Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 990/164/23
Провадження № 11-196заі23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2.,
представників:
Вищої ради правосуддя - Цуцкірідзе І. Л.,
Національного антикорупційного бюро України - Пилипенка С. М.
розглянула на відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) та Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) про перегляд рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2023 року (судді Стародуб О. П., Берназюк Я. О., Рибачук А. І., Стеценко С. Г., Тацій Л. В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя, за участю третіх осіб: Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) та Національного антикорупційного бюро України, про визнання протиправним та нечинним рішення і
ВСТАНОВИЛА:
1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 окремо один від одного звернулись до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовами, в яких просили визнати протиправним та нечинним пункт 6 розділу VІІІ Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням ВРП від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18 (у редакції рішення ВРП від 20 липня 2023 року № 742/0/15-23 «Про затвердження Змін до Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень»; далі - Порядок, Реєстр відповідно), у такому викладі: «Обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру відбувається в порядку, визначеному законами України «Про доступ до судових рішень», «Про державну таємницю», цим Порядком, а також на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора. Обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора здійснюється на строк, зазначений у постанові, який не може перевищувати строку досудового розслідування. Обмеження (відтермінування) загального доступу до електронних ресурсів Реєстру з інших підстав не допускається.».
Позивачі свої позови обґрунтовували, зокрема, тим, що оскарженим рішенням, яким змінено зміст пункту 6 розділу VІІІ Порядку, суттєво обмежені права громадян (користувачів Реєстру) на доступ до його ресурсів (судових рішень) порівняно з регулюванням, встановленим Законом України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон № 3262-IV). Такого роду дії відповідача стали підставами для звернення до суду за захистом порушених прав.
Рада, коли ухвалила спірне рішення, фактично перейняла на себе функції законотворчого органу (Верховної Ради України) та невиправдано додала підставу для обмеження доступу до судових рішень, з посиланням на яку органи досудового розслідування можуть своїми постановами «відсікати» доступ до судових рішень на строк досудового розслідування. Водночас таким своїм рішенням ВРП вивела за межі доступу до судових рішень окремі його види та звузила публічний і судовий контроль за цими судовими акта / документами.
Запроваджені зміни до Порядку суперечать не тільки Конституції України, Закону № 3262-IV, Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), але й надають слідчому (прокурору) непропорційно широкі повноваження власною постановою обмежити (відтермінувати) загальний доступ до судових рішень.
Позивачі вважають безпідставними покликання ВРП на правила статей 36, 40, 110, 222 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) як на встановлені законом підстави, які наче дозволяють на рівні локального акта унормувати правоможність слідчих та прокурорів вилучати судові рішення із загального доступу, оскільки згадані статті процесуального закону не тільки не регулюють спірні правовідносини, але й не наділяють слідчого чи прокурора відповідними повноваженнями. Норми КПК України регламентують правовідносини між учасниками кримінального провадження і не містять приписів, які регулюють інформаційні відносини в царині доступу до судових рішень.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 доводили також, що вони як громадяни України і користувачі Реєстру мають право на доступ до судових рішень, а також на їхнє відтворення у будь-який спосіб. Натомість оскаржений нормативно-правовий акт встановив умови, які унеможливлюють такий доступ не тільки їм, але й невизначеному колу користувачів Реєстром на підставі постанов слідчого, прокурора, але не на підставі закону.
Як гадають позивачі, без дотримання принципу відкритості судових рішень, який нерозривно пов`язаний із незалежністю судової влади, нівелюється можливість вивчення позивачами, зокрема як адвокатами, судової практики, її використання та утвердження або правомірного критичного сприйняття та застосування. Від відходу від принципу відкритості судових рішень страждає і маліє превентивна функція цієї засади стосовно розв`язання інших подібних спорів, порушується право особи на оскарження судового рішення.
З покликанням на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважають, що обмеження доступу до судових рішень на підставі постанови слідчого (прокурора) не тільки не ґрунтується на положеннях національного законодавства, але й порушують вимоги частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
2. ВРП надало заперечення на позов, у якому, попри його невизнання, просила відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
Доводить, що оскаржене рішення ухвалено за результатами звернення НАБУ від 17 липня 2023 року № 01-179/21676 із пропозицією щодо внесення таких змін.
Ці зміни НАБУ мотивувало тим, що під час досудового розслідування детективи НАБУ стикаються із постійною протидією процесу розслідування з боку суб`єктів, підслідних Національному бюро, наділених владними повноваженнями, до яких, зокрема, належать вищі посадові особи законодавчої, виконавчої та судової влади, інші службові особи державних та правоохоронних органів, військових формувань, органів місцевого самоврядування тощо, що проявляється у виборі відповідної поведінки, вжитті заходів, спрямованих на створення перешкод у збиранні та використанні доказів з метою ухилення від відповідальності, після отримання ними інформації, в тому числі і з відкритих джерел, щодо початку такого розслідування. Крім того, розголошення відомостей досудового розслідування на певних його стадіях може призвести до неможливості виконання зазначених завдань кримінального провадження.
Внесення запропонованих НАБУ змін до Порядку є необхідним для збереження інформації, що становить таємницю досудового розслідування та міститься в ухвалах слідчих суддів, які виносяться за результатами розгляду клопотань слідчих, прокурорів у рамках кримінального провадження.
ВРП покликається також на те, що оскаржене рішення є законним, обґрунтованим та прийнятим на підставі, у межах повноважень, визначених Законом № 1798-VІІІ. ВРП ухвалила рішення повноважним складом та підписала всіма її членами, які брали участь у його ухваленні.
Спірне рішення не порушує прав позивачів, позаяк ВРП не ухвалювала будь-яких рішень щодо них, а висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року у справі № 640/3356/20 та від 23 лютого 2022 року в справі № 560/7790/20, спростовують доводи позивачів про те, що норми КПК України не регулюють питання доступу користувачів до судових рішень, і не дає право слідчому (прокурору) обмежувати доступ користувачів до судових рішень у Реєстрі.
3. Позивачі у відповіді на відзив вважають виражене у відзиві на позовну заявутлумачення ВРП норм чинного законодавства хибним, позаяк питання оприлюднення судових рішень не регулюються КПК України, а тому будь-які посилання на цей Кодекс є безпідставним.
У відповідь на міркування ВРП про те, що спірне рішення не порушує прав позивачів, позивач ОСОБА_2 зазначив, що він є активним користувачем Реєстру, але через запровадження змін до порядку його ведення, що критикуються, буде обмежений (віддалений, відтермінований) в доступі до окремих судових рішень шляхом позбавлення можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. Це, своєю чергою, вказує на те, що він є суб`єктом правовідносин, у яких будуть застосовані оскаржені зміни.
Беззмістовним та неприйнятним вважають посилання ВРП у відзиві на правові висновки постанов Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року у справі № 640/3356/20 та від 23 лютого 2022 року в справі № 560/7790/20, позаяк у Реєстрі у справі № 640/3356/20 наявна лише постанова Шостого апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року, але не Верховного Суду, а постанова від 23 лютого 2022 року (справа № 560/7790/20) не підлягає застосуванню через неподібність правовідносин.
4. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, у своїх поясненнях вказують на те, що ВРП, коли ухвалила спірне рішення про внесення зміни до пункту 6 Порядку, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з дотриманням принципу пропорційності. Це рішення відповідає критеріям, передбаченим частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), і є правомірним.
З посиланням на висновки Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 560/7790/20 треті особи наголошують, що хоча Закон № 3262-IV прямо не передбачає такої підстави для обмеження доступу до судових рішень, як постанова слідчого, прокурора, водночас на підставі аналізу його норм не можна зрозуміти, що цей Закон не встановлює вичерпного переліку підстав для обмеження доступу до судових рішень. З погляду НАБУ, Закон № 3262-IV не містить норм, які б забороняли обмежувати доступ до судових рішень з інших підстав, зокрема і на підставі норм інших законів.
У своїх поясненнях НАБУ деталізує, що точне трактування статті 222 КПК України дозволяє побачити, що слідчий та прокурор як уповноважені суб`єкти визначають як можливість надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, так і, навпаки, можуть заборонити розголошення таких відомостей шляхом постановлення відповідного процесуального рішення у формі постанови. Винесення постанов про заборону доступу до судових рішень відповідає вимогам КПК України та має легітимну мету - забезпечити таємницю досудового розслідування.
На думку НАБУ, обмеження доступу до судових рішень може бути здійснене не тільки з підстав, передбачених Законом № 3262-IV, Законом України від 21 січня 1994 року № 3855-XII «Про державну таємницю» (далі - Закон № 3855-XII) чи Порядком, але й з підстав, зазначених в КПК України, зокрема з метою забезпечення збереження таємниці досудового розслідування та запобігання недобросовісним спробам створити перешкоди для здійснення досудового розслідування. Звідси доводи позивачів про те, що норми КПК України не є застосовними до спірних відносин, а цей Кодекс не має норм, які б надавали повноваження слідчому, прокурору забороняти оприлюднювати судові рішення, - є безпідставними.
Вкотре нагадує, що зміни до Порядку внесені з метою забезпечення дотримання таємниці досудового розслідування та забезпечення виконання завдань кримінального провадження шляхом запобігання та припинення недобросовісних дій осіб, спрямованих на створення протиправних перешкод у здійсненні досудового розслідування, зокрема, з використанням повного доступу до Реєстру.
З огляду на ці міркування НАБУ переконане, що зміни до Порядку не мають своїм наслідком непропорційне втручання ВРП у здійснення прав позивачів на доступ до судових рішень, оскільки мали на меті насамперед запобігти дочасному розголошення відомостей, які містяться в судових рішеннях, ухвалених за наслідками розгляду процесуальних звернень слідчих чи прокурорів, аби уникнути негативного вплинути на хід та результати досудового розслідування.
5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 листопада 2023 року позов задовольнив і визнав протиправним та нечинним рішення ВРП від 20 липня 2023 року № 742/0/15-23 «Про затвердження Змін до Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень».
Суд першої інстанції виходив з того, що порядок доступу до Реєстру та підстави для його обмеження врегульовані статтею 4 Закону № 3262-IV, відповідно до якої судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України.
Загальний доступ до судових рішень на офіційному вебпорталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону.
Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Частиною четвертою цієї статті передбачено, що обмеження права вільного користування офіційним вебпорталом судової влади України допускається настільки, наскільки це необхідно для захисту інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення.
За змістом наведеної норми цього Закону можливість обмеження права вільного користування офіційним вебпорталом судової влади України, а відтак і Реєстром, з підстав, прямо не передбачених цим Законом, допускається, однак така можливість поставлена у залежність виключно від рішення самого суду.
Суд зазначив, що ВРП, коли ухвалювала оспорене рішення, не доповнила уже визначений пунктом 6 у попередній редакції перелік законів, відповідно до яких відбувається обмеження доступу до судових рішень, а сама (самостійно) визначила підставу для такого обмеження; вона не покликалася на відповідний закон, який містить підстави для такого обмеження або делегував би їй встановлювати такі обмеження.
Від критикованих змін бланкетна конструкція пункту 6 розділу VIII Порядку зазнала змін і саме за рішенням ВРП стала передбачати припис, відповідно до якого обмеження доступу до судових рішень теж відбувається на підставі мотивованої постанови слідчого або прокурора, тоді як за змістом пункту 6 частини першої статті 129 Конституції України та статті 11 Закону № 1402-VIII вільний, відкритий доступ до судових рішень як складову конституційної засади гласності судового процесу може обмежуватися виключно законом.
Визначені законами № 1402-VIII, № 3262-IV і № 1798-VIII повноваження відповідача щодо Реєстру зводяться до затвердження лише Порядку його ведення, але не до самостійного визначення підстав для обмеження доступу до судових рішень шляхом внесення відповідних змін до Порядку.
6. Відповідаючи на доводи відповідача та третіх осіб про те, що ухвалення оскаржуваного рішення про внесення змін до Порядку не порушує стверджуваних прав, суд зазначив, що предметом оскарження у цій справі є акт ВРП, яким вона доповнила Порядок правилами про обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру, на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора, а такий акт, який став невід?ємною частиною Порядку, є актом управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який змінює загальні правила регулювання однотипних відносин, розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, поширює свою дію на невизначене коло осіб. Звідси позивачі як адвокати та користувачі Реєстру наділені правом оскарження рішення про внесення змін до Порядку його ведення.
Покликання відповідача на правила КПК України як на закон, який містить підстави для обмеження доступу до судових рішень, є безпідставним, позаяк цей Кодекс визначає порядок здійснення кримінального провадження, питання доступу до судових рішень не регулює і норм, які передбачають підстави для обмеження доступу до судових рішень, не встановлює.
Приписи статті 222 КПК України передбачають, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.
Отже, процесуальний закон передбачає заборону розголошення відомостей досудового розслідування, процесуальний механізм забезпечення виконання такого обов?язку шляхом попередження відповідних осіб про такий обов?язок та відповідальність за його невиконання. Натомість підстав для обмеження доступу саме до судових рішень зазначена стаття не встановлює.
За змістом частини четвертої статті 4 Закону № 3262-IV можливість обмеження доступу до судових рішень є компетенцією суду, що ще раз підкреслює / вносить ясність у те, що за законом обмежувати доступ до судових рішень не є компетенцією (повноваженнями) слідчих та прокурорів. Воднораз це не означає, що слідчий чи прокурор не має права виносити в межах повноважень обов?язкові до виконання постанови, можливо навіть ініціювати (клопотати) перед компетентним органом застосувати обмеження в доступі до судового рішення, а в суб?єктів, яким вони адресовані, - обов?язок їх розглянути та / або виконати.
7. Такими, що не можуть слугувати аргументами для відмови задовольнити позов, суд першої інстанції розцінив покликання відповідача на висновки Верховного Суду у справі № 640/3356/20, оскільки у цій справі Верховний Суд 21 січня 2021 року виніс постанову, якою скасував рішення судів першої й апеляційної інстанцій та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. По суті спору у цій справі Верховний Суд правових висновків не формулював.
Щодо висновків у справі № 560/7790/20, то їх суд визнав незастосовними для потреб у справі за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , позаяк вони стосуються правовідносин, які відмінні від правовідносин, що виникли у зв?язку з ухваленням оскаржуваного рішення ВРП.
Зокрема, предметом оскарження у справі № 560/7790/20 (позов фізичної особи до ДСА України, Державного підприємства «Інформаційні судові системи», за участі третіх осіб - Офісу Генерального прокурора, Державного бюро розслідувань) були рішення та дії відповідачів як суб`єктів владних повноважень щодо обмеження доступу до судових рішень на підставі постанови слідчого. За наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд виснував, що постанови слідчого, прокурора винесені в межах компетенції згідно із законом, є обов`язковими для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вони стосуються. Натомість у цій справі, предметом позовних вимог є законність та відповідність правовим актам вищої юридичної сили рішення ВРП як нормативно-правового акта, а не законність постанов слідчих чи прокурорів про заборону доступу до судових рішень.
8. ВРП та НАБУ не погодилися із цим рішенням суду та звернулися до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржуване рішення та постановити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
ВРП вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини у справі, неправильно застосував норми права, і як наслідок, ухвалив незаконне рішення.
ВРП за результатами розгляду звернення НАБУ 20 липня 2023 року ухвалила спірне рішення, за яке проголосувало 15 членів Ради, з яких 14 членів проголосувало «за», 1 член - «проти». Це рішення підписали всі члени ВРП, воно ухвалене на підставі, у межах повноважень, визначених Законом № 1798-VIII.
З покликанням на норми КПК України ВРП наголошує, що оскільки слідчий та прокурор наділені повноваженнями постановляти процесуальні рішення, то постанови слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування шляхом обмеження для користувачів у перегляді та доступі до змісту певних судових рішень відповідають вимогам КПК України, які, як і будь-який закон, однаковою мірою є обов`язковими.
Відтак обмеження доступу до судових рішень може бути здійснене як з підстав, визначених у Законі № 3855-XII, Законі № 3262-IV та Порядку, так і з підстав, зазначених в КПК України, який є спеціальним законодавчим актом, що регулює порядок доступу до інформації, яка містить таємницю досудового розслідування.
ВРП вважає, що не визначала самостійну підставу для обмеження доступу до судових рішень, а лише відобразила в рішенні вже існуючі в КПК України норми.
На переконання ВРП, предметом позовних вимог у справі № 560/7790/20 були дії відповідачів щодо обмеження доступу до судових рішень на підставі постанови слідчого, і, як убачається з постанови касаційного суду від 23 лютого 2022 року, ухваленої за наслідками розгляду цієї справи, в ній висловлена правова позиція стосовно застосування положень статей 4, 7 Закону № 3262-IV у зіставленні зі статтями 110, 222 КПК України у площині можливості обмеження доступу до судових рішень на підставі постанов слідчого, прокурора. Хоча предмет цієї справи відрізняється від предмета у справі, що розглядається, однак її обставини певним чином схожі до обставин справи за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , бо стосуються одного й того самого питання - можливості обмеження доступу до судових рішень за постановою слідчого чи прокурора.
9. НАБУ у своїй скарзі послалося на доводи, які в основному є суголосними з доводами, викладеними у запереченні на позовну заяву.
НАБУ не поділяє висновків суду першої інстанції про те, що відповідач визначив самостійну підставу для обмеження доступу до судових рішень без покликання на відповідний закон, який містить підстави для такого обмеження, оскільки Закон № 3262-IV не передбачає вичерпного переліку підстав для обмеження доступу до судових рішень, як і не містить норм, які б забороняли обмежувати доступ до судових рішень на підставі норм інших законів.
Цей Закон не запроваджує норм, які б забороняли ВРП визначати підстави для обмеження доступу до судових рішень на основі норм інших законів у контексті визначення Порядку ведення Реєстру. Аналіз змісту спірного рішення свідчить, що ВРП визначила правові підстави для внесення змін до пункту 6 розділу VIII Порядку, зокрема, посилаючись на статті 36, 40, 110, 219, 222 КПК України. ВРП, визначаючи можливість обмеження доступу до судових рішень на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора, обґрунтовувала це відповідними нормами КПК України, які спрямовані на забезпечення збереження відомостей досудового розслідування.
Автор скарги наголошує на тому, що саме КПК України, який має статус закону, визначає підстави для обмеження доступу до судових рішень, натомість винесення слідчим чи прокурором відповідної постанови є процесуальною формою звуження (лімітування) такого доступу, а не її самостійною підставою. Відповідач самостійно не визначав підставу для обмеження доступу до судових рішень, а лише керуючись відповідними нормами КПК України, врегулював можливість такої локалізації на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора.
Обмеження доступу до судових рішень на підставі КПК України узгоджується з конституційними нормами, закріпленими у статті 92, пункті 6 частини першої статті 129 Конституції України, які передбачають звуження такого доступу виключно на підставі закону.
Апелянт вважає, що суд усупереч вимогам частини п`ятої статті 242 КАС України не надав значення висновкам Верховного Суду у справі № 560/7790/20, у якій проаналізоване застосування правил статей 4, 7 Закону № 3262-IV у зіставленні зі статтями 110, 222 КПК України у площині можливості обмеження доступу до судових рішень на підставі постанов слідчого, прокурора.
З покликанням на висновок, який міститься у постанові Великої Палати від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, зазначає, що предмет спору не має істотного значення для кваліфікації подібності правовідносин, натомість ключовим є саме змістовий критерій (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права прав і обов`язків учасників). Однак суд першої інстанції не зважив на цей критерій.
НАБУ звертає увагу на суперечливу позиція суду, який спочатку зазначає про можливість обмеження доступу до судових рішень на підставі закону, а потім формулює висновок, що можливість обмеження доступу до судових рішень є компетенцією суду.
Вважає, що обмеження доступу до судових рішень може здійснювались як з підстав, визначених у законах № 3262-IV, № 3855-XII і Порядку, так і з підстав, визначених у КПК України.
10. Позивач ОСОБА_2 надав відзив на апеляційні скарги ВРП та НАБУ, в якому просить залишити їх без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2023 року - без змін. Стверджує, що судове рішення ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду.
Зазначає, що автори апеляційних скарг не вказують прямо, які саме обставини не були з`ясовані (були неповно з`ясовані) судом першої інстанції.
Заперечує приписану судові першої інстанції помилковість його висновків щодо оскаржуваного рішення ВРП і вважає, що це рішення лімітувало загальний доступ до судових рішень і не стосувалося обмеження в повному доступі. Воно жодним чином не обмежувало можливості ознайомлення з такими ухвалами в повному (закритому) доступі, тобто особи, що мають повний доступ, і надалі можуть ознайомлюватися з відповідними судовими рішеннями. Звертає увагу, що НАБУ покликається саме на ті види ухвал, обмеження загального доступу до яких і так передбачене Законом № 3262-IV (про обшук та тимчасовий доступ), тому додаткового регулювання доступу / недоступу до них не потребувало.
Щодо покликань в апеляційних скаргах про те, що норми КПК України дозволяють обмежувати доступ до судових рішень на підставі постанов слідчого або прокурора (статті 36, 40, 110, 219, 222), пояснює, що ці міркування (аргументи) по суті зводяться до розширеного та довільного трактування цих норм, але жодним чином не дають самостійно ВРП визначати підстави обмеження (відтермінування) загального доступу до судових рішень (електронних ресурсів Реєстру).
Вважає безпідставними доводи скарги про застосовність (релевантність) висновків постанови Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі №°560/7790/20 до обставин спору у цій справі, позаяк предмет судового контролю у справі, яка розглядається, і у згаданій справі - різний.
Окремо мовить про зловживання апелянтів процесуальними правами в частині дотримання форми та порядку подання скарги в паперовій формі, які не зазначили в ній місця проживання позивача ОСОБА_2 , неповно і неправильно повідомили його поштову адресу, не зазначили відомостей відносно електронного кабінету особи, яка подала апеляційну скаргу. У підсумку такі дії апелянтів негативно вплинули на спроможність позивача бути обізнаним про розгляд справи і своєю чергою давали підстави для застосування заходів, визначених статтею 45 КАС України.
Наголошує на тому, що в апеляційній скарзі НАБУ замість посадового становища особи, яка підписала скаргу, зазначило «Особа, уповноважена діяти від імені Національного антикорупційного бюро України». З погляду апелянта, повноважність автора скарги визначає суд, а особа для цього повинна точно зазначити своє ім`я та конкретну посаду (пункт 1 частини четверта статті 298 КАС України). Документи, додані до апеляційних скарг, не відповідають вимогам частини третьої статті 55 КАС України. Відповідно до вимог цієї норми самопредставництво юридичної особи може виникати з закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). Замість цього до апеляційної скарги третьої особи додано «Наказ про визначення уповноважених осіб», який узагалі не є ані трудовим договором, ані будь-яким іншим документом із визначеного законом переліку. До апеляційної скарги відповідача доданий наказ «Про переведення Цуцкірідзе І. Л. », з якого не вбачається обсягу повноважень, наданих такому працівнику, зокрема щодо можливості самопредставництва в суді.
Автор відзиву вказує і на те, що всупереч вимогам статті 49 КАС України та завданню адміністративного судочинства НАБУ безпідставно залучили до участі у справі як третю особу, позаяк для такого рішення мали б бути [щонайменше] окреслені ті права, свободи, інтереси та обов`язки НАБУ, на які могло вплинути рішення суду.
11. Ухвалою від 12 січня 2024 року Велика Палата відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 24 січня 2024 року призначила розгляд справи на 15 лютого 2024 року о 10 годині 30 хвилин.
12. Велика Палата дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи й оскаржуване судове рішення і дійшла таких висновків.
У цій справі суд встановив такі обставини.
19 квітня 2018 року ВРП ухвалила рішення №1200/0/15-18, яким затвердила Порядок.
Пунктом 6 розділу VIII (у редакції Порядку згідно з рішенням ВРП № 2364/0/15-21 від 23 грудня 2021 року) передбачено:
«Обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру відбувається в порядку, визначеному законами України «Про доступ до судових рішень», «Про державну таємницю» та цим Порядком.
Обмеження (відтермінування) загального доступу до електронних ресурсів Реєстру з інших підстав не допускається».
21 лютого 2023 року до відповідача звернулось НАБУ (лист № 02-179/5812) з пропозицією внести до Порядку зміни щодо обмеження доступу до судових рішень на підставі мотивованих постанов слідчих та прокурорів.
Такі пропозиції відповідач не розглянув.
17 липня 2023 року НАБУ повторно звернулося (лист № 01-179/21676) з пропозицією внести до Порядку зміни щодо обмеження доступу до судових рішень на підставі мотивованих постанов слідчих та прокурорів. Пропозицію обґрунтовувало необхідністю збереження інформації, що становить таємницю досудового розслідування.
За наслідками розгляду звернення НАБУ 20 липня 2023 року ВРП ухвалила рішення № 742/0/15-23, внесла до Порядку зміни, відповідно до яких пункт 6 розділу VІІІ був викладений у новій редакції, відповідно до якої:
«Обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру відбувається в порядку, визначеному законами України «Про доступ до судових рішень», «Про державну таємницю», цим Порядком, а також на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора. Обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора здійснюється на строк, зазначений у постанові, який не може перевищувати строку досудового розслідування. Обмеження (відтермінування) загального доступу до електронних ресурсів Реєстру з інших підстав не допускається».
Позивачі не погодилися з таким рішенням Ради і оскаржили його до суду.
13. Для ясності сутності спірних правовідносин Велика Палата вважає за необхідне навести нормативно-правове регулювання таких відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 129 Конституції України гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами належать до основних засад судочинства.
Складові засад гласності судового процесу розкрито у статті 11 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої судовірішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.
Порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства визначено Законом № 3262-IV.
Зокрема, цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Реєстру (стаття 1 Закону № 3262-IV).
Відповідно до статті 2 Закону № 3262-IV рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом.
Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення оприлюднюється з виключенням інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення. У визначених законом випадках судове рішення про надання дозволу на проведення розвідувального заходу або про відмову в наданні такого дозволу, винесене у закритому судовому засіданні, не оприлюднюється і не публікується.
Відповідно до статті 3 Закону № 3262-IV для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції ДСА України забезпечує ведення Реєстру, під яким розуміється автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.
Доступ до окремих думок суддів через Реєстр забезпечується у тому самому порядку, що й до судового рішення, стосовно якого викладено окрему думку.
Порядок ведення Реєстру затверджується Радою.
Порядок доступу до Реєстру та підстави для його обмеження врегульовані статтею 4 Закону № 3262-IV. Відповідно до цієї статті судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному вебпорталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Частиною четвертою цієї статті передбачено, що обмеження права вільного користування офіційним вебпорталом судової влади України допускається настільки, наскільки це необхідно для захисту інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення.
Загальний доступ до ухвал про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, про відмову в задоволенні клопотання про обшук житла чи іншого володіння особи, про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, про відмову у задоволенні клопотання про проведення негласної слідчої (розшукової) дії, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення забезпечується через один рік після внесення таких ухвал до Реєстру.
14. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 152 Закону № 1402-VIII та статті 3 Закону № 3262-IV для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції ДСА України забезпечує ведення Реєстру.
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII ВРП затверджує Порядок ведення Реєстру.
Відповідно до частин першої, другої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
Відповідно до статті 27 КПК України учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.
У разі, якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом, слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини (пункт 4 частини другої статті 27 КПК України).
Відповідно до статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.
15. Велика Палата пам`ятає, що для правильного розв`язання заявленого спору треба чітко визначити, що стало причиною звернення позивачів до суду, які права їх порушені, чи підлягають вони (права) захисту в рамках адміністративного судочинства та чи підлягають відновленню ці права шляхом задоволення вимог, які сформулювали позивачі.
Варто нагадати, що предметом спірних правовідносин є рішення ВРП, яким вона внесла зміни до Порядку. За цими змінами, як мовилося вище, пункт 6 розділу VIII Порядку був доповнений новими правилами ведення Реєстру, згідно з якими у цьому пункті після слів «…в порядку, визначеному законами України «Про доступ до судових рішень», «Про державну таємницю» та цим Порядком…» додані слова: «…а також на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора. Обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора здійснюється на строк, зазначений у постанові, який не може перевищувати строку досудового розслідування».
Позивачі вважають, що відповідач цими змінами запровадив ще одну підставу (яка не визначена законом) для обмеження (відтермінування) загального доступу до Реєстру (на підставі мотивованої постанови слідчого або прокурора), яка позбавляє права позивачів та інших користувачів Реєстру на доступ до електронних ресурсів.
16. Отож в аспекті окреслених обсягу і змісту (характеру) конкретних обставин спору та зумовленого ними правового регулювання спірних правовідносин, притримуючись вимог процесуального закону про межі апеляційного перегляду справи, Велика Палата вважає за необхідне зазначити таке.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка здійснює повноваження, визначені Конституцією та законамиУкраїни.
За змістом частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі, зокрема, для забезпечення незалежності судової влади.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 1798-VIII статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом № 1402-VIII.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 1798-VIII рішення ВРП ухвалюється більшістю членів Ради, які беруть участь у засіданні ВРП, якщо інше не визначено цим Законом. Рішення Ради, її органів ухвалюється на засіданні ВРП, її органів, якщо інше не визначено цим Законом.
У спеціальному приміщенні (нарадчій кімнаті) рішення Ради, її органів ухвалюється: якщо здійснення розгляду у відкритому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; для запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у розгляді дисциплінарної справи. У спеціальному приміщенні (нарадчій кімнаті) не можуть бути присутніми інші особи, крім членів Ради, які мають право голосу при ухваленні рішення (частина третя статті 34 цього Закону).
Згідно із частиною першою статті 35 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII ВРП, зокрема, затверджує Порядок ведення Реєстру. А ДСА України відповідно до статті 3 Закону № 3262-IV забезпечує ведення цього Реєстру для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції.
17. Порядок ведення Реєстру визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (далі - Положення про ЄСІТС) (частина четверта статті 3 Закону № 3262-IV).
За частиною сьомою статті 151 Закону № 1402-VIII України Положення про ЄСІТС затверджує Рада за поданням ДСА України та після консультацій з Радою суддів України.
Рішенням від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 ВРП затвердила Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС.
Відповідно до пункту 3 Положення про ЄСІТС під єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою розуміється сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС.
За підпунктом 6.14 пункту 6 Положення про ЄСІТС єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система забезпечує ведення Реєстру.
З наведеного нормативного-правового регулювання можна виснувати, що на ВРП покладається обов`язок з використанням правових та технологічних критеріїв оптимізувати процедуру ведення Реєстру та функціонування ЄСІТС і таким чином бути запорукою дії конституційного принципу - гласності судового процесу, формою дотримання якого буде створення умов для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції.
18. Як вже зазначалося, для врегулювання суспільних відносин щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Реєстру законодавець 22 грудня 2005 року ухвалив Закон № 3262-IV. Ще раз треба нагадати, що цей Закон визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Відповідно до його статті другої кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом.
Стаття 4 Закону № 3262-IV визначає доступ до Реєстру, згідно з яким судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному вебпорталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону.
19. Далі Закон № 3262-IV дає збагнути, що право на доступ до судових рішень не є цілковитим (абсолютним), бо існують окремі види інформації, які містяться (можуть міститися) в судових рішення, до яких може бути застосований обмежений (відтермінований) доступ або такий доступ може бути заборонений цілком.
За цим Законом втручання в право кожного отримати публічну інформацію, зафіксовану в судових рішеннях, має відповідати конституційному принципу законності, воно має переслідувати мету, задля досягнення якої застосовується таке обмеження, а сама мета повинна переважати законний інтерес особи, яка бажає доступитися до судових рішень. Дотримання принципу законності у питанні обмеження доступу до публічної інформації означає, що такі обмеження не тільки мають бути встановлені (визначені) законом, але й забороняють суб`єктам відносин у сфері доступу до судових рішень, одним з яких є й ВРП, виконувати і вдаватися прямо чи опосередковано (завуальовано) до запровадження нових обмежень.
20. Отож, узагальнюючи фактичні передумови (чинники), які призвели і становлять основу для вирішення справи, якщо зважити на юридичне підґрунтя, яке було використане для винесення оскаржуваного рішення, а також після уяснення конституційних та згаданих вище законодавчих правил, які дозволяють раціонально, зрозуміло та контрольовано визначитися в правомірності дій Ради в частині внесення змін до Порядку у вигляді обмеження відтермінування забезпечення загального доступу до Реєстру «… також на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора», яке «… здійснюється на строк, зазначений у постанові, який не може перевищувати строку досудового розслідування», можна констатувати, що ВРП в аспекті окреслених спірних правовідносин не мала законних повноважень для того, щоб самостійно встановлювати підстави для обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру на підставі мотивованої постанови слідчого та прокурора.
У межах повноважень для органу державної влади, на який покладений обов`язок затверджувати Порядок ведення Реєстру, Рада має вказати закон, на підстав якого буде здійснюватися обмеження доступу до Реєстру, а не встановлювати, не прописувати і не затверджувати в нормативно-правому акті Ради правила лімітування загального доступу до Реєстру, на які вона не мала і не може мати повноважень, оскільки такі обмеження встановлюються виключно законом.
Відтак Велика Палата має погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що вільний, відкритий доступ до судових рішень як складову конституційної засади гласності судового процесу може бути обмежено виключно законом.
21. Щодо покликання в апеляційних скаргах на положення КПК України як на закон, який містить підстави для обмеження доступу до судових рішень, то Велика Палата не бачить причин для відступу від висновків суду першої інстанції про безпідставність таких тверджень апелянта, позаяк КПК України визначає порядок здійснення кримінального провадження, не регулює правовідносин у сфері доступу до судових рішень і норм, які передбачають підстави для обмеження доступу до судових рішень, не містить.
Те, що КПК України є також законом, в якому, зокрема, є правила про те, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим, ще не означає, що вони є тими правилами закону, які дозволяють застосовувати (чи принаймні правомірно сприймати) кримінальний процесуальний закон як законодавчу основу, на підставі якої окремі учасники кримінальних правовідносин, зокрема зі сторони обвинувачення, в рамках конкретного кримінального провадження можуть постановляти процесуальні рішення, що висловлюватимуть обмеження до загального доступу до Реєстру.
Вказані процесуальні рішення не можуть містити таких обмежень, бо обмеження права вільного користування Реєстром з підстав, прямо не передбачених законом, не допускається. Але обмеження (відтермінування) може бути слідчим чи прокурором ініційоване і в кінцевому підсумку застосоване, якщо таке обмеження «санкціонує» суд, якщо до нього вдасться суд у межах кримінального провадження і за умови, коли, по-перше, існуватимуть встановлені КПК України підстави для постановлення судового рішення, котрі водночас диктуватимуть необхідність застосування обмеження доступу до такого рішення, і, про-друге, у разі проведення тих слідчих (прокурорських) дій чи винесення процесуальних рішень, які встановлені КПК України, і за його приписами дозволяється застосування заходів відтермінування їхнього оприлюднення в інтересах кримінального провадження.
22. Велика Палата вважає правильною правову оцінку суду першої інстанції відносно того, що висновки у справі № 560/7790/20 стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин, що виникли у зв`язку з ухваленням Радою спірного рішення.
Предметом розгляду у справі, на яку покликаються апелянти і вважають, що висновки у цій справі мають бути застосовані у справі, що розглядається, було рішення та дії відповідачів (ДСА України та Державного підприємства «Інформаційні судові системи») як суб`єктів владних повноважень щодо обмеження доступу до судових рішень на підставі постанови слідчого.
Натомість у справі, що розглядається, предметом розгляду є правомірність дій ВРП під час ухвалення спірного рішення.
Попри позірний вигляд, наче у цій судовій справі і судовій справі, яку згадують апелянти, йдеться про Реєстр і доступ до нього, про схожий склад учасників спірних правовідносин й максимально наближені один до одного характери спірних правовідносин, все-таки суд першої інстанції слушно зауважив ступінь і значеннєву відмінність (різницю) між предметами спорів у цих справах. Суд акцентував увагу на тому, що у спорі, який ініціювали позивачі, розв`язувалося питання правовірності дій Ради у царині відповідності вимогам закону щодо внесення змін до нормативно-правового акта Ради, тоді як предметом спору у справі, яка наведена для порівняння, була оскаржена правомірність дій ДСА України та Державного підприємства «Інформаційні судові системи» [як адміністраторів Реєстру] з виконання ухвали слідчого судді про обмеження доступу до конкретного судового рішення, постановленого під час кримінального провадження відповідно до чинного Порядку ведення Реєстру. У тій справі суди не давали оцінку діям суб`єктів владних повноважень щодо регламентування порядку обмеження доступу до Реєстру.
23. Підсумовуючи наведене, Велика Палата вважає за необхідне ще раз зазначити, що конституційний орган, серед повноважень якого є, зокрема, затвердження Порядку, під час ухвалення рішень про затвердження цього Порядку або внесення до нього змін не може перебирати на себе повноваження щодо встановлення окремих підстав, які законодавчо не передбачені, для обмеження доступу до Реєстру навіть тоді, коли метою встановлення такої підстави є унеможливлення отримання сторонніми особами інформації про досудове розслідування через повний доступ до Реєстру.
Обмеження права вільного користування Реєстром з підстав, прямо не передбачених Законом № 3262-IV, допускається тільки на підставі рішення суду.
24. Велика Палата не розділяє доводів авторів скарг про те, що спірне рішення не порушує прав позивачів, та вважає правильними висновки суду першої інстанції про необґрунтованість таких доводів, позаяк положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Як вже мовилося, предметом оскарження у цій справі є рішення ВРП, яким Порядок доповнено положенням про обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора.
Таке рішення як невід`ємна частина Порядку є актом управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який змінює загальні правила регулювання однотипних відносин, розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, поширює свою дію на невизначене коло осіб, відтак позивачі як адвокати та користувачі Реєстру наділені правом оскарження рішення про внесення змін до Порядку його ведення.
25. Частина перша статті 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На дотримання цих правил суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив докази у справі та, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
27. Велика Палата визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому нема причин для втручання в нього.
Твердження апеляційних скарг не містять підстав чи суджень, що зобов`язували б поглянути на спірні відносини по-іншому й визнати їх достатніми для його скасування чи зміни.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання рішення суду першої інстанції протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню. Нема у справі апеляційних приводів, які б на законних підставах спонукали до перегляду оскаржуваного рішення або відповідного реагування на них.
Отже, апеляційну скаргу ВРП та НАБУ слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2023 року - без змін.
Керуючись статями 243, 266, 292, 308, 310, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги Вищої ради правосуддя та Національного антикорупційного бюро України залишити без задоволення.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточноюй оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Ю. Уркевич
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв
Ю. Л. Власов К. М. Пільков
Ж. М. Єленіна С. О. Погрібний
І. В. Желєзний О. В. Ступак
Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач
В. В. Король Є. А. Усенко
О. В. Кривенда Н. В. Шевцова
