Справа №204/800/24

Провадження №2-а/204/31/24

РІШЕННЯ

іменем України

16 лютого 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Книш А.В.,

секретаря судового засідання Малкамової О.С.,

за участі:

представника позивача Савка В.В.,

представника відповідача Пополітова І.М.,

розглянувши справуза адміністративнимпозовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі відділу №6 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства від 17 січня 2024 року, затвердженого т.в.о. начальника Чечелівського відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області Шеян Г.О., яким було вирішено примусово видворити з України позивача. В обґрунтування позову посилається на те, що оскаржуваним рішенням вирішено примусово видворити з України громадянина російської федерації позивача. Вважає, що вказане рішення про видворення прийняте на підставі інших незаконних та необґрунтованих рішень органів ДМС України, першим з яких було рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, оскарження якого знаходиться на розгляді в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, а також без урахування приписів закону, які свідчать про законність перебування позивача на території України. Вказує, що позивач заїхав на територію України в м.Дніпро 02 жовтня 2019 року за запрошенням майбутньої дружини громадянки України ОСОБА_2 . 17 жовтня 2019 року позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 13 грудня 2019 року позивач перший раз звернувся до територіального органу ДМС у м. Дніпро з анкетою-заявою про отримання посвідки на тимчасове проживання на території України та отримав її строком на 1 рік, після чого кожного року у встановлений законодавством строк звертався до органів ДМС у м. Дніпрі з питанням продовження посвідки на тимчасове проживання. Останню посвідку на тимчасове проживання позивач отримав 10 листопада 2021 року строком дії до 09 листопада 2022 року. Позивач має в Україні місце реєстрації та місце фактичного проживання, отримав в Україні картку платника податків та зареєструвався в системі «Дія», був офіційно працевлаштованим в КП «Міська ритуальна служба» ДМР, де працював до 21 березня 2022 року. Був змушений звільнитися з роботи тільки з тих причин, що «Приват Банк» почав блокувати зарплатні картки громадянам РФ. 11 листопада 2022 року позивач отримав рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 15 вересня 2022 року. 30 травня 2023 року органом ДМС України було винесено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відносно позивача. 17 січня 2024 року близько 17 год. 00 хв. позивача було затримано, відповідно до протоколу №МДН 000141 про адміністративне затримання за ч.2 ст.263 КУпАП. В цей же день 17 січня 2024 року позивачу було вручене оскаржуване в цьому позові рішення про примусове видворення з України. 17 лютого 2024 року уповноважені особи повідомили, що позивача буде переміщено до ДУ «Миколаївський ПТПІ ДМС», для забезпечення його подальшого видворення. Зазначає, що посвідку позивача анулювали з підстав, передбачених пп.4 п.63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, однак відповідачем не було доведено фактів створення з боку позивача загрози національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. Доказів протиправної поведінки позивача під час перебування на території України у відповідача немає, а прийняття рішення ґрунтувалось на повідомленні, яке не є встановленим, та фактом, що не доводиться при розгляді інших справ. Позивач прибув в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особою, яка є громадянкою України (з якою перебуває у шлюбі і до теперішнього часу) та отримав посвідку на тимчасове проживання, то до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України на підставі ч. 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» він вважається таким, що на законних підставах перебуває на території України. При цьому, скасування органом ДМС України посвідки на тимчасове проживання до закінчення строку на який таку посвідку було видано (строк дії посвідки відповідача був визначений до 09 листопада 2022 року), не свідчить про незаконність перебування іноземця на території України, оскільки не відміняє самого факту видачі такої посвідки на підставі Закону, та не скасовує її дії з моменту видачі до моменту винесення органом ДМС України відповідного рішення про скасування посвідки. Крім того, при реалізації оскаржуваного рішення позивачу немає куди повертатися, оскільки він перебуваючи у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_3 , продав свою нерухомість у РФ та 10 червня 2021 року придбав разом з дружиною за договором купівлі-продажу домоволодіння, що було встановлено в іншому судовому процесі. Видворення позивача стане наслідком порушення його майнових прав та може поставити під загрозу його життя.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2024 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Савка В.В. про забезпечення позову задоволено частково та з метою забезпечення позовних вимог ОСОБА_1 зупинено дію рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства від 17 січня 2024 року, затвердженого т.в.о начальника Чечелівського відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області Шеян Ганною Олександрівною, відповідно до якого було вирішено примусово видворити з України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ; у задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.

06 лютого 2024 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якій представник відповідача Пополітов І.М. просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що громадянин РФ ОСОБА_4 , паспортний документ НОМЕР_2 , виданий 14 вересня 2019 року строком дії до 14 вересня 2024 року органом МВД 0539, який відповідно до пояснень особи знаходиться вдома, фактично наданий не був, прибув на територію України 02 жовтня 2019 року через КПП «Гоптівка» в приватних справах до родичів, 17 жовтня 2019 року зареєстрував шлюб з громадянкою України ОСОБА_5 , 18 жовтня 2019 року виїхав за межі України та 01 листопада 2019 року заїхав на територію України у зв`язку з возз`єднанням сім`ї та з того часу територію України не покидав. Документувався посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , виданою 11 листопада 2021 року, яка скасована рішенням ГУ ДМС у Дніпропетровській області №12031500047490 від 15 вересня 2022 року, з рішенням про скасування ознайомлено 11 листопада 2022 року. Позивач звернувся до суду з питання оскарження рішення «про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 ». 07 лютого 2023 року рішенням суду по справі 160/19394/22 відмовлено в задоволенні позовної заяви, 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. В`їзд на територію України здійснено на підставі ч.13 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». За обліками ГУ ДМС у Дніпропетровській області громадянин рф із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не звертався. Інформація щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, отримання або скасування дозволу на імміграцію, документування посвідкою на постійне проживання відносно останнього відсутня. Втративши підстави для подальшого перебування на території України, позивач ухилився від виїзду з України. За фактом порушення строку перебування на території України уповноваженими особами ГУ ДМС у Дніпропетровській області відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН №005192 від 30 травня 2023 року за ч.1 ст.203 КУпАП. За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у розмірі 1700 грн. Штраф сплачено у повному обсязі, постанова не оскаржена. Керуючись нормами ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», 30 травня 2023 року відносно позивача прийнято рішення №21 про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яким останнього зобов`язано залишити територію України у строк до 28 червня 2023 року. Вказане рішення позивачем не виконано. За фактом порушення строку перебування в Україні та невиконання рішення про примусове повернення №21 відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН №005905 від 17 січня 2024 року за ч.3 ст.203 КУпАП, за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 5100 грн. Адміністративний штраф не сплачено. Також складено протокол про адміністративне затримання №000141 від 17 січня 2024 року з метою звернення до суду щодо вирішення питання про поміщення позивача до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення видворення з території України. ГУ ДМС у Дніпропетровській області було прийнято рішення про примусове видворення з України позивача №1 від 17 січня 2024 року. Звертає увагу, що позивач своїми діями порушує законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме тривалий час перебуває на території України без документів на право проживання в Україні та не вживав заходів для легалізації свого перебування в Україні, ухилився від виконання рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, відсутні законні підстави для працевлаштування в Україні та відсутній документ, що дає право перетину державного кордону України. Наведені позивачем обставини стосовно наявності родинних відносин, згідно чинного законодавства не надають такому іноземцю «автоматично-легальної» можливості проживання на території України. Наголошує, що чинним законодавством не передбачено виключень (в тому числі у зв`язку з наявністю родинних відносин) із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України. Вважає, що рішення про примусове видворення є законним та обґрунтованим рішенням компетентного суб`єкта владних повноважень.

12 лютого 2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначає, що видворяючи позивача відповідач повинен посилатись не на скасування посвідки, а на втрату підстав перебування на території України, яке в його випадку неможливе у зв`язку з прибуттям з метою возз`єднання з родиною. Наразі позивач перебуває на території України на законній підставі з огляду на шлюб з громадянкою України, що відповідає приписам ч.15 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Вважає, що відзив на позовну заяву є необґрунтованим.

14 лютого 2024 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення, у яких представник відповідача Пополітов І.М. зазначає, що відповідно до чинного законодавства України, рішення про примусове повернення приймається без зобов`язання позивача повертатись саме до країни походження або громадянської належності, йому надається право вибору, а оскільки рішення прийнято без заборони в`їзду в Україну, позивач має право повернутись на територію України після виконання необхідних законодавчих формальностей щодо законності перебування в Україні. Позивач достовірно знав про рішення ГУ ДМС у Дніпропетровській області №21 від 30 травня 2023 року, проте у визначений термін територію України не покинув, перейшовши на нелегальне становище.

Представник позивача Савко В.В. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Також представник позивача Савко В.В. звернув увагу суду, що у разі необхідності на підставі статті 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку адміністративного судочинства, тобто у зв`язку відкриттям касаційного провадження у справі №160/19394/22 про скасування посвідки позивача на тимчасове проживання.

Представник відповідача Пополітов І.М. в судовому засіданні підтримав відзив на адміністративний позов та просив відмовити у задоволенні позову, щодо можливості зупинення провадження у справі просив вирішити питання на розсуд суду.

Вислухавши представника позивача Савка В.В. та представника відповідача Пополітова І.М., дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини.

Позивач є громадянином Російської Федерації, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та з 17 жовтня 2019 року перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_5 (а.с.27 зворотна сторона, 28-30, 68).

10 листопада 2021 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання зі строком дії до 09 листопада 2022 року (а.с.32 зворотна сторона).

З 12 листопада 2021 року по 21 березня 2022 року позивач перебував у трудових відносинах з КП «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради (а.с.33).

Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України у Дніпропетровській області на підставі подання УСБУ в Дніпропетровській області 15.09.2022 прийнято рішення №12031500047490 про скасування на підставі пп. 4 п. 63 Порядку №322 виданої громадянину РФ ОСОБА_1 посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 від 10.11.2021 (а.с.21 зворотна сторона, 109-113).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року, яке набрало законної сили 17 жовтня 2023 року, у справі №160/19394/22 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення від 15.09.2022 р. №12031500047490 відмовлено (т.1 а.с.109-113).

30 травня 2023 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області прийнято рішення № 21 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким позивача зобов`язано покинути територію України у термін до 28 червня 2023 року. Головним управлінням Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, зокрема, встановлено, що позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , яку було скасовано; позивач звернувся до суду з питання рішення «щодо скасування посвідки 800250740», після винесення рішення справа «На скасування посвідки ГУДМС у Дніпропетровській області» №160/19394/22, яка набрала законної сили, та ухилився від виїзду з України після закінчення семиденного терміну перебування, чим порушив ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п.68 порядку затверженого ПКМУ 322 від 25.04.2018 (а.с.104-105).

17 січня 2024 року головним спеціалістом відділу №6 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Шеян Г.О. розглянуто справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 про порушення ч.1,3 ст.9, ч.1 ст.17 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та на підставі протоколу про адміністративне правопорушення ПР МДН №005905 від 17 січня 2024 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МДН №005896, якою у зв`язку з тим, що позивач не виконав рішення ГУ ДМС у Дніпропетровській області №21 від 30 травня 2023 року про примусове повернення, чим порушив вимоги ч.1,3 ст.9, ч.1 ст.17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що є адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачено ч. 3 ст. 203 КУпАП, на позивача накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100 грн. Копію постанови позивачем отримано 17 січня 2024 року (а.с.73-76).

При розгляді вказаної справи про адміністративне правопорушення додатково встановлено, що позивач не виконав рішення про примусове повернення у зв`язку з тим, що він мешкав без документів на право проживання в Україні та ухилявся від виїзду з України. Обставиною, що пом`якшує відповідальність зазначено щире розкаяння особи.

17 січня 2024 року відповідачем прийнято рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, яким встановлено, що позивач не виконав рішення ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 30 травня 2024 року №21 про примусове повернення з України, яке було прийнято у зв`язку зі скасуванням посвідки на тимчасове проживання, відсутністю підстав для подальшого перебування та ухилявся від виїзду з території України, та вирішено примусово видворити позивача з України (а.с.77-78).

Також 17 січня 2024 року головним спеціалістом відділу №6 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Шеян Г.О. складено протокол №МДН 000141 про адміністративне затримання за ч.2 ст.263 КУпАП, відповідно до якого ОСОБА_1 доставлений у службове приміщення відділу №6 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області 17 січня 2024 року о 17 год. 22 хв. у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 203 КУпАП, для вирішення питання про поміщення особи до ПТПІ, для забезпечення видворення (а.с.70-71).

Відповідно до службової записки начальника відділу з питань тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства та обробки заяв про оформлення посвідки на тимчасове проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС у Дніпропетровській області, ГУ ДМС у Дніпропетровській області 15 вересня 2022 року прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , посвідка № НОМЕР_3 не вилучена. В подальшому із заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання до ГУ ДМС у Дніпропетровській області та його територіальних підрозділів не звертався та заява-анкета про оформлення або обмін посвідки на тимчасове проживання не формувалась. Відносно вказаної особи рішення про відмову в прийнятті документів для оформлення посвідки на тимчасове проживання (у тому числі замість втраченої або викраденої, її обміну) або про відмову в оформленні), видачу (про відмову у видачі) посвідки на тимчасове проживання не приймалось. З заявою про продовження строку перебування на території України не звертався або рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця на території України не приймалось (а.с.101).

Згідно відповіді Відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС у Дніпропетровській області від 08 лютого 2024 року, громадянин російської федерації ОСОБА_6 із заявою про надання дозволу на імміграцію не звертався, дозвіл на імміграцію не надавався, із заявою про документування посвідкою на постійне проживання не звертався, рішення про оформлення (про відмову в оформленні), видачу (про відмову в видачі), обмін, скасування, вилучення, визнання недійсною, знищення посвідки на постійне проживання не приймалося, посвідкою на постійне проживання не документований (а.с.102).

Відповідно до службової записки начальника відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС у Дніпропетровській області від 09 лютого 2024 року, позивач із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не звертався. Інформація щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відсутня (а.с.103).

Вирішуючи пред`явлені позовні вимоги судом враховується наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначеноЗаконом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI(далі - Закон № 3773-VI).

Пунктом 7 частини 1статті 1 Закону № 3773-VIвизначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Згідно ч. 3ст. 9 Закону № 3773-VIстрок перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Частиною 1статті 26 Закону № 3773-VIвизначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 360 від 20 серпня 2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керуєтьсяКонституцієюта законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно доКонституціїта законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

За змістом пп.9 п.4 Положення про Державну міграційну службу України, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Як встановлено судом, 30 травня 2023 року відповідачем прийнято рішення № 21 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким позивача зобов`язано покинути територію України у термін до 28 червня 2023 року.

Вказане рішення вручено позивачу в день його прийняття, що підтверджується відповідним особистим підписом останнього.

Також, позивача було ознайомлено з вимогамист. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»щодо видворення у примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк та роз`яснено позивачу, що рішення про примусове повернення може бути оскаржене в суді.

Позивачем рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, як у визначений в ньому строк, так і станом на час ухвалення судом рішення виконано не було.

Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання відмовлено.

Згідно з п.п. 14, 25 ч. 1ст. 1 Закону № 3773-VIнелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Третя країна - країна, яка не є країною походження іноземця або особи без громадянства.

Відповідно до ч. 3ст. 3 Закону № 3773-VIіноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватисяКонституціїта законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначеностаттею 4 Закону № 3773-VI.

Згідно з ч. 14ст. 4 Закону № 3773-VIіноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Відповідно дост. 30 Закону № 3773-VIцентральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбаченихзакономвипадках. Рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.

Отже, передумовою для прийняття рішення про примусове видворення, зокрема є наявність чинного рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та встановлення обставини про те, що іноземець не виконав у встановлений строк рішення про примусове повернення, тобто не виїхав з території України без поважних причин.

Крім того, судом враховується, що підстава для прийняття рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, а саме скасування посвідки на тимчасове проживання, також є чинною станом на час розгляду справи.

Позивачем не наведено поважних причин невиконання рішення про примусове повернення від 30 травня 2023 року у строк до 28 червня 2023 року, із заявами про продовження строку перебування на території України чи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він не звертався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач мав законодавчо визначені підстави для ухвалення оскаржуваного рішення про примусове видворення позивача.

Щодо доводів позивача про те, що видворення позивача може поставити під загрозу його життя, суд звертає увагу, що зазначені доводи позивача не підтверджені будь-якими доказами.

Крім того, позивач мав можливість виїхати до будь-якої іншої країни, а не до Російської Федерації, і у встановленому законодавством України порядку повернутись до України, оскільки, ані рішенням про примусове повернення, ані оскаржуваним рішенням про примусове видворення, не встановлено заборони останньому в`їзду в Україну.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав длявизнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства від 17 січня 2024 року, яким було вирішено примусово видворити з України позивача, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Щодо доводів представника позивача Савка В.В. про можливість зупинення провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України до розгляду Верховним Судом його касаційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 160/19394/22 суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. З огляду на зазначені вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі адміністративний суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається, з предметом доказування в конкретній іншій справі; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду у справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Наведена правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 18.09.2018 у справі N 9901/314/19 та від 16.10.2019 у справі N 800/330/17 та у постанові Верховного Суду від 05.07.2021 у справі N 160/9902/19.

Крім того, пункт 3 частини 1 статті 236 КАС України містить застереження про те, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Враховуючи, що зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, у суду в даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у справі.

Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2023 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Савка В.В. на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 160/19394/22 (а.с.114-115). Водночас справа N160/19394/22 на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду не передавалася. За наведених обставин, суд також приходить до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі й у відповідності до пункту 5 частини 2 статті 236 КАС України.

Керуючись ст.ст.241-246,250,251,255,257,262,288 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі відділу №6 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення відмовити повністю. На рішення може бути подана апеляційна скарга до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі відділу №6 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, місцезнаходження: м. Дніпро, вул.Робоча, буд.22а, ідентифікаційний код 37806243.

Повне рішення складено 20 лютого 2024 року.

Головуючий: