КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2024 року № 640/20270/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі також відповідач), в якому просив суд:

скасувати наказ № 2060ц, виданий 24 жовтня 2022 року Офісом Генерального прокурора про звільнення державного службовця 6 рангу ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу внутрішнього аудиту за ініціативою суб`єкта призначення згідно пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» з 24 жовтня 2022 року;

поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу внутрішнього аудиту Офісу Генерального прокурора з 24 жовтня 2022 року;

стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої компенсації у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю у розмірі 51 278, 20 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 жовтня 2022 року по 21 листопада 2022 року в розмірі 59 679, 00 грн з урахуванням збільшення суми на день прийняття рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Матеріали справи протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Колесніковій І.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року адміністративну справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на відсутності у відповідача правових підстав для звільнення позивача з посади у зв`язку з порушенням порядку такого звільнення.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржуване рішення прийняте ним відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.

Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив. В свою чергу, відповідачем надані заперечення на таку відповідь.

У судовому засіданні 14 лютого 2024 року вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 серпня 2021 року позивач був призначений на посаду заступника начальника відділу внутрішнього аудиту Офісу Генерального прокурора (посада категорії «Б»).

18 серпня 2022 року Офісом Генерального прокурора прийнято наказ № 24шц, яким скорочено штатну чисельність відділу внутрішнього аудиту Офісу Генерального прокурора 2 одиниці, а саме:

-заступник начальника відділу (посада державної служби) - 1;

-головний спеціаліст - 1.

19 серпня 2022 року позивачу вручено попередження про звільнення, згідно з яким внесено зміни до структури та штатного розпису Офісу Генерального прокурора та скорочено посаду заступника начальника відділу внутрішнього аудиту. Позивачу запропоновано вакантні посади згідно переліку станом на 18 серпня 2022 року.

У подальшому позивач отримував переліки вакантних професій від 30 серпня 2022 року, 06 жовтня 2022 року та 12 жовтня 2022 року.

08 вересня 2022 року позивачем було подано заяву про переведення на посаду із списку - головного спеціаліста Департаменту кримінально-правової політики та захисту інвестицій.

08 вересня 2022 року позивачем було подано заяву про переведення на посаду із списку - головного спеціаліста Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності.

08 вересня 2022 року позивачем було подано заяву про переведення на посаду із списку - головного спеціаліста Департаменту організації та процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, що посягають на функціонування економіки та кібербезпеки держави.

08 вересня 2022 року позивачем було подано заяву про переведення на посаду із списку - головного спеціаліста Департаменту представництва інтересів держави у суді.

09 вересня 2022 року в.о.н. Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності листом № 21-1317 вн-22 повідомив, що заява позивача буде розглянута протягом 30 днів в порядку Закону України «Про звернення громадян».

13 вересня 2022 року Начальник Департаменту організації та процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, що посягають на функціонування економіки та кібербезпеку держави листом № 08/2/2 277 вн-22 повідомив позивача про те, що йому відмовлено у переведенні на посаду головного спеціаліста, у зв`язку з тим, що позивачем не подано документів, на підставі яких можливо встановити відповідність вакантній посаді.

20 вересня 2022 року Начальник Департаменту кримінальної політики та захисту інвестицій листом № 06/1/2-447вих-22 відмовив у переведенні на посаду.

11 жовтня 2022 року в.о. Начальника Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера листом №21-1543вих-22 повідомлено позивача про те, що у Департаменті наявні дві вакантні посади згідно переліку: головний спеціаліст відділу бухгалтерського обліку та звітності (на час відпустки для догляду за дитиною осинового працівника) та головного спеціаліста відділу розрахунків із заробітної плати ((на час відпустки для догляду за дитиною осинового працівника).

06 жовтня 2022 року позивач додатково подав згоду на переведення на будь-яку з запропонованих вакантних посад, відповідно до отриманого ним переліку станом на 06 жовтня 2022 року.

12 жовтня 2022 року позивач повторно подав згоду на переведення на будь-які з запропонованих вакантних посад відповідно до нового переліку станом на 12 жовтня 2022 року.

24 жовтня 2022 року наказом № 2060ц позивача звільнено з посади заступника начальника відділу внутрішнього аудиту Офісу Генерального прокурора за ініціативою суб`єкта признання за пунктом 4 частини 1 статті 83, пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» з 24 жовтня 2022 року.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частин 2, 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87 цього Закону).

Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені статтею 87 Закону України «Про державну службу». Так, відповідно до пункту 1 частини 1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» установлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Як вже зазначалось, Генеральним прокурором 18 серпня 2022 року видано наказ № 24 шц про внесення змін до структури та штатної чисельності відділу внутрішнього аудиту Офісу Генерального прокурора. У результаті цього скорочено дві посади.

З матеріалів справи вбачається, що штатна чисельність відділу внутрішнього аудиту станом на 01 серпня 2022 року становила 7 одиниць (начальник відділу, заступник начальника відділу та 5 головних спеціалістів), а станом на 01 вересня 2022 року - 5 одиниць (начальник відділу та 4 головних спеціаліста), тобто 18 серпня 2022 року в Офісі Генерального прокурора відбулось скорочення посад заступника начальника відділу внутрішнього аудиту та головного спеціаліста.

19 серпня 2022 року ОСОБА_1 ознайомлено зі списком вакантних посад Офісу Генерального прокурора станом на 18 серпня 2022 року у кількості 44 вакантних посад державної служби.

Також, 30 серпня 2022 року ОСОБА_1 було запропоновано оновлений список вакантних посад державної служби у кількості 45 посад, у зв`язку з внесенням змін до штатної чисельності управління інформаційної політики Офісу Генерального прокурора, затверджених наказом Генерального прокурора від 24 серпня 2022 року № 25шц, з яким останній ознайомився 30 серпня 2022 року.

У зв`язку із скороченням зазначеної посади, відповідно до вимог статей 83, 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 19 серпня 2022 року попереджено про наступне звільнення із займаної посади.

Проте, суд звертає увагу на те, що в самому тексті попередження було зазначено, про наступне звільнення із займаної посади державної служби не пізніше ніж за 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням без посилання на обставини, що відповідно до Закону є підставою для звільнення, а саме: відсутність можливості запропонувати відповідні посади, а також відмова державного службовця від переведення на запропоновану посаду.

Таким чином, наведене у попередженні про звільнення формулювання про наступне звільнення із займаної посади державної служби не пізніше ніж за 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням передбачає безумовне звільнення у вказаний термін, в той час, як абзацом 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено, що державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Крім того, згідно з абзацом 1 частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів. Тобто, норма Закону визначає обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби попередити державного службовця і встановлює, що він не може бути звільнений раніше ніж через 30 днів з після такого попередження.

Разом з тим, застосоване у попередженні формулювання «Ви попереджаєтеся про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів з дня Вашого ознайомлення з цим попередженням», є суттєво іншим за змістом ніж положення абзацу 1 частини 3 статті 87 України «Про державну службу».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наведене у попередженні про звільнення формулювання про наступне звільнення із займаної посади державної служби не пізніше ніж за 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням не відповідає вимогам частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Окремо суд звертає увагу на те, що безпосередньо в тексті попередження державному службовцю було запропоновано наявні вакантні посади державної служби згідно з додатком з метою подальшого працевлаштування, з урахуванням професійної підготовки та професійних компетентностей, достатніх для повного та якісного виконання обов`язків за посадою.?

Список наданих вакантних посад в Офісі Генерального прокурора станом на 18 серпня 2022 року містить 44 вакантні посади, пов`язані з виконанням різноманітних завдань і функцій у 16 окремих структурних підрозділах, а список станом на 30 серпня 2022 року - 45 посад у 17 підрозділах.

Таким чином, державному службовцю двічі було запропоновано наявні посади за списками вакантних посад в Офісі Генерального прокурора, як зазначено в попередженні, «з метою подальшого працевлаштування, з урахуванням професійної підготовки та професійних компетентностей, достатніх для повного і якісного виконання обов`язків за посадою» замість іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, як це передбачено абзацом 2 частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Суд вважає, що зазначений в попередженні про звільнення та доданий до нього список вакантних посад в Офісі Генерального прокурора на певні дати (18 серпня та 30 серпня 2022 року), з яким ознайомився позивач, не може розглядатись як пропозиція рівнозначної або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей державного службовця згідно з абзацом 2 частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки фактично:

- доводить до відома державного службовця лише інформацію про наявність в державному органі на визначену дату певних вакантних посад за переліком, наведеним у зазначеному списку;

- створює умови, за яких забезпечення встановлення факту відповідності або невідповідності професійної підготовки та професійних компетентностей державного службовця вимогам, встановленим до посад із зазначеного списку, покладається на самого державного службовця шляхом звернення до керівників відповідних структурних підрозділів для проведення співбесіди.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що у відповідності до наведених вище вимог Закону України «Про державну службу» саме суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Наведений висновок підтверджується численною, обов`язковою до врахування в силу вимог статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», практикою Верховного Суду, наведеною, зокрема у його постановах від 23 лютого 2023 року по справі № 140/9066/21, від 31 січня 2024 року по справі № 400/4445/22.

Тобто обов`язок щодо визначення посад, які будуть відповідати рівню професійної підготовки та професійним компетентностям державного службовця, які пропонуватимуться останньому у визначеному частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» порядку, покладається саме на суб`єкта призначення або керівник державної служби, а не на такого державного службовця.

Наведене підтверджується також наступними обставинами.

08 серпня 2022 року були зареєстровані наступні заяви ОСОБА_1 : на ім`я начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора Яновича С. щодо погодження переведення на вакантну посаду головного спеціаліста Департаменту кадрової роботи та державної служби за № 139582-22;

на ім`я начальника Департаменту представництва інтересів держави в суді ОСОБА_2 щодо погодження переведення на вакантну посаду головного спеціаліста Департаменту представництва інтересів держави в суді за № 139584-22.

Департаментом кадрової роботи та державної служби розглянуто зазначену заяву та запрошено ОСОБА_1 для проведення співбесіди 15 вересня 2022 року.

Департамент кадрової роботи та державної служби внутрішнім листом від 15 вересня 2022 року № 07-3527ВН-22 повідомив останнього про відсутність можливості надання згоди на переведення.

У Департаменті представництва інтересів держави в суді розглянуто заяву ОСОБА_1 та 09 вересня 2022 року проведено співбесіду, за результатами якої листом від 09 вересня 2022 року № 15/4-5682ВИХ-22 останнього повідомлено про неможливість погодження на вакантну посаду головного спеціаліста у зв`язку з недостатнім рівнем знань вимог законодавства у необхідному для виконання посадових обов`язків обсязі.

Водночас 09 вересня 2022 року до Департаменту кадрової роботи та державної служби надійшла інформація начальника Департаменту представництва інтересів держави в суді, щодо розгляду подібної заяви ОСОБА_1 , в якій було зазначено, що останнього не може бути погоджено для переведення на посади головних спеціалістів відділів структурних підрозділів Департаменту представництва інтересів держави в суді через відсутність у ОСОБА_1 відповідного рівня знань вимог Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення України в обсязі, необхідному для виконання посадових обов`язків на відповідних посадах.

Отже, при підготовці попередження про наступне звільнення заступника начальника відділу внутрішнього аудиту від 19 серпня 2022 року № 07-2979вн-22 та списку вакантних посад не було вирішено питання визначення рівнозначної або нижчої посади державної служби, що відповідає професійній підготовці та професійним компетентностям цього державного службовця, яка мала бути йому запропонована одночасно з попередженням згідно з абзацом 2 частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», і у разі відмови від якої державний службовець підлягав звільненню відповідно до абзацу 3 частини 3 цієї статті.

Також при цьому не було встановлено, що відсутня можливість запропонувати відповідні посади, як це передбачено абзацом 3 частини 3 зазначеної статті Закону, що також тягне за собою звільнення державного службовця.

Зазначене не відповідає положенням частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», яким регламентовано порядок пропонування державному службовцю іншої рівнозначної або нижчої посади державної служби у разі попередження про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, та підстави для такого звільнення.

У зв`язку з наведеним суд доходить висновку про грубе порушення відповідачем порядку звільнення позивача, що визначений статтею 87 Закону України «Про державну службу», що потягло за собою безпідставне звільнення позивача на підставі оскаржуваного у даній справі наказу.

Таким чином, суд вважає наявними підстави для визнання протиправним та скасування такого наказу відповідача.

При цьому, щодо посилання відповідача на приписи наказу Генерального прокурора від 10 лютого 2022 року № 25, суд зазначає таке.

Наказом Генерального прокурора від 10 лютого 2022 року № 25 затверджено Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури України (далі Положення № 25-2022).

Положенням № 25-2022 встановлено, що переведення державного службовця на іншу вакантну посаду державної служби в тому самому органі прокуратури здійснюється відповідно до вимог статті 41 Закону України «Про державну службу» на підставі його заяви, погодженої безпосереднім керівником та керівниками самостійних структурних підрозділів, на посаду в якому претендує державний службовець та в якому він працює, а також за погодженням першого заступника чи відповідних заступників Генерального прокурора згідно з розподілом обов`язків.

Поряд з тим, згідно з частиною 1 статті 41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення. Відповідно до частини 2 цієї статті переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Таким чином, Законом України «Про державну службу» встановлено вичерпний перелік обставин, за яких здійснюється переведення на відповідну посаду в тому самому державному органі. А саме: наявність рішення керівника державної служби або суб`єкта призначення, яке приймається з урахуванням професійної підготовки та професійних компетентностей такого державного службовця; згода державного службовця щодо його переведення.

Інших умов для переведення на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі Законом не передбачено.

Отже, встановлення Положенням № 25-2022 додаткових умов для виконання повноважень керівника державної служби в органах прокуратури з переведення державних службовців на інші посаду в тому самому державному органі у вигляді погодження безпосереднього керівника та керівників самостійних структурних підрозділів, на посаду в якому претендує державний службовець та в якому він працює, а також погодження першого заступника чи відповідних заступників Генерального прокурора згідно з розподілом обов`язків, не передбачено Законом України «Про державну службу» і не узгоджується зі статтею 41 такого Закону.

Відповідно, зазначеною статтею не передбачено інших дій державного службовця щодо запропонованої вакантної посади, ніж надання згоди на переведення. Відсутність такої згоди унеможливлює переведення державного службовця на відповідну посаду

При цьому, повноваження керівника державної служби або суб`єкта призначення з переведення державного службовця на іншу посаду, включаючи повноваження з надання державному службовцю відповідної пропозиції у разі настання передбачених Законом обставин, визначено статтею 87 Закону України «Про державну службу», про що вже зазначалось вище.

Отже, наведені вимоги Положення № 25-2022 не враховують вимог зазначених вище статей Закону України «Про державну службу», а тому не можуть бути застосовані для регулювання спірних правовідносин в частині, що суперечить вимогам такого Закону, оскільки вказане Положення № 25-2022 має меншу юридичну силу у порівнянні з приписами Закону України «Про державну службу».

Щодо позовних вимог про стягнення невиплаченої суми компенсації у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, суд зазначає таке.

Статтею 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105) визначено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого видана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону № 1105 підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Згідно із нормами пункту 2 статті 22 Закону № 1105 допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, перебування у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травм, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації (частина 3 статті 30 Закону № 1105).

Допомога по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах виплачується застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), інших підставах, передбачених законом, - у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати (пункт 2 статті 32 Закону № 1105).

Пунктом 5 статті 32 Закону № 1105 визначено, що матеріальне забезпечення, передбачене цим Законом, виплачується у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім`ї, який перебував на її утримані.

Частиною 1 статті 34 Закону № 1105 визначено, що фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Частиною 2 цієї статті також передбачено, що страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам.

Після надходження коштів на відповідний спеціальний реєстраційний рахунок роботодавець зобов`язаний виплатити лікарняні працівникові, як уже зазначалося, в найближчий строк, установлений для виплати заробітної плати (пункт 1 частини 2 статті 32 Закону № 1105).

Як вказав відповідач, після надходження протоколу № 18 від 17 листопада 2022 року засідання комісії із соціального страхування, здійснено нарахування матеріального забезпечення ОСОБА_1 відповідно до е-листків непрацездатності № 5108477-2009800342-1 з 14 вересня 2022 року по 19 вересня 2022 року, № 5108477-2009888295-1 з 20 вересня 2022 року по 23 вересня 2022 року та № 5249725-2010061197-1 з 26 вересня 2022 року по 05 жовтня 2022 року.

Разом з тим, до матеріалів справи не було надано доказів виплати такого забезпечення на користь позивача. Лише зазначено, що після надходження коштів з Фонду на рахунок Офісу Генерального прокурора матеріальне забезпечення ОСОБА_1 буде виплачено у найближчий строк, установлений для виплати заробітної плати. Тим самим, на думку суду, відповідачем підтверджено порушення ним визначеного законом обов`язку щодо виплати відповідних сум матеріального забезпечення позивача.

Пунктом 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року №1266 (далі - Порядок № 1266) визначено, що середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільноправовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини).

Так, згідно розрахункових листків за період з жовтня 2021 по вересень 2022 року заробітна плата, виплачена позивачу становила: жовтень 2021 року - 57 691, 07 грн; листопад 2021 року - 138 938, 14 грн; грудень 2021 року - 94 999, 39 грн; січень 2022 року - 163 931, 87 грн; лютий 2022 року - 32 370, 61 грн; березень 2022 року - 56 660, 00 грн; квітень 2022 року - 58 740, 00 грн; травень 2022 року - 58 893, 82 грн; червень 2022 року - 59 372, 79 грн; липень 2022 року - 118 744, 36 грн; серпень 2022 року - 70 180, 00 грн; вересень 2022 року - 25 306, 37 грн. Всього: 935 828, 42 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата становить: 935 828, 42 грн. / 365 днів = 2 563, 91 грн. Отже, сума лікарняних за періоди з 14 вересня 2022 року по 19 вересня 2022 року, 20 вересня 2022 року по 23 вересня 2022 року, 26 вересня 2022 року по 05 жовтня 2022 року становить: 2 563, 91 грн х 20 днів = 51 278, 20 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі також Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, згідно з пунктом 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Офісу Генерального прокурора №21486зп від 17 листопада 2022 року середньоденний розмір заробітної плати позивача складає 2 983, 92 грн, що підтверджується позивачем у позовній заяві.

При цьому, час вимушеного прогулу позивача, починаючи з 25 жовтня 2022 року по день прийняття даного рішення суду становить 337 робочих дні.

Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача складає 1 005 581, 04 грн (337 робочі дні х 2 983, 92 грн середньоденного розміру заробітної плати), яка і підлягає стягненню на користь останнього.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Щодо питання розподілу судових витрат, необхідно зазначити таке.

Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини 3 статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Позивачем було заявлено про вирішення питання про судові витрати, зокрема щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином у передбачений частиною 7 статті 139 КАС України строк питання про судові витрати буде вирішено після ухвалення рішення по суті позовних вимог, у разі надходження до суду в передбаченому процесуальним законом порядку заяви позивача про винесення додаткового рішення з доказами, які підтверджують понесені ним судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів задовольнити повністю.

Скасувати наказ № 2060ц, виданий 24 жовтня 2022 року Офісом Генерального прокурора про звільнення державного службовця 6 рангу ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу внутрішнього аудиту за ініціативою суб`єкта призначення згідно пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» з 24 жовтня 2022 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу внутрішнього аудиту Офісу Генерального прокурора з 24 жовтня 2022 року.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої компенсації у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю у розмірі 51 278, 20 грн (п`ятдесят одна тисяча двісті сімдесят вісім гривень двадцять копійок) та середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 005 581, 04 грн (один мільйон п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят одна гривня чотири копійки).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.