ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/16185/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - Войтюк Д. В.,

відповідача - Лифар О. Ю., Стилик О. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Чинчин О. В.

від 05.07.2023 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Гончаров С. А., Тищенко А. І., Тищенко О. В.

від 22.11.2023

за позовом Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО"

до Державного підприємства "Енергоринок"

про стягнення 1 074 777 050,44 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Енергоринок" про стягнення 1 074 777 050,44 грн, з яких 1 001 664 710,73 грн - заборгованість за отриману електричну енергію, 14 049 212,12 грн - пеня, 41 105 792,29 грн - інфляційні втрати та 17 957 335,33 грн - 3% річних.

Позов мотивовано неналежним виконанням договірних зобов`язань у частині своєчасної оплати за отриману електричну енергію відповідно до договору №3304/01 від 31.01.2006.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

31 січня 2006 року між Державним підприємством "Енергоринок" та Приватним акціонерним товариством "Укргідроенерго" було укладено договір №3304/01 від 31.01.2006, відповідно до якого Приватне акціонерне товариство "Укргідроенерго" зобов`язалося продавати, а Державне підприємство "Енергоринок" зобов`язалося купувати електроенергію за двоставочним тарифом, вироблену на гідроелектростанціях Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО", та здійснювати її оплату відповідно до умов даного договору.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що Приватне акціонерне товариство "Укргідроенерго" зобов`язується продавати, а Державне підприємство "Енергоринок" зобов`язується купувати всю вироблену електроенергію на гідроелектростанціях Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО", за винятком електроенергії, яка використовується Приватним акціонерним товариством "Укргідроенерго" на власні потреби своїх гідроелектростанцій, через точки; поставки - межі балансової належності електричних мереж, що визначені в актах розмежування балансової належності електричних мереж і експлуатаційної відповідальності (додаток №3 договору). Перелік місць встановлення приладів та систем розрахункового обліку (точок обліку електричної енергії) наведено у додатку №1 до даного договору. Однолінійні схеми розташування приладів розрахункового обліку наведені у додатку №1 та №2 до даного договору. Тимчасово, до моменту врегулювання на рівні НКРЕ України питання щодо оплати Приватному акціонерному товариству "УКРГІДРОЕНЕРГО" за роботу його обладнання в режимі синхронного компенсатора як за надання системної послуги, до обсягів електроенергії, яку Приватне акціонерне товариство "Укргідроенерго" продає Державному підприємству "Енергоринок", включаються обсяги споживання електроенергії гідрогенераторами Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО", що працюють в режимі синхронного компенсатора.

Відповідно до пункту 4.1 договору оплата вартості електричної енергії, купленої Державним підприємством "Енергоринок" у Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО", що визначена згідно із пунктом 2.4 даного договору, здійснюється грошовими коштами, які перераховуються на поточний рахунок Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" (для розрахунків за куплену електроенергію) та на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (для розрахунків з податку на додану вартість). За згодою сторін оплата вартості електричної енергії, купленої Державним підприємством "Енергоринок" у Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО", може також здійснюватися іншими формами, що передбачені чинним законодавством. Платіж на поточний рахунок із спеціальним режимом використання є невід`ємною частиною оплати вартості електричної енергії, купленої Державним підприємством "Енергоринок" у Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО", що визначена відповідно до пункту 2.4 даного договору.

За приписами пунктів 5.5.1, 5.5.2 договору Державне підприємство "Енергоринок" зобов`язане купувати відповідно до умов статті 3 даного договору, електроенергію, яка відпускається Приватним акціонерним товариством "УКРГІДРОЕНЕРГО" за двоставочним тарифом. Здійснювати своєчасну оплату вартості електричної енергії, купленої Державним підприємством "Енергоринок" у Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО", що визначена згідно із пунктом 2.4 даного договору грошовими коштами та іншими формами платежу, що не суперечить законодавству України. При цьому зобов`язання Державного підприємства "Енергоринок" щодо сплати грошовими коштами вартості електричної енергії чітко обмежуються наявними на поточному рахунку із спеціальним режимом використання Державним підприємством "Енергоринок" грошовими коштами, які відповідно до алгоритму ОРЕ підлягають перерахуванню Приватному акціонерному товариству "УКРГІДРОЕНЕРГО".

Додатковою угодою №16199/01 до договору від 28.12.2018 сторони погодили викласти пункт 8.4 договору в наступній редакції: договір вступає в силу з 01.02.2006 та діє до 30.06.2019.

На виконання умов договору №3304/01 від 31.01.2006 позивач щомісячно за період з грудня 2014 року по червень 2019 року передавав, а відповідач отримував електричну енергію, що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії, зокрема, від 31.12.2014 на суму 238099604,57 грн, від 31.01.2015 на суму 299713698,44 грн, від 31.03.2015 на суму 303517971,98 грн, від 30.04.2015 на суму 557211795,95 грн, від 31.08.2015 на суму 434455614,36 грн, від 31.12.2015 на суму 596094574,79 грн, від 31.01.2016 на суму 465351220,36 грн, від 30.04.2016 на суму 664509240,62 грн, від 31.05.2016 на суму 675340700,56 грн, від 31.12.2016 на суму 644916671,89 грн, від 31.01.2017 на суму 666211247,81 грн, від 30.04.2017 на суму 535010051,02 грн, від 31.05.2017 на суму 534598474,66 грн, від 31.01.2019 на суму 632530628,28 грн, від 31.03.2019 на суму 601196866,73 грн, від 31.05.2019 на суму 588202999,51 грн, від 30.06.2019 на суму 534427845,60 грн, а загалом на суму в розмірі 8 971 389 477,13 грн.

Листами №1-5/623 від 07.08.2017, №17/2814 від 11.06.2018, №17/3061 від 09.07.2019 позивач звертався до відповідача із повідомленнями щодо погашення заборгованості за договором №3304/01 від 31.01.2006, в яких зазначав про наявність заборгованості та необхідність її погашення, або направлення пропозиції механізму розрахунку, що дозволить погасити (зменшити) зазначену заборгованість.

У відповідь на вказані листи відповідач листами №01/29-1716 від 10.02.2017, №01/26-8118 від 20.06.2018 та №07/44-16044 від 02.08.2019 повідомив Приватне акціонерне товариство "УКРГІДРОЕНЕРГО" про здійснення погашення заборгованості за поставлену електроенергію лише відповідно до алгоритмів, затверджених постановами НКРЕКП, і жодним чином не може вплинути на перерахування коштів та їх обсяги.

Заявою про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №17/4026 від 05.09.2019 Приватне акціонерне товариство "УКРГІДРОЕНЕРГО" повідомило Державне підприємство "Енергоринок" про припинення зобов`язань Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" перед Державним підприємством "Енергоринок" щодо сплати заборгованості в сумі 173 884 531,31 грн, в тому числі ПДВ 28 980 755,22 грн, за придбану електричну енергію в червні 2019 року за договором від 31.01.2006 №3304/01 у повному обсязі та частково в сумі 173 884 531,31 грн, в тому числі ПДВ 28 980 755,22 грн, припинення зобов`язань Державного підприємства "Енергоринок" перед Приватним акціонерним товариством "УКРГІДРОЕНЕРГО" щодо сплати заборгованості в сумі 357 398 347,29 грн, в тому числі ПДВ 59 566 391,22 грн, за придбану електроенергію в червні 2019 року за договором від 31.01.2006 №3304/01 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Після зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 173 884 531,31 грн, в тому числі ПДВ 28 980 755,22 грн:

- зобов`язання Державного підприємства "Енергоринок" зі сплати Приватному акціонерному товариству "УКРГІДРОЕНЕРГО" за куплену електричну енергію в червні 2019 року зменшуються на суму 173 884 531,31 грн, в тому числі ПДВ 28 980 755,22 грн, а заборгованість за куплену електричну енергію в червні 2019 року погашена частково і становить 183 513 815,98 грн, в тому числі ПДВ 30 585 636,00 грн;

- зобов`язання Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" зі сплати Державному підприємству "Енергоринок" за куплену електричну енергію в червні 2019 року припинено в повному обсязі, а заборгованість Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" перед Державним підприємством "Енергоринок" погашена в повному обсязі.

Відповідно до акта звірки розрахунків №04/32-18123 від 21.10.2019 (станом на кінець дня 30.09.2019) заборгованість Державного підприємства "Енергоринок" перед Приватним акціонерним товариством "УКРГІДРОЕНЕРГО" за договором №3304/01 від 31.01.2006 становить за даними відповідача 1 175 549 242,04 грн, за даними позивача - 1 001 664 710,73 грн, у графі розходження зазначено: в бухгалтерському обліку Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" відображено господарську операцію щодо зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 173 884 531,31 грн на підставі заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 05.09.2019 №17/4026.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 закрито провадження у справі № 910/16185/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" до Державного підприємства "Енергоринок" в частині стягнення заборгованості у розмірі 9 346 523,94 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами. Позов Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" задоволено частково: присуджено до стягнення з Державного підприємства "Енергоринок" на користь Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" заборгованість у розмірі 992 318 186,79 грн, 3% річних у сумі 17 957 335,33 грн, інфляційні у розмірі 41 105 792,29 грн, пеню у сумі 13 987 236,24 грн, судовий збір у розмірі 672 311,23 грн, судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у сумі 2 353 089,30 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- підстави позовів у справі №910/10576/17 та у справі №910/16185/19 є різними, тому відсутні правові підстави для закриття провадження у справі згідно із пунктом 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України;

- заборгованість відповідача перед позивачем, що утворилася за договором, підлягає погашенню у спеціальному порядку, визначеному державою, однак за відсутності підтвердженої учасниками заборгованості, застосування до спірних правовідносин Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" буде можливе за умови підтвердження такої заборгованості відповідним рішенням суду;

- рішенням Господарського суду Київської області від 06.02.2020 у справі № 911/2560/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 та постановою Верховного Суду від 19.08.2020, визнано недійсним з моменту його вчинення односторонній правочин про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, вчинений Приватним акціонерним товариством "УКРГІДРОЕНЕРГО" у формі заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 05.09.2019 №17/4026;

- заборгованість Державного підприємства "Енергоринок" перед Приватним акціонерним товариством "УКРГІДРОЕНЕРГО" за договором №3304/01 від 31.01.2006 становить 1 175 549 242,04 грн. При зверненні до суду з даним позовом Приватним акціонерним товариством "УКРГІДРОЕНЕРГО" заявлено до стягнення з Державного підприємства "Енергоринок" заборгованості у розмірі 1 001 664 710,73 грн. Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог, а тому суд розглядає вимоги позивача в межах заявленої суми;

- враховуючи те, що грошові кошти у розмірі 9 346 523,94 грн були перераховані відповідачем позивачу після відкриття провадження у даній справі 25.11.2019, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі №910/16185/19 в частині стягнення 9 346 523,94 грн - суми основної заборгованості у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами. Таким чином, заборгованість Державного підприємства "Енергоринок" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРГІДРОЕНЕРГО" за договором №3304/01 від 31.01.2006 становить 992 318 186,79 грн;

- відповідач, в порушення норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив оплату вартості купленої електроенергії в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 992 318 186,79 грн суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;

- суд, перевіривши розрахунок 3% річних за період з 16.01.2017 по 11.11.2019 у розмірі 17 957 335,33 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі;

- суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з 16.01.2017 по 11.11.2019 у розмірі 41 105 792,29 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі;

- суд, перевіривши розрахунок пені за період з 16.04.2019 по 16.08.2019 у розмірі 14 049 212,12 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком позивача в частині здійснення нарахування пені на різні суми заборгованості за один й той самий день - 16.07.2019, що є неприпустимим при здійсненні розрахунку. За таких підстав, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 16.04.2019 по 16.08.2019 у розмірі 13 987 236,24 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Енергоринок" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі № 910/16185/19 повністю та ухвалити нове рішення, яким:

- закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості за електричну енергію, куповану у грудні 2014 року, січні, березні, квітні, серпні, грудні 2015 року, січні, квітні, травні, грудні 2016 року на суму 544 258 145,23 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України;

- закрити провадження в частині сплаченої заборгованості в розмірі 9 346 523,94 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України;

- відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" в повному обсязі.

Постановою від 22.11.2023 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі № 910/16185/19.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що:

- заборгованість відповідача перед позивачем, що утворилася за договором, підлягає погашенню у спеціальному порядку, визначеному державою, однак за відсутності підтвердженої учасниками заборгованості, застосування до спірних правовідносин Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" буде можливе за умови підтвердження такої заборгованості відповідним рішенням суду;

- суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про закриття провадження у справі №910/16185/19 в частині стягнення 9 346 523,94 грн - суми основної заборгованості у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором №3304/01 від 31.01.2006 становить 992 318 186,79 грн;

- матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження оплати відповідачем позивачу грошових коштів в розмірі 992 318 186,79 грн;

- перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період прострочки з 16.01.2017 по 11.11.2019 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі;

- перевіривши розрахунок пені за період з 16.04.2019 по 16.08.2019 у розмірі 14 049 212,12 грн колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення цієї позовної вимоги, у зв`язку з невірним розрахунком позивача в частині здійснення нарахування пені на різні суми заборгованості за один й той самий день - 16.07.2019, що є помилковим при здійсненні розрахунку;

- підстави позовів у справі №910/10576/17 та у справі №910/16185/19 є різними, тому відсутні правові підстави для закриття провадження у справі згідно із пунктом 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункти 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- при ухваленні постанови Північним апеляційним господарським судом не враховано висновки Верховного Суду щодо остаточності судового рішення, викладені у постановах від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 26.11.2019 та від 26.01.2021 у справі № 922/643/19, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17. При цьому скаржник зауважує, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини 1 статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 2 статті 175 цього Кодексу. Так, обставиною, яка є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, є рішення суду, що набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Державне підприємство "Енергоринок" зазначає, що Господарським судом міста Києва розглядалася справа № 910/10576/17 (скаржником помилково зазначено № 910/10576/19) за позовом Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" до Державного підприємства "Енергоринок" про стягнення заборгованості за електричну енергію за грудень 2014 року, січень, березень, квітень, серпень, грудень 2015 року, січень, квітень, травень, грудень 2016 року на підставі договору електричної енергії № 3304/01 від 31.01.2006, за результатом розгляду якої у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі у зв`язку із відсутністю порушень Державним підприємством "Енергоринок" умов договору та вимог спеціального законодавства щодо порядку проведення розрахунків на ОРЕ. Скаржник зауважує, що під час розгляду справи № 910/16185/19, в порушення вимог процесуального законодавства, неправомірно відмовлено в закритті провадження в частині стягнення заборгованості за вказані періоди, адже предмет позову у справі № 910/10576/17 та у справі № 910/16185/19 є аналогічним, а факти, що досліджувались судами, ідентичними. Наведене, на думку скаржника, призвело до порушення положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України;

- обґрунтовуючи необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.02.2022 у справі № 910/4216/20, від 15.06.2022 у справі № 910/9947/19, від 02.06.2023 у справі № 910/9796/19, від 20.09.2023 у справі № 910/3012/20, на які послався Північний апеляційний господарський суд у постанові від 22.11.2023 у цій справі (пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), Державне підприємство "Енергоринок" зазначає про необхідність виправлення раніше допущених передчасних підходів до невірного тлумачення та неправильного застосування норм Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" в частині механізмів погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії до 01.07.2019, та нібито обов`язковості підтвердження заборгованості учасників спірних правовідносин виключно за рішенням суду. Викладаючи мотиви необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, скаржник посилається, зокрема, на окрему думку судді Верховного Суду Стратієнко Л. В., викладену у цій справі.

- суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили умови договору № 3304/01 від 31.01.2006 та не надали правової оцінки фактам належного виконання відповідачем умов цього договору, в тому числі пункту 4.2, який регламентує порядок оплати за куповану електричну енергію; відсутності у матеріалах справи доказів порушення зі сторони відповідача норм Закону України "Про електроенергетику"; відсутності обов`язку відповідача сплачувати за куповану електричну енергію у спосіб, який не передбачено нормами спеціального законодавства у сфері енергетики.

Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, від 16.06.2020 у справі №911/1465/19, від 13.07.2021 у справі №910/19272/20, щодо вимог про встановлення певних фактів господарськими судами.

Приватне акціонерне товариство "УКРГІДРОЕНЕРГО" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У період дії укладеного між сторонами договору був чинним Закон України "Про електроенергетику".

Відповідно до статті 4 Закону України "Про електроенергетику" регулювання відносин в електроенергетиці має особливості, визначені цим законом. Ці особливості викликані об`єктивними умовами функціонування галузі: постійним і безперервним збалансуванням виробництва і споживання електричної енергії, для забезпечення якого встановлюється єдине централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаною енергетичною системою України; централізованим теплопостачанням споживачів теплоелектроцентралями і котельнями, які входять до об`єднаної енергетичної системи України.

За приписами статті 5 Закону України "Про електроенергетику" державна політика в електроенергетиці базується на таких, зокрема, принципах: державного регулювання діяльності в електроенергетиці та додержання єдиних державних норм, правил і стандартів усіма суб`єктами відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Частинами 1 та 4 статті 14 Закону України "Про електроенергетику" визначено, що в електроенергетиці України діє єдина централізована диспетчерська система оперативно-технологічного управління виробництвом, передачею, розподілом та постачанням електричної енергії. Функції централізованого диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об`єднаною енергетичною системою України та організацію паралельної роботи з енергетичними системами інших держав виконує державне підприємство, яке визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в електроенергетичному комплексі. Централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління поширюється на суб`єкти господарської діяльності, об`єкти електроенергетики яких підключені до об`єднаної енергетичної системи України. Державне підприємство, що здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаною енергетичною системою України, є системним оператором та виконує функції, визначені цим законом та Законом України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України".

Відповідно до частини 12 статті 15 Закону України "Про електроенергетику" оптовий ринок електричної енергії України функціонує з додержанням таких вимог: всі учасники оптового ринку електричної енергії укладають договори купівлі-продажу електричної енергії з суб`єктом господарської діяльності, який здійснює оптове постачання електричної енергії відповідно до договору, на підставі якого створюється оптовий ринок електричної енергії; у кожному розрахунковому періоді (місяці) забезпечується оплата вартості електричної енергії та послуг, закуплених у цьому періоді оптовим постачальником електричної енергії, у рівному відсотку кожній енергогенеруючій компанії (за винятком суб`єктів господарювання, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - мікро-, міні- та малим гідроелектростанціям) та підприємству, яке здійснює централізоване диспетчерське управління об`єднаною енергетичною системою України і передачу електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами. Ця оплата забезпечується з урахуванням остаточних платежів відповідно до договору, на підставі якого створено оптовий ринок електричної енергії.

У спірний період порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії було врегульовано у статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", відповідно до якої для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію енергопостачальники, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи, постачальники універсальних послуг, постачальники "останньої надії" та оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Для проведення розрахунків з погашення заборгованості за спожиту електричну енергію з використанням механізмів погашення заборгованості, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", енергопостачальники, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, і оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установі уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості. Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання в уповноваженому банку для зарахування коштів за електричну енергію затверджується та доводиться до відома споживачів національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

З огляду на зазначене, проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії України в період дії Закону України "Про електроенергетику" здійснювалося лише через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання та виключно на підставі алгоритму розподілу коштів, який встановлювався НКРЕКП та був обов`язковим для виконання як позивачем так і відповідачем.

Особливістю розрахунків між сторонами спору за договором було те, що розпорядження коштами, що накопичувалися на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання відповідача, здійснювалося НКРЕКП у межах наданих їй повноважень шляхом затвердження обов`язкових для виконання постанов, якими встановлювався алгоритм розподілу коштів. Відповідач самостійно не приймав рішень щодо розпорядження такими грошовими коштами.

Отже, до 01.07.2019 відповідач у відносинах з позивачем діяв згідно з умовами договору та вимогами чинного на той час законодавства, здійснюючи розрахунок відповідно до затверджених НКРЕКП алгоритмів.

Водночас 01.07.2019 набув чинності Закон України "Про ринок електричної енергії", за змістом пункту 23 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнається таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про електроенергетику".

Відповідно до пункту 2 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" з 01.07.2019 почав діяти балансуючий ринок та ринок допоміжних послуг, ринок "на добу наперед" та внутрішньодобовий ринок, двосторонні договори.

Оптовий постачальник електричної енергії, тобто відповідач, провадить діяльність до повного погашення своєї кредиторської та дебіторської заборгованості за електричну енергію (пункт 15 Розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії").

Частиною 16 Розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо особливостей погашення заборгованості за електричну енергію, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії.

Таким законом є ухвалений 17.06.2020 Верховною Радою України Закон України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", яким передбачено перелік механізмів погашення заборгованості, що утворилась на оптовому ринку електричної енергії.

Зазначений Закон набрав чинності 16.07.2020 та визначає правові, економічні та організаційні засади, пов`язані з погашенням заборгованості, що утворилася на ОРЕ, та метою якого є повне погашення заборгованості, що утворилася на ОРЕ, шляхом застосування механізмів, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії":

- заборгованість - це сума коштів, що виникла до 01.07.2019, підтверджена учасниками та підлягає сплаті відповідно до укладених договорів і судових рішень;

- підтвердження заборгованості - це процес встановлення та уточнення сум заборгованості учасниками, за результатами якого складається акт про наявність та розмір заборгованості;

- оптовий постачальник електричної енергії - це Державне підприємство "Енергоринок", утворене для забезпечення функціонування оптового ринку електричної енергії України;

- процедура погашення заборгованості - це комплекс необхідних заходів, спрямований на остаточне врегулювання кредиторської та дебіторської заборгованості на оптовому ринку електричної енергії, а також припинення діяльності оптового постачальника електричної енергії.

Статтею 2 вказаного Закону регламентовані заходи щодо погашення заборгованості на ОРЕ. Учасники здійснюють погашення заборгованості шляхом:

1) застосування процедури взаєморозрахунків з використанням механізмів, передбачених статтею 3 цього закону;

2) погашення (списання) заборгованості відповідно до статті 4 цього закону.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" з метою забезпечення механізму погашення (списання) заборгованості, передбаченого частиною першою цієї статті:

1) Кабінет Міністрів України в місячний строк після набрання чинності цим Законом приймає рішення про збільшення статутного фонду та/або капіталу виробників електричної енергії державної форми власності та акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого належать державі, яке здійснює функції оператора системи передачі, за рахунок емісії та внесення до статутного фонду та/або капіталу облігацій внутрішньої державної позики на суму заборгованості, передбаченої до погашення (списання) частиною першою цієї статті. Умови емісії та цільове призначення облігацій внутрішньої державної позики затверджуються Кабінетом Міністрів України;

2) виробники електричної енергії державної форми власності та акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, яке здійснює функції оператора системи передачі, подають до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, підтверджений листом Державного підприємства "Енергоринок" розрахунок суми дебіторської заборгованості, що підлягає погашенню (списанню) в обсязі, передбаченому частиною першою цієї статті, для емісії такого самого обсягу облігацій внутрішньої державної позики.

Згідно із частиною 5 статті 4 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" погашення (списання) заборгованості здійснюється учасниками на підставі примірних договорів відповідно до окремих порядків, що затверджуються Кабінетом Міністрів України в місячний строк після набрання чинності цим законом.

Кредиторська або дебіторська заборгованість Державного підприємства "Енергоринок", що залишилася після проведення процедури погашення заборгованості, списується учасниками, після чого Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо припинення Державного підприємства "Енергоринок" (частина 1 статті 6 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії").

Натомість, як встановили суди попередніх інстанцій, станом на час ухвалення рішення місцевим господарським судом, такий порядок Кабінетом Міністрів України не розроблений, тобто відсутній механізм погашення заборгованості, яка наразі існує.

Крім того, як зазначено в статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", процедура погашення заборгованості - це комплекс необхідних заходів, спрямований на остаточне врегулювання кредиторської та дебіторської заборгованості на оптовому ринку електричної енергії. Заборгованість - це сума коштів, що виникла до 01.07.2019, підтверджена учасниками та підлягає сплаті відповідно до укладених договорів і судових рішень.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем, що утворилася за договором, підлягає погашенню у спеціальному порядку, визначеному державою. Втім, за відсутності підтвердженої учасниками заборгованості, застосування до спірних правовідносин Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" буде можливе за умови підтвердження такої заборгованості відповідним рішенням суду. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.02.2022 у справі №910/4216/20, від 02.06.2023 у справі №910/9796/19 та від 20.09.2023 у справі № 910/3012/20.

Поряд з цим, як зазначив Верховний Суд у постановах від 15.06.2022 у справі №910/9947/19, від 02.06.2023 у справі №910/9796/19 та від 20.09.2023 у справі № 910/3012/20 Закон України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" допускає можливість звернення з позовом до Державного підприємства "Енергоринок" про стягнення заборгованості, оскільки заборгованістю є сума коштів, що виникла до 01.07.2019, підтверджена учасниками та підлягає сплаті, зокрема відповідно до судових рішень.

Також, Верховний Суд у зазначених постановах вказав на те, що Закон України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", який визначає правові, економічні та організаційні засади, пов`язані з погашенням заборгованості, що утворилася на ОРЕ, не встановлює будь-яких заборон або обмежень щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість, що виникла у Державного підприємства "Енергоринок" до 01.07.2019.

З огляду на зазначене, Законом України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" не передбачено будь-яких обмежень або заборони для позивача щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості та інших нарахувань, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, Верховний Суд зауважив на тому, що право позивача вимагати судового захисту щодо стягнення заборгованості, яка утворилася до 01.07.2019, не може бути обмежене після набуття чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", адже запроваджені ним процедури можуть бути застосовані і щодо погашення заборгованості, встановленої судовим рішенням, про що прямо зазначено у пункті 3 частини першої статті 1 цього Закону, і, що кореспондується з пунктом 10 статті 2 вказаного Закону, відповідно до якого на період його дії підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо оптового постачальника електричної енергії.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що станом на день звернення з позовом до суду позивач виконав свій обов`язок з продажу електроенергії у повному обсязі, однак, у свою чергу, відповідач не повністю розрахувався за куплену електроенергію. Факт наявності основної заборгованості за договором відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, доказів оплати суми основного боргу відповідачем не надано.

Суд зазначає, що приймаючи оскаржувані судові рішення у даній справи, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, врахували висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 02.06.2023 у справі №910/9796/19, та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.02.2022 у справі №910/4216/20, від 15.06.2022 у справі №910/9947/19, від 20.09.2023 у справі № 910/3012/20, та відповідно, обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості та нарахованих на неї 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Позивач, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказав на необхідність відступлення від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2023 у справі №910/9796/19, та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.02.2022 у справі №910/4216/20, від 15.06.2022 у справі №910/9947/19, від 20.09.2023 у справі № 910/3012/20.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Відповідно до частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Суд зазначає, що у наведених скаржником постановах Верховний Суд послідовно та вже неодноразово висловлював в подібних правовідносинах висновки про можливість визначення та погашення заборгованості у порядку Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" у спосіб ухвалення судового рішення за наслідками розгляду судового спору, як одного із визначених цим Законом заходів, спрямованих на її погашення, поряд з цим зазначивши, що погашення (списання) заборгованості здійснюється учасниками також і на підставі примірних договорів відповідно до окремих порядків, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, які, однак, наразі не розроблені.

Такі висновки є чіткими, зрозумілими, послідовними та сприяють однозначному застосуванню норм матеріального права.

Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків та не містять вагомих причин, які можуть бути підставою для відступу від цих висновків.

При цьому Верховний Суд зазначає про те, що окрема думка судді не має статусу судового рішення, а саме лише посилання скаржника в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на наявність такої (окремої думки судді) є недостатнім обґрунтуванням необхідності відступу від висновку Верховного Суду.

Отже, наразі колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати для відступу від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2023 у справі №910/9796/19, та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.02.2022 у справі №910/4216/20, від 15.06.2022 у справі №910/9947/19, від 20.09.2023 у справі № 910/3012/20.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

З приводу доводів скаржника стосовно того, що заявлена до стягнення заборгованість за грудень 2014 року, січень, березень, квітень, серпень, грудень 2015 року, січень, квітень, травень, грудень 2016 року вже була предметом спору в межах справи №910/10576/17, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав для закриття провадження в цій частині, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини 1 статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 2 статті 175 цього Кодексу.

У пункті 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Отже, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Передумовою для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України є наявність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Проте зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає особі звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Тобто, для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України необхідна наявність одночасно трьох однакових складових: рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Так, вирішуючи спір у справі №910/10576/17 суд не встановив, ні обставин безпідставності нарахування вказаної заборгованості, ні обставин її сплати відповідачем, а, відмовляючи в задоволенні позову, зазначив про те, що нормами законодавства визначено певний порядок розрахунків за отриману електроенергію, а саме: через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, а позивачем не надано доказів на підтвердження недотримання відповідачем встановленого алгоритму використання коштів оптового ринку електричної енергії. Отже, відмовляючи у задоволенні позову у справі №910/5985/16, суд застосовував Закон України "Про електроенергетику", як підставу для відмови в позові, зазначивши про неможливість стягнення спірних сум протягом дії алгоритму розподілу грошових коштів, встановленого цим Законом, однак, спір щодо стягнення зазначених сум по суті залишився не вирішеним.

Водночас позов у справі, що переглядається, заявлений зовсім з інших підстав, оскільки правовідносини сторін змінилися і позивач, фактично, мав можливість звернутися з цим позовом лише після втрати чинності Законом України "Про електроенергетику". Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.02.2022 у справі №910/4216/20, від 15.06.2022 у справі №910/9947/19, від 02.06.2023 у справі №910/9796/19, від 20.09.2023 у справі № 910/3012/20.

Отже, як правомірно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідачем не доведено наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, для закриття провадження у справі.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що судами попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.11.2019 та від 26.01.2021 у справі №922/643/19, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17, від 11.12.2019 у справі №320/4938/17, від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 у справі №908/156/18, щодо застосування статей 75, 175, 231 Господарського процесуального кодексу України Суд відхиляє, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними до спірних правовідносин, адже різняться предметами, підставами позову та фактично-доказовою базою; рішення у справах ухвалені за іншого правового регулювання та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що виключає їх подібність як за правовим регулюванням, так і за змістовним критерієм (вищевказаний висновок зроблений у пункті 47 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі №910/9796/19 та у пункті 5.59 постанови Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №910/3012/20, які є подібними до цієї справи №910/16185/19).

Посилання скаржника на те, що заявлений позивачем у справі спосіб захисту є неефективним та зводиться до встановлення фактів, через неможливість стягнути заборгованість в іншому порядку, ніж це передбачено Законом України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", та посилання у зв`язку з цим на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, від 16.06.2020 у справі №911/1465/19, від 13.07.2021 у справі №910/19272/20, колегія суддів також відхиляє, оскільки: по-перше, предметом цього спору є стягнення заборгованості, що є належним та ефективним способом захисту права позивача, і яке, як вже було зазначено вище із посиланням на відповідні висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі №910/9796/19, не може бути обмежене; по-друге, норми Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" визначають, що погашення підтвердженої заборгованості за куповану/продану на оптовому ринку електричну енергію, яка може бути підтверджена рішенням суду, здійснюється з використанням механізмів взаєморозрахунків, визначених цим Законом.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Щодо інших доводів касаційної скарги зазначених скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті Господарського процесуального кодексу України, а саме, що судами неповністю досліджено зібрані у справі докази.

Відповідно до частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Однак, підстави касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку із чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції. При цьому, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України також зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Будь-яких інших підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Державне підприємство "Енергоринок" не зазначило у поданій касаційній скарзі.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

7. Розподіл судових витрат

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 910/16185/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді І. Д. Кондратова

В. І. Студенець