ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 565/461/22

провадження № 61-6819 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», правонаступником якого є акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 червня 2022 року у складі судді Бренчук Г. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Майданіка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» (далі - ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява обґрунтована тим, що він перебуває у трудових відносинах з ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», працює на посаді заступника директора з навчальної роботи комплексної дитячо-юнацької спортивної школи спортивного комплексу управління соціальних об`єктів.

Наказом відповідача від 28 січня 2022 року № 456-к його відсторонено від роботи з 29 січня 2022 року, без збереження заробітної плати, з відміною пільг та компенсацій за умови праці до усунення причин, що зумовили відсторонення, але не більше, ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Вказував, що з наказом про відсторонення від роботи він не погоджується, вважав його протиправним і таким, що підлягає скасуванню, як такий, що виданий з порушенням статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя», статті 19 Конституції України, статті 286 ЦК України. Оскаржуваний наказ не містить відомостей на підтвердження відмови чи ухиляння здійснити щеплення та не містить відомостей, що засвідчують факт відсутності щеплення на час винесення наказу як ознаку його відмови чи ухиляння від щеплень.

Вказував, що потребує належної оцінки факт дискримінації працівників відповідача за ознакою щеплення від COVID-19 за медичною ознакою чи за ознакою стану здоров`я.

Крім того зазначав, що відсторонення працівника від роботи здійснюється на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення від роботи особи, яка ухиляється від щеплення, яке в роботодавця відсутнє.

Вимога надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання, яка міститься у попередженні про відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19, є грубим порушенням його права на конфіденційність та повагу до його приватного життя.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд: визнати протиправним і скасувати наказ від 28 січня 2022 року № 456-к «Про відсторонення від роботи», виданий генеральним директором ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» щодо відсторонення від роботи заступника директора з навчальної роботи комплексної дитячо-юнацької спортивної школи спортивного комплексу управління соціальних об`єктів ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» Албеска В. Л; стягнути з ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з часу відсторонення - 29 січня 2022 року до часу фактичного допуску його до роботи - 01 березня 2022 року у розмірі 38 096, 19 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 червня 2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, підлягають, крім інших категорій, працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, до якого віднесено ДП «НАЕК «Енергоатом», відокремленим підрозділом якого є ВП «Рівненська АЕС».

У Правилах внутрішнього трудового розпорядку ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» зазначено, що працівники зобов`язані дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства. Аналогічний обов`язок заступника директора з навчальної роботи зазначено і у посадовій інструкції.

Відповідач повідомив позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження такої процедури або про наявність протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснив наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Докази проведення позивачем профілактичного щеплення проти COVID-19 чи наявності у нього абсолютних протипоказань до зазначеного щеплення у матеріалах справи відсутні. При ознайомленні з попередженням від 28 січня 2022 року ОСОБА_1 зазначив, що від щеплення проти CОVID-19 відмовляється.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Обов`язкова вакцинація позивача з подальшим відстороненням у разі відсутності щеплення тимчасово обмежило його право на працю з огляду на суспільні інтереси. Позивач не звільнений з роботи, а лише тимчасово відсторонений. У даному випадку не мала місце дискримінація позивача за ознакою стану здоров`я, медичною чи будь-якою іншою ознакою. Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Відповідач, видавши оскаржуваний наказ, застосував у порядку, передбаченому законом, відсторонення від роботи позивача, оскільки це прямо передбачено законодавством.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 червня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що докази наявності у позивача абсолютних протипоказань до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 у матеріалах справи відсутні, таких відомостей не було надано відповідачу, судом таких обставин не встановлено. Позивач був тимчасово відстороненим з огляду на суспільні інтереси.

На позивача як працівника підприємства, включеного до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, до якого віднесено і ДП «НАЕК «Енергоатом», відокремленим підрозділом якого є ВП «Рівненська АЕС», покладено обов`язок пройти щеплення проти COVID-19 або надати відповідачу документальне підтвердження наявності у нього відповідних протипоказань до такої вакцинації.

Зважаючи на трудові обов`язки позивача, відсутність можливості дистанційної роботи, у зв`язку із специфікою цих трудових обов`язків, велику кількість соціальних контактів працівника на робочому місці, у спірних правовідносинах існувала об`єктивна необхідність вакцинації ОСОБА_3 .

Застосування роботодавцем такого заходу втручання у право на повагу до приватного життя ОСОБА_3 як відсторонення його від роботи, було пропорційним переслідуваній легітимній меті - потребі охорони громадського здоров`я, зокрема охорони здоров`я учнів, викладачів та відвідувачів комплексної дитячо-юнацької спортивної школи.

Апеляційний суд вказував на відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного наказу від 28 січня 2022 року, яким ОСОБА_1 з 29 січня 2022 року відсторонений від роботи без збереження заробітної плати з відміною пільг та компенсацій за умови праці до усунення причин, що зумовили відсторонення, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасуватирішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 червня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15 тощо (пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України), не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 565/461/22 із Кузнецовського міського суду Рівненської області.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, щоз оскаржуваного наказу, письмових заяв відповідача та доданих до них письмових документів, а також під час судового розгляду не встановлено підставу відсторонення ОСОБА_1 від роботи (відмовою від щеплення, ухиленням від щеплення чи відмовою та ухилення від щеплення). Наказ про відсторонення не містив індивідуальних підстав і мотивів для відсторонення саме ОСОБА_1 від роботи. У даному випадку має місце не відмова чи ухилення від проведення щеплення, а відмова позивача у наданні інформації щодо здійснення ним щеплення. Жодним нормативним актом, на які посилається відповідач, не передбачено відсторонення особи від роботи у зв`язку з відмовою у наданні інформації про щеплення. Факт непроведення вакцинації не підтверджений належними та допустимими доказами і є припущенням відповідача.

Вимога відповідача надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 є незаконною, а такі дії відповідача слід розцінювати, як втручання у приватне життя без законної підстави.

Попередження від 28 січня 2022 року про відсторонення від роботи не є належним, допустимим та достовірним доказом на підтвердження обставин відмови або ухилення позивача від щеплення, оскільки законом визначені конкретні засоби доказування для підтвердження факту відмови чи ухилення від щеплення, до яких попередження не відноситься. Інформація у програмному забезпеченні «Медичний монітор» щодо позивача не є доказом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Зазначає, що позивач свідомо обрав для себе позицію щодо відмови від вакцинації, не виконав юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Відповідних підтверджуючих документів про проходження вакцинації або про наявність протипоказань проти такої вакцинації позивач не надав. У даному спорі суспільний інтерес переважає індивідуальне право позивача і має на меті забезпечення справедливої рівноваги між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини.

Просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 лютого 2016 року ОСОБА_1 працює на посаді заступника директора з навчальної роботи комплексної дитячо-юнацької спортивної школи спортивного комплексу управління соціальних об`єктів ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом».

Наказом ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» від 19 листопада 2021 року № 4722-к «Про інформування щодо профілактичного щеплення проти CОVID-19» працівників указаного підприємства повідомлено про те, що з 09 грудня 2021 року буде здійснюватися відсторонення від роботи працівників, які відмовлятимуться або ухилятимуться від вакцинації проти CОVID-19, до усунення причин, що його зумовили, а також, що у період відсторонення працівника заробітна плата не нараховується, період відсторонення не зараховується до страхового стажу, не враховується при визначенні строку нарахування відпустки, оплата тимчасової непрацездатності в цей період не здійснюється.

Пунктом 3 вказаного наказу № 4722-к зобов`язано працівників, які пройшли профілактичне щеплення проти COVID-19 або мають протипоказання запропоновано, негайно повідомляти про це керівника структурного підрозділу з подальшим документальним підтвердженням.

ОСОБА_1 ознайомився із зазначеним наказом 26 листопада 2021 року, що підтверджується його підписом на листі ознайомлення.

Відповідно до попередження про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19 № 1690/051 від 28 січня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про необхідність до 28 січня 2022 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» форми № 028-1/о, а також про те, що у випадку ненадання до 28 січня 2022 року зазначених документів, ОСОБА_1 з 29 січня 2022 року буде відсторонено від роботи на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.

При ознайомленні з попередженням від 28 січня 2022 року № 1690/051 ОСОБА_1 підтвердив своїм підписом, що від щеплення проти CОVID-19 відмовляється, інформація щодо стану здоров`я є конфіденційною, надавати неуповноваженим особам відмовляється.

Наказом ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» від 28 січня 2022 року № 456-к ОСОБА_1 з 29 січня 2022 року відсторонений від роботи без збереження заробітної плати з відміною пільг та компенсацій за умови праці до усунення причин, що зумовили відсторонення, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

З наказом від 28 січня 2022 року № 456-к ОСОБА_1 ознайомився 28 січня 2022 року.

Наказом відповідача від 01 березня 2022 року № 1096-к зупинено з 01 березня 2022 року дію наказу від 28 січня 2022 року № 456-к, допущено ОСОБА_1 до роботи та встановлено пільги і компенсацію за умови праці з 01 березня 2022 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі

№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Частиною першою статті 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» використовується у правовій системі в основному в значенні - сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), зі змісту якого (зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393) вбачається, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, крім інших категорій, працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, до якого віднесено і ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом».

З 09 грудня 2021 року працівників ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» віднесено до категорії осіб, що підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806.

Однак, положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовлялися або ухилялися від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення були чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяли працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяли визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання у право вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів (підпункти 13.14., 14.2. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). Проте у кожній подібній справі слід надати оцінку тому, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення було пов`язано із досягненням зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти вірусу COVID-19 підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить (пункт 14.3. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

У той же час відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності достатніх переконливих підстав. У кожному конкретному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід проводити оцінку загрози, яку потенційно при виконанні трудової функції може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору,належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що посада позивача підпадає під перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, проте на час видання оспорюваного наказу ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» від 28 січня 2022 року № 456-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи та на час пред`явлення цього позову ОСОБА_1 , який працює заступником директора з навчальної роботи комплексної дитячо-юнацької спортивної школи спортивного комплексу управління соціальних об`єктів ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», не проходив щеплення проти респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, й належних доказів наявних у нього медичних протипоказань від вищевказаного щеплення ні роботодавцю, ні суду ним не надано.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що роботодавець, в особі директора ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 та для забезпечення безпеки інших працівників та відвідувачів бібліотеки, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, якими на керівників покладено обов`язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком

№ 2153, правомірно прийняв рішення про відсторонення з 29 січня 2022 року від роботи заступника директора з навчальної роботи комплексної дитячо-юнацької спортивної школи ОСОБА_1 , а тому оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

В даному випадку держава, передбачивши відсторонення від виконання роботи, зокрема заступника директора з навчальної роботи комплексної дитячо-юнацької спортивної школи, який не має профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх працівників закладу, а також дітей, яких цей заклад обслуговує. Право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси. Отже, тимчасове відсторонення позивача від роботи можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення, недопущення поширення небезпечного коронавірусу, воно мало об`єктивні підстави та було виправданим. Таке обмеження переслідувало законні цілі, було тимчасовим та пропорційним.

Відомості про можливість встановлення для ОСОБА_1 дистанційної чи надомної форми організації праці в матеріалах справи відсутні.

У цьому контексті колегія суддів також зауважує, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я, особливо в умовах пандемії, можуть свідчити про невиконання державою позитивних зобов`язань із гарантування право кожної людини на життя. Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи, зокрема правове регулювання та відповідну адміністративну практику, з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей.

Посилання касаційної скарги на обмеження конституційного права позивача на працю є безпідставними, оскільки визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, суди попередніх інстанцій з`ясовували наявність відповідних фактів, у тому числі кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих).

Судами установлено те, що ОСОБА_1 працює на посаді заступника директора з навчальної роботи комплексної дитячо-юнацької спортивної школи спортивного комплексу управління соціальних об`єктів ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» та відповідно до посадової інструкції позивач при виконанні своїх посадових обов`язків перебуває в прямому соціальному контакті зі значною кількістю людей: тренерами-викладачами, вихованцями спортивного комплексу, зокрема дітьми. Тобто умови його праці передбачають взаємодію з необмеженою кількістю людей, унаслідок чого позивач мав підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню, а отже, нагально необхідним було його відсторонення від роботи та саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Отже, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які врахували конкретні обставини справи та здійснили індивідуальний підхід до дій працівника та роботодавця.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Наведені у касаційній скарзі доводи переважно зводяться до тлумачення заявником на власний розсуд норм матеріального права, ці доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 червня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Р. А. Лідовець

О. М. Осіян

В. В. Шипович