Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2024 року ЛуцькСправа № 140/70/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до НОМЕР_2 прикордонного Волинського загону (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетині державного кордону України від 31.12.2023 №2948.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.12.2023 з метою здійснення перетину державного кордону з України до Республіки Польщі у міжнародному автомобільному пункті пропуску «Устилуг» позивачем було надано для проведення паспортного контролю посадовій особі Державної прикордонної служби України перелік необхідних документів для дозволу на виїзд закордон військовозобов`язаної особи, а саме: паспорт громадянина України для виїзду закордон свій та батька; посвідчення водія; зелена картка; технічний паспорт на авто; свідоцтво про народження; свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть матері; медичні документи батька; акт встановлення факту здійснення догляду №2559; розпорядження №518 Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, які на думку позивача є достатніми для перетину державного кордону згідно вимог чинного законодавства.
Однак, рішенням від 31.12.2023 №2948 відповідач відмовив ОСОБА_1 у перетині кордону на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України№ 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні», Закону України «Про затвердження Указу Президента України» «Про ведення воєнного стану в Україні від 24.02.2022», оскільки позивач тимчасово обмежений у праві виїзду з України у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону через ненадання на паспортний контроль документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, оскільки вважає, що жодним Законом не передбачено заборону виїзду громадян України за кордон.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач - 6 прикордонний Волинський загін (військова частина НОМЕР_1 ), заперечуючи проти позовних вимог, вказав, що в ході проведення бесіди з позивачем було встановлено, що метою виїзду позивача за межі України є те, що ОСОБА_1 здійснює супровід хворого батька, який потребує стороннього догляду на лікування за кордоном. Проте, надані позивачем при перетині державного кордону документи не давали підстав для прийняття правового рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України.
Відповідач зазначив, що спірне рішення було прийнято у зв`язку з ненаданням позивачем під час паспортного контролю документів, що підтверджують наявність у нього підстав для виїзду за кордон.
Вказує, що статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, згідно частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, серед яких ті, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю 1 чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати; опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю І групи, особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
У відповідності до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20, 22).
Відповідно до норм Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ №1487 від 30.12.2022, військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов`язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного; для резервістів - військовий квиток.
Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 29.11.2023 в справі №260/2807/22 було викладено наступну правову позицію: «При цьому, наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.»
Тобто, саме наявність відмітки про зняття або виключення з військового обліку у військово-обліковому документі підтверджує статус особи, як знятої або виключеної з військового обліку та встановлює відношення особи до військової служби. Військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, під час перетинання державного кордону України крім документів, зазначених у статті 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян» мають надати військово-облікові документи, що підтверджують статус військовозобов`язаної особи, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на виїзд з України. Однак, у військово - облікових документах позивача було зазначено, що він перебуває на військовому обліку з 1994 року, у відповідності до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не уточнені військово - облікові дані та відсутня відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, вказує, що позивачем не були надані підтверджуючі документи того, що батько позивача потребує лікування або прийому до клініки для проходження лікування чи обстеження за кордоном.
З наведених підстав відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним та просить відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
31.12.2023 з метою здійснення перетину державного кордону з України до Республіки Польщі у міжнародному автомобільному пункті пропуску «Устилуг» громадянином України ОСОБА_1 для проведення паспортного контролю посадовій особі Державної прикордонної служби України було надано пакет необхідних документів для дозволу на виїзд закордон військовозобов`язаної особи, а саме: паспорт громадянина України для виїзду закордон серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 (батька); посвідчення водія; зелена картка; технічний паспорт на авто; свідоцтво про народження; свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть матері; медичні документи батька ОСОБА_2 ; акт встановлення факту здійснення догляду №2559; розпорядження №518 Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації.
Однак 31.12.2023 уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону - начальником відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_3 було прийнято рішення №2948 про відмову в перетині державного кордону України громадянину України ОСОБА_2 з причини того, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні, а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022», громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону (а. с. 20-21).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
Стаття 19 Конституції України закріплює, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до вимог статей 6, 10, 27, 28 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні, є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Однією із функцій Держприкордонслужби відповідно до чинного законодавства, є здійснення прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710).
Згідно з частинами першою-другою статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до частини третьої статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль здійснюється щодо, зокрема, осіб, які перетинають державний кордон.
Частиною першою статті 5 Закону №1710 встановлено, що прикордонний контроль і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів та вантажів здійснюються: 1) у пунктах пропуску через державний кордон; 2) поза пунктами пропуску у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті; 3) на території суміжних держав у порядку, передбаченому статтею 26 цього Закону.
Згідно з частинами першою-третьою статті 6 Закону №1710 перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону №1710 іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону №1710).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначення випадків тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв`язання спорів у цій сфері врегульовано Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-XII (далі - Закон №3857).
Згідно з статтею 1 Закону №3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
Статтею 6 Закону №2857 встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.
10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.
Отже, вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану.
Як зазначено вище, спірним рішенням позивачу було відмовлено у перетинанні державного кордону у зв`язку з дією Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та ненадання позивачем під час паспортного контролю документів, що підтверджують наявність у нього підстав для виїзду за кордон, з приводу чого суд зазначає таке.
У зв`язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, який продовжено до 25 квітня відповідно до Закону №2119-IX та Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» воєнний стан продовжено на 30 діб із 05 годин 30 хвилин 25.04.2022, відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022 №2263-ІХ воєнний стан продовжено з 05 годин 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб та відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.08.2022 №2500-ІХ воєнний стан продовжено з 05 годин 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07.11.2022 №757/2022 (затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2023 №58/2023 (затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 19.02.2023 строком на 90 діб. Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» (затверджено Законом України від 27.07.2023 №3275-IX), яким строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 строком на 90 діб (тобто до 15.11.2023). Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» (затверджено Законом України від 08.11.2023 №3429-IX), яким строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 16.11.2023 строком на 90 діб (тобто до 14.02.2024).
Востаннє Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14.02.2024 строком на 90 діб до 14.05.2024.
Суд зазначає, що пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі-Закон №389, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону N 389 воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з статтею 2 Закону №389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Так, пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455, передбачено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Згідно з пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі-Порядок №57), у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі-Закон №3543, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або- частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону України №3543 визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Поряд з цим статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, згідно частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:
заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі. які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;
жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;
жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю І чи II групи,
усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років.
зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду,
які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю 1 чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.
опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю І групи, особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
жінки та чоловіки, які мають неповнолітню дитину (дітей) і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу,
народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України. Національної поліції України, Бюро економічної безпеки України. Національного антикорупційного бюро України. Державного бюро розслідувань. Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України,
інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання
Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти:
наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;
жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа:
військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення,
працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення,
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в та терористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами;
жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син. донька, батько, мати. дід. баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів Із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Отже, Законом №3543 визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.
У відповідності до вимог статей 20 та 22 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі-Закон №2232) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
При цьому пунктом 2 Правил №57 передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, відповідно до затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 Положення, є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі-Положення №154).
Пунктом 9 Положення №154 передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам.
Відповідно до норм Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (далі Порядок №1487)військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Згідно з пунктом 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов`язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного; для резервістів - військовий квиток.
Законом №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка також надається військовозобов`язаним, зокрема, - які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Наведене дає підстави для висновку про те, що позивач, у відповідності до абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації як особа, яка має батька із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Поряд з цим наявність у позивача права на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому беззаперечного права на перетинання державного кордону для виїзду з України.
Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 29.11.2023 у справі № 260/2807/22 було викладено наступну правову позицію: «При цьому, наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.»
Таким чином, саме наявність відмітки про зняття або виключення з військового обліку у військово-обліковому документі підтверджує статус особи, як знятої або виключеної з військового обліку та встановлює відношення особи до військової служби.
У відповідності до норм чинного законодавства, військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, під час перетинання державного кордону України крім документів, зазначених у статті 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян» мають надати військово-облікові документи, що підтверджують статус військовозобов`язаної особи, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на виїзд з України.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачем при перетині кордону не було надано документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, а також, те що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Як вбачається з письмових пояснень начальника відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшого лейтенанта ОСОБА_4 , у військово - облікових документах ОСОБА_5 було зазначено, що він перебуває на військовому обліку з 1994 року та у відповідності до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не уточнені військово - облікові дані та відсутня відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, згідно пункту 2 Порядку №57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
У відповідності до абзацу 9 пункту 2-1 Порядку№57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи, які потребують постійного догляду, - у супроводі одного із членів сім`ї першого ступеня споріднення (у значенні, наведеному у підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України) за наявності документів, що підтверджують родинні зв`язки, та висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу у постійному сторонньому догляді або у супроводі особи, яка здійснює постійний догляд за зазначеними особами, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу у постійному сторонньому догляді та акта встановлення факту здійснення догляду.
Як уже встановлено судом, позивачем здійснює догляд за батьком ОСОБА_2 та 31.12.2023 здійснював його супровід, як особи, яка потребує стороннього догляду на лікування за кордон
Поряд із тим, підтверджуючих документів щодо необхідності лікування ОСОБА_2 або прийому до клініки для проходження лікування чи обстеження за кордоном позивачем надано не було. Протилежного суду не надано.
Щодо посилань позивача на те, що на момент виникнення спірних правовідносин жодним Законом не встановлено заборону виїзду громадян України за кордон, то суд не приймає до уваги такі посилання, оскільки відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63цієї Конституції.
Право особи на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, закріплене статтею 33 Конституції України, не передбачено у вичерпному переліку прав та свобод, закріпленому частиною другою статті 64 Конституції України, а отже, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
У свою чергу, відповідно до пункту шостого частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач під час проходження паспортного контролю надав документи, які б вказували надання позивачу відстрочки від призову на строкову військову службу, та які б надавали йому право на виїзд за межі України в умовах воєнного стану (підтверджуючі документи на лікування за кордоном батька ОСОБА_2 ).
У зв`язку з цим, суд вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у перетинанні державного кордону на підставі спірного рішення.
На переконання суду, у спірних відносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому, правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.
Водночас суд зазначає, що у разі незмінності в період дії правового режиму воєнного стану в Україні законодавства, яке регулює спірні відносини, та за наявності у позивача вказаних документів, які б беззаперечно підтверджували підставу для виїзду закордон, позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право виїзду за межі України.
Також суд зазначає, що оскаржуване рішення про заборону виїзду є разовим і при пред`явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України за наявності на це законних підстав.
Відповідно до положень першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи позивачем не було доведено наявності у нього документів, які підтверджують підставу для виїзду за кордон, у той час як відповідач надав суду докази того, що його спірне рішення було прийнято у межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначені законодавством України, внаслідок чого підстави для скасування такого рішення відсутні.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати суд залишає за позивачем.
Керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
СуддяО.А. Лозовський
