Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2024 року Справа№200/354/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (надалі Уповноважений ВР, відповідач), про:

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини протиправною в частині невжиття заходів захисту порушених конституційних прав громадянина ОСОБА_1 , чим було порушено статтю 7 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» (Присягу Уповноваженого);

- зобов`язання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням про визнання абзацу 4 статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», а саме «Визначити розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду», неконституційним, та видати забезпечувальний наказ щодо зупинення дії абзацу 4 статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на час розгляду конституційного подання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до Конституційного суду України з приводу визнання абзацу 4 статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», а саме «Визначити розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду», неконституційним, видати забезпечувальний наказ щодо зупинення дії абзацу 4 статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на час розгляду конституційної скарги, однак Конституційний Суд повідомив, що позивач не має права на таке звернення. Позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з проханням подати конституційне подання з порушених питань, але листом його повідомили про відсутність підстав для направлення до суду такого подання. Позивач вважає, що відповідачем не вчинено жодних правомірних дій щодо захисту його прав як людини, громадянина України, та щодо захисту Конституційного устрою України, оскільки звужує права позивача у зв`язку з прийняттям абзацу 4 статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», що виступило підставою для звернення до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2024 року відкрито провадження у справі № 200/354/24, за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

09 лютого 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що з приводу порушеного у зверненні позивача питання відповідач звернувся до Міністерства фінансів України, яким просив проінформувати про позицію Міністерства з цього приводу, оскільки за результатами опрацювання Уповноваженим приймається рішення щодо доцільності направлення до Конституційного Суду України відповідного конституційного подання, про що було повідомлено позивачу. Листом від 10.01.2024 Міністерство фінансів повідомило відповідача про розгляд порушеного у зверненні позивача питання, а отже заяву позивача від 19.12.2023 відповідачем у відповідності до вимог ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» розглянуто та листом від 18.01.2024 надано обґрунтовану відповідь у межах компетенції та строку їх надання. Разом з цим, порушення, про яке стверджує позивач, має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, натомість, позивачем висловлено лише особисту незгоду зі змістом відповіді, яка надана листом Секретаріату Уповноваженого від 18.01.2024. Крім цього, позовні вимоги щодо звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням є прямим втручанням в дискреційні повноваження відповідача, а вимога щодо видання забезпечувального наказу виходить за межі повноважень як відповідача так і Конституційного Суду України. Враховуючи викладене, відповідач просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , 06.12.2023 року позивач звернувся з Конституційною скаргою до Конституційного Суду України про визнання абзацу 4 статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», а саме «Визначити розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду», неконституційним. В тому числі просив видати забезпечувальний наказ щодо зупинення дії абзац 4 статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», на час розгляду конституційної скарги.

Листом від 15.12.2023 року Секретаріат Конституційного Суду України повідомив позивача, що керуючись ч. 3 ст. 57 Закону України «Про Конституційний Суд України», п. 1 параграфу 40 Регламенту, повертає конституційну скаргу як таку, що за формою не відповідає вимогам Закону.

Позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з заявою від 19.12.2023 року щодо подання до Конституційного Суду України конституційне подання про визнання абзацу 4 статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», а саме «Визначити розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1600 гривень, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду», неконституційним, та видати забезпечувальний наказ щодо зупинення дії абзацу 4 статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на час розгляду конституційного подання.

Листом від 29.12.2023 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Міністра фінансів України, в якому просив проінформувати про позицію Міністерства щодо порушеного у зверненні ОСОБА_1 питання, про що було повідомлено позивачу листом від 04.01.2024 року.

10.01.2024 року Міністерство фінансів України повідомило позивача, що визначення доцільності припинення норми щодо встановлення мінімальної заробітної плати у розмірі 1600 грн для обчислення виплат за рішенням суду належить до компетенції Мінсоцполітики.

Листом від 18.01.2024 року Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив позивача, що питання щодо визначення відповідності Конституції України частини другої статті 8 Закону №3460 в частині законодавчого встановлення показника розміру мінімальної заробітної плати, що застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду (1600 грн), вже перебуває на розгляді Уповноваженого з прав людини у зв`язку із надходженням звернень інших громадян, за якими були надіслані запити до Мінсоцполітики. У листі від 15.12.2023 №20312/0/2-23/51 Мінсоцполітики поінформувало, що застосування визначеного у частині другій статті 8 Закону №3460 показника, до поняття заробітної плати, що приведено у відповідність до європейської практики та міжнародних норм, зокрема, в частині положень щодо заборони застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину для інших цілей, ніж для здійснення оплати праці. З огляду на недостатню аргументованість позиції Мінсоцполітики щодо правових підстав для застосування при виконанні судових рішень визначеного у частині другій статті 8 Закону №3460 показника розміру мінімальної заробітної плати, до Мінсоцполітики було надіслано додатковий запит від 04.01.2024 №83.2/24/40.1. Відтак виникає необхідність ґрунтованого опрацювання з метою посилення обґрунтування наведених у зверненнях громадян застережень щодо невідповідності Конституції України положення частини другої статті 8 Закону №3460. З цією метою надсилаються запити та опрацьовуються відповіді профільних міністерств. Зазначене питання залишається на контролі в Уповноваженого з прав людини. Крім цього, звернення з конституційним поданням є правом, а не обов`язком Уповноваженого з прав людини, входить до його дискреційних повноважень, та не пов`язане з викладеними у зверненнях пропозиціями щодо необхідності внесення такого подання.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організаційне залежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Як слідує з частини першої статті 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Підстави для провадження справ та призначення перевірок Уповноваженим ВР передбачені у статті 16 вказаного Закону, відповідно до якої Уповноважений ВР здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:

1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;

2) за зверненнями народних депутатів України;

3) за власною ініціативою.

Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

На підставі статті 4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Приписами статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

За приписами статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений ВР приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Звернення подаються Уповноваженому ВР в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим ВР, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений ВР:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду. Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Відповідно до п. 3 статті 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений ВР має право, в тому числі, звертатися до Конституційного Суду України з поданням: про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина.

При цьому, конституційне подання повинно відповідати вимогам, передбаченим частиною третьою статті 51 Закону України «Про Конституційний Суд України», згідно з положеннями якої у ньому має бути зазначено акт (його конкретні положення), що належить перевірити на відповідність Конституції України, на відповідність яким належить перевірити акт (його окремі положення), а також обґрунтування тверджень щодо неконституційності акта (його окремих положень).

З матеріалів справи судом встановлено, що звернення позивача від 19.12.2023 року опрацьовано, та розглянуто відповідачем 18.01.2024 року, тобто у межах та у строки, встановлені статті 20 Закону України "Про звернення громадян".

Однак, зміст роз`яснень, на думку позивача, не забезпечив поновлення порушених, на його думку, прав, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, допущену ним під час розгляду звернення позивача.

Проте, суд не погоджується з наведеними доводами позивача та вважає, що незгода з позицією, викладеною у відповіді на заяву позивача, не може свідчити про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо захисту прав позивача.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів саме цим відповідачем, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Позивачем не надано доказів реального порушення його прав та інтересів відповідачем, а лише висловлено особисту незгоду зі змістом відповіді на заяву від 19.12.2023 року, наданою відповідачем.

Разом з цим, як вже зазначалося судом вище, застосування відповідних заходів реагування, зокрема у вигляді звернення до Конституційного Суду України, є правом, а не обов`язком Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (п. 3 статті 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"), а визначення найбільш доцільного та ефективного з числа можливих належить безпосередньо до його дискреційних повноважень, що реалізуються ним на власний розсуд шляхом обрання з кількох юридично допустимих заходів того, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності з боку відповідача, про що зазначає позивач у позовній заяві.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надано, а отже відсутні правові підстави для задоволення позову.

Зважаючи на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Судове рішення складено та підписано 26 лютого 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.М. Чучко