Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2024 року Справа№200/513/24

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (м. Одеса, вул. Канатна, 83, 65012),

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №05450004242 від 15.01.2024 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , як працівнику охорони здоров`я, згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення";

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2024 р. щодо призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII Про пенсійне забезпечення із зарахуванням до стажу роботи у подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII Про пенсійне забезпечення роботу на посаді лікаря-інтерна в Донецькому обласному шкірно-венерологічному диспансері з 01.08.1996 року по 29.07.1997 року; роботу в закладі охорони здоров`я Комунальне некомерційне підприємство Мар`їнська центральна районна лікарня на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету з 01.08.1997 року по 30.10.2004 року; роботу в закладі охорони здоров`я Комунальне некомерційне підприємство Курахівська міська лікарня на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету з 01.11.2004 року по 30.04.2022 року.

01 лютого 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

14 лютого 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

19 лютого 2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, у якому позивач зазначила, що 12 лютого 2024 року до її персонального кабінету на веб-сайті Пенсійного фонду України надійшло рішення про відмову у призначені пенсії від 09.02.2024 №054450004242 на заміну рішення від 15.01.2024 №05450004242, тобто відповідач з власної ініціативи скасував своє рішення від 15.01.2024 року №05450004242 та замінив його новим рішенням від 09.02.2024 №054450004242

У зв`язку з викладеним, позивач просила задовольнити її позовні вимоги шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2024 р. щодо призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням до стажу роботи у подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України від 05.11.1991 №1788- XII «Про пенсійне забезпечення» роботу на посаді лікаря-інтерна в Донецькому обласному шкірно-венерологічному диспансері з 01.08.1996 року по 29.07.1997 року; роботу в закладі охорони здоров`я «Комунальне некомерційне підприємство «Мар`їнська центральна районна лікарня» на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету з 01.08.1997 року по 30.10.2004 року; роботу в закладі охорони здоров`я «Комунальне некомерційне підприємство «Курахівська міська лікарня» на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету з 01.11.2004 року по 30.04.2022 року.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що 07 січня 2024 року через особистий кабінет на Порталі електронних послуг Пенсійного фонду України подала заяву про призначення пенсії за вислугу років до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, проте 15 січня 2024 року отримала копію рішення № 05450004242 від 15.01.2024 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, згідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, прийнятого в порядку екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Означене рішення вмотивовано тим, що ураховуючи вимоги пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень та пункту „е статті 55 Закону України „Про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії за вислугу років за відсутності необхідного спеціального стажу станом на 10.10.2017 - 26 років 6 місяців, за наявності 18 років 13 днів, до спеціального стажу в подвійному розмірі, згідно статті 60 Закону України „Про пенсійне забезпечення, не зараховано періоди роботи згідно наданих довідок від 01.07.2021 №35 та від 29.05.2023 №4, оскільки в довідках не зазначено періоди знаходження у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Позивач вважає, що після її звернення до суду рішення відповідача від 15.01.2024 року № 05450004242 відповідачем було скасовано з власної ініціативи.

Рішення про відмову у призначені пенсії від 09.02.2024 року № 054450004242 прийняте на заміну рішення від 15.01.2024 №05450004242 має аналогічне обґрунтування.

Позивач вважає, що відповідач стосовно нього вчинив протиправні дії та бездіяльність, які полягають у незарахуванні до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я, згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", у подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону № 1788, періоду проходження інтернатури на посаді лікаря-інтерна в Донецькому обласному шкірно-венерологічному диспансері з 01.08.1996 року по 29.07.1997 року; періоду роботи в закладі охорони здоров`я «Комунальне некомерційне підприємство «Мар`їнська центральна районна лікарня» на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету з 01.08.1997 року по 30.10.2004 року; періоду роботи в закладі охорони здоров`я «Комунальне некомерційне підприємство «Курахівська міська лікарня» на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету з 01.11.2004 року по 30.04.2022 року, в також протиправному застосуванні пункт «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, що є нечинною на день виникнення спірного питання.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 20987385, адреса зареєстрованого місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, організаційно-правова форма орган державної влади.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, та вказує на те, що Головним управлінням прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.01.2024 № 05450004242 на підставі відсутності необхідного спеціального стажу.

На виконання листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області по відмовній ЕПС №054450004242 ОСОБА_1 переглянуто страховий та спеціальний стаж та винесено рішення про відмову у призначені пенсії за вислугу років від 09.02.2024 №054450004242 на заміну рішення від 15.01.2024 №05450004242, яке долучено до електронної пенсійної справи позивача.

Спеціальний стаж позивача станом на зазначену дату повинен становити 26 років 6 місяців, проте становить 21 рік 1 місяць.

Відповідач зазначив, що до стажу роботи в подвійному розмірі зараховуються періоди роботи медичних працівників зокрема, у венерологічних кабінетах, які працюють з хворими на патології, зазначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 №133 Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, що має підтверджуватись довідкою закладу охорони здоров`я медичних працівників, зокрема, у венерологічних кабінетах, які працюють з хворими на патології, зазначені в наказі.

Ураховуючи викладене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №054450004242 від 09.02.2024 про відмову у призначені пенсії за вислугу років за відсутності необхідного спеціального стажу станом на 10.10.2017 - 26 років 6 місяців, в наявності 21 рік 1 місяць.

До спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років не зараховано в подвійному розмірі періоди роботи з 01.08.1997 по 30.10.2004 та з 01.11.2004 по 10.10.2017 на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету, оскільки не надано довідку закладу охорони здоров`я, яка підтверджує, що заявниця працювала з хворими на патології, зазначені в Наказі, та відсутні відомості про перебування у відпустках без збереження заробітної плати та у відпустках по догляду за дитиною до досягнення нею 3 (6-ти)- річного віку.

Крім цього, відповідач зазначив, що довідка від 03.10.2023 №115, яка видана федеральною державною бюджетною освітньою установою вищої освіти «Донецький державний медичний університет імені М. Горького», не взята до уваги, оскільки вона видана навчальним закладом російської федерації та не проставлений апостиль компетентного органу держави, в якій цей документ був складений, передбачений статтею 4 Конвенції, що скасовує вимоги легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961, тому період з 01.08.1996 по 19.06.1997 (дата наказу про звільнення) зараховано до страхового та спеціального стажу на підставі запису в трудовій книжці.

Дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи докази, суд установив наступне.

Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №05450004242 від 15.01.2024 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, згідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки ураховуючи вимоги пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень та пункту „е статті 55 Закону України „Про пенсійне забезпечення відсутній необхідний спеціальний стаж станом на 10.10.2017 - 26 років 6 місяців, в наявності 18 років 13 днів. До спеціального стажу в подвійному розмірі, згідно статті 60 Закону України „Про пенсійне забезпечення, не зараховано періоди роботи згідно наданих довідок від 01.07.2021 №35 та від 29.05.2023 №4, оскільки в довідках не зазначено періоди знаходження у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.02.2024 №054450004242, прийнятого на заміну рішення від 15.01.2024 №05450004242, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років за відсутності необхідного спеціального стажу станом на 10.10.2017 - 26 років 6 місяців, в наявності 21 рік 1 місяць; до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років не зараховано в подвійному розмірі періоди роботи з 01.08.1997 по 30.10.2004 та з 01.11.2004 по 10.10.2017 на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету, оскільки не надано довідку закладу охорони здоров`я, яка підтверджує, що заявниця працювала з хворими на патології, зазначені в Наказі, та відсутні відомості про перебування у відпустках без збереження заробітної плати та у відпустках по догляду за дитиною до досягнення нею 3 (6-ти)-річного віку; довідка від 03.10.2023 №115, яка видана федеральною державною бюджетною освітньою установою вищої освіти «Донецький державний медичний університет імені М. Горького», не взята до уваги, оскільки вона видана навчальним закладом російської федерації та не проставлений апостиль компетентного органу держави, в якій цей документ був складений, передбачений статтею 4 Конвенції, що скасовує вимоги легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961, поряд з цим, період з 01.08.1996 по 19.06.1997 (дата наказу про звільнення) зараховано до страхового та спеціального стажу на підставі запису в трудовій книжці.

Відтак, судом установлено, що відповідачем у подвійному розмірі до спеціального стажу позивача, що дає право на пенсію за вислугу років не зараховано періоди роботи з 20.06.1997 року по 29.07.1997 року, з 01.08.1997 року по 30.10.2004 року, з 01.11.2004 року по 10.10.2017 року.

Трудовий стаж позивача набутий у спірні періоди роботи підтверджується відомостями трудової книжки НОМЕР_3 від 09.10.1987 року, згідно записів якої:

-у період з 01.08.1996 року по 29.07.1997 року позивач працювала на посаді лікаря-інтерна для проходження інтернатури по дерматовенерології в Обласному шкірно-венерологічному диспансері;

-у період з 01.08.1997 року по 30.10.2004 року позивач працювала на посаді лікаря-дерматолога у Мар`їнській районній лікарні;

-у період з 01.11.2004 року по 10.10.2017 року позивач працювала на посаді лікаря дерматовенеролога у Курахівській міській лікарні, у тому числі з 22.11.2004 року по 01.12.2005 року на 0.25 ставки лікаря кабінету СНІД.

Згідно довідки КНП «Мар`їнська центральна районна лікарня» від 02.02.2021 року № 35, позивач працювала у Мар`їнській центральній районній лікарні лікарем-дерматовенерологом дерматовенерологічного кабінету з 01.08.1997 року по 30.10.2004 року, згідно Закону України «Про внесення змін до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 10.07.2003 року час роботи в дерматовенерологічних кабінетах зараховується в стаж роботи в подвійному розмірі.

Згідно довідки КНП «Курахівська міська лікарня» від 29.05.2023 року № 4, позивач працювала у Курахівсвкій міській лікарні лікарем дерматовенерологом дерматовенерологічного кабінету з 01 листопада 2004 року по теперішній час (29.05.2023), згідно Закону України «Про внесення змін до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 10.07.2003 року час роботи в дерматовенерологічних кабінетах зараховується в стаж роботи в подвійному розмірі.

Відповідно до листа КНП «Курахівська міська лікарня» від 12.09.2023 року № 01-17/830 адресованого заступнику Головного управління Пенсійного фону України в Донецькій області, згідно архівних даних по заробітній платі з 09.10.2006 року по 30.07.2009 року ОСОБА_1 не працювала, знаходилась у декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років; архівних даних по персоніфікації не знайдено, з`ясувати причину відсутності даних щодо спецстажу за період з листопада 2004 року по червень 2013 року немає можливості, документи в архіві відсутні.

Згідно листа КНП «Курахівська міська лікарня» від 02.11.2023 року № 01-17/1021 адресованого позивачу з 18.03.2022 року позивач перебуває у відпустці без збереження заробітної плати; згідно штатного розкладу та умов, передбачених Колективними договорами (відповідно до підпункту 2.4.5 Наказу МОЗ України від 05.10.2005 року № 308/519), під час виконання посадових обов`язків лікаря дерматовенеролога ОСОБА_1 отримувала надбавку в розмірі 15 % від посадового окладу за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, факт відмови в призначенні пенсії позивачу за вислугу років через недостатність спеціального стажу, а також незарахування спірних періодів підтверджуються відповідачем та відповідними доказами, тому встановлені обставини справи не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно достатті 19 Конституції України,органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі Закон № 1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно доКонституції УкраїнитаОснов законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій […].

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується наКонституції України, складається зОснов законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України"Про недержавне пенсійне забезпечення","Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи","Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною ст. 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються виплати: […] у тому числі, пенсія за віком; […].

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Відповідно до п. 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинностіЗаконом України"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55Закону України"Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно достатті 27та з урахуванням нормстатті 28цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно п. 16розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

ПоложенняЗакону України "Про пенсійне забезпечення"застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинностіЗаконом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій"мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) зазначено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії, згідно із Законом № 3108-IV від 17.11.2005 в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017.

Відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону № 1788-XII в редакції Закону№ 911-VIII від 24.12.2015, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Водночас, Рішенням Конституційного Суду№ 2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), положенняпункту "а" статті 54,статті 55Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року№ 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року№ 911-VIII; визначено, що положенняпункту "а" статті 54,статті 55Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року№ 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року№ 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, положення п. «е» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII з 04.06.2019 року підлягають застосуванню до спірних правовідносин у редакції, чинній до внесення змін до цієї норми Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року№ 213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року№ 911-VIII, яка була викладена наступним чином: «Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, до розділу 2 «Охорона здоров`я» віднесено:

- заклади і установи: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади,установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужбита територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби(щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри;

-посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

Таким чином, п. «е» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII у належній редакції встановлює вимогу щодо наявності спеціального стажу лікаря від 25 до 30 років незалежно від віку.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на час внесення до трудової книжки позивача відомостей про роботу в спірні періоди, надалі - КЗППУ), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.

Згідно п. 1 Порядку № 637 (в редакції чинній на момент внесення записів щодо спірних періодів до трудової книжки позивача) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до приписів п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.

Виходячи з комплексного аналізу зазначених вище положень ст. 48 КЗППУ, ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, та Порядку №637, а також означених позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що записи трудової книжки для зарахування періодів роботи до спеціального стажу мають містити відомості, які надають органу, що здійснює призначення пенсії, можливість ідентифікувати період роботи як такий, що підлягає зарахуванню до спеціального стажу без надання уточнюючої довідки та інших документів, визначених законодавством.

До таких відомостей слід віднести найменування професії, яке визначена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909.

Поряд з цим, ст. 60 Закону № 1788-ХІІ установлено, що пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах.

Відтак, згідно цієї норми, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що записами трудової книжки позивача підтверджується робота позивача на посаді лікаря-інтерна у період з 01.08.1996 року по 29.07.1997 року та проходження інтернатури по дерматовенерології в Обласному шкірно-венерологічному диспансері.

Водночас, відповідачем частково враховано означений період як до страхового так і до спеціального стажу з 01.08.1996 року по 19.06.1997 року, тобто по дату наказу про звільнення.

Відповідно до п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р., усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Дослідивши запис трудової книжки, що підтверджує спірний період роботи, суд констатує, що він не містить ознак, що можуть вказувати на його недостовірність, поряд з цим, у розпорядженні суду та сторін відсутній первинний документ, а саме наказ № 82-к від 19.06.1997 року (протилежне сторонами суду не повідомлялось), що унеможливлює встановити відповідність дати видання означеного наказу даті запису трудової книжки.

Поряд з цим, виходячи з аналізу п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р., видання наказу про звільнення раніше за дату звільнення його приписам не суперечить, оскільки він встановлює передування винесення наказу про звільнення даті звільнення та зобов`язує роботодавця внести запис про звільнення до трудової книжки не пізніше дати звільнення.

Поряд з цим, в постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, що також відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа № 548/2056/16-а, у справі № 754/14898/15-а.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не врахував період роботи позивача з 01.08.1996 року по 29.07.1997 року до спеціального стажу у повному обсязі.

Щодо зарахування періодів роботи позивача з 01.08.1996 року по 29.07.1997 року, з 01.08.1997 року по 30.10.2004 року, з 01.11.2004 року по 30.04.2022 року до спеціального стажу у подвійному розмірі суд зазначає наступне.

Відповідач відмовляючи у зарахуванні спірних періодів керувався тим, що позивачем не надано доказів, що у зазначені періоди вона працювала з хворими на патології, зазначені в Наказі Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 №133 Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб (далі Наказ № 133).

При цьому, органи ПФУ керуються листом МОЗ України від 15.02.2006 року № 10.03.68/286, у якому було надано роз`яснення ПФУ, що робота медичних працівників у шкірно-венерологічних диспансерах, відділеннях, кабінетах, палатах, які працюють з хворими на небезпечні інфекційні хвороби, повинна зараховуватись до стажу їх роботи у подвійному розмірі.

Згідно ст. 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб":

- інфекційні хвороби - це розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення;

- небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я в окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя та здоров`я.

Відповідно до ст. 7 цього Закону, лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності.

Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Згідно Наказу № 133, до особливо небезпечних інфекційних хвороб віднесено синдром набутого імунодефіциту (СНІД), ВІЛ-інфекції, до небезпечних - сифіліс, гонорею та інші, лікування яких віднесено до дерматовенерологічного профілю.

Відповідно до МКХ-10 (міжнародний класифікатор хвороб), до Класу I. «Деякі інфекційні та паразитарні хвороби (A)», віднесено інфекційні хвороби, що передаються переважно статевим шляхом (A50A64), у тому числі сифіліс, гонококова інфекція, хламідійні інфекції, герпевірусні інфекції та інші.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12 грудня 1991 року № 1972-XII, працівникам, зайнятим у сфері надання медичної допомоги людям, які живуть з ВІЛ, лабораторною діагностикою ВІЛ-інфекції, проведенням наукових досліджень з використанням інфікованого матеріалу, виробництвом біологічних препаратів для діагностики, лікування та профілактики ВІЛ-інфекції, надається право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Наказом МОЗ України від 07.06.2004 N 286, чинним на час роботи позивача на посаді лікаря-дерматовенеролога, затверджено Примірне положення про лікаря-дерматовенеролога, у п.п. 1.1., 1.3., 1.4., 2.1., 2.2., 2.6. якого зазначено, що лікар-дерматовенеролог - спеціаліст з медичною освітою зі спеціальності "лікувальна справа", який пройшов первинну спеціалізацію з дерматовенерології (інтернатура, курси спеціалізації) та отримав сертифікат лікаря-спеціаліста. Лікарі, які не пройшли вказаної підготовки до роботи не допускаються.

Лікар-дерматовенеролог здійснює свою діяльність в державних, комунальних, відомчих медичних закладах, а при наявності ліцензії МОЗ України в недержавних медичних закладах, а також в порядку приватної практики.

Лікар-дерматовенеролог веде прийом населення з дерматовенерології (для дітей - лікар-дерматовенеролог дитячий).

Обов`язки лікаря-дерматовенеролога:

-Організація безпосереднього надання дерматовенерологічної допомоги населенню.

-Здійснення клініко-діагостичної, лікувально-профілактичної, диспансерної, реабілітаційної діяльності з використанням необхідних сучасних методів клінічної діагностики та лікування.

-Впровадження в практику роботи шкірно-венерологічних та інших ЛПЗ новітніх методів діагностики, лікування та профілактики шкірних хвороб та інфекцій, які передаються статевим шляхом.

Водночас, ст. 60 Закону № 1788-ХІІ установлено пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах, зокрема, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних(!) закладах (відділеннях) охорони здоров`я.

Слід врахувати, що вказана норма не містить посилань виключно на особливо небезпечні, небезпечні інфекційні та паразитарні хвороби.

Натомість, відповідач керуючись листом МОЗ, який на відміну від ст. 60 Закону № 1788-ХІІ суттєво обмежує права особи, яка претендує на призначення пенсії з урахуванням цієї норми, вимагає від позивача надання доказів роботи саме із захворюваннями із Переліку, затвердженого Наказом № 133 (небезпечними, особливо небезпечними).

Спільним листом від 29.12.2005 року Міністерства охорони здоров`я України № 10.01.09/2606, Міністерства праці та соціальної політики України № 625/01/15-05/039-6 та Пенсійного фонду України № 16918/02-20, надано роз`яснення щодо зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі часу роботи у протитуберкульозних закладах, а також у кабінетах інфекційних захворювань.

Згідно роз`яснень Міністерства охорони здоров`я України від 27 січня 2010 року №05.03-18-54/973 «інфекційний заклад (відділення)» є заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб.

При цьому, відповідачем було також залишено поза увагою, що згідно записів трудової книжки позивач працювала з 22.11.2004 року по 01.12.2005 року на 0.25 ставки лікаря кабінету СНІД.

У постанові від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23 Верховний Суд виснував, що «загальноприйнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини".

Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи».

Відтак, судом було установлено, що до безпосередніх посадових обов`язків лікаря-дерматовенеролога віднесено діагностику та лікування шкірних, дерматологічних інфекцій та інфекцій, що передаються статевим шляхом, водночас, під інфекційним закладом (відділенням) слід розуміти заклад (відділення), у тому числі кабінет, де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що записи трудової книжки позивача, про те, що вона у спірні періоди працювала на посаді лікаря-дерматовенеролога, у повній мірі підтверджують наявність у неї права на обчислення спірних періодів спеціального стажу у подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону № 1788-ХІІ.

Також суд звертає увагу відповідача, що у випадку наявності сумнівів у достовірності наданих відомостей або необхідності надання додаткових документів, зокрема, довідок, посадової інструкції лікаря-дерматовенеролога, відповідач мав скористатись своїм правом на витребування таких документів у роботодавця позивача відповідно до приписів ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, чи запропонувати позивачу надати такі документи відповідно до п. 4.2. розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1, чого відповідачем зроблено не було.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року №227/516/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22.

Таким чином, відповідачем протиправно не зараховано спірні періоди у подвійному розмірі, за винятком часу перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років з 09.10.2006 року по 30.07.2009 року, оскільки час такої відпустки підлягає зарахуванню до стажу роботи за спеціальністю, відповідно до статті 181 Кодексу законів про працю України, проте позивач у цей період не виконуючи безпосередні обов`язки не мав контакту з хворими пацієнтами та впливу інших негативних факторів спричинених виконуваною роботою, тому цей період подвійному обчисленню не підлягає.

Статтею 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно дослідивши доводи відповідача та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких слушних обґрунтувань його позиції щодо правомірності відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років.

Підсумовуючи аналіз правомірності рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в контексті приписів ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання принципу пропорційності та дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, отже спірне рішення відповідача не є таким, що прийнято з врахуванням принципів добросовісності та розсудливості.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС Українидає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

Водночас у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йомузакономправо на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначенихзакономумов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Під час розгляду справи судом установлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №05450004242 від 15.01.2024 року у призначенні пенсії позивачу відмовлено.

Листом заступника начальника управління-начальника відділу методології та організації роботи із застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.02.2024 № 5293/03-16 до начальника відділу перерахунків пенсій № 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомлено про необхідність доопрацювання ЕПС ОСОБА_1 за її зверненням та прийняти відповідне рішення до 08.02.2024.

На заміну рішення від 15.01.2024 №05450004242 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 09.02.2024 №054450004242, яким у призначенні пенсії позивачу також було відмовлено з підстав досліджених судом під час розгляду адміністративної справи.

З наслідком викладеного, позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №05450004242 від 15.01.2024 року скасованим та просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2024 р. щодо призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням до стажу роботи у подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України від 05.11.1991 №1788- XII «Про пенсійне забезпечення» роботу на посаді лікаря-інтерна в Донецькому обласному шкірно-венерологічному диспансері з 01.08.1996 року по 29.07.1997 року; роботу в закладі охорони здоров`я «Комунальне некомерційне підприємство «Мар`їнська центральна районна лікарня» на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінета з 01.08.1997 року по 30.10.2004 року; роботу в закладі охорони здоров`я «Комунальне некомерційне підприємство «Курахівська міська лікарня» на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінета з 01.11.2004 року по 30.04.2022 року.

15 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі Закон № 2073-IX), який регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів (ст. 1).

Відповідно до ст. 2 Закону № 2073-IX:

- адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації;

- адміністративна справа (далі - справа) - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов`язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом;

- адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб);

адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи.

В розумінні ст. 2 цього Закону, відповідач є адміністративним органом, а його рішення від 15.01.2024 №05450004242 та від 09.02.2024 №054450004242 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугою років є адміністративними актами.

Поряд з цим, ст.ст. 69, 70, 71, 74 Закону № 2073-IX установлено, що за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

Адміністративний акт, як правило, приймається у письмовій (електронній або паперовій) формі. У випадках, передбачених законом, у тому числі з метою запобігання загрозі життю, здоров`ю громадян, майну або громадській безпеці, адміністративний акт може бути прийнято в усній формі.

В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов`язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред`явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.

Адміністративний акт набирає чинності стосовно учасника адміністративного провадження з дня доведення його до відома відповідної особи, якщо інший строк набрання ним чинності не передбачено законом або самим адміністративним актом.

Статтею 85 Закону № 2073-IX установлено, що суб`єкт розгляду скарги відповідно до своєї компетенції за результатами перегляду справи може прийняти одне з таких рішень:

1) скасувати повністю або частково адміністративний акт та зобов`язати адміністративний орган видати новий адміністративний акт або повторно розглянути справу, а в передбачених законом випадках - самостійно прийняти адміністративний акт;

2) скасувати повністю або частково процедурне рішення, самостійно прийняти процедурне рішення;

3) залишити адміністративний акт, процедурне рішення без змін, а скаргу - без задоволення;

4) визнати дію адміністративного органу протиправною та зобов`язати його:

а) припинити вчинення відповідної дії;

б) усунути наслідки такої дії;

в) виконати іншу дію на вимогу особи;

5) зобов`язати адміністративний орган усунути негативні наслідки, відшкодувати матеріальну шкоду, заподіяну протиправним адміністративним актом, дією або бездіяльністю адміністративного органу, у порядку, визначеному законом;

6) визнати повністю або частково виконаний адміністративний акт протиправним, якщо його виконання призвело до настання незворотних правових наслідків.

Суб`єкт розгляду скарги скасовує повністю або частково адміністративний акт у разі порушення норм матеріального права, істотного порушення процедури (включаючи компетенцію) або неправильного чи неповного встановлення обставин справи, що призвело до прийняття протиправного адміністративного акта.

Після скасування адміністративного акта, якщо це необхідно здійснити для усунення порушення, суб`єкт розгляду скарги:

1) зобов`язує адміністративний орган, що прийняв адміністративний акт, видати новий адміністративний акт;

2) приймає власне рішення (за наявності повноважень щодо вирішення справи по суті).

Поряд з цим, ст. 86 Закону № 2073-IX визначено, що адміністративний орган приймає рішення про відкликання або визнання недійсним адміністративного акта для відновлення законності та/або захисту публічних інтересів у випадках та порядку, встановлених законом.

Правомірний адміністративний акт не може бути відкликаний на шкоду особі, крім випадків, передбаченихстаттею 88цього Закону.

Адміністративний акт відкликається або визнається недійсним шляхом прийняття адміністративного акта відповідно до вимог цього Закону.

Статтею 90 Закону № 2073-IX також передбачено можливість перегляду адміністративного акта за нововиявленими обставинами у випадку, якщо: стали відомі істотні для справи обставини, що не були встановлені адміністративним органом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що адміністративний акт прийнято внаслідок обману, погрози чи іншого протиправного впливу на адміністративний орган.

Адміністративний орган, одержавши від особи заяву про перегляд адміністративного акта за нововиявленими обставинами:

1) перевіряє, чи вказує наведена в заяві інформація на нові обставини;

2) здійснює адміністративне провадження відповідно до положень цього Закону, якщо за результатами перевірки встановлено наявність нових обставин, та приймає адміністративний акт, який підтверджує, змінює або визнає недійсним попередній адміністративний акт;

3) закриває провадження, якщо за результатами перевірки наведена в заяві інформація не вказує на наявність нових обставин.

Виходячи з системного аналізу викладених норм, суд дійшов висновку, що у випадку перегляду адміністративного акту за зверненням позивача, адміністративний орган-відповідач мав прийняти одне з таких рішень: про повне або часткове скасування адміністративного акта, про відкликання адміністративного акта, про прийняття адміністративного акту, який підтверджує, змінює або визнає недійсним попередній адміністративний акт.

Водночас, Законом № 2073-IX встановлено можливість видання адміністративного акту на заміну іншого тільки у випадку виправлення описок і помилок, який регламентовано ст. 73 цього закону.

Відтак, адміністративний орган може з власної ініціативи або на вимогу учасника адміністративного провадження виправити допущені в прийнятому ним адміністративному акті граматичні, стилістичні описки та арифметичні помилки, не змінюючи при цьому суті акта.

Виправлення описок і помилок в адміністративному акті, прийнятому в паперовій формі, засвідчується написом "Виправленому вірити", відбитком печатки та підписом посадової особи адміністративного органу.

На письмову вимогу учасника адміністративного провадження адміністративний орган зобов`язаний виготовити та надати йому виправлений (новий) адміністративний акт на заміну адміністративного акта, виданого з описками та помилками. Адміністративний акт з виправленнями зберігається у матеріалах справи.

Дослідивши лист заступника начальника управління-начальника відділу методології та організації роботи із застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.02.2024 № 5293/03-16 до начальника відділу перерахунків пенсій № 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомлено про необхідність доопрацювання ЕПС ОСОБА_1 , останню повідомлено про те, що за результатами перевірки ЕПС ОСОБА_1 встановлено, що спеціальний стаж визначений невірно, помилково до спеціального стажу не зараховані періоди з 05.06.2006 по 08.10.2006 та з 01.01.2009 по 30.06.2009, період з 01.08.1996 по 19.06.1997 (дату наказу про звільнення) підлягає зарахуванню на підставі трудової книжки.

Проте, в контексті спірних правовідносин невірне обчислення стажу та його незарахування без законних підстав не може бути розцінено як описка або арифметична помилка, оскільки її таке виправлення змінює висновки, що впливають на вирішення питання по суті, водночас, незарахування стажу без законних підстав є констатованим відповідачем- адміністративним органом порушенням прав позивача підпорядкованим підрозділом.

Поряд з цим, сторонами до суду доказів скасування рішення від 15.01.2024 №05450004242 не надано.

Викладене, свідчить про порушення адміністративної процедури прийняття адміністративного акту рішення про відмову у призначенні пенсії від 09.02.2024 №054450004242, визначеної Законом № 2073-IX.

Водночас, згідно ст. 76 Закону № 2073-IX, адміністративний акт діє від часу набрання ним чинності до часу втрати ним чинності.

Адміністративний акт втрачає чинність внаслідок: його виконання; закінчення строку його дії; відкликання правомірного адміністративного акта адміністративним органом, що його прийняв (статті 86-88цього Закону); визнання недійсним протиправного адміністративного акта адміністративним органом, що його прийняв (статті 86,87,89цього Закону); його скасування в порядку адміністративного оскарження або судом; з інших причин, визначених законом.

Виконаний адміністративний акт не може бути відкликаний, визнаний недійсним або скасований у тій його частині, в якій його виконання призвело до настання незворотних правових наслідків. Такий адміністративний акт може бути визнаний протиправним у порядку, встановленому законом.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що рішення відповідача від 15.01.2024 №05450004242 про відмову у призначенні пенсії позивачу втратило чинність у зв`язку з так званим прийняттям на заміну рішення про відмову у призначенні пенсії від 09.02.2024 №054450004242.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 2073-IX, особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку.

Відповідно до ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та часткове задоволення адміністративного позову шляхом: визнання протиправними та скасування рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.02.2024 №054450004242 та від 15.01.2024 №05450004242 із зобов`язанням відповідача повторно розглянути заяву позивача від 07.01.2024 р. щодо призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням до стажу роботи у подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України від 05.11.1991 №1788- XII «Про пенсійне забезпечення», роботу на посаді лікаря-інтерна в Донецькому обласному шкірно-венерологічному диспансері з 01.08.1996 року по 29.07.1997 року; роботу в закладі охорони здоров`я «Комунальне некомерційне підприємство «Мар`їнська центральна районна лікарня» на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету з 01.08.1997 року по 30.10.2004 року; роботу в закладі охорони здоров`я «Комунальне некомерційне підприємство «Курахівська міська лікарня» на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету з 01.11.2004 року по 08.10.2006 року та з 31.07.2009 по 30.04.2022 року, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

Розподіляючи судові витрати зі сплати судового збору суд виходить з такого.

Згідно квитанції № 4347-3392-8752-5913 від 27.01.2024 року позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір в повному обсязі на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись Конституцією України, Законом № 1788-ХІІ, Законом № 1058-IV та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385, адреса зареєстрованого місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 15.01.2024 №05450004242 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.02.2024 №054450004242 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.01.2024 року про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до стажу роботи у подвійному розмірі, відповідно до статті 60 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», роботу на посаді лікаря-інтерна в Донецькому обласному шкірно-венерологічному диспансері з 01.08.1996 року по 29.07.1997 року; роботу в закладі охорони здоров`я «Комунальне некомерційне підприємство «Мар`їнська центральна районна лікарня» на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету з 01.08.1997 року по 30.10.2004 року; роботу в закладі охорони здоров`я «Комунальне некомерційне підприємство «Курахівська міська лікарня» на посаді лікаря-дерматовенеролога дерматовенерологічного кабінету з 01.11.2004 року по 08.10.2006 року та з 31.07.2009 по 30.04.2022 року, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

Відмовити в задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968 (Дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 28 лютого 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Кониченко