При цьому скаржник наголошує, що право касаційного оскарження згідно статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) настає, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Наразі відсутні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

КПТМ "Криворіжтепломережа" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - без змін.

3. Позиція Верховного Суду

3.1. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3.2 Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

3.3. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2021 № 904/6985/20 позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" до КПТМ "Криворіжтепломережа" про стягнення 48 033 203,24 грн задоволено; стягнуто з КПТМ "Криворіжтепломережа" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" основний борг у розмірі 36 584 484,03 грн, пеню у розмірі 7 501 392,06 грн, 3 % річних у розмірі 1 769 401,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 375 841,89 грн, збитки у розмірі 802 084,01 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 720 498,05 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2021 у справі № 904/6985/20 скасоване в частині стягнення з КПТМ "Криворіжтепломережа" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" збитків у сумі 802 084,01 грн та судового збору у сумі 12 031,26 грн; ухвалено в цій частині нове рішення; в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків у сумі 802 084,01 грн та судового збору за подання позову у сумі 12 031,26 грн відмовлено; стягнуто з АТ "НАК "Нафтогаз України" на користь КПТМ "Криворіжтепломережа" судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 18 046,89 грн.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2021 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2021 у справі № 904/6985/20 залишено без змін.

08.07.2021 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2021 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2021, які набрали законної сили 24.06.2021 видано накази № 904/6985/20, які разом з відповідною заявою про відкриття виконавчого провадження, було направлено на виконання до Відділу примусового виконання рішень.

13.04.2023 заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Міхіною О. І. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 71543892 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.202120 № 904/6985/20.

13.04.2023 заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Міхіною О. І. прийнято постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 4 793 958,60 грн.

3.4. Статтею 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.05.2019 № 2-рп (ІІ)/2019) наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист: невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до частини 1 статті 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 339 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною 1 статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2021 у справі № 904/6985/20 є виконавчим документом, а тому підлягає виконанню державною виконавчою службою в силу покладених на неї Законом України "Про виконавче провадження" обов`язків та повноважень.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5)справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", яка кореспондується з нормами статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").

За приписами частини 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом (частиною 5 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження").

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з частинами 2, 3 статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією.

Відповідно до частин 1, 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Частинами 5, 6, 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Періодичність проведення таких перевірок чітко визначено Законом України "Про виконавче провадження", тобто такі перевірки мають вчинятися виконавцем систематично, а не одноразово.

При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", не свідчить про належне виконання виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 911/4670/13, від 19.08.2019 у справі № 913/438/16 від 18.07.2018 у справі № 915/1294/13, від 23.08.2018 у справі № 911/167/17.

Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/25970/14, від 02.12.2020 у справі № 911/4670/13.

Як установлено судами попередніх інстанцій, матеріали справи не містять доказів дотримання державним виконавцем вимог статей 18, 36, 48 Закону України "Про виконавче провадження" щодо неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій з виконання рішення суду.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що вказані обставини підтверджують бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення у цій справі.

3.5. Водночас висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування частини 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" (щодо заборони накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунку НОМЕР_2 , відкритому у Філії - Дніпропетровське обласне управління публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"), Верховний Суд вважає правомірним та відхиляє доводи касаційної скарги у цій частині, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, однією із вимог скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" на бездіяльність державного виконавця є зобов`язання державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) усунути порушення прав стягувача - АТ "НАК "Нафтогаз України" при примусовому виконанні рішення Господарського суду Дніпропетровської області на підставі наказу від 08.07.2021 № 904/6985/20, провести виконавчі дії в порядку виконавчого провадження у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", а саме: накласти арешт на грошові кошти які містяться на рахунку НОМЕР_1 , відкритому у Філії - Дніпропетровське обласне управління публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" у межах суми боргу по сплаті судового збору.

Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

У статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, зокрема, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

У частині 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частини 3 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.

Проаналізувавши наведені вище норми чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 905/361/19, виклала правовий висновок про те, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Верховний Суд звертає увагу, що у статті 1 Закону України від 02.06.2005 № 2633-IV "Про теплопостачання" визначено терміни, зокрема:

- поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі рахунки із спеціальним режимом використання) рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником;

- поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами (далі - спеціальні рахунки) - рахунки суб`єктів господарювання у сфері централізованого теплопостачання, призначені для накопичення та використання коштів виключно для виконання інвестиційних програм у зазначеній сфері.

Відповідно до положень статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання є обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії. На кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов`язаннями гарантованого постачальника, теплогенеруючих, теплопостачальних та теплотранспортуючих організацій.

На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки".

У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2021 № 520 "Про визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Кабінету Міністрів України", зокрема, визнано такою, що втратила чинність постанова КМУ № 217.

У Постанові КМУ № 520 встановлено, що: поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними та/або теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання теплової енергії, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання гарячої води за всіма категоріями споживачів, залишаються діючими не пізніше ніж до 1 жовтня 2021 року; з дня набрання чинності цією постановою кошти, що надходять на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними та/або теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами, до моменту закриття таких рахунків та інформування споживачів про реквізити інших рахунків перераховуються в день надходження уповноваженим банком на поточні рахунки таких організацій в повному обсязі.

Отже, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, наведеною Постановою КМУ № 520 встановлено строк дії поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих теплопостачальними та/або теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання теплової енергії, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання гарячої води за всіма категоріями споживачів.

Водночас, статтею 26-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що суб`єкти господарювання у сфері теплопостачання для проведення в установленому законодавством порядку розрахунків за інвестиційними програмами відкривають спеціальні рахунки. На зазначені рахунки суб`єкти господарювання перераховують кошти в обсязі, передбаченому в установлених тарифах для виконання інвестиційних програм у сфері теплопостачання. Порядок зарахування коштів на спеціальний рахунок, використання зазначених коштів і здійснення контролю за їх витрачанням встановлюється Кабінетом Міністрів України. Суб`єкти господарювання у сфері теплопостачання - власники спеціальних рахунків зобов`язані використовувати кошти, що перебувають на таких рахунках, виключно для виконання інвестиційних програм. Використання зазначених коштів у будь-яких інших цілях забороняється. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на спеціальних рахунках та на спеціальних рахунках для кредитних коштів суб`єктів господарювання у сфері теплопостачання.

На виконання статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 09.10.2013 № 750 "Про затвердження порядків зарахування коштів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, використання зазначених коштів і здійснення контролю за їх витрачанням у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення", яка є чинною та підлягає виконанню.

Наявна в матеріалах справи довідка філії Дніпропетровського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" від 23.11.2022 № 103.547-50/198 свідчить про те, що рахунок НОМЕР_2 відкрито як поточний рахунок зі спеціальним режимом використання по постанові КМУ № 750.

Таким чином, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції рахунок НОМЕР_2 , відкритий боржником у Філії - Дніпропетровське обласне управління публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" є поточним рахунком зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, відкритим у порядку, визначеному статтею 26-1 Закону України "Про теплопостачання", а тому у цьому разі поширюється заборона, встановлена частиною 2 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" щодо накладення арешту на кошти, які містяться на цьому спеціальному рахунку - НОМЕР_2 .

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 905/361/19, а доводи касаційної скарги не спростовують зазначеного, з огляду на статус спірного рахунку та положення частини 3 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження".

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

4.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

4.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

4.3. З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

5. Розподіл судових витрат

5.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2023 у справі № 904/6985/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді В. А. Зуєв

С. К. Могил