ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/6490/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Паланійчук Валентин Петрович (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного Управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-25676-56У від 09.07.2021 року щодо сплати недоїмки з єдиного внеску в сумі 37788,74 грн. із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 15.05.1998 до Єдиного державного реєстру відомостей про ФОП ОСОБА_1 була внесена відмітка про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним.

З моменту включення до Єдиного державного реєстру відомостей про те, що свідоцтво про державну реєстрацію позивачем вважається недійсним та по день внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивачем за власним рішенням, позивач фактично не міг здійснювати підприємницьку діяльність без свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка, що виключає наявність необхідної умови для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За таких обставин позивач вважає незаконною вимогу від 09.07.2021 року №Ф-25676-56У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 37788,74 грн, про яку йому стало відомо у вересні 2023 року після відкриття виконавчого провадження про стягнення з нього коштів.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити. В обґрунтування вказаної позиції вказував, що станом на момент винесення вимоги про сплату боргу, згідно з відомостями інформаційної системи "Податковий блок" за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску у сумі 37788,74 грн за 2017-2021 роки. Така заборгованість виникла у зв`язку із несплатою за себе єдиного внеску у мінімальному розмірі, який фізичні особи-підприємці, котрі не отримали дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, однаково зобов`язані сплачувати з 01 січня 2017 року.

На думку відповідача, позивачу правомірно було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) на підставі даних інформаційної системи податкового органу в порядку, визначеному Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21 грудня 2020 року №790, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953; далі - Інструкція №449).

Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.

Як видно з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15.05.1998 року позивача було зареєстровано як фізичну особу-підприємця, про що 03.03.2014 року до Реєстру включено відомості із відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним (запис №20381750000036806).

З відомостей інформаційно-комунікаційних систем ДПС (далі - ІКС) слідує, що фізичній-особі підприємцю ОСОБА_1 нараховано до сплати єдиний внесок у сумі 8448,00 грн (за терміном сплати до 09 лютого 2018 року), по 2457,18 грн щокварталу за 2018 рік, по 2754,18 грн щокварталу за 2019, 2078,12 грн (за І квартал 2020 р.), 1039,06 грн (за ІІ квартал 2020 р.), 3178,12 грн (за ІІІ квартал 2020 р.), 2200,00 грн (за ІV квартал 2020 р.).

09 липня 2021 року ГУ ДПС у Чернівецькій області сформувало фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу №Ф-25676-56 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка станом на 30 червня 2021 року становить 37788,74 грн. Вимога була надіслана за адресою: АДРЕСА_1 , однак повернута із відміткою відділення поштового зв`язку " за закінченням терміну зберігання".

Постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 24.05.2022 року відкрито виконавче провадження №69068887 з примусового виконання вимоги від 09.07.2021 року №Ф-25676-56У.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 є інвалідом І групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 580009.

Не погоджуючись з вимогою відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку вказаним правовідносинам суд зазначає наступне.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 року № 755-IV (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") (далі - Закон України № 755-IV).

Відповідно до частини 1 Закону України № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно зі статтею 7 частиною 1 Закону України № 755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 2390-VI, (далі - Закон України № 2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року № 3384-VI (далі - Закон України № 3384-VI) викладено в наступній редакції: "Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру".

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та пунктом 8 абзацом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Під час розгляду справи по суті було встановлено, що позивач не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог Закону України № 755-IV доходи від здійснення підприємницької діяльності не отримував.

Отже Свідоцтво про державну реєстрацію позивача як ФОП старого зразка, видане 15.051998 року є недійсним у відповідності до пункту 4 та пункту 8 абзацу 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2390-VI.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року, що ухвалена у справі № 440/2149/19.

Разом із тим відповідач стверджує, що позивач обліковується як платник ЄСВ, оскільки його реєстрація як ФОП не припинена у встановлений законом спосіб.

Із приводу цього, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI).

Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 4 Закону України № 2464-VI , платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці.

Згідно норм Закону України № 2464-VI можуть бути звільнені від сплати єдиного соціального внеску фізичні особи-підприємці за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України № 2464-VI , що діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (стаття 7 частина 1 пункт 2 Закону України № 2464-VI).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до статті 8 частини 5 Закону України № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до статті 4 частини 1 пункту 4 Закону України № 2464-VI, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за спірний період відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому позивач набув статус суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15.05.1998 року позивача було зареєстровано як фізичну особу-підприємця, про що 03.03.2014 року до Реєстру включено відомості із відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним (запис №20381750000036806).

Спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був предметом розгляду у справі №260/81/19, яку було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За результатами розгляду справи, Велика Палата ухвалила постанову від 01 липня 2020 року, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.

Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Отже з урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).

За встановленими у цій справі обставинами позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України № 755-IV, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до статті 4 частини 1 пункту 4 Закону України № 2464-VI.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №500/1762/19.

Враховуючи відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період, суд дійшов висновку про безпідставність формування відповідачем оскаржуваної вимоги про сплату боргу.

Стосовно розподілу судових витрат.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного Управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-25676-56У від 09.07.2021 року.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 200А, м. Чернівці, 58013, Код ЄДРПОУ 44057187)

Суддя І.В. Маренич