Справа №:755/12462/23

Провадження № 2/755/990/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" лютого 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», звернувся до суду з позовом, в якому просить суд: стягнути з відповідача на користь АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 08.06.2018 у розмірі 39 616,77 грн станом на 17.07.2023 та судовий збір в сумі 2 684 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до умов укладеного між АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 договору від 08.06.2018 № б/н, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно з якими клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити чи збільшити) кредитний ліміт. Відповідно до умов кредитного договору позивачем було виконано свої зобов`язання, надано відповідачу кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на відкритий картковий рахунок. Відповідач не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, іншими платежами за умовами договору. Станом на 17.07.2023 відповідач має заборгованість в загальному розмірі 39 616,77 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 32 029,63 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 7 587,14 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06.09.2023 позовна заява АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» була залишена без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків не більше ніж десять днів з дня отримання ним ухвали.

25.09.2023 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, яким роз`яснено право подати заяви по суті справи і визначено відповідні процесуальні строки.

Копію вказаної ухвали з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідач не отримав, а конверт з вказаними документами повернувся до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Позивач копію ухвали від 25.09.2023 отримав 23.10.2023 шляхом доставки документу в електронному вигляді на електронну пошту, вказану ним у заяві про отримання процесуальних документів в електронному вигляді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідачем до суду відзиву на позов подано не було, позивачем додаткових пояснень, заяв до суду подано не було.

Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов`язання.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Так, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги в частині укладання з відповідачем договору про надання банківських послуг, посилається на те, що такий договір укладений шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «КБ «ПРИВАТБАНК». Така анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Умови та Правила надання банківських послуг визначають умови кредитування, порядок надання кредитних карток, відкриття кредитного ліміту, зміни його розміру.

Із досліджених судом письмових доказів наданих позивачем на обґрунтування позовних вимог, судом встановлено, що на ім`я відповідача у АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» дійсно відкритий рахунок з 08.06.2018, яким відповідач активно користувався з 08.06.2018 до лютого 2023 року, в тому числі користуючись різними картками.

Згідно із довідкою АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» відповідачу у період часу з 08.06.2018 по 01.11.2021 було видано 3 різних видів карток Універсальна.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, останнім нараховано відповідачу заборгованість по договору від 08.06.2018 № б/н, яка станом на 17.07.2023 становить 39 616,77 грн, та складається із: заборгованості за кредитом - 32 029,63 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 7 587,14 грн.

.

В той же час на підтвердження позовних вимог в частині укладання з відповідачем договору про надання банківських послуг та його умов, в тому числі щодо порядку видачі карток, встановлення кредитного ліміту, порядку погашення заборгованості та черговості зарахування коштів, а також нарахування відсотків, штрафів, позивачем долучено документи викладені іноземною (російською) мовою, а саме: «Анкета-заявление о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковских услуг в ПриватБанке».

25.09.2023 суд відкриваючи провадження у даній справі вказав, що позивачем виконані вимоги суду, викладені в ухвалі суду від 06.09.2023, не у повному обсязі. Так, позивач на виконання вищезазначеної ухвали суду, у відповідності до норм чинного законодавства подав до суду належним чином засвідчені копії письмових доказів. В той же час, ряд копій письмових доказів на які посилався позивач у позові, залишились останнім без здійснення відповідного перекладу на державну мову, що було підставою для залишення позовної заяви без руху. При цьому суд забезпечив позивачу право на доступ до правосуддя, прийнявши подані позивачем на виконання ухвали суду від 06.09.2023 про залишення позовної заяви без руху письмові докази, однак наголосив, що оцінка поданим сторонами доказів буде надана судом під час вирішення справи по суті, та зазначив, що позивач не позбавлений можливості подати додаткові докази на обґрунтування позовних вимог у строк встановлений ЦПК.

Натомість, позивач, отримавши ухвалу суду від 25.09.2023, станом на 20.02.2024, не вчинив жодної дії в частині подання до суду перекладу документів, які подані останнім іноземною мовою.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пунктах 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

За ст. 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» судочинство в Україні цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою, а сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини 3 статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.02.2018 №2р-2018 Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 №5029-VI, зі змінами, визнаний неконституційним, втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.1999 у справі №10-рп/99, українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації того), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята ст. 10 Конституції України)

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у порядку, встановленому законом. Текст судового рішення складається з урахуванням стандартів державної мови.

Відповідно до Статуту АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №594, єдиним акціонером Банку, якому належить 100 відсотків акцій статутного капіталу Банку, є держава. Функціями з управління корпоративними правами держави в Банку здійснює Кабінет Міністрів України.

Згідно з ст. 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України.

У рішенні Конституційного Суду України від 14.07.2021 у справі №1-179/2019 (п.4.1) зазначено, що «…Порушення стандартів і порядку застосування української мови є неприпустимим. Українська мова як єдина державна має юридичний статус обов`язкового засобу спілкування в публічних сферах усередині країни та при здійсненні публічних представницьких функцій у міжнародному спілкуванні» .

Відповідно до ч.6 ст. 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

Враховуючи вищевикладені вимоги законодавства, зважаючи, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є державним банком, тобто на нього поширюють вимоги ч. 6 ст. 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019.

Верховний Суд також неодноразово наголошував на тому, що подані судові документи повинні бути викладені державною мовою. Правова позиція викладена у ухвалах Верховного Суду від 25.11.2022 у справі № 214/1000/22, від 31.03.2020 у справі №636/398/19, від 19.03.2020 у справі № 629/5741/19, від 02.03.2020 у справі №623/4072/19, від 27.02.2020 у справі №638/6372/19, від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17, від 21.01.2019 № 761/42431/17.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

За вимог ст. 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

За вимог ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Наведене свідчить, що позивач в межах спірних правовідносин, обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 08.06.2018, має довести укладання з відповідачем договору про надання банківських послуг та відповідно його умов такими доказами, які б давали можливість суду достовірно з`ясувати обставини, які мають значення у справі, а саме факт укладання договору та його умови.

Натомість, позивачем подані докази в підтвердження укладання договору та його умов, що викладені іноземною мовою, що позбавляє суд належним чином дослідити їх та надати таким доказам оцінку. При цьому суд не наділений повноваженнями щодо перекладу на державну мову - мову якою здійснюється судочинство, документів, що складені іноземною мовою та подані до суду учасниками справи.

До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Така правова позиція неодноразово викладена у постановах Верховного Суду, в тому числі і вищевикладених.

Суд наголошує, що судом не висуваються вимоги до складення чи оформлення документів Банком у той чи інший час та не ставиться під сумнів право обрання сторонами цивільно-правової угоди мови укладання такої угоди, поряд із тим, суд зазначає позивачу про те, що подані до суду документи у якості доказів мають бути належними, достовірними та достатніми. Подаючи до суду документи без перекладу на державну мову, суд позбавлений можливості дослідити їх зміст під час судового розгляду справи по суті, оскільки мовою судочинства є українська, відтак пересвідчитися у належності такого доказу до правової природи позову.

Окремо слід зазначити, що долучена позивачем виписка по рахунку відкритому на ім`я відповідача, не може бути підставою для стягнення з відповідача грошових коштів, оскільки з останньої випливає, що старт карткового рахунку відбувся 08.06.2018, однак відомості щодо встановлення кредитного ліміту, як це зазначено у довідці банку про зміну умов кредитування - відсутні. Відсутні відомості і щодо зарахування таких коштів на рахунок відповідача, при цьому банк здійснював списання грошових коштів з рахунку в рахунок сплати відсотків та комісій, що впивало на загальний баланс по картці, та відповідно неможливість встановлення судом дійсного розміру отриманих відповідачем коштів, за наявності таких домовленостей між позивачем та відповідачем, які суд не може встановити у зв`язку із подання позивачем документів в обґрунтування позовних вимог в цій частині документів, що викладені іноземною мовою.

Крім того, позивач, обґрунтовуючи право вимоги до відповідача посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил були надані відповідачу для ознайомлення під час підписання договору; що відповідач погодився з ними.

Вказані документи (Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/) не містять підпису клієнта - позичальника, і ніяких інших належних доказів на підтвердження того, що позичальник ознайомлений і погодився саме з такими умовами договору кредиту, позивач не надав. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання до запропонованого договору.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не містять підпису відповідача, тому їх також не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.

Крім того, Паспорт споживчого кредиту, що містить інформацію про кредитодавця, основних умов кредитування та ін., не може бути прийнятий судом, оскільки за умовами останнього така інформація зберігає чинність та є актуальної у період з 07.06.2021 по 07.06.2041, а тому не може вважатися як погоджені умови кредитування за період з 08.06.2018.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді такі істотні умови договору як ціну договору (розмір процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. В даній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відому у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладання між позивачем та відповідачем договору про надання банківських послуг та відповідно його умов.

Враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позову, відшкодування судових витрат не здійснюється.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. ст.ст. 526, 549, 610, 611, 626, 629, 1054 ЦК України, ст. 10 Конституції України, Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 2, 6, 10, 12, 13, 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 209, 210, 223, 228, 235, 247, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ: 14360570, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ),про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: