Справа № 126/1813/23

Провадження №11-кп/801/239/2024

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

за участі учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 в режимі відеоконференції,

обвинуваченого ОСОБА_8 в режимі відеоконференції,

розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за №62023150010000036 від 09.01.2023,

за апеляційною скаргою прокурора Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_9 на вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 30 листопада 2023 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Полоничі Буського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, неодруженого, з середньою спеціальною освітою, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018),

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Вказаним вироком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Відповідно до положень частини 5 статті 72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк покарання період його тримання під вартою під час досудового розслідування та судового розгляду з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 13.06.2023 по 30.11.2023 включно.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.

На підставі ч.1 ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Згідно ч.4 ст. 76 КК України нагляд за засудженим ОСОБА_8 , на час проходження ним військової служби покладено на командира відповідної військової частини.

Початок іспитового строку ухвалено обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Скасовано обраний ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Згідно з вироком ОСОБА_8 призваний 30.06.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 до лав Збройних Сил України під час мобілізації.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 206 від 05.08.2022 року, ОСОБА_8 зараховано до списків особового складу та призначено на посаду стрільця взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України, та присвоєно шпк «матрос».

Відповідно до ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», останній вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з вимогами п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

17.03.2014 ОСОБА_10 Президента України №303/2014 «Про часткову мобілізацію» на території України оголошено часткову мобілізацію та після його затвердження 17.03.2014 Верховною Радою України цей Указ набрав чинності, у зв`язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» розпочався особливий період.

У зв`язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, згідно з п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Законом України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 26.03.2022 на ЗО діб, Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.04.2022 на 30 діб, Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 25.05.2022 на 90 діб, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 23.08.2022 на 90 діб, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв на 90 діб.

Зазначені Укази Президента України затверджено Законами України від24.02.2022 № 2102-ІХ, від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 № 2212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 № 2500-ІХ, від 16.11.2022 № 2738-ІХ.

Матрос ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, окрім іншого, зобов`язаний свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно й чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, удосконалювати свою виучку та майстерність, знати та виконувати свої обов`язки й додержуватись вимог статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, завжди пам`ятати, що за його поведінкою судять не лише про нього, а й про Збройні Сили України в цілому, точно та вчасно виконувати покладені на нього обов`язки та поставлені йому завдання, додержуватись військової дисципліни, не допускати негідних учинків, виконувати розпорядок дня військової частини, точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), а також у разі потреби відлучитись питати дозволу у командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.

Згідно з ст. ст. 3-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, окрім іншого, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України, а також зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватись Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України військовослужбовець військової служби призваний по мобілізації, військової частини НОМЕР_1 матрос ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 303 від 07.11.2022 матрос ОСОБА_8 вибув у відрядження до району населеного пункту АДРЕСА_2 , з 08.11.2022 для виконання службових (бойових) завдань по охороні.

Відповідно до ст. ст. 200, 363 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказом командира військової частини НОМЕР_1 встановлено розпорядок дня військової частини, в якому визначено, що о 09 год. 00 хв. проводиться шикування особового складу та о 18 год. 00. хв. завершується робочий день.

Під час проходження служби 02.12.2022, у військовослужбовця військової служби призваного по мобілізації військової частини НОМЕР_1 матроса ОСОБА_8 , виник злочинний умисел тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій злочинний умисел, матрос ОСОБА_8 в порушення вищевказаних нормативно - правових актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, близько 09 години 02.12.2022, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, самовільно залишив розташування військового підрозділу військової частини НОМЕР_1 , який дислокувався поблизу АДРЕСА_2 та ухилявся від проходження військової служби, перебуваючи за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , доки 13.06.2023 добровільно не прибув до органу досудового розслідування - четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниці) ТУ ДБР у м. Хмельницькому, чим припинив вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби) без поважних причин, в умовах воєнного стану.

За час відсутності у підрозділі військової частини НОМЕР_1 , який дислокувався поблизу АДРЕСА_2 ОСОБА_8 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про самовільне залишення військової частини не повідомляв та проводив час на власний розсуд.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності, і він їх у повному обсязі підтверджує. Також просив, не застосовувати відносно нього реальну міру покарання у виді позбавлення волі.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_7 , просила при призначення покарання її підзахисному, застосувати ст. 75 КК України.

Прокурор просив суд призначити обвинуваченому покарання із застосуванням ст.ст. 69, 62 КК України у виді двох років тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. Крім того, не заперечував проти розгляду справи за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду в правильності розуміння ним змісту обставин злочину, добровільності та істинності його позиції. Наведене свідчить про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України суд першої інстанції прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які обвинуваченим не оспорюються, зміст даної статті ОСОБА_8 роз`яснено.

Такі дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом першої інстанції кваліфіковано за ч.5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), тобто у самовільному залишенні військової частини, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби) без поважних причин, в умовах воєнного стану.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, що її подала

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Бершадського районного Вінницької області від 30.11.2023 стосовно ОСОБА_8 скасувати у зв?язку із застосуванням закону, який не підлягає застосуванню та з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м?якість. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки, на підставі ч. 1 ст. 62 КК України замінити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий на строк 2 (два) роки.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що вирок суду першої інстанції належним чином не мотивований в частині застосування ст.75 КК України, оскільки судом не враховано обставини справи, зокрема самовільного залишення обвинуваченим місця служби. Вважає, що судом не враховано обставини справи, ступінь тяжкості злочину та особу винного. Прокурор посилається на те, що наслідком вчиненого злочину є підрив правил військової дисципліни, демонстрація негативного прикладу про можливість самовільного залишення місця служби, підрив авторитету командирів в очах підлеглих. Також зазначає, що вчинений ОСОБА_8 злочин мав наслідком, виникнення передумов для загибелі співслужбовців.

Крім цього, судом не враховано те, що застосування ст. 75 КК України призведе до неможливості продовження військової служби обвинуваченим ОСОБА_8 , оскільки за рішенням командира військової частини, останній підлягатиме звільненню з військової служби, як особа стосовно якої ухвалено обвинувальний вирок.

Позиції учасників судового розгляду

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити з підстав, наведених у ній.

Захисник ОСОБА_7 заперечила щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, просила залишити вирок суду першої інстанції без змін.

Обвинувачений ОСОБА_8 заперечував щодозадоволення апеляційноїскарги прокурора,просив залишитиоскаржуваний вирокбез змін.Під часостаннього словапояснив,що донього телефонувализ ВСПі вінвже завтраїде воювати,тому йому незрозумілі вимоги апеляційної скарги прокурора.

Мотиви ухвалення рішення судом апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі прокурором не оспорюються.

Доводи прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, внаслідок м`якості, є непереконливими, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання, суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

За змістом ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинуваченого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Водночас, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини справи.

Призначене ОСОБА_8 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення зазначеним вище вимогам відповідає, воно є пропорційним характеру скоєних дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, призначаючи ОСОБА_8 покарання та звільняючи від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд разом зі ступенем тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, врахував також дані про особу обвинуваченого та всі інші обставини, які впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.

Мотивуючи своївисновки щодообраного ОСОБА_8 розміру покарання,суд першоїінстанції узявдо увагисуспільну небезпечністьвчиненого злочину,ступінь тяжкостівчиненого обвинуваченимзлочину,який згідноз класифікацією,наведеною уст.12КК України,віднесено докатегорії тяжкихзлочинів,дані проособу обвинуваченого,який замісцем проживанняхарактеризується посередньо,на облікуу лікаря-нарколога,лікаря-психіатране перебуває,раніше несудимий,обставини,що пом`якшуютьпокарання обвинуваченого,а самещире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також суд взяв до уваги відсутність обставин, що обтяжують покарання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, беручи до уваги конкретні обставини кримінального провадження, обставини, які пом`якшують покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, особу обвинуваченого, обґрунтовано дійшов до висновку про можливість призначення покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України, зі звільненням від його відбування з випробуванням та іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України, що буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.

Зрештою з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 є особою молодого віку, щодо якої відсутні інші компрометуючі дані про порушення нею закону в минулому та на момент розгляду апеляційної скарги.

На переконання колегії суддів, застосування ст. 75 КК України для стимулювання правослухняної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 та контроль за його поведінкою протягом найдовшого терміну, визначеного законом для тривалості іспитового строку, а також можливість направлення останнього для відбування призначеного покарання у разі невиконання покладених на нього обов`язків або систематичного вчинення правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, є більш доцільно, ніж відбування реального покарання.

Окрім того, колегія суддів не може погодитися з доводами прокурора про те, що судом не враховано підстави для посилення кримінальної відповідальності, а саме: підрив правил військової дисципліни, демонстрація негативного прикладу про можливість самовільного залишення місця служби, підрив авторитетукомандирів вочах підлеглих,виникнення передумов для загибелі співслужбовців з наступних підстав.

Так, стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 судом першої інстанції ухвалено обвинувальний вирок за ч.5 ст.407 КК України, тобто його визнано винним у самовільному залишенні військової частини, вчиненому військовослужбовцем без поважних причин, в умовах воєнного стану.

Таким чином, ухвалення судом першої інстанції обвинувального вироку за вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення проти порядку проходження військової служби є одним із найголовніших елементів реалізації кримінальної відповідальності, а саме осуду державою, цивілізованим суспільством особи, яка вчинила злочин, що спрямований на підрив правил військової дисципліни та демонстрацію можливості самовільного залишення місця служби без дозволу відповідного командира.

Що ж стосується посилань прокурора на те, що вчинений злочин мав наслідком, виникнення передумов для загибелі співслужбовців, то колегія суддів зауважує, що врахування вказаної обставини не охоплюється об`єктивною стороною кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, а тому врахування вказаної обставини поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу обвинуваченого, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.

Окрім того, колегія суддів не погоджується з доводами про те, що застосування ст. 75 КК України призведе до неможливості продовження військової служби обвинуваченим ОСОБА_8 , оскільки за рішенням командира військової частини, останній підлягатиме звільненню з військової служби, як особа стосовно якої ухвалено обвинувальний вирок.

Колегія суддів зазначає, що проходження військовослужбовцями, звільненими від відбування покарання з випробуванням, військової служби врегульовано Порядком здійснення командирами (начальниками) військових частин (установ) контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 17 вересня 2020 року № 337.

Відповідно доп.2Розділу 1вказаного Порядку термін «військовослужбовець, звільнений від відбування покарання з випробуванням» вживається в такому значенні - військовослужбовець, якого вироком суду, що набрав законної сили, засуджено до покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі на строк не більше п`яти років та звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням відповідно до статті 75 Кримінального кодексу України.

При цьому, п.1. Розділу 2, п. 3 Розділу 3 вказаного Порядку передбачено, що командир (начальник) військової частини (установи) є відповідальним за здійснення організації обліку військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням;

військовослужбовець, звільнений від відбування покарання з випробуванням, зобов`язаний: виконувати обов`язки, покладені на нього судом; виконувати загальні обов`язки військовослужбовця, визначені статтями 11-17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, та додержуватися військової дисципліни; письмово повідомляти командира (начальника) військової частини (установи) про зміну місця проживання; письмово повідомляти командира (начальника) військової частини (установи) про неможливість виконання встановлених обов`язків.

Таким чином, викладене свідчить про можливість продовження військової служби обвинуваченим ОСОБА_8 , оскільки вказаний Порядок встановлює механізм здійснення контролю командирами (начальниками) військових частин (органів військового управління, військових навчальних закладів, установ, організацій) за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

Зрештою суд першої інстанції правильно застосував ст. 75 КК України в редакції Закону України № 1576-ІХ від 29.06.2021, яка діяла станом на момент вчинення злочину 02.12.2022 та не встановлювала заборони звільнення особи від відбування покарання з випробуванням за злочин, передбачений ч.5 ст. 407 КК України.

Відтак, доводи прокурора про м`якість призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання не заслуговують на увагу і спростовуються наведеним, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення його апеляційної скарги.

Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для скасування судового рішення, колегією суддів також не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, 426, 532 КПК України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу прокурора Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_9 - залишити без задоволення.

Вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 30 листопада 2023 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.5 ст. 407 КК України в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, у той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4