Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

16.02.2024 р. справа №520/24648/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря судового засідання - Стрєлки О.В, позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Вітера Г.Р., представника відповідача - Корнєєвої Я.Ю, третьої особи, начальника ГУ НП в Харківській області - Тимошко Володимира Володимировича - подав заяву про слухання справи без власної участі, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації), третя особа - начальник ГУ НП в Харківській області Тимошко Володимир Володимировичпроскасування наказів суб"єкта владних повноважень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -встановив:

Позивач, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування Наказу Головного управління Національної поліції в Харківської області «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ХРУП №2 ГУНП в Харківський області» від 19.08.2023 №707 в частині, що стосується полковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління поліції - начальника кримінальної поліції ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області; 2) визнання протиправним та скасування Наказу Головного управління Національної поліції в Харківської області «По особовому складу» від 25.08.2023 №381 о/с в частині, що стосується звільнення зі служби в поліції з 25.08.2023 полковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління поліції - начальника кримінальної поліції ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області; 3) поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління поліції - начальника кримінальної поліції ХРУП №2 Головного управління Національної поліції в Харківській області, як полковника поліції з 25.08.2023; 4) стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що дисциплінарне стягнення накладено безпідставно, за відсутності події вчинення дисциплінарного проступку. Стверджував, що усі здобуті Дисциплінарною комісією докази є недопустимими та неналежними.

Відповідач, Головне управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації) із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що подія скоєння дисциплінарного проступку мала місце. Наполягав, що обставини події проступку оцінені вірно, міра відповідальності обрана правильно, процедура накладення покарання дотримана, рішення про дисциплінарне стягнення прийнято повноважною особою.

Третя особа, начальник ГУ НП в Харківській області - Тимошко Володимиро Володимирович про розгляд справи та судові засідання був сповіщений належним чином та завчасно, власної правової позиції по суті спору не висловив, подав клопотання про слухання усієї справи (а не про проведення конкретного судового засідання) за власної відсутності.

У подальшому сформульовані у перелічених процесуальних документах доводи (але в іншій текстуальній інтерпретації) були відтворені позивачем та відповідачем у відповіді на відзив та у запереченнях.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі процесуальних документів сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30.10.2006р. розпочав безперервне проходження публічної служби в органах внутрішніх справ України у правовому статусі атестованої особи зі спеціальним званням співробітника міліції, з 07.11.2015р. продовжив публічну службу в Національній поліції України, з 25.01.2022р. (і до календарної дати звільнення з поліції - 04.09.2023р.) обіймав посаду заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Харківській області - начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області.

Коло функціональних обов`язків заявника за цією посадою полягало, зокрема, у тимчасовому виконанні обов`язків начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області за окремим дорученням керівництва ГУ НП в Харківській області. (т.2 а.с.67).

Звідси слідує, що згідно з установленим ГУ НП в Харківській області порядком виконання заявником повноважень начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області здійснюється не на підставі окремого наказу про покладання тимчасового виконання обовязків начальника територіального органу Національної поліції України (який повинен бути письмово доведений до відома конкретного поліцейського), а виключно за дорученням керівництва ГУ НП в Харківській області, котре може бути викладено і в наказі про надання відпустки начальнику Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області.

Суд відзначає, що такий порядок не суперечить нормам Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію".

У ході розгляду справи судом достеменно зясовано, що за організаційною структурою штат підрозділу поліції - Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області включає 4 посади заступників начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області, з яких можуть тимчасово виконувати обовязки начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області або заступник начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області - начальник кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області (тобто заявник), або заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області - начальник слідчого відділу Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області. (т.3 а.с.242-т.4 а.с.8).

Згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 25.07.2023р. №324 о/с начальнику Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області полковнику поліції Дводненку Сергію Вячеславовичу було надано відпустку з 28.07.2023р. по 14.08.2023р., а тимчасове виконання обовязків начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області на цей період часу було покладено на заявника.

Згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 03.08.2023р. №348 о/с начальник Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області полковник поліції ОСОБА_2 був відкликаний із зазначеної відпустки з 06.08.2023р.

Отже, у період часу 28.07.2023р.-05.08.2023р. саме заявник виконував обовязки начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області.

На вимогу суду субєктом владних повноважень була надана і приєднана до матеріалів справи низка копій службових документів, котрі були підписані заявником у період 29.07.2023р. - 05.08.2023р. із використанням правового статусу тимчасово виконуючого обовязки начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області, а саме: розстановка нарядів, резолюції на рапорті, підпис про інструктаж нарядів у документі про службу нарядів, накази (т.2 а.с.40, т.3 а.с.166-173, т.3 а.с.174-183, т.3 а.с.184-188).

З наведених документів чітко та однозначно випливає неможливість заявника бути необізнаним із фактичним виконанням обов`язків начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області станом на 31.07.2023р.

Відповідно до п.1 Розділу І Положення про Харківське районне управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Харківській області (затвердженого наказом ГУ НП в Харківській області від 05.02.2021р. №230; далі за текстом - Положення №230) Харківське РУП №2 ГУ НП в Харківській області є територіальним (відокремленим) підрозділом ГУ НП в Харківській області.

Пунктом 10 Розділу І Положення №230 передбачено, що заступники керівника Харківського РУП №2 призначаються на посаду та звільняються з посади начальником ГУ НП в Харківській області.

Як то указано в п.17 Розділу І Положення №230, у Харківському РУП №2 ГУ НП в Харківській області запроваджено пропускний режим.

Згідно з п.19 Розділу І Положення №230 у разі відсутності керівника Харківського РУП №2 його повноваження виконує службова особа, визначена наказом керівника ГУ НП в Харківській області.

Відповідно п.1 Розділу IV Положення №230 керівник Харківського РУП №2 несе особисту відповідальність за організацію роботи очолюваного підрозділу поліції.

Пунктом 43 Розділу IV Положення №230 визначено, що керівник Харківського РУП №2 забезпечує дотримання контрольно-пропускних заходів.

Згідно з п.3.4, 3.5, 3.7, 3.9 Правил з організації охорони у пропускного режиму в адмінбудинку Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області за адресою: м.Харків, вул.Архієзерів, 30 (затверджених наказом ГУ НП в Харківській області від 15.06.2021р. №23) вхід громадян до приміщення означеного територіального органу Національної поліції України повинен відбуватись у супроводженні працівника Харківського РУП №2 (за вказівкою начальника Харківського РУП №2 може бути забезпечений вхід громадянина, який не має права безперешкодного доступу до приміщення органу поліції) і полягає у перевірці документів про особу, внесенні запису про вхід до приміщення органу поліції та вихід з приміщення органу поліції до журналу обліку відвідувачів та запрошених із одночасною фіксацією відомостей про поліцейського, який здійснює супроводження громадянина, супроводженні громадянина під час руху у приміщенні підрозділу конкретним поліцейським. (т.2 а.с.114-115).

Отже, положення Правил з організації охорони у пропускного режиму в адмінбудинку Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області за адресою: м.Харків, вул.Архієзерів, 30 не містять норм, які б дозволяли стороннім до поліцейської служби громадянам вільно та безперешкодно пересуватись приміщенням Харківського РУП №2 без супроводження конкретного поліцейського та без попередньої фіксації факту входу до приміщення Харківського РУП №2 у журналі обліку відвідувачів та запрошених.

Відповідно до п.п.1 п.6.2 функціональних обов`язків начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області (затверджені начальником ГУ НП в Харківській області 28.04.2023р.) начальник Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області організовує та забезпечує пропускний режим до адміністративної будівлі підрозділу поліції. (т.2 а.с.117-133).

Суд вважає, що за загальним правилом обтяження посадової (службової) особи державного органу обовязком з приводу організації та забезпечення певного виду діяльності чи напрямку роботи (виконання функції; у даному конкретному випадку - забезпечення дотримання контрольно-пропускних заходів, тощо) безумовно означає і одночасне покладання на цю особу юридичної відповідальності за неналежну організацію роботи за ввіреним обсягом службових повноважень.

Підстав для відступу від саме такого тлумачення змісту обовязків та відповідальності начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області у сфері пропускного режиму до адміністративної будівлі підрозділу поліції суд у даному конкретному випадку не знаходить.

Заявник був ознайомлений зі змістом обовязків начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області у спосіб проставлення власноручного підпису 28.04.2023р. (т.2 а.с.133).

31.07.2023р. близько 17:47год. мала місце подія зустрічі заявника у власному службовому кабінеті начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області з двома громадянами чоловічої статі.

У ході розгляду справи заявник особисто пояснив, що один із цих чоловіків мав прізвище ОСОБА_3 , а прізвища іншої людини він не памятає. Метою цієї зустрічі було з`ясування обставин придатності цих громадян до майбутнього виконання функцій агентів в умовах конфіденційного співробітництва.

Згідно із відтвореним у судовому засіданні відеозаписом обставини цієї зустрічі полягають у тому, що двоє сторонніх до поліцейської служби громадян вільно та безперешкодно пересувались приміщенням Харківського РУП №2 без супроводження конкретним поліцейським, самостійно відшукали службовий кабінет начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області (тобто заявника), увійшли до означеного кабінету, знаходились у цьому кабінеті близько 5 хвилин, вийшли із кабінету разом із заявником. Зовнішня поведінка заявника не демонструвала ворожості, агресії, наміру застосування примусу, наміру перевірки документів, що посвідчують особу, наміру розшукати поліцейського, який повинен був здійснювати супроводження цих громадян під час руху приміщенням Харківського РУП №2. За декілька кроків від дверей службового кабінету начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області (тобто заявника) громадяни попрямували далі без супроводження конкретного поліцейського та без супроводження заявника.

Згідно з листом УСБУ в Харківській області від 15.12.2023р. №70/6-10883 у провадженні Слідчого відділу Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області (слідчих слідчого відділення поліції №1) знаходилось кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022220000002893 від 15.09.2022р. за ч.5 ст.1111 Кримінального кодексу України (т. 3 а.с. 234).

Матеріали справи не містять доказів надання слідчими поліції у згаданому кримінальному провадженні будь-яких доручень оперативним уповноваженим поліції (відділу кримінальної поліції Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області) як оперативного підрозділу у розумінні ст.41 Кримінального процесуального кодексу України, на яких містяться письмові резолюції заявника як заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області із вказівками про виконання.

21.07.2023р. за рішенням прокурора Дергачівської окружної прокуратури Харківської області з матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022220000002893 від 15.09.2022р. за ч.5 ст.1111 Кримінального кодексу України було виділено кримінальне провадження №42023222080000015, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21.07.2023р. за ч.4 ст.1111 Кримінального кодексу України.

09.08.2023р. матеріали кримінального провадження №42023222080000015, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21.07.2023р. за ч.4 ст.1111 Кримінального кодексу України, надійшли до слідчого відділу УСБУ в Харківській області. (т.3 а.с.234).

05.08.2023р. Управлінню стало відомо про те, що близько 12:30год. 05.08.2023р. заявник у порядку ст.208 КПК України був затриманий у приміщенні Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р. за ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України. (Доповідна записка начальника УГІ ГУ НП в Харківській області від 05.08.2023р. №1315/119-15/01-2023, т.2 а.с.17-18; лист Харківського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 05.08.2023р. №2683/42-20/03-2023, т.2 а.с.20-21).

За цим фактом наказом Управління від 05.08.2023р. №1542 було призначено службове розслідування. (т.2 а.с.13-14).

Доказів оскарження заявником названого наказу до суду або посадової (службової) особи поліції вищого рівня матеріали справи не містять.

Наказом Управління від 05.08.2023р. №1542 для проведення згаданого службового розслідування було створено Дисциплінарну комісію у складі: начальника ВСР УГІ ГУ НП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_4 (голова Комісії), старшого інспектора з ОД ВСР УГІ ГУ НП в Харківській області майора поліції Мірошниченко Т.В., старшого інспектора ВСР УГІ ГУ НП в Харківській області капітана поліції Веденського К.К., заступника начальника ВПЗ ГУ НП в Харківській області майора поліції Гвоздецької О.М., старшого слідчого в ОВС СУ ГУ НП в Харківській області підполковника поліції Бєлєвцової С.В., старшого інспектора з ОД ВКЗ ГУ НП в Харківській області майора поліції Сорочан Н.В., оперуповноваженого Харківського управління ДВБ Національної поліції України підполковника поліції Петрова Ю.Г. (далі за текстом - Дисциплінарна комісія, Комісія).

Обґрунтованих доводів про наявність особистої зацікавленості членів Дисциплінарної комісії у конкретних наперед визначених висновках службового розслідування текст позову не містить, у ході розгляду справи заявник таких аргументів не висловлював, суд за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України ознак існування таких доказів не виявив.

Доказів наявності реального конфлікту інтересів або потенційного конфлікту інтересів у стосунках заявника та членів Дисциплінарної комісії матеріали справи не містять.

Ознак існування неприязних стосунків між заявником та членами створеної згаданим наказом дисциплінарної комісії (далі за текстом - Дисциплінарна комісія) судом на виконання вимог ст.9 КАС України не виявлено, таких доказів заявником до суду не подано.

Наказом ГУ НП в Харківській області від 09.08.2023р. №354 о/с заявник був відсторонений від виконання службових обов`язків за посадою на період проведення службового розслідування з 05.08.2023р. (т.2 а.с.15).

10.08.2023р. Дисциплінарною комісією було складено письмовий запит на ТУ ДБР, розташоване у місті Полтава з приводу надання відомостей про обставини вчинків поліцейського, повязаних із предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р., але таких, що не є елементами складу кримінального правопорушення та про можливі джерела отримання доказів про ці обставини. (т.2 а.с.22).

Текст указаного запиту містить посилання на положення ч.1 ст.222 Кримінального процесуального кодексу України.

У відповідь на згаданий запит Дисциплінарною комісією було отримано складене відносно заявника повідомлення про підозру від 06.08.2023р. у досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р. (т.2 а.с.24-30).

У подальшому даний процедурний документ досудового розслідування у кримінальному провадженні було використано Дисциплінарною комісією у межах службового розслідування.

У судовому засіданні 12.02.2024р. із слів заявника судом було зясовано ідентичність тексту використаного Дисциплінарною комісією повідомлення про підозру від 06.08.2023р. у досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р. із текстом цього ж самого документу, отриманим позивачем.

Листом начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області від 11.08.2023р. №23196/119-67/01 старшому інспектору з ОД ВСР УГІ ГУ НП в Харківській області майору поліції Мірошніченко Т. були надані витребувані Дисциплінарною комісією матеріали. (т.1 а.с.79).

Суд відзначає, що під час проведення службового розслідування заявник перебував у стані тимчасової непрацездатності згідно з листком непрацездатності серії АДР №757582 (т.1 а.с.83) та згідно із випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ІХ-2308232860 Клініко-діагностичного відділення ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України. (т.1 а.с.84-86).

Однак, усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України у ході розгляду справи заявником не подано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів фізичної нездатності прийняття особистої участі у службовому розслідуванні, виявлення реальної щирості та розумно прийнятного ступеню готовності до співпраці у з`ясуванні справжніх обставин фактичної дійсності, адже відсутня подія як надання заявникові невідкладної медичної допомоги саме каретою швидкої медичної допомоги (а стан тимчасової непрацездатності був розпочатий після відвідування заявником у робочий час та у робочому режимі приміщення ГУ НП в Харківській області), так і настання такого ступеня розладу здоров`я, який беззаперечно виключав ймовірність комунікації з Дисциплінарною комісією.

Поряд із цим, і субєкт владних повноважень усупереч ч.3 ст.79 та ч.4 ст.162 КАС України не подав до суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів свідомого та умисного ухилення заявника від участі у процедурі службового розслідування.

Також судом достеменно зясовано, що особистих письмових пояснень по суті події заявник у ході службового розслідування не подавав.

У зв`язку із розпочатим дисциплінарним провадженням 10.08.2023р. відносно заявника була складена службова характеристика виключно позитивного змісту.

Згідно з рапортом члена Дисциплінарної комісії майора поліції ОСОБА_5 від 11.08.2023р. заявник разом із начальником Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області зранку знаходились у приміщенні ГУ НП в Харківській області, після чого заявник до приміщення Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області не повернувся, у телефонній розмові з полковником поліції ОСОБА_2 повідомивши про відкриття листа тимчасової непрацездатності. (т.2 а.с.84).

11.08.2023р. Головою Дисциплінарної комісії відносно заявника було складено виклик про прибуття 14.08.2023р. для участі у службовому розслідуванні. (т.2 а.с.88-90).

15.08.2023р. Головою Дисциплінарної комісії відносно заявника було складено виклик про прибуття 17.08.2023р. для участі у службовому розслідуванні. (т.2 а.с.95-97).

Згідно з актом огляду електронного пристрою від 15.08.2023р. ці документи були направлені із використанням засобів електронної комунікації на номер контактного телефону - 093 - 933 - 21 -табель(т.2 а.с.98).

Суд відзначає, що даний номер телефону указаний заявником у тексті позову як власний засіб телефонного звязку.

14.08.2023р. заявником та представником заявника була складена низка заяв, де, зокрема, указано про отримання виклику для участі у службовому розслідуванні від 11.08.2023р., про залучення до службового розслідування свого представника адвоката, проведення службового розслідування у відкритому засіданні за участю поліцейського, про надання матеріалів службового розслідування для ознайомлення, про надання додаткового часу для вивчення матеріалів службового розслідування, про видання наказу про відсутність на службі за вагомих обставин, про призначення дати відкритого засідання у службовому розслідуванні після одужання, про припинення порушення прав новонародженої дитини заявника, про припинення порушення права поліцейського на охорону здоровя, про призначення дати відкритого засідання у службовому розслідуванні з метою надання поліцейським особистих усних пояснень. (т.2 а.с.156-158, т.2 а.с.161-163, т.2 а.с.168-170, т.2 а.с.183-188).

Відповіді на означені звернення заявника були надані листами голови Дисциплінарної комісії від 18.08.2023р. №1395/119-15/03-2023, від 18.08.2023р. №1396/119-15/03-2023, від 18.08.2023р. №1397/119-15/03-2023, від 18.08.2023р. №1398/119-15/03-2023, від 18.08.2023р. №1399/119-15/03-2023, від 18.08.2023р. №1400/119-15/03-2023, від 18.08.2023р. №1403/119-15/03-2023, від 18.08.2023р. №1402/119-15/03-2023. (т.2 а.с.161, т.2 а.с.164-165, т.2 а.с.167, т.2 а.с.172-173, т.2 а.с.177, т.2 а.с.181-182, т.2 а.с.190-191, т.2 а.с.206-207).

Отже, у межах спірних правовідносин заявник був обізнаний із проведенням відносно нього службового розслідування.

Згідно із складеними членами Дисциплінарної комісії актами від 16.08.2023р. та від 17.08.2023р. заявник відмовився від надання пояснень у межах службового розслідування. (т.2 а.с.110, 111).

Результати проведеного службового розслідування оформлені висновком Дисциплінарної комісії від 19.08.2023р. (далі за текстом - Висновок). (т.2 а.с.212-233).

У тексті Висновку діяння та вчинки заявника за подіями: 1) зустрічей із сторонніми відносно поліцейської служби особами у період 16.07.2023р.-05.08.2023р. (дотичні на думку Дисциплінарної комісії саме до предмету кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р. за ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України); 2) незабезпечення належної організації пропускного режиму до приміщення підрозділу поліції 31.07.2023р., унаслідок чого сторонні до поліцейської служби громадяни вільно і безперешкодно пересувались приміщеннями Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області без супроводу конкретного поліцейського та без документальної фіксації факту входу до приміщення підрозділу поліції у журналі обліку відвідувачів та запрошених прибули до службового кабінету заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області - начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області, увійшли до означеного кабінету та по минуванню близько 5 хвилин вийшли з цього кабінету у супроводі заявника; 3) використання заявником службового кабінету заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області - начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області під час зустрічі 31.07.2023р. у власних особистих, а не службових цілях - були кваліфіковані Дисциплінарною комісією у якості вчинення дисциплінарного проступку - недотримання вимог ст.22 Закону України «Про запобігання корупції», п.1 ч.3 ст.1, п.3 ч.3 ст.1, п.6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», а також у якості неетичної поведінки поліцейського - порушення абз.1, 2, 5 п.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179), Правил організації охорони пропускного режиму в адмінбудинку ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області за адресою: вул. Ахієзерів, 30, м. Харків, №67/3044дск від 15.06.2021, затверджених наказом ХРУП №2 від 15.06.2021 №23.

Так, згідно з текстом Висновку - 16.07.2023р. мала місце подія зустрічі заявника з громадянином ОСОБА_6 .

За викладеним у Висновку твердженням субєкта владних повноважень предметом цієї зустрічі було обговорення обставин уникнення особами кримінального покарання у межах кримінального провадження №42023222080000015 від 21.07.2023р. за ч.4 ст.1111 Кримінального кодексу України.

Згідно з текстом Висновку - 21.07.2023р. мала місце подія зустрічі заявника з громадянами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з аналогічного предмету.

Згідно з текстом Висновку - 26.07.2023р. мала місце подія зустрічі громадянина ОСОБА_6 з громадянином ОСОБА_8 , у ході якої громадянин ОСОБА_8 висловив пропозицію передання 100.000,00 дол. США для подальшої передачі заявникові з метою проведення роботи, спрямованої на уникнення особами кримінального покарання у межах кримінального провадження №42023222080000015 від 21.07.2023р. за ч.4 ст.1111 Кримінального кодексу України.

Згідно з текстом Висновку - 31.07.2023р. мала місце подія зустрічі заявника, громадянина ОСОБА_6 , громадянина ОСОБА_9 з цього ж самого предмету, яка відбувалась у приміщенні (тобто в адміністративній будівлі) Харківського районного управління №2 ГУ НП в Харківській області.

Згідно з текстом Висновку - 01.08.2023р. мала місце подія зустрічі заявника, громадянина ОСОБА_6 , громадянина ОСОБА_9 , громадянина ОСОБА_7 з цього ж самого предмету, яка відбувалась біля будівлі Харківського районного управління №2 ГУ НП в Харківській області.

Згідно з текстом Висновку - 05.08.2023р. мала місце подія отримання громадянином ОСОБА_9 біля будівлі Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №58 - 69.800,00 долл. США.

Згідно з текстом Висновку - 05.08.2023р. заявник був затриманий працівниками Державного бюро розслідувань в адміністративній будівлі Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області у порядку ст.208 КПК України, 06.08.2023р. заявникові було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України, а ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 09.08.2023р. по справі №642/4478/23 відносно заявника було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави.

Факти перелічених вище зустрічей заявника; відвідування сторонніми до поліцейської служби громадянами 31.07.2023р. службового кабінету заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області - начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області; використання 31.07.2023р. заявником службового кабінету заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області - начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області для проведення зустрічі із сторонніми до поліцейської служби особами в особистих цілях згідно із відображеними у Висновку судженнями субєкта владних повноважень були кваліфіковані у якості порушення положень ст.22 Закону України «Про запобігання корупції», п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», п.1 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.3 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, неетичної поведінки поліцейського - порушення абз.1, 2, 5 п.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179), Правил організації охорони пропускного режиму в адмінбудинку ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області, підриву авторитету поліції, приниження іміджу поліції, зниження рівня довіри населення до поліції, суспільного розголосу, резонансу у суспільстві.

При цьому, текст Висновку містить як часткове відтворення змісту оголошеного заявникові повідомлення про підозру, так і ототожнення ухвали Ленінського районного суду міста Харкова від 09.08.2023р. по справі №642/4478/23 (якою відносно заявника було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави) із обґрунтованістю підозри у вчиненні заявником кримінального правопорушення.

Також із тексту Висновку слідує наявність комунікації між Дисциплінарною комісією та відповідним слідчим ТУ ДБР, розташованого у місті Полтава з метою отримання у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р. обєктивних даних стосовно поведінки заявника.

При цьому, відомостей про предмети і суть відображених у Висновку зустрічей заявника протягом 16.07.2023р.-05.08.2023р., а також зміст розмов під час цих зустрічей Дисциплінарною комісією із жодного іншого джерела інформації (окрім, оголошеної заявнику підозри від 06.08.2023р. у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України, ухвали Ленінського районного суду міста Харкова від 09.08.2023р. по справі №642/4478/23) не отримувалось.

Висновок містить пропозицію Дисциплінарної комісії з приводу застосування до заявника дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

19.08.2023р. наказом Управління №707 заявника було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.

25.08.2023р. Управлінням було видано наказ №381 о/с, яким на реалізацію наказу Управління №707 від 19.08.2023р. заявника було звільнено зі служби в поліції на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

Календарна дата звільнення заявника зі служби у поліції припала на 25.08.2023 року.

Тому двома попередніми місяцями служби є - червень 2023 року та липень 2023 року.

Згідно із наданою Управлінням довідкою про доходи заявнику за ці місяці було нараховано грошове забезпечення у розмірі 68.775,95грн. та 58.776,01грн. відповідно, що складає 2.091,02грн. середньоденного грошового забезпечення поліцейського. (т.1 а.с.190).

Разом із тим, із складеної Управлінням довідки про доходи від 11.10.2023р. №831 вбачається, що заявнику за червень 2023р. та за липень 2023р. було нараховано грошове забезпечення у розмірі 38.776,01грн. та 38.776,01грн., що з розрахунку 61 календарного дня складає 1.271,34грн. середньоденного забезпечення поліцейського.

У судовому засіданні 12.02.2024р. заявник усно у порядку ч.1 ст.78 КАС України визнав обставини правильності обчислення субєктом владних повноважень розміру власного середньоденного грошового забезпечення у якості поліцейського у розмірі 1.271,34грн.

У період 11.08.2023р.-26.08.2023р. заявник знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно з листком непрацездатності серії АДР №757582. (т.1 а.с.83).

У період 23.08.2023р.-04.09.2023р. заявник знаходився у стані тимчасової непрацездатності згідно із випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ІХ-2308232860 Клініко-діагностичного відділення ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України. (т.1 а.с.84-86).

Згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 18.10.2023р. №464 о/с календарна дата звільнення заявника з служби в поліції була змінена з 25.08.2023р. на 04.09.2023р. у звязку із перебування заявника до 04.09.2023р. у стані тимчасової непрацездатності. (т.3 а.с.34).

Суд вважає, що обставини видання субєктом владних повноважень наказу ГУ НП в Харківській області від 18.10.2023р. №464 о/с у даному конкретному випадку не впливають на обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення заявника до настання події звільнення, позаяк погіршують правове становище заявника в цій сфері, зменшуючи арифметичну величину оплати праці за рахунок періоду знаходження у стані тимчасової непрацездатності.

Також судом установлено, що одночасно із проведенням службового розслідування за наказом ГУ НП в Харківській області від 05.08.2023р. №1542 (результати реалізації якого є предметом спору у даній справі) було призначено та проведено інше службове розслідування за наказом ГУ НП в Харківській області від 27.07.2023р. №1489 за фактом втрати табельної вогнепальної зброї оперативним уповноваженим СРЗПВ ВКП Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області майором поліції ОСОБА_10 .

Пунктом 4 наказу ГУ НП у Харківській області від 11.08.2023р. №685 до заявника за порушення вимог п.7 ч.1 ст.3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.п.5 п.15 функціональних обов`язків заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області начальника відділу кримінальної поліції Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани (за фактом втрати табельної вогнепальної зброї підпорядкованим заявнику по службі поліцейським - оперативним уповноваженим СРЗПВ ВКП Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області майором поліції ОСОБА_10 ) (т.1 а.с.53-55).

Доказів втрати юридичної сили п.4 наказу ГУ НП у Харківській області від 11.08.2023р. №685 матеріали справи не містять.

Стверджуючи про невідповідність закону накладеного дисциплінарного покарання та рішення субєкта владних повноважень про припинення служби в поліції, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", а також Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII; далі за текстом - Статут, Дисциплінарний статут).

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись приписами Закону України "Про державну службу", Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у поліції.

Частиною 1 статті 2 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" передбачено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Як указано у ст.6 названого Закону, поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.12 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського. Поліція не має права відмовити в розгляді або відкласти розгляд звернень стосовно забезпечення прав і свобод людини, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань з посиланням на вихідний, святковий чи неробочий день або закінчення робочого дня.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1 ч.1 ст.18); професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва (п.2 ч.1 ст.18); поважати і не порушувати прав і свобод людини (п.3 ч.1 ст.18).

У силу дії спеціальної норми права - ч.2 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

Як передбачено ч.1 ст.64 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Таким чином, суд доходить до переконання про те, що інститут Присяги працівника поліції вже сам по собі призначений імперативно забезпечити зразкове дотримання публічним службовцем - поліцейським закону як у повсякденній службовій, так і позаслужбовій (приватній) діяльності.

При цьому, у кореспонденції з ч.2 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" інститут Присяги працівника поліції забезпечує необхідність виконання завдань поліції безперервно та незалежно від дії будь-яких факторів, адже жодних виключень із загального правила законом не передбачено.

Окремо суд відзначає, що у контексті положень Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" правова категорія "порушення присяги" не виокремлюється законодавцем з поміж інших порушень службової дисципліни, не вимагає застосування окремої кваліфікованої процедури доведення цього факту та сама по собі не віднесена до найтяжчого проступку поліцейського.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

За визначенням ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Згідно з ч.2 ст.65 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 91) порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "А" або "Б"; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.

Отже, на відміну від норм Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу" порушення присяги у сфері проходження публічної державної служби з моменту набрання чинності положеннями Закону України від 17.11.2011р. №4050-VI "Про державну службу" та положеннями Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" не може бути кваліфіковано у якості окремої спеціальної та виключної підстави припинення державної служби, а є лише одним із "звичайних" дисциплінарних проступків публічного службовця, котрий охоплює (як правило) сферу поза службової поведінки учасника суспільних відносин або поглинає собою вчинок з приводу незабезпечення виконання норм чинного законодавства під час виконання обовязків за посадою державної служби.

Тому усі посилання заявника на постанови Верховного Суду з приводу порушення присяги державного службовця як спеціальної та виключної процедури і підстави для припинення публічної служби у контексті спірних правовідносин визнаються судом юридично неспроможними та підлягають окремій і детальній оцінці.

Натомість суд зважає, що за визначенням ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

У силу ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту до змісту службової дисципліни також віднесено такі обов`язки поліцейського як: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції, у розумінні ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту визнається дисциплінарним проступком.

Отже, до кола формальних ознак дисциплінарного проступку поліцейського належать: 1) недотримання вимог чинних нормативно-правових актів; 2) недотримання Присяги працівника поліції; 3) невиконання наказів керівників; 4) неналежний рівень знань положень нормативно-правових актів та змісту власних функціональних обов`язків за посадою; 5) не виявлення поваги до прав, честі і гідності людини, не утримання від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 6) ненадання допомоги та не запобігання вчиненню правопорушень; 7) не вжиття заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського із одночасним інформуванням про це безпосереднього керівника; 8) не утримання від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки; 9) не утримання від дій, що підривають авторитет Національної поліції України; 10) недотримання правил внутрішнього розпорядку; 11) невиконання заходів безпеки у службовій діяльності; 12) незабезпечення належного рівня власної професійної підготовки (кваліфікації); 13) неналежне ставлення до збереження службового майна, незабезпечення належного стану зброї та спеціальних засобів; 14) не виявлення поваги до честі і гідності інших поліцейських і працівників поліції, не надання допомоги іншим поліцейським, не стримування інших поліцейських від вчинення правопорушень; 15) не дотримання правил носіння однострою та знаків розрізнення; 16) не сприяння керівникові в організації дотримання службової дисципліни, не інформування керівника про будь-які порушення службової дисципліни; 17) перебування на службі у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння; 18) невжиття заходів із забезпечення безперервного та цілодобового захисту суверенітету України і територіальної цілісності України, виконання завдань поліції і реалізації повноважень поліції з метою відсічі збройної агресії ворога проти України.

Розглядаючи дану справу суд наголошує, що обов`язкова притаманність будь-якій публічній службі критерію доброчесності публічного службовця явно, очевидно та однозначно унеможливлює подальше проходження служби поліцейським у разі особистого скоєння або свідомої причетності до скоєння іншими особами кримінальних правопорушень за ознаками ст.ст.190, 191, 368, 369, 3692 Кримінального кодексу України.

При цьому, підставами для прийняття субєктом владних повноважень рішення про припинення публічної поліцейської служби в означеному випадку є або приписи п.6 ч.1 ст.77 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), або приписи п.10 ч.1 ст.77 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" (у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення).

В окресленому випадку субєкт владних повноважень має свободу адміністративного розсуду, котра полягає або у прийнятті рішення про звільнення особи з служби в поліції після набуття законної сили вироком суду, яким така особа визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення на підставі п.10 ч.1 ст.77 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", або у детальному розмежуванні складу і події кримінального правопорушення від складу і події дисциплінарного проступку поліцейського та доведення поза розумним сумнівом вини поліцейського саме у вчиненні дисциплінарного проступку (у тому числі і з використанням доказів, здобутих у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні).

При цьому суд зважає, що у розумінні п.14 ст.3 Кримінального процесуального кодексу України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

За визначенням ст.84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч.1 ст.84); процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч.2 ст.84).

Як то передбачено, ст.214 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування (ч.1 ст.214); Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, Державним бюро розслідувань, органом Бюро економічної безпеки України (ч.2 ст.214); Здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду). Для з`ясування обставин вчинення кримінального проступку до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути: 1) відібрано пояснення; 2) проведено медичне освідування; 3) отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; 4) вилучено знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно, відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань за першої можливості (ч.3 ст.214).

За правилами ст.222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим (ч.1 ст.222); Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом (ч.2 ст.222).

З положень наведених норм права слідує, що за змістом ст.ст.276-278 Кримінального процесуального кодексу України повідомлення про підозру не є доказом у розумінні кримінального процесуального закону, обіг цього процесуального документу не підпадає під дію ст.222 Кримінального процесуального кодексу України, позаяк згаданий процесуальний документ по суті та юридичній природі є правовою позицією органу досудового розслідування, обґрунтованість котрої підлягає доведенню перед кримінальним судом.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення саме по собі (тобто сам текст цього процесуального документу) не у кожному випадку може бути кваліфіковано у якості належного доказу вчинення поліцейським дисциплінарного проступку у розумінні ст.72 КАС України.

Частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України передбачено, що заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство), вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Суд вважає, що обєктивна сторона означеного правопорушення поглинає будь-які фізичні вчинки людини, проте сам по собі окремий вчинок людини (як-то зустріч, тощо) у контексті 4 ст.190 Кримінального кодексу України не завжди здатен утворити закінчений склад кримінального правопорушення, хоча об"єктивно здатен призвести до утворення закінченого складу дисциплінарного проступку.

У складеному відносно заявника повідомленні про підозру від 06.08.2023р. у межах матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України міститься згадка про низку зустрічей заявника (16.07.2023р. близько 16:00год.; 21.07.2023р., 31.07.2023р., 01.08.2023р.) із сторонніми відносно поліцейської служби громадянами. (т.2 а.с.24-28).

Тому у даному конкретному випадку згадане повідомлення про підозру від 06.08.2023р. згідно з ст.ст.72-76 КАС України визнається судом належним, допустимим, достатнім та достовірним доказом вчинків заявника з приводу проведення цих зустрічей.

У ході розгляду справи заявник згідно з п.2 ч.5 ст.44, п.4 ч.5 ст.44, п.5 ч.5 ст.44, ч.2 ст.79, ч.4 ст.161 КАС України обставини реальності цих зустрічей під сумнів не поставив та не заперечив, відповідними доказами подій цих зустрічей не спростував, не повідомив суду ані місця власного фізичного знаходження за іншою адресою у момент проведення цих зустрічей, ані співвідношення цілей та мети цих зустрічей із інтересами поліцейської служби.

Продовжуючи розгляд справи суд зазначає, що відповідно до пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179) закріплено, що під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України; виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку, не допускати дискримінації в будь-якій формі; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; мати охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

З метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків ч.2 ст.14 Дисциплінарного статуту передбачено проведення службового розслідування, під яким відповідно до ч.1 ст.14 цього ж Дисциплінарного статуту розуміється діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Процедури та механізми функціонування дисциплінарних комісій в органах та підрозділах Національної поліції України визначені приписами Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України (затверджене наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Положення №893).

За правилом п.3 розділу І Положення №893 дисциплінарна комісія утворюється у складі не менше трьох осіб, з яких визначається голова дисциплінарної комісії. У разі призначення службового розслідування за відомостями про скоєння поліцейським дисциплінарного проступку, що потребує значного обсягу дій, зокрема опитування великої кількості поліцейських та інших осіб, витребування та аналізу значного обсягу матеріалів, уповноважений керівник може призначати заступника голови дисциплінарної комісії. Головою дисциплінарної комісії, утвореної в поліції, може бути лише поліцейський.

Згідно з п.10 розділу І Положення №893 забороняється включати до складу дисциплінарної комісії осіб, які є підлеглими поліцейського, щодо якого призначено службове розслідування, осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку, та осіб, заінтересованих у результатах розслідування.

Процедури та механізми проведення службового розслідування відносно поліцейських деталізовані приписами Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України (затверджений наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Порядок №893).

У спірних правовідносинах під час створення Дисциплінарної комісії було дотримано критерій чисельності осіб та критерій неупередженості, службове розслідування було призначено та проведено.

Ознак порушення прав та інтересів заявника у процедурі службового розслідування матеріали справи не містять, позаяк заявник був обізнаний із фактом проведення службового розслідування, але правом на надання пояснень не скористався.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.18 Дисциплінарного статуту поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.

Згідно з п.2 розділу IV Порядку №893 поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, під час його проведення має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.

Зі змісту наведених норм закону та Порядку №893 слідує, що законодавець наділив поліцейського правом "бути почутим" у ході службового розслідування.

Разом із тим, суд доходить до переконання про те, що недотримання субєктами владних повноважень цього права поліцейського не призводить автоматично та безальтернативно до протиправності висновків службового розслідування, оскільки юридичні наслідки нереалізації поліцейським права "бути почутим" у ході службового розслідування у кожному конкретному випадку знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому звязку із власною поведінкою поліцейського під час службового розслідування за критерієм сумлінності, добросовісності та доброчесності, демонстрації прагнення до відкритості, а також із існуванням істотних, вагомих та суттєвих аргументів, їх змістом та суттю.

Відсутність у поліцейського згаданих аргументів у поєднанні із дотриманням дисциплінарною комісією вимоги стосовно повноти, всебічності та достовірності зясування обставин обєктивної дійсності, викладення у тексті висновку службового розслідування усіх юридично значимих факторів свідчить про відсутність порушеного права в аспекті застосування дисциплінарного покарання (заходів дисциплінарного впливу) за реально вчинений дисциплінарний проступок.

У спірних правовідносинах поведінка заявника у межах дисциплінарного провадження не може бути кваліфікована судом у якості зразкової та бездоганної.

Доказів про існування реальних непереборних та нездоланних чинників, які б перешкоджали заявнику взяти участь у службовому розслідуванні, матеріали справи не містять.

Посилання заявника на стан власного здоров`я та піклування про новонароджену дитину як докази фізичної нездатності взяти особисту участь у проведенні службового розслідування у даному конкретному випадку є неконкретизованими та недоведеними відповідними доказами, а обґрунтовано лише твердженнями загального характеру.

Ці обставини не звільняють Дисциплінарну комісію від обовязку виконання функції контролю за службовою дисципліною поліцейського на належному рівні із неухильним забезпеченням дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України і вичерпним зясуванням усіх юридично значимих факторів за власною ініціативою.

Стосовно обставин проведення Дисциплінарної комісією у даному конкретному випадку службового розслідування, виявлення Дисциплінарною комісією джерел доказування відносно тих обставин, котрі входять до предмету службового розслідування і використання Дисциплінарною комісією засобів доказування суд констатує, що результати процедурної діяльності субєктів дисциплінарного провадження повинні поза розумним сумнівом узгоджуватись із приписами ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України і не залишати ймовірності/вірогідності іншого тлумачення справжніх обставин фактичної дійсності, аніж вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, який безумовно заслуговує на запропоноване до застосування покарання.

Положення ст.ст.3, 8, 19 Конституції України спрямовані на посилення цієї вимоги до результатів процедурної діяльності субєкта владних повноважень у разі інкримінування діючому поліцейському проступку, побічно суміжного із корупцією або із діянням, здатним привернути значну увагу суспільства та громадськості.

Суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах Дисциплінарна комісія не діяла явно і очевидно необґрунтовано чи безпідставно, адже із прийнятною поза розумним сумнівом врахувала усі фізично можливі до отримання об"єктивні дані, за відсутності будь-яких доказів протилежного використала відомості повідомлення про підозру від 06.08.2023р. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р. за ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України як доказ зустрічей заявника із сторонніми відносно поліцейської служби особами, але не обмежилась відомостями виключно змісту означеного документа, взявши до уваги інші епізоди поведінки заявника, сформулювала суть та зміст інкримінованих заявнику дисциплінарних проступків поліцейського.

Перевіряючи юридичну умотивованість і документальну доведеність викладених у Висновку суджень суб"єкта владних повноважень стосовно епізоду використання заявником для проведення зустрічі 31.07.2023р. із сторонніми відносно поліцейської служби громадянами службового кабінету начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області начальника відділу кримінальної поліції Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.22 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" особам, зазначеним у ч.1 ст.3 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.

Під час реалізації функцій у ході розпочатого відносно заявника службового розслідування Дисциплінарна комісія мала фізичну змогу і повинна була зважити на те, що за змістом Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" будь-який діючий поліцейський (від Голови Національної поліції України і аж до заступника начальника Харківського районного управління №2 ГУ НП в Харківській області, і навіть сам начальник Харківського районного управління №2 ГУ НП в Харківській області) не мають ані повноважень за посадою, ані можливостей за службовим становищем для впливу на будь-якого слідчого та для впливу на будь-якого прокурора.

Тому судження суб`єкта владних повноважень про порушення заявником положень ст.22 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" слід визнати юридично неспроможним безвідносно до остаточного підтвердження, недоведення чи спростування реальної чи уявної причетності заявника до вчинення кримінального правопорушення за ст.368 Кримінального кодексу України.

Водночас із цим, суд зауважує, що положення ст.22 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" є незастосовними до випадку ймовірної причетності заявника до вчинення кримінального правопорушення за ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України.

Довід субєкта владних повноважень про те, що положення ст.22 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" були порушені заявником у даному конкретному випадку за рахунок відвідування сторонніми громадянами приміщення районного управління поліції без дотримання правил відносно реєстрації події входу та знаходження цих осіб 31.07.2023р. у службовому кабінеті заявника протягом близько 5 хвилин і у такий спосіб використання заявником майна державного органу (адміністративної будівлі) у власних цілях суд змушений визнати недоведеним, позаяк протягом періоду проглянутих у судовому засіданні відеороликів 21.07.2023р., 31.07.2023р., 01.08.2023р. мали місце неоднократні події знаходження на території районного управління поліції неідентифікованих Дисциплінарною комісією громадян без однострою поліцейського, а також вільного та безперешкодного переміщення цих осіб.

Тому за цим епізодом подію і склад вчинення заявником дисциплінарного проступку поліцейського саме за ст.22 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" слід визнати недоведеним, хоча пересування сторонніх до поліцейської служби осіб територією та приміщеннями Харківського РУП №2 без безперервного супроводження конкретним поліцейським є дисциплінарним проступком як керівника Харківського РУП №2, так і того поліцейського, до якого прибули означені громадяни.

Утім, продовжуючи розгляд справи по суті, суд з огляду на відсутність юридично спроможних доводів про протилежне, а також відсутність будь-яких заперечень заявника з даного питання, котрі підлягали повідомленню суду у порядку п.2 ч.5 ст.44, п.4 ч.5 ст.44 КАС України, керуючись сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування, визнає доведеними обставини проведення заявником 31.07.2023р. зустрічі із сторонніми громадянами у приміщенні Харківського районного управління №2 ГУ НП в Харківській області (службовому кабінеті заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області - начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області) за відсутності належної документальної фіксації факту перебування цих осіб у приміщенні органу поліції та в умовах пересування цих осіб приміщенням Харківського РУП №2 із порушенням контрольно-пропускних заходів.

Суд зважає, що Висновок не містить зясованих, документально зафіксованих та неспростовно доведених фактів надання заявником підлеглим по службі особам особистих вказівок на пропуск згаданих громадян до приміщення органу поліції усупереч установленому порядку (пропускному режиму) та обговорення заявником і цими громадянами питань із кола тих, що є предметом кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р.

Разом із тим, стосовно епізоду зустрічі заявника у власному службовому кабінеті 31.07.2023р. суд зазначає, що 31.07.2023р. сторонні відносно поліцейської служби громадяни понад 5 хвилин у робочий час функціонування підрозділу поліції - Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області вільно та безперешкодно пересувались приміщенням підрозділу поліції, прибули до службового кабінету заявника, який був незамкнутий, увійшли до службового кабінету заявника, по завершенню зустрічі вийшли із службового кабінету заявника у супроводі самого заявника, який за зовнішніми ознаками поведінки не виявляв до них ворожості, агресивності, заходів поліцейського примусу, наміру зясувати обставини потрапляння до приміщення підрозділу поліції, пошуку конкретного поліцейського, котрий повинен був здійснювати їх особисте супроводження територією підрозділу поліції і самостійно залишили місце коридору того поверху приміщення підрозділу поліції, де знаходився службовий кабінет заявника.

Суд вважає, що на момент початку, тривання та завершення цієї зустрічі заявник повинен був виконати обов`язок поліцейського, який тимчасово виконує обовязки за посадою начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області за п.3.4, 3.5, 3.7, 3.9 Правилами з організації охорони у пропускного режиму в адмінбудинку Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області, за п.п.1 п.6.2 функціональних обов`язків начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області, за п.28 функціональних обов`язків заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області і зясувати у супроводі якого конкретно поліцейського з особового складу Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області ці громадяни прибули до службового кабінету заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області, чи були встановлені особи цих громадян під час входу до приміщення Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області, чи було внесено письмовий запис про відвідування цими громадянами приміщення Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області.

Згідно з Висновком заявник цих дій не вчинив.

Матеріали справи не містять доказів про існування нездоланних та непереборних перешкод у вчиненні заявником цих дій.

Обставин невжиття цих дій заявник ані у тексті позову, ані у ході розгляду справи не спростував.

Стосовно пояснень заявника про виконання під час цієї зустрічі функцій поліцейського у сфері комунікації з агентом (майбутнім агентом) суд зазначає, що згідно з службовим листом від 20.12.2023р. №38431/419-67/01 дійсно підтверджені обставини складання заявником у якості поліцейського 31.07.2023р. рапорту із грифом секретності "Цілком таємно" із назвою "рапорт, зустріч, перевірка". (т.3 а.с.226-229).

Згідно з актом від 01.08.2023р. №67/2599нт, затвердженим начальником Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області полковником поліції ОСОБА_2 01.08.2023р. цей документ було знищено.

Суд відмічає, що за матеріалами справи станом на 01.08.2023р. начальник Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області полковник поліції ОСОБА_2 знаходився у відпустці згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 25.07.2023р. №324 о/с.

Окремо суд зважає на те, що норми Закону України від 18.02.1992р. №2135-ХІІ "Про оперативно-розшукову діяльність" не запроваджують можливості проведення співробітником органу правопорядку колективних одночасних зустрічей із декількома майбутніми чи діючими "агентами", позаяк це суперечить самій правовій природі та суті негласних оперативно-розшукових заходів із неминучою невідворотністю призводить до розкриття особи "агента", невілює усі базові правила проведення конфіденційного співробітництва.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що 31.07.2023р. сторонні відносно поліцейської служби громадяни понад 5 хвилин у робочий час функціонування підрозділу поліції - Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області вільно та безперешкодно пересувались приміщенням підрозділу поліції, прибули до службового кабінету заявника для особистої з ним зустрічі, то суд зазначає, що заявник мав особисто супроводжувати сторонніх відносно поліцейської служби громадян від входу до адмінбудинку Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області та до виходу з нього відповідно до Правил з організації охорони у пропускного режиму в адмінбудинку Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області, та як виконуючий обовязків начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області мав бути взірцем для підлеглих по службі поліцейських в частині дотримання даних Правил.

Відтак, за цим епізодом заявником було скоєно дисциплінарний проступок у якості поліцейського (нездійснення особистого супроводження громадян приміщеннями Харківського РУП №2), як тимчасовим керівником підрозділу поліції (незабезпечення належної організації контрольно-пропускних заходів), невиявлення, неприпинення та неусунення недоліків в організації служби в цій частині, допущені іншими поліцейськими (відсутність документальної фіксації входу сторонніх до поліцейської служби громадян на територію Харківського РУП №2).

Стосовно доводів заявника про непропорційність і дискримінацію в обранні до двох поліцейських, які вчинили однакові діяння у сфері забезпечення пропускного режиму до приміщення підрозділу поліції (а саме: 21.07.2023р. начальником Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області та 31.07.2023р. заступником начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області - начальником кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області) у вигляді відсутності письмових записів про вхід до приміщення підрозділу поліції у журналі обліку відвідувачів та запрошених про громадян, котрі фізично знаходились на території підрозділу поліції та вільно пересувались приміщенням підрозділу поліції без супроводження конкретним поліцейським різних видів дисциплінарного стягнення (попередження про неповну службові відповідність до начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області та звільненні із служби в поліції до заявника) суд зазначає, що станом на момент вчинення дисциплінарного проступку поліцейського за цим епізодом заявник мав непогашене дисциплінарне стягнення (сувора догана), застосоване п.4 наказу ГУ НП у Харківській області від 11.08.2023р. №685 за порушення вимог п.7 ч.1 ст.3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.п.5 п.15 функціональних обов`язків (за фактом втрати табельної вогнепальної зброї підпорядкованим заявнику по службі поліцейським - оперативним уповноваженим СРЗПВ ВКП Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області майором поліції ОСОБА_10 ) (т.1 а.с.53-55).

Суд вважає, що зміст, умови, обставини та наслідки вчинення заявником цього діяння (слід розуміти проступку, за яке п.4 наказу ГУ НП у Харківській області від 11.08.2023р. №685 до заявника було застосовано сувору догану) з урахуванням правових висновків постанови Верховного Суду від 13.07.2023р. у справі №420/15045/21 про межі юридичної відповідальності начальника за діяння підлеглих по службі осіб, а також вчинення заявником у стислій наближеності один до одного у часі двох істотних проступків (1 - втрата підлеглим по службі поліцейським табельної зброї із набоями та 2 - вільне і безперешкодне переміщення сторонніх до поліцейської служби осіб приміщенням підрозділу поліції 31.07.2023р.) під час дії правового режиму воєнного стану і абсолютне нехтування заявником за епізодом дотримання правил пропускного режиму до адміністративної будівлі підрозділу поліції, дислокованого у місті Харкові (як регіональному центрі адміністративно-територіальної одиниці України, по території якій проходить лінія бойового зіткнення між Збройними Силами України та збройними формуваннями Російської Федерації як повномасштабного військового агресора з 24.02.2022р.) фактом безконтрольного перебування у приміщенні підрозділу поліції на зустрічі із поліцейським, який тимчасово виконує обов`язки начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області сторонніх осіб, котрі вільно та безперешкодно переміщувались приміщенням підрозділу поліції без супроводження конкретного поліцейського Харківського РУП №2 та без документальної фіксації події відвідування приміщення Харківського РУП №2 у журналі обліку відвідувачів та запрошених і неусунення за власної ініціативою явних та очевидних недоліків у функціонуванні підрозділу поліції, котрі обєктивно не могли залишитись непоміченими заявником (документальна фіксація факту перебування сторонніх до поліцейської служби громадян у журналі обліку відвідувачів та запрошених і забезпечення пересування згаданих осіб приміщенням підрозділу поліції у супроводі конкретного поліцейського) цілком правомірно були кваліфіковані і Дисциплінарною комісією, і начальником ГУ НП в Харківській області як порушення службової дисципліни, що не може заслуговувати на більш мяке (менш суворе) покарання, окрім звільнення із служби в поліції.

Стосовно обставин процедури здобуття Дисциплінарною комісією обєктивних даних у межах службового розслідування та стосовно права особи, відносно якої або за фактами вчинків якої було порушено службове розслідування на особисту та безпосередню участь у процедурі службового розслідування суд зазначає, що за визначенням ч.1 ст.14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Згідно з ч.1 ст.16 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником.

Відповідно до ч.2 ст.16 Дисциплінарного статуту у разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на один місяць. При цьому загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів.

З наведених норм закону чітко та безумовно витікає, що службове розслідування має присікальний строк проведення і не може тривати у часі нескінченно.

Оскільки положення наведених норм права були офіційно оприлюднені та не містять приводів для множинного тлумачення, то слід дійти висновку про те, що кожен поліцейський не може мати розумних очікувань або легітимних сподівань на те, що стан тимчасової непрацездатності (тобто хвороба) або будь-які інші фактори (у тому числі і догляд за дитиною) здатні продовжити чітко визначений законом максимальний строк проведення службового розслідування.

З огляду на зміст ст.2, ст.6, ст.8, ч.4 ст.11, ст.64 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" кожен поліцейський не може не усвідомлювати, що повинен забезпечити дотримання ч.2 ст.19 Конституції України як під час виконання повноважень за посадою, так і під час участі у проведенні у проведенні службового розслідування, порушеного відносно нього або за фактами вчинків, до яких він є дотичним.

При цьому, у силу спеціального застереження ч.4 ст.11 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", де указано, що рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції, кожен поліцейський у межах службового розслідування повинен максимально демонструвати доброчесність власної особистості, щирість намірів та непохитність прагнення до встановлення обєктивної істини з метою максимально повного подолання ризиків виникнення та існування у населення недовіри до поліції, сприяння унеможливленню виникнення у населення розумних сумнів у застосуванні критеріїв «корпоративної єдності» задля уникнення відповідальності за винні діяння.

Тому такі фактори як: стан тимчасової непрацездатності, хвороба, догляд за дитиною або іншим членом сімї, тощо дійсно здатні створити певні перешкоди для особистої участі поліцейського у службовому розслідуванні (порушеному відносно нього або за фактами його причетності до певних вчинків), але означений поліцейський повинен організувати власну життєдіяльність у такий спосіб, який би не створював штучних перешкод у проведенні службового розслідування, а навпаки - дозволяв би поліцейському надати особисті пояснення та докази у разі дійсного існування такого бажання.

У ході розгляду справи судом достеменно встановлено, що ті хвороби, на які посилається заявник, не позбавляли поліцейського свободи пересування та не були повязані із виникненням фізичної неможливості пересування і надання особистих пояснень (у разі справжності та щирості таких намірів) Дисциплінарній комісії.

З пояснень самого заявника судом встановлена як відсутність фактів екстреної (невідкладної) госпіталізації заявника каретою швидкої допомоги, так і відсутність фактів проведення відносно заявника медичних операцій, котрі б хоча б тимчасово призводили до знерухомлення організму людини.

Наведений заявником аргумент з приводу догляду за дитиною як причина неможливості участі у службовому розслідуванні судом у даному конкретному випадку сприймається у якості непереконливого, позаяк, хоча згідно з положеннями ст.ст.3, 8, 19, 52 Конституції України, Конвенції Організації обєднаних націй про права дитини (ратифікована постановою Верховної ради України від 27.02.1991р. №789-ХІІ), Європейської конвенції про здійснення прав дітей (ратифікована Законом України від 03.08.2006р. №69-V), Сімейного кодексу України, Закону України від 26.04.2001р. №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» заявник і повинен безумовно забезпечити належне ставлення до інтересів власної дитини, однак з огляду на приписи ст.2, ст.6, ст.8, ч.4 ст.11, ст.64 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" суд не знаходить у матеріалах справи обєктивних даних для віддання пріоритету правилу «найкращих інтересів дитини» над публічним інтересом суспільства у підтриманні довіри до поліції.

Заявником у ході розгляду справи не надано жодних доказів про те, що медичний стан малюка, медичний стан матері малюка дружини заявника або інші реально існуючи обєктивні фактори вимагали особистої участі заявника у догляді за дитиною саме у той проміжок часу, який припав на період проведення службового розслідування.

При цьому, оглянуті судом у ході розгляду справи відеоматеріали засвідчували подію відсутності заявника у житлі за місцем реєстрації, де б мала знаходитись новонароджена дитина заявника.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить переконання про те, що під час проведення службового розслідування заявник не продемонстрував зразкової та бездоганної поведінки поліцейського, щирості намірів та непохитності прагнення спростувати ознаки причетності до інкримінованого дисциплінарного проступку.

Разом із тим, ця обставина не звільняла Дисциплінарну комісію від належного виконання у спірних правовідносинах усіх обовязків за ч.2 ст.2 КАС України та від встановлення обєктивної істини і юридично значимих факторів незалежно від поведінки поліцейського; не входить до складу дисциплінарного проступку поліцейського; обєктивно не здатна призвести до погіршення правового становища заявника.

Окремо суд зважає, що згідно з ч.3 ст.26 Дисциплінарного статуту у період дії правового режиму воєнного стану службове розслідування має бути завершене протягом 15 календарних днів з дня його призначення уповноваженим керівником. У разі потреби цей строк може бути продовжений керівником, який призначив службове розслідування, але не більш як на 15 календарних днів.

До строку проведення службового розслідування не зараховується документально підтверджений час перебування поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, у відрядженні чи на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, розташованих на підконтрольних органам державної влади територіях.

Наведена норма закону є спеціальною нормою права у спірних правовідносинах.

У спірних правовідносинах у межах службового розслідування у дисциплінарному провадженні заявник використовував професійну правничу допомогу адвоката, доказів існування непереборної та нездоланної неможливості прийняття особистої участі у службовому розслідуванні до суду не подав, обєктивних даних про орієнтовний час завершення лікування не надав.

Відтак, у даному конкретному випадку суд не знаходить підстав для висновку про свавільне та протиправне втручання Дисциплінарної комісії у право заявника на повагу до приватного життя за ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року унаслідок незадоволення звернень заявника про продовження строку службового розслідування та про надання можливості особистої участі поліцейського у службовому розслідуванні, адже Дисциплінарна комісія не мала іншого правомірного варіанту реалізації управлінської функції контролю за дотриманням поліцейськими службової дисципліни, окрім як у спосіб продовження проведення розпочатого службового розслідування.

Стосовно співвідношення меж компетенції та повноважень уповноваженого керівника поліції із межами компетенції та повноважень Дисциплінарної комісії суд зазначає, що згідно з п.13 розділу І Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України (затверджено наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Положення №893) визначено, що дисциплінарна комісія створюється на строк проведення службового розслідування.

Згідно з п.п.2 п.1 розділу ІІІ, п.п.4 п.1 розділу ІІІ, п.п.5 п.1 розділу ІІІ, п.п.6 п.1 розділу ІІІ Положення №893 дисциплінарна комісія під час проведення щодо поліцейського службового розслідування має право: викликати поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, а також запрошувати інших працівників органів (підрозділів) поліції, інших осіб (за їх згодою), які обізнані або мають стосунок до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, й одержувати від них усні або письмові пояснення, здійснювати фіксацію технічними засобами за згодою особи, з якою проводиться бесіда, її усних пояснень, а також одержувати документи, які стосуються службового розслідування; одержувати в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів службового розслідування; вивчати документи, що мають стосунок до службового розслідування, у разі потреби знімати з них копії і долучати до матеріалів службового розслідування; користуватися в установленому порядку базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України та інших органів державної влади.

Згідно з п.п.2 п.3 розділу ІІІ Положення №893 член дисциплінарної комісії для з`ясування питань, пов`язаних зі службовим розслідуванням, із дотриманням чинного законодавства України відвідує органи, підрозділи, установи поліції або за погодженням з адміністрацією інші органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, отримує від їх працівників письмові або усні пояснення, документи та матеріали, що стосуються предмета службового розслідування.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (затверджений наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1355/32807; далі за текстом - Порядок №893).

Згідно з п.2 розділу І Порядку №893 територіальні органи поліції - головні управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві, а також міжрегіональні територіальні органи Національної поліції України.

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №893 передбачено, що підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Як то указано, у п.1 розділу IV Порядку №893 уповноважений керівник або особа, яка виконує його обов`язки, під час службового розслідування: контролює роботу дисциплінарної комісії, надає голові та членам дисциплінарної комісії доручення стосовно проведення службового розслідування; розглядає клопотання про відвід голови та членів дисциплінарної комісії, скарги на їх дії або бездіяльність, за наявності підстав змінює склад дисциплінарної комісії; у разі відсутності повноважень на залучення до проведення службового розслідування представників інших органів (підрозділів, закладів, установ) поліції звертається до старших прямих керівників з клопотанням про включення до складу дисциплінарної комісії працівників цих органів (підрозділів, закладів, установ) поліції; приймає рішення про розгляд справи дисциплінарною комісією на відкритому засіданні; підписує запити до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності з метою збирання матеріалів, необхідних для проведення службового розслідування; розглядає висновок за результатами службового розслідування (далі - висновок службового розслідування) та матеріали службового розслідування; у разі незгоди із висновком службового розслідування в межах установленого строку надає доручення голові та членам комісії щодо додаткової перевірки обставин, які раніше не були відомі або не були враховані під час проведення службового розслідування, а також щодо доопрацювання висновку службового розслідування; у разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії продовжує наказом строк проведення службового розслідування, але не більш як на один місяць; затверджує висновок службового розслідування та з урахуванням зібраних за результатами його проведення матеріалів приймає рішення, що може відрізнятися від запропонованого дисциплінарною комісією; при встановленні під час службового розслідування діяння, що містить ознаки кримінального або адміністративного правопорушення, уживає заходів у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення.

За правилами п.4 розділу V Порядку №893 службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Відповідно до п.5 розділу VI Порядку №893 у резолютивній частині висновку службового розслідування дисциплінарною комісією зазначаються: висновок щодо наявності або відсутності в діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону, іншого нормативно-правового чи організаційно-розпорядчого акта, наказу керівника, який було порушено. У разі неможливості встановлення за результатами службового розслідування факту наявності/відсутності в діях (бездіяльності) поліцейського складу дисциплінарного проступку внаслідок неможливості отримання доступу до необхідних документів такі обставини розцінюються на користь поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського в разі наявності в його діянні ознак дисциплінарного проступку; відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

Згідно з п.9 розділу VI Порядку №893 висновок службового розслідування затверджує керівник, який його призначив, або особа, яка виконує обов`язки керівника. Враховуючи думку членів дисциплінарної комісії та на підставі поданих матеріалів службового розслідування уповноважений керівник може прийняти рішення про накладення на поліцейського іншого виду дисциплінарного стягнення, що відрізняється від запропонованого дисциплінарною комісією.

Пунктом 1 розділу VIІ Порядку №893 визначено, що у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.

Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.

Звідси слідує, що: дисциплінарна комісія є тимчасовим спеціальним субєктом права у структурі органів Національної поліції України; має право на усне чи письмове витребовування інформації та документів, пов`язаних із предметом службового розслідування від поліцейських цього ж самого терогану поліції, а відносно інших учасників суспільних відносин за підписаним керівником тероргану поліції запитом; не має ані обовязку, ані фізичної здатності здійснювати реєстрацію власно складених та адресованих іншим структурним підрозділам теорганів поліції запитів за обліками документообігу; наділена виключною компетенцією на визначення наявності або відсутності події та складу проступку поліцейського; уповноважений керівник поліції має право надати дисциплінарній комісії вказівку на проведення додаткової перевірки певних обставин та визначити відмінний від запропонованого дисциплінарною комісією вид покарання, але не має впливу на формування судження дисциплінарної комісії як окремого, самостійного та незалежного субєкта владних повноважень з приводу визначення наявності або відсутності події та складу проступку поліцейського.

Тому посилання заявника на неналежність і недопустимість усіх здобутих Дисциплінарною комісією у межах службового розслідування доказів слід визнати юридично неспроможними.

Продовжуючи розгляд справи, суд повторює, що згідно з п.2 ч.5 ст.44, п.4 ч.5 ст.44, п.5 ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом.

У ході розгляду справи суд доходить до переконання про те, що заявник унаслідок обрання найсприятливішої лінії захисту не піддав сумніву, не заперечив та не спростував відображених у тексті Висновку випадків зустрічей зі сторонніми відносно поліцейської служби особами і знаходження цих осіб у приміщенні Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області саме у той час, коли виконання повноважень тимчасового керівника цього тероргану поліції було покладено на заявника.

Відображених у тексті Висновку випадків комунікації у період 21.07.2023р.-05.08.2023р. зі сторонніми відносно поліцейської служби особами відносно руху грошових коштів, вилучених у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р., заявник також сумніву не піддав, не заперечив та не спростував.

На противагу доводам заявника про неможливість притягнення у даному конкретному випадку поліцейського до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із служби в поліції до настання законної сили набрання обвинувальним вироком суду за вчинення кримінального правопорушення суд зазначає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.10.2021р. у справі №200/11250/19-а: 1) Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №804/4096/17 зазначав, що притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення (пункт 10 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ), є окремими підставами для звільнення зі служби в поліції та припинення служби в поліції, не пов`язаними із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності (пункт 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ); 2) Правова оцінка судами правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна полягати насамперед в тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно у діях особи є ознаки дисциплінарного проступку та установлені законом підстави для застосування до неї дисциплінарного стягнення; 3) Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру; 4) Тож вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів поліції до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи. 71. Такий підхід до вирішення питання про правомірність притягнення осіб до дисциплінарної відповідальності застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, а також Верховним Судом, зокрема у постановах від 07 лютого 2020 року у справі № 260/1118/18, від 28 лютого 2020 року у справі № 825/1398/17, від 06 березня 2020 року у справі № 804/1758/18 та від 20 жовтня 2020 року у справі № 340/1502/19 та інш.; 5) Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 14.07.2022р. у справі №520/1795/19: 1) Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України "Про Національну поліцію" рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції.; 2) Відповідно ч.1 ст.64 Закону України "Про Національну поліцію" особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".; 3) Метою Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, є урегулювання поведінки поліцейських з дотриманням етичних норм, формування в поліцейських почуття відповідальності перед суспільством і законом за свої дії та бездіяльність, а також сприяння посиленню авторитету та довіри громадян до поліції.; 4) Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.; 5) Відповідно до пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, поліцейський за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики.; 6) Згідно з абз.5 п.1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов`язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України.; 7) зі змісту присяги працівника поліції слідує, що його поведінка має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов`язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, стверджувати та відстоювати честь і гідність свого звання, несучи відповідальність перед державою і суспільством та вживати заходів задля підвищення авторитету і позитивного іміджу органів поліції.; 8) поліцейський повинен уникати вчинення таких дій, які підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.; 9) дисциплінарна відповідальність відрізняється тим, що підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов`язань, які можуть бути передбачені службовими обов`язками суб`єкта проступку.; 10) Вчинення навіть одного проступку, який ганьбить звання офіцера поліції, нівелює всі попередні заслуги поліцейського, оскільки дискредитує не лише особу поліцейського, а й поліцію в цілому, як орган, що служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (подібний за змістом висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №810/2073/16).

Також у силу правової позиції постанови Верховного Суду від 14.07.2022р. у справі №520/1795/19: 1) Аналіз співвідношення кримінальної та дисциплінарної відповідальності особи свідчить про те, що перша застосовується за діяння, котре є суспільно небезпечним, охоплюється положеннями Кримінального кодексу України, та за яке передбачено найбільш суворий захід державного примусу. На відміну від кримінальної відповідальності, дисциплінарна відрізняється тим, що підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов`язань, які можуть бути передбачені службовими обов`язками суб`єкта проступку; 2) Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви №9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви №11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97).

Звідси слідує, що здобуті суб`єктом владних повноважень на момент складання Висновку достатні обєктивні дані про вчинення заявником діянь чи скоєння заявником вчинків, котрі хоча б і побіжно (суміжно), але неспростовно мають ознаки прагнення до отримання (чи створення умов для отримання) неправомірної винагороди, ознаки шахрайства, ознаки привласнення майна, ознаки спрямування наміру на заволодіння майном (що обов`язково включає: зміст заходів комунікації зустрічей і розмов, зміст та значення конклюдентних дій, фізично наявні у особи в конкретний момент часу предмети готівкові кошти тощо) цілком правомірно та обґрунтовано можуть бути кваліфіковані як порушення Присяги, підриву авторитету поліції, приниження іміджу поліції, зниження рівня довіри населення до поліції безвідносно до результатів відповідного кримінального провадження і до настання події набрання законної сили відповідним обвинувальним вироком суду.

Доводи заявника про протилежне є юридично неспроможними.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 03.02.2021р. у справі №822/1175/17 з приводу наслідків недотримання особою Правил етичної поведінки поліцейських в аспекті припинення подальшої публічної служби поліцейський повинен дотримуватись покладених на нього вимог, в тому числі етичного та морального змісту, як в робочий час, так і в час відпочинку, що передбачено вимогами Дисциплінарного статуту та Закону України «Про Національну поліцію», та уникати вчинення дій, які б могли викликати негативну суспільну думку населення відносно органів поліції та спричинити суспільний резонанс.

Зі змісту Присяги поліцейського, текст якої наведено у ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», вбачається, що особа, яка вступає на службу в поліцію, усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягає вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 14.04.2021р. у справі №320/3085/20: 1) адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової чи адміністративно-правової кваліфікації діяння чи інших аспектів відповідного провадження; 2) Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування доказами; 3) Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому: - чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; - чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення; - чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; - чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням; 4) звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби не пов`язано із кримінально-правовою, цивільно-правовою чи адміністративно-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які водночас стали підставою для ініціювання службового розслідування; 5) Вирішення питання про правомірність притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати саме наявність складу дисциплінарного проступку в його діяннях; 6) Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру; 7) працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством. Має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції. В особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках з людьми не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту; 8) поліцейський повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісними із подальшим проходженням служби; 9) Порушення моральних та етичних приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції, і відповідальність за це несе держава, а це безумовно негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства; 10) Відсутність обвинувального вироку не свідчить про відсутність ознак дисциплінарного проступку (невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни).

З огляду на викладені правові позиції окружний адміністративний суд доходить до переконання про те, що і обставини фізичної наявності зустрічей чи інших форм контактів поліцейського з громадянами проти інтересів поліцейської служби, і навіть сам лише зміст комунікації (розмов чи конклюдентних дій), котрі явно та очевидно не сприяють досягненню покладених на органи Національної поліції України завдань, вже здатні утворити закінчений склад дисциплінарного проступку поліцейського у вигляді порушення Присяги працівника поліції.

Поряд із цим, у силу правового висновку Верховного Суду від 30.07.2020р. у справі №802/1767/17-а повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена. З часу оголошення цієї підозри особа набуває статусу підозрюваного, однак її вину у вчиненні злочину ще потрібно довести, принаймні на цій стадії кримінального провадження твердити про її винуватість як доконаний факт не можна.

Відтак, суд вважає, що обєктивні дані про подію та склад дисциплінарного проступку поліцейського має бути у достатньому поза розумним сумнівом обсязі викладений Дисциплінарною комісією у тексті Висновку службового розслідування (в аспекті: події, діяння, змісту, характеру та спрямованості діяння/вчинку, часу вчинення, співвідношення із колом обовязків за посадою, відсутності ознак виконання завдань в умовах прийнятного професійного ризику, наявності фізичної змоги до виконання певної фізичної дії, існування обєктивно непереборних/нездоланних перешкод тощо) із посиланням на ті докази, котрі фізично знаходились у розпорядженні Дисциплінарної комісії на момент складання Висновку службового розслідування.

На противагу викладеним у позові доводам заявника суд глибоко переконаний, що поліцейський, причетність котрого до вчинення дій, суміжних або навіть зовнішньо схожих (подібних) до предмету кримінального правопорушення за ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України (зокрема, у формі зустрічей, які самі по собі не є обєктивною стороною кримінального правопорушення за ч.4 ст.190 КАС України) доведена у прийнятному поза розумним сумнівом обсязі навіть у межах дисциплінарного провадження, також не має права на подальше проходження служби в поліції, позаяк протилежне об`єктивно здатне підірвати і авторитет поліції, і довіру суспільства до функціонування органів системи Національної поліції України.

Стосовно даного конкретного випадку суд вважає, що текст складеного Дисциплінарною комісією Висновку містить достатній обсяг переконливих доводів та здобутих у встановленому законом порядку обєктивних даних порушення заявником законодавства за епізодом проведення 31.07.2023р. зустрічі із сторонніми відносно поліцейської служби громадянами у службовому кабінеті начальника відділу кримінальної поліції Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області, куди ці громадяни у період дії правового режиму воєнного стану прибули без супроводження конкретного поліцейського та без документальної фіксації події входу до приміщення підрозділу поліції у журналі обліку відвідувачів та запрошених і не припинення та не усунення наслідків цих протиправних діянь, котрі заявник не міг не усвідомлювати у силу досвіду поліцейської служби, змісту власних функціональних обовязків та факту виконання обовязків за посадою начальника Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області.

Стосовно тексту складеного Дисциплінарною комісією Висновку в частині особистої обізнаності заявника із обставинами руху готівкових коштів, вилучених у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р. суд зазначає наступне.

У тексті згаданої вище підозри викладені конкретні обставини комунікації заявника із іншими учасниками суспільних відносин у контексті вчинення кримінального правопорушення за ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України.

Ці обставини беззаперечно мають негативний характер, здатні підірвати авторитет Національної поліції в очах населення і громадянського суспільства, що є неприпустимим взагалі, а особливо під час повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України.

У спірних правовідносинах окреслена у Висновку поведінка заявника однозначно не відповідає стандартам зразкового виконання обов`язків поліцейського, розумна виправданість і вимушеність саме такої поведінки не була доведена заявником у ході розгляду справи.

Згідно з ч.3 ст.11 Закону України від 02.07.2015р. №580-VIII "Про Національну поліцію" рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах заявник не виявив щонайменшого справжнього прагнення до надання пояснень з приводу обставин відносно руху готівкових коштів, вилучених у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р., хоча мав фізичну можливість надати Дисциплінарній комісії як обєктивні дані відносно місця свого фізичного знаходження під час перелічених у підозрі зустрічей, так і об`єктивні дані, котрі б були здатні спричинити виникнення сумніву у достовірності та правдивості причетності до комунікації з приводу руху коштів готівкових коштів, вилучених у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р.

Окрім того, у повідомленні про підозру від 06.08.2023 у вчиненні заявником кримінального правопорушення за ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України підтверджується причетність ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (тобто тих осіб, подія зустрічі заявника з якими мала місце у власному службовому кабінеті начальника кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області) до руху грошових коштів, що були вилучені у ОСОБА_8 .

Суд вважає, що з огляду на положення ст.63 Конституції України заявник мав усі підстави для обрання саме такої тактики та стратегії захисту у спірних правовідносинах.

Проте, оскільки окремі елементи обєктивної сторони складу кримінального правопорушення за ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України (зокрема, подія, час та місце проведення зустрічей із сторонніми відносно поліцейської служби особами поза межами інтересів поліцейської служби тощо наявні у спірних правовідносинах і не спростовані поданими до справи доказами) не виключають реальності події дисциплінарного проступку поліцейського безвідносно до результатів майбутнього розгляду кримінального провадження, а строк проведення досудового розслідування у кримінальному провадження та судового розгляду кримінального провадження явно та очевидно виключають правомірність застосування субєктом владних повноважень дисциплінарного покарання у межах строку згідно з ч.1 ст.21 Дисциплінарного статуту, то суд схиляється до визнання правомірним управлінських волевиявлень Дисциплінарної комісії та начальника ГУ НП в Харківській області за цим епізодом Висновку.

Тому доводи заявника про упереджене ставлення з боку субєкта владних повноважень суд у даному конкретному випадку визнає такими, що не підтверджені жодними наявними у справі доказами та є суто власним субєктивним тлумаченням справжніх обставин об`єктивної реальності, позаяк у спірних правовідносинах за стандартом доказування, сформульованим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 (де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування) заявник ані у ході службового розслідування, ані у ході судового розгляду справи не довів хоча б на мінімальному рівні відсутності фактів та подій, викладених у підозрі від 06.08.2023р.

За таких обставин, субєкт владних повноважень був позбавлений легітимної можливості подальшого використання приписів п.10 ч.1 ст.77 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" (звільнення із служби в поліції у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення).

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що за правилами ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

У силу ч.3 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Таким чином, усі юридичні фактори, котрі мають юридичне значення для вирішення питання про дисциплінарне покарання поліцейського повинні бути викладені дисциплінарною комісією у висновку службового розслідування.

Окрім того, відповідно до ч.8 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Звідси слідує, що у процедурі дисциплінарного провадження відносно поліцейських законодавець наділив свободою адміністративного розсуду одразу двох учасників, а саме: Дисциплінарну комісію тероргану Національної поліції України та керівника тероргану Національної поліції України, дискреція кожного з яких є вільною, самостійною і незалежною один від одного.

При цьому, межі дискреції цих суб`єктів дисциплінарного провадження не перетинаються, а вчинені Дисциплінарною комісією тероргану Національної поліції України адміністративні волевиявлення не мають безумовно імперативного характеру для керівника тероргану Національної поліції України за виключенням суджень про наявність або відсутність події та складу дисциплінарного проступку поліцейського.

Суд вважає, що право на застосування одного із перелічених у ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту видів дисциплінарних стягнень є виключною прерогативою компетентної посадової особи Національної поліції України (тобто дискреційними повноваженнями субєкта владних повноважень), котра підпадає під судову перевірку за ч.2 ст.2 КАС України виключно в межах відсутності або наявності ознак свавілля, ознак явної та очевидної дискримінації, ознак явної та очевидної упередженості, нерозсудливості, недобросовісності, непропорційності.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту наведеної норми процесуального права викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт забезпечив дотримання у спірних правовідносинах ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, оскільки обставини спірних правовідносин з`ясував із достатньою повнотою, належну норму права визначив вірно, помилок у тлумаченні змісту цієї норми права не припустився (окрім епізоду кваліфікації дисциплінарного проступку поліцейського за ст.22 Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції"), правомірно та обґрунтовано зважив на згадані у повідомленні про підозру (слід розуміти повідомлення про підозру від 06.08.2023р. у межах матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020001472 від 26.07.2023р за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України) випадки зустрічей заявника із сторонніми до поліцейської служби громадянами як вчинки заявника, які не були обумовлені інтересами поліцейської служби та реальність яких не була спростована матеріалами службового розслідування, а також правомірно розцінив подію та умови зустрічі заявника 31.07.2023р. у службовому кабінеті начальника кримінальної поліції Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області із сторонніми відносно поліцейської служби громадянами як дисциплінарний проступок керівника підрозділу поліції у сфері забезпечення контрольно-пропускних заходів, кожен з яких окремо заслуговує на застосування такого виду дисциплінарного покарання як звільнення із служби в поліції.

Доводи заявника про результати попередньої служби та отримання нагород згідно з ч.4 ст.19 Дисциплінарного статуту у даному конкретному випадку обєктивно не здатні призвести до висновку про протиправність управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень з приводу необрання менш суворого дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України обставинами, що обтяжують відповідальність поліцейського, є: 1) вчинення дисциплінарного проступку у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння; 2) вчинення дисциплінарного проступку повторно до зняття в установленому порядку попереднього стягнення; 3) вчинення дисциплінарного проступку умисно на ґрунті особистої неприязні до іншого поліцейського, службовця, у тому числі керівника, чи помсти за дії чи рішення стосовно нього; 4) настання тяжких наслідків, у тому числі збитків, завданих вчиненням дисциплінарного проступку; 5) вчинення дисциплінарного проступку на ґрунті ідеологічної, релігійної, расової, етнічної, гендерної чи іншої нетерпимості.

Оскільки на момент винесення оскаржуваних наказів від 19.08.2023 №707 в частині, що стосується заявника, та від 25.08.2023 №381 о/с в частині, що стосується звільнення заявника зі служби в поліції, був дійсний наказ ГУ НП у Харківській області від 11.08.2023р. №685 щодо порушення заявником вимог п.7 ч.1 ст.3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.п.5 п.15 функціональних обов`язків заступника начальника Харківського районного управління поліції №2 ГУ НП в Харківській області начальника відділу кримінальної поліції Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області, то відповідачем правомірно було застосовано дисциплінарне покарання у спосіб видання наказу про звільнення заявника з поліції.

Підсумовуючи викладені вище мотиви і міркування за наслідками розгляду справи суд схиляється до переконання про те, що у відображених у Висновку діяннях заявника наявні подія та склад дисциплінарних правопорушень поліцейського (п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», п.1 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.3 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Правил організації охорони і пропускного режиму в адмінбудинку Харківського РУП №2 ГУ НП в Харківській області), а реально вчинені суб`єктом владних повноважень управлінські волевиявлення з приводу застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції та з приводу реалізації цього дисциплінарного покарання у спосіб видання наказу про звільнення з поліції не призвели до безпідставного погіршення правового становища заявника як поліцейського.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові межахізми зясування обєктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Правові позиції згаданих заявником у тексті позову судових рішень не можуть бути поширені на спірні правовідносини через відсутність об`єктивних даних про релевантність обставинам даного конкретного спору.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення у повному обсязі виготовлено (складено) - 16.02.2024 р.; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко