П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 540/4238/20

Перша інстанція: суддя Попов В.Ф.,

повний текст судового рішення

складено 27.10.2023, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року у справі №540/4238/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі ГУПФ) та просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії позивачу;

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні виплати пенсії позивачу, викладене в рішенні відповідача №212850004754 від 04.06.2020 року та №3156-2898/Л-02/8-2100/20 від 21.08.2020 року та зобов`язати ГУПФ призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 15 серпня 2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- стягнути з відповідача кошти в сумі 100,000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу.

24.12.2020 року ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду відмовлено у відкритті провадження та повернуто позивачеві позовну заяву разом із додатками на підставі п.2 ч.1 ст.170 КАС України, оскільки спір у даній справі є тотожним спору у справі №540/1258/19, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, що вбачається з письмових доказів, доданих до позову. Обраний позивачем спосіб захисту - подання позову про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання призначити та виплачувати позивачу пенсію, по суті є способом виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 року у справі №540/1258/19, що набрало законної сили.

02.03.2021 року постановою П`ятого ААС ухвалу Херсонського ОАС від 24.12.2020 року залишено без змін.

01.02.2022 року постановою Верховного Суду ухвалу Херсонського ОАС від 24.12.2020 року та постанову П`ятого ААС від 02.03.2021 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду. Верховний Суд зазначив, що незважаючи на прийняття суб`єктом владних повноважень в межах цієї справи рішення на виконання судового рішення у справі №540/1258/19, підстави відмови у призначенні пенсії, які оскаржує позивач, є різними, що виключає тотожність справ. Так, при розгляді зазначеної справи, суди на підставі наявних доказів повинні встановити, чи прийнята відмова відповідачем у порядку та спосіб та за наявності підстав, визначених чинним законодавством.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ №212850004754 від 04.06.2020 року про результати розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 15.08.2018 року.

Зобов`язано ГУПФ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 15.08.2018 року із урахуванням доданих до цієї заяви документів, а також заяви про виплату пенсії або грошової допомоги від 20.07.2020 року, та прийняти рішення з обов`язковим наданням оцінки пенсійному віку та страховому стажу ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зважаючи, що рішення суду першої інстанції оскаржено виключно у частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції не дає оцінку частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Херсонського ОАС від 01.08.2019 року по справі №540/1258/19, яке набрало законної сили 06.05.2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФ задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ від 22 серпня 2018 року №19 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ..

Зобов`язано ГУПФ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 серпня 2018 року про призначення пенсії, з перевіркою наявності у ОСОБА_1 права на її призначення та виплату, з прийняттям за результатами розгляду відповідного рішення з урахуванням висновків суду.

Так, в межах розгляду наведеної вище справи суд встановив, що ОСОБА_1 є громадянином України, що постійно проживає на території держави Ізраїль.

У 1999 році позивач виїхав до Ізраїлю та прийнятий на консульський облік в Посольстві України в державі Ізраїль. До виїзду за кордон позивач проживав на території Автономної Республіки Крим.

На момент звернення до суду, пенсія позивачу не призначалась.

15.08.2018 року позивач через свого представника на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Разом із заявою подано особисту декларацію у відповідності до пп.6 п.2.1 Розділу ІІ Порядку, затвердженого ПППФУ від 25.11.2005 року №22-1, а також такі документи: довіреність, паспорт, ізраїльське посвідчення особи, ІПН, свідоцтво про народження, диплом, трудову книжку, оригінал нотаріально засвідченої та апостильованої особистої заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії з розпискою повідомленням.

10.10.2018 року представником позивача було надіслано на адресу відповідача заяву про подання додаткових документів ОСОБА_1 , копію довіреності представників, нотаріально засвідчену копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданого 18.06.2018 року (дата закінчення строку дії 18.06.2028 року).

Генічеське об`єднане управління Пенсійного фонду України Херсонської області (відділення ГУПФ) повідомило представника ОСОБА_1 про прийняття рішення від 22.08.2018 року №19, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на порушення порядку звернення з відповідною заявою, встановленого Порядом, затвердженим ПППФУ від 25.11.2005 року №22-1, яке полягало у наступному: документ, що посвідчує особу позивача не відповідає наведеному Порядку, так як не надано паспорту громадянина України; надані копії документів, необхідних для призначення пенсії, не завірені належним чином; не надано документів уповноваженого органу Російської Федерації на підтвердження того, що позивачу не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території АРК та м.Севастополя.

25.02.2019 року представник позивача повторно звернувся до відповідача із заявою про надання додаткових документів для призначення пенсії ОСОБА_1 .

До заяви додано нотаріально засвідчені копії документів: довіреності представників позивача, ІПН, паспорту громадянина України для виїзду за кордон, диплому про навчання, трудової книжки. Отримання органом ПФУ заяви та додатків до неї 25.02.2019 року підтверджується відтиском печатки ГУПФ.

Листом від 07.03.2019 року від №3337/03-01 ГУПФ представника ОСОБА_1 поінформовано про повернення заяви позивача від 25.02.2019 року та документів, доданих до неї, з посиланням на порушення порядку звернення з відповідною заявою, встановленого Порядком, затвердженим ПППФУ від 25.11.2005 року №22-1, яке полягало у тому, що документ, що посвідчує особу позивача не відповідає наведеному Порядку, так як не надано паспорту громадянина України.

Відтак, рішенням Генічеського ОУПФУ за №19 від 22.08.2018 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком. Підставою для його прийняття стали висновки органу пенсійного фонду про те, що позивач не є громадянином України, що підтверджується відсутністю паспорта громадянина України та реєстрації на території України.

За результатами розгляду адміністративної справи №540/1258/19 Херсонський ОАС дійшов висновку, що оскільки положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №25-рп/2009, позивач має право на виплату пенсії незалежно від його місця проживання.

Суд вважав необґрунтованими доводи відповідача з приводу того, що закордонний паспорт позивача не підтверджує його статус громадянина України, так як відповідно до ст.5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є, зокрема паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що позивач надав пакет документів, які враховуються органом пенсійного фонду під час вирішення питання про призначення пенсії.

Також суд врахував, що згідно з матеріалами справи, представник позивача при первинному зверненні до Генічеського ОУПФУ із заявою про призначення пенсії подавав особисту декларацію позивача у відповідності до пп.6 п.2.1 Розділу ІІ Порядку, затвердженому ПППФУ від 25.11.2005 року №22-1, згідно п.4 якої зазначив, що пенсія йому не призначалася, пенсійних виплат від уповноважених органів російської федерації, в тому числі на території АРК, позивач не отримував.

Відтак, твердження відповідача щодо відсутності документів уповноваженого органу рф про те, що позивачеві не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території АРК та м.Севастополі, суд визнав такою обставиною, яка не може бути безумовною для відмови у призначенні пенсії позивачу, та зауважив, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження призначення позивачу пенсії уповноваженими органами рф.

Водночас, суд акцентував увагу відповідача на тому, що оскільки пенсійним органом не перевірено подані заяви про призначення пенсії по суті, у тому числі із дослідженням віку позивача, стажу, у тому числі страхового, суд вважає передчасною вимогу про зобов`язання органу пенсійного фонду призначити і нарахувати у встановленому порядку пенсію.

На виконання рішення суду ГУПФ розглянуло повторно заяву ОСОБА_1 від 15.08.2018 року про призначення пенсії за віком та 04.06.2020 року рішенням №212850004754 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відмова ґрунтується на тому, що копії наданих до заяви документів нотаріально не завірені належним чином (надано копії нотаріально посвідчених документів, замість безпосередньо нотаріально засвідчених копій) та заявником не надано оригінал паспорту громадянина України або інший документ з відміткою про реєстрацію (довідку з місця проживання).

Документи ОСОБА_1 , надані листом від 21.02.2019, після тримісячного терміну були повернуті, оскільки прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.

Враховуючи зазначене, ГУПФ повторно розглянуто лист від 15 серпня 2018 року про призначення пенсії ОСОБА_1 та, з урахуванням висновків рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01.08.2019, встановлено, що підстав для призначення пенсії немає у зв`язку з відсутністю оригіналів документів або нотаріально засвідчених їх копій.

Додатково повідомлено, що за умови надання заяви про призначення пенсії, оригіналу трудової книжки або належним чином завіреної копії трудової книжки та паспорту, а також заяви про виплату пенсії на банківський рахунок за стандартом ІВАN, буде розглянуто питання призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

23.06.2020 року за №2100-0204-8/24236 Генічеським відділом обслуговування громадян (сервісним центром) ГУПФ представнику за довіреністю В. Меламеду надіслано рішення від 04.06.2020 року №212850004754 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

20.07.2020 року позивач звернувся із заявою про виплату пенсії або грошової допомоги на поточний рахунок, який відкритий у Філії Запорізького обласного управління АТ «Ощадбанк», яка подана до ГУПФ.

Листом від 21.08.2020 року ГУПФ повідомило, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги, що складена у філії Запорізького обласного управління АТ Ощадбанк, не може бути врахована в роботі ГУПФ, оскільки подана із порушенням Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 30.06.1999 року №1596 «Про затвердження Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках».

З огляду на зміст оскаржуваного рішення та листа, за результатами повторного розгляду заяви позивачеві відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із ненаданням оригіналу трудової книжки або належним чином завіреної копії трудової книжки, та заяви про виплату пенсії на банківський рахунок за стандартом ІВАN, на чому також акцентував Верховний Суд у Постанові від 01.02.2022 року, якою направлено справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вважаючи відмову пенсійного органу протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначав, що рішенням Херсонського ОАС від 01.08.2019 року по справі №540/1258/19, яке набрало законної сили 06.05.2020 року, 15.08.2018 року позивач через свого представника на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності разом із заявою про призначення пенсії за віком надав пакет нотаріально засвідчених копій документів, зокрема трудової книжки, паспорту та Ізраїльське посвідчення особи. З огляду на встановлені судом обставини, зокрема у справі №540/1258/19, суд вважає необґрунтованою підставу для прийняття оскаржуваного рішення як ненадання заявником належним чином завіреної копії трудової книжки та паспорту для посвідчення особи.

Крім того, суд зазначив, що відповідач протиправно відмовився приймати подану заяву, оскільки заява відповідає Додатку 1 до Порядку №1596 в редакції Постанови КМУ №662 від 22.09.2016 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на відновлення пенсії з дати її припинення.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Порядок нарахування та виплати пенсії встановлені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто, у даному випадку, з 07.10.2009р.

Як зазначено у Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058 держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

З аналізу вищевикладеного випливає, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, оскільки виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно із частиною другою статті 49 Закону №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Водночас, згідно з пунктом 2.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005р. (далі - Порядок №22-1) поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Заяви, зокрема, про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів (п. 4.1 Порядку № 22-1).

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (пункт 4.3 Порядку №22-1).

Проаналізувавши зміст наданих уповноваженим представником позивача до пенсійного органу документів, наявних у матеріалах справи, та вищенаведені вище норми чинного законодавства, апеляційний суд вважає правильним висновок суду 1-ї інстанції, що право позивача на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є його конституційним правом, з 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі положень зазначеного Закону №1058-ІV та з цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії позивачу як громадянину України, який виїхав на постійне місце проживання за кордон.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі №815/1226/18.

З матеріалів справи також вбачається, що представником позивача до заяви додано всі необхідні копії документів, зокрема: трудової книжки, паспорту та Ізраїльського посвідчення особи.

Вказане також встановлено рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 року по справі №540/1258/19, яке набрало законної сили.

З приводу відмови у прийнятті заяви про виплату пенсії або грошової допомоги, що складена у філії Запорізького обласного управління АТ Ощадбанк, колегія суддів зазначає, що Постановою КМУ від 30.06.1999 року №1596 затверджено Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках.

Виплата і доставка пенсій та грошової допомоги здійснюється уповноваженими банками на умовах, визначених цим Порядком, та на підставі договорів, що укладаються:

між уповноваженими банками та органами соціального захисту населення або центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат;

між уповноваженими банками та органами Пенсійного фонду, а у разі централізованого нарахування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та органами Пенсійного фонду, у разі централізованого фінансування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві. (п. 3)

Виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків). (п. 4)

Одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка. (п. 6)

Заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку.

Заяви приймаються за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з`ясування місця її проживання, і реєструються в установленому порядку. (п. 10)

Як встановлено із доданих до відзиву документів, позивач звернувся до відповідача через Веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про виплату пенсії або грошової допомоги від 20.07.2020 р. на поточний рахунок, який відкритий у філії Запорізького обласного управління АТ «Ощадбанк».

Відповідач листом відмовив у прийнятті вказаної заяви посилаючись на порушення Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого Постановою КМУ від 30.06.1999 року №1596.

Однак, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, відповідач протиправно відмовився приймати подану заяву, оскільки заява відповідає Додатку 1 до Порядку №1596 в редакції Постанови КМУ № 662 від 22.09.2016 р.

Апеляційний суд зауважує, що під "особистим зверненням пенсіонера", про що зазначено у п.10 Порядку №1596, варто розуміти перш за все особисте підписання пенсіонером заяви про виплату пенсії, а не виключно фізичне подання заяви самим пенсіонером до пенсійного органу.

Доводи апелянта про те, що особисто підписана заява пенсіонера може бути передана в пенсійний фонд тільки ним особисто, значною мірою унеможливлює право особи на призначення пенсії, який проживає за кордоном.

Норми Порядку №1596 звужують право позивача на пенсію у порівнянні з нормами, викладеними у спеціальному Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що має вищу юридичну силу.

Більш того, нормами чинного законодавства передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому відсутні посилання на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 року у справі № 757/12134/14-а.

Крім того, враховуючи зазначені вище норми права та обставини цієї справи, апеляційний суд вважає, що оскільки не проведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком відповідно до частини другої статті 46 Закону 1058-IV.

Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що подана представником заява із доданими до неї копіями документів, у їх сукупності, є достатньою для поновлення виплати пенсії позивачу, проте відповідач безпідставно не поновив позивачу виплату пенсії.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. ФедусикСудді А.В. Бойко О.А. Шевчук