ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 757/37504/21-ц

провадження № 61-4041св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне агентство України з питань кіно,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного агентства України з питань кіно на постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В., та за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Раєцького Андрія Олександровича на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства України з питань кіно про стягнення заборгованості з виплати стипендії.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він перебував у складі Ради з державної підтримки кінематографії з 06 березня 2019 року до 06 березня 2021 року, яку створено за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 202-р «Про утворення Ради з державної підтримки кінематографії та затвердження її складу»

Зазначав, що відповідач мав сплачувати йому як члену Ради з державної підтримки кінематографії стипендію щомісяця за рахунок коштів загального фонду державного бюджету за програмою «Державна підтримка кінематографії» у розмірі 35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588.

Вказував на те, що з квітня до грудня 2019 року, а також за січень 2020 року, у відповідача існує заборгованість з виплати йому стипендії у розмірі 678 685,00 грн.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного агентства України з питань кіно на його користь заборгованість з виплати стипендії у розмірі 678 685,00 грн та відповідно до статті 625 ЦК України інфляційні витрати у розмірі 79 707,82 грн та 3 % річних у розмірі 36 878,91 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2021 року, ухваленим у складі судді Остапчук Т. В., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що в бюджетному законодавстві України відсутнє правове врегулювання питання виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії за період з 26 квітня 2017 року до 06 лютого 2020 року, а тому відповідач за період з 06 березня 2019 року до 06 лютого 2020 року не допустив порушень щодо нездійснення виплати стипендії позивачу у зв`язку із відсутністю необхідних норм у бюджетному законодавстві України у 2019 році.

Короткий зміст судових рішень апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року апеляційну скаргу Раєцького А. О. , подану в інтересах ОСОБА_1 , задоволено, рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2021 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державного агентства України з питань кіно на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати стипендії у розмірі 622 656,00 грн, інфляційні витрати у розмірі 75 508,00 грн та 3 % річних у розмірі 18 680,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач перебував у складі Ради з державної підтримки кінематографії з 06 березня 2019 року, тобто, починаючи з квітня 2019 року він мав отримувати стипендію у разі, якщо він брав участь у засіданнях Ради.Законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» не передбачено жодного обмеження щодо виплати стипендії у разі відсутності коштів на зазначені цілі. З моменту утворення Ради та початку виконання членом Ради своїх обов`язків у відповідача виникло зобов`язання оплачувати виконувану ним роботу в розмірах та на умовах, що передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588 «Деякі питання виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії» та затвердженого цією постановою Порядку виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, а сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Установивши, що відповідач не виконав зобов`язань з виплати позивачу стипендії, апеляційний суд дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача за період роботи Ради з квітня 2019 року до січня 2020 року підлягає стягненню стипендія у розмірі 622 656,00 грн.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, оскільки відповідач не виконав грошове зобов`язання перед позивачем.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року заяву адвоката Раєцького А. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про стягнення витрат на правову допомогу залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявник не надав доказів на підтвердження надання допомоги належним чином, які обумовлені умовами пункту 4.1.2 укладеного між позивачем та адвокатом договором, а саме акта приймання-передачі, після підписання якого правова допомога вважається наданою належним чином, поданий звіт про надання правової допомоги, підписаний адвокатом Раєцьким А. О., не є підтвердженням обсягу виконаної роботи в межах цієї цивільної справи, оскільки такий містить загальний перелік послуг без конкретизації дати, обсягу, виду робіт, зокрема і безпосередньо у цій справі, а тому не може вважатися детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги в межах розгляду цієї справи, надання якого унормовано частиною третьою статті 137 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У березні 2023 року Державне агентство України з питань кіно подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Також Державне агентство України з питань кіно подало до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що станом на момент призначення ОСОБА_1 членом Ради з державної підтримки кінематографії в пункті 10 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України (в редакції від 06 грудня 2018 року) та в пункті 4 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії (в редакції від 18 квітня 2018 року) був відсутній напрям видатків з Державного бюджету України на державну підтримку кінематографії й, відповідно, з виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, кошторисні призначення на її нарахування і виплату Державним бюджетом України на 2019 рік не передбачалися.

З огляду на це Держкіно, відповідно до чинного бюджетного законодавства України, не мало законних підстав для нарахування стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії та взяття на облік кредиторської заборгованості у 2019 році.

З боку Державного агентства України з питань кіно за період з 06 березня 2019 року до 06 лютого 2020 року не було допущено порушень чинного законодавства України з огляду на об`єктивну та юридичну неможливість здійснити виплату стипендії ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю необхідних норм у бюджетному законодавстві України у 2019 році, оскільки необхідні для виконання Держкіно своїх зобов`язань щодо сплати стипендії правові норми бюджетного законодавства України були прийняті компетентними органами (Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України) лише наприкінці 2019 року та набули чинності на початку 2020 року.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року заявник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме у постанові Верховного Суду від 22 березня 2017 року у справі № 905/2358/16 (провадження № 3-77гс17), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 927/291/17 (провадження № 12-46гс18), а також на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - частини першої статті 617 ЦК України, частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України (пункти 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Раєцький А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року та задовольнити заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

Касаційна скарга мотивована тим, щосуд апеляційної інстанції не врахував такі обставини: договір про надання правничої допомоги у вирішенні спору щодо стипендії охоплює один єдиний предмет (вирішення спору щодо стипендії) та форму гонорару за ці послуги; гонорар є фіксованим, кваліфікується сторонами як «гонорар успіху», тобто його отримання залежить від успішного вирішення спору, його оплата не залежить від прийняття та погодження обсягу витраченого часу, отримання клієнтом бажаного результату не залежить від моменту підписання акта приймання-передачі послуг.

Таким чином, апеляційний суд порушив статті 137 та 141 ЦПК України, за якими розподілу підлягає навіть неоплачений фіксований гонорар, який, як додатково роз`яснено судовою практикою, не залежить під витраченого часу чи прийняття клієнтом (підписання акта приймання-передачі). Суттю фіксованого гонорару є оплата за комплекс вжитих адвокатом заходів, спрямованих на досягнення обумовленого результату, тоді як обсяг витраченого часу для клієнта взагалі не важливий, бо не впливає на ціну послуг. Отже, коли розмір гонорару чітко визначений, суд має керуватися документами, які дають можливість встановити надання правничої допомоги, і акт в цьому випадку не має переваги чи вирішального значення щодо інших доказів.

Підставами касаційного оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) та у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 (провадження № К/9901/10114/19), від 19 липня 2022 року у справі № 910/6807/21, від 19 листопада 2021 року у справі № 910/4317/21, від 02 лютого 2023 року у справі № 915/606/21, від 18 листопада 2020 року у справі № 359/6602/18 (провадження № 61-17695св19), від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21, від 28 квітня 2021 року у справі № 390/1133/19 (провадження № 61-3178св20), від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21 (провадження № 61-9163св22), від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Раєцький А. О. подав відзив на касаційну скаргуДержавного агентства України з питань кіно, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги Державного агентства України з питань кіно та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У червні 2023 року Державне агентство України з питань кіно подало відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Раєцького А. О., в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Раєцького А. О. та залишити додаткове судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 березня 2023 року справу передано судді-доповідачу Воробйовій І. А., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Державного агентства України з питань кіно на постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 23 травня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл справи № 757/37504/21-ц у зв`язку з обранням судді Воробйової І. А. до Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 травня 2023 року справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Раєцького А. О. на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 202-р «Про утворення Ради з державної підтримки кінематографії та затвердження її складу» утворено Раду з державної підтримки кінематографії та затверджено її склад: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Положеннями пункту 23 частини першої статті 9-2 Закону України від 13 січня 1998 року № 9/98-ВР «Про кінематографію», підпункту 28-1 пункту 4 Положення про Державне агентство України з питань кіно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2014 року № 277, пункту 5 Порядку утворення Ради з державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2018 року № 195, Держкіно відповідно до покладених на нього завдань організовує та забезпечує роботу Ради з державної підтримки кінематографії.

Відповідно до положень абзацу другого частини сьомої статті 9 Закону України «Про державну підтримку кінематографії» з метою забезпечення діяльності Ради функції апарату Ради з державної підтримки кінематографії виконує апарат центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, тобто апарат Держкіно.

Члени Ради з державної підтримки кінематографії не є державними службовцями (частина восьма статті 9 Закону України «Про державну підтримку кінематографії»).

Члени Ради з державної підтримки кінематографії за виконання своїх функцій отримують плату - стипендію (частина восьма статті 9 Закону України «Про державну підтримку кінематографії», пункт 2 Порядку виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії).

Розмір та порядок виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина восьма статті 9 Закону України «Про державну підтримку кінематографії»).

Розмір щомісячної стипендії кожному членові Ради з державної підтримки кінематографії становить 35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі, встановленому станом на 1 січня календарного року (пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії» від 26 липня 2018 року № 588).

Виплата стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії здійснюється щомісяця не пізніше ніж 15 числа за рахунок коштів загального фонду державного бюджету за програмою «Державна підтримка кінематографії» (пункт 3 Порядку виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії).

Держкіно перераховує стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографії на їх особисті банківські рахунки (пункт 4 Порядку виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії).

За період з квітня 2019 року до січня 2020 року позивачу не виплачувалась стипендія.

З Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державного агентства України з питань кіно про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, так як позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

26 квітня 2017 року набрав чинності Закон Українивід 23 березня 2017 року «Про державну підтримку кінематографії», який визначає засади державної підтримки кінематографії в Україні, що має на меті створення сприятливих умов для розвитку кіновиробництва, встановлення прозорих процедур здійснення фінансування державою проектів у сфері кінематографії.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державну підтримку кінематографії» державна підтримка кінематографії здійснюється за рахунок коштів, передбачених для зазначених цілей відповідно до цього Закону, Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законодавчих актів. Управління коштами, отриманими для цілей державної підтримки кінематографії, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, є розпорядником коштів державної підтримки кінематографії та розпоряджається ними виключно на підставі рішень Ради з державної підтримки кінематографії.

Джерелами формування коштів державної підтримки кінематографії є: 1) кошти, отримані від Українського культурного фонду, що виконує спеціальні функції щодо сприяння національно-культурному розвитку України; 2) кошти Державного бюджету України, передбачені законом про Державний бюджет України на відповідний рік; 3) інші надходження, не заборонені законодавством. Видатки на державну підтримку кінематографії передбачаються в Державному бюджеті України за окремою бюджетною програмою.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну підтримку кінематографії» з метою ефективного розпоряджання коштами державної підтримки кінематографії у формах, передбачених статтею 7 цього Закону, Кабінетом Міністрів України в установленому ним порядку утворюється Рада з державної підтримки кінематографії (далі - Рада) у складі дев`яти осіб, члени якої призначаються строком на два роки. Після закінчення дворічного строку повноваження члена Ради припиняються автоматично. Одна й та сама особа не може бути включеною до складу Ради більш як на один строк поспіль.

Згідно з положеннями розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну підтримку кінематографії» з дня набрання чинності цим Законом закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом доручено подати на розгляд Верховної Ради України проекти законів України про внесення змін до Бюджетного та Податкового кодексів України з метою забезпечення практичної реалізації положень цього Закону.

На виконання вказаних положень Закону України «Про державну підтримку кінематографії» Кабінетом Міністрів України в 2018 році прийнято Порядок утворення ради з державної підтримки кінематографії, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2018 року № 195 (набрав чинності 30 березня 2018 року), Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 339 (набрав чинності 18 травня 2018 року), Порядок виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588 (набрав чинності 31 липня 2018 року).

Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону України від 23 березня 2017 року «Про державну підтримку кінематографії» члени Ради не є державними службовцями. За виконання своїх функцій члени Ради отримують плату - стипендію. Розмір та порядок виплати стипендій членам Ради встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів Українивід 26 липня 2018 року № 588 «Деякі питання виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії» передбачено, що розмір щомісячної стипендії кожному членові Ради з державної підтримки кінематографії становить 35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі, встановленому станом на 1 січня календарного року.

Пунктами 3, 4 Порядку виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588, визначено, що виплата стипендій членам Ради здійснюється щомісяця не пізніше ніж 15 числа за рахунок коштів загального фонду державного бюджету за програмою «Державна підтримка кінематографії». Держкіно перераховує стипендії членам Ради на їх особисті банківські рахунки.

Відповідно до пункту 4 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 339 (в редакції станом на час утворення Ради 06 березня 2019 року), бюджетні кошти спрямовуються на:

1) виробництво (створення) та розповсюдження документальних, просвітницьких, анімаційних фільмів, фільмів для дитячої аудиторії (з урахуванням художньої та культурної значущості), фільмів художньої та культурної значущості (авторських фільмів) та фільмів-дебютів в обсязі до 100 відсотків включно загальної кошторисної вартості виробництва відповідного фільму;

2) виробництво (створення) та розповсюдження фільму (ігрового, анімаційного тощо), обсяг яких не може перевищувати 80 відсотків загальної кошторисної вартості виробництва фільму за умови підтвердження заявником наявності у нього коштів, необхідних для фінансування виробництва фільму, в обсязі не менш як 20 відсотків загальної кошторисної вартості виробництва (створення) відповідного фільму;

3) виробництво (створення) та розповсюдження телевізійного фільму, телевізійного серіалу, обсяг яких не може перевищувати 50 відсотків загальної кошторисної вартості виробництва телевізійного фільму, телевізійного серіалу за умови підтвердження заявником наявності у нього коштів, необхідних для фінансування виробництва телевізійного фільму, телевізійного серіалу, в обсязі не менш як 50 відсотків загальної кошторисної вартості виробництва (створення) відповідного телевізійного фільму, телевізійного серіалу;

4) проведення міжнародних і вітчизняних кінофестивалів, кіноринків, кіноконференцій, кіносемінарів та інших кіномистецьких заходів та забезпечення участі в них фахівців у сфері кінематографії; забезпечення виконання міжнародних договорів у сфері кінематографії; проведення днів українського кіно за кордоном та днів кіно зарубіжних країн в Україні;

5) фінансову підтримку державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» під час виконання його статутних завдань з метою сприяння збереженню та популяризації творів кіномистецтва;

6) фінансову підтримку Національної спілки кінематографістів у частині виконання її статутних завдань з метою сприяння розвитку та популяризації кінематографії;

7) покриття витрат, пов`язаних з видачею державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів;

8) популяризацію національних фільмів шляхом повної або часткової оплати витрат на проведення творчих зустрічей, презентацій, прем`єрних показів, рекламування (незалежно від використаних рекламних засобів) та інших необхідних заходів, у тому числі за участю творчих груп фільмів;

9) оплату заходів із збереження, відновлення, реставрації та популяризації національної кінематографічної спадщини, повернення її в Україну, якщо вона перебуває за кордоном, а також для оплати виготовлення архівних комплектів вихідних матеріалів національних фільмів, що відповідають сучасним технологічним вимогам щодо тривалого консерваційного зберігання в Державному фонді фільмів архівного комплекту вихідних матеріалів, вихідних матеріалів та фільмокопій усіх національних фільмів;

10) покриття витрат, пов`язаних з проведенням конкурсного відбору фільмів для формування програми виробництва та розповсюдження національних фільмів (проведення експертної оцінки кінопроектів, придбання канцелярських товарів, оргтехніки, обладнання, програмного забезпечення).

06 лютого 2020 року набрали чинності зміни до вказаного Порядку № 339, зокрема перелік напрямків використання бюджетних коштів доповнено підпунктом 12 - виплата стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії.

25 вересня 2019 року набрали чинності зміни до пункту 10 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України, зокрема доповнено цей пункт підпунктом «г», згідно з яким включено державну підтримку кінематографії у склад видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, на культуру і мистецтво.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що позивач перебував у складі Ради з державної підтримки кінематографії з 06 березня 2019 року, тобто починаючи з квітня 2019 року йому повинна була бути виплачена стипендія у разі якщо він брав участь у засіданнях Ради.

При цьому Законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» не передбачено жодного обмеження щодо виплати стипендії у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

У Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної та правової держави.

У Рішенні від 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

При цьому Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10,).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у Рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до рішень ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та у справі «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43) реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, ЄСПЛ у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання, викладено в постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 3-77гс17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 12-46гс18.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що з моменту утворення Ради з державної підтримки кінематографії та початку виконання членом Ради своїх обов`язків у відповідача виникло зобов`язання оплачувати виконувану ним роботу в розмірах та на умовах, що передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588 «Деякі питання виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії» та затвердженого цією ж постановою Порядку виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії.

Установивши на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, що ОСОБА_1 як члену Ради з державної підтримки кінематографії заборговано виплату стипендіі у розмірі 622 656,00 грн, а також врахувавши вищенаведені норми матеріального права, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Доводи касаційної скарги про відсутність бюджетного фінансування та грошових коштів не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Станом на дату призначення членів Ради з державної підтримки кінематографії (06 березня 2019 року) підпункт «г» пункту 10 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України та пункт 4 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 339, не передбачалось видатків на виплату стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії.

Водночас Порядок виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588, яким встановлено розмір і порядок виплати стипендій, набрав законної сили 31 липня 2018 року, тому право на отримання стипендії та її розмір нормативно врегульовані до початку функціонування Ради, а отже, позивач ОСОБА_1 , виконуючи функції члена цієї Ради в період з 06 березня 2019 року до 06 березня 2021 року, мав право на отримання вказаної стипендії в установлені в Порядку № 588 строки і розмірі.

Крім того, з набранням чинності змін до Порядку № 339 та пункту 10 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України правові колізії у бюджетному та спеціальному законодавстві (яке регулює правовідносини в сфері кінематографії) щодо виплати стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографії були усунуті, а отже, у відповідача не було перешкод для виплати позивачу стипендії за минулий період у розмірі 35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі, встановленому станом на 01 січня календарного року, на отримання якої щомісяця не пізніше ніж 15 числа за рахунок коштів загального фонду державного бюджету за програмою «Державна підтримка кінематографії» за період з квітня 2019 року до 06 березня 2021 року він мав право відповідно до положень Закону України «Про державну підтримку кінематографії», Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 339, Порядку виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588.

Положення наведених нормативних актів не містять заборони щодо виплати стипендії членам Ради з державної підтримки кінематографії за минулий період, тобто з квітня 2019 року до січня 2020 року включно.

Натомість пунктом 19 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2018 року № 339, прямо передбачено, що використання бюджетних коштів здійснюється з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.

Крім того, згідно з пунктом 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, обов`язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, виплату стипендії, а також на оплату комунальних послуг та енергоносіїв.

Щодо застосування статті 625 ЦК України

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством,який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Установивши, що відповідач не виконав грошове зобов`язання перед позивачем, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про застосування статті 625 ЦК України також підлягають задоволенню, а також підлягають стягненню інфляційні нарахування у розмірі 75 508,00 грн та 3 % річних у розмірі 36 878,91 грн.

Щодо клопотання Державного агентства України з питань кіно про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Клопотання мотивовано тим, що справа містить виключну правову проблему - неузгодженість правових норм Бюджетного кодексу України та підзаконного акта про порядок використання бюджетних коштів із Законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» та підзаконного акта про виплату стипендії, а тому її необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявником не наведено мотивів та аргументів для такої передачі, наведені заявником обґрунтування у розумінні положень частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Щодо додаткової постанови апеляційного суду

У справі, яка переглядається, у лютому 2023 року адвокат Раєцький А. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просиввирішити питання розподілу судових витрат позивача на правничу допомогу та стягнути з Державного агентства України з питань кіно (в заяві дослівно «на користь ОСОБА_6 ») судові витрати на професійну правничу допомогу, що підлягають оплаті у разі задоволення позову, в розмірі 79 527,17 грн.

Державне агентство України з питань кіно звернулось до апеляційного суду із запереченнями на заяву адвоката Раєцького А. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.

Вказаний висновок викладено у постанові (додатковій) Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 447/3950/21 (провадження № 61-11490св23).

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

Відповідно положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Установлено, що 02 лютого 2020 року між Адвокатським об`єднанням «Аксон Партнерз» (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір про надання правової допомоги (том 1 а. с. 9-12).

Пунктом 1.1 визначено, що за цим договором замовник доручає виконавцю, а виконавець зобов`язується надати замовнику за винагороду правову допомогу. Зокрема представництво інтересів замовника у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, під час кримінальних проваджень та справ про адміністративне порушення, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 договору гонорар за правову допомогу є фіксованим або розраховується за погодинною ставкою. Виконавець може включати до гонорару витрати на надання правової допомоги.

Розмір погодинної ставки та гонорару погоджується за допомогою електронної пошти або в додатку до договору (підпункт 3.2.1).

Відповідно до підпункту 3.3.3 пункту 3.2 розділу 3 сторони погодили, що замовник надасть суду докази (договори, рахунки, звіти тощо) для розрахунку витрат, які замовник сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Після задоволення судових вимог замовника, замовник отримає відшкодування обґрунтованих витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги.

Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 розділу 4 до рахунків за надання правової допомоги, що направляються замовнику за допомогою електронної пошти, додається акт приймання-передачі, а також може додаватись звіт, в якому зазначається: дата надання правової допомоги; опис правової допомоги; кількість витраченого спеціалістами часу; погодинна ставка виконавця (якщо застосовується); сума та вид витрат (якщо застосується).

Правова допомога уважається наданою належним чином після підписання сторонами акта приймання-передачі, а також якщо протягом 5 календарних днів з дня отримання акта приймання-передачі замовник не підпише і не надішле виконавцю письмові заперечення (підпункт4.1.2).

25 січня 2021 року між АО «Аксон Партнерз» і ОСОБА_1 укладено додаток № 2 до договору про надання правової допомоги, відповідно до якого гонорар за надання правової допомоги складає 10 % від суми, яка підлягає виплаті замовнику згідно із рішенням суду. У тому разі, якщо сторони врегулюють спір мировою угодою, то гонорар виконавця складатиме 6 % від суми, яка підлягає оплаті замовнику згідно із такою мировою угодою. Замовник бере на себе зобов`язання оплатити поточні витрати, які будуть включати в себе судовий збір, поштові платежі, та інші пов`язані із цим витрати (пункт 1 додатку № 2).

Зі звіту про надання правової допомоги згідно з договором про надання правової допомоги від 24 грудня 2021 року, підписаним адвокатом Раєцьким А. О., вбачається, що адвокатом витрачено 51 годину на надання клієнту правової допомоги.

Зокрема, адвокатом вказано такі роботи: аналіз наданих документів, дослідження законодавства, підготовка інформації для майбутньої підготовки позову про стягнення боргу з виплати стипендії членам Ради; пошук практики в подібних спорах (КАС), аналіз практики та формування можливих вимог, дослідження питання про об`єднання вимог; підготовка позовної заяви; аналіз судової практики щодо розмежування підсудності (КАС-ЦПК), підготовка апеляційної скарги на ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження; участь у судовому засіданні в Шостому апеляційному адміністративному суді; підготовка касаційної скарги на ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження та постанову апеляційної інстанції про залишення ухвали без змін; підготовка заяв про повернення судового збору; отримання ухвал; подача в казначейство; підготовка та направлення адвокатського запиту; аналіз наданої відповіді і нових документів; пошук практики в подібних спорах (цивільна юрисдикція); здійснення розрахунку 3 % річних та інфляційних; підготовка нової редакції позовної заяви до суду цивільної юрисдикції з урахуванням нових доказів, судової практики.

При цьому заявник не надав підписаний сторонами акт приймання-передачі, який відповідно до пункту 4.1.2 є підтвердженням, що правова допомога надана належним чином.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що поданий звіт про надання правової допомоги, підписаний адвокатом Раєцьким А. О., не є підтвердженням обсягу виконаної роботи в межах цієї цивільної справи, оскільки такий містить загальний перелік послуг без конкретизації дати, обсягу, виду робіт зокрема і безпосередньо у цій справі, водночас містить послуги, здійснені в адміністративному судочинстві, а тому цей звіт не може вважатися детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги в межах розгляду цієї справи, надання якого унормовано частиною третьою статті 137 ЦПК України.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Державного агентства України з питань кіно на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Раєцького А. О. висновків апеляційного суду не спростовують, на їх законність не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення апеляційного суду- без змін.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Державного агентства України з питань кіно про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргуДержавного агентства України з питань кіно та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Раєцького Андрія Олександровича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець