ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/2489/22 Номер провадження 22-ц/814/1144/24Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Одринської Т.В., Панченка О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.О.,

представника скаржника, Полтавської обласної прокуратури, - Вороненко А.М.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Склярова С.Л.,

представника третьої особи, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» - адвоката Мухи А.І.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи апеляційнускаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Іллі Титарчука на рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2023 року

у справізапозовом керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація), Державного агентства лісових ресурсів України до Харківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гуменна Любов Петрівна, про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки

УСТАНОВИВ:

коротко змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

13 червня 2022 року керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області звернувся до суду в інтересах Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація), Державного агентства лісових ресурсів України прохаючи суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 20.06.2008 року за № 166/08 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» в частині (п.п. 1.95 п. 1 Додатку 1) щодо надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 1 000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення 25 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 10.09.2008 року № 238/08 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» в частині (п. 230 Додатку 1) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1 000,0 кв.м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169 площею 0,1 га серії ЯЖ № 619253, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 510967100060 від 10.06.2009 року, скасувавши його державну реєстрацію.

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20.06.2017, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гуменною Л.П. (номер у реєстрі нотаріальних дій 2039), згідно з яким ОСОБА_2 відчужено ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації, код ЄДРПОУ: 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 6310137200:13:001:0169 шляхом скасування кадастрового номеру та перенесення відомостей про неї до архівного шару даних геоінформаційної системи;

- судовий збір стягнути з відповідачів за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок №UA178201720343160001000007171, код банку820172, банк отримувача: Державна казначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 20.06.2008 за № 166/08 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» (п.п. 1.95 п. 1 Додатку 1) ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 1 000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 . Враховуючи чинність зазначеного вище рішення КП «Міськпроект» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6310137200:13:001:0169.

У подальшому рішенням 25 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 10.09.2008 № 238/08 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» (п. 230 Додатку 1) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та передано ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також передано зазначену земельну ділянку в приватну власність останнього.

На підставі вищевказаного рішення на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 619253, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 510967100060 від 10.09.2009, кадастровий номер земельної ділянки 6310137200:13:001:0169.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.06.2017, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гуменною Л.П. (номер у реєстрі нотаріальних дій 2039), ОСОБА_2 передав у власність покупцю ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169.

Разом з тим, згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «ХАРКІВСЬКА ЛНДС» та інформаціями Харківського державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпагроліс» від 20.02.2014, ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 22.11.2013, ДП «ХАРКІВСЬКА ЛНДС» від 26.11.2021 за № 349/02 межі зазначеної вище земельної ділянки на час її відведення в приватну власність перетиналися з межами 341 кварталу Дергачівського лісництва Данилівського дослідного державного лісгоспу. Зокрема, згідно з інформацією державного проектно-вишукувального інституту агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпагроліс» від 20.02.2014 за №А-10-50 відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Данилівського дослідного держлісгоспу більша частина земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169 вкрита лісовими насадженнями (площа лісових насаджень складає 0,09858 га) та відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення. При цьому, вилучення земельних лісових ділянок з постійного користування Данилівського дослідного держлісгоспу, розроблення проекту відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, його погодження та затвердження не проводилось; межі земельної ділянки, яка підлягала відведенню ОСОБА_2 з Данилівським дослідним держлісгоспом не погоджувались. Також у землевпорядній документації відсутня довідка за формою 6-зем щодо спірної земельної ділянки, що свідчить про недослідження категорії земель, за рахунок яких вона відводиться, що призвело до невірного визначення її цільового використання; проведення державної експертизи землевпорядної документації не здійснювалося; рішень щодо вилучення земель лісогосподарського призначення Дергачівського лісництва Данилівського держлісгоспу на території Ленінського району м. Харкова та зміну їх цільового призначення в порядку ст. ст. 20,116,149 Земельного Кодексу України,ст. 57 Лісового кодексу Українидо теперішнього часу органами місцевого самоврядування та органами виконавчої ради не приймалось.

Фактично вул. Дубова у м. Харкові до теперішнього часу не влаштована, на місцевості не визначена. З питань погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка відводилась ОСОБА_2 , до постійного користувача - Данилівського дослідного держлісгоспу, ніхто не звертався. Таким чином, Харківською міською радою всупереч вимогст. 14 Конституції України,ст. 57 Лісового кодексу, ст. ст. 12,20,40,116,149,151 Земельного кодексу Українивилучено з постійного користування Данилівського дослідного державного лісгоспу та змінено цільове призначення спірної земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення та безоплатно передано її у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з цим позивач прохав задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2023 року у задоволенні позову керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах Харківської обласної державної адміністрації (Харківська обласна військова адміністрація), Державного агентства лісових ресурсів України відмовлено.

коротко змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

Вказане рішення оскаржено Полтавською обласною прокуратурою в особі заступника керівника І. Титарчука.

В апеляційній скарзі прокурор прохав рішення місцевого суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вказував на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначив, що за своєю суттю пред`явлений позов є негаторним та позовна давність до цих позовних вимог не застосовується.

Послалися на правову позицію Верховного Суду України у справі № 3-604гс 16, постанова від 05.10.2016; на постанову Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434-16 та інші постанови Верховного Суду.

Вважає, що невірно місцевий суд застосував норми матеріального права щодо строку позовної давності та не врахував, що заяву про його застосування подав лише представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Скляров С.Л., а інші відповідачі такої заяви не подавали. Не врахував місцевий суд висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи;

У відзиві на апеляційну скаргу Харківська міська рада, представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Скляров С.Л., прохали рішення місцевого суду залишити без змін, вказуючи на дотримання норм матеріального та процесуального права.

встановлені судомпершої інстанціїта неоспореніобставини,а такожобставини,встановлені судомапеляційної інстанції,і визначенівідповідно доних правовідносини;доводи,з якимисуд апеляційноїінстанції погодивсяабо непогодився звисновками судупершої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Місцевим судом установлено, що рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 20.06.2008 за № 166/08 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» (п.п. 1.95 п. 1 Додатку 1) ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 1 000,0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

КП «Міськпроект» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6310137200:13:001:0169.

Рішенням 25 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 10.09.2008 № 238/08 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» (п. 230 Додатку 1), затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та передано ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також передано зазначену земельну ділянку в приватну власність останнього.

На підставі вищевказаного рішення на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 619253, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 510967100060 від 10.09.2009, кадастровий номер земельної ділянки 6310137200:13:001:0169.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.06.2017, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гуменною Л.П. (номер у реєстрі нотаріальних дій 2039), ОСОБА_2 передав у власність покупцю ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169. Відповідно до п. 4 даного договору експертна грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ОЦІНКИ» від 08.06.2017, становила 169 776 грн.

У подальшому на підставі даного договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гуменною Л.П., як державним реєстратором, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35772382 від 20.06.2017 та за № 21009588 здійснено запис про право власності щодо реєстрації речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169 за ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даними позовними вимогами. Судом не прийнято до уваги твердження представника прокуратури Лобач А.В., що подаючи цей негаторний позов, до спірних правовідносин строки позовної давності не застосовуються, оскільки дані твердження суперечать вимогам чинного законодавства України таКонституції України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені устатті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги чи відхилено судом. Викладення у судовому рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої ухвалюється рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За змістом частини першої статті 261ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається зі змісту судового рішення, місцевий суд вірно встановив обставини набуття відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, однак взагалі не робив жодних висновків про наявність або відсутність порушеного права позивача та обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно достатті 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другоюстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до частини першоїстатті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування»сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г»статті 12 ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першоїстатті 19 ЗК України).

Частиною першоюстатті 116 ЗК Українипередбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із частиною першою пункту 12розділу Х «Перехідні положення» ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2010 рік), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначенийстаттею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першоїстатті 118 ЗК Українигромадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною шостоюстатті 118 ЗК Українипередбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьомастатті 118 ЗК України).

Згідно ізстаттею 50 Закону України «Про землеустрій»у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою, другою та четвертоюстатті 20 ЗК Українивизначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно достатті 1 ЗК Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина першастатті 1 ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно достатті 63 ЛК Україниведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

Згідно зі статтями56,57 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Водночас у частині другійстатті 5 ЛК Українипередбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відповідно достатті 48 ЛК Українив матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

За змістом статей181-184,202-204 ЗК України,законів України «Про Державний земельний кадастр»та «;Про землеустрій»дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тобто, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.

Щодо порушення права позивача

Цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін.Сторони таінші особи,які берутьучасть усправі,мають рівніправа щодоподання доказів,їх дослідженнята доведенняперед судомїх переконливості.Кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених ЦПКУкраїни. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надаєоцінку якзібраним усправі доказамв цілому,так ікожному доказу(групіоднотипних доказів),який міститьсяу справі,мотивує відхиленняабо врахуваннякожного доказу(групидоказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України)

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, апеляційним судом установлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169 розташована в межах кварталу № 341 Дергачівського лісництва та є землями лісового фонду. Зазначені обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи доказами, зокрема: листами Державного підприємства «Харківська лісова науково дослідна станція» від 26.11.2021 за № 349/02; листом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 02.12.2021 за № 10-20-14-8929/0/19-21, та схемами землекористування, даними топографо геодезичної зйомки лісового масиву (кварталу № 341) та іншими доказами. (а.с. 153-154, 165, 172- 248 т. 1)

Відповідачі у справі не надали доказів на спростування наданих позивачем доказів щодо належності спірної земельної ділянки в межах кварталу № 341 Дергачівського лісництва та що спірна земельна ділянка є землями лісового фонду.

Самі лише заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу, не спростовують даного факту.

Щодо обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до статей317,319 ЦК Українисаме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим устатті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українипов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістомстатті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

У постанові Великої Палати ВерховногоСуду від 23.11.2021у справі№ 359/3373/16-ц(провадження№ 14-2цс21) зроблено висновки про те, що власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Таким чином, заявлені позовні вимоги щодо визнання незаконними та часткове скасування рішення 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 20.06.2008 за № 166/08 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» та рішення 25 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 10.09.2008 № 238/08 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», щодо визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169 площею 0,1 га серії ЯЖ № 619253, щодо визнання недійсним укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.06.2017 та скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 6310137200:13:001:0169, шляхом скасування кадастрового номеру та перенесення відомостей про неї до архівного шару даних геоінформаційної системи, - не відповідають ефективним способам правового захисту та задоволенню не підлягають саме з цих підстав.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації, код ЄДРПОУ: 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169.

У відповідності з вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22) (пункти 137-138) зроблено правовий висновок, що згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 (пункти 86-88) зазначила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56)).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У постановіВерховного Судувід 20 грудня 2023 року у справа № 619/77/15-ц (провадження № 61-9722св23) у справі за позовом прокурора Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах Державногоагентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА1, Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, треті особи - відділ Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області, сектор містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку, запису про його реєстрацію, витребування земельної ділянки у добросовісного набувача, обставини справ які є подібними (виділення органами місцевого самоврядування земельної ділянки земель лісового фонду), Верховний Суд зазначив на належний спосіб захисту - витребування земельної ділянки.

Як вбачається з поданої позовної заяви спірна земельна ділянка належить доземель лісовогогосподарства.

Прокурором у позові заявлено вимогу не провитребування майна з чужогонезаконного володіння(віндикаційнийпозов), а про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає вимогам негаторного позову.

Тобто, прокурором подано негаторний позов, що не є належним та ефективним способом правового захисту у даних правовідносинах.

У постанові ВеликоїПалати Верховного Судувід 20червня 2023року усправа №554/10517/16-ц(провадження№ 14-76цс22) (пункти 7.42-7.49) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)). З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не зв`язана посиланнями на норми права, зазначеними у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядаєсправи умежах заявленихвимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).

Якзазначено вище, мета позову позивача спрямована на усунення перешкод власникові у користуванні земельними ділянками лісового фонду.

Таким чином, незважаючи на обґрунтування прокурора, правовідносини сторін регулюються нормою ст. 388 ЦК України та належним способом захисту порушеного права є не вимога про повернення майна, а вимога про витребування земельної ділянки.

Щодо строку позовної давності.

Відповідно до статті 253ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). В разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган(пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17)».

Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Під час розгляду справи у місцевому суді відповідачем ОСОБА_1 було заявлено про застосування до позовних вимог прокурора строку позовної давності.

Як вбачається зматеріалів справи досуду ізданим позовом прокурор звернувся у червні 2022 року.

Особи, за захистом інтересів яких звернувся прокурор, зокрема, Державне агентство лісових ресурсів України та Харківська обласна державна адміністрація, знали або мали можливість дізнатися про порушення їх прав до 2014 року.

Зі зміступозовної заявита наявнихв матеріалахсправи доказів вбачається, що про вибуття земельної ділянки лісового фонду з володіння ДП «Харківська ЛНДС» прокурору було достовірновідомо у2014році.

Зокрема в матеріалах справи (а.с. 152 т. 1) наявний лист ДП «Харківська Державна лісовпорядна експедиція» від 22.11.2013, адресований та отриманий прокуратурою Ленінськогорайону м.Харкова з повідомленням про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169, яка на праві власності зареєстрована за фізичною особою ОСОБА_2 , перебуває в межах 341 кварталу Дергачівського лісництва.

11червня 2014року наадресу прокурора Ленінського району м. Харкова направлено розрахунок втрат та збитків лісництва внаслідок вибуття земельних ділянок, у тому числі, земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169. (а.с. 186 т. 1)

З копії обвинувального акту, затвердженого старшим прокурором прокуратури Ленінського району м. Харкова від 1 липня 2014 року в межах кримінального провадження № 12014220510001330, порушеного 06.06.2014 за ч. 2 ст. 367 КК України (службова недбалість, що завдало тяжких наслідків державним інтересам за фактом незаконного розпорядження земельними ділянками лісогоспосподарського призначення), слідує, що в ньому зазначається про незаконність вибуття з володіння держлісгоспу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:13:001:0169. (а.с. 240-246 т. 1)

В ході судового розгляду справи прокурором не надано жодних доказів, які б підтвердили об`єктивну неможливість прокурора звернутися до суду протягом трьох років з моменту коли прокурору стало відомо про порушення прав держави, тобто з 2014 по 2017 рік.

Набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку у 2017 році не є тією поважною об`єктивною причиною, яка б переривала строк позовної давності, чи унеможливлювала б звернення до суду з позовом раніше.

Доводи апеляційної скарги про те, що поданий позов є негаторним та строк позовної давності не підлягає застосуванню у справі є необґрунтованими з наведених вище підстав.

висновки за результатом розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Згідно зп.2ч.1ст.374ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або змінисудового рішенняє: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи

Частиною 4 вказаної статті передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або змінійого мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищезазначені висновки апеляційного суду, місцевий суд вірно відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності, однак мотивувальну частину рішення суду першої інстанції необхідно змінити з урахуванням висновків, викладених в мотивувальній частині вказаної постанови.

Підстави для перерозподілу апеляційним судом витрат позивача зі сплати судового збору у справі відсутні.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3 ч. 1 ст. 376, ч. 4 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Іллі Титарчука - задовольнити частково.

Рішення Київськогорайонного судум.Полтави від17жовтня 2023року змінити в мотивувальній частині, врахувавши висновки, викладені в цій постанові.

В іншій частині рішення Київськогорайонного судум.Полтави від17жовтня 2023року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2024 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко