ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 461/3474/22

провадження № 51-3893км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022140000000111, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Токи Тернопільського району Тернопільської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 березня 2023 року щодо останнього.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Личаківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК звільнено засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Суд вирішив питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат та долю речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_6 , працюючи на посаді головного спеціаліста експлуатаційно-технологічного сектору інформаційно-аналітичного відділу Управління Служби безпеки України у Львівській області та повернувшись зі службового відрядження із зони проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) у травні 2019 року, привіз із собою до м. Львова придатні до стрільби бойові припаси до військової вогнепальної нарізної зброї, а саме: три пачки по 30 штук патронів до автомата Калашникова калібру 5,45x39 мм та дві пачки по 16 штук патронів до пістолета Макарова калібру 9x18 мм, які зобов`язаний був передати до відділу господарського забезпечення Управління Служби безпеки України у Львівській області. Натомість ОСОБА_6 , діючи умисно, без мети збуту, з порушенням вимог Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576, Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу, спорядження гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 року № 622, не володіючи передбаченим законом дозволом, залишив їх собі, внаслідок чого у такий спосіб незаконно придбав вказані бойові припаси та надалі незаконно залишив на зберіганні за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_3 .

01 березня 2022 року в ході невідкладного обшуку у квартирі за місцем проживання ОСОБА_6 за вищевказаною адресою було виявлено та вилучено боєприпаси до військової вогнепальної нарізної зброї, які ним незаконно зберігалися, а саме: три пачки по 30 штук патронів до автомата Калашникова, калібру 5,45x39 мм та дві пачки по 16 штук патронів до пістолета Макарова калібру 9x18 мм.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційні скарги прокурора та захисника залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суди не застосували закону, який підлягає застосуванню, а саме Закону України від 03 березня 2022 року № 2114-IX «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» (далі - Закон № 2114-IX), а також приписів ст. 65 Конституції України та ч. 3 ст. 263 КК.

Вважає, що, з огляду на положення ст. 58 Конституції України, Закон № 2114-IX має зворотну дію в часі, оскільки скасовує кримінальну відповідальність за зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, адже такий дозвіл надано самим законом (для осіб, на яких він поширюється, та за визначених у Законі умов).

Вказує, що ОСОБА_6 отримав набої у 2019 році відповідно до порядку і вимог, установлених МВС України, для виконання бойових завдань в зоні АТО/ООС, а тому на момент виявлення і вилучення набоїв йому не потрібен був дозвіл на їх зберігання, отже в його діях відсутній склад інкримінованого злочину.

Зазначено в касаційній скарзі й про те, що інкриміноване ОСОБА_6 діяння містить ознаки крайньої необхідності через введення в Україні воєнного стану, у зв`язку з чим у суду, на переконання захисника, були підстави до застосування ст. 39 КК.

Захисник стверджує, що ОСОБА_6 виявив набої вже після початку повномасштабного вторгнення, і вважає, що цю обставину встановлено судами попередніх інстанцій і саме із цього необхідно виходити стосовно юридичної оцінки інкримінованих йому дій.

Крім того, захисник стверджує, що засуджений ОСОБА_6 засобами телефонного зв`язку невідкладно повідомив представника органу влади (майора Служби безпеки України ОСОБА_8 ) про факт виявлення ним набоїв, а тому висновок суду про відсутність підстав до застосування ч. 3 ст. 263 КК сприймає як хибний. Зазначає, що поняття «здача зброї відповідно до вимог несення військової служби» та «добровільна здача» не є тотожними поняттями, оскільки «здача зброї відповідно до вимог несення військової служби» регламентується спеціальними нормами законодавства та підзаконними нормативно-правовими актами, а «добровільна здача» в аспекті застосування ч. 3 ст. 263 КК передбачає вчинення дій, спрямованих на передачу виявлених боєприпасів будь-яким органам влади, зокрема СБ України.

Наголошує також, що суд, встановивши таку обставину, як повідомлення ОСОБА_6 про факт виявлення ним набоїв, не врахував її як таку, що спростовує наявність протиправного умислу.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги та просила оскаржені судові рішення залишити без зміни.

Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнота судового розгляду, як і доводи, що за своїм змістом зводяться до заперечення висновків судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів на предмет їх достовірності, з огляду на приписи ст. 433 КПК не є предметом розгляду суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим суд не має повноважень їх перевіряти. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, висновки якого касаційний суд перевіряє в межах своєї компетенції, тобто в контексті дотримання вимог кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність.

Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог, встановлених у ст. 94 цього Кодексу, де мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Себто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

За приписами ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення суд першої інстанції встановив на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, безпосередньо досліджених судом, зокрема показань самого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , а також протоколу обшуку від 01 березня 2022 року та відеозапису проведеного обшуку, висновку експерта від 11 березня 2022 року № СЕ?19/114-22/3268-БЛ. За оцінкою вказаних доказів суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 незаконно придбав і зберігав бойові приписи без передбаченого законом дозволу.

Суд критично поставився до показань ОСОБА_6 , який не визнав своєї винуватості в незаконному придбанні бойових припасів, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що обвинувачений з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене в такий спосіб намагається подати розвиток подій у своїй інтерпретації. Спираючись на те, що обвинувачений повідомив, що після повернення із зони проведення АТО здав вогнепальну зброю та частину виданих йому бойових припасів, суд дійшов переконання про його обізнаність стосовно обов`язку здати ввірену зброю та боєприпаси, невиконання якого призвело до незаконного придбання бойових припасів.

Суд умотивовано не взяв до уваги змісту наданого стороною захисту запису телефонної розмови обвинуваченого з ОСОБА_8 , під час якої обвинувачений повідомив останньому про виявлені боєприпаси, навів мотиви того, що таке повідомлення не є підставою до застосування приписів ч. 3 ст. 263 КК щодо обвинуваченого та не виключає винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 за апеляційними скаргами прокурора та захисника, небезпідставно погодився з оцінкою доказів та правовою оцінкою обставин кримінального провадження. Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, які за своїм змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, щодо наявності підстав до застосування положень Закону № 2114-IX, ст. 65 Конституції України, а також ч. 3 ст. 263 КК, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про їх необґрунтованість, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини кримінального провадження.

Відповідаючи на доводи захисника, апеляційний суд зазначив, що вони в основному обґрунтовані посиланнями на вимоги Закону № 2114-IX, який регулює відповідні правовідносини на період дії воєнного стану і 10 днів після його припинення або скасування. Натомість ОСОБА_6 перебував у зоні АТО/ООС у 2019 році й до 2022 року не здійснив будь-яких дій для здачі бойових припасів. У зв`язку із цим суд дійшов висновку про безпідставність посилання на приписи вказаного Закону, який був прийнятий та набрав чинності після обшуку в помешканні ОСОБА_6 та виявлення у нього (у межах іншого кримінального провадження) боєприпасів, які він протиправно придбав і зберігав до проведення обшуку.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження та відхилив доводи як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, при цьому обґрунтував свої висновки, як того вимагають положення ст. 419 КПК.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та, з урахуванням викладених у касаційній скарзі доводів, не вбачає підстав до їх спростування.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд з`ясував усі обставини, що належать до предмета доказування, їх підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального законодавства. Ці докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК і є обґрунтованим.

ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за незаконне придбання і зберігання бойових приписів без передбаченого законом дозволу, тобто за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.

Згідно зі ст. 4 КК кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Якщо в одній статті (частині статті) Особливої частини КК передбачені різні за своїм змістом діяння (ст. 263 КК), їх вчинення в різний час не утворює повторності злочинів у випадках, коли такі діяння охоплювалися єдиним умислом особи. За наявності єдиного умислу вчинені особою діяння стають елементами одного злочину (незаконне придбання, зберігання) та утворюють собою склад одного і того ж кримінального правопорушення, що кваліфікується за ч. 1 ст. 263 КК. При цьому злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого із таких діянь.

За встановлених у цьому кримінальному провадженні обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що з моменту невиконання ОСОБА_6 обов`язку здати ввірені боєприпаси його дії містять склад закінченого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, а саме незаконного придбання бойових припасів.

Специфіка об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, полягає в тому, що вона утворюється поєднанням альтернативно передбачених у диспозиції кримінально-правової норми діянь, різних за своєю правовою природою, серед яких протиправному зберіганню предметів кримінального правопорушення притаманні ознаки триваючого злочину. Характерною рисою, що відрізняє триваюче діяння від інших, є виникнення і наявність так званого «злочинного стану», викликаного фактично безперервним вчиненням кримінального правопорушення, оскільки протиправне діяння здійснюється безперестанно до моменту його припинення за власною волею або за втручання інших осіб, зокрема правоохоронних органів. У «час вчинення триваючого злочину» включається увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла діяння на стадії закінченого злочину.

Відповідно до вимог Положення про дозвільну систему й Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, ОСОБА_6 зобов`язаний був передати зазначені у вироку бойові припаси до відділу господарського забезпечення Управління СБ України у Львівській області, чого не зробив, тобто передбаченого законом дозволу на володіння ними не мав.

За встановленими судами фактичними обставинами кримінального провадження, протиправне зберігання боєприпасів ОСОБА_6 розпочалося у травні 2019 року, коли він, повернувшись зі службового відрядження із зони проведення АТО, не передав до відділу господарського забезпечення Управління СБ України у Львівській області переміщені ним до м. Львова придатні до стрільби бойові припаси до військової вогнепальної нарізної зброї, а завершилося воно в момент виявлення та вилучення зазначених боєприпасів під час проведення 01 березня 2022 року невідкладного обшуку у квартирі за місцем проживання останнього.

Закон № 2114-IX, на який посилається сторона захисту, прийнятий 03 березня 2022 року та набрав чинності 07 березня цього ж року. За змістом ст. 1 цього Закону в період дії воєнного стану громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (цивільні особи), можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав, у тому числі отримати вогнепальну зброю і боєприпаси до неї відповідно до порядку та вимог, встановлених МВС України.

Застосування цивільними особами вогнепальної зброї, отриманої відповідно до цього Закону, здійснюється аналогічно до застосування зброї військовослужбовцями під час виконання ними завдань щодо відсічі збройної агресії проти України в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (ст. 2 Закону № 2114-IX).

Згідно з пунктом 2 ст. 6 Закону № 2114-IX його дія поширюється на всіх осіб, які отримали вогнепальну зброю і боєприпаси до неї у випадку, передбаченому ст. 1 цього Закону, незалежно від дати їх видачі та застосовується протягом дії воєнного стану і 10 днів після його припинення або скасування.

За приписами ст. 4 Закону № 2114-IX у період дії воєнного стану громадяни України можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації та/або інших держав, застосовуючи власну нагородну зброю, спортивну зброю (пістолети, револьвери, гвинтівки, гладкоствольні рушниці), мисливську нарізну, гладкоствольну чи комбіновану зброю та бойові припаси до неї.

Вказаним вище вимогам Закону № 2114-IX діяння засудженого не відповідає, позаяк, за встановленими судом обставинами боєприпаси до вогнепальної зброї придбані засудженим всупереч встановленому порядку та не відносяться до тих предметів, про які йдеться у ст. 4 Закону № 2114-IX.

У контексті застосування приписів ст. 5 КК очевидним є те, що положення Закону № 2114-IX не декриміналізують протиправного поводження з предметами злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, вчиненого до набуття чинності цим Законом, та не встановлюють правомірності незаконного поводження із предметами, отриманими всупереч порядку, встановленому МВС України, в період дії воєнного стану, а покликані законодавчо забезпечити отримання, володіння і використання цивільними особами вогнепальної зброї та боєприпасів як власних, визначення яких наведено в ст. 4 Закону № 2114-IX, так і одержаних відповідно до порядку та вимог, установлених МВС України, з метою, визначеною в цьому Законі.

Отже, відсутні підстави для застосування до ОСОБА_6 положень Закону № 2114?IX та, відповідно, ст. 5 КК, з огляду на що доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими.

Суд установив, що придатні до стрільби бойові припаси до військової вогнепальної нарізної зброї ОСОБА_6 привіз із собою до м. Львова у травні 2019 року, повернувшись зі службового відрядження із зони АТО. Отже, отримавши їх задовго до введення в Україні воєнного стану в порядку, передбаченому законом, ОСОБА_6 припинив правомірне володіння ними та з моменту невиконання обов`язку повернути їх, тобто з травня 2019 року, всупереч встановленого порядку протиправно придбав і зберігав предмети злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.

Суд урахував показання ОСОБА_6 , який повідомив суду, що, прибувши до Управління СБ України у Львівській області, отримав повідомлення чекати подальших вказівок і дзвінка, при цьому патрони не здав у правоохоронні органи, оскільки, враховуючи його бойовий досвід, думав, що здасть їх під час отримання зброї та йому їх відразу ж видадуть назад. Отже, повідомив, що усвідомлював факт зберігання предметів правопорушення, проте не вважав свої дії протиправними.

Неправильне уявлення особи про юридичні властивості вчиненого нею діяння, його правову оцінку та юридичні наслідки є так званою юридичною помилкою (помилкою в праві). Помилка може полягати в тому, що особа вважає вчинене нею діяння таким, що не є кримінальним правопорушенням, в той час як закон його таким визнає (діяння передбачене в КК).

Кримінальним правопорушенням відповідно до ч. 1 ст. 11 КК визнається передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб`єктом злочину. У разі, коли діяння законом визнається кримінальним правопорушенням, а особа помилково вважає його правомірним (помилка в кримінально-правовій забороні), вина і кримінальна відповідальність не виключаються. Це насамперед випливає із поняття та ознак кримінального правопорушення (ст. 11 КК), визначення вини та її форм в статтях 23-25 КК, адже закон не включає в їх зміст таку ознаку, як обов`язкове усвідомлення особою кримінальної протиправності діяння.

Крім того, за приписами ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Статтею 57 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, з чого випливає, що у випадках, коли цей порядок був додержаний, діє презумпція знання закону всіма громадянами. Лише в тих випадках, коли всупереч передбаченому Конституцією України та відповідними законами порядку оприлюднення і вступу закону в силу, він не був не був оприлюднений та особа не мала внаслідок цього реальної можливості ознайомитися із законом, отже, об`єктивно не могла знати про встановлену протиправність діяння, кримінальна відповідальність виключається.

Вимоги ст. 57 Конституції України щодо приписів ст. 263 КК (з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 288/1158/16-к, провадження № 13-28кс19) в Державі реалізовані належним чином.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується із кваліфікацією діяння, вчиненого ОСОБА_6 , та оцінкою доводів сторони захисту в цій частині судами попередніх інстанцій.

Доводи захисника про наявність підстав до застосування приписів ч. 3 ст. 263 КК, на переконання колегії суддів, є безпідставними, з огляду на таке.

Згідно з протоколом, 01 березня 2022 року невідкладний обшук за місцем проживання ОСОБА_6 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , було проведено на підставі постанови слідчого про проникнення до житла чи іншого володіння особи з метою проведення невідкладної слідчої (розшукової) дії - обшуку від 28 лютого 2022 року у кримінальному провадженні № 22016140000000073 старшим слідчим в ОВС 1-го відділення слідчого відділу Управління СБ України у Львівській області капітаном юстиції ОСОБА_12 , за участю оперуповноважених Управління СБ України у Львівській області ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , співробітника Управління СБ України у Львівській області ОСОБА_13 , у присутності понятих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , за відсутності особи, яка займає це приміщення. У протоколі зазначено про виявлені та вилучені в ході обшуку речі, зокрема боєприпаси.Протокол підписаний учасниками обшуку і понятими без зауважень та пропозицій. Копію вищевказаної постанови і протоколу обшуку залишено у приміщенні.

Ухвалою слідчого судді від 02 березня 2022 року про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, постановленою в порядку ч. 3 ст. 233 КПК, задоволено клопотання слідчого та надано старшому слідчому слідчого відділу Управління СБ України у Львівській області ОСОБА_12 та іншим слідчим, які входять до групи слідчих у кримінальному провадженні № 22016140000000073 від 04 жовтня 2016 року, дозвіл на проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 , а саме у квартирі АДРЕСА_3 .

За приписами ч. 3 ст. 263 КК не підлягає кримінальній відповідальності за вчинення дій, передбачених частиною першою або другою цієї статті, особа, яка добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.

Під добровільною здачею органам влади, серед іншого, бойових припасів, внаслідок якої, відповідно до ч. 3 ст. 263 КК, особа не підлягає кримінальній відповідальності, необхідно розуміти такі дії, коли особа, маючи можливість і надалі їх зберігати, незалежно від мотивів за власною волею передає їх відповідному державному органу, тобто припиняє протиправне володіння предметами цього злочину внаслідок їх передачі органу державної влади.

Здача вказаних предметів може бути здійснена й іншими способами, серед яких, повідомлення про зброю, бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої, що зберігаються в конкретному місці, про яке органам влади невідомо. При цьому, його адресатом має бути особа, уповноважена приймати відповідні заяви і повідомлення, здійснювати їх реєстрацію, перевірку, виявлення і вилучення предметів кримінального правопорушення, а моментом здачі предметів правопорушення, за таких обставин, є момент їх виявлення і наступного переходу у фактичне володіння відповідного органу державної влади, з якого припиняється протиправне поводження із вказаними предметами.

В аспекті приписів ч. 3 ст. 263 КК доведення інформації до відома інших адресатів (осіб, які працюють у органах влади), за своїм змістом є виявленням наміру (бажання) передати зброю, бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої, а не їх добровільною здачею.

Обставини, на які посилається захисник, щодо повідомлення засобами телефонного зв`язку майора СБ України ОСОБА_8 про факт виявлення засудженим набоїв, в аспекті застосування приписів ч. 3 ст. 263 КК не мають кримінально-правового значення. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що в цій справі повідомлення про наявність бойових припасів до військової нарізної зброї, пістолета не означає їх здачу у відповідності до вимог несення військової служби та чинного законодавства.

Свідок ОСОБА_8 повідомив суду, серед іншого, що з обвинуваченим працював разом десять років, що працює в органах СБ України, займається аналітичною роботою та відношення до зберігання зброї не має, що розмови з обвинуваченим, в якій останній повідомив про виявлені набої, не пригадує.

З урахуванням викладеного вище, суд обґрунтовано не взяв до уваги доказ, наданий стороною захисту до спростування версії сторони обвинувачення, а саме запис телефонної розмови обвинуваченого з ОСОБА_8 , в якій ОСОБА_6 повідомив про виявлені патрони, як такий, що не спростовує винуватості останнього у вчиненні інкримінованого йому злочину та не спричиняє застосування ч. 3 ст. 263 КК щодо дій обвинуваченого, оскільки добровільної здачі ним бойових припасів не було зроблено.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи сторони захисту про добровільну здачу предметів кримінального правопорушення суперечать іншим доводам, про які йшлося вище, а також доводам про наявність підстав до застосування приписів ст. 39 КК в цій справі.

У частині 1 ст. 39 КК встановлено, що не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

При цьому в частині 2 вказаної статті визначено, що перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Отже, закон пов`язує правомірність заподіяної шкоди із співрозмірністю цієї шкоди небезпеці, що загрожує особі чи охоронюваним законом правам чи інтересам, де фактично заподіяна шкода повинна бути рівнозначною або менш значною, ніж потенційна шкода, яка містилася в безпосередній реальній небезпеці. КК не передбачає спеціальної відповідальності за ексцес крайньої необхідності, і такі дії кваліфікуються на загальних підставах, проте стан крайньої необхідності має враховуватися судом як обставина, що пом`якшує покарання (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК).

Правом на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності особа може скористатися лише в тому разі, якщо в цій обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки.

При цьому одного лише виникнення небезпеки ще недостатньо для стану крайньої необхідності. Якщо в особи є декілька засобів (шляхів) усунення небезпеки, у тому числі не пов`язаних із заподіянням шкоди охоронюваним законом відносинам, то це означає, що вона не перебуває у стані крайньої необхідності, а отже, і заподіяну нею шкоду не можна визнати правомірною. Разом із тим, це правило поширюється тільки на ті випадки, коли особа усвідомлювала наявність у неї декількох альтернативних способів усунути небезпеку (уникнути її), при тому, що не скористалася тими з них, які не пов`язані із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. Крайня необхідність припускає активну поведінку суб`єкта, доки існує стан крайньої необхідності.

Повертаючись до встановлених судами попередніх інстанцій обставин цього кримінального провадження, де доведено, що ОСОБА_6 у травні 2019 року привіз із собою до м. Львова придатні до стрільби бойові припаси до військової вогнепальної нарізної зброї, не здав на виконання встановленого порядку, а залишив їх собі, внаслідок чого в такий спосіб незаконно придбав вказані бойові припаси та протиправно зберігав їх за місцем свого проживання до 01 березня 2022 року, колегія суддів не вбачає підстав вважати зберігання протиправно придбаних бойових припасів вчиненим у стані крайньої необхідності як до 24 лютого 2022 року, так і після початку широкомасштабної збройної агресії російської федерації. У контексті приписів ст. 39 КПК зберігання протиправно придбаних бойових припасів у квартирі АДРЕСА_3 , не було, за обставин цього провадження, вимушеним, крайнім й останнім засобом усунення тієї небезпеки, про яку зазначає захисник.

Колегія суддів виходить із того, що, враховуючи встановлені судом фактичні обставини, інкримінованому ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК діянню притаманні всі ознаки кримінального правопорушення, як юридичні, так і соціальні, з огляду на що відсутні підстави до задоволення вимог касаційної скарги.

Доводи, які зводяться до незгоди з установленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами кримінального провадження, де сторона захисту на підставі особистої оцінки доказів на предмет їх достовірності, відмінної від тієї, що надана судами попередніх інстанцій, відстоює власну версію подій, яка вже була перевірена і спростована під час судового розгляду та апеляційного перегляду, не можуть бути предметом касаційного розгляду за приписами ст. 433 КПК.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів не встановила, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та скарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3