Справа № 939/2811/23

РІШЕННЯ

Іменем України

21 лютого 2024 рокуБородянський районний суд

Київської області в складі: головуючої судді - Міланіч А.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2023 року позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 1986 року працює на посаді квиткового касира у відокремленому підрозділі Київської дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Відповідно до п. 3.10 колективного договору, укладеного між адміністрацією Київської дирекції залізничних перевезень та Київським територіальним комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників України вона має право на щорічне отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, як правило разом із настанням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року, що становить 14 866,00 гривень. Маючи достатній стаж роботи на залізничному транспорті для отримання матеріальної допомоги, вона 05 вересня 2022 року подала відповідачу заяву про виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, відповідно до п. 3.10 колективного договору. Сума матеріальної допомоги на оздоровлення, яку роботодавець мав їй виплатити становить 14866,00 гривень. Проте відповідач свої зобов`язання за колективним договором не виконав, матеріальну допомогу на оздоровлення у вказаному розмірі їй не виплатив, чим грубо порушив її гарантовані права. Тому просила стягнути з відповідача на її користь невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік в сумі 14 886,00 гривень (без врахування всіх необхідних податків і зборів).

13 листопада 2023 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено провести розгляд справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами. Сторонам роз`яснено право подати до суду заяви по суті справи та встановлені строки для їх подання.

04 грудня 2023 року представник відповідача подав відзив на позов, в якому зазначив, що працівники АТ «Українська залізниця» не включені в перелік працівників, яким матеріальна допомога на оздоровлення передбачена законодавством України. Виплата працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена колективним договором, укладеним між адміністрацією Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» і Дорожнім комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників України на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2023 р.р. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року, дія якого поширюється на правовідносини, що виникли з 24 лютого 2022 року, роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (витяг з протоколу засідання правління №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року) було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективним договором, дія якого пролонгована на 2006-2023 роки були призупинені і наразі такі виплати не здійснюються жодному з працівників залізниці. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення саме зупинена, а не відмінена. Вказаний закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Тому при ухваленні рішення про поновлення, такі виплати будуть виплачені усім працівникам у порядку черговості звернень. Отже, вимога позивачки про виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення не підлягає задоволенню, оскільки в країні з 24.02.2022 запроваджено воєнний стан та відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» АТ тимчасово призупинило виплати, передбачені галузевою угодою, колективними договорами, так як підприємство не може нормально здійснювати роботу через воєнну агресію рф, тобто з причин, що від нього не залежать.

Також зазначив, що предметом позову є стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік. Матеріальна допомога на оздоровлення не входить до заробітної плати (основної та додаткової), а належить до інших виплат, тому строк, в який працівник міг звернутися із заявою про вирішення такого трудового спору є тримісячним з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Матеріальна допомога на оздоровлення це соціальна грошова виплата працівникам, які йдуть у щорічну відпустку. Заява про надання матеріальної допомоги за 2022 рік подана позивачкою 05 вересня 2022 року. Таким чином, строк на право звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду для такої вимоги у неї закінчився 06 грудня 2022 року. Оскільки позивачка звернулась до суду з позовом 10 листопада 2023 року, будь-яких поважних причин пропуску строку, встановленого законом не вказала і доказів на підтвердження такого не надала, то відповідно до вимог ст. 126 ЦПК України вимога ОСОБА_1 має бути залишена судом без розгляду. Матеріальна допомога на оздоровлення є іншою виплатою, передбаченою внутрішнім нормативом підприємства і не входить до структури основної та додаткової заробітної плати, оскільки не залежить від виконаної роботи та її результатів.

Тому за вказанимх обставин просив у задоволенні позову відмовити.

22 грудня 2023 року позивачка подала відповідь на відзив в якій зазначила, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану (№2136-ІХ від 15.03.2022) на який посилається відповідач як на підставу для відмови у виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення прийнятий 15.03.2022, набрав чинності лише 24.03.2022. Пункт 1 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» викладений в такій редакції: «цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування». Отже, прийняте рішення правління АТ «Укрзалізниця» про призупинення виплат, передбачених колективними договорами до набрання чинності закону №2136-ІХ і як наслідок посилання роботодавця на статтю 11 Закону №2136-ІХ як на підставу «законності» не виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 р. є необгрунтованим та не може слугувати аргументом відмови у виплаті коштів (матеріальної допомоги) працівникові, оскільки таке посилання суперечить положенням ст. 58 Конституції України. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Рішення працвління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т. прийняте з грубим порушенням норм Закону України «Про колективні договори і угоди», оскільки зміни та доповнення до колективного договору не вносились, рішення про призупинення виплат до позивача не доводилось. Хоча згідно з ч. 9 ст. 9 цього закону, роботодавець зобов`язаний ознайомити працівника з текстом колективного договору до почату роботи за укладеним трудовим договором, а також у тижневий строк після укладення колективного договору, внесенення до нього змін.

Відповідно до п. 1.3 Інстукції зі статистики заробітної плати, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713 фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Відповідно до п. 2.3.3. Інструкції до інших заохочувальних та компенсаційних виплат віднесено матеріальну допомогу, що має систематичний характер, надана всім або більшості правників (на оздоровлення, у зв`язку з екологічним станом, крім сум, указаних у п. 3.31). Отже матеріальна допомога на оздоровлення, виплата якої передбачена колективним договором входить до структури заробітної плати, тому твердження представника відповідача про протилежне юридично необгрунтоване.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідно до ст. 238 КЗпП України, при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст. 235) орган, який розглядає спір має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком. Тому просила повністю задовольнити її позовні вимоги.

Дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що з червня 1986 року по теперішній час позивачка працює касиром квитковим виробничого підрозділу Київської дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», що сторонами визнається.

Між адміністрацією Київської дирекції залізничних перевезень та Київським територіальним комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників України укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2023 роки (а.с.11-13)

Зі змісту п. 3.10 Колективного договору (а.с. 12) вбачається, що працівникам дирекції, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року.

05 вересня 2022 року позивачка подала заяву про виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб у відповідності до п. 3.10 колективного договору (а.с.14)

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року було зупинено здійснення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління. Це підтверджується витягом з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 Ком.т. від 14 березня 2022 року (а.с.35-36) Викладені обставини свідчать про те, що виконання відповідачем обов`язку з виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік призупинено на час воєнного стану.

При цьому рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року жодною особою не оскаржувалось, а тому є діючим і чинним на даний час.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору розповсюджуються на усіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця і працівника.

Частиною другою статті 97 КЗпП України установлені форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, що встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що роботодавець грубо порушив права позивачки, не виплативши їй вищезазначену компенсаційну виплату (відмовивши їй у здійсненні вказаної компенсаційної виплати).

При цьому матеріали справи не містять доказів, які свідчать про порушення прав позивачки, зокрема доказів, про відмову у виплаті їй матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в 2022 році.

Крім того, суд враховує, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 у зв`язку з військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який був неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду справи. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 6 цього Закону в Указі Президента «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24 березня 2022 року, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Отже положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріорітетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що підстави для стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь позивачки вказаної компенсаційної виплати відсутні, а тому в позові необхідно відмовити.

Керуючись ст.9,10,13,18,97КЗпП України,ст.10-13,77,81,259,263-265,268 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» суд,

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Головуюча-суддяА.Міланіч