Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 473/62/24
РІШЕННЯ
іменем України
"21" лютого 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю: секретаря судового засідання Матвійця Ю.П.,
представника позивача Сторчака П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення протиправною та її скасування,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення протиправною та її скасування, в якому вказував, що 25 грудня 2023 року інспектор УПП в Одеській області Верис О.В. виніс відносно нього постанову серії ЕНА №1160880, якою встановлено, що 25 грудня 2023 року о 18 год. 22 хв. на 25 км 400 м автодороги М-14 «Одеса-Мелітополь» позивач керував автомобілем «HONDA CR-V», реєстр. номер НОМЕР_1 , не будучи пристебнутим ременем безпеки, без дійсного поліса страхування власників наземних транспортних засобів та мав посвідчення водія, строк дії якого закінчився 05 липня 2020 року, чим порушив вимоги п. 2.2 ПДР України.
Згідно постанови, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн.
Проте ОСОБА_1 просив визнати постанову від 25 грудня 2023 року протиправною та скасувати її, вказуючи на:
-відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, оскільки він має посвідчення на право керування транспортними засобами категорії В, видане йому вперше, зі строком дії на два роки, строк дії якого закінчився, а відповідно до пп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року №184 «Про деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану особа допускається до керування транспортними засобами за наявності у неї національного посвідчення водія України, виданого їй вперше на право керування транспортними засобами відповідної категорії, строк дії якого закінчився;
-те, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам закону, оскільки містить посилання на порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.2 ПДР України, який не має жодного відношення до інкримінованих позивачу правопорушень.
В судовому засіданні, яке проводилося без особистої участі позивача ОСОБА_1 , його представник Сторчак П.О. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача - УПП в Одеській області Нагнибіда О.М. в судове засідання не з`явився, проте надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просив залишити позов без задоволення. При цьому у відзиві вказував на те, що справа про адміністративне правопорушення розглянута, а оскаржувана постанова винесена у повній відповідності з вимогами закону. Зокрема, під час розгляду адміністративної справи працівник поліції виконав усі процесуальні дії, необхідні для прийняття законної та обґрунтованої постанови, а також повного дотримання прав особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, зібрав необхідні докази правопорушень та виніс постанову про накладення адміністративного стягнення за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні обставин справи, підтверджених належними доказами, в межах санкції статті за найтяжче правопорушення з числа скоєних. Вина ОСОБА_1 повністю підтверджується як особистим визнанням ним обставин адміністративних правопорушень, так і відеозаписами з нагрудної камери інспектора патрульної поліції. Водночас вважав хибними, такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні закону, суперечать встановленим правилам дії нормативно-правового акту в часі та судовій практиці твердження позову про можливість використання позивачем права на керування транспортними засобами на підставі посвідчення водія, строк дії якого закінчився до введення в Україні воєнного стану.
Суд з урахуванням вимог ч.ч. 1, 3 ст. 205, ч. 3 ст. 268 КАС України вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі позивача та представника відповідача, оскільки матеріали містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.
Заслухавши пояснення представника позивача Сторчака П.О., дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та на підставі наявних доказів, суд прийшов до наступного.
Суд встановив, що 25 грудня 2023 року інспектор УПП в Одеській області Верис О.В. виніс відносно ОСОБА_1 постанову серії ЕНА №1160880, якою встановлено, що 25 грудня 2023 року о 18 год. 22 хв. на 25 км 400 м автодороги М-14 «Одеса-Мелітополь» позивач керував автомобілем «HONDA CR-V», реєстр. номер НОМЕР_1 , не будучи пристебнутим ременем безпеки, без дійсного поліса страхування власників наземних транспортних засобів та мав посвідчення водія, строк дії якого закінчився 05 липня 2020 року, чим порушив вимоги п. 2.2 ПДР України.
Згідно постанови, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн.
Окремого фіксування обставин події в протоколі про адміністративне правопорушення інспектор поліції не здійснював, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 254, ч.ч. 2-5 ст. 258 КУпАП, п. 4 розділу І «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом МВС України від 07 листопада 2015 року №1395 (далі - Інструкція).
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог Закону України «Про дорожній рух»,Правил дорожнього рухута інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно ст. 53 Закону України «Про дорожній рух», п. 1.9 ПДР України юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Згідно з ч. 9ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія.
Згідно п. 2.1-а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до п. 2.4-а ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені впункті 2.1 ПДР України.
Згідно ч. 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З матеріалів справи, зокрема змісту позову та копій відеозаписів з нагрудної камери інспектора поліції (технічний засіб, яким здійснено відеозапис, зазначено в оскаржуваній постанові) вбачається, що 25 грудня 2023 року о 18 год. 22 хв. на 25 км 400 м автодороги М-14 «Одеса-Мелітополь» ОСОБА_1 дійсно керував автомобілем «HONDA CR-V», реєстр. номер НОМЕР_1 .
Згідно копії посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 05 липня 2018 року (а.с. 8) ОСОБА_1 набув право на керування транспортними засобами категорії В. Посвідчення видано строком на два роки (вперше) з терміном дії до 05 липня 2020 року.
Таким чином, строк дії наданого позивачу спеціального права закінчився 06 липня 2020 року.
Відповідно до витягу з бази даних ІКС ІПНП «Адмінпрактика» станом на 25 грудня 2023 року ОСОБА_1 інших посвідчень водія не отримував.
Відповідно до п.п. 2, 3 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року №340 (в редакції постанови на час отримання посвідчення) особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії, крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.
Національне посвідчення водія України на право керування транспортними засобами (далі - посвідчення водія) відповідної категорії дійсне протягом 30 років з дати його видачі.
Посвідчення водія, видане особі вперше, дійсне протягом двох років з дня його видачі з обмеженим правом керування транспортним засобом.
Посвідченням водія, виданим вперше, є документ, що підтверджує право його власника на керування транспортним засобом, отриманий після проходження особою, яка раніше не мала посвідчення водія або яка була позбавлена права на керування транспортним засобом чи здійснила обмін посвідчення водія протягом двох років з дати його видачі, медичного огляду в порядку, встановленому МОЗ, а також підготовки відповідно до планів і програм та після складення теоретичного і практичного іспитів у територіальних органах з надання сервісних послуг МВС.
Транспортні засоби,керування якимидозволяється занаявності посвідченняводія,залежно відїх типіві призначенняподіляються накатегорії,зокрема: В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми.
Відповідно до п.п. 25-1, 28 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року №340 (в редакції постанови на час закінчення строку дії посвідчення) обмін посвідчення водія, виданого особі вперше, після закінчення строку його дії проводиться без складення іспитів за умови вчинення особою протягом двох років з дня видачі такого посвідчення не більше двох адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та невчинення нею кримінального правопорушення, передбаченогостаттею 286Кримінального кодексу України.
Після внесення працівником територіального сервісного центру МВС до Єдиного державного реєстру МВС інформації про обмін посвідчення водія обміняне посвідчення водія вважається недійсним.
Однак відповідно до пп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року №184 «Про деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» установлено, що у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану особа допускається до керування транспортними засобами за наявності у неї національного посвідчення водія України, виданого їй вперше на право керування транспортними засобами відповідної категорії, строк дії якого закінчився.
Водночас, відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2023 року №»271 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 340 та від 3 березня 2022 р. № 184» визначено пункт 1Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 340, доповнити абзацом такого змісту: «Особливості допуску громадян до керування транспортними засобами у період воєнного стану та протягом року з дня його припинення або скасування визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р.№ 184«Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами».
Таким чином, у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану особа, яка за загальних обставин не має право керувати транспортними засобами, допускається до керування за сукупності таких умов: наявність в такої особи національного посвідчення водія України відповідної категорії; отримання посвідчення водія вперше; закінчення строку дії посвідчення.
З положеньпп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 184 від 03 березня 2022 року чітко та недвозначно вбачається, що його дія поширюється не лише на випадки закінчення строку дії посвідчення водія у період дії воєнного стану, а на будь-які випадки закінчення строку дії національного посвідчення (у тому числі й до введення воєнного стану), оскільки будь-яких часових обмежень щодо вказаного документа зазначена норма не містить.
Зміст постанови Кабінету Міністрів України не містить жодних ознак необхідності тлумачення вказаної норми у більш вузькому значенні, ніж це визначено у самому нормативному акті.
Таке тлумачення узгоджується з тим, що:
- у цій же постанові Кабінет Міністрів України в пп. 2 п. 1 по іншому визначив особливості чинності посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, у якій, на відміну від пп. 1 п. 1, чітко поширив дію вказаної постанови лише на посвідчення, строк дії яких закінчився виключно в період дії воєнного стану;
- нормами положення № 340 від 08 травня 1993 року не встановлено жодних граничних строків обміну національного посвідчення водія, виданого особі вперше, після закінчення строку дії такого документа, що вказує на те, що таке посвідчення може бути обміняне у будь-який час без обмеження часовими проміжками.
Водночас, навіть наявність прогалин та нечіткостей правового регулювання, неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві не повинно тлумачитися на шкоду особі, а також звужувати обсяг її прав.
За встановленого, суд не може погодитися з доводами відзиву про протилежне та посилання на судову практику апеляційних судів, яка до того ж є неоднозначною та різною.
Також суд вважає безпідставним твердження про неможливість застосування до відносин, що виникли, постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року №184 у зв`язку з тим, що це призведе до порушення заборони щодо дії нормативно-правового акту в часі (зворотної сили в часі), оскільки така заборона передбачає неможливість застосування вказаного нормативно-правового акту до відносин, що виникли до моменту набрання ним чинності, тобто у даному випадку заборону на застосування положень постанови до дій та подій в період воєнногостану,що розпочавсядо введенняв діюцього акту(з24лютого 2022року до03березня 2022року),а небезпосередньо доумов застосуваннясамого положення.
Тому, оскільки ОСОБА_1 пред`явив поліцейському національне посвідчення водія України, видане вперше на право керування транспортними засобами відповідної категорії, строк дії якого закінчився, тому в силу приписів зазначеної постанови у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану особа з таким посвідченням допускається до керування транспортними засобами, що вказує на відсутність порушення ним вимогпункту 2.1-аПДР України.
Таким чином, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 126 КУпАП, що свідчить про протиправність постанови про накладення адміністративного стягнення в цій частині.
Що стосується доводів позову про невідповідність змісту оскаржуваної постанови вимогам закону, то суд виходить з наступного.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виноситьпостанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, складається у письмовій формі або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, та повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу (ч.ч. 1-3 ст. 283 КУпАП, п.п. 1, 2, 5 розділу IV Інструкції).
З описово-мотивувальної частини оскаржуваної постанови вбачається встановлення в діях ОСОБА_1 трьох окремих адміністративних правопорушень: керування транспортним засобом без користування ременем безпеки (вказані дії підлягають кваліфікації за ч. 5 ст. 121 КУпАП); керування транспортним засобом без дійсного поліса страхування власників наземних транспортних засобів (вказані дії підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 126 КУпАП); керування транспортним засобом з посвідченням водія, строк дії якого закінчився (вказані дії підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 126 КУпАП).
Однак згідно резолютивної частини постанови позивача визнано винним та притягнуто до відповідальності лише за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
При цьому застосування положень ч. 2 ст. 36 КУпАП про те, що якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, не виключає необхідності викладення у постанові про накладення адміністративного стягнення правильного та повного опису встановлених під час розгляду справи обставин, а також зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за кожне адміністративне правопорушення.
За встановлених обставин, оскільки відповідно до змісту оскаржуваної постанови ОСОБА_1 визнано винним та притягнуто до відповідальності лише за ч. 2 ст. 126 КУпАП, однак судом встановлено відсутність в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення, а тому вказана постанова на підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП підлягає визнанню протиправною та скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
В силу вимог ст. 139 КАС України також підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 8-10, 77, 139, 241-246, 271, 286 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення протиправною та її скасування задовольнити.
Постанову серіїЕНА №1160880від 25грудня 2023року,якою ОСОБА_1 притягнуто доадміністративної відповідальностіза скоєнняадміністративного правопорушення,передбаченого ч.2ст.126КУпАП визнати протиправноюта скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути з Департаменту патрульноїполіції (код ЄДРПОУ 40108646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_3 ) 605(шістсотп`ять)гривень 60копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О.В. Вуїв
