ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 160/20346/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року (суддя 1-ї інстанції Коренев А.О.) в адміністративній справі №160/20346/23 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2023 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській област про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-3050-58 від 12.06.2023 в розмірі 9009,60грн, недоїмки зі сплати ЄСВ, та зобов`язати відповідача вчинити певні дії щодо вилучення суми єдиного соціального внеску з картки особистого рахунку платника.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у судовому порядку він оскаржив вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3050-58 від 17.05.2019 та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 у справі № 160/6097/19 її було скасовано. Вказане рішення набрало законної сили 05.02.2020, проте відповідачем рішення суду не виконано. Більш того, відповідачем протиправно було повторно складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3050-58 від 12.06.2023 в розмірі 9009,60 гривень, яка раніше була в розмірі 9009,66 гривень (за один і теж період з першого по четвертий квартал 2018р.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року позов задоволено.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що по ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску у сумі 9009,60 грн., у зв`язку з чим ГУ ДПС в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату, боргу (недоїмки) № Ф-3050-58 від 12.06.2023 та направлено на адресу платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Зазначене поштове відправлення вручено позивачу Укрпоштою. Зауважив, що оскільки ОСОБА_1 протягом десяти календарних днів не сплатив суму недоїмки зазначену у вимозі та не оскаржив її в адміністративному чи судовому порядку, узгоджена вимога не надсилається платнику, а згідно приписів пункту 4 статті 25 Закону № 2464 направляється до органу державної виконавчої служби.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні.

Перевіривши обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Нікопольській ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа - підприємець з 12.03.2008 року. Підприємницьку діяльність здійснює на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку III групи) та відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 є платником єдиного внеску.

Згідно даних в ІТС «Податковий блок», ОСОБА_1 має позначку «ФО Пенсіонер за віком» з 03.06.2014 року.

З 02.02.2018 перебуває на податковому обліку в Нікопольській ДШ ГУ ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю та відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464 є платником єдиного внеску.

Відповідачем 17.05.2019 винесено вимогу №Ф-3050-58, станом на 31.01.2019, згідно якої за позивачем рахувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 9009,66грн. за 2018 рік.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 по справі № 160/6097/19 адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування вимоги про сплату боргу задоволено, а саме визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управляння ДФС у Дніпропетровській області від 17.05.2019 № Ф-3050-58.). Вказане рішення набрало законної сили 05 лютого 2020 року.

12.06.2023 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-3050-58 на загальну суму 9009,60, за 2018 рік.

Не погодившись з вимогою відповідача, щодо винесення податкової вимоги, позивач оскаржив її у судовому порядку.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що нарахована відповідачем сума єдиного внеску за 4 квартали 2018 року у вимозі від 12.06.2023 № Ф-3050-58 на загальну суму - 9009,60 грн. є протиправною, оскільки таке встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ст. 78 КАС України вказані обставини не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464- VI).

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.

Згідно із пунктами 2, 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення таким поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками, у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано наступний правовий висновок, який відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення спору, що розглядається.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Як свідчать встановлені обставини справи, борг виник внаслідок несплати позивачем єдиного внеску за 2018 рік та був нарахований: за І квартал 2018 року у сумі 1638,12 грн. з терміном сплати до 19.04.2018; за ІІ квартал 2018 року 2457,18 грн. з терміном сплати до 19.07.2018; за ІІІ квартал 2018 року 2457,18 грн. з терміном сплати до 19.10.2018; за IV квартал 2018 року 2457,18 грн. з терміном сплати до 21.01.2019.

Проте судом встановлено, що Головним управлянням ДФС у Дніпропетровській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 №Ф-3050-58, якою встановлено суму заборгованості ФОП ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску у розмірі 9009,60 грн. за період з І по ІV квартал 2018 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 по справі № 160/6097/19, яке набрало законної сили 05.02.2020, було задоволено адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управляння ДФС у Дніпропетровській області від 17.05.2019 № Ф-3050-58.).

У рішенні судом було встановлено, що недоїмка нарахована за період з І по ІV квартал 2018 року є протиправною, оскільки матеріали справи не містять належних доказів незалежної професійної діяльності позивача.

В цій справі суд не може надавати оцінку судовому рішенню у справі №160/6097/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наявне судове рішення у справі №160/6097/19, що набрало законної сили, та враховуючи приписи ч. 4 ст. 78 КАС України, є вірними висновки суду першої інстанції, що оскаржувана вимога Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3050-58 від 12.06.2023 зі сплати ЄСВ (за період з І по ІV квартал 2018 року) є протиправною.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Розподіл судового збору не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року в адміністративній справі №160/20346/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддяН.І. Малиш

суддяН.П. Баранник

суддяА.А. Щербак