ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 906/1141/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області -

Присяжнюк О. А.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" - Пустовіт О. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023

(судді Розізнана І. В., Грязнов В. В., Павлюк І. Ю.)

у справі за позовом Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ"

про визнання договору укладеним та стягнення 298 420,66 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Волицька сільська рада Житомирського району Житомирської області (далі - Рада, позивач) звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" (далі - ТОВ "Васильківське КСМ", відповідач), в якому просила визнати укладеним договір оренди земельної ділянки та стягнути 298 420,66 грн.

1.2. Позивач обґрунтував позов тим, що відповідач як власник об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельних ділянках загальною площею 34,7482 га на порушення вимог Земельного та Податкового кодексів України, використовує земельні ділянки без правовстановлюючих документів та не сплачує плату за землю, а також уникає укладення з власником земельних ділянок комунальної власності договору оренди.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Відповідач з 06.10.2009 є власником на підставі договорів міни від 24.06.2009:

- частини цілісного майнового комплексу згідно з переліком на вул. Леніна, 31, с. Івниця, Житомирський р-н, Житомирська обл.;

- частини цілісного майнового комплексу згідно з переліком на вул. Леніна, 33, с. Івниця, Житомирський р-н, Житомирська обл.;

- частини цілісного майнового комплексу згідно з переліком на вул. Леніна, 32, с. Івниця, Житомирський р-н, Житомирська обл.;

- частини цілісного майнового комплексу згідно з переліком по пров. Залізничному, 11, с. Івниця, Житомирський р-н, Житомирська обл.;

- частини цілісного майнового комплексу (адміністративно-побутовий корпус загальною площею 906,8 м2 на вул. Леніна, 1а, с. Івниця, Житомирський р-н, Житомирська обл.

2.2. Позивач посилається на те, що нерухоме майно розташоване на земельних ділянках (ділянка № 1 площею 3,7000 га, кадастровий номер 1820384800:07:000:0252; ділянка № 2 площею 3,1422 га, кадастровий номер 1820384800:07:000:0254; ділянка № 3 площею 27,9060 га, кадастровий номер 1820384800:07:000:0268), загальна площа яких складає 34,7482 га, про що свідчать акти обстежень земельних ділянок від 08.04.2021 № 1, № 2, № 3.

2.3. Рішеннями Ради від 10.12.2021 № 513 та від 18.02.2022 № 610 затверджено Волицькій територіальній громаді в особі Ради технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок комунальної власності під господарськими будівлями та дворами загальною площею 27,9060 га, загальною площею 3,7000 га, загальною площею 3,1422 га, що розташовані на території Івницького Старостинського округу Ради; прийнято у комунальну власність та передано на баланс Ради земельні ділянки з цільовим призначенням: 01.01 - для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва, а саме: ділянка № 1 площею 3,7000 га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0252; ділянка № 2 площею 3,1422 га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0254; ділянка № 3 площею 27,9060 га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0268, що розташовані на території Івницького Старостинського округу Ради.

2.4. Рада звернулася до ТОВ "Васильківське КСМ" з листом від 17.06.2022 № 515, в якому зазначила про необхідність укладення договорів оренди землі з власником земельних ділянок комунальної власності під господарськими будівлями та дворами загальною площею 34,7482 га (ділянка № 1 площею 3,7000 га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0252; ділянка № 2 площею 3,1422 га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0254; ділянка № 3 площею 27,9060 га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0268). Проте відповідач відповідь на лист не надав.

2.5. Позивач звернувся з позовом про визнання договору оренди земельних ділянок укладеним та про стягнення з ТОВ "Васильківське КСМ" 209 073,28 грн безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками загальною площею 34,37482 га без правовстановлюючих документів та 89 347,38 грн шкоди за самовільне зайняття земельних ділянок.

2.6. Відповідач заперечував проти укладення договору оренди, посилаючись на порушення позивачем переддоговірної процедури.

2.7. Зазначав також про те, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують самовільність зайняття спірних земельних ділянок відповідачем, наголосивши, що у разі правомірності набуття нерухомого майна відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташоване таке майно, не може кваліфікуватися як її самовільне зайняття.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Житомирської області рішенням від 23.05.2023 відмовив у задоволенні позову.

3.2. Суд виходив з того, що факт самовільного зайняття земельних ділянок позивач не довів. А для вирішення спору щодо стягнення з відповідача як власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів як плати за користування землею, на якій розташоване це майно, необхідним є встановлення тієї обставини, чи є земельна ділянка, за користування якою стягується плата, об`єктом цивільних прав.

3.3. Разом з тим позивач не надав доказів про існування протягом періоду з 2018 по 2021 рік земельних ділянок (ділянка № 1 площею 3,7000 га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0252; ділянка № 2 площею 3,1422 га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0254; ділянка № 3 площею 27,9060 га з кадастровим номером 1820384800:07:000:0268) як об`єктів цивільних прав, щодо цих земельних ділянок не була проведена нормативна грошова оцінка та відповідно не могла бути визначена орендна плата; позивач не дотримався процедури та порядку укладення договору оренди земельних ділянок.

3.4. Щодо стягнення коштів за користування земельними ділянками за період із січня по жовтень 2022 року суд вказав на те, що акти обстеження, надані позивачем на підтвердження площі використовуваної земельної ділянки, не є належними та допустимими доказами такого, адже таке не передбачено ні ЗК України, ні Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376.

3.5. Також відсутні докази того, що на сформованих земельних ділянках знаходяться саме об`єкти власності відповідача і що ці земельні ділянки зареєстровані за позивачем на праві власності у порядку, передбаченому законодавством.

3.6. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 04.10.2023 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позов задовольнив частково та стягнув з відповідача кошти в сумі 171 873,60 грн. У решті позовних вимог відмовив.

3.7. Щодо відмови у задоволенні вимог про визнання договору укладеним та стягнення шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельних ділянок, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

3.8. Щодо стягнення безпідставно збережених коштів за користування відповідачем земельними ділянками у період з 01.01.2018 по 31.12.2021, то апеляційний суд зазначив, що відповідач не надав доказів про оформлення правового титулу на земельні ділянки, на яких розташоване належне йому нерухоме майно. Тому кваліфікував заявлені до стягнення за відповідний період кошти як безпідставно збережені з моменту набуття відповідачем права власності на об`єкти нерухомого майна, що й зумовило обов`язок оплачувати фактичне використання земельних ділянок. Суд не взяв до уваги заперечення відповідача щодо неможливості нарахування кондикційних зобов`язань за відсутності формування та реєстрації земельних ділянок як об`єктів цивільних прав та погодився з розрахунком позивача, здійсненим на підставі нормативної грошової оцінки ріллі по Житомирській області, також наголосивши, що розмір земельних ділянок визначений у відповідності до актів обстеження земельних ділянок, а доказів використання земельних ділянок меншого розміру відповідач не надав.

3.9. Суд взяв до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності, а тому стягнув з відповідача кошти за період з 2019 по 2021 роки (з урахування позовної давності) у сумі 111 599,06 грн.

3.10. Щодо стягнення з відповідача 60 274,54 грн за користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів після їх формування (за період із січня 2022 по жовтень 2022 року), то апеляційний суд, перевіривши його обґрунтованість, констатував відповідність фактичних даних, використаних для визначення належної до стягнення суми (площа земельних ділянок, нормативна грошова оцінка, розмір відсотків) наявним у справі доказам та чинному законодавству.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 13.11.2023 ТОВ "Васильківське КСМ" подало до Верховного Суду касаційну скаргу (в новій редакції) на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 (повний текст складений 09.10.2023), в якій просить скасувати постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

4.2. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначив порушення судом апеляційної інстанції статей 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). На думку скаржника, суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19, від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16 щодо належності та допустимості доказів та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів за період з 2019 по 2021 роки та за 10 місяців 2022 року, оскільки задовольнив вимоги за відсутності в матеріалах справи доказів, на підставі яких позивачем визначено розмір орендної плати.

4.3. Скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування у подібних правовідносинах пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у поєднанні зі статтями 74, 76 ГПК України. Зазначає, що для перевірки правильності нарахування суми безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками, нормативно-грошову оцінку яких не проведено, необхідно встановити на підставі належних та допустимих доказів, величини всіх елементів розрахунку, якими є площа займаної земельної ділянки, часовий період (строк), на який відповідач займає земельну ділянку без належних правових підстав, нормативно-грошову оцінку ріллі по області та відсоток, встановлений пунктом 228.5 статті 288 ПК України.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Узагальнено доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача коштів у сумі 111 599,06 грн за період з 2019 по 2021 роки, а також коштів у сумі 60 274,54 грн за 10 місяців 2022 року.

6.4. Судова колегія враховує, що скаржник у касаційній скарзі не ставить під сумнів висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача коштів за 2018 рік, 89 347,38 грн шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок та в частині вимоги про визнання укладеним договору оренди землі. Крім того, позивач також не скористався правом на касаційне оскарження судових рішень першої та другої інстанцій в частині мотивів відмови у позові, наведених у них. Тому правильність застосування норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції в цій частині колегія суддів не перевіряє.

Щодо суті спору

6.5. Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач з 06.10.2009 є власником на підставі договорів міни від 24.06.2009:

- частини цілісного майнового комплексу згідно з переліком на вул. Леніна, 31, с. Івниця, Житомирський р-н, Житомирська обл.;

- частини цілісного майнового комплексу згідно з переліком на вул. Леніна, 33, с. Івниця, Житомирський р-н, Житомирська обл.;

- частини цілісного майнового комплексу згідно з переліком на вул. Леніна, 32, с. Івниця, Житомирський р-н, Житомирська обл.;

- частини цілісного майнового комплексу згідно з переліком по пров. Залізничному, 11, с. Івниця, Житомирський р-н, Житомирська обл.;

- частини цілісного майнового комплексу (адміністративно-побутовий корпус, загальною площею 906,8 м2 на вул. Леніна, 1а, с. Івниця, Житомирський р-н, Житомирська обл.

6.6. Матеріали справи не містять доказів про належне оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідних договорів оренди із Радою та державну реєстрацію такого права; також у матеріалах справи відсутні дані та відомості щодо оформлення правового титулу щодо користування земельними ділянками, на яких розташоване придбане відповідачем майно, попереднім власником цього майна.

6.7. Разом із цим суди встановили, що спірні земельні ділянки загальною площею 34,7482 га з кадастровими номерами 1820384800:07:000:0252; 1820384800:07:000:0254; 1820384800:07:000:0268 сформовані 19.11.2021, 29.11.2021, 04.01.2022 (відповідно).

6.8. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

6.9. Згідно зі статтями 122-124 ЗК України ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

6.10. Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".

6.11. Водночас ЗК України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин першої, другої статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

6.12. Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

6.13. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

6.14. Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

6.15. Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об`єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді плати за землекористування є за своїм змістом кондикційними.

6.16. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

6.17. Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

6.18. Із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташоване майно, тому саме із дати набуття права власності на нерухоме майно у відповідача виник як обов`язок належним чином оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), так і обов`язок оплачувати користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

6.19. Стаття 79 ЗК України визначає земельну ділянку як об`єкт права власності; за цим визначенням, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

6.20. Визначення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав здійснюється через її формування у відповідності до статті 791 ЗК України.

6.21. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

6.22. Враховуючи приписи статті 79 ЗК України, нормативне регулювання, наведене у статті 791 ЗК України, не можна розуміти таким чином, що в разі, якщо земельна ділянка несформована, то існування прав на неї неможливе, оскільки вона не є об`єктом цивільних прав.

6.23. Колегія суддів нагадує, що існують значні масиви земель комунальної власності, на яких не сформовані земельні ділянки. Це, однак, не означає, що право власності на ці землі нікому не належать. Висновок про те, що правом власності на земельні ділянки, розташовані в межах відповідного населеного пункту, рада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/20260/20.

6.24. Натомість норму частини першої статті 791 ЗК України слід розуміти таким чином, що формування земельної ділянки є необхідним для її введення в цивільний обіг, зокрема, є передумовою для відчуження земельної ділянки чи встановлення речових прав на неї.

6.25. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення коштів за період з 2019 по 2021 роки, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів про існування земельних ділянок з кадастровим номером 1820384800:07:000:0268 площею 27,9060 га, з кадастровим номером 1820384800:07:000:0252 площею 3,7000 га, з кадастровим номером 1820384800:07:000:0254 площею 3,1422 га як об`єктів цивільних прав у розумінні статті 791 ЗК України, що виключає можливість обчислювати розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

6.26. Разом з тим як власник земельної ділянки, Рада має право вимагати усунення порушених прав на неї, зокрема шляхом стягнення недоотриманих коштів плати за землю, що правильно взяв до уваги суд апеляційної інстанції.

6.27. Плата за землю відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1. статті 14 ПК України - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

6.28. Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

6.29. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19).

6.30. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:

для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України).

6.31. Отже, законодавець визначив можливість розрахунку річного платежу орендної плати за певними алгоритмом, передбаченим пунктом 288.5 статті 288 ПК України, зокрема для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

6.32. Таким чином, для стягнення коштів, які рада як власник земельної ділянки мала б отримати як орендну плату у спірних правовідносинах, судам слід було встановити у відповідності до положень статей 74-79 ГПК України фактичні обставини справи, що є складовими елементами розрахунку стягуваної суми, а саме: площу займаної земельної ділянки, часовий період (строк), протягом якого використовується земельна ділянка, її нормативно-грошову оцінку та відсоток, що підлягав застосуванню.

6.33. Як вже зазначалося, з дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

6.34. Здійснюючи розгляд позовних вимог про стягнення з відповідача коштів у сумі 60 274,54 грн за період із січня по жовтень 2022 року, апеляційний господарський суд, враховуючи, що спірні земельні ділянки як об`єкти цивільних прав були сформовані у порядку статті 791 ЗК України в кінці 2021 року, виходив із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок станом на 2022 рік, а також враховував, зокрема, акти обстеження земельних ділянок, складених у квітні 2021 року, з яких вбачається розташування на цих земельних ділянках нерухомого майна відповідача.

6.35. Відповідач, заперечуючи проти наданих позивачем доказів про розташування належного відповідачу нерухомого майна, не наводить при цьому жодних власних доводів та доказів на підтвердження дійсного (на його думку) місцерозташування належного відповідачу нерухомого майна. При цьому є очевидним, що наявність нерухомого майна зумовлює його пов`язаність із земельною ділянкою, принаймні для його розміщення та обслуговування.

6.36. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

6.37. Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

6.38. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

6.39. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

6.40. Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (постанова Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

6.41. Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

6.42. Апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем надано до суду технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, на яких перебуває нерухоме майно відповідача. Перевіряючи наданий позивачем розрахунок коштів, які підлягають стягненню з відповідача за 10 місяців 2022 року, суд апеляційної інстанції встановив, що він містить дані щодо технічної документації земельних ділянок та витягів з нормативної грошової оцінки земель, враховано відсоток нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі, який встановлено пунктом 288.5.1 статті 288 ПК України.

6.43. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційним судом правильно застосовано коефіцієнти, площу та нормативну грошову оцінку землі, які зазначені як вихідні дані для розрахунку суми, заявленої до стягнення позивачем за період із січня по жовтень 2022 року, що відповідає приписам пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

6.44. Разом з тим, перевіряючи розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача коштів за період 2019-2021 роки, апеляційний господарський суд керувався, крім відсотка нормативної грошової оцінки, встановленого статтею 288.5 ПК України, нормативною грошовою оцінкою ріллі по Житомирській області (21 411,00 грн за 1 га), яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 № 1147, якою затверджено Методику нормативної грошової оцінки земельних ділянок (діє з 10.11.2021). Водночас суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що така нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по Житомирській області (додаток 15 до Методики) визначена станом на 01.01.2020, тобто на період 2020-2021 роки, та не обґрунтував її застосування до попереднього періоду.

6.45. Розраховуючи суму коштів за період 2019-2021 роки, яка підлягає стягненню з відповідача, окрім відсотка нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі, встановленого статтею 288.5 ПК України, апеляційний суд визначив площу займаної відповідачем земельної ділянки у 34,7482 га, зважаючи на те, що використання відповідачем саме такої площі підтверджується актами, складеними у 2021 році.

6.46. Актами обстеження земельних ділянок № 1, № 2, № 3, на які посилається позивач та суд апеляційної інстанції на обґрунтування використання відповідачем площ земельних ділянок в загальному у 34,7482 га зафіксовано, що на цих земельних ділянках знаходиться нерухоме майно відповідача, водночас засвідчено про використання відповідачем земельних ділянок вказаною в них площею 34,7482 га станом на 08.04.2021, тоді як спірний період охоплює 2019-2021 роки.

6.47. Колегія суддів звертає увагу на те, що, оскільки у даних правовідносинах йдеться про стягнення з відповідача коштів, які він мав би сплачувати за фактичне користування земельними ділянками за період з 2019 по 2021 роки, тобто за період, коли земельні ділянки ще не були сформовані відповідно до статті 791 ЗК України, то площа фактично використовуваних у спірний період земельних ділянок має визначальне значення для здійснення розрахунку таких сум.

6.48. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.49. За змістом частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

6.50. У зв`язку з наведеним постановлене у справі судове рішення апеляційного господарського суду зазначеним вимогам процесуального закону в частині стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 2019 по 2021 роки не відповідає, оскільки судом не досліджено належним чином зібрані у справі докази та не встановлено пов`язані з ними обставини, що входять до предмета доказування, а тому суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у зазначеній частині.

6.51. Водночас суд першої інстанції при прийнятті рішення помилково виходив з відсутності підстав для стягнення у відповідності до вимог чинного законодавства коштів за користування відповідачем такими земельними ділянками, залишивши поза увагою питання щодо дослідження доказів та встановлення розміру земельних ділянок, на яких таке майно відповідача розташоване. Тому рішення суду першої інстанції не можна визнати таким, що відповідає вимогам процесуального закону.

6.52. З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні справи порушили норми процесуального права щодо належності доказів, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи у зазначеній вище частині (стягнення коштів за період з 2019 по 2021 роки).

6.53. Щодо посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, в якій визначено перелік документів, які є належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки (технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди; довідка з Державного земельного кадастру; витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки) в контексті того, що матеріали справи не містять документів, на підставі яких визначається нормативна грошова оцінка ріллі по Житомирській області за 2019-2021 роки (технічна документація, довідка чи витяг із Державного земельного кадастру, висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки по Житомирській області), що є підставою для розрахунку розміру безпідставно збережених коштів за період 2019-2021 роки і судом апеляційної інстанції такий розрахунок здійснено опираючись на розрахунок позивача, колегія суддів зазначає таке.

6.54. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові дійшла висновку про те, що витяг про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки не є єдиним належним доказом на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору. Тобто вказано розширений перелік доказів (документів) на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, крім лише витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

6.55. Проте методологічні засади саме проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка застосовується у випадках, визначених Законом України "Про оцінку земель", визначає Методика нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затверджена нормативно-правовим актом, який не є доказом, а є актом цивільного законодавства. При цьому нормативна грошова оцінка конкретної земельної ділянки визначається (розраховується) за певною формулою, яка визначена актами цивільного законодавства і складовою якої є, в тому числі, нормативна грошова оцінка одиниці площі по конкретних областях.

6.56. З огляду на наведене посилання скаржника на зазначену постанову Великої Палати Верховного Суду в контексті відсутності в матеріалах справи доказів, на підставі яких визначається нормативна грошова оцінка земельної ділянки (ріллі) по Житомирській області, є помилковим.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. Статтею 308 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення (пункт 1), скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2).

7.3. Частиною третьою статті 310 ГПК України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.4. Як зазначалося вище, доводи касаційної скарги зводяться до правильності розгляду позовних вимог в частині стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 2019 по 2021 роки, а також недоотримання орендної плати за 10 місяців 2022 року і скаржник у касаційній скарзі не ставить під сумнів висновки судів щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за 2018 рік, шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, та в частині вимоги про визнання укладеним договору оренди землі. Позивач не скористався правом на касаційне оскарження судових рішень першої та другої інстанцій в частині мотивів відмови у позові, наведених у них.

7.5. Зважаючи на наведене, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення коштів у сумі 60 274,54 грн за період із січня по жовтень 2022 року підлягає залишенню без змін, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій у цій справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача коштів у сумі 111 599,06 грн за період з 2019 по 2021 роки слід скасувати, оскільки їх ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

8. Судові витрати

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 308, 309, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 у справі № 906/1141/22 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" на користь Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області коштів у сумі 60 274,54 грн (стягнення за період із січня по жовтень 2022 року) залишити без змін.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 та рішення Господарського суду Житомирської області від 23.05.2023 у справі № 906/1141/22 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" на користь Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області коштів у сумі 111 599,06 грн (стягнення за період з 2019 по 2021 роки) скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Волковицька

Г. Мачульський