ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року

м. Київ

справа №805/1445/17-а

адміністративне провадження № К/9901/29131/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанови Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2017 (суддя - Христофоров А.Б.) та Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 (головуючий суддя - Сухарьок М.Г., судді Блохін А.А., Гаврищук Т.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехтранс" до Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотехтранс" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - Інспекція, відповідач) в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.09.2016 №0004171200 про сплату штрафу у розмірі 59318,23 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про безпідставність висновків податкового органу, викладених в акті перевірки від 05.09.2016 №379/05-07-12/35237111, щодо порушення пункту 57.1 статті 57 та пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині своєчасної сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, оскільки було прийнято рішення про розстрочення податкового боргу від 24.02.2016 №8/05-07-23-12-3, за яким здійснювалось перерахування коштів згідно графіку.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2017, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018, адміністративний позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.09.2016 №00004171200 в частині нарахування штрафних санкцій за затримку сплати грошового зобов`язання у сумі 27 327,40 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуально права, просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач своїм правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Як встановлено судами, в період з 02.09.2016 по 05.09.2016 Інспекцією проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питання порушення граничних строків сплати узгоджених сум грошового зобов`язання з податку на додану вартість за період з 01.08.2014 по 23.08.2016.

За результатами перевірки складено акт №379/05-07-12/35237111 від 05.09.2016, яким встановлено порушення пункту 57.1 статті 57, пункту 203.2 статті 203 ПК України (податкові декларації за період серпень-листопад 2014 року; рішення про розстрочення боргу) в частині сплати узгоджених сум грошового зобов`язання з податку на додану вартість протягом строків, визначених законодавством, у тому числі із затримкою понад 30 днів - у розмірі 296591,15 грн.

На підставі таких висновків податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №00004171200 від 21.09.2016 про сплату штрафу у розмірі 20% у сумі 59318,23 грн.

Суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позов в частині, виходили з обґрунтованості його вимог щодо протиправності нарахування санкцій у період дії договору про розстрочення податкового боргу від 24.02.2016 №8/05-07-23-12-3, адже метою розстрочення як такого є перенесення строків сплати; разом з тим, несвоєчасна сплата узгоджених сум податкового зобов`язання відповідно до поданих декларацій за серпень - листопад 2014 року є підставою для їх нарахування відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Посилаючись на допущення судами першої та апеляційної інстанції неправильного застосування матеріального та порушення процесуального права, Інспекція вказує виключно на помилковість мотивів судів щодо законодавчих застережень відносно відповідальності у разі недотримання термінів сплати сум узгодженого податкового зобов`язання при його розстроченні.

Отже, надання оцінки оскаржуваному судовому рішенню здійснюється, з урахуванням приписів статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, у межах доводів касаційної скарги.

Так, пунктом 57.1 ст. 57 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченог опунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, на платника податків покладено обов`язок здійснити у встановлені строки сплату узгодженого грошового зобов`язання. Не сплачене у встановлений законом строк грошове зобов`язання визнається сумою податкового боргу платника податків.

Таким чином, виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов`язаний із несплатою узгодженої суми грошового зобов`язання протягом установленого строку.

Пунктом 126.1 статті 126 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, передумовою нарахування штрафних санкцій з підстав, визначених пунктом 126.1 статті 126 ПК України, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов`язання у встановлені законом строки.

При цьому порушення, передбачене вказаним пунктом ПК України, є вчиненим у момент збігу встановленого податковим законодавством строку сплати узгодженого, але не сплаченого платником податків грошового зобов`язання, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів).

Таким чином, передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами).

Статтями 31, 37 та 38 ПК України передбачено, що податковий обов`язок припиняється його виконанням, яке відбувається шляхом сплати в повному обсязі відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається несплаченим своєчасно.

Згідно з пунктами 32.1, 32.2 статті 32 ПК України зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.

Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки.

Розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу, відповідно до пункту 100.1 статті 100 ПК України, є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Отже, розстрочення (відстрочення) сум грошових зобов`язань та платежів не вважається їх сплатою, а є лише перенесенням (зміною) строків сплати на більш пізній період. А несплачене у строк, визначений, зокрема, договором про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання набуває статусу податкового боргу.

Пунктом 100.13 статті 100 ПК України передбачено, що порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Міністерством доходів і зборів України 10.10.2013 видано наказ №574 «Про затвердження Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) платників податків», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за №1853/24385 (далі - Порядок № 574).

Пунктом 1.9 розділу І Порядку №574 передбачено, що строк дії розстрочення (відстрочення) податкового боргу починається з дати прийняття органом доходів і зборів рішення про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання (податкового боргу) та закінчується датою, зазначеною у договорі про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання (податкового боргу), за винятком випадків дострокового погашення такого податкового боргу.

Відповідно до пункту 3.5 розділу ІІІ Порядку №574 не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття або отримання рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) орган державної податкової служби за місцем обліку платника податків (або за місцем обліку його грошового зобов`язання (податкового боргу)) укладає з цим платником договір про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу).

Строк дії договору починається з дати його підписання.

Згідно з пунктом 3.8 розділу ІІІ Порядку №574 якщо договір про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання (податкового боргу) укладається пізніше дня прийняття рішення про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання (податкового боргу), то таке рішення є підставою для ненарахування: пені, нарахованої за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання, сума якого підлягає розстроченню (відстроченню), за період з початку дії розстрочення (відстрочення) до дати підписання договору; штрафу, нарахованого за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання, самостійно визначеного платником податків, за період з початку дії розстрочення (відстрочення) до дати підписання договору.

Пунктом 3.9 розділу ІІІ Порядку №574 на розстрочені (відстрочені) грошові зобов`язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов`язання (податкового боргу).

З викладеного слідує, що розстрочення податкового боргу не впливає на факт вчинення правопорушення, передбаченого пунктом 126.1 статті 126 ПК України, та не може нівелювати правове значення останнього, оскільки воно є вчиненим до моменту відповідного розстрочення, а отже розстрочення виконання не змінює обсягу відповідальності платника податків (не зменшує і не збільшує), у той час як податкове законодавство не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов`язання в залежності від способу і порядку погашення податкового боргу.

Наведене у сукупності свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про неправомірне застосування відповідачем штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов`язань, щодо яких було прийнято рішення про розстрочення боргу, адже такі ґрунтуються на неправильному тлумаченні зазначених вище норм матеріального права, що призвело до безпідставного скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 21.09.2016 № 0004171200 в частині нарахування штрафних санкцій за затримку сплати грошового зобов`язання у сумі 27 327,40 грн.

Згідно із частинами першою, другою та третьою стаття 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанов судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, з прийняттям нового - про відмову в задоволенні в зазначеній частині.

Щодо позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено судом першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, то в цій частині рішення судів, враховуючи положення частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційним судом не переглядаються, адже не оскаржуються відповідачем.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області задовольнити частково.

Постанови Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2017 та Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 щодо задоволених позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.09.2016 №0004171200 в частині нарахування штрафних санкцій за затримку сплати грошового зобов`язання у сумі 27 327,40 грн. (двадцять сім тисяч триста двадцять сім гривень) скасувати.

Прийняти у вказаній частині позовних вимог нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехтранс" відмовити.

В іншій частині постанови Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2017 та Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Гончарова

І.А. Васильєва ,

Судді Верховного Суду