерації його повноваження судді мають бути припинені і що він не має законного права на отримання суддівської винагороди, перебуваючи в не встановленому слідством місці, у період із 14 липня 2020 року по 30 вересня 2022 року з метою протиправного заволодіння шляхом обману державними грошовими коштами Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області умисно не поінформував Державну судову адміністрацію України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області як про набуття ним громадянства іноземної держави, так і про необхідність припинення виплат йому грошових коштів як суддівської винагороди.

Окрім цього, у поданні зазначено, що під час виїзду на територію російської федерації 13 липня 2020 року, перебуваючи у відділі з питань міграції відділу МВС росії по Абинському району, ОСОБА_1 подав документи для отримання громадянства російської федерації та 14 липня 2020 року отримав паспорт громадянина російської федерації. Також було зареєстровано його місце проживання на території російської федерації.

46. До вказаного подання заступника Генерального прокурора додано копії таких документів:

- протоколи за результатами оперативно-технічного заходу зі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 08 вересня 2020 року та від 07 вересня 2020 року, в яких зафіксовано розмови ОСОБА_1 з його батьком та співробітником МВС російської федерації про отримання паспорта громадянина російської федерації;

- протокол за результатами оперативно-технічного заходу зі зняття інформації з електронних інформаційних мереж від 09 вересня 2020 року, відповідно до якого з електронної поштової скриньки ОСОБА_1 « ІНФОРМАЦІЯ_1 »: отримано витяг з АС «российский паспорт» про отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина російської федерації, квитанцію про оплату послуг з його видачі, а також копію паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 від 13 липня 2020 року;

- протокол зняття інформації з електронних інформаційних мереж від 01 жовтня 2020 року, відповідно до якого з електронної поштової скриньки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » знято листування з інформацією про отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина російської федерації, листування із зазначенням його місця реєстрації на території російської федерації, листування із вкладенням виписки з СПО СК: АС «російський паспорт» з повними відомостями та його фотознімком про отримання паспорта громадянина російської федерації.

47. Також, 07 липня 2023 року член Вищої ради правосуддя Мельник О. П. листом за вих. № 5856/0/9-23 звернувся з запитом відповідно до статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» до Служби безпеки України, в якому просив надати інформацію щодо наявності/ відсутності громадянства іншої держави у судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1.

48. У відповідь на вказаний лист, 10 липня 2023 року Служба безпеки України листом № 5/6/5-4274 повідомила відповідача, що під час проведення слідчих (розшукових) заходів у кримінальному провадженні № 62020050000001741 здобуто докази отримання 13 липня 2020 року позивачем громадянства російської федерації та надано копії паспорта громадянина рф ( ОСОБА_1 ) серії НОМЕР_1 .

49. За приписами ст. 30, 34 Закону № 1798-VІІІ засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Вищої ради правосуддя або Дисциплінарної палати відповідно.

50. Рішення Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя, якщо інше не визначено цим Законом.

51. Судом встановлено, що у розгляді падання заступника Генерального прокурора Войтенка А.Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 брали участь 12 членів ВРП.

За результатами голосування «за» проголосувало 7 членів Вищої ради правосуддя, «проти» - 5.

52. Враховуючи вищенаведене та дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що Вища рада правосуддя, після того як отримала подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б., перевірила підстави для надання згоди на утримання судді під вартою та вчинила дії щодо підтвердження/спростування таких обставин (зокрема, звернулась до Служби безпеки України).

53. Крім того, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв правомірно та в межах наданих повноважень, визначених чинним законодавством. Таке рішення ухвалено повноважним складом Вищої ради правосуддя, більшістю її членів.

54. З огляду на вказане, наявні підстави для висновку, що Вища рада правосуддя при отриманні подання прокурора про надання згоди на утримання судді під вартою вчинила дії, передбачені вимогами чинного законодавства та прийняла вмотивоване рішення за наслідком розгляду такого подання.

55. Відповідаючи на питання: чи має право Вища рада правосуддя під час розгляду питання про надання згоди на утримання під вартою судді брати за основу відомості, здобуті в межах досудового розслідування, колегія суддів зазначає наступне.

56. За приписами ст. 482 Кримінального процесуального кодексу України затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом здійснюється за згодою Вищої ради правосуддя.

Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з`ясування його особи, за винятком:

1) якщо Вищою радою правосуддя надано згоду на затримання судді у зв`язку з таким діянням;

2) затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, якщо таке затримання є необхідним для попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину. Суддя має бути негайно звільнений, якщо мета такого затримання (попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину) досягнута.

57. Відповідно до ст. 61 Закону № 1798-VIII рішення Вищої ради правосуддя про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом може бути оскаржене в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством, як складова частина скарги на відповідну ухвалу слідчого судді про затримання судді, утримання його під вартою чи арештом.

58. Згідно зі ст. 10 Закону України 18 лютого 1992 року № 2135-XII «Про оперативно-розшукову діяльність» матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються, зокрема, для інформування державних органів відповідно до їх компетенції.

59. Так, колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відомі правові позиції щодо унеможливлення використання відомостей досудового розслідування (матеріалів кримінального провадження) поза кримінальним процесом за будь-якою іншою метою, ніж зазначені у Кримінально-процесуальному кодексі України, які викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 826/1197/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/1636/17, від 19 березня 2019 року у справі № 826/3740/17, від 16 квітня 2020 року по справі №815/5861/15, від 08 жовтня 2020 року у справі № 820/11728/15 та від 05 квітня 2023 року у справі № 826/16211/16.

У цій справі у межах спірних правовідносин, Вища рада правосуддя надавала власну оцінку обґрунтованості поданню заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання судді під вартою, а не оцінку на предмет наявності у діяннях ОСОБА_1 ознак складу кримінального правопорушення згідно з його кваліфікацією органом досудового розслідування.

60. Власна оцінка Вищої ради правосуддя обґрунтованості подання пояснюється наступним:

а) відповідачем було перевірено зміст вказаного подання про надання згоди на утримання судді під вартою;

б) звернення відповідача до Служби безпеки України з приводу уточнення інформації, зазначеної у поданні;

в) прийняття рішення про повернення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді, попри те, що заступник Генерального прокурора просив задовольнити таке подання та надати згоду на утримання судді під вартою.

61. Слід наголосити, що Вища рада правосуддя не оцінювала докази щодо їх належності та допустимості в розумінні кримінального процесуального закону, а лише надавала правову оцінку обставинам, викладеним у поданні про надання згоди на утримання судді під вартою, з метою ухвалення законного та вмотивованого рішення.

62. Оскаржуване у цій судовій справі рішення ВРП прийнято на самостійних правових підставах та висновках.

63. Доводи позивача про те, що всупереч встановлених законодавством процедур, відповідач, діючи поза межами своїх повноважень, визнав встановленим факт нібито отримання позивачем громадянства російської федерації та паспорту останньої, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, здійснивши оцінку відомостей подання, дійшла висновку щодо залишення такого без розгляду та його повернення.

Саме рішення Вищої ради правосуддя від 10 липня 2023 року № 701/0/15-23 в своїй резолютивній частині містить висновки «подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 повернути».

64. Надаючи відповідь на питання, чи є рішення Вищої ради правосуддя про повернення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 таким, що порушує права позивача та створює для нього негативні правові наслідки, колегія суддів зазначає таке.

65. Згідно з ч. 1 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

66. За приписами ч. 1 ст. 184 Кримінального процесуального кодексу України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.

67. Частиною першою статті 194 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

68. Як зазначалось раніше, частиною першою статті 482 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом здійснюється за згодою Вищої ради правосуддя.

Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

69. Отже, за наявності згоди Вищої ради правосуддя суддю може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом.

70. Слід наголосити, що Вища рада правосуддя після отримання подання про надання згоди на утримання судді під вартою, проаналізувавши зміст такого подання, може прийняти вмотивоване рішення: про надання згоди на утримання судді під вартою; про відмову у наданні згоди на утримання судді під вартою; про повернення подання про надання згоди на утримання судді під вартою.

71. Колегія суддів акцентує увагу, що Вища рада правосуддя розглядає подання про надання згоди на утримання судді під вартою та за наслідком такого розгляду, приймає вмотивоване рішення.

Вища рада правосуддя не є органом досудового розслідування чи судом.

72. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

73. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

74. Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

75. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

76. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

77. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

78. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (параграф 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

79. Також у параграфі 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

80. Під час розгляду справи встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя повернуто подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 .

81. Тобто, на підставі цього рішення можна стверджувати, що згоди Вища рада правосуддя на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 не надавала.

82. За таких обставин, колегія суддів вважає, що саме по собі рішення Вищої ради правосуддя про повернення вказаного подання не створює для позивача негативних правових наслідків.

83. Отже, якби Вища рада правосуддя надала згоду на утримання судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 під вартою, то в такому випадку можна було б стверджувати, що права позивача за таких умов будуть обмежені. Проте, при поверненні такого подання, права позивача не страждають.

84. Поряд з цим, слід звернути увагу, що за озвученою представником ВРП в рамках судового засідання інформацією, підтвердженою відомостями з Єдиного державного реєстру судовий рішень, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 серпня 2023 року у справі № 202/11471/23 (провадження № 11-сс/803/1903/23) клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, Савкіна А.М., погоджене заступником начальника першого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора Підлісним О. А., про обрання відносно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №62020050000001741 від 04.08.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК на підставі ч.6 ст.193 КПК - задоволено. В порядку ч. 6 ст. 193 КПК обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави та строку дії ухвали.

85. Наявність вказаної ухвали Дніпровського апеляційного суду від 24 серпня 2023 року у справі № 202/11471/23 констатує те, що вказаний суд прийняв рішення про утримання позивача під вартою та це судове рішення зумовлює для ОСОБА_1 певне обмеження його прав. Поряд з цим, оскаржуване у цій справі рішення Вищої ради правосуддя про повернення подання заступника Генерального прокурора про надання згоди на утримання під вартою судді носить нейтральний характер для позивача та саме по собі не створює для нього негативних правових наслідків.

86. Стосовно доведення чи спростування факту порушення прав позивача оскаржуваним рішенням відповідача та зверненням у цьому зв`язку за захистом до суду, важливою є існуюча практика єдиного органу конституційної юрисдикції щодо тлумачення відповідних норм Конституції України.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

87. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

88. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

89. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

90. Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

91. Згідно усталеного підходу, який знаходить своє відображення в багатьох судових рішеннях Верховного Суду, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 280/4039/20.

92. Колегія суддів Верховного Суду акцентує увагу: Вища рада правосуддя не задовольнила подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 ; не відмовила у задоволенні такого подання; Вища рада правосуддя повернула подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді.

93. За таких обставин є обґрунтовані підстави стверджувати, що прийняте Вищою радою правосуддя рішення про повернення подання заступника Генерального прокурора про надання згоди на утримання під вартою судді не порушує права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 .

94. Верховний Суд при аналізі цієї справи вважає за доцільне послатись на практику ЄСПЛ, де, зокрема, у рішенні від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії», (заява № 6694/74) Суд нагадав, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а їхнє практичне та ефективне здійснення.

95. З огляду на наведені мотиви та встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування спірного рішення ВРП про повернення подання заступника Генерального прокурора про надання згоди на утримання під вартою судді, оскільки таке рішення ВРП прийняла у спосіб, на підставі та в межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України, рішення відповідає критеріям частини другої статті 2 КАС України, а отже, підстави для задоволення позову відсутні.

96. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у рішенні Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 9901/387/17.

97. Посилання позивача на те, що відповідач не отримав пояснень ОСОБА_1 з приводу заявленого подання заступника Генерального прокурора та не запросив останнього на засідання щодо розгляду цього питання є безпідставними та необґрунтованими, оскільки чинним законодавством не зобов`язано ВРП вчиняти такі дії.

98. Зокрема, положенням ч. 2 ст. 59 Закону № 1798-VIII передбачено, що розгляд подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом здійснюється Вищою радою правосуддя без виклику судді. У разі необхідності Вища рада правосуддя може викликати суддю для надання пояснень. Повідомлення про дату, час і місце розгляду відповідного клопотання направляється Генеральному прокурору або його заступнику невідкладно.

99. Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач здійснив свавільне втручання у право на повагу до приватного життя та у право мирно володіти майном, слід зазначити таке.

100. Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України зазначено, що, вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім`ї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

101. Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) зазначила, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

102. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 червня 2019 року у справі «Karl-Theodor Zu Guttenberg v. Germany» (заява № 14047/16, пункти 24-30) зазначив, що з огляду на те, що заявник був відомим громадським діячем, він не міг очікувати на такий самий захист його приватного життя, що й приватна особа, невідома для громадськості.

103. Гарантована статтею 62 Конституції України та пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97).

104. Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплені поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

105. Такі висновки містяться у рішенні Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 9901/486/18.

106. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що Вища рада правосуддя, приймаючи оскаржуване рішення, не здійснила свавільного втручання у право на повагу до приватного життя та у право мирно володіти майном ОСОБА_1 .

107. Інші доводи та обґрунтування позовних вимог не спростовують вищенаведені висновки Суду щодо відсутності підстав для скасування рішення Вищої ради правосуддя від 10 липня 2023 року № 701/0/15-23 «Про повернення подання заступника Генерального прокурора Войтенка А. Б. про надання згоди на утримання під вартою судді Брянківського міського суду Луганської області ОСОБА_1 ».

108. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

109. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

110. Верховний Суд, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

111. Відповідно до приписів статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 139, 244-250, 255, 266, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення буде складено протягом п`яти днів з дня оголошення його вступної та резолютивної частини.

Повний текст складено 05 березня 2024 року.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

С.Г. Стеценко,

В.М. Шарапа,

Т.Г. Стрелець,

А.А. Єзеров,

Л.В. Тацій,

Судді Верховного Суду