ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" жовтня 2010 р. м. Київ К-23717/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Степашко О.І., Усенко Є.А., Федоров М.О.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду міста Севастополя від 10.09.2007

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.11.2007

у справі № 20-4/011-5/285

за позовом закритого акціонерного товариства «Севастопольська рибодобувна компанія»(далі –ЗАТ «Севастопольська рибодобувна компанія»)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Чучкова О.Є.,

відповідача –Гінтер К.Ф.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнень до нього) подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 28.10.2005 № 0000302320/2 та від 30.12.2005 № 0000302320/3, а також рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.10.2005 № 0000332320/2 та від 27.12.2005 № 0000332320/3.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, постановою Вищого господарського суду України від 20.06.2007 ухвалені у справі рішення першої та апеляційної інстанції скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів вирішення судами даного спору, який належить до адміністративної юрисдикції, за правилами Господарського процесуального кодексу України.

За наслідками нового розгляду справи постановою господарського суду міста Севастополя від 10.09.2007, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.11.2007, позов задоволено повністю. Названі рішення мотивовано тим, що:

операція з перерахування позивачем валютних коштів нерезидентові в рахунок оплати банківської гарантії перед судом іноземної держави для звільнення з-під арешту належних позивачеві морських суден не є за своєю правовою сутністю імпортом товарів (робіт, послуг), а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», що виключає правомірність застосування до ЗАТ «Севастопольська рибодобувна компанія»штрафних санкцій в порядку статті 4 названого Закону;

учасниками договорів, на підставі яких виникла заборгованість правопопередника позивача, в подальшому передана позивачеві, не було визначено строку виконання зобов’язань за цими договорами, що свідчить про неправомірність кваліфікації податковим органом зазначеної кредиторської заборгованості як безнадійної внаслідок закінчення строку позовної давності по таким зобов’язанням;

уступка права вимоги нерезидентів до позивача здійснювалася без участі останнього, а тому на здійснення операції з проведення позивачем розрахунків з новим кредитором-нерезидентом, який має офшорний статус, не поширюється вимоги пункту 18.3 статті 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права. Основними мотивами касаційної скарги скаржником зазначено, що:

у ЗАТ «Севастопольська рибодобувна компанія»були відсутні законні підстави щодо перерахування коштів у сумі 573 527,00 Євро на користь компанії «UNITED POWER ALLIANCE LTD», позаяк позивач не був учасником спору у справі № 0000820/1999 за позовом компанії «NORTH SEA PETROLEUM»до державного підприємства «Атлантика», яка розглядалася судом першої інстанції у м. Лас Пальмас де Гран Канарія (Іспанія), а оспорювана у цій справі сума боргу державного підприємства «Атлантика»перед названим нерезидентом позивачеві не передавалася, первинні документи, які б підтверджували наявність цієї заборгованості у позивача відсутні;

всупереч вимогам підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивач не включив до валового доходу суму кредиторської заборгованості за надані послуги, по якій минув строк позовної давності;

переуступка кредитором права вимоги до позивача новому кредиторові, який має офшорний статус, є за своїм змістом трьохсторонньою угодою за участю позивача, у зв’язку з чим формування валових витрат ЗАТ «Севастопольська рибодобувна компанія»за наслідками такої цесії має здійснюватися в порядку пункту 18.3 статті 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- ЗАТ «Севастопольська рибодобувна компанія»є правонаступником державного підприємства «Севастопольська рибодобувна компанія», яке було створено внаслідок реорганізації державних підприємств «Атлантика», «Укррибфлот»та «Севастопольське управління океанічного риболовства», опосередкованої передачею на баланс новоствореного підприємства (державного підприємства «Севастопольська рибодобувна компанія») риболовецьких суден, належних реорганізованим підприємствам, та кредиторської заборгованості останніх, що дорівнювала вартості цих суден; при цьому у реєстрі переданої кредиторської заборгованості борг державного підприємства «Атлантика»перед іноземною компанією «NORTH SEA PETROLEUM»не значився;

- 10.04.2002 за наказом Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України було арештовано судна «Рибалка Севастополя»(попередня названа –«ОСОБА_1») та «Дуванкой»(попередня назва –«Генерал Петров»), які були передані в процесі реорганізації державного підприємства «Атлантика», на підставі рішення суду першої інстанції № 11 м. Лас Пальмас де Гран Канарія (Іспанія) у справі № 0000820/1999 за позовом компанії «NORTH SEA PETROLEUM»до державного підприємства «Атлантика»про стягнення заборгованості;

- 12.01.2003 позивачем (судновласник) та компанією «UNITED POWER ALLIANCE LTD»(агент) було укладено агентський договір, за яким агент зобов’язався, зокрема, виконувати необхідні дії щодо представництва та захисту інтересів судновласника у правовідносинах з іноземними підприємствами, установами та організаціями, а також владними органами; у доповненні до вказаного договору від 23.09.2003 агент взяв на себе зобов’язання здійснити комплекс юридичних заходів щодо зняття арешту, накладеного на морські судна Рибалка Севастополя»(попередня названа –«ОСОБА_1») та «Дуванкой»(попередня назва –«Генерал Петров»);

- на виконання названого договору компанія «UNITED POWER ALLIANCE LTD»за договором доручення від 27.10.2003 доручає громадянину ОСОБА_5 виступити довірителем Судновласника та укласти договір банківської поруки з іспанською фінансовою установою (банком) з метою погашення боргу позивача та забезпечення зняття арешту з названих суден;

- матеріалами справи підтверджується факт укладення ОСОБА_5 з Банком Сабадель, С.А. (Іспанія) договору банківської поруки та перерахування цьому Банку коштів у загальній сумі 574 527,00 євро;

- на підставі звіту компанії «UNITED POWER ALLIANCE LTD»від 29.06.2004 про виконання доручення за агентським договором від 12.01.2003 про виконання комплексу юридичних дій щодо зняття з-під арешту морських суден Рибалка Севастополя»(попередня названа –«ОСОБА_1») та «Дуванкой»(попередня назва –«Генерал Петров») та про оплату боргів Судновласника за позовом компанії «NORTH SEA PETROLEUM»у справі № 0000820/1999 ЗАТ «Севастопольська рибодобувна компанія»перерахувало агенту валютні кошти у сумі 712 982,36 дол. США (яка включала еквівалентну суму внесеного на депозит суду боргу та винагороду агента);

- кредитори позивача уступили право вимоги до ЗАТ «Севастопольська рибодобувна компанія»за поставлену рибопродукцію нерезидентам, які розташовані на території офшорних зон, а саме –компанії «ALBERTSTONE FINANCIAL Ltd»та «JASKMAN FINANCIAL Inc»;

- позивачем не було включено до валового доходу підприємства суми кредиторської заборгованості перед контрагентами, за якою минув строк позовної давності;

- наведені обставини, виявлені ДПІ в ході проведення документальної перевірки ЗАТ «Севастопольська рибодобувна компанія»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2004 по 31.03.2005 та валютного законодавства за період з 01.01.2004 по 08.06.2005 (результати якої зафіксовано в акті від 09.06.2005 № 9749/10/23-209/32140947) слугували підставою для прийняття ДПІ оспорюваного податкового повідомлення-рішення, за яким позивачеві нараховано податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 1 506 800 грн. (у тому числі 356 400 грн. за основним платежем та 1 150 400 грн. штрафних санкцій), та оспорюваного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, відповідно до якого позивачеві нараховано штраф у сумі 2 632 418,02 грн.

У розгляді цієї справи суди дійшли вірного висновку про неправомірність нарахування податковим органом позивачеві пені в порядку абзацу першого статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»за наслідками перерахування ЗАТ «Севастопольська рибодобувна компанія» нерезидентові валютних коштів в рахунок оплати банківської гарантії перед судом іноземної держави для звільнення з-під арешту належних позивачеві морських суден.

Так, відповідно до статті 2 названого Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно з абзацом першим статті 4 цього ж Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Отже, відповідальність у вигляді пені на підставі наведеного законодавчого припису застосовується у разі здійснення суб’єктом господарювання імпортної операції.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»імпорт (імпорт товарів) –це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Оскільки, як вірно зазначено судами, вчинення позивачем платежу з метою звільнення власного майна з-під арешту, накладеного за рішенням суду іноземної держави, не є імпортом у розумінні наведеної норми Закону, нарахування позивачеві пені згідно з оспорюваним рішенням не можна визнати правомірним.

Доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, щодо відсутності у позивача підстав на перерахування вказаної суми на депозит суду іноземної держави не спростовують викладених висновків судів, позаяк навіть у разі безпідставність перерахування таких коштів не тягне за собою нарахування пені в порядку абзацу першого статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Слід також погодитися з наданою судовими інстанціями правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої уступка кредиторами позивача боргу нерезидентові, який має офшорний статус, не породжує у ЗАТ «Севастопольська рибодобувна компанія»обов’язку формування валових витрат в порядку пункту 18.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів (робіт, послуг).

Адже правила наведеної норми поширюються на випадки безпосереднього укладення платником договорів з офшорними компаніями. Оскільки в даному разі обставин щодо офшорного статусу безпосередніх постачальників позивача встановлено не було, подальша уступка постачальниками ЗАТ «Севастопольська рибодобувна компанія»боргу останнього компаніям з офшорним статусом не змінює порядок формування позивачем валових витрат за наслідками проведення розрахунків з новими кредиторами.

Не можна визнати слушними і доводи ДПІ щодо наявності у позивача обов’язку включити до валового доходу відповідного звітного періоду кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

Адже, як вбачається з установлених судами обставин справи, строк виконання позивачем зазначених зобов’язань перед його контрагентами визначено не було.

Згідно зі статтею 161 Цивільного кодексу Української РСР (далі –ЦК УРСР, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Наслідки невизначеності строку виконання зобов’язання передбачені у статті 165 ЦК УРСР, за змістом якої якщо строк виконання зобов’язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. При цьому боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов’язання.

Підставою виникнення договірного зобов’язання є договір як правочин, а тому строк існування самої підстави зобов’язання не може бути коротшим строку існування цього зобов’язання. Строк договору визначається як час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Таким чином, з метою оподаткування перебіг строку позовної давності повинен розпочинатись саме з моменту закінчення строку дії договору, позаяк припинення договору внаслідок закінчення його строку робить зобов’язання позбавленим зустрічного виконання без права вимагати таке через відсутність чинної підстави (правочину), а тому набуте майно на виконання такого зобов’язання протягом строку позовної давності має кваліфікуватись як безповоротна фінансова допомога.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 10.11.2009 № 09/237.

Втім відповідачем не наведено жодних доводів та не подано жодних доказів на підтвердження факту як закінчення строку дії договорів, на підставі яких у позивача утворилась спірна заборгованість, так і визначення учасниками цих зобов’язань строку їх виконання, або пред’явлення кредиторами вимоги до позивача виконати відповідні зобов’язання в порядку статті 165 ЦК УРСР, що давало б підстави визначити граничний строк виконання позивачем цих зобов’язань для можливого подальшого їх віднесення до категорії простроченої заборгованості.

За таких обставин суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для кваліфікації спірної кредиторської заборгованості, що обліковується на балансі ЗАТ «Севастопольська рибодобувань компанія», як простроченої заборгованості та, відповідно, для донарахування позивачеві оспорюваної за цим позовом суми податкового зобов’язання з податку на прибуток.

З урахуванням викладеного у Вищого адміністративного суду України відсутні підстави для скасування правильних та обґрунтованих рішень попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 10.09.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.11.2007 у справі № 20-4/011-5/285 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

.І. Костенко

:

.Є. Маринчак

.І. Степашко

.А. Усенко

.О. Федоров