760/14844/23

2/760/742/24

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Жовноватюк В.С., за участю секретаря Лопатюк А.В,

представників позивача Давиденко В.В. та Сичинської О.О. ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідачів адвоката Простибоженка О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про припинення функціонування прийомної сім`ї та зобов`язання останніх передати дітей на опікування та піклування Солом`янській районній в місті Києві державній адміністрації, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2023 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом до відповідачів, в якому з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просив припинити функціонування прийомної сім`ї, створеної на базі родини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , припинити перебування в такій прийомній сім`ї малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передати останніх на опікування до органу опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації для подальшого влаштування в сімейні форми виховання.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне.

23.02.2022 розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації дитячий будинок сімейного типу (далі - ДБСТ), створений згідно із розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 травня 2013 року на базі родини ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , було переведено в статус прийомної сім`ї (далі - ПС).

Так, у такій ПС виховувалися діти малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також вже станом на час розгляду даної справи повнолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач стверджує, що відповідачі категорично відмовляються укладати договір про влаштування цих дітей до ПС на виховання та спільне проживання (далі - Договір ПС), хоча його укладання є обов`язковим для існування ПС відповідно до вимог діючого законодавства.

Позивач переконаний, що своєю відмовою від укладання такого Договору ПС відповідачі фактично ухиляються від виконання своїх обов`язків по відношенню до чотирьох вищезазначених дітей. Оскільки, за твердженням позивача, саме в такому Договорі ПС такі обов`язки прийомних батьків детально і виписані, а без підпису неможна стверджувати, що відповідачі взяли на себе такі зобов`язання по захисту прав та інтересів дітей.

Позивач зазначає, що відповідачі, зокрема, протиправно вивезли дітей за кордон, самостійно евакуювавши прийомних дітей з міста Києва на початку збройної агресії російської федерації, не інформували позивача де саме перебувають діти, не ставили дітей на тимчасовий консульський облік за кордоном, всі запити позивача щодо долі дітей ігнорували протягом 2022-2023 років.

17.02.2023 представники позивача відвідали ПС та склали відповідний акт обстеження умов проживання дітей, влаштованих до ПС. В цей час в квартирі перебував лише відповідач ОСОБА_2 , який повідомив, що ОСОБА_3 з дітьми поїхала в село.

29.05.2023 двері квартири ніхто не відчинив, ОСОБА_2 повідомив, що він на роботі, а дружина із дітьми виїхали до Варшави (Польща).

30.05.2023 листом ОСОБА_2 повідомив позивача, що дружина із дітьми дійсно перебувають в гостях у родичів в Варшаві (Польща). Позивач акцентує увагу на порушенні відповідачами вимог діючого законодавства, оскільки під час перетину державного кордону відповідачами не було пред`явлено Договір про влаштування дітей до ПС (оскільки він не був укладений), а його пред`явлення є обов`язковим під час перетинання державного кордону України з прийомними дітьми.

Також, продовжуючи перераховувати порушення вимог діючого законодавства відповідачами, позивач зазначає і про те, що позивач довів до відома відповідачів про смерть біологічної матері ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , щоб вони отримали відповідне свідоцтво про її смерть, в подальшому звернулися для отримання дітьми статусу дітей-сиріт та для оформлення необхідних виплат від держави. Однак, відповідачі, за твердження позивача, свідомо діючи всупереч інтересам дітей, цього не зробили, а доведену до їх відома таку інформацію взагалі проігнорували.

Також відповідачі не надали інформацію позивачу про те, що ОСОБА_7 , який досяг 21-річного віку та продовжував навчання, в травні 2023 року припинив таке навчання.

Також позивач акцентує увагу суду на тому, що відповідачі з трьома прийомними дітьми без законних підстав проживають в службовій квартирі АДРЕСА_1 , яка була передана Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією для функціонування ДБСТ та була надана родині ОСОБА_2 виключно на час виконання обов`язків батьків-вихователів ДБСТ.

В той же час, відповідачі зазначену квартиру добровільно не звільняють, хоча ДБСТ припинив своє існування.

16.02.2023 на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини при Солом`янській районній в місті Києві державній адміністрації Лебедєв Л.В. повідомив, що іншого житла його родина не має. Проте, стверджує позивач, раніше він висловлював бажання звільнити цю квартиру, зазначаючи про те, що він має будиночок за містом, де планує проживати всією великою родиною.

Підсумовуючи викладене, позивач стверджує, що відмова від підписання Договору ПС, перетинання прийомними дітьми державного кордону України без надання такого Договору ПС, ненадання позивачу інформації про місцеперебування прийомних дітей, не отримання свідоцтва про смерть біологічної матері дітей, непредставлення позивачу довідки про закінчення старшим прийомним сином навчання, подальше проживання в службовій квартирі, яка надавалась виключно на період функціонування ДБСТ, свідчать про свідоме ухилення відповідачами від обов`язків, передбачених чинним законодавством, та про порушення прав та інтересів дітей.

З цих підстав просить позов задовольнити (а.с.3-12, 202-203).

30.08.2023 ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання, сторонам встановлені строки для подання відповідно відзиву, відповіді на відзив (а.с.46).

17.10.2023 відповідачі подали відзив на позовну заяву, в якому категорично заперечували проти задоволення позовних вимог. Зазначили, що не погоджуються із рішенням Солом`янської районної державної адміністрації про припинення ДБСТ. Оскаржили таке розпорядження до адміністративного суду. Незважаючи на те, що рішенням суду їм відмовлено в задоволенні позову, вони чекають на рішення Європейського суду з прав людини, куди також звернулися по цим обставинам.

Відповідачі стверджують, що фактично цим розпорядженням в односторонньому порядку Солом`янська районна державна адміністрація перевела ДБСТ в ПС через те, що двоє з шести дітей, які виховувалися ними в ДБСТ досягли повноліття, а існування ДБСТ в складі 4-х дітей вихованців протирічить, як стверджує позивач, нормам діючого законодавства. Хоча відповідачі із цим не погоджуються. Додають, що при цьому, укладений раніше договір про функціонування ДБСТ з відповідачами ніхто не розривав.

Відповідачі зазначають, що діти доглянуті, проходять періодичні медичні огляди, навчаються, мають дозвілля, підтримують теплі відносини із відповідачами як прийомними батьками та між собою.

В даному аспекті відповідачі також звернули увагу на те, що самі представники позивача під час слухань у постійній Комісії Київської міської ради з питань охорони здоров`я, сім`ї та соціальної політики 29 серпня 2023 року визнавала, що Служба у справах дітей не має жодних претензій до родини ОСОБА_2 щодо виховання дітей, родина повністю виконує свої обов`язки щодо догляду за дітьми.

В той же час, численні запити від позивача призвели до того, що родина була змушена звернутися до психолога, оскільки діти були налякані своїм майбутнім і тим, що їх заберуть у прийомних батьків.

Відповідачі категорично не погодилися із тим, що не надавали інформацію позивачу про місце перебування дітей, оскільки зазначали про це, навіть отримували від позивача дозвіл на перетинання дітьми кордону з ними. Також наголосили, що такий обов`язок виникає в разі зміни місця проживання дітей, але аж ніяк не в разі тимчасового виїзду.

Щодо неотримання свідоцтва про смерть біологічної матері та неоформлення статусу дітей-сиріт, то відповідачі навпаки стверджували про те, що це позивач «ставить їм палки в колеса» під час оформлення необхідних виплат та взагалі всіляко намагається зруйнувати родину з єдиною метою - забрати службову квартиру і вигнати дітей на вулицю.

Відповідачі зазначають, що потрібно на перше місце поставити інтереси дітей, які виховуються в даній родині з 2013 року і жодних нарікань з боку позивача до них з цього приводу ніколи не було. Єдине, переконані відповідачі, що цікавить позивача, це займана родиною квартира. Відповідачі вважають, що метою звернення з даним позовом до суду є саме виселення відповідачів із дітьми на вулицю, але «руками суду» і в спосіб задоволення позову саме в такій редакції. При цьому, з позовом про виселення ні позивач, ні Солом`янська районна державна адміністрація до відповідачів не звертаються.

Відповідачі посилаються на норми Житлового Кодексу і стверджують, що в разі ліквідації ДБСТ батьки-вихователі повинні звільнити надане їм жиле приміщення, а в разі відмови - підлягають виселенню з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення. Проте, позиція позивача, на думку відповідачів, зовсім протилежна, така, яка не відповідає перш за все інтересам дітей (а.с.67-78).

23.10.2023 позивачем подано відповідь на відзив, в якому підтримана позиція, викладена в позовній заяві, окремо зазначено про те, що відмовляючись від підписання Договору ПС, який є законодавчо-закріпленим документом для функціонування ПС, відповідачі заяви щодо припинення функціонування ПС, створеної на базі їхньої родини, не подають.

На думку позивача, виконуючи обов`язки щодо виховання дітей, їхнього навчання, піклування про їхнє здоров`я, фізичний та моральний розвиток, вони одночасно наражають дітей на небезпеку. Позивач як і в позовній заяві наголошує у відповіді на відзив на тому, що така небезпека проявилась в перетинанні державного кордону України дітьми з прийомними батьками без укладеного Договору ПС, в порушенні строку взяття дітей на тимчасовий консульський облік за кордоном (не в березні 2022 року, а в жовтні 2022 року), в неотриманні свідоцтва про смерть біологічної матері дітей, що призвело до затримки в отриманні статусу дітей-сиріт та виплаті відповідної допомоги, в замовчуванні відповідачами інформації про те, що за ними на праві власності зареєстроване нерухоме майно, проте вони службову квартиру не звільняють.

Позивач зазначає знову про безпідставне проживання відповідачів з дітьми в квартирі АДРЕСА_1 та стверджують, що самі відповідачі повідомляли Службу у справах дітей, що їм належить на праві власності будинок в Київській області, тобто вони мають де жити і висловлювали навіть своє бажання раніше виселитися добровільно з даної квартири та переїхати жити в село з дітьми (а.с.132-137).

14.12.2023 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.182).

13.02.2023 в судовому засіданні представники позивача кожна окремо підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити з підстав, викладених в позові та у відповіді на відзив. Пояснили, що в травні 2013 року було створено ДБСТ, куди на виховання відповідачам передали 6 дітей. Одночасно було вирішено питання про надання такій родині для функціонування ДБСТ службової квартири площею 246 кв м, яка була з ремонтом, повністю облаштована меблями, побутовою технікою. Потім діти почали «вибувати» з ДБСТ за віком, оскільки досягали повноліття. Коли залишилося 4 дітей, то відповідачам було запропоновано взяти ще двох дітей, це братик та сестричка тих дітей, яких вже виховує родина ОСОБА_2 , проте вони відмовилися їх брати. Тому, було прийнято рішення припинити ДБСТ. Зазначене рішення (розпорядження) оскаржено відповідачами до суду, проте апеляційним судом відмовлено в задоволенні такого позову. Тобто, рішення про припинення ДБСТ та переведення родини в статус ПС набуло чинності. Однак, всупереч вимогам діючого законодавства відповідачі відмовляються укладати Договір про функціонування ПС, укладення якого є обов`язковою умовою для взагалі існування ПС. Тобто, формально відповідачі виховують прийомних дітей, проте юридично це не оформлено належним чином, оскільки не укладений такий Договір.

На питання представники позивача відповіли, що рішення про припинення ДБСТ шляхом переведення на ПС було прийнято виключно з метою зберегти дітей в цій родині шляхом прийняття розпорядження районної адміністрації.

Але на питання, чому районна в місті Києві державна адміністрація не приймає за викладених позивачем обставин (підстав даного позову) рішення (розпорядження) про припинення функціонування ПС, відповіді не надали, лише зазначили, що просять таке рішення ухвалити саме суд.

Додали, що ПС не може існувати на державній житловій площі. На питання, чому позивач не перевірив під час переведення ДБСТ в ПС, а чи має така родина власну житлову площу, взагалі де буде жити родина, також відповіді не поступило. Представники позивача запевнили, що відповідачі мають інше житло у власності, про що самі відповідачі їм казали. Однак відповідних доказів позивачі не мають, відповідно суду не нададуть.

Представники позивача також стверджували, що відповідачі використали договір про функціонування ДБСТ для надання документів в професійне училище старшому сину, таким чином подали неправдиву інформацію про дитину. На питання надати докази подачі взагалі таких документів і конкретно відповідачами, представники позивача відповіли, що таких доказів вони також не мають.

Більше того, представники позивача стверджували, що в родині ОСОБА_2 по відношенню до дітей чиниться психологічне насильство з боку відповідачів, оскільки саме відповідачі, на думку представників позивача, «лякають» дітей тим, що їх заберуть в інтернат. Після цього у дітей почався нервовий зрив. На питання, якими доказами це підтверджується, представники позивача повідомили, що все це міститься в матеріалах справи, зокрема, у відповідних висновках психолога, які надав сам відповідач ОСОБА_2 .

На питання, які ж підстави припинення функціонування ПС, представники позивача підсумували, що це 1) неукладення Договору ПС, 2)порушення прав дітей, 3)свідоме порушення батьками своїх обов`язків як батьків-вихователів.

На питання, які права дітей були порушені, що це стало підставою для ініціювання позову про припинення функціонування ПС, представники позивача відповіли, що це несвоєчасність поставлення дітей на тимчасовий консульський облік за кордоном, все.

Щодо свідомого порушення, на думку представників позивача, батьками своїх обов`язків як батьків-вихователів, то представники повторили свою позицію, що це порушення строку постановки дітей на тимчасовий консульський облік за кордоном (не в березні 2022 року, а в жовтні 2022 року), неотримання свідоцтва про смерть біологічної матері дітей, що призвело до затримки в отриманні статусу дітей-сиріт та виплаті відповідної допомоги, замовчування відповідачами інформації про те, що за ними на праві власності зареєстроване нерухоме майно, проте вони службову квартиру не звільняють.

На питання, чи надходили скарги на родину ОСОБА_2 з 2013 року щодо неналежного виховання дітей, образ останніх, представники позивача відповіли, що відносини між відповідачами та дітьми дійсно непогані.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні почав свій виступ з вимоги позивача про припинення перебування в ПС трьох дітей і передачі таких дітей на опікування та піклування в Службу у справах дітей для подальшого влаштування в інші сімейні форми виховання, зазначаючи про те, що вважає неприпустимим забирати з родини трьох дітей, які проживають в такій родині змалку і вже понад 10 років. Такі вимоги вважав непропорційними та неспівмірними із обставинами даної справи, свідчать про бажання позивача нашкодити інтересам таких дітей.

Відповідач категорично заперечував, що він із дружиною без відома позивача вивезли дітей за кордон, оскільки сам позивач надавав дозвіл на виїзд дітям, про що він має письмову відповідь, яку долучив до матеріалів справи.

Щодо порушення строків постановки на тимчасовий консульський облік, то пояснив, що навесні 2022 року відповідачі переймалися в першу чергу безпекою дітей і збереженням їхнього життя в умовах повномасштабного вторгнення, а вже потім відповідними процедурами, тим більше постановкою на консульський облік за умови повідомлення позивача про виїзд дітей за кордон з ними.

Щодо власного житла, відповідач заявив, що такого не має для проживання родиною із трьома дітьми. Дійсно раніше казав Службі у справах дітей, що є будиночок в селі за містом, який потребує ремонту, але це все було до лютого 2022 року, до широкомасштабного вторгнення рф, після цього всі ремонтні роботи припинилися, така дача наразі непридатна для проживання.

Щодо неотримання свідоцтва про смерть біологічної матері дітей, то відповідач пояснив, що дійсно позивач проінформував його про смерть біологічної матері дітей, проте жодного слова не було сказано про те, для чого необхідно отримати таке свідоцтво, тим більше сам позивач не позбавлений можливості це зробити. Жодні перешкоди в набутті дітьми статусу дітей-сиріт відповідачі не чинили, як і не перешкоджали отриманню дітьми відповідних виплат у зв`язку із цим. А всі належні виплати кожного року діти отримали в повному розмірі.

Відповідач також пояснив, що коли представники позивача останні рази приходили до них, то вони приходили в такий час, коли діти в школі, а відповідачі на роботі, тому нікого дома і не було. Окремо просив звернути увагу суду на акти обстеження житлових умов, де, зокрема, зазначено, про теплі відносини в родині.

Будь-які формулювання про наражання дітей на небезпеку з боку відповідачів відповідач вважав видумкою позивача, яка не заслуговує навіть на критику, а всі звинувачення позивача щодо порушення прав та інтересів прийомних дітей - вважав штучними та необґрунтованими. Відповідачі ніколи не порушували інтереси дітей. Він з дружиною спільно виховують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з 2008 року. Весь цей час вони бездоганно виконують всі покладені на них обов`язки по вихованню прийомних дітей.

На питання, чому не укладається такий Договір ПС, відповідач заявив, що строк на укладення такого договору законодавством не встановлений і він його підпише тоді, коли справа буде вирішена в Європейському суді з прав людини. І саме підписання такого Договору ПС, на думку відповідача, буде свідчити про те, що відповідачі погодилися на створення ПС замість ДБСТ, що не відповідає дійсності.

Представник відповідачів також просив відмовити в задоволенні позову. Просив подивитися на цю справу не очима чиновників, а очима інтересів дітей. В інтересах дітей залишитися в цій сім`ї, за 10 років не було жодних нарікань до родини. За таких обставин чи в інтересах дітей припиняти їх перебування в родині ОСОБА_2 та чи в їх інтересах передавати дітей на опікування до органу опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації для подальшого влаштування в інші сімейні форми виховання?!

Позов вважає безпідставним та надуманим, обставини, на яких наполягає позивач, не підтверджені належними і допустимими доказами.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не прибула, присутній її адвокат.

Заслухавши учасників та дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази окремо та в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд приходить до наступного висновку.

Судовим розглядом встановлено, що Розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 травня 2013 року за №311 створено ДБСТ на базі прийомної родини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які мешкали за адресою АДРЕСА_3 (а.с.82-85).

Окремо зазначено, що дію договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім`ї, укладеного 15 березня 2011 року між Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - припинено. Припинено перебування малолітніх ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в прийомній сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Влаштовано на виховання та спільне проживання в ДБСТ дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надано дітям статус дітей-вихованців ДБСТ.

Цим Розпорядженням про створення ДБСТ надано відповідачам статус батьків-вихователів та в службове користування виділено службову квартиру АДРЕСА_1 .

17.05.2013 між Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено угоду про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу (а.с.86).

В подальшому ОСОБА_8 та ОСОБА_8 обидва змінили прізвище на « ОСОБА_8 ».

23.02.2022 Розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації за №127 переведено ДБСТ, створений в Солом`янському районі м. Києва за адресою АДРЕСА_1 , на базі родини ОСОБА_2 в статус прийомної сім`ї (ПС). Дію вищезазначеної угоди про організацію діяльності ДБСТ, укладеної 17 травня 2013 року, - припинено (а.с.13-16).

Цим Розпорядженням було припинено перебування в ДБСТ, створеному на базі родини ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ліквідовано ДБСТ.

При цьому, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано статус прийомних батьків та влаштовано на виховання та спільне проживання до прийомної сім`ї ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Одночасно на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покладено персональну відповідальність за життя, здоров`я, фізичний та психічний розвиток прийомних дітей та вжиття заходів щодо захисту житлових та майнових прав прийомних дітей.

На Службу у справах дітей, серед іншого, покладено обов`язок забезпечити укладення договору про влаштування дітей на виховання і спільне проживання у прийомній сім`ї.

Визнано таким, що втратило чинність Розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 травня 2013 року №311 «Про створення ДБСТ та влаштування до нього дітей, позбавлених батьківського піклування».

В матеріалах справи міститься проект договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання в прийомній сім`ї, який не підписаний сторонами.

Під час розгляду справи відповідач підтвердив, що станом на час розгляду справи такий договір ним не підписаний. Відповідач пояснив, що вважає неприпустимим припинення ДБСТ в односторонньому порядку без розірвання угоди про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Представники позивача на спростування таких доводів надали постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року у справі №640/6905/33 за позовом ОСОБА_2 до Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 (на стороні позивача) та Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (на стороні відповідача) про визнання протиправним та скасування рішення (вищенаведеного розпорядження ) Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації за №127, яким переведено ДБСТ, створений в АДРЕСА_1 , на базі родини ОСОБА_2 в статус прийомної сім`ї (ПС) (а.с.138-142).

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 посилався на те, що підстави для припинення ДБСТ були відсутні, незважаючи на те, що старші діти досягли повноліття чи завершили навчання і таким чином «вибули» із складу ДБСТ, і тепер кількість дітей в родині не перевищує 4-х. До того ж вважав, що зазначене питання має вирішуватися за згодою сторін, а у разі недосягнення згоди - за рішенням суду.

Шостий апеляційний адміністративний суд з такими доводами ОСОБА_2 не погодився та зазначив, що згідно з п.2 Положення ДБСТ №564, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів від 26 квітня 2002 року, ДБСТ - окрема сім`я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менше як 5 дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Відповідно до п.6 Положення ДБСТ №564, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів від 26 квітня 2002 року, у разі зменшення кількості вихованців внаслідок вибуття їх за віком або з інших причин, за згодою сторін договору вирішується питання про поповнення ДБСТ вихованцями або переведення його в статус прийомної сім`ї.

Також апеляційний суд прийшов до висновку, що Положення ДБСТ №564, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів від 26 квітня 2002 року, ототожнює поняття «ліквідації» та «припинення функціонування» ДБСТ. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі №320/6514/18. Відтак, питання ліквідації ДБСТ належить до повноважень органа, який його створив.

Апеляційний суд наголосив, що з огляду на те, що зі складу ДБСТ виведено двох дітей-вихованців за віком, враховуючи факт відмови батьків-вихованців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приймати до ДБСТ нових вихованців та наявність бажання продовжити виховання 4-х дітей, які залишаються, а також зважаючи на наявність в районі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують влаштування в сімейні форми виховання, у Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації були наявні правові підстави для прийняття рішення про переведення ДБСТ в статус ПС та припинення функціонування такого будинку.

Відповідно до статті 256-4 Сімейного кодексу України рішення про створення прийомної сім`ї приймається районної, районною в містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчим комітетом міської (міст республіканського АР Крим і міст обласного значення) ради в порядку, встановленому КМУ. Між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про створення ПС, на основі типового договору укладається договір про влаштування дітей до ПС. Орган, який прийняв рішення про створення ПС, зобов`язаний контролювати виконання прийомними батьками своїх обов`язків щодо виховання та утримання дітей. Положення про ПС та типовий договір про влаштування дітей до ПС затверджуються КМУ.

На реалізацію наведеної норми постановою КМУ 26 квітня 2002 року затверджено Положення про прийомну сім`ю №565 (далі - Положення про ПС №565).

Пунктом 1 цього Положення про ПС №565 закріплено, що метою створення ПС є забезпечення належних умов для зростання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом влаштування їх у сім`ї на виховання та спільне проживання.

Відповідно до п.2 Положення про ПС №565 ПС - це сім`я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від 1 до 4-х дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У разі утворення ПС прийомні батьки беруть за плату на власну житлову площу за наявності відповідних санітарно-гігієнічних та побутових умов (належного стану житлового приміщення, необхідної житлової площі, належного санітарного стану, наявності необхідних меблів, побутової техніки та інших предметів тривалого вжитку, наявності умов для проживання, виховання та розвитку дитини) (п.3 Положення про ПС №565).

Відповідно до пункту 5 Положення №565 рішення про утворення ПС приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської ради (далі - орган, який прийняв рішення) на підставі заяви сім`ї або окремої особи, які виявили бажання утворити ПС, за поданням відповідного висновку служби у справах дітей про можливість утворення ПС з урахуванням рекомендації центру соціальних служб за результатами проходження курсу навчання з виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Згідно частини 7 цього пункту у разі переміщення ПС з однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої на підставі акта обстеження житлово-побутових умов служба у справах дітей за місцем утворення ПС та служба у справах дітей за новим місцем її функціонування узгоджують між собою дату припинення функціонування ПС в одній адміністративно-територіальній одиниці та дату початку її функціонування в іншій адміністративно-територіальній одиниці.

Пунктом 6 Положення про ПС № 565 закріплено, що на підставі рішення про утворення ПС між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про її утворення, укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім`ї на виховання та спільне проживання за формою згідно з додатком (далі - Договір).

Дія договору припиняється у разі, коли в ПС виникають несприятливі умови для виховання та спільного проживання дітей (тяжка хвороба прийомних батьків, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки між дітьми), невиконання прийомними батьками обов`язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей, відмови прийомних батьків від обов`язкової евакуації разом із прийомними дітьми у разі загрози виникнення або виникнення надзвичайної ситуації, під час дії на території України або в окремих її місцевостях надзвичайного або воєнного стану, повернення дітей рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю), досягнення дитиною повноліття, досягнення прийомними батьками пенсійного віку, виявлення обставин щодо навмисного виведення дитини із дитячого будинку сімейного типу з метою усиновлення її іноземцями, за винятком ситуацій, коли іноземець є родичем дитини, за згодою сторін, з інших причин, передбачених договором, а також за наявності обставин, зазначених у статті 212 Сімейного кодексу України.

Дія договору також припиняється у разі, коли прийомним батькам або членам сім`ї, з якими вони проживають на спільній житловій площі, у тому числі малолітнім та неповнолітнім дітям, діагностовано захворювання, зазначені в абзаці 11 пункту 14 цього Положення.

У разі введення на території України надзвичайного або

воєнного стану служба у справах дітей зобов`язана один раз на

місяць встановлювати зв`язок із прийомними батьками, якщо їх місце

проживання, яке зазначене у договорі, розташоване на тимчасово

окупованій російською федерацією території України, а у разі

відсутності з ними зв`язку протягом семи календарних днів або їх

відмови надати службі у справах дітей інформацію про прийомних

дітей (стан здоров`я, фізичний, розумовий розвиток) приймається

рішення про припинення функціонування прийомної сім`ї.

Договір вважається розірваним з дати прийняття рішення про

припинення функціонування прийомної сім`ї.

Інформація про відсутність зв`язку з прийомними батьками або

їх відмова надати службі у справах дітей інформацію про прийомних

дітей підтверджується довідкою, виданою службою у справах дітей,

до якої можуть долучатися фотографії, відео- та звукозаписи,

текстові та голосові повідомлення, що підтверджують цей факт.

За результатами оформлення довідки служба у справах дітей

готує клопотання про припинення функціонування прийомної сім`ї та

надсилає його до районної, районної у м. Києві держадміністрації

(військової адміністрації), виконавчого органу міської ради

(міської військової адміністрації) за місцем створення прийомної

сім`ї, в разі невиконання ними своїх повноважень - до обласної та

Київської міської держадміністрації (військової адміністрації) для

прийняття рішення про припинення функціонування прийомної сім`ї (останній абзац пункту 6 Положення про ПС №565).

Згідно із пунктом 6-1 Положення про ПС №565 у разі зміни сімейного стану (одруження, розлучення,

смерті одного з подружжя) прийомні батьки зобов`язані не пізніше

ніж через 10 календарних днів з дати зміни сімейного стану

повідомити про це відповідній службі у справах дітей та

соціальному працівнику або фахівцю із соціальної роботи, який

здійснює соціальне супроводження сім`ї, після цього служба у справах дітей готує

висновок про доцільність (недоцільність) продовження

функціонування прийомної сім`ї з урахуванням обставин і думок

дітей, якщо вони досягли такого віку та рівня розвитку, що можуть

їх висловити. Та в подальшому орган, який прийняв рішення, на підставі заяви такої особи та поданого службою у справах дітей відповідного висновку з

урахуванням рекомендації регіонального центру соціальних служб за

результатами проходження курсу навчання з виховання дітей-сиріт та

дітей, позбавлених батьківського піклування, і необхідних документів, вносить у місячний строк відповідні зміни до рішення та договору.

Якщо зміна сімейного стану прийомних батьків призвела до

виникнення несприятливих умов для виховання та спільного

проживання прийомних дітей або прийомні батьки відмовилися подати

документи, зазначені в абзаці шостому цього пункту, або органом,

який прийняв рішення, виявлено, що особа, яка стала членом сім`ї,

відповідно до пунктів 3 - 6, 8 і 10 частини першої статті 212

Сімейного кодексу України не може бути одним із

прийомних батьків, такий орган приймає рішення про припинення

функціонування прийомної сім`ї.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що Положення про ПС №565 питання припинення функціонування прийомної сім`ї відносить до повноважень органу, який її утворив, тобто до повноважень районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської ради.

Так, відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1)Визнання права,

2)Визнання правочину недійсним,

3)Припинення дії, яка порушує право,

4)Відновлення становища, яке існувало до порушення,

5)Примусове виконання обов`язку в натурі,

6)Зміна правовідношення,

7)Припинення правовідношення,

8)Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди,

9)Відшкодування моральної (немайнової) шкоди,

10)Визнання незаконними рішення , дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування , їхніх посадових і службових осіб.

В той же час, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної справах «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17.12.2004 р., завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» викладено позицію щодо недопустимості суду підміняти собою органи владних повноважень, відповідно до якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до п.9 ст.23 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація, серед іншого, вирішує питання щодо встановлення опіки і піклування, створення передбачених законодавством умов для виховання та/або влаштування дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, щодо захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей, а також вживає інших заходів щодо соціального захисту дітей, віднесених до її компетенції законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Пунктом 3 постанови КМУ від 24 вересня 2008 року №866 про «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язані із захистом прав дитини» передбачено, що органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (далі - органи опіки та піклування), які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.

Таким чином, уповноваженими органами з питань, які порушені в даному позові, а саме, прийняття рішення про припинення функціонування прийомної сім`ї, виведення зі складу такої дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та зняття з них статусу прийомних дітей, є районні державні адміністрації, які приймають відповідні рішення в межах своїх повноважень у формі розпоряджень, але аж ніяк не суд. Суб`єкт владних повноважень не може перекладати свої повноваження з прийняття вищенаведених рішень всупереч наведеним вище положенням законодавства на суд. Саме з цих підстав суд в задоволенні позову відмовляє.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відтак, наведені позивачем обставини на обґрунтування своїх позовних вимог та обставини, зазначені відповідачем на спростування таких вимог, підлягають оцінці саме органом, компетентним приймати рішення щодо функціонування прийомної сім`ї, яке в подальшому може стати предметом судового контролю, але вже в порядку адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 7, 8, 12, 13, 76 - 81, 89, 247, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про припинення функціонування прийомної сім`ї та зобов`язання останніх передати дітей на опікування та піклування Солом`янській районній в місті Києві державній адміністрації, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.С. Жовноватюк

Повний текст виготовлено 14.02.2024

.