РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 лютого 2024 року м. Рівне№460/304/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі по тексту відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати з 08.07.2023 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату з 08.07.2023 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що він зареєстрований і проживає в населеному пункті, яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23 липня 1991 року, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області. Вважає, що на даний час відповідач повинен проводити виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на радіоактивно забрудненій території, передбаченої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильської катастрофи», а тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивач не має статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а відтак - на нього не поширюються положення Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки такий статус не підтверджений відповідним посвідченням. Тому, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними і просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 15.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проживає у населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо не нарахування на невиплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у порядку статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своєї бездіяльності, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає таке.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 (далі Закон №796-ХІІ), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ (редакція, чинна до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».

28 грудня 2014 року прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014 (далі Закон №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесені зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII від 04.02.2016, який згідно з Розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і яким внесена до Закону №796-ХІІ стаття 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

У Рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 установлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Таким чином, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015 (тобто в редакції від 09.07.2007). Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.

Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, урегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.

Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, урегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

За правилами статті 11 Закону №796-ХІІ, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:

1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов`язкового) і гарантованого добровільного відселення;

2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;

4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;

5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов`язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;

6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв`язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п`ятої статті 17 цього Закону.

Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону.

За приписами статті 19 Закону №796-ХІІ, компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій.

Відповідно до частини першої статті 65 Закону №796-ХІІ, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Вказані вище норми свідчать про те, що пільги, установлені Законом №796-ХІІ, стосуються виключно осіб, щодо яких установлено відповідну категорію постраждалих, та підтверджується відповідним посвідченням.

Відповідно до п.2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон), іншими актами законодавства.

Крім того, п.3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 №936, визначено, що виплата компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг у разі, коли вперше встановлено відповідний статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, проводиться з дня подання громадянином заяви, але не раніше ніж з дня видачі йому посвідчення встановленого зразка.

Тобто, саме посвідчення є документом, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та підставою для отримання, зокрема, підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, визначеного статтею 39 Закону №796-ХІІ.

Разом з тим, суду не надано документу (посвідчення), що підтверджує статус позивача як особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та має право для отримання, зокрема, доплати до пенсії, встановленої статті 39 Закону №796-ХІІ.

Щодо правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 від 18.03.2020, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 (постанова від 18.03.2020) зазначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:

а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

б) позивач є непрацюючим пенсіонером;

в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;

г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.

Провадження у зразковій справі №240/4937/18 відкрите ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2018 року.

Відкриваючи провадження у зразковій справі №240/4937/18, Верховний Суд зазначив:

«Розглянувши матеріали типових справ у поєднанні зі справою, за якою надійшло подання про її розгляд як зразкової, Верховний Суд дійшов висновку, що ці справи відповідають ознакам типових, визначених пунктом 21 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), оскільки:

позивачами у них є пенсіонери, які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

відповідачем у них є один і той самий суб`єкт владних повноважень (територіальний орган Пенсійного фонду України), на пенсійному обліку якого перебувають позивачі;

спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку з невиплатою територіальним органом Пенсійного фонду України підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого частиною другою ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);

позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам)».

Тобто однією з ознак типових справ є «позивачами у них є пенсіонери, які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи», що повністю відповідає меті Закону №796-ХІІ («Стаття 1. Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру».), кореспондується з нормами статті 19 Закону №796-ХІІ «Компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій», та нормами статті 65 Закону №796-ХІІ «Учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):

- підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII; - частину третю статті 22, частину другу статті 24, частину сьому статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами; - статтю 53 (крім її назви), статтю 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII;

2. Підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII; частина третя статті 22, частина друга статті 24, частина сьома статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами; стаття 53 (крім її назви), стаття 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

3. Установлено порядок виконання цього Рішення: 3.1. Стаття 53 (крім її назви) Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII втратила чинність та не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; Застосуванню підлягає стаття 53 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, а саме: «Стаття 53. Виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та щомісячної компенсації сім`ям за втрату годувальника. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, та щомісячна компенсація сім`ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачуються повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу»; 3.2. Стаття 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII втратила чинність та не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; Застосуванню підлягає стаття 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, а саме: «Стаття 60. Інші пільги та компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть надаватись й інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України».

Вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з такого:

«Виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону України Конституційний Суд України зазначає, що обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

«Конституційний Суд України підкреслює, що необхідність збереження генофонду Українського народу викликана, перш за все, незадовільною екологічною ситуацією, спричиненою, зокрема, Чорнобильською катастрофою, наслідком якої стало погіршення стану здоров`я населення, демографічний занепад, зростання смертності потерпілого від Чорнобильської катастрофи населення, захворюваності дітей, підвищення рівня інвалідизації населення. Вкрай серйозними наслідками, породженими цією катастрофою, є також проблеми соціально-психологічного характеру у постраждалих від Чорнобильської катастрофи громадян»;

«Зважаючи на сутність статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що закріплення передбаченого у ній обов`язку держави у розділі I «Загальні засади» Конституції України вказує на засадничий характер цього обов`язку та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв`язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків»;

«Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку»;

«Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави" (пункт 4 мотивувальної частини)»;

«У Рішенні у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України, зокрема, встановив, що Закон № 796 визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; Конституційний Суд України неодноразово констатував, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини)»;

«Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України.

«У преамбулі Закону № 796 закріплено, що цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Крім того, у ній наголошено, що Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей; у багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови; Україну оголошено зоною екологічного лиха; створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів»;

«Відповідно до статті 9 Закону №796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

«Згідно зі статтею 13 Закону № 796 на державу покладаються зобов`язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи; держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за: 1) пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) втрату годувальника, якщо його смерть пов`язана з Чорнобильською катастрофою; 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім`ї у зв`язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до Закону № 796 та інших актів законодавства України»;

«Зі змісту статті 19 Закону № 796 вбачається, що соціальний захист громадян полягає у відшкодуванні шкоди, завданої їх життю, здоров`ю і майну внаслідок радіоактивного забруднення, та реалізується шляхом надання відповідних компенсацій та пільг усім громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених Законом № 796 категорій»;

«Законодавчо встановлений перелік пільг і компенсацій є різним для кожної визначеної у статті 14 Закону № 796 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

«Конституційний Суд України вважає, що передбачені оспорюваними положеннями зміни до Закону № 796, які стосуються обмеження чи скасування пільг, компенсацій і гарантій, призвели до звуження прав осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зниження рівня їх соціального забезпечення».

Суд звертає особливу увагу на те, що Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 стосувалося відновлення прав саме осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, статус яких підтверджується виключно посвідченням відповідної категорії, яке, у свою чергу, надає право на користування пільгами та компенсаціями, установленими Законом №796-ХІІ.

Наявність у позивача посвідчення особи, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи, відповідної категорії має визначальне значення, оскільки визначає право на користування пільгами та компенсаціями, визначеними Законом №796-ХІІ.

Проте посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи відповідної категорії позивач не надав, що свідчить про відсутність будь-яких правових підстав для можливості отримання пільг та компенсаціями, визначених Законом №796-ХІІ.

Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача із заявою до відповідача про доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ, а відтак, позовні вимоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, щодо відповідача задоволенню не підлягають, оскільки вони є передчасними.

При цьому, звернення представника позивача з адвокатським запитом щодо надання інформації не є за своєю суттю та не може вважатися зверненням про нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ.

За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

В свою чергу, публічно-правовий спір це спір, у якому, серед іншого, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Системний аналіз зазначених норм КАС України свідчить, що останній не передбачає захисту адміністративним судом прав та інтересів громадян на майбутнє, якщо на день розгляду справи вони ще не порушені і спору з цього приводу не виникло.

Отже, судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, позовні вимоги є безпідставними та такими, що не належать до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Повний текст рішення складений 15.02.2024.

Суддя Олег ГРЕСЬКО