Справа № 453/2107/23

№ провадження 2/453/166/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2024 року Сколівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Брони А.Л.

секретаря судового засідання - Бендеш А.І.,

без учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сколе Львівської області в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області І. Нагребного в інтересах держави до ОСОБА_1 , Славської селищної ради Стрийського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації земельної ділянки та повернення земельної ділянки у комунальну власність,-

в с т а н о в и в :

26.12.2023 року позивач - перший заступник керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області І. Нагребний, який діє в інтересах держави, звернувся з позовною заявою до ОСОБА_1 , Славської селищної ради Стрийського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якій просить наступне:

- усунути перешкоди у здійсненні Славською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом визнання недійсним рішення Тухлянської сільської ради № 46 від 21.01.2009 року «Про передачу земельних ділянок у власність», яким передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0278 га для ведення особистого селянського господарства;

- усунути перешкоди у здійсненні Славською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- усунути перешкоди у здійсненні Славською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га, шляхом її повернення на користь Славської ОТГ в особі Славської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд позовної заяви в розмірі 8052 грн., стягнути з відповідачів на користь Львівської обласної прокуратури .

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Брони А.Л. від 27.12.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі.

Позовна заява обгрунтована тим, що Стрийською окружною прокуратурою в ході реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді в порядку ст. 131-1 Конституції України та ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», шляхом вивчення інформації щодо стану додержання вимог земельного законодавства виявлено порушення при набутті у власність земельної ділянки водного фонду площею 0.0278 га, розташованої в с.Тухля Стрийського району Львівської області.

Під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному проваджені № 42023142330000063 від 02.05.2023 року, досудове розслідування у якому проводиться СВ ВП № 3 Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області, було встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га, цільове призначення 01.03 «Для ведення особистого селянського господарства», передана згідно рішення Тухлянської сільської ради від 21.01.2009 року № 46 у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства. Однак, у відповідності до ст. 19 Земельного кодексу України, вказана земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та розташована в межах прибережної захисної смуги річки «Опір».

За результатами проведеної в межах кримінального провадження № 42023142330000063 від 02.05.2023 року комплексної судової експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 25.09.2023 року № 720/721/722/23-22 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, у відповідності до ст. 19 Земельного кодексу України відноситься до земель водного фонду та знаходиться частково в межах прибережної захисної смуги річки «Опір», а саме площею 0.0268 га.

До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га не внесено.

Згідно інформації Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну № 18/1555 від 20.10.2023 року, річка «Опір» належить до категорії малих річок відповідно до ст. 79 Водного кодексу України. Проекти землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки на погодження до Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну не надходили.

Рішенням Тухлянської сільської ради № 46 від 21.01.2009 року «Про передачу земельних ділянок у власність» ОСОБА_1 було передано безоплатно у приватну власність спірну земельну ділянку площею 0,0278 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного рішення 24.12.2010 року ОСОБА_1 було видано Державний акт серії ЯЛ 933226 на право власності на земельну ділянку площею 0,0278 га з кадастровим номеррм 4624587800:01:026:0261. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Як зазначає позивач, спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель водного фонду та була передана у приватну власність всупереч вимог земельного та водного законодавства.

Прибережна захисна смуга може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності.

До складу земель водного фонду України віднесено землі прибережної захисної смуги, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.

Згідно рішення Славської селищної ради № 5 від 27.11.2020 року «Про реорганізацію шляхом приєднання юридичної особи Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області», Славська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Тухлянської сільської ради.

Земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0,0278 га, розташована в с.Тухля Стрийського району Львівської області та відноситься до земель водного фонду.

З огляду на це, позивач вважає, що земельна ділянка належить до комунальної власності Славської територіальної громади.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Право власності вважається набутим правовмірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ч.2 ЦК України).

Статтею 4 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Частиною 1 ст. 85 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 85 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) у постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб,

культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України (чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення) на землях водного фонду забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню.

Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України (чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Ст. 88 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і

засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів, для середніх річок - 50 метрів.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року № 486 передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Таким чином, виходячи з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486, відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Позивач зазначає, що аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

При цьому відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги.

Позивач посилається на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 01.07.2015 у справі № 6-184цс-15, від 10.06.2015 у справі № 162цс-15 та від 22.04.2015 у справі № 6-52 цс-15, де зазначено, що при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації. .

Позивач зазначає, що за змістом наведених правових норм (у редакціях, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин) прибережні захисні смуги вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Також позивач вказує, що Велика Палата Верховного Суду звертала у своїх постановах увагу на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Таким чином позивач вважає, що при прийнятті рішення Тухлянською сільською радою № 46 від 21.01.2009 року «Про передачу земельних ділянок у власність», згідно якого було передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0278 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с. Тухля, були порушені норми земельного та водного законодавства. Такі порушення законодавства є підставою для визнання незаконним та скасування зазначеного рішення органу місцевого самоврядування.

Внаслідок того, що позивач просить скасувати рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого ОСОБА_1 було видано Державний акт на спірну земельну ділянку, з метою реального поновлення прав держави, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером №4624587800:01:026:0261 також, на думку позивача, підлягає скасуванню.

Також позивач зазначає, що уповноваженим органом на скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером №4624587800:01:026:0261 є Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, оскільки спірна земельна ділянка площею 0,0278 належить до земель водного фонду.

Звертаючись з вимогою про повернення земельної ділянки комунальної власності прокурор підкреслює особливий статус прибережних захисних смуг та їх значення у формуванні водно-екологічного правопорядку і забезпечення екологічної безпеки населення України. При цьому прокурор посилається на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої свого права власності на землю, так і публічного, суспільного інтересу, як складової державного інтересу. Такий інтерес який полягає у важливості відновлення водоохоронної зони, що створена для можливості охорони водних об`єктів від забруднення та для забезпечення екологічної безпеки, що є обов`язком держави (стаття 15 Конституції України).

Позивач вказує на ту обставину, що підставами цього позову є порушення прав територіальної громади рішенням її органу - Тухлянської сільської ради, а також інтересів держави без визначення органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції, в тому числі і щодо звернення до суду. Славська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Тухлянської сільської ради тому є відповідачем у справі.

Обґрунтовуючи необхідність захисту інтересів держави необхідно зазначити, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На думку позивача немає жодних підстав вважати, що відповідач - ОСОБА_1 не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості та власними діями щодо останнього.

В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, позивач вважає, що відповідач ОСОБА_1 міг і повинин був знати про те, що ця ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги річки Опір.

17.01.2024 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баїк Ю.П. на позовну заяву, в якому зазначає, що заявлені позовні вимоги позивача вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Представник відповідача зазначає, що позивач, зокрема, просить усунути перешкоди у здійсненні Славською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки за ОСОБА_1 .

Згідно Положення про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 23.12.2021 року № 603 (в редакції наказу Держгеокадастру від 08.03.2023 року № 85), завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Львівської області.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює ведення Державного земельного кадастру, державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації. За інформацією, наданою Відділом № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, згідно відомостей Державного земельного кадастру, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га перенесені з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га для ведення особистого селянського господарства належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 933226 від 24.12.2010 року.

Згідно з ч.ч.1, 3-5 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Положеннями ч.ч.1,2 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Зазначені норми права вказують на те, що здійснення державної реєстрації земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру є складовими процесу формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Сама по собі державна реєстрація земельної ділянки не призводить до виникнення, зміни чи припинення права власності чи інших речових прав на земельну ділянку.

Відповідно до частин першої, другої ст. 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Як слідує із матеріалів справи, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області безпосередньо не порушувало прав позивача, а заявлена вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 4624587800:01:026:0261 є похідною і залежить від задоволення основних вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення Тухлянської сільської ради № 46 від 21.01.2009 року «Про передачу земельних ділянок у власність», яким передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0278 га для ведення особистого селянського господарства.

Також представник відповідача зазначає, що підстави скасування державної реєстрації земельної ділянки чітко передбачені в ч.10-11 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051. Так, частиною 10 ст. 24 Закону встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, лише у трьох випадках, а саме у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). Відтак, скасування в Державному земельному кадастрі реєстрації вказаної земельної ділянки можливе лише у випадку скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку та визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю.

Відповідно статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки позивачем заявлена вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 є похідною і залежить від задоволення основних вимог, а Головне управління Держгеокадастру у Львівській області не вчиняло дій, які б порушували права позивача, предстанвик відповідача просить суд не покладати на відповідача-3 тягар судових витрат.

31.01.2024 року на адресу суду надійшла відповідь першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури І. Нагребного на відзив відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому він зазначає, що доводи, викладені у відзиві, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості грунтів.

Ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч.1 ст. 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст; ведення поземельних книг та надання витягів із Державного земельного кадастру про земельні ділянки (п. «г» ч.1 ст. 15-1 Земельного кодексу України, ч.2 ст. 7 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр», внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюється державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційним і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом (п.12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17 жовтня 2012 року (далі Порядок).

Ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр. До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей (п.п.4,5 Порядку).

Таким чином позивач вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області є державним органом, уповноваженим вносити відомості в Державний земельний кадастр та здійснювати державну реєстрацію земельних ділянок чи їх скасовувати на підставі судового рішення.

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавству порядку. У разі скасування державної реєстрації з цієї підстави, Державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це за формою згідно з додатком 23 особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельних ділянок, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб`єктів таких прав. Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора, відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи та зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями (п.114 Порядку).

Окрім цього, на переконання позивача, Держгеокадастр організовує та здійснює контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель, в тому числі за веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про земельні ділянки та їх використанням, здійснює ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку та здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні (п.п.33 п.4 Положення).

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації (ч.13 ст. 79-1 Земельного кодексу України).

Згідно з ч.10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0,0278 га належить до земель водного фонду, то згідно тверджень позивача підлягає скасуванню державна реєстрація спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

23.01.2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву уповноваженого представника Славської селищної ради Стрийського району Львівської області Обухівського О.В., в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог першого заступника Стрийської окружної прокуратури Львівської області з наступних підстав.

В обгрунтування підстав звернення до суду з даним позовом в рамках реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді прокурор посилається на ту обставину, що спір, який виник, порушує інтереси територіальної громади в особі Славської селищної ради, як законного власника спірної земельної ділянки.

При цьому, вживаючи заходи представницького характеру, прокурор, виступаючи в інтересах держави в особі Славської селищної ради, у позові зазначає орган місцевого самоврядування відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. ЦПК України не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає цей Кодекс і поняття «неналежний позивач», не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із «самим собою». Відповідачем є особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Цивільне процесуальне законодавство надає суду першої інстанції можливість за клопотанням позивача залучити до участі у справі належного відповідача, але у даній справі, за сформульованих прокурором позовних вимог та характеру спірних правовідносин, підстави для вчинення такої процесуальної дії відсутні.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову у позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. натомість, встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України.

Представник відповідача зазначає, що звертаючись з позовом у даній справі, зокрема, до Славської селищної ради Стрийського району Львівської області та визначаючи в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме Славську селищну раду, прокурор фактично створив парадоксальну ситуацію за якої позивачем та одним із відповідачів у справі є одна і та ж особа - Славська селищна рада.

Таким чином, у випадку встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого, а у свою чергу пред`явлення позову до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, є наслідком відмови судом у задоволенні позову до такого відповідача.

З урахуванням викладених у відзиві заперечень, Славська селищна рада вважає зазначені у позові обставини, на які прокурор посилається як на підставу звернення до суду в рамках реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді зазначаючи при цьому Славську селищну раду відповідачем у справі в інтересах якої він фактично пред`явив позов - необґрунтованими та безпідставними.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним рішення Тухлянської сільської ради № 46 від 21.01.2009 р. «Про передачу земельних ділянок у власність», яким передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0278 га. для ведення ОСГ, Славська селищна рада Стрийського району Львівської області зазначає наступне.

В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на ту обставину, що при прийнятті рішення Тухлянської сільської ради №46 від 21.01.2009 р. «Про передачу земельних ділянок у власність», згідно якого ОСОБА_1 передано у власність спірну земельну ділянку були порушені норми земельного та водного законодавства, оскільки така земельна ділянка була сформована за рахунок земель водного фонду.

На підтвердження позовних вимог у цій частині позивачем надано суду висновок експертів Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 25.09.2023 р. № 720/721/722/23-22 за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи у кримінальному провадженні № 42023142330000063 від 02.05.2023 року, відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0,0278 га. для ведення ОСГ у відповідності до ст. 19 ЗК України відноситься до земель водного фонду та знаходиться частково в межах прибережної захисної смуги річки «Опір» площею 0,0268 га.

Згідно доданого позивачем до позовної заяви листа Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну № 18/1555 від 20.10.2023 р. відповідно до ст. 79 Водного кодексу України річка «Опір» належить до категорії малих річок.

Відповідно до ст. 79 Водного кодексу України (в редакції чинній на дату винесення оскаржуваного рішення) залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на

великі, середні та малі. До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис.

квадратних кілометрів.

Частиною першою ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, а також прибережні захисні смуги вздовж річок.

Стаття 1 Водного кодексу України визначає наступні визначення термінів: прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони; уріз води - межа води на березі водного обєкта (берегова лінія); межень (меженний період) - період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 60 ЗК України (вредакції діючій на момент прийняття оспорюваного рішення) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків

площею менш як 3 гектари - 25 метрів.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України (в редакції чинній на дату винесення оскаржуваного рішення) прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 05.1996р. №486 затверджено «Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» (далі по тексту Порядок), який встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.

Пунктами 5,6,7,8,9,10 та 14 Порядку передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням: рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега; цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони.

Водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі.

Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об`єкті. Зовнішня межа водоохоронної зони, як правило, прив`язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об`єкта лінією: затоплення при максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз за десять років; берегоруйнування, меандрування; тимчасового та постійного підтоплення земель: ерозійної активності; берегових схилів і сильноеродованих земель. Зовнішня межа водоохоронної зони на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників та користувачів визначається з урахуванням : зони санітарної охорони джерел питного водопостачання; розрахункової зони переробки берегів; лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод із зовнішньою межею не менш як 1000 метрів від урізу меженного рівня води; усіх земель відводу на існуючих меліоративних системах, але не менш як 200 метрів від бровки каналів чи дамб.

Для гірських і передгірських річок зовнішня межа водоохоронної зони визначається з урахуванням геоморфологічних та гідрологічних умов, а також селевих та зсувних явищ.

На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. Виконання водоохоронних та інших заходів щодо впорядкування водоохоронних зон, за винятком земель водного фонду, покладається на виконавчі комітети Рад, сільськогосподарські, водогосподарські, рибогосподарські підприємства, а також на інших власників і землекористувачів.

Таким чином прибережна захисна смуга для річки «Опір», яка належить до категорії малих річок, встановлюються по обидва береги річки та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною 25 метрів. При цьому, водоохоронні зони мають внутрішню і зовнішню межі. А встановлення такої прибережної захисної смуги відбувається виключно в меженний період.

Відповідач зазначає, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог висновок експертів Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 25.09.2023 р. № 720/721/722/23-22 за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи у кримінальному провадженні № 42023142330000063 від 02.05.2023 р. не містить відомостей про те, чи враховано експертами уріз води саме у меженний період, його показники, які саме межі обраховувались при його визначенні - зовнішні чи внутрішні, та чи виготовлений план земельної ділянки (додаток 1 до висновку) з урахуванням вищевказаних норм.

Вказана обставина спростовує висновок позивача про перебування земельної ділянки з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 в межах прибережної захисної смуги річки «Опір» на момент прийняття Тухлянською сільською радою 21.01.2009 року оспорюваного рішення та на момент складання експертами відповідного висновку № 720/721/722/23-22.

Інших доказів на підтвердження позовних вимог у цій частині позивачем суду не надано.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, слід оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування (пункти 69 та 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).

Відповідач зазначає, що у зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло внаслідок та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/15).

Відповідно, на думку відповідача, визнання недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування є належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо це має наслідком поновлення порушеного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17).

Відповідач звертає увагу на ту обставину, що позивач, звертаючись до суду з позовом, просить усунути перешкоди у здійсненні Славською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом визнання недійсним рішення Тухлянської сільської ради № 46 від 21.01.2009 р. «Про передачу земельних ділянок у власність», яким передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0278 га. для ведення ОСГ, тобто визнання недійсним ненормативного акта індивідуального характеру, який вичерпав свою дію після його виконання і задоволення таких позовних вимог судом не призведе до відновлення прав позивача, у зв`язку з чим останнім обрано неефективний спосіб захисту, що у свою чергу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні таких позовних вимог.

Також відповідач звертає увагу на той факт, що звертаючись до суду з позовом, прокурор просить, у тому числі, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0,0278 га. з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки за ОСОБА_1 .

Проте, на думку відповідача - Славської селищної ради, позовна заява містить суперечливе обґрунтування тієї обставини, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0,0278 га. не внесено.

Таким чином, на думку відповідача, вказана обставина виключає можливість прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0,0278 га. з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки за ОСОБА_1 .

В частині обрання позивачем способу захисту порушеного права, зокрема у поверненні (витребуванні) на користь Славської територіальної громади земельної ділянки, Славська селищна рада зазначає наступне.

Частиною 1 статті 391 ЦК України встановлено право власника вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто заявити негаторний позов.

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц зазначено, що позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18). Зокрема, у пункті 39 зазначено, що критерієм для розмежування індикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника.

Відтак, визначальними критеріями для їх розмежування є: відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (Постанова ВП ВС від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц.

За таких умов, власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та (реєстрації) перереєстрації цього права за іншою особою, а враховуючи той факт, що в основі розмежування негаторного та віндикаційного позовів лежить критерій володіння, у разі порушення правомочності володіння застосовується саме віндикаційний позов.

Таким чином Славська селищна рада зазначає, що виходячи зі змісту позовної заяви, її вимог та підстав, поданий Стрийською окружною прокуратурою позов в частині вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку є за своєю природою віндикаційним позовом в силу положень статей 387та 388 ЦК України.

Відтак, враховуючи характер формулювання позивачем позовних вимог, що підтверджується доданими до позовної заяви доказами, вимога останнього про витребування земельної ділянки не може вважатися належним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду, що має наслідком відмову у задоволенні судом таких вимог.

Разом з тим, така відмова через обрання позивачем неналежного способу захисту не перешкоджає в подальшому органу місцевого самоврядування чи прокурору (у разі, якщо орган місцевого самоврядування не здійснюватиме чи неналежно здійснюватиме повноваження із захисту права комунальної власності на спірну земельну ділянку) заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки її власникові - Славській територіальній громаді за наявності для цього відповідних умов та підстав.

02.02.2024 року на адресу суд надійшла відповідь першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури І. Нагребного на відзив Славської селищної ради Стрийського району Львівської області, в якому позивач зазначає, що доводи викладені у відзиві не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Звертаючись з вимогою про повернення земельної ділянки у комунальну власність прокурор підкреслював особливий статус прибережних захисних смуг та їх значення у формуванні водно-екологічного правопорядку і забезпечення екологічної безпеки населення України. При цьому прокурор посилався на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої свого права власності на землю, так і публічного, суспільного інтересу, як складової державного інтересу. Такий інтерес полягає у важливості відновлення водоохоронної зони, що створена для можливості охорони водних об`єктів від забруднення та для забезпечення екологічної безпеки, що є обов`язком держави (стаття 15 Конституції України).

Інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконного рішення. Оскільки саме Тухлянська сільська рада, правонаступником якої є Славська селищна рада, допустила порушення інтересів у спірних правовідносинах, то ця рада не є органом, який може здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом (п7.21 постанови ВПВС від 28.09.2022 у справі №483/448/20).

Первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконного рішення, прокурор звертається до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражається в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.

Підставами цього позову прокурор зазначив порушення прав територіальної громади рішення її органу - Тухлянської сільської ради, а також інтересів держави без визначення органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції, в тому числі і щодо звернення до суду. Славська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Тухлянської сільської ради, а тому є відповідачем у справі.

У цьому випадку прокурор, залишаючись особою, яка за законом здійснює право на захист прав, свобод та інтересів інших осіб (стаття 45 ЦПК України), набуває права позивача.

За результатами проведеної в межах кримінального провадження № 42023142330000063 від 02.05.2023 року комплексної судової експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 25.09.2023 року № 720/721/722/23-22 було встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, у відповідності до ст. 19 Земельного кодексу України відноситься до земель водного фонду та знаходиться частково в межах прибережної захисної смуги річки «Опір» площею 0,0268 га.

Вказана експертиза, проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному процесі.

15.04.2021 року в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №759/15556/18, зазначено, що у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.

Отже, можливість використання в якості доказів (одного з доказів) при розгляді іншої справи, виконаних у кримінальному провадженні висновків експертиз, підтверджено Верховним Судом при розгляді справ № 678/364/15-ц (постанова від 17.10.2019 року), № 461/3675/17 (постанова від 05.02.2020 року) та № 9901/740/18 (постанова від 10.03.2020 року).

Доводи відповідача 2 - Славської селищної ради Стрийського району Львівської області про те, що прокурором застосовано неефективний спосіб захисту щодо визнання недійсним рішення Тухлянської сільської ради № 46 від 21.01.2009 року позивач вважає безпідставними, виходячи із наступного.

При прийнятті рішення Тухлянською сільською радою № 46 від 21.01.2009 року «Про передачу земельних ділянок у власність», згідно якого було передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0278 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с. Тухля, були порушені норми земельного та водного законодавства. Такі порушення законодавства є підставою для визнання незаконним та скасування зазначеного рішення.

Визнання оскаржуваного рішення незаконним та скасування його позивач вважає ефективним способом захисту правомірного інтересу власника, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки. При цьому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Зазначений правовий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17.

Доводи відповідача 2 - Славської селищної ради Стрийського району про те, що прокурором застосовано неефективний спосіб захисту щодо усунення перешкоди у здійсненні Славською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0,0278 га шляхом її повернення на користь Славської ОТГ в особі Славської селищної ради, позивач вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Статтею 391 ЦК України установлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неприпустимими. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц від 28.11.2018 у справі №504/2864/13ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі власник майна може звернутись до суду із негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопрушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Такі ж висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі №924/1220/17.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

З огляду на викладене, позивач вважає, що окружною прокуратурою було обрано ефективний спосіб захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, який узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України, а саме визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, що слугуватиме підставою припинення права приватної власності на спірну земельну ділянку, скасування її державної реєстрації як об`єкта цивільних прав та повернення спірної земельної ділянки у власність територіальної громади в особі Славської селищної ради.

05.02.2024 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Гороха В.В. на позовну заяву першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області Нагребного І.Я., який діє в інтересах держави, в яких зазначає наступне.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на фактичні обставини, а саме на те, що земельна ділянка площею 0,0278 га з цільовим призначенням код КВЦПЗ 01.03 «Для ведення особистого селянського господарства» в с. Тухля Стрийського району Львівської області, кадастровий номер 4624587800:01:026:0261, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 933226, зареєстрованим 24 грудня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 012046000079, та виданим на підставі рішення Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області від 21.01.2009 № 46 «Про передачу земельних ділянок у власність», сформована за рахунок земель водного фонду і розташована частково в межах прибережної захисної смуги річки «Опір» площею 0,0268 га.

Внаслідок прийняття Тухлянською сільською радою Сколівського району Львівської області незаконного рішення щодо передачі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_1 було порушено інтереси держави в особі територіальної громади с. Тухля, які виражені у збережені прибережних захисних смуг та безпечному довкіллі. Відтак рішення Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області від 21.01.2009 року № 46 «Про передачу земельних ділянок у власність» позивач вважає недійсним, а відтак державна реєстрація даної земельної ділянки підлягає скасуванню, і сама земельна ділянка ОСОБА_1 підлягає поверненню у комунальну власність Славської ОТГ.

Відповідач ОСОБА_1 не погоджується із наведеними позивачем фактичними обставинами та правовими підставами позову виходячи з наступного.

Позивачем не доведено існування земельної ділянки у виді прибережної захисної смуги річки Опір в с. Тухля Стрийського району Львівської області як об`єкта права власності на місці формування земельної ділянки ОСОБА_1 .

У відповідності до п. «б» ч.1, ч.2 ст. 58 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Частиною 1 статті 59 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Частиною 1, пунктом «а» частини 2 статті 60 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) передбачено, що вздовж річок з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів.

У частині 1 статті 61 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009 року) зазначено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Згідно ч.1 ст. 79 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

У відповідності до п. «в» ч.1 ст. 183 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) основними завданнями землеустрою є встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Пунктом «з» частини 1 ст. 184 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) визначено, що землеустрій передбачає розроблення іншої землевпорядної документації, пов`язаної з використанням та охороною земель.

Відповідно до ч.5, ч.6 ст. 87 Водного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Прибережні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів. У межах існуючих населених пунктів прибережна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

У частинах 6, 7 статті 88 Водного кодексу України (в редакції чинній станом на 25.09.2023) зазначено, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюється згідно з генеральними планами населених пунктів. Межі прибережних захисних смуг зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Згідно п. 4, п. 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМУ від 08.05.1996 № 486 (в редакції чинній станом на 21.01.2009) у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуг відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України.

Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему власниками землі, землекористувачами і затверджується відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад. За змістом вищевказаних правових норм земельна ділянка у виді прибережної захисної смуги в межах населених пунктів відноситься до категорії земель водного фонду на підставі рішення органу місцевого самоврядування, її межі встановлюються виключно на підставі проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги з врахуванням генеральних планів населених пунктів і на місцевості такі межі позначаються відповідними інформаційними знаками. Земельна ділянка площею 0,0278 га з цільовим призначенням код КВЦПЗ 01.03. «Для ведення особистого селянського господарства» в с. Тухля Стрийського району Львівської області, кадастровий номер 4624587800:01:026:0261, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, сформована у 2010 році за технічною документацією по оформленні Державного акту на право власності на земельну ділянку, розробленою ТзОВ «Лібра-ВР» в 2010 році (архівний номер 201021Ф19ЛВСК001062). Згідно пояснювальної записки, яка міститься в цій документації із землеустрою, при виконанні землевпорядних робіт її розробником був використаний план формування території Тухлянської сільської ради масштабу 1:10 000. Схема розміщення земельної ділянки ОСОБА_1 , яка також знаходиться в цій документації із землеустрою, виготовлена посадовими особами Тухлянської сільської ради на основі Викопіювання з плану формування території Тухлянської сільської ради масштабу 1:10 000. На цьому Викопіюванні не зазначено відомостей про межі прибережної смуги річки Опір в с. Тухля. З листа Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну Державного агентства водних ресурсів України від 20.10.2023 року № 18/1555, наданого на запит позивача, вбачається, що паспорт річки Опір не розроблявся відповідно до постанови КМУ від 14.04.1997 року № 347. Проект землеустрою щодо встановлення прибережної смуги річки Опір в управління відсутній.

В листі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 17.01.2024 року № 29-13-0.2-252/2-24, наданого на адвокатський запит адвоката Гороха В.В. від 08.01.2024 року № 02, зазначено, що відповідно до даних Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0,0278 га для ведення особистого селянського господарства належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 933226 від 24.12.2010. Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 перенесені з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру. З даного листа, а також із відзиву на позовну заяву відповідача-3 - ГУ Держгеокадастру у Львівській області вбачається, що відомості про межі прибережної захисної смуги річки Опір в с. Тухля Стрийського району Львівської області, як відомості про обмеження у використанні земель, до Державного реєстру земель та Державного земельного кадастру не внесені.

Листом Славської селищної ради від 29.01.2024 року № 24/02-18/125, наданим на адвокатський запит адвоката Гороха В.В. від 08.01.2024 року № 04, повідомлено, що в розпорядженні селищної ради відсутні генеральний план с. Тухля з пояснювальною запискою до нього та план формування території Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області, які були чинні на момент формування земельної ділянки з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 та виникнення права власності на неї, а також відсутня інформація щодо прийняття Тухлянською сільською радою Сколівського районного суду Львівської області рішень про віднесення земельної ділянки комунальної власності, на місці якої сформована земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261, до категорії земель водного фонду.

Висновок експертів за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи № 720/21/22/23-22 від 25.09.2023, складений судовими експертами Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, є необґрунтованим, оскільки судовими експертами не досліджувався генеральний план с. Тухля та план формування території Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області в редакції, чинній станом на 2009-2010 роки, не було враховано відсутність проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги річки Опір в с. Тухля та відсутність на місцевості інформаційних знаків про позначення меж прибережної захисної смуги річки Опір в с. Тухля.

Таким чином відповідач вважає, що прокурор, не дослідивши генеральний план с. Тухля та план формування території Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області в редакції чинній станом на 2009-2010 роки, за відсутності рішення Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області про віднесення прибережних захисних смуг річки Опір в межах с. Тухля до категорії земель водного фонду, за відсутності проекту землеустрою, яким встановлюються прибережні захисні смуги, за відсутності відомостей про межі прибережної захисної смуги річки Опір в с. Тухля Стрийського району Львівської області як відомості про обмеження у використанні земель у Державному реєстрі земель та Державному земельному кадастрі, за відсутності на місцевості інформаційних знаків про позначення меж прибережної захисної смуги річки Опір в с. Тухля, дійшов до хибного висновку про часткове знаходження земельної ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 в межах прибережної захисної смуги річки «Опір» площею 0,0268 га.

Також представник відповідача-1 зазначає, що позивачем не доведено порушення державних інтересів територіальної громади с. Тухля внаслідок прийняття Тухлянською сільською радою Сколівського району Львівської області рішення про передачу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_1 . Частиною 3 статті 59 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) передбачено, що державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.

Згідно ч.2 ст. 81 Водного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) з метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку складання паспортів річок, затвердженого постановою КМУ від 14.04.1997 № 347 (в редакції чинній станом на 21.01.2009) цей Порядок визначає механізм складання паспортів річок для оцінки їх екологічного стану і оперативного використання водогосподарськими та іншими заінтересованими організаціями під час вирішення питань комплексного використання водних ресурсів і охорони від забруднення, а також для розроблення прогнозу і заходів щодо оздоровлення річок. Паспорт річки - це уніфіковане зведення основних даних про водний режим, фізико-географічні особливості, використання природних ресурсів і екологічну обстановку в її басейні, а також відпрацювання рекомендацій щодо підвищення стійкості екологічної системи. Виходячи зі змісту листа Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну Державного агентства водних ресурсів України від 20.10.2023 року № 18/1555 Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну Державного агентства водних ресурсів України не має в наявності Державного акту на право постійного користування землями водного фонду в с. Тухля Стрийського району Львівської області, проекту землеустрою щодо встановлення прибережної смуги річки Опір в с. Тухля та паспорту річки Опір. Це свідчить про те, що станом на 21 січня 2009 року Львівське обласне управління водних ресурсів, правонаступником якого є Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну Державного агентства водних ресурсів України, як державна водогосподарська організація, не мало наміру оцінювати екологічний стан басейну річки Опір, в тому числі в межах с. Тухля, розробляти заходи щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів річки Опір, вирішувати питання комплексного використання водних ресурсів і охорони від забруднення, а також для розроблення прогнозу і заходів щодо оздоровлення річки Опір. В даному випадку інтерес держави не виражений у збережені прибережних захисних смуг річки Опір та безпечному довкіллі.

Представник відповідача-1 вважає, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту права власності держави в особі територіальної громади с. Тухля Стрийського району Львівської області.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена правова норма визначає захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном, що узгоджується із правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.

Посилаючись на статтю 391 Цивільного кодексу України, у своїй позовній заяві прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні Славською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом визнання недійсним рішення Тухлянської сільської ради № 46 від 21.01.2009 року «Про передачу земельних ділянок у власність», яким передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,028 га для ведення особистого селянського господарства; усунути перешкоди у здійсненні Славською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки за ОСОБА_1 ; усунути перешкоди у здійсненні Славською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, шляхом її повернення на користь Славської ОТГ в особі Славської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 . Разом з тим, прокурор обґрунтовує свої позовні вимоги прийняттям Тухлянською сільською радою незаконного рішення щодо безоплатної передачі земельної ділянки площею у власність ОСОБА_1 площею 0,028 га для ведення особистого селянського господарства в с. Тухля Сколівського району Львівської області, внаслідок чого територіальну громаду с. Тухля позбавлено права володіння прибережною захисною смугою річки Опір. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/333/16-ц викладено питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів.

Таким чином представник відповідача-1 вважає, що позов прокурора за своєю правовою природою не є негаторним, а є віндикаційним позовом, який має ґрунтуватись на положеннях ст. 387, ст. 388 Цивільного кодексу України. Зауважує, що на підставі рішення Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області від 21.01.2009 № 46 «Про передачу земельних ділянок у власність» видано та зареєстровано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 933226 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №012046000079 від 24 грудня 2010 року. Тобто оскаржуване рішення Тухлянської сільської ради вичерпало свою дію повним виконанням 24 грудня 2010 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 року у справі № 912/2797/21 зазначила, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки таке рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачеві ефективно відновити свої порушені та/чи невизнані права. Тому, пред`явлення позовної вимоги в частині визнання недійсним рішення Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області від 21.01.2009 № 46 «Про передачу земельних ділянок у власність» є неефективним способом захисту прав держави, що є підставою для відмови у позові в цій частині. З огляду на те, що основна позовна вимога в частині визнання недійсним рішення Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області від 21.01.2009 № 46 «Про передачу земельних ділянок у власність» не підлягає до задоволення із вищевказаних підстав, то похідна позовна вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 також не підлягає до задоволення.

Також представник відповідача-1 зазначає, що позивач пропустив строк позовної давності.

У відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З листа Львівського НДЕКЦ МВС України від 15.01.2024 року № 19/114/1-2/1-аз-2024, наданого на адвокатський запит адвоката Гороха В.В. від 08.01.2024 року № 03 вбачається, що на архівному примірнику Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 933226 від 24.12.2010 року та Витязі з рішення Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області від 21.01.2009 року № 46 «Про передачу земельних ділянок у власність», що міститься в технічній документації по оформленні Державного акту на право власності на земельну ділянку, розробленій ТзОВ «Лібра-ВР» в 2009-2010 роках (архівний номер 201021Ф19ЛВСК001062), проставлений штамп «ОБ`ЄКТ НДЕКЦ при УМВСУ у Л/о» до 2016 року.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 17.01.2024 № 29-13-0.2-252/2-24 оригінал Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 933226 від 24.12.2010 року та оригінал технічної документації по оформленні даного Державного акта вилучався на підставі ухвали суду про тимчасовий доступ до речей і документів від 09.06.2015 року у справі № 461/6371/15-к згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 11.06.2015 року.

Як вбачається із ухвали слідчого судді Галицького районного суд м. Львова від 09.06.2015 року про тимчасовий доступ до речей і документів, вищевказані державний акт та документація із землеустрою були вилучені під час здійснення досудового розслідування слідчим управлінням ГУ МВСУ у Львівській області у кримінальному провадженні № 12015140000000245 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 02.03.2016 року у справі № 453/844/15-к за участю прокурора, колишню службову особу Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 12015140000000245 було закрито. В зазначеній ухвалі суду фігурує Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 933226 від 24.12.2010 року та оригінал технічної документації по оформленні даного Державного акта, в якій міститься Витяг з рішення Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області від 21.01.2009 року № 46 «Про передачу земельних ділянок у власність».

Таким чином, прокурор, дізнавшись 02 березня 2016 року у кримінальному провадженні № 12015140000000245 про наявність рішення Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області від 21.01.2009 року № 46 «Про передачу земельних ділянок у власність» та Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 933226 від 24.12.2010 року, якими, на його думку, порушено права територіальної громади с. Тухля, не подав в інтересах держави віндикаційний позов в межах трирічного строку, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України. Подавши позов у даній справі 26 грудня 2023 року позивач пропустив трирічний строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові в розумінні ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

26.02.2024 на адресу суду за вх. №ЕП-320 надійшла відповідь першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури І. Нагребного на відзив представника відповідач 1 - Гороха В.В. , в якому зазначено наступне.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 27Л2.2023 відкрито провадження у справі №453/2107/23 за позовом першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 , Славської селищної ради Стрийського району Львівської області, ГУ Держгеокадастру у Львівській області про усунення перешкод у здійсненні Славською ОТГ права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації земельної ділянки, повернення земельної ділянки кадастровий номер 4624587800:01:026:0261, площею 0,0278 га.

На вказану позовну заяву представник Відповідача 1: ОСОБА_1 - Горох В.В. подав відзив на позов від 05.02.2024. У відзиві на позовну заяву Відповідач 1: ОСОБА_1 позов не визнає і просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи викладені у відзиві не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Так, у першій частинні відзиву представник відповідача наводить свої заперечення щодо доводів прокурора про існування земельної ділянки у виді прибережної захисної смуги річки Опір в с.Тухля Стрийського району як об`єкта права власності на місці формування земельної ділянки ОСОБА_1 .

До складу земель водного фонду України віднесено землі прибережної захисної смуги, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.

Частиною першою ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Згідно зі ст. 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Статею 88 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів, для середніх річок - 50 метрів.

Прибережна захисна смуга може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності. Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486, передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Таким чином, виходячи з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови №486, відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

При цьому відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги.

Таким чином, твердження представника Відповідача 1 проте, що проект землеустрою щодо встановлення водоохоронної зони річки «Опір» не розроблявся, не заслуговують на увагу, оскільки фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону.

Водночас, представник відповідача 1: Горох В.В. жодним чином не спростовує того факту, що спірна земельна ділянка розміщується в межах прибережної захисної смуги річки «Опір». Отже, відповідно до положень Земельного кодексу України, дана земля відносяться до земель водного фонду України, які не можуть перебувати у приватній власності, що детально обґрунтовано у позові.

У другій частинні відзиву представник відповідача наводить свої заперечення щодо не доведеності порушення державних інтересів територіальної громади с. Тухля внаслідок прийняття Тухлянською сільською радою Сколівського району рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14.19 Конституції У країни).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/ 13-ц).

Звертаючись з вимогою про повернення земельної ділянки комунальної власності прокурор підкреслював особливий статус прибережних захисних смуг та їх значення у формуванні водно-екологічного правопорядку і забезпечення екологічної безпеки населення України. При цьому прокурор посилається на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої свого права власності на землю, так і публічного, суспільного інтересу, як складової державного інтересу. Такий інтерес який полягає у важливості відновлення водоохоронної зони, що створена для можливості охорони водних об`єктів від забруднення та для забезпечення екологічної безпеки, що є обов`язком держави (стаття 15 Конституції України).

У третій частинні відзиву представник відповідача наводить свої заперечення щодо обрання прокурором не належного способу захисту при визнані недійсним рішення Тухлянської сільської ради від 21.01.2009 №46.

Згідно ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України, одним зі способів захисту прав є визнання незаконними рішень органів державної влади. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

При прийнятті рішення Тухлянської сільської ради №46 від 21.01.2009 «Про передачу земельних ділянок у власність», яким передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0278 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Тухля, були порушені норми земельного та водного законодавства. Такі порушення законодавства є підставою для визнання незаконним та скасування зазначеного рішення.

Визнання оскаржуваного рішення незаконним та скасування його є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки. При цьому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ними юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Зазначений правовий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

З огляду на викладене, органами прокуратури обрано ефективний спосіб захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, який узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України, а саме визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування, що слугуватиме підставою припинення права приватної власності на спірну земельну ділянку, скасування її державної реєстрації як об`єкта цивільних прав та повернення спірної земельної ділянки у власність територіальної громади в особі Славської селищної ради.

У четвертій частинні відзиву представник відповідача наводить свої доводи щодо пропуску прокурором строку позовної давності.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Статтею 391 ЦК України установлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неприпустимим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 28.1 1.2018 у справі № 504/2864/1 Зц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. 5 такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Такі ж висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

З огляду на викладене, окружною прокуратурою не пропущено строк позовної давності.

На підставі ч.3 ст. 211, ч.2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення відповідачів проти позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до положень частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з ч.1 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до положень статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням № 46 Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області від 21.01.2009 року «Про передачу земельних ділянок у власність», було передано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для обслуговування житлового будинку (0,2496 га) та для ведення ОСГ (0,0278 га).

На підставі вказаного рішення 24.12.2010 року ОСОБА_1 було видано Державний акт серії ЯЛ № 933226 на право власності на земельну ділянку площею 0,0278 га, з цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4624587800:01:026:0261.

Вищезгаданий державний акт було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості про державну реєстрацію вказаної вище земельної ділянки не внесено.

В обгрунтування позовних вимог позивач - перший заступник керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області Нагребний І.Я., діючи в інтересах держави, покликається на те, що під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному проваджені № 42023142330000063 від 02.05.2023 року, досудове розслідування у якому проводиться СВ ВП №3 Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області, було встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0.0278 га, цільове призначення 01.03 «Для ведення особистого селянського господарства», яка передана рішенням Тухлянської сільської ради від 21.01.2009 року № 46 у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, у відповідності до ст. 19 Земельного кодексу України відноситься до земель водного фонду та розташована в межах прибережної захисної смуги річки «Опір».

Згідно висновку експертів Київського наукво-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) Тернопільське відділення від 25.09.2023 року № 720/721/722/23-22 за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи у кримінальному провадженні № 42023142330000063 від 02.05.2023 року, розроблена технічна документація із землустрою по оформленні Державного акту на право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: Львівська область, Сколівський район, с. Тухля, на замовлення гр. ОСОБА_1 , розробник документації ТзОВ «Лібра-ВР», в частині земельної ділянки площею 0,0278 га з кадастровими номерами 4624587800:01:026:0261, не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та виготовлена з порушенням вимог ст. 19 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України.

Дійсна (ринкова) вартість земельної ділянки площею 0,0278 га з кадастровими номерами 4624587800:01:026:0261, станом на час передачі вказаної земельної ділянки у власність, визначена порівняльним підходом, становила (з заокругленням) - 51470 грн.

Враховуючи вищенаведене дослідження, земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0,0268 га для ведення особистого селянського господарства, у відповідності до ст. 19 Земельного кодексу України відноситься до земель водного фонду.

Земельна ділянка площею 0,0278 га із кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 для ведення особистого господарства знаходиться частково в межах прибережної захисної смуги річки «Опір» площею - 0,0268 га.

З врахуванням вказаних вище фактичних обставин позивач вважає, що внаслідок прийняття Тухлянською сільською радою Сколівського району Львівської області незаконного рішення щодо передачі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність відповідачу ОСОБА_1 порушено інтереси держави в особі територіальної громади с. Тухля, які виражені у збереженні прибережних захисних смуг та безпечному довкіллі, а відтак таке рішення є недійсним, державна реєстрація даної земельної ділянки підлягає скасування, а сама земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 підлягає поверненню у комунальну власність Славської ОТГ.

Як на правову підставу позовних вимог позивач покликається на ч.1 ст. 13, ст. 19 Конституції України, ст. 16, ст. 21, ст. 328, ст. 391 Цивільного кодексу України, ст. 3, ст. 19, ст. 116, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 15, ст. 16, ч.10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», ст. 85, ст. 88 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Так, відповідно до ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до п. «є» ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії як землі водного фонду.

Згідно ч.1 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

У відповідності до п. «б» ч. 1, ч. 2 ст. 58 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009 року) до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Частиною 1 статті 59 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Частиною 1, пунктом «а» частини 2 статті 60 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) передбачено, що вздовж річок з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів.

У частині 1 статті 61 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) зазначено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Згідно ч.1 ст. 79 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

У відповідності до п. «в» ч.1 ст. 183 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) основними завданнями землеустрою є встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Пунктом «з» частини 1 ст. 184 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) визначено, що землеустрій передбачає розроблення іншої землевпорядної документації, пов`язаної з використанням та охороною земель.

Відповідно до ч.5, ч.6 ст. 87 Водного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1, абзацом 1 частини 2, частиною 4 статті 88 Водного кодексу України (в редакції чинній станом на 21.01.2009) передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні смуги.

Прибережні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів. У межах існуючих населених пунктів прибережна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

У частинах 6,7 статті 88 Водного кодексу України (в редакції чинній станом на 25.09.2023) зазначено, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюється згідно з генеральними планами населених пунктів. Межі прибережних захисних смуг зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Згідно п. 4, п. 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМУ від 08.05.1996 № 486 (в редакції чинній станом на 21.01.2009) у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуг відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекорурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджується відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Тобто за змістом вказаних вище правових норм, земельна ділянка у виді прибережної захисної смуги в межах населених пунктів відноситься до категорій земель водного фонду на підставі рішення органу місцевого самоврядування, її межі встановлюються виключно на підставі проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги з врахуванням генеральних планів населених пінктів і на місцевості такі межі позначаються відповідними інформаційними знаками.

Як встановлено, земельна ділянка площею 0,0278 га з цільовим призначенням код КВЦПЗ 01.03. «Для ведення особистого селянського господарства» в с. Тухля Стрийського району Львівської області з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, сформована у 2010 році на підставі технічної документації по оформленні Державного акту на право власності на земельну ділянку, розробленої ТзОВ «Лібра-ВР» в 2010 році (архівний номер 201021Ф19ЛВСК001062).

Згідно пояснювальної записки, яка міститься у вказаній технічній документації із землеустрою, при виконанні землевпорядних робіт її рохробником був використаний план формування території Тухлянської сільської ради масштабу 1:10 000. Схема розміщення земельної ділянки ОСОБА_1 , яка також відображена в цій документації із землеустрою, виговлена посадовими особами Тухлянської сільської ради на основі Викопіювання з плану формування територій Тухлянської сільської ради масштабу 1:10 000. На вказаному викопіюванні не зазначено відомостей про межі прибережної смуги річки Опір в с. Тухля.

Як вбачається з листа Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну Державного агенства водних ресурсів України від 19.10.2023 року №109-Н/З-23, наявного в матеріалах справи, паспорт річки «Опір» відповідно до «Порядку складання паспортів річок», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 14 квітня 1997 року №347 не розроблявся. Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги річки «Опір» в управлінні відсутній.

Згідно ст.79 Водного кодексу України річка Опір належить до категорій малих річок.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою у межах існуючих населених пунктів з врахуванням містобудівної документації.

Як вбачається з листа Головного управління Держгекадастру у Львівській області від 17.01.2024 №29-13-0.2-252/2-24, відповідно до даних Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 площею 0,0278 га для ведення особистого селянського господарства належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 933226 від 24.12.2010 року. Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 перенесені з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру.

З вказаного листа, так як із відзиву на позовну заяву відповідача-3 - ГУ Держгеокадастру у Львівській області не вбачається, що до Державного реєстру земель та Державного земельного кадастру внесені відомості про межі прибережної захисної смуги річки Опір в с. Тухля Стрийського району Львівської області, а також відомості про обмеження у використанні земель.

Згідно листа Славської селищної ради Стрийського району Львівської області №24/02-18/125 від 29.01.2024 року, в розпорядженні органу місцевого самоврядування відсутній генеральний план с. Тухля, який був чинний на момент формування земельної ділянки з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261 і на момент виникнення права власності на таку, як і відсутня пояснювальна записка до такого генерального плану, а також відсутній план формування територій Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області, який був чинний на момент формування земельної ділянки кадастровий номер 4624587800:01:026:0261 та виникнення права власності на таку.

Крім цього зазначено, що в Славській селищній раді відсутня інформація щодо прийняття Тухлянською сільською радою Сколівського району Львівської області рішень про віднесення земельної ділянки комунальної власності до категорії земель водного фонду, на місці якої сформована спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4624587800:01:026:0261.

Згідно з ч. 3, ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження.

Проаналізувавши наданий стороною позивача на обгрунтування позовних вимог висновок експертів Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 25.09.2023 року № 720/721/722/23-22 за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи у кримінальному провадженні №42023142330000063 від 02.05.2023 року, такий не містить відомостей про те, чи враховано експертами уріз води саме у меженний період, його показники, які саме межі обраховувалися при його визначенні - зовнішні чи внутрішні, не досліджено генеральний план с. Тухля та план формування територій Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області в редакції, чинній станом на 2009-2010 роки, не враховано відсутність проекту земелеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги річки Опір в с. Тухля та відсутність на місцевості інформаційних знаків про позначення меж прибережної захисної смуги річки Опір в с. Тухля.

Окрім цього, не заслуговує уваги висновок судових експертів в частині невідповідності документації із землеустрою, розробленої на земельну ділянку ОСОБА_1 , вимогам земельного законодавства, іншим нормативним документам з питань землеустрою, та той висновок, що така документація була розроблена з порушенням вимог ст. 19 Земельного кодексу України, ст. 4 Водного кодексу України, оскільки ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини (рішення у справі «Rysovskyy v. Ukraine» від 20 жовтня 2011 року).

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка частково знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Опір і була передана у приватну власність з порушенням вимог земельного та водного законодавства, внаслідок чого підлягає поверненню власнику, відтак позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки та повернення земельної ділянки у комунальну власність, суд зазначає, що вказані вимоги є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, а оскільки в задоволенні даної позовної вимоги відмовлено, то похідні вимоги також задовленню не підлягають.

Щодо тверджень сторони відповідача-1 у своєму відзиві на позовну заяву про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту права власності в особі територіальної громади с. Тухля Стрийського району Львівської області, то суд вважає такі необгрунтованими, та зазначає наступне.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 (справа № 653/1096/16), від 28.11.2018 (справа № 504/2864/13), від 12.06.2019 (справа № 487/10128/14), від 11.09.2019 (справа № 487/10132/14), від 07.04.2020 (справа № 372/1684/14) вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 (справа № 469/1044/17), а також в поставної Верховного Суду від 07.12.2022 (справа № 545/1847/20).

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі, з приводу яких стороною відповідача-2 викладено свої заперечення, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з абз. 1 ч. 2, абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Звертаючись до суду з позовом, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні земель водного фонду, які не можна передавати у власність громадян.

Судом враховано, що суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки територіальній громаді спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні земель водного фонду, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду та їх передання у власність фізичним особам.

Отже, в цій справі прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Славську селищну раду одним зі співвідповідачів, тобто виконав вимоги статті 56 ЦПК України.

Вказані висновки узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.04.2022 (справа № 372/193/19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.02.2023 (справа № 372/1859/20).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010, заява № 4909/04).

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову у повному обсязі.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 13, 14, 19, 131-1 Конституції України, ст. 316-321, 328, 373, 387, 388 ЦК України, ст. 3, 5, 88, 89 Водного кодексу України, ст. 19-22, 58-60, 80, 84, 116, 118, 122, 152, 186 Земельного кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 2, 19 Закону України «Про охорону земель», ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій», ст. 10-13, 56, 76-82, 133, 141, 263-365, 353-354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області І. Нагребного в інтересах держави до ОСОБА_1 , Славської селищної ради Стрийського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації земельної ділянки та повернення земельної ділянки у комунальну власність - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: Стрийська окружна прокуратура Львівської області, місцезнаходження: вул. Шевченка, 89, м. Стрий, Львівська область, 82400.

Відповідач 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 2: Славська селищна рада Стрийського району Львівської області, місцезнаходження: вул. Івасюка, 24, смт. Славське Стрийський район Львівська область, код ЄДРПОУ 04370314.

Відповідач 3: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, місцезнаходження: проспект Чорновола, 4, м. Львів, ЄДРПОУ 39769942.

Суддя