ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/8135/23

14 лютого 2024 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 19 жовтня 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про виплату пенсії.

Однак, відповідач рішенням №19195000940 від 25.10.2023 відмовив у призначення пенсії. Підставою для відмови відповідачем зазначено те, що вік заявника 63 роки. Необхідний страховий стаж, визначений ч.2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для осіб, які досягли віку 63 роки, з 01.01.2023 р. по з 01.12.2023р. становить - від 20 до 30 років. Страховий стаж особи становить 15 років 6 місяців 3 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території російської федерації, з 01.01.1992 по 15.04.1994, з 13.02.1996 по 15.10.1999, оскільки починаючи, з 01.01.2023 р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., тому, на осіб, які працювали в рф після 01.01.1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. Висновок: відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату, 14.10.2025 р.

Позивач вважає таку відмову протиправною, а відповідач зобов`язаний врахувати наявний у позивача 21-річний страховий стаж, в т.ч. набутий в РФ та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому він змушений звернутися з цим позовом до адміністративного суду з метою захисту своїх прав на пенсійне забезпечення в судовому порядку.

Ухвалою суду від 25.12.2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 05.01.2024 року. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058-IV).

Відповідно до норм згаданого Закону, а саме частини другої статті 26 право на призначення пенсії за віком мають, зокрема, чоловіки після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу не менше 30 років.

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2023 року, страхового стажу, 30 років, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

Відповідно до норм згаданого Закону, а саме частини першої статті 26 право на призначення пенсії за віком мають, зокрема, чоловіки після досягнення віку 65 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Періоди трудової діяльності та періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбаченим цим Законом.

Розглянувши подані документи на момент звернення за призначенням пенсії ОСОБА_1 страховий стаж склав 15 років 06 місяців 03 дні, що є меншим за необхідний, а отже для призначення пенсії за віком підстав немає.

Вік позивача 63 роки.

За доданими документами до страхового стажу не враховано:

періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 15.04.1994, з 13.02.1999 по 15.10.1999, оскільки починаючи з 01.01.2023 року рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р тому на осіб, які працювали в рф після 01.01.1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку.

З огляду на вищевикладене, згідно документів, долучених до заяви на призначення пенсії до загального страхового стажу період роботи в РФ з 01.01.1992 по 15.04,1994, з 13.02.1999 по 15.10.1999 року не зараховано.

Відтак Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не вбачає у своїх діях будь-яких ознак порушення прав позивача на соціальне забезпечення при відмовлені у призначенні пенсії відповідно до Закону України №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою суду від 24.01.2024 року залучити до участі у справі №500/8135/23 в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. шосе Хмельницьке, 7, код ЄДРПОУ: 13322403). Продовжено процесуальний строк розгляду адміністративної справи №500/8135/23. Надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області копію позовної заяви з додатками, встановивши строк для подання відзиву на позов - до 14 лютого 2024 року.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області своїм правом не скористався та відзиву до суду не подав.

Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Судом встановлено, що згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України №87/02.13 від 31.12.2020 у позивача станом на 31.12.2020 наявний страховий стаж, за наявності не менш як 15 років страхового стажу, 21 рік. З 14.10.2023 позивач матиме право на пенсійну виплату.

У цій довідці відповідачем був врахований страховий стаж набутий в Російській Федерації з 01.01.1992 по 15.04.1994, з 13.02.1996 по 15.10.1999.

19 жовтня 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про виплату пенсії.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області.

Однак, відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішенням №19195000940 від 25.10.2023 відмовив у призначення пенсії. Підставою для відмови відповідачем зазначено те, що вік заявника 63 роки. Необхідний страховий стаж, визначений ч.2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для осіб, які досягли віку 63 роки, з 01.01.2023 р. по з 01.12.2023р. становить - від 20 до 30 років. Страховий стаж особи становить 15 років 6 місяців 3 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території російської федерації, з 01.01.1992 по 15.04.1994, з 13.02.1996 по 15.10.1999, оскільки починаючи, з 01.01.2023 р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., тому, на осіб, які працювали в рф після 01.01.1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. Висновок: відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату, 14.10.2025 р.

Позивач вважає протиправним рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 17.08.2023 № 104450010251 про відмову в призначенні та виплаті йому пенсії за віком, а тому звернувся до суду для захисту прав та законних інтересів.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

За приписами статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років.

Згідно ч.2 ст.30 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

У відповідності до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 названого Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У відповідності до абзаців першого, другого пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Відповідно до підпункту 3 порядку 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) (в редакції чинній на момент подання заяви про призначення пенсії за українським законодавством, на 19.10.2023) особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, та довідку згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

13 березня 1992 року Україна стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі також - Угода від 13.03.1992).

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

За ч. 1 ст. 57 Закону України Про правотворчу діяльність Дія нормативно правового акта у часі - це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли після набрання ним чинності або до набрання ним чинності і тривали станом на дату набрання актом чинності. Дія нормативно-правового акта поширюється на суспільні відносини, що виникли (тривають) після набрання ним чинності, якщо інше не передбачено Конституцією України чи законом.

Відповідно до ст. 58 Закону України Про правотворчу діяльність 1. Пряма дія нормативно-правового акта у часі означає, що його норми поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності. 2. Норми нормативно правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд повинен врахувати, що при вирішенні даної справи потрібно керуватися нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

При цьому, слід врахувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Разом з тим, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент набуття страхового стажу в Російській Федерації з 01.01.1992 по 15.04.1994, з 13.02.1999 по 15.10.1999.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058- IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Обчислення пенсій проводиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.

При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами- учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.

Тобто, дія вказаної Угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

На час виникнення спірних правовідносин Україна була членом Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 23.02.1978 слідує, що він в період з 19.08.1988 року по 15.04.1994 рік, та з 13.02.1996 року по 15.10.1999 року працював в Північно-Мегіонському нафторозвідувальній експедиції (ПМНРЕ) (ПГО) - РФ. Дані обставини також додатково підтверджуються довідками із місця роботи в РФ.

Відповідно до абзаців 2,3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку із трудовою діяльністю на території обох Сторін, взаємно визначаються Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території буд-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадянам держав-учасниць проводиться по законодавству держави на території якої вони проживають.

Саме така правова оцінка подібних правовідносин надана Верховним Судом у постановах від 22.10.2020 у справі №348/1137/14-а та від 09.09.2020 у справі №348/2071/16-а.

Таким чином, позивачем подано документи для підтвердження стажу його роботи на території іншої держави - російської федерації, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів.

При цьому, доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача вищевказані періоди роботи в російській федерації з огляду на те, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 вочевидь є необґрунтованими, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

При цьому за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивача не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Водночас, щодо позовних вимог про «зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, то суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо зарахування страхового стажу/призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження ГУ ПФУ у Тернопільській області та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.

Однак, зважаючи на те, що в ході розгляду справи суд дійшов висновку щодо протиправності в частині оскаржуваного рішення, суд з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.10.2023 про призначення пенсії на пільгових умовах за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.

За наведених обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 429,44 грн, сплачений відповідно до квитанції від 19.12.2023 року.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №191950009403 від 25.10.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території РФ з 01.01.1992 року по 15.04.1994 року, та з 13.02.1996 року по 15.10.1999 року, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.02.1978 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.10.2023 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений судовий збір в розмірі 429 (чотириста двадцять дев`ять) гривень 44 копійки, відповідно до квитанції від 19.12.2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 16 лютого 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769).

- Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Хмельницьке шосе, 7,м. Вінниця,Вінницька область,21101 код ЄДРПОУ 13322403).

Головуючий суддяПодлісна І.М.