ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/1441/23 пров. № А/857/20021/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіОбрізко І.М.,

суддівІщук Л.П., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року, прийняте суддею Костецьким Н.В. у місті Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання дій та бездіяльності протиправними, -

встановив:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (надалі В/Ч, відповідач) про визнання дій та бездіяльності протиправними. У своєму позові просить:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (В/Ч НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 17.05.2022 по 29.12.2022;

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (В/Ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні безспірних сум із 17.05.2022 до дня фактичного розрахунку 29.12.2022.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 позов задоволено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки грошове забезпечення, матеріальна та грошова одноразова допомога, компенсація за неотримане речове майно та компенсаціяза невикористані дні відпустки позивачу не виплачена в день його звільнення, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому, відповідно до вимогстатті 117 Кодексу законів про працю України,позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у цьому випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.

Хоча законодавство не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, у таких правовідносинах працівник має діяти добросовісно, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України), та, не зловживаючи правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Резюмуючи дослідження розміру грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь позивача у цій справі, суд дійшов висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України та істотності частки, становить: 287963,12 грн. (3717,38 грн. х 0,421 х 184)

При цьому суд враховує, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, В/Ч НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України подала апеляційну скаргу.

Вважає рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 у справі №380/1441/23 таким, що прийнятне внаслідок неповного з`ясування судом обставин справи.

Зазначає, що пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Військовослужбовці отримують грошове забезпечення не за робочі дні, а за календарні дні, тому при розрахунку середньоденного необхідно брати кількість календарних днів. Відповідач не погоджується з наведеним у рішенні суду першої інстанції розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме зарахування до складу середньоденного заробітку додаткової винагороди передбаченої Постановою 168 у розмірі до 100 000,00 грн..

Просить рішення суду скасувати та зменшити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2022 по 29.12.2022 з урахуванням обставин, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Нормою частини 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону.

Щодо доводів, які стосуються стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд зазначає наступне.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 у справі №480/3105/19. Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Щодо доводів про не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості.

Суд звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100.

Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

У постанові Верховного Суду від 4 травня 2018 у справі №808/858/16 зазначено, що аналіз вказаних норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку № 100).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21.01.2015 у справі № 6-195цс14 та від 23.01.2015 у справі № 6-1093цс15, Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 316/2896/14-а) та від 28.01.2021 у справі № 580/2427/19.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Як встановлено із матеріалів справи, старшого лейтенанта ОСОБА_1 , наказами начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса Держаної прикордонної служби України від 08.05.2022 №682-ос, звільнено у запас відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та 16.05.2022 №791-ОС виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення.

Суд апеляційної інстанції встановив, що остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 30.12.2022 на загальну суму 288357,69 грн.

Оскільки позивача звільнено з військової служби 08.05.2022 та виключено зі списків особового складу 16.05.2022, а виплата усіх складових грошового забезпечення здійснена лише 30.12.2022, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 17.05.2022 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 29.12.2022 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) за затримку терміном 226 календарних днів.

Як встановлено судом із матеріалів справи, у березні 2022 розмір грошового забезпечення позивача виплаченого В/Ч НОМЕР_3 становив 49036,04 грн. (без урахування компенсації за піднайом житла 2317 грн.). При цьому нарахування та виплата грошового забезпечення за повний місяць проведена за попереднім місцем служби позивача у В/Ч НОМЕР_3 .

У березні 2022 позивач, станом на виплату грошового забезпечення, перебував у відрядженні та підпорядкуванні В/Ч НОМЕР_1 в районі виконання бойових дій. Відповідно у березні 2022 В/Ч НОМЕР_1 , після включення до списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із призначенням позивача на посаду із 20.03.2022, здійснено перерахунок грошового забезпечення за березень 2022 із проведенням як нарахувань так і утримань, що відображено у архівних відомостях особистої картки грошового забезпечення. Як наслідок місячний розмір грошового забезпечення позивача за березень 2022, з урахуванням нарахованого та виплаченого В/Ч НОМЕР_3 , становив 107830,79 грн. (49 036,04 грн. + 58 794,75 грн. (без урахуванням підйомної допомоги у сумі 18 256,80 грн.). Згідно інформації особистої картки грошового забезпечення за 2022, 20.03.2022 у зв`язку із переведенням, позивач приступив до виконання службових обов`язків у В/Ч НОМЕР_1 . У квітні 2022 розмір грошового забезпечення позивача становив 118929,15 грн.

Із огляду на зазначене, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 3717,38 грн.: 107830,79 грн. (грошове забезпечення за березень 2022) + 118929,15 грн. (грошове забезпечення за квітень 2022) = 226759,94 грн./61 день (березень 2022 31 день, квітень 2022 30 днів).

Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 840127,88 грн. (3717,38 грн. х 226 календарних днів).

Поряд з цим, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ, таким чином, як на момент проведення остаточного розрахунку з позивачем, так і на момент звернення позивача із даним позовом, розгляд і вирішення цієї справи, редакціястатті 117 Кодексу законів про працю України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

Суд вважає, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 17.05.2022 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 29.12.2022 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) та становить 226 календарних днів.

Водночас, з огляду на приписистатті 117 Кодексу законів про працю України в редакції від 01.07.2022, зазначений вище період обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в періоді з 17.05.2022 по 17.11.2022, тривалістю 184 календарних дні.

Таким чином сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням вимог статті 117 КЗпП України, становить 683997,92 грн. (3717,38 грн. х 184 календарних дні).

Проте, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 у справі №6-113цс16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та Пленуму Верховного Суду України у постанові від 24 грудня 1999 № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а, та вбачає необхідність застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 по справі № 805/3167/18-а, від 03 квітня 2019 у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 по справі № 2-1579/11.

З огляду на викладене, істотність частки недоплаченої суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 288357,69 грн./683997,92 грн. (недоплачена сума грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,421.

Отже, суд дійшов висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуваннямстатті 117 Кодексу законів про працю України та істотності частки, становить: 287963,12 грн. (3717,38 грн. х 0,421 х 184).

При цьому суд враховує, що відшкодування, передбаченестаттею 117 Кодексу законів про працю України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.

Звертаючись із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставістатті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг уникнути позивач за умови виконання роботодавцем свого обов`язку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю України .

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України .

Крім цього, суд враховує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

У підпункті 164.1.1 пункті 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно зі змісту підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі В/Ч НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

У статті 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року у справі № 380/1441/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар