ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/5552/23 пров. № А/857/25519/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.11.2023р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій обл., третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл., про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в переведенні на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Тимощук О.Л., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 23.11.2023р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

17.08.2023р. за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Запорізькій обл. № 118 від 08.02.2023р. про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку із втратою годувальника згідно зі ст.86 Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язати відповідача ГУ ПФ України в Запорізькій обл. перевести ОСОБА_1 з 03.02.2023р. на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ч.19 ст.86 Закону України «Про прокуратуру», з врахуванням довідки та додатку до довідки про складові заробітної плати ОСОБА_2 , що видані 25.01.2023р. Закарпатською обласною прокуратурою; стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір (а.с.2-5).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.55-56).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.11.2023р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.107-113).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити (а.с.118-121).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом неправильно здійснено тлумачення ч.19 ст.86 Закону України № 1697-VII від 14.10.2014р. «Про прокуратуру», якою встановлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім`ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім`ї. До непрацездатних членів сім`ї померлого прокурора або слідчого належать особи, зазначені у ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років. Інших умов для призначення такої пенсії вказана норма Закону України «Про прокуратуру» не містить.

Також Закон України «Про прокуратуру» не містить вимоги про те, що пенсія по втраті годувальника призначається за наявності у померлого годувальника права на призначення пенсії за вислугу років як працівнику органів прокуратури.

Цей Закон визначає лише умови пенсійного забезпечення прокурорів, в тому числі і право на пенсію у разі втрати годувальника та не регулює порядок призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, а також інші умови пенсійного забезпечення.

Письмовими доказами у справі підтверджено, що позивач, будучи непрацездатною особою відповідно до Закону та перебувала на утриманні померлого чоловіка, який на час смерті мав понад 10 років стажу роботи в органах прокуратури, а тому має право на передбачену ч.19 ст.86 цього Закону пенсію у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 60 % його середньомісячного заробітку.

Вважає, що суд помилково висновував в оскаржуваному рішенні про те, що визначальним для вирішення питання щодо наявності у неї права на переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про прокуратуру» є встановлення наявності права на призначення відповідної пенсії у померлого годувальника ОСОБА_2 .

При цьому, суд не врахував правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, яка міститься у постановах Верховного Суду.

Третя особа ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. скерувала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.131-138).

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. та отримує з пенсію у разі втрати годувальника за померлого чоловіка, призначену відповідно до Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 та позивач 19.04.1982р. зареєстрували шлюб (а.с.16).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.17).

Згідно довідки № 345 від 06.07.2022р., виданої Рожнятівською селищною радою Івано-Франківської обл., ОСОБА_1 проживала разом зі своїм чоловіком до дня його смерті в с.Топільське Калуського району Івано-Франківської обл. (а.с.19).

03.02.2023р. ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. із заявою про перехід на пенсію за іншим законом (а.с.66).

До зазначеної заяви позивачем долучено, серед іншого, довідку Закарпатської обласної прокуратури № 21-4-вих.2023 від 25.01.2023р. про складові заробітної плати ОСОБА_3 та додаток до неї (зворот а.с.86, а.с.87-88).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України в Запорізькій обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.02.2023р.

За результатами розгляду зазначеної заяви відповідачем ГУ ПФ України в Запорізькій обл. прийнято рішення № 118 від 08.02.2023р. про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку із втратою годувальника згідно зі ст.86 Закону України «Про прокуратуру».

Підставою для такого рішення визначено, що померлий годувальник ОСОБА_3 після звільнення 25.05.2000р. з посади прокурора прокуратури Закарпатської обл. перебував у трудових відносинах з установами, організаціями, які не відносяться до органів прокуратури, через що не дотримані вимоги щодо призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (а.с.68).

Про вказане рішення позивача повідомлено листом ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. № 0900-0209-8/6719 від 15.02.2023р. (а.с.7).

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову у переведенні на пенсію у зв`язку із втратою годувальника згідно зі ст.86 Закону України «Про прокуратуру», позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що померлий годувальник ОСОБА_3 при звільненні 25.05.2000р. з посади прокурора прокуратури Закарпатської обл. права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не набув.

При цьому, для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» особі необхідно мати відповідний стаж роботи та: або працювати безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, або бути звільненим з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду чи у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, або у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, або мати статус ветерана війни.

На момент звільнення 25.05.2000р. за власним бажанням з посади прокурора прокуратури Закарпатської обл. стаж роботи ОСОБА_3 на посаді прокурора складав 11 років 11 місяців.

Також позивачем не наведено жодної з обставин, яка мала місце щодо ОСОБА_3 та яка надавала право на призначення пенсії як працівнику органів прокуратури без дотримання умов щодо перебування безпосередньо перед зверненням за призначенням пенсії на посадах в органах прокуратури (звільнення з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією органу прокуратури чи скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням на виборні посади в органи державної влади чи органи місцевого самоврядування чи наявність статусу ветерана війни).

При цьому, як Законом України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про прокуратуру», так і Законом України № 1697-VII від 14.10.2014р. «Про прокуратуру» передбачалася така умова як робота безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії в органах прокуратури.

Отже, померлий годувальник ОСОБА_3 не набув права на призначення пенсії за вислугу років як працівник органів прокуратури відповідно до Законів № 1788-XII та № 1697-VII.

Таким чином, оскільки ОСОБА_3 за життя не набув права на призначення пенсії за вислугу років як працівник органів прокуратури відповідно до Законів № 1788-XII та № 1697-VII, тому є відсутніми підстави й для переведення на пенсію у разі втрати годувальника, відповідно до Закону № 1697-VІІ його непрацездатних членів сім`ї, які були на його утриманні на момент смерті.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/.

Згідно ст.4 Закону № 1058-ІV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Правовідносини щодо пенсійного забезпечення працівників прокуратури до 15.07.2015р. регулювалися Законом України № 1789-XII від 05.11.1991р. «Про прокуратуру» /Закон № 1789-XII/, після 15.07.2015р. - Законом України № 1697-VII від 14.10.2014р. «Про прокуратуру» /Закон № 1697-VII/.

Згідно ст.9 Закону № 1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону № 1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 3 ст.45 Закону № 1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до ч.19 ст.86 Закону № 1697-VII пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім`ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім`ї. До непрацездатних членів сім`ї померлого прокурора або слідчого належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 36 Закону № 1058-ІV передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у ч.2 ст.32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21.11.2013р по 21.02.2014р. за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Усиновлені діти мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми.

Пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.

Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.

Положення цього Закону, що стосуються сім`ї померлого, відповідно поширюються і на сім`ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.

Пенсії у зв`язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

У розглядуваному випадку підставою для відмови відповідачем у переведенні позивача на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1697-VII було те, що померлий годувальник ОСОБА_2 після звільнення 25.05.2000р. з посади прокурора прокуратури Закарпатської обл. перебував у трудових відносинах з установами, організаціями, які не відносяться до органів прокуратури, у зв`язку з чим не дотримана визначена ч.8 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» вимога щодо перебування на роботі в органах прокуратури безпосередньо перед зверненням особи за призначенням пенсії.

Отже, визначальним для вирішення питання щодо наявності у позивача ОСОБА_1 права на переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1697-VII є встановлення наявності права на призначення відповідної пенсії у померлого годувальника ОСОБА_2 .

Згідно зі ст.50-1 Закону № 1789-XII (у редакції, чинній на момент звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури), пенсії за вислугу років призначаються:

а) слідчим працівникам незалежно від віку з вислугою не менше 20 років на посадах слідчого, начальника або заступника начальника слідчого підрозділу (відділу, частини), що безпосередньо займається провадженням попереднього слідства, - у розмірі 50 відсотків місячного заробітку. За кожний рік вислуги понад 20 років пенсія збільшується: на слідчій роботі - на три відсотки, а на будь-якій прокурорській посаді - на два відсотки заробітку, з якого обчислюється пенсія;

б) працівникам, які займають прокурорські посади, перелічені у статті 56 цього Закону, після досягнення 55 років чоловіками і 50 років жінками з вислугою на цих посадах не менше 20 років - у розмірі 50 відсотків місячного заробітку. За кожний рік вислуги понад 20 років пенсія збільшується на два відсотки цього заробітку;

в) працівникам, зазначеним у пунктах «а» та «б» частини другої цієї статті, які не мають вислуги 20 років, якщо стаж служби в органах прокуратури становить не менше 12 років, після досягнення чоловіками 60 років при загальному стажі роботи 25 років і більше, а жінками - 55 років при загальному стажі роботи 20 років і більше - у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорсько-слідчих посадах з розрахунку 50 відсотків місячного заробітку за 20 років вислуги. За кожний рік загального стажу понад 25 років для чоловіків і 20 років - для жінок пенсія збільшується на один відсоток місячного заробітку, з якого вона обчислюється.

Працівникам прокуратури, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

З аналізу умов для призначення пенсії відповідно до Закону № 1789-XII вбачається що ОСОБА_2 , 1955р.н., при звільненні 25.05.2000р. з посади прокурора прокуратури Закарпатської обл. права на призначення пенсії відповідно до Закону № 1789-XII не набув.

Відповідно до ст.86 Закону № 1697-VІІ, який набрав чинності з 15.07.2015р., прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Водночас, у ч.8 ст.86 Закону № 1697-VІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

Отже, для призначення пенсії відповідно до Закону № 1697-VІІ особі необхідно мати відповідний стаж роботи та: або працювати безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, або бути звільненим з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду чи у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, або у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, або мати статус ветерана війни.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_2 та вкладиша до неї (а.с.24-45), на момент його звільнення 25.05.2000р. за власним бажанням з посади прокурора прокуратури Закарпатської обл. стаж роботи на посаді прокурора складав 11 років 11 місяців, що не оспорюється сторонами.

При цьому, інших записів про роботу ОСОБА_2 в органах прокуратури трудова книжка не містить.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, позивачем не наведено жодної з обставин, яка мала місце щодо ОСОБА_2 та надавала право на призначення пенсії як працівнику органів прокуратури без дотримання умов щодо перебування безпосередньо перед зверненням за призначенням пенсії на посадах в органах прокуратури (звільнення з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією органу прокуратури чи скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням на виборні посади в органи державної влади чи органи місцевого самоврядування чи наявність статусу ветерана війни).

Водночас, апеляційний суд враховує, що Законами № 1789-XII та № 1697-VII передбачена умова роботи безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії в органах прокуратури.

За таких обстави, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що померлий годувальник ОСОБА_2 не набув права на призначення пенсії за вислугу років як працівник органів прокуратури відповідно до Законів № 1788-XII та № 1697-VII.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 за життя не набув права на призначення пенсії за вислугу років як працівник органів прокуратури відповідно до Закону № 1788-XII чи відповідно до Закону № 1697-VII, тому є відсутніми підстави для переведення на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 1697-VII його непрацездатних членів сім`ї, які були на його утриманні на момент смерті.

Отже, відповідачем ГУ ПФ України в Запорізькій області правомірно відмовлено у переведенні позивача ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку із втратою годувальника згідно зі ст.86 Закону № 1697-VII.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, оскільки суб`єктом владних повноважень в межах спірних правовідносин не було вчинено протиправних дій, а відтак його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.11.2023р. в адміністративній справі № 300/5552/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 01.03.2024р.