Справа № 199/8858/23

(2/199/533/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

29.02.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Циганок К.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙ-МІНЕРАЛС» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що у період з 09.01.2012 року по 09.08.2023 року вона знаходилась у трудових відносинах з ТОВ «ТАЙ-МІНЕРАЛС». В день звільнення - 09.08.2023 року з нею не було проведено остаточний розрахунок: не було виплачено нараховану заробітну плату та суму компенсації за 177 календарний день невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 09.01.2012 року по 09.08.2023 року, не було виплачено вихідну допомогу в розмірі 3-х середньомісячних заробітних плат.

Остаточний розрахунок ТОВ "ТАИ-МІНЕРАЛС" не провело з нею до теперішнього часу. У зв`язку з цим 11.09.2023 року вона звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача сум нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Судовим наказом від 12.10.2023 року по справі № 932/8199/23 її позовні вимоги були задоволені в повному обсязі.

Позивач зазначає, що її середньоденна заробітна плата, відповідно до розрахункового листка ТОВ ТАЙ-МІНЕРАЛС від 09.08.2023 року, складає (48962,47 + 48870,00) / (22 + 21) (фактично відпрацьовані дні за червень 2023 року та липень 2023 року) = 2275,18 грн. Просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення включно, вирішити питання про стягнення судових витрат.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 грудня 2023 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача надав суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що 03.02.2023р. постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду України у судовій справі № 991/6606/22 було стягнуто з дохід держави 100% частки в статутному капіталі ТОВ «ТАЙ-МІНЕРАЛС». На той момент з ТОВ «ТАЙ-МІНЕРАЛС» в трудових відносинах знаходились два працівника: директор та позивач на посаді головного бухгалтера з моменту заснування товариства. Позивач подав розрахунковий лист, в якому вказано, що з наступного місяця, після того як підприємство перейшло до держави, а саме з березня 2023 її оклад збільшився практично у 2 рази з 27150 грн. до 48870 грн., при цьому підприємство фактично не працювало, рахунки були заблоковані. І саме з цього окладу позивач розраховує середній заробіток. Доходи підприємства в 2023 році отримані тільки від оренди 5 одиниць автотранспорту двом контрагентам, договори оренди підписані до 2022 року. І це при тому, що у ТОВ «ТАЙ-МІНЕРАЛС» в 2021 році було 236600 грн. прибутку, а 2022 рік завершився зі збитком 2384,6 грн., з боргами на 32502 грн. та балансом 4885,5 грн. згідно фінансового звіту підприємства за 2022рік. Тож ніяких умов для збільшення окладу не було.

Також зазначив, що 11.08.23р. наказом Фонду державного майна № 1433 директором ТОВ «ТАЙ МІНЕРАЛС» призначено Хапцева Анзора Руслановича, якого уповноважено надати відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну керівника відповідача та прийняти справи з управління господарською діяльністю ТОВ «ТАЙ-МІНЕРАЛС», матеріальні цінності, установчі документи та печатку товариства. 19.08.2023р. відповідні зміни було внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позивач звільнилась 09.08.2023 року, а попередній директор 10.08.2023 року. При прийнятті справ в управління новим керівництвом ТОВ «ТАЙ-МІНЕРАЛС» було виявлено, що бухгалтерський облік по товариству було знищено, про що 09.10.2023 була подана заява про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.23р. № 168-р «Про визначення уповноваженого органу управління активами, стягнутими в дохід держави» на виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 23.01.2023р. у справі № 991/6606/22 та постанови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03.02.23р. у справі № 991/6606/22 та відповідно до ч.3 ст.5-1 Закону України «Про санкції» Фонд державного майна визначено уповноваженим органом управління активами, в тому числі 100% частки в статутному капіталі ТОВ «ТАЙ-МІНЕРАЛС».

Таким чином, в трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем виникли обставини (форс-мажорні), які відповідач не міг передбачити чи відвернути (зміна права власності в статутному капіталі та керівництва відповідача, вилучення майна в дохід держави, знищення бухгалтерського обліку тощо), та в період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання щодо виплати заробітної плати та виплаті належних позивачу при звільненні сум, у строки зазначені в ст. 116 КЗпП України. Тобто, вищевикладене свідчить про відсутність вини відповідача у невиплаті позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання щодо виплати належних позивачу при звільненні сум, у строки зазначені в ст. 116 КЗпП України. З цих підстав представник відповідача просив відмовити позивачу у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 перебувала з відповідачем в трудових відносинах з 09.01.2012 року по 09.08.2023 року, а саме перебувала на посаді головного бухгалтера, 09.08.2023 року була звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, при звільненні з підприємства відповідачем не був здійснений повний розрахунок із заробітної плати.

Судовим наказом № 932/8199/23 від 12.10.2023 року, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тай-Мінералс» на користь позивача заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати на день звільнення 09.08.2023 року, в розмірі 578 139 (п`ятсот сімдесят вісім тисяч сто тридцять дев`ять) грн. 02 коп.

Частиною 4ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно статті 117 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч.1); при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2).

Як зазначено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з наказом (розпорядженням) керівника ТОВ «ТАЙ-МІНЕРАЛС» ОСОБА_2 № 111-к від 09.08.2023 року про припинення трудового договору (контракту) було звільнено ОСОБА_1 , також даним наказом вирішено виплатити компенсацію 169 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 10.08.2021 року по 09.08.2023 року, а також виплатити компенсацію 8 календарних днів невикористаної додаткової відпусти за особливий характер праці за період праці з 10.07.2021 року по 09.08.2023 року.

Як вбачається з копії наказу про звільнення позивача, його підписав керівник підприємства Цифра В.В., який й несе відповідальність за виконання підприємством вимог трудового законодавства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, середньоденна заробітна плата обчислюється, виходячи із виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Позивача було звільнено у серпні 2023 року, тобто враховується його заробітна плата за червень та липень 2023 року. З розрахункового листа вбачається, що заробітна плати за червень місяць 48962,47 грн., липень місяць 2023 року становила 48870,00 грн. Кількість робочих днів за ці два місяці становила 43 дні, таким чином середньоденна заробітна плата дорівнює 2275,18 грн., належних доказів на спростування даного розміру представником відповідача суду не надано.

З дня звільнення позивача з підприємства (09.08.2023) по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто по 09.02.2024 час затримки становить 125 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки, який відповідач повинен сплатити позивачу ОСОБА_1 складає 284397,50 грн. (2275,18 грн. х 125 робочих днів).

Суд критично ставиться до доводу представника відповідача щодо втрати первісних документів бухгалтерського обліку, а тому підприємство не мало можливості розрахуватись з позивачем на момент звільнення. Тобто в несвоєчасному розрахунку не має вини підприємства. Як вбачається з розрахункового листа наданого позивачу при звільненні, облік та нарахування заробітної плати працівникам на підприємстві був у відповідній бухгалтерській комп`ютерній програмі, а тому втрата певних бухгалтерських документів не мала наслідком втрати контролю щодо нарахування заробітної плати.

Щодо тяжкого фінансового становища ТОВ «ТАЙ-МІНЕРАЛС», то сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не звільняють останнього від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Такий правовий висновок зазначений в Постанові Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі №337/6455/15-ц, провадження № 61-3683св18.

Представник відповідача у відзиві зауважив, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.23р. № 168-р «Про визначення уповноваженого органу управління активами, стягнутими в дохід держави» на виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 23.01.2023р. у справі № 991/6606/22 та постанови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03.02.23р. у справі № 991/6606/22 та відповідно до ч.3 ст.5-1 Закону України «Про санкції» Фонд державного майна визначено уповноваженим органом управління активами, в тому числі 100% частки в статутному капіталі ТОВ «ТАЙ-МІНЕРАЛС», однак на думку суду ця обставина не має відношення до розгляду цієї справи, оскільки ОСОБА_1 було звільнено у серпні 2023 року, тобто вже після вказаних подій і їх настання суд не може прийняти, як підтвердження того, що затримка розрахунку після 09.08.2023 року при звільненні сталася з об`єктивних причин, не з вини відповідача.

Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи конкретні обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно, щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

З вищевикладеного, вбачається очевидна неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача, яка працювала на посаді головного бухгалтера, та відповідача, а тому суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат в розмірі 20000 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, підстав для звільнення відповідача від сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку немає, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у невиплаті належних позивачу сум у день звільнення. Судом встановлено, що розрахункові суми позивачем в день звільнення не отримані, спору між сторонами про розмір заборгованості по заробітній платі не існує, а тому у відповідності до ч. 1ст. 117 КЗпП України, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 20000 грн.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1073,60 грн. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про оплату праці», ст. ст. 116, 117 КЗпП України, керуючись ст.ст. 259, 263-268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙ-МІНЕРАЛС» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні,- задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙ-МІНЕРАЛС» ( ЄДРПОУ 37989232, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. 3-А офіс 22) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20000 грн 00 коп., з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙ-МІНЕРАЛС» ( ЄДРПОУ 37989232, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, буд. 3-А офіс 22) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: В.В. Руденко