ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 640/21715/20

адміністративне провадження № К/990/32061/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу адвоката Гангана В`ячеслава Георгійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року (головуючий -суддя: Клочкова Н.В.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року (головуючий-суддя: Беспалов О.О., судді: Парінов А.Б., Ключкович В.Ю.)

у справі № 640/21715/20

за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до суду із позовною заявою (з урахуванням уточнень) до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР, відповідач), в якій просив:

- визнати бездіяльність Державного бюро розслідувань щодо невидачі ОСОБА_1 копії наказу про звільнення № 504-ос від 07 серпня 2020 року протиправною;

- зобов`язати Державне бюро розслідувань видати ОСОБА_1 копію наказу про звільнення № 504-ос від 07 серпня 2020 року у передбаченому статтею 47 Кодексу законів про працю України порядку;

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань полковника Державного бюро розслідувань Соколова О. від 07 серпня 2020 року № 504-ос в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису з припиненням державної служби відповідно до пунктів 8, 9 частини 1 статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", пункту 1 частини 1, частини 4 та частини 5 статті 87 Закону України "Про державну службу;

- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого центрального апарату Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань;

- стягнути з Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 серпня 2020 року по день поновлення на посаді.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що звільнення є незаконним та таким, що не узгоджується із чинним законодавством, за відсутності пропозиції про рівнозначну посаду в іншій структурі.

За твердженнями позивача, останнього не було повідомлено, які саме зміни відбулися у структурі Державного бюро розслідувань, зокрема, стосовно чисельності скорочення посад державної служби в цілому та посади державної служби, яку обіймав безпосередньо позивач, а також не було ознайомлено з наказами «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік».

Позивач звертає увагу, що ліквідація або зміна структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу, не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи.

При цьому, зміна однієї лише назви структурного підрозділу, без зміни правового статусу у структурі органу та обсягу функціональних обов`язків, не може вважатися його скороченням. Якщо замість «ліквідованої» у такий спосіб посади утворено аналогічну посаду з тією ж або іншою назвою, та тими ж самими функціональними обов`язками та правовим статусом, то стверджувати про реорганізацію в структурі органу, наслідками якої є скорочення кількості посад, як підставу для звільнення у розумінні пункту 1 частини 1 статті 87 Закон України «Про державну службу», немає.

Також в обґрунтування протиправності наказу про звільнення позивач зазначає, що його не було переведено та навіть не була запропонована можливість переведення у системі Державного бюро розслідувань в порядку статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», хоча від переведення на посаду згідно з новим штатним розписом на 2020 рік позивач не відмовлявся, а навпаки, просив перевести його на аналогічні посади в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань.

При цьому, позивач зауважує, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За твердженнями позивача, відсутність скорочення чисельності або штату державних службовців не може вважатися скороченням державної служби, оскільки кількість державних службовців не зменшується, а залишається тією ж самою або може навіть бути збільшена або у новому штатному розписі державного органу посада державного службовця може змінити назву.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що після внесення Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-ІХ (далі - Закон № 440-IX) змін у Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються. Зазначив, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд зауважив, що вжите у частині 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Таким чином, відповідач не зобов`язаний був пропонувати Позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у Державному бюро розслідувань.

Положеннями частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону № 889-VIII на час існування спірних правовідносин було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням посади державної служби, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача суди вважали помилковими.

Щодо доводів позивача про порушення гарантії, передбаченої підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ, суд першої інстанції зазначив, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, що слідчі після набрання чинності Законом № 305-ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді; зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

Оцінюючи доводи позивача про відсутність повноважень керівника державної служби у Директора ДБР на підписання спірного наказу, судами зазначено, що в.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколов О.В., як полковник Державного бюро розслідувань, є суб`єктом призначення у розумінні пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII. Таким чином, останній мав повноваження на підписання оскаржуваного наказу.

Крім того, суди зауважили, що покладення на Соколова О.В. виконання обов`язків директора Державного бюро розслідувань не є предметом спору в даній справі, а питання повноважень виконувача обов`язків директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. відносяться до компетенційних спорів.

Щодо вимог позивача в частині визнання бездіяльності Державного бюро розслідувань щодо невидачі ОСОБА_1 копії наказу про звільнення № 504-ос від 07 серпня 2020 року протиправною, суди дійшли висновку, що дії Державного бюро розслідувань мають правомірний характер, оскільки позивачу видано витяг з відповідного наказу.

За наведених вище мотивів суди дійшли висновку про те, що спірний наказ є таким, що прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні. У зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, норм Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України, Закону України від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» тощо, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року, ухваливши у справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Позивач уважає, що судом апеляційної інстанції застосовано частину 2 статті 47 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 554/5628/19 та від 03 листопада 2021 року у справі №387/326/20, згідно яких, у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника, а також застосовано пункт 8 розділу 10 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2020 року № 1000/5 (далі - Правила № 1000/5), без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі №160/7887/18.

Загалом позивач наводить доводи, аналогічні доводам позовної заяви, апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.

До суду касаційної інстанції від ДБР надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вдповідач просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідач зазначає, що єдиним питанням, що підлягає дослідженню в межах касаційного провадження залишається позиція касатора з приводу того, що вручення витягу з наказу про звільнення замість його копії є порушенням частини 2 статті 47 КЗпП України.

Також відповідач вказує, що одночасно із ОСОБА_1 , було звільнено ще ряд працівників ДБР, зазначене відображено в наказі про звільнення № 504-ос від 07 серпня 2020 року.

Ураховуючи, що інформація про кожного працівника ДБР, в тому числі інформація про звільнення зі служби, є конфіденційною та розголошенню не підлягає, надання копії наказу із повною інформацією кожному звільненому працівнику порушувало б їхні права.

А відтак, з метою уникнення протиправних дій та дотримання вимог законодавства кожному звільненому працівнику, зокрема й ОСОБА_1 , надано витяг, що текстуально повністю відтворює наказ про звільнення № 504-ос від 07 серпня 2020 року, проте лише в частині відповідного працівника, крім того вказаний витяг містить усі необхідні реквізити, що й зазначений наказ.

Відповідно до підпункту 2 розділу І Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2020 року №1000/5, витяг - це засвідчена копія частини тексту службового документа.

Стосовно посилань ОСОБА_1 на неврахування судами попередніх інстанцій практики Верховного Суду, відповідач вказує, що правовідносини, які склалися між сторонами у справах №554/5628/19 та №160/7887/18, не є подібними спірним правовідносинам у рамках справи №640/21715/20.

Так, справа № 554/5628/19 розглядалася у порядку цивільного судочинства, а тому вважає недоцільним врахування таких висновків Верховного Суду. Окрім того, у вищезазначеній справі досліджувалися правовідносини щодо звільнення працівника за вчинення дисциплінарного проступку, що абсолютно відрізняється від обставин цієї справи.

ОСОБА_1 не обґрунтовано, яке значення мають висновки, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18.

Відповідач вказує, що висновки скаржника з приводу того, що надання йому витягу з наказу про звільнення (у якому зазначені усі відомості щодо ОСОБА_1 та підстав його звільнення, що описані у наказі, без виключень), замість копії наказу, є надмірним формалізмом.

Також відповідач зазначає, що втручання у право обіймати певні посади державної служби обумовлено законодавчими підставами удосконалення діяльності ДБР та необхідністю створення умов для виконання визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань» завдань, тобто таке втручання переслідувало легітимну мету та було пропорційним їй.

Окрім того, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII словосполучення «може пропонувати» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

На підставі вищенаведеного відповідач уважає, що доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки судами всебічно перевірено обставини справи, вирішено спір відповідно до норм матеріального права та при належному дотриманні норм процесуального права.

Також, до Суду від ДБР надійшли додаткові пояснення у справі, в яких відповідач зауважує про сформованість практики Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII. Так, суд касаційної інстанції, розглядаючи спори за участю колишніх працівників як центрального апарту ДБР, так і його територіальних управлінь, за обставинами, подібними обставинам справи, що переглядається, дійшов висновку, що заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу свідчить про скорочення чисельності державних службовців в державному органі, тобто про скорочення таких посад, а не про зміну істотних умов праці.

В обумовлених обставинах справи, скорочення чисельності посад державної служби є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Ураховуючи наведене, відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Гангана В`ячеслава Георгійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року, з підстав визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 28 лютого 2024 року визначено наступний склад колегії суддів: Мацедонська В.Е. (головуючий-суддя), Білак М.В., Губська О.А.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в попереднє судове засідання на 29 лютого 2024 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора України № 854ц від 01 серпня 2018 року призначений слідчим в особливо важливих справах п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Під час проходження служби в Генеральній прокуратурі України, у зв`язку із закінченням законодавчо встановлених строків повноважень на здійснення досудового слідства слідчими органів прокуратури та початком роботи Державного бюро розслідувань, з урахуванням пункту 3 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань», яким Кабінету Міністрів України рекомендовано утворити Державне бюро розслідувань за рахунок штатної чисельності слідчих підрозділів Генеральної прокуратури України, Позивачем прийнято рішення взяти участь у відборів кандидатів на посади слідчих центрального апарату Державного бюро розслідувань.

Надалі, за результатами успішного проходження конкурсу на зайняття відповідної посади, Директору Державного бюро розслідувань конкурсною комісією рекомендовано призначити позивача на посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) центрального апарату Державного бюро розслідувань.

На підставі заяви про переведення для подальшої роботи до Державного бюро розслідувань, наказом Генерального прокурора України № 1159ц від 14 листопада 2018 року позивач був звільнений з посади в органах прокуратури у зв`язку з переведенням для подальшої роботи до Державного бюро розслідувань та наказом Директора Державного бюро розслідувань № 177ос від 15 листопада 2018 року його призначено на посаду слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань, як обраного за конкурсом в порядку переведення з Генеральної прокуратури України з випробувальним строком 1 місяць.

Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 було затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань, в якій відсутній структурний підрозділ, посаду в якому обіймав позивач.

У зв`язку зі зміною на підставі вказаного Указу Президента України структури Державного бюро розслідувань, Директором Державного бюро розслідувань Венедіктовою І.В., було прийнято накази від 14 лютого 2020 року №42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27 лютого 2020 року № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік».

Наказом т.в.о. Директора Державного бюро розслідувань Венедіктової І.В. № 163-ос від 13 березня 2020 року, на підставі статті 14-3 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", пункту 1 частини 1 статті 41 Закону України "Про державну службу" слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань ОСОБА_1, переведено на посаду слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань з 13 березня 2020 року за його згодою.

09 липня 2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення такого повідомлення, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань відповідно до наказу від 08 липня 2020 року № 88 ДСК "Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік".

Наказом в.о. Директора Державного бюро розслідувань полковника Державного бюро розслідувань Олександра Соколова від 07 серпня 2020 року № 504-ос ОСОБА_1 , відповідно до пунктів 8, 9 частини 1 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини 1, частини 4 та частини 5 статті 87 Закону України «Про державну службу» було звільнено з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 10 серпня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису з припиненням державної служби.

Підставою видання вказаного наказу визначено: накази Державного бюро розслідувань від 08 липня 2020 року № 88 ДСК, від 08 липня 2020 року № 416 та персональні попередження працівників про наступне вивільнення.

Незгода із вказаним наказом про звільнення зумовила звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно частиною другою статті 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною шостою вказаної статті встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон № 889-VIII.

Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Державне бюро розслідувань відповідно до статті 1 Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.

Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

За приписами статті 12 Закону № 794-VIII визначено, що Директор Державного бюро розслідувань, з-поміж іншого: координує і контролює діяльність центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань (пункт 3); затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань (пункт 4); визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами (пункт 5); присвоює у встановленому законодавством порядку ранги державних службовців працівникам Державного бюро розслідувань та спеціальні звання особам рядового і начальницького складу (пункт 14); здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом (пункт 20).

Згідно зі статтею 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством (частина 5 статті 14 Закону).

Статтею 14-3 Закону № 794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, затверджений наказом ДБР від 28 грудня 2019 року № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (зі змінами, внесеними наказами від 02 січня 2020 року № 1 та від 03 січня 2020 року № 2) (далі також - Порядок № 343).

Для забезпечення ефективності та безперервності виконання завдань, покладених на Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган, Директор Державного бюро розслідувань або особа, яка виконує його повноваження, визначає в межах граничної чисельності перелік посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, передбачених пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (пункт 2 Порядку № 343).

Відповідно до пункту 4 вказаного порядку, служба в Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу передбачає відповідність кваліфікаційним вимогам та особливим критеріям професійної придатності (зокрема щодо стану здоров`я, застосування зброї та спецзасобів, здатності витримувати додаткові фізичні та психологічні навантаження, понаднормову роботу тощо), які є відмінними від вимог служби в ДБР на посадах державної служби.

Пунктом 6 Порядку № 343 визначено, що зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору ДБР.

Після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс.

Після проведення етапів конкурсного відбору, проведення психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа, співбесіди та визначення переможців, кандидати на посади рядового та начальницького складу проходять військово-лікарську комісію для визначення придатності до служби за станом здоров`я. Кандидати на посади у спеціальний підрозділ Державного бюро розслідувань додатково проходять тестування з фізичної підготовки.

За умови успішного проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки (для визначення категорії персоналу), стосовно переможців конкурсного відбору видається наказ про призначення на відповідні посади.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, виходячи з наступного.

Касаційне провадження у справі №640/21715/20 відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

У вимірі заявлених позовних вимог і підстав касаційного оскарження слід зауважити, що спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача з посади державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису ДБР.

На час прийняття позивача на державну службу до ДБР (16 листопада 2018 року) Закон № 794-VIII діяв у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання».

Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII (у згаданій редакції) за правовим статусом ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Статтею 9 Закону № 794-VIII (у цій же редакції) було передбачено, що систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні органи, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні та інші підрозділи. Організаційну структуру Державного бюро розслідувань затверджує Директор Державного бюро розслідувань за погодженням із Кабінетом Міністрів України..

27 грудня 2019 року набрав чинності Закон № 305-IX, водночас редакція частини першої статті 14 Закону № 794-VIII, відповідно до якої до працівників ДБР належать 1) особи рядового і начальницького складу, 2) державні службовці та 3) особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР, не зазнала змін.

Частиною п`ятою статті 14 цього Закону (у редакції, чинній до 27 грудня 2019 року) визначено, що трудові відносини працівників ДБР регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

У зв`язку із набранням чинності 27 грудня 2019 року Законом № 305-ІХ правовий статус ДБР змінився із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції Закону № 305-ІХ) ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Окрім того, згідно з частинами першою та другою статті 9 указаного Закону, систему ДБР складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі ДБР діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура ДБР визначається Президентом України.

Отже, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР (до внесення вищевказаних змін організаційна структура ДБР затверджувалася Директором ДБР за погодженням із Кабінетом Міністрів України).

Указані зміни були запроваджені з метою удосконалення правових основ організації й діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР тощо.

На виконання вимог статті 9 Закону № 794-VIII (у редакції Закону № 305-ІХ) Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР, що, відповідно, зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату, так і територіальних органів ДБР.

За приписами частини п`ятої статті 14 Закону № 794-VIII (у редакції Закону № 305-IX), трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Законом № 305-ІХ доповнено Закон № 794-VIII статтею 14-3, якою врегульовано порядок переведення працівників ДБР, за змістом якої:

державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу» (частина перша статті 14-3);

особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (частина друга статті 14-3);

переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи ДБР, які порушили питання про переведення (частина третя статті 14-3).

З конструкції наведеної норми слідує, що законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припиненні державної служби згідно із Законом № 889-VIII та державної служби особливого характеру згідно із Законом № 794-VIII, встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.

При цьому зазначеною нормою не передбачено механізму переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.

Подібний висновок щодо тлумачення статті 14-3 Закону № 794-VIII викладений у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 200/11081/20-а (пункт 56), від 24 червня 2022 року у справі № 200/12306/20-а (пункт 37) і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03 грудня 2019 року наказом Держаного бюро розслідувань «Про затвердження структури центрального апарату державного бюро розслідувань» від 14 лютого 2020 року № 42 затверджено структуру центрального апарату Державного бюро розслідувань із визначенням штатної чисельності.

У подальшому, наказом Державного бюро розслідувань «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» від 26 лютого 2020 року № 47 затверджено Перелік посад у центральному апараті Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 343 для забезпечення ефективності та безперервності виконання завдань, покладених на ДБР як державний правоохоронний орган, Директор ДБР або особа, яка виконує його повноваження, визначає в межах граничної чисельності перелік посад у центральному апараті та територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, передбачених пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

При цьому, в пункті 6 Порядку № 343 закріплено, що зміна категорії посад працівників ДБР, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора ДБР або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

З прийняттям рішення Директором ДБР або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору ДБР.

Після затвердження штатного розпису ДБР (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (абзац сьомий пункту 6 цього Порядку).

На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс.

Після проведення етапів конкурсного відбору, проведення психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа, співбесіди та визначення переможців, кандидати на посади рядового та начальницького складу проходять військово-лікарську комісію для визначення придатності до служби за станом здоров`я. Кандидати на посади у спеціальний підрозділ ДБР додатково проходять тестування з фізичної підготовки.

За умови успішного проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки (для визначення категорії персоналу), стосовно переможців конкурсного відбору видається наказ про призначення на відповідні посади.

Наведене кореспондує з приписами частини третьої статті 14 Закону № 794-VIII, де зазначено, що на службу до ДБР приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до ДБР без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах ДБР затверджуються Директором ДБР. Призначення на посади у ДБР, крім посад Директора ДБР, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату ДБР та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь ДБР, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників ДБР. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор ДБР.

Відповідно до частини четвертої статті 14 цього Закону порядок присвоєння спеціальних звань особам рядового і начальницького складу ДБР та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

На виконання частини шостої статті 14 Закону №794-VІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 5 серпня 2020 року № 743 затвердив Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань (далі - «Положення № 743»), яке визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, їх права та обов`язки.

Пунктом 3 цього Положення визначено, що особами рядового та начальницького складу ДБР є громадяни України, які на конкурсній основі у добровільному порядку (за контрактом) прийняті на службу до ДБР і яким присвоєно спеціальні звання осіб рядового та начальницького складу відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 7 Положення № 743 встановлення, зміна або припинення правових відносин осіб рядового та начальницького складу, які проходять службу (зокрема присвоєння спеціального звання, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення із служби, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо), оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Директором ДБР.

Пунктом 10 Положення №743 визначено, що особи, які вперше призначаються на посади рядового та начальницького складу ДБР, складають присягу відповідно до статті 14-1 Закону № 794-VІІІ.

Згідно з пунктом 54 Положення № 743 посади, на які призначаються особи рядового та начальницького складу, та відповідні їм спеціальні звання ДБР визначаються штатним розписом (штатом).

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів ДБР; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Ураховуючи наведені вище законодавчі зміни та керуючись наданими пунктом 5 частини першої статті 12 Закону № 794-VІІІ повноваженнями, 26 лютого 2020 року т.в.о. Директора ДБР Ірина Венедиктова видала наказ №47 «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті Бюро, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами».

Як висновується з пункту 6 Порядку № 343, затвердження указаного Переліку є першим етапом у процедурі зміни категорії посад у центральному апараті (територіальних управліннях) ДБР. У свою чергу, другим етапом в означеній процедурі є прийняття наказу про внесення змін до штатного розпису центрального апарату (територіальних управлінь) ДБР.

Так, судами встановлено, що 14 лютого 2020 року ДБР видано наказ № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27 лютого 2020 року № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік».

Надалі, Наказом т.в.о. Директора Державного бюро розслідувань Венедіктової І.В. № 163-ос від 13 березня 2020 року, на підставі статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини 1 статті 41 Закону України «Про державну службу» слідчого другого слідчого відділу Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань ОСОБА_1, було переведено на посаду слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань з 13 березня 2020 року за його згодою.

Надалі Наказом Державного бюро розслідувань від 08 липня 2020 року № 88ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік», затверджено зміни до штатного розпису, що вводяться в дію з 10 серпня 2020 року.

09 липня 2020 року за підписом в.о. Директора Державного бюро розслідувань О. Соколова слідчому другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_1 було вручено попередження про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення такого повідомлення, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань відповідно до наказу від 08 липня 2020 року № 88 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону № 117-IX від 19 вересня 2019 року) на момент виникнення спірних правовідносин підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Аналіз наведених норм дозволяє Суду дійти висновку, що законодавчі положення стосовно зміни правового статусу ДБР потягнули за собою зміну організаційної структури й штатного розпису Бюро, а процес реалізації цих положень передбачав зміну категорії посад шляхом виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

Так, на підставі вказаних змін до штатного розпису на 2020 рік ДБР посади державної служби у слідчому управлінні ДБР виведені зі штатного розпису та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу.

На підставі викладеного, слідчих в кількості 7 штатних одиниць, в тому числі займану позивачем посаду, було виведено зі штатного розпису другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого Управління ДБР.

Отже, внаслідок реалізації наказів ДБР від 27 лютого 2020 року № 21ДСК та від 08 липня 2020 року № 88 ДСК посади державної служби у Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань були повністю виведені зі штатного розпису, в тому числі і посада, яку займав позивач - «слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань» виведена зі штатного розпису, що підтверджується матеріалами справи. Водночас введено посаду слідчого начальницького складу (капітан ДБР).

За викладених обставин, у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Державного бюро розслідувань.

Таким чином у розглядуваному випадку відбулася зміна категорії посад, що має наслідком виведення займаної позивачем посади державної служби зі штатного розпису з її скороченням та введенням замість неї до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

Як уже зазначалося, положеннями статті 14-3 Закону № 794-VІІІ не передбачено можливості переведення працівників ДБР між посадами різних категорій (посада державної служби/посада рядового і начальницького складу).

В обумовлених обставинах справи скорочення посади державної служби є підставою для припинення державної служби позивача за ініціативою суб`єкта призначення.

Водночас на момент виникнення спірних правовідносин приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які діяли у редакції Закону № 440-IX, не покладали на суб`єкта призначення або керівника державної служби обов`язку з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Той факт, що після вступу позивача на державну службу в ДБР змінилася процедура припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не створює підстави для застосування попередньої редакції закону. Так само не може бути застосована до спірних правовідносин редакція закону, яка набрала чинності після звільнення працівника зі служби. Інакший підхід протирічив би засадам правозастосування.

Подібний висновок щодо застосування указаної норми викладений Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

Колегія суддів наголошує, що сформований у названій постанові Верховного Суду правовий висновок застосований у низці інших постанов Суду, зокрема від 29 грудня 2021 року у справі №420/3825/20, від 02 червня 2022 року у справі № 420/3541/20, від 07 липня 2022 року у справі №640/9691/20, від 15 вересня 2022 року у справі № 380/10822/21, від 11 серпня 2022 року у справі №160/8361/20 та ін.

При цьому, у справі № 380/10822/21 Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

Відтак, оскільки позиція Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права при вирішенні цієї категорії спорів є сталою та послідовною, то колегія суддів не уважає за необхідне у цій справі відступати від висновку щодо застосування указаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

Як установили суди попередніх інстанцій, при звільненні позивача з державної служби ДБР дотрималося вимоги щодо його повідомлення про майбутнє вивільнення не менше як за 30 календарних днів.

З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення ДБР про звільнення позивача із займаної посади державної служби прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією й законами України.

Тож у підсумку можна констатувати правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що виразилося у застосуванні положень Закону № 889-VIII у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Окремо колегія суддів зазначає про обґрунтованість висновків судів у частині надання оцінки доводам позивача про відсутність повноважень у Директора ДБР на підписання оскаржуваного наказу про звільнення, адже, враховуючи приписи пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII у поєднанні з пунктами 4, 9 частини третьої статті 12 Закону № 794-VIII, саме директор Державного бюро розслідувань займає найвищу посаду в Державному бюро розслідувань, призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату ДБР.

При цьому, зазначені повноваження директора Державного бюро розслідувань притаманні і як суб`єкту призначення, і як керівнику державної служби, а встановлені особливості здійснення таких повноважень також дають підстави для висновку, що до особи, яка виконує обов`язки директора Державного бюро розслідувань, переходить весь спектр повноважень Директора, у тому числі призначення на посади та звільнення з посад, зокрема, працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань.

Водночас, 17 березня 2020 року до виконання обов`язків директора Державного бюро розслідувань приступив заступник директора Державного бюро розслідувань - Соколов О.В., що в повній мірі узгоджується з положенням частини 4 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Також наявність у Соколова О.В. повноважень виконувати обов`язки директора Державного бюро розслідувань встановлена наказами Державного бюро розслідувань від 18 травня 2020 року № 327-ос та від 20 липня 2020 року № 352, на підставі яких останній виконував повноваження директора Державного бюро розслідувань з 17 березня 2020 року до 17 вересня 2020 року включно.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що посилання позивача на відсутність повноважень у в.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. на видання наказу про звільнення позивача є безпідставними.

З приводу доводів касаційної скарги щодо протиправної невидачу ОСОБА_1 саме копії наказу про звільнення № 504-ос від 07 серпня 2020 року, а вручення витягу з наказу про звільнення замість його копії, чим, на думку позивача, порушено вимоги частини 2 статті 47 КЗпП України, колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 47 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до підпункту 2 розділу І Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 (надалі - Правила), витяг - це засвідчена копія частини тексту службового документа.

Витяг зі службового документа виготовляється, якщо немає необхідності виготовляти копію документи в цілому. Витяг оформлюється на загальному бланку установи із дотриманням таких вимог: у назві виду документа зазначається: "витяг з наказу", "витяг з протоколу", відтворюється повністю вступна частина (якщо вона є) службового документа, з основної частини тексту документа виписується той пункт, інформація якого необхідна, відтворюється реквізит "Підпис" (без особистого підпису), проставляються відмітка про засвідчення копії та відбиток печатки служби діловодства (пункт 12 глави 10 розділу 11 Правил).

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 глави 1 розділу II Правил організаційні га розпорядчі документи установи доводяться до виконавців у вигляді копій або витягів.

Згідно з положеннями пункту 12 глави 2 розділу IV Правил в особових справах, що формуються впродовж усього часу роботи працівника установі, документи групуються в хронологічному порядку в міру їх надходження, зокрема, копії або витяги з розпорядчих документів (наказів, розпоряджень) про прийняття на роботу, копії або витяги з розпорядчих документів (наказів, розпоряджень) про звільнення з роботи.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що допускається виготовлення, як копій документів, так і витягів.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що одночасно із ОСОБА_1 було звільнено ще ряд працівників ДБР, зазначене також відображено в запитуваному позивачем наказі про звільнення № 504-ос від 07 серпня 2020 року.

З наведеного слідує, що повний текст наказу містить інформацію, яка стосується не лише позивача, а й містить конфіденційні дані щодо інших працівників, які розголошенню не підлягають.

В даному випадку ОСОБА_1 надано витяг, що дослівно відтворює наказ про звільнення №504-ос від 07 серпня 2020 року в частині відповідного працівника, крім того вказаний витяг містить усі необхідні реквізити, що й зазначений наказ.

Спірні правовідносини у справах, на постанови Верховного Суду у яких посилається скаржник, а саме від 21 січня 2021 року у справі № 554/5628/19, від 03 листопада 2021 року у справі №387/326/20 та від 08 травня 2019 року у справі №160/7887/18 не є подібними до правовідносин у зазначеній справі, зважаючи на різні фактичні обставини указаних справ із обставинами цієї справи, а відтак викладена у вказаних постановах правова позиція не є релевантною до спірних правовідносин у справі, що розглядається.

При цьому, обовязок роботодавця передбачений частиною другою статті 47 КЗпП України, видати працівнику, який звільнений з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, у день звільнення копію наказу про звільнення фактично є певною частиною (різновидом) обов`язку власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником та видати йому трудову книжку.

Зазначений обов`язок законодавцем передбачений для роботодавця з метою захисту прав та інтересів працівника, якого звільнено за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, бути обізнаним з підставами та датою звільнення, обов`язком роботодавця нарахувати та виплатити відповідні види виплат, компенсацій, допомог, зарахувати певні періоди роботи (служби) до стажу. Позивач, отримавши витяг з наказу, обізнаний з вищенаведеним, що свідчить про відсутність порушень з боку відповідача в цій частині.

Відтак Державне бюро розслідувань діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, оскільки дії Державного бюро розслідувань в частині видання оскаржуваних наказів очевидно мають правомірний характер.

Ураховуючи викладене Суд констатує, що підстави для скасування оскаржуваних судових рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України відсутні.

На підставі вищенаведеного Суд резюмує, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка. Суди правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оцінюючи решту доводів касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені й проаналізовані судами попередніх інстанцій під час розгляду та ухвалення рішень, які оскаржуються, і їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

Водночас доводи й аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Понад те, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тож ураховуючи приписи статті 350 КАС України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного перегляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Гангана В`ячеслава Георгійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

О.А. Губська