Справа № 629/4628/16-ц

(2/199/62/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

23.01.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Куземі О.Г.,

за участю прокурора Скрипник В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів,

ВСТАНОВИВ:

23 листопада 2016 року до Лозівського міськрайонного суду Харківської області звернулась Лозівська місцева прокуратура Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що відповідач є власником нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі складу літ.«П» загальною площею 372,9 кв.м, розташованої на АДРЕСА_1 ; комплексу нежитлових будівель, який складається з: нежитлової будівлі контори літ.«А-1» загальною площею 82,9 кв.м, нежитлової будівлі прохідної літ.«Б» загальною площею 13,7 кв.м і нежитлової будівлі гаража літ.«Г» загальною площею 42,8 кв.м, що розташовані на АДРЕСА_1 ; комплексу нежитлових будівель, який складається з: нежитлової будівлі сільськогосподарського складу літ.«Е» загальною площею 899,4 кв.м і нежитлової будівлі сільськогосподарського складу літ.«Е-1», загальною площею 859,8 кв.м, які розташовані на АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно належить відповідачеві на праві власності на підставі відповідних свідоцтв про право власності на нерухоме майно. 15 лютого 2013 року позивач ухвалив рішення №855 (далі рішення №855), яким надав відповідачу згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 (далі земельні ділянки) з метою надання в оренду для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Проте відповідач ці проекти землеустрою не розробив, умисно ухилився від укладання договорів оренди та від сплати за землекористування, чим порушив права власника земельних ділянок. Через те, що відповідач користувався земельними ділянками без оформлення документів, що посвідчують право на них, 03 березня 2016 року йому було запропоновано укласти договір добровільного відшкодування збитків за таке користування земельними ділянками орієнтовною площею 0,4572 га та сплатити збитки у розмірі 3% нормативної грошової оцінки за 2016 рік у розмірі 77456,99 грн. Відповідач не відшкодував вказані збитки. Тому позивач просив їх стягнути у судовому порядку, а саме стягнути з відповідача на користь позивача 77456,99 грн збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 грудня 2016 року відкрито провадження у цивільній справі.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про відвід прокурору.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 травня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

16 серпня 2017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за наслідками розгляду цивільної справи по суті ухвалено рішення суду, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року скасовано, а справу направлено до Лозівського міськрайонного суду Харківської області на новий розгляд. Постанова суду касаційної інстанції, окрім іншого, мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив заявлені відповідачем доводи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, зокрема щодо дійсної площі земельних ділянок для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки. Суд апеляційної інстанції вказані порушення не виправив.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 05 вересня 2018 року новим складом суду відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 березня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 березня 2019 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 03 червня 2019 року продовжено розгляд справи, яку призначено у підготовче засідання.

Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2020 року касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року без змін.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2021 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 липня 2021 року провадження у цивільній справі зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи №646/4738/19.

На підставі розпорядження голови Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Запорізької, Харківської областей)» від 06 квітня 2022 року №16/0/9-22 та у відповідності до ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» матеріали даної позовної заяви надійшли до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, де 04 липня 2022 року у відповідності до ст.ст.14, 33, 34 ЦПК України були розподілені та передані для розгляду по суті судді АвраменкоА.М.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2022 року цивільну справу прийнято до провадження.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року провадження у цивільній справі поновлено, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження у судове засідання.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити в повному обсязі, але з урахуванням наданих в ході розгляду справи письмових пояснень та уточнень. Так, в ході розгляду справи від прокуратури надійшли письмові пояснення з окремих питань (розміру земельної ділянки та періоду розрахунку), в яких прокуратура послалась на те, що згідно з розробленим ТОВ «Горизонт-проект» проекту землеустрою, який було передано відповідачу для погодження із сусідами землекористувачами, загальна площа земельних ділянок за адресою розміщення об`єктів нерухомого майна відповідача (Харківська область, м. Лозова, вул. Павлоградська, 82, 82-а, 82-з) становить 0,3987 га замість первинно вказаних у позові 0,4572 га, а тому розмір коштів, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно зменшено до 67542,49 гривень і його розраховано за повний 2016 рік.

Позивач, в інтересах якого подано позов, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Однак, від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення, в яких представник вказує, що в матеріалах цивільної справи наявний витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 24 січня 2009 року за вих.№196, довідка з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власника земель, землекористувачами, угіддями. Зазначає, що на момент звернення до суду із позовом земельна ділянка, на якій розміщено нерухоме майно відповідача, не була сформована. Листом Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області від 07 березня 2017 року повідомлено міську раду про вартість 1 кв.м земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , що мають цільове використання для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Листом Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області від 10 жовтня 2018 року також направлено інформацію про орієнтовну вартість квадратного метру вищевказаних земельних ділянок з урахуванням їх цільового використання. При цьому управління у своєму листі нагадало, що дані про нормативну грошову оцінку можливо сформувати тільки на час (дату, рік) звернення та тільки на земельну ділянку, яка сформована і внесена до відомостей ДЗК або оформлено право власності або користування. Вищевказані земельні ділянки не відповідають зазначеним критеріям. Тому надати інформацію про нормативну грошову оцінку земельних ділянок немає можливості.

Відповідач в судове засідання не з`явився не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Натомість від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, в якій представник просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав незгоди з розміром пред`явлених до стягнення з відповідача збитків в сумі 77456 гривень, оскільки розмір площі земельної ділянки, яка приймалася за основу під час розрахунку збитків 4572 кв.м, нічим не доведено. Також сторона відповідача послалась на відсутність витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель на час визначення розміру збитків, тобто відсутність належного та допустимого доказу, який підтверджує дані про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, яка приймалася за основу під час визначення розміру збитків.

За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України провести судове засідання за наведеної явки учасників справи, а також здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Вислухавши прокурора та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідачу на праві приватної власності належить нерухоме майно, розташоване за адресами: АДРЕСА_1 , яке складається з комплексу: нежитлової будівлі контори літ.«А-1» загальною площею 82,9 кв.м, нежитлової будівлі прохідної літ.«Б» загальною площею 13,7 кв.м та нежитлової будівлі гаражу літ.«Г», загальною площею 42,8 кв.м; АДРЕСА_1 , яке складається з комплексу: нежитлової будівлі сільськогосподарського складу літ.«Е», загальною площею 899,4 кв.м, нежитлової будівлі сільськогосподарського складу літ.«Е-1», загальною площею 859,8 кв.м; АДРЕСА_1 , яке складається з нежитлової будівлі складу літ.«П», загальною площею 372,9 кв.м. викладені обставини підтверджуються копіями свідоцтв про право власності на нерухоме майно, витягів про державну реєстрацію прав.

Рішенням Лозівської міської ради Харківської області про вирішення питань щодо регулювання земельних відносин в м. Лозова №855 від 15 лютого 2013 року було припинено право СП «Лозівська торгівельно-виробнича міжрайбаза» користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , загальною площею 4,4220 га у зв`язку з продажем нерухомого майна, надано згоду відповідачу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 0,4572 га, які будуть надані в оренду для будівництва і обслуговування будівель ринкової інфраструктури по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 .

Рішенням Лозівської міської ради Харківської області №930 від 07 червня 2013 року комплексу нежитлових будівель, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , присвоєно адресу АДРЕСА_1 .

Згідно постанови Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 червня 2014 року у справі №629/5484/13-а в задоволенні позову Підприємства споживчої кооперації «Лозівська торгівельно-виробнича міжрайбаза» в особі директора Філіповича Володимира Івановича про визнання недійсним рішення ХLVII сесії VI скликання Лозівської міської ради Харківської області №855 від 15 лютого 2013 року «Про вирішення питань щодо регулювання земельних відносин у м. Лозова» в частині припинення СП «Лозівська торгівельно-виробнича міжрайбаза» права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 загальною площею 4,4220 га в зв`язку з продажем нерухомого майна відмовлено. Постанова суду набрала законної сили 25.07.2014 року.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 01 липня 2016 року відомості про правовстановлюючі документи на право власності або користування земельними ділянками, які розташовані по вул. Павлоградській (колишня Рози Люксембург), 82 (82-л), 82-а, АДРЕСА_1 відсутні. Такі відомості відсутні і станом на час розгляду справи.

Рішенням Лозівської міської ради Харківської області №363 від 14 серпня 2001 року затверджена грошова оцінка земель м.Лозова, у тому числі базова вартість одного квадратного метра земель м.Лозова в сумі 36,66 грн., отриману на підставі вартості інфраструктурного облаштування території міста станом на 01 квітня 1996 року, з урахуванням коефіцієнту індексації на 2001 рік (1,182) та взято до відома, що в подальшому базова вартість одного квадратного метра земель м.Лозова підлягає індексації в порядку, встановленому законодавством України, плата за землю на підставі грошової оцінки земельних ділянок, що розташовані в межах 1-29 економіко-планувальних зон в м.Лозова проводиться з 01 жовтня 2001 року.

Рішенням Лозівської міської ради Харківської області №246 від 28 грудня 2006 року, затверджена грошова оцінка земель м.Лозова у тому числі базова вартість одного квадратного метра земель м.Лозова в сумі 66,36 грн., отримана на підставі вартості інфраструктурного облаштування території міста станом на 01 січня 2006 року, з урахуванням коефіцієнтів індексації, та взяти до відома, що в подальшому базова вартість одного квадратного метра земель м.Лозова підлягає індексації в порядку, встановленому законодавством України, встановлено що плата за землю на підставі уточненої грошової оцінки земельних ділянок в м.Лозова обраховується з 01 січня 2007 року.

Рішенням Лозівської міської ради Харківської області №926 від 07 червня 2013 року затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м.Лозова Харківської області, у томі числі базову вартість одного квадратного метра земель м.Лозова Харківської області в сумі 121,60 грн., отриману на підставі вартості інфраструктурного облаштування території міста станом на 01 січня 2012 року, з урахуванням коефіцієнтів функціональності та місцерозташування та взяти до відома, що в подальшому базова вартість одного квадратного метра земель м.Лозова підлягає індексації в порядку, встановленому Законодавством України; плата за землю на підставі уточненої грошової оцінки земельних ділянок в м.Лозова обраховується з 01 січня 2014 року.

Згідно інформації Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №19-20.04-0.4-1004/2-17 від 07 березня 2017 року вартість одного квадратного метра земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , з цільовим використанням земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, станом на 01 січня 2014 року 315,52 грн., 01 січня 2015 року 394,08 грн., 01 січня 2016 року 564,72 грн.

Відповідно акту про визначення збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату за землю, використання земельних ділянок без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області №190 від 22 березня 2016 року, територіальній громаді м. Лозова внаслідок використання відповдіачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів за період з січня 2016 року по грудень 2016 року заподіяно збитків в розмірі 77456,99 грн. При цьому нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки розрахована, виходячи із вказаної абзацом вище інформації, наданої Управлінням Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 07 березня 2017 року.

Разом з тим, в ході розгляду справи, як зазначалось вище, прокураторою в письмових поясненнях зменшено розмір заявлених позовних вимог з 77456,99 гривень до 67542,49 гривень внаслідок уточнення площі займаної відповідачем земельної ділянки шляхом її зменшення з 0,4572 га до 0,3987 га, і таку площу стороною позивача розраховано вже на підставі розробленого ТОВ «Горизонт-проект» проекту землеустрою, хоча останній так і не було затверджено, а відповідачем належним чином не оформлено право користування земельними ділянками, на яких знаходиться його нерухоме майно.

Згідно довідки, наданої Лозівською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Харківській області від 15 квітня 2016 року, відповідач за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2016 року за користування земельними ділянками по АДРЕСА_3 не сплачує. Відсутні докази сплати відповідачем за користування земельними ділянками і станом на дату розгляду справи.

Отже, відповідач безоплатно користується зазначеними земельними ділянками без правовстановлюючих документів, а також без оплати такого користування.

В той же час, ані з позовом, ані в ході розгляду справи сторонами так і не було надано суду оригіналу або належним чином завіреної копії витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який би підтверджував дані про дійсну нормативну грошову оцінку саме тієї земельної ділянки, яку фактично займає відповідач, та яку (нормативну грошову оцінку) можна було б покласти в основу розрахунку плати за землю, яку не сплачує відповідач. Натомість, стороною позивача, як вказувалось вище, в її письмових поясненнях вказано на неможливість надання інформації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки займаної відповідачем земельної ділянки.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Конституції України, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ЦК України, ЗК України, Закону України «Про місцеве самоврядування», Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про оцінку земель», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ПК України, Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284 (далі Порядок №284).

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Положеннями ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Нормою ст.2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Нормою ст.2 ЗК України встановлено, що суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

За змістом ст.143 Конституції України, ст.172 ЦК України, ст.ст.5, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом, зокрема управляють майном, що є у комунальній власності.

За змістом положень ст.13 Конституції України, ст.ст.80, 83 ЗК України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Суб`єктами права власності на землю є в тому числі територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

За змістом норм ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.12 ЗК України до повноважень органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських рад) у галузі земельних відносин належить також розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 190, 192, 316, 317, 319, 328, 373, 374 ЦК України, ст.ст.78-79-1 ЗК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є земельна ділянка, рухоме майно, різновидом якого є гроші), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.153 ЗК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом норм ст.ст.93, 116 ЗК України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом ст.ст.125, 126 ЗК України, ст.ст.4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на земельну ділянку, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності (зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки) підлягають обов`язковій державній реєстрації та виникають з моменту такої державної реєстрації цих прав.

Згідно ст.152 ч.2 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.156 ч.1 п.«д» ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Частиною 3 ст.157 ЗК України передбачено, що порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, п.3 Порядку №284 встановлено, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Під неодержаним доходом розуміється, зокрема, дохід, який міг би одержати власник землі із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.

Крім того, позивачем затверджено власний Порядок визначення та відшкодування Лозівській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату за землю, затвердженого рішенням Лозівської міської ради від 03 лютого 2012 року №537. Згідно п.5.2 якого збитки визначаються за ставками орендної плати, які діяли на момент виникнення таких збитків.

Положеннями ст.206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У відповідності до ст.96 ЗК України землекористувачі, окрім іншого, зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Пунктом 287.1 ст.287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У пункті 289.1 ст.289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Статтею 13 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.

Розрахунок нормативно грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213, чинної на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ст.ст.20, 23 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Положеннями ст.1214 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Нормою ст.1215 ЦК України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1)заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Нормами ст.16 ЦК України, ст.152 ЗК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 82 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Одним із джерел доказів є письмові докази.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм чинного законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так норми ст.ст.1212-1215 ЦК України визначають такий позадоговірний спосіб захисту права власності як кондикція. Кондикційний позов вимога повернення безпідставно набутого або збереженого особою у себе майна за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) або якщо правова підстава згодом відпала. Таким чином кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала або відбулась її трансформація (наприклад, договір, на підставі якого відбулось набуття майна, в подальшому було визнано недійсним; одна особа передала іншій кошти в якості авансу на виконання попереднього договору, однак основний договір в майбутньому так і не було укладено тощо). Відтак, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав існуючий договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст.1212 ЦК України, тобто норма даної статті підлягає застосуванню, коли одна сторона безпідставно утримує майно іншої сторони та при цьому в неї відсутнє відповідне договірне зобов`язання з повернення цього майна. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Наведена правова позиція суду по даній справі відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 02 жовтня 2013 року по справі №6-88цс13, від 24 вересня 2014 року по справі №6-122цс14, від 18 листопада 2015 року по справі №6-582цс15, від 02 березня 2016 року у справі №6-3090цс15, від 04 жовтня 2017 року по справі №6-1216цс17, правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 10 жовтня 2018 по справі №757/6937/17-ц, від 20 березня 2019 по справі №634/727/16-ц, від 07 серпня 2019 по справі №752/5986/16-ц, а також правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 травня 2018 по справі №629/4628/16-ц, від 13 лютого 2019 по справі №320/5877/17, від 31 січня 2020 року по справі №161/17945/18, від 16 червня 2020 року по справі №910/22513/17, від 14 грудня 2021 року по справі №643/21744/19, від 22 грудня 2021 року по справі №465/5790/17.

Якщо тлумачити приписи ст.1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку). Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року по справі №910/17324/19, від 09 листопада 2021 року по справі №905/1680/20.

За змістом норм цивільного та земельного законодавства виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи ст.120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. Відтак, відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої ст.1212 ЦК України. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №629/4628/16-ц.

Саме витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. А вже вказана у такому витязі нормативна грошова оцінка земельної ділянки має використовуватись при визначенні розміру збитків, завданих власнику земельної ділянки, у вигляді неотриманих останнім коштів за фактичне користування земельною ділянкою власником нерухомого майна (будівлі, споруди тощо), що розташоване на земельній ділянці, право користування якою власником нерухомого майна належним чином не оформлено. Схожий за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року по справі №646/4738/19.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то підсумовуючи вищевикладене та спираючись на наведені вище обов`язкові для врахування правові висновки судів касаційної інстанції, суд приходить до висновку, що в ході розгляду даної цивільної справи знайшов підтвердження факт набуття відповідачем у власність нерухомого майна (будівлі, споруди) за адресою АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці (ділянках) комунальної власності, що належать позивачу, однак дотепер не сформовані як окремий об`єкт цивільних прав, а право користування ними відповідачем дотепер не оформлено та не зареєстровано, хоча протягом 2016 року відповідач такими земельними ділянками фактично користувався, але жодних коштів за користування позивачу не сплатив дотепер. Таким чином, відповідач, як покупець нерухомого майна, яке розташовано на земельній ділянці, не уклавши відповідних договорів оренди з її власником та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави. А тому предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача, як власника нерухомого майна, коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташовано. Відтак, позовні вимоги у цій справі є правомірними та обґрунтованими, однак задоволенню не підлягають через недоведеність розміру заявлених до стягнення грошових коштів як безпідставного набутого майна з огляду на наступне. Так, за змістом спірних правовідносин та наведених вище норм законодавства і правових висновків єдиною формою здійснення плати за користування землею для відповідача, як фактичного землекористувача належних позивачу земельних ділянок, може бути орендна плата. А тому саме розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою має визначатися як розмір неодержаної позивачем орендної плати за землю. В свою чергу, для розрахунку орендної плати необхідним є встановлення розміру нормативної грошової оцінки саме тієї земельної ділянки, якою без належного оформлення права користування нею, користувався відповідач протягом 2016 року. Належним та допустимим доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки є витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Однак, такий витяг сторонами, в першу чергу позивачем, прокурором, суду так і не було надано, хоча на необхідність такого доказу звертала увагу і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 травня 2018 року, винесеній у цій же цивільній справі за наслідками касаційного перегляду попередніх судових рішень у цій справі.

Складаючи повний текст даного рішення суду за наслідками розгляду по суті спору сторін, та наводячи у ньому мотивовану оцінку аргументів відповідачів, заявлених як підстави для відмови у задоволенні позову, суд у відповідності до норм ст.10 ч.4 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права, відповідно до якої Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово посилався на те, що згідно ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. (див. Ruiz Torija v. Spain, рішення від 9 грудня 1994 року, Серії А №303-А, с.12, §29; Hirvisaari v. Finland, рішення від 27 вересня 2001 року, заява №49684/99, §30; Van de Hurk v. the Netherlands (Ван де Гурк проти Нідерландів), §61; Garcia Ruiz v. Spain (Гарсіа Руїз проти Іспанії), §26; Jahnke and Lenoble v. France (Янке і Ленболь проти Франції) (dec.); Perez v. France (Перез проти Франції), §81; Салов проти України, рішення від 06 вересня 2005 року, заява №65518/01, п.89)

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені стороною позивача, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.13, 41, 124 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.2, 11, 15, 16, 172, 179, 181, 190, 192, 316, 317, 319, 321, 328, 373, 374, 1212-1215 ЦК України, ст.ст.2, 12, 78-79-1, 80, 83, 93, 96, 116, 125, 126, 143, 152, 153, 156, 157, 206 ЗК України, ст.ст.5, 6, 10, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.ст.4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.21 Закону України «Про оренду землі», п.3 Порядку №284, ст.ст.287, 289 ПК України, ст.ст.13, 18, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Лозівської окружної прокуратури Харківської області (адреса місцезнаходження: 64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Богданівська, 17) в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області (ЄДРПОУ 06716633; адреса місцезнаходження: 64602, Харківська область, м. Лозова, вул.Ярослава Мудрого, 1) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко