Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/5197/23 пров. № А/857/22961/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судова-Хомюк Н.М.,
суддів: Онишкевич Т.В.,
Сеник Р.П.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року у справі № 460/5197/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,-
суддя у І інстанції Поліщук О.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі - відповідач) у якому просить суд:
-визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові призначити позивачу пенсію за віком, при її призначенні вперше, відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020, 2021, 2022 роки;
-зобов`язати відповідача призначити позивачу з 06.01.2023 пенсію за віком, яка відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначається вперше, із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2020, 2021 та 2022 роки та з урахуванням підвищення розміру пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 04.11.2010 позивач отримує пільгову пенсію по Списку № 2, що була йому призначена відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII. Набувши право на призначення загальної пенсії за віком, позивач 05.01.2023 звернувся до відповідача із заявою про призначення такої пенсії з врахуванням частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 - показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення цього виду пенсії 2020, 2021, 2022 роки. Відповідач листом від 02.02.2023 повідомив, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у призначені пенсії протиправними та такими, що порушують право позивача на належний соціальний захист, а тому просить суд задовольнити позов.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за віком, яка відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначається вперше із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020, 2021, 2022 роки.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області призначити з 05.01.2023 ОСОБА_1 пенсію за віком, яка відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначається вперше, із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2020, 2021 та 2022 роки та із встановленням йому передбаченого ч. 1 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підвищення розміру пенсії за більш пізній вихід на пенсію за віком в розмірі 0,75% - за кожний повний місяць страхового стажу, починаючи з грудня 2015 року - місяця, наступного за місяцем досягнення пенсійного віку.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що позивач з 04.11.2010 вже отримує пенсію за віком, яка йому призначена на пільгових умовах за роботу в шкідливих і важких умовах праці, тому підстав для повторного призначення пенсії за віком по досягненню 60 річного віку із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено внески, за 2020-2022 роки немає.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти аргументів відповідача та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ в Рівненській області та з 29.12.2010 по досягненню 55 річного віку отримує пенсію на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII як особа, що працювала в шкідливих і важких умовах праці.
Позивач 05.01.2023 звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком із застосуванням ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення цього виду пенсії 2020, 2021, 2022 роки.
Листом від 02.02.2023 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що йому з 04.11.2010 відповідно до поданої заяви від 29.10.2010 призначено пенсію за віком за Списком № 2 після досягнення 55 років, а тому він реалізував своє право на пільгове пенсійне забезпечення за віком, тому підстав для призначення пенсії за віком після досягнення загальновстановленого пенсійного віку 60 років немає.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з вказаним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що умови отримання вказаного підвищення до пенсії позивачем дотримано, зокрема після досягнення ним 60 річного віку 03.11.2015 позивач продовжував працювати, до 05.01.2023 не звертався із заявою про призначення пенсії за віком, з його заробітної плати за повні 85 місяців страхового стажу (з грудня 2015 року по грудень 2022 року) утриманий єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, що відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону № 1058-IV дає йому право на отримання підвищення в розмірі 63,75% основного розміру пенсії.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, який набрав чинності з 01 січня 2004 року (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено, що громадяни України мають право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно частин першої, другої статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Згідно з положеннями ст. 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах за роботу в важких і шкідливих умовах праці станом дату призначення позивачу такої пенсії - 04.11.2010 був визначений п. «б» статті 13 Закону № 1788-XII та передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відтак, виплата пенсії на пільгових умовах праці за Списком № 2 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», не входить до правового регулювання цього Закону № 1058-IV, а регулюється виключно Законом України «Про пенсійне забезпечення», оскільки є спеціальною пенсією для конкретно визначеного кола осіб, які мають спеціальний стаж роботи, зокрема у важких і шкідливих умовах праці, перелік яких передбачений постановами Кабінету Міністрів України.
Згідно статті 10 Закону України № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до частини 3 статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч.1 ст.40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Частина 3 статті 45 Закону № 1058-IV встановлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-IV.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 з 04.11.2010 було призначено пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, зокрема досягнення іншого віку та наявність іншої кількості як загального, так і спеціального стажу.
05.01.2023 для призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV позивач звернувся вперше.
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-ІV врегульовано, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Станом на 05.01.2023 позивач досягнув 60 річного віку, мав загальний страховий стаж не менше 30 років та після призначення пенсії у 2010 році продовжував безперервно працювати, зокрема й по дату подання заяви.
Таким чином, отримуючи пенсію на пільгових умовах по Списку № 2 (порядок призначення якої регламентований Законом України «Про пенсійне забезпечення») позивач не користувався жодним із видів пенсій, встановлених Законом № 1058-ІV, тому звернувшись до відповідача із заявою від 05.01.2023 про призначення пенсії за віком, реалізував право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV вперше.
Згідно ч. 2 ст. 44 Закону № 1058-ІV призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Відповідач після набуття позивачем права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV автоматично її не призначив, у зв`язку з чим ОСОБА_1 05.01.2023 звернувся до нього із такою заявою про призначення пенсії за правилами Закону № 1058-IV.
Згідно з ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-ІV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:
Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 +... + Кз n);
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
При обрахунку пенсії за віком, яка призначалася позивачу вперше з 05.01.2023, відповідно до вимог ст. 40 Закону № 1058-ІV підлягає застосуванню показник середньої заробітної плати працівників в галузі економіки України за три календарні роки, що передують року відповідного призначення такої пенсії, тобто за 2020, 2021, 2022 роки, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія на пільгових умовах по Списку № 2.
Верховний Суд України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15) зазначив, що у випадку призначення особі пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалюючи постанову від 17 червня 2021 року у справі № 336/7438/16-а (2-а/336/53/3017) (адміністративне провадження № К/9901/17407/18) зазначив, що, оскільки позивачу з липня 2006 року призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а за призначенням пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач звернувся вперше у серпні 2016 року», а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача підстав для призначення йому з 01.08.2016 пенсії за віком, передбачену статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні за 2013-2015 роки, що передують року звернення за призначенням пенсії».
З 04.11.2010 позивачу було призначено пенсію на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV він 05.01.2023 звернувся вперше.
У випадку спірних правовідносин відповідач при розгляді заяви позивача від 05.01.2023 повинен був враховувати, що має місце перехід з пенсії на пільгових умовах за Списком №2, передбаченої Законом України «Про пенсійне забезпечення», на пенсію за віком, передбачену Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (тобто призначення пенсії за віком вперше).
Таким чином, Пенсійний орган зобов`язаний був призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, яка відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначається вперше, враховуючи показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії - пенсії за віком - за 2020, 2021, 2022 роки.
Оскільки позивач подав заяву про призначення пенсії за віком 05.01.2023, а тому, саме з цієї дати у відповідача виник обов`язок виплачувати йому пенсію за віком.
Згідно частини 1 статті 29 Закону №1058-VI особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, на такий відсоток: на 0,5% - за кожний повний місяць страхового стажу, починаючи з місяця, наступного за місяцем досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців; на 0,75% - за кожний повний місяць страхового стажу, починаючи з місяця, наступного за місяцем досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців.
Статтею 29 Закону №1058-IV встановлено пільги особам, які хоча й набули право на призначення пенсії за віком, проте продовжили працювати та сплачувати внески, фактично виявивши бажання отримувати пенсію цього виду з більш пізнього віку.
Верховний Суд у постанові від 17 травня 2019 року у справі №511/777/17 зазначив, що для збільшення розміру пенсії у зв`язку з відстрочкою її призначення необхідними умовами є досягнення пенсійного віку, встановленого Законом №1058-VI, та наявність страхового стажу, здобутого після досягнення пенсійного віку.
Верховний Суд у вказаній постанові вказав, що з аналізу ч. 1 ст. 29 Закону № 1058-IV вбачається, що право на встановлення передбаченого підвищення до пенсії виникає у осіб: які набули право на пенсію за віком за нормами Закону № 1058-IV (досягнули передбаченого віку та мали мінімальний необхідний стаж); виявили бажання після досягнення передбаченого віку працювати і отримувати пенсію за віком на умовах Закону № 1058-IV з більш пізнього віку.
Обов`язковими умовами для встановлення передбаченого ч. 1 ст. 29 Закону № 1058-IV підвищення є те, що особа після досягнення пенсійного віку не звернулась за призначенням цього виду пенсії, продовжувала працювати, сплачувати внески та не отримувати пенсію за віком.
Згідно трудової книжки Серії НОМЕР_1 , дата заповнення 22.04.1976, та відомостями персоніфікованого обліку згідно з довідкою форми ОК-5 підтверджується, що ОСОБА_1 , зокрема і в період з листопада 2010 року по грудень 2022 року включно продовжував працювати у ПрАТ «Рівненська фабрика нетканних матеріалів», а з його заробітної плати утримувався та перераховувався до Державного бюджету України єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Умови отримання вказаного підвищення до пенсії позивачем дотримано, зокрема після досягнення ним 60 річного віку 03.11.2015 позивач продовжував працювати, до 05.01.2023 не звертався із заявою про призначення пенсії за віком, з його заробітної плати за повні 85 місяців страхового стажу (з грудня 2015 року по грудень 2022 року) утриманий єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, що відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону № 1058-IV дає йому право на отримання підвищення в розмірі 63,75% основного розміру пенсії. Своєї позиції відповідач щодо наявності або ж відсутності підстав для встановлення вказаного підвищення пенсії позивачу, Пенсійний орган у листах, адресованих позивачу та у відзиві на позовну заяву не повідомив.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , яка йому призначається вперше з 05.01.2023, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року у справі № 460/5197/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 05 березня 2024 року
